Постанова

від 07.01.2025 по справі 162/655/24

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 162/655/24 Головуючий у 1 інстанції: Глинянчук В. Д. Провадження № 22-ц/802/75/25 Доповідач: Осіпук В. В.

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 січня 2025 року місто Луцьк

Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - судді Осіпука В. В.,

суддів - Матвійчук Л. В., Федонюк С. Ю.,

з участю секретаря судового засідання Губарик К. А.,

представника позивача ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , треті особи: Любешівська селищна рада, військова частина НОМЕР_1 , про визначення місця проживання дитини, за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_2 на рішення Любешівського районного суду Волинської області від 11 жовтня 2024 року,

В С Т А Н О В И В:

У серпні 2024 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зазначеним позовом.

Покликався на те, що під час проживання в шлюбі з відповідачем ОСОБА_3 у них ІНФОРМАЦІЯ_1 народився син ОСОБА_4 . Рішенням Любешівського районного суду Волинської області від 25 липня 2024 року шлюб між ними розірвано, малолітній син знаходиться на його повному утриманні, оскільки відповідач ОСОБА_3 належним чином не виконує своїх батьківських обов`язків, вихованням дитини не займається, проживає окремо, матеріальної допомоги синові не надає та не бажає врегулювати даний спір в позасудовому порядку.

Крім того позивач зазначав, що він позитивно характеризується за місцем проживання, має можливість забезпечити для сина належні умови проживання, між ними склався стійкий психологічний зв`язок, саме тому після розірвання шлюбу з відповідачем малолітній ОСОБА_4 залишається проживати з ним в будинку його матері ОСОБА_5 , яка опікується дитиною у період його відсутності.

Враховуючи наведене, позивач ОСОБА_2 просив суд визначити місце проживання малолітнього сина ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом з ним, як основним та єдиним утримувачем, та таким, що самостійно виховує малолітню дитину.

11 вересня 2024 року Любешівським районним судом Волинської області під час постановлення ухвали про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду до участі у справі було залучено третю особу військову частину НОМЕР_1 .

Рішенням Любешівського районного суду Волинської області від 11 жовтня 2024 року у задоволенні позову ОСОБА_2 відмовлено.

Вважаючи вказане рішення суду першої інстанції незаконним, позивач ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій, покликаючись на неповне з`ясування фактичних обставин справи, ненадання судом належної оцінки наявним у матеріалах справи доказам та неправильне застосування норм матеріального і порушення норм процесуального права, просив його скасувати та ухвалити нове рішення, яким його позов задовольнити.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції, ухвалюючи оскаржуване рішення, не врахував інтереси самої дитини, не взяв до уваги висновок органу опіки та піклування про доцільність визначення місця проживання малолітнього сина разом з батьком та визнання позову відповідачем, а тому дійшов помилкового висновку про відмову в задоволенні позову.

Відзив на апеляційну скаргу не подавався.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши обставини справи та перевіривши їх доказами, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає з таких підстав.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що на час розгляду справи позивач ОСОБА_2 проходить військову службу у складі Збройних Сил України та тривалий час з об`єктивних причин з сином не проживає, фактично дитиною опікується інша особа мати позивача, тому визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_4 разом з батьком не відповідає якнайкращим інтересам дитини.

Такий висновок суду є правильний.

Встановлено, що 24липня 2020року між позивачем ОСОБА_2 та відповідачем ОСОБА_7 , було укладено шлюб, зареєстрований Луцьким районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів), актовий запис № 87, що підтверджується копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_2 від 24липня 2020року (а. с.12).

Як вбачається з копії свідоцтва про народження від 07 вересня 2021 року, серії НОМЕР_3 , від шлюбу сторони мають малолітнього сина ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а. с. 21).

Рішенням Любешівського районного суду Волинської області від 25 липня 2024 року у справі № 162/496/24 шлюб між сторонами розірвано.

З витягівз реєструтериторіальної громадислідує,що позивач ОСОБА_2 зареєстрований заадресою: АДРЕСА_1 ; малолітній ОСОБА_6 зареєстрований разом з матір`ю ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_2 (а. с. 16-18).

Відповідно до копій довідок Гірківського старостинського округу Любешівської селищної ради №№ 361, 362, 364 від 17 червня 2024 року позивач ОСОБА_2 разом із сином ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , фактично проживають за адресою: АДРЕСА_3 , відповідач ОСОБА_3 за даною адресою не проживає, як і не проживає за адресою свого місця реєстрації (а. с. 24, 25, 27).

Актом обстеження умов проживання сім`ї у вищевказаному житлі від 08 липня 2024 року встановлено, що за адресою: АДРЕСА_3 , проживають: ОСОБА_6 (внук), ОСОБА_5 (баба), ОСОБА_8 (дід, військовослужбовець). Умови проживання задовільні, квартира простора, кімнати вмебльовані, наявна побутова техніка, продуктами харчування сім`я забезпечена. Зі слів ОСОБА_5 малолітній внук ОСОБА_6 проживає з нею з червня 2024 року (а. с. 23).

З копії характеристики з місця проживання ОСОБА_2 , виданої Гірківським старостинським округом Любешівської селищної ради 17 червня 2024 року, вбачається, що останній має на утриманні одного неповнолітнього сина, за час проживання на території даного округу зарекомендував себе з позитивної сторони, на даний час проходить службу в Збройних Силах України (а. с. 26).

Як вбачається з наявного в матеріалах справи рішення виконавчого комітету Любешівської селищної ради № 9 від 03 вересня 2024 року цим рішенням було затверджено висновок органу опіки та піклування про визнання доцільним визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_6 разом з його батьком ОСОБА_9 (а. с. 45-47).

З показань свідка ОСОБА_5 , наданих у судовому засіданні в суді першої інстанції, слідує, що вона самостійно займається вихованням малолітнього онука ОСОБА_4 , а оскільки працює, то час від часу змушена залучати няню, позивач ОСОБА_2 через військову службу не має змоги бути з сином, а відповідач ОСОБА_3 фактично залишила дитину, не цікавиться її вихованням та виїхала за кордон.

Також встановлено, що позивач ОСОБА_2 з 23 березня 2022 року по даний час перебуває на військовій службі у складі Збройних Сил України, що підтверджується доказами, наданими військовою частиною НОМЕР_1 , та приєднаними до матеріалів справи, а саме: копіями витягів з наказів командирів даної військової частини № 75 від 23 березня 2022 року про призначення ОСОБА_2 на відповідну військову посаду та зарахування на котлове забезпечення з 23 березня 2022 року; № 287 від 29 вересня 2024 року про призначення останнього командиром відділення безпілотних авіаційних комплексів; копіями довідок №№ 1717, 1709 від 08 жовтня 2024 року про те, що молодший сержант ОСОБА_2 перебуває на військовій службі та щодо інформації про періоди його безпосередньої участі у бойових діях у Донецькій області з 06 березня 2023 року по 06 вересня 2024 року (а. с. 70-74).

Статтею 51 Конституції України, частинами другою, третьою статті 5 СК України передбачено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Держава має заохочувати та підтримувати материнство і батьківство та забезпечувати пріоритет сімейного виховання дитини. При регулюванні сімейних відносин держава має максимально враховувати інтереси дитини.

Згідно з частинами другою, восьмою, дев`ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»).

Згідно зі статтею 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Положеннями статті 141 СК України передбачено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Відповідно до частини четвертої статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я, в якому вона проживає.

Частиною першою статті 160 СК України передбачено, що місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків.

Згідно з положеннями частин першої, другої статті 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.

Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13, суд зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (§ 76).

У § 54 рішення Європейського суду з прав людини «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року, заява № 31111/04, зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.

Аналіз наведених норм права та практики Європейського суду з прав людини дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання. Міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.

Таким чином, при розгляді справ щодо місця проживання дитини суд насамперед має виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах.

Нормами статті 19 СК України встановлено, що при розгляді спорів, зокрема, щодо визначення місця проживання дитини обов`язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних в результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Відповідно до частини 4 статті 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Дії учасників сімейних правовідносин мають бути добросовісними, характеризуватися чесністю, відкритістю й повагою до інтересів інших членів суспільства. Водночас учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Приватно-правовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками сімейних відносин для уникнення виконання встановлених законом обов`язків. Зловживання правом і використання приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню проявляється в тому, що: особа використовувала право на зло; наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб, держави (негативні наслідки являють собою певний стан, до якого потрапляють інші суб`єкти, чиї права безпосередньо пов`язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб`єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов: настання цих фактів/умов безпосередньо залежить від дій іншої особи; інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які потерпають від зловживання нею правом, або не перебувають); враховується правовий статус особи/осіб.

Подібні висновки висловлені у постанові Верховного Суду від 10 лютого 2021 року у справі № 754/5841/17.

Розумність характерна та властива як для оцінки/врахування поведінки учасників сімейних правовідносин, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і тлумачення процесуальних норм (постанова Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 18 квітня 2022 року в справі № 520/1185/16-ц).

Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку, що заявлений ОСОБА_2 позов про визначення місця проживання малолітнього сина разом з ним містить в собі, крім того, вимогу щодо встановлення юридичного факту самостійного виховання дитини батьком без участі матері, яка беззаперечно визнає позов, що не є притаманним для цієї категорії справ, є спробою використання останнім в даному випадку приватно-правового інструментарію для звільнення його від конституційного обов`язку, передбаченого статтею 65 Конституції України, - звільнення з військової служби.

Даний висновок узгоджується з висновками, викладеними в постанові Верховного Суду від 13 березня 2024 року у справі № 495/2284/23.

Згідно зі статтею 12, частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються письмовими, речовими і електронними доказами, висновками експертів, показаннями свідків.

Відповідно до частини першої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції ухвалюючи оскаржуване рішення не врахував наявну неналежну поведінку матері щодо малолітнього сина, яка суперечить інтересам дитини, не заслуговують на увагу колегії суддів, оскільки позивачем не було надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження невиконання відповідачем ОСОБА_3 своїх батьківських обов`язків у розумінні норм цивільно-процесуального законодавства України.

Отже, на думку колегії суддів, суд першої інстанції, врахувавши зазначені вище норми матеріального права та встановивши ті обставини, що позивач ОСОБА_2 не проживає разом з малолітнім сином ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , оскільки перебуває на військовій службі, а малолітнім онуком опікується баба ОСОБА_3 , дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні позову, оскільки у контексті першочергового врахування інтересів дитини, які переважають над інтересами батьків, визначення місця її проживання разом із позивачем, який фактично відсутній за місцем проживання, навіть з урахуванням висновку органу опіки та піклування і визнання позову відповідачем, не відповідає якнайкращим інтересам саме дитини.

Відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення ухвалене судом з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його зміни чи скасування не вбачає.

Доводи апеляційної скарги не впливають на законність оскаржуваного рішення і зводяться до незгоди апелянта із висновками суду першої інстанції та переоцінки доказів, які були предметом дослідження суду.

Керуючись ст.ст.367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Любешівськогорайонного судуВолинської областівід 11жовтня 2024року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку впродовж тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий

Судді