Постанова

від 17.01.2025 по справі 473/1410/24

МИКОЛАЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

17.01.25

22-ц/812/49/25

Провадження № 22-ц/812/49/25

П О С Т А Н О В А

іменем України

13 січня 2025 року м. Миколаїв

справа № 473/1410/24

Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Тищук Н.О.,

суддів: Кушнірової Т.Б., Шаманської Н.О.,

із секретарем Андрієнко Л.Д.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу

ОСОБА_1

на рішення Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області, ухвалене 11 жовтня 2024 року суддею Вуївим О.В., у приміщенні цього ж суду, (повний текст рішення складено того ж дня), у цивільній справі за позовом

ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Сільськогосподарське виробниче підприємство «Болгарка» про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги,

у с т а н о в и в:

1.Описова частина

Короткий зміст вимог позовної заяви

У березні 2024 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до Кредитної спілки «Антея» та ТОВ «Сільськогосподарське виробниче підприємство «Болгарка» про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги. Пізніше позивачка подала заяву про виключення зі складу відповідачів КС «Антея».

Позивачка зазначала, що 23 червня 2023 року між КС «Антея» та ТОВ «СГВП «Болгарка» було укладено Договір про відступлення права вимоги №23/06/2023/1. За цим договором КС «Антея» відступила ТОВ «СГВП «Болгарка» право вимоги за кредитними договорами №013/КФ-13/017 від 13 лютого 2013 року, №013/КФ-13/18 від 14 лютого 2013 року, №013/КФ-13/19 від 15 лютого 2013 року, укладеними між КС «Антея», як кредитором, та ОСОБА_1 як позичальницею. Новий кредитор ТОВ СГВП «Болгарка» отримало право вимагати від боржниці на суму 1101211,49 грн.

Проте, фактично між КС «Антея» та ТОВ «СГВП «Болгарка» було укладено договір факторингу, який належить до фінансових послуг та фактором (новим кредитором) у ньому може бути виключно банк або інша фінансова установа.

ТОВ «СГВП «Болгарка» не є банківською або іншою фінансовою установою, не здійснює будь-якої фінансової діяльності та не отримувало індивідуальної ліцензії на здійснення фінансових операцій, а було створено виключно з метою вирощування та переробки сільськогосподарської продукції, здійснення діяльності з рослинництва та тваринництва.

Зазначена обставина на думку позивачки позбавляє ТОВ «СГВП «Болгарка» можливості укладати договори факторингу та виступати фактором у таких договорах.

З цих підстав позивачка ОСОБА_1 просила визнати недійсним договір про відступлення права вимоги від 23 червня 2023 року №23/06/2023/1, укладеного між КС «Антея» та ТОВ «СГВП «Болгарка».

У відзиві на позовну заяву представник відповідача просив у задоволенні позовних вимог відмовити, посилаючись на те, що оспорюваний позивачкою договір є договором цесії, а доводи ОСОБА_1 ґрунтуються на неправильному розумінні його природи. На час укладення договору про відступлення права вимоги КС «Антея» перебувало у стадії ліквідації, не мало статусу фінансової установи у зв`язку з відкликанням відповідної ліцензії та виключенням з Державного реєстру фінансових установ, тому продаж активів спілки здійснювався в межах ліквідаційної процедури, яка не передбачає іншого, аніж реалізацію активів фізичним та юридичним особам без будь-яких виключень та обмежень.

У відзиві на заперечення позивачка ОСОБА_1 наполягала на доводах позовної заяви, а також зазначала, що відступлення права вимоги є незаконним, у тому числі з тих підстав, що здійснене від імені КС «Антея» неповноважною особою ОСОБА_2 , який був призначений ліквідатором спілки на підставі нелегітимного Протоколу загальних зборів членів КС «Антея» від 27 березня 2023 року №14 (кількість членів спілки на момент проведення зборів та прийняття рішення було лише 8 осіб за необхідних (передбачених законом) не менше 50 осіб). Також позивачка ОСОБА_1 звертала увагу суду на те, що зобов`язання за відступленими кредитними договорами нерозривно пов`язані з особою КС «Антея» тому не могли бути відступлені на користь іншої особи.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 07 жовтня 2024 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано помилковістю доводів позивачки про фактичне укладення між КС «Антея» та ТОВ «СГВП «Болгарка» договору факторингу.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

В апеляційній скарзі позивачка ОСОБА_1 , посилаючись на незаконність, необґрунтованість рішення суду першої інстанції, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просила рішення суду скасувати та ухвалите нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Узагальнені доводи апеляційної скарги

Апеляційна скаргамотивована тим,що заприписами п. 2.2. Договору новий кредитор сплачує первісному кредитору за відступлення права вимоги

1 101 2011, 49 грн. Таким чином, враховуючи правила статей 512 514 ЦК України, цей договір не є договором цесії (відступлення права вимоги), а є договором факторингу, оскільки у договорі цесії мова може йти лише про відступлення своїх прав новій особі на безоплатній основі, що немає місця у даному випадку.

Крім цього, за п. 1.2. новий кредитор одержує право вимагати від боржника належного виконання всіх зобов`язань за основними договорами, а саме але не виключно: за тілом кредиту, відсотками, пенею, повернення судового збору, а також - право процесуального правонаступництва по всіх судових справах та виконавчих провадженнях з примусового виконання виконавчих документів, що існують або можуть виникнути в майбутньому. Зазначене вказує на розширення прав відповідача, що не відповідає вимогам закону щодо відступлення права вимоги, а саме п. 1 ст. 512 ЦК України, в якій зазначено, що кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). При тому, що договором цесії (відступлення права вимоги) розширення прав нового кредитора законом не допускається

Також апелянт посилалася на те, що оскільки первісний кредитор є кредитною спілкою, яка здійснює свою діяльність за рахунок членських внесків, та саме з цих коштів надає кредити членам спілки, отже кредитні зобов`язання є тісно пов`язаними з особою кредитора тому у силу положень ст. 515 ЦК заміна кредитора у них не допускається.

Крім зазначеного, апелянт вказувала на неможливість передання права вимоги не фінансовій установі, посилаючись на висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 19 січня 2022 року у справі №766/10404/19-ц.

Одночасно апелянт посилалася на недоведеність перебування КС «Антея» на стадії ліквідації під час укладення оспорюваного договору, оскільки протокол №14 від 27.03.2023 року не може бути належним та допустимим доказом припинення кредитною спілкою своєї діяльності, так як збори кредитної спілки відбулися у непередбаченому законом порядку.

Узагальнені доводи інших учасників

У відзиві на апеляційну скаргу представник ТОВ «СГВП «Болгарка» просив у задоволенні апеляційної скарги відмовити, рішення суду першої інстанції залишити без змін, посилаючись на безпідставність і помилковість доводів апелянта.

2.Мотивувальна частина

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 ЦПК України).

Відповідно до положень частин 1, 2, 3, 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із вимогами частини першої статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Рішення суду першої інстанції таким вимогам не відповідає.

Встановлені судом першої інстанції обставини справи

Судом встановлено, що 13 лютого 2013 року ОСОБА_1 уклала з КС «Антея» Генеральний договір на здійснення кредитних операцій №010/КЛ-13/001, за яким КС «Антея» надала ОСОБА_1 кредит у вигляді кредитного ліміту у загальному розмірі 323000 грн. ОСОБА_1 зобов`язалася сплачувати відсотки за користування кредитними коштами у розмірі 60 % річних та повернути кредит у термін до 15 лютого 2014 року.

На виконання вказаного Генерального договору, 13, 14 та 15 лютого 2013 року між сторонами були укладені окремі кредитні договори: № 013/КФ-13/017 - на суму 100 000 грн; № 013/КФ-13/018 - на суму 100000 грн; № 013/КФ-13/019 - на суму 123000 грн. Строк повернення коштів за даними договорами становив 13-15 лютого 2014 року, а відсоткова ставка - 60 % річних.

19 червня 2013 року між сторонами було укладено додатковий договір № 010/КЛ-13/001/001 до Генерального кредитного договору від 13 лютого 2013 року, за яким сторони дійшли згоди про внесення змін стосовно відсоткової ставки за користування кредитом, яка з дня укладання додаткового договору становить 70 %.

Аналогічні додаткові договори про збільшення відсоткової ставки були укладені 19 та 20 червня 2013 року і до кредитних договорів від 13, 14 та 15 лютого 2013 року.

13 лютого 2014 року між позивачкою та КС «Антея» укладено додатковий договір № 010/КЛ-13/001/002 до Генерального кредитного договору від 13 лютого 2013 року, за яким сторони змінили строк дії кредитного ліміту -до 13 жовтня 2014 року. Такі обставини встановлені рішенням Березнегуватського районного суду від 31 жовтня 2019 року у справі №470/88/18.

Рішенням Березнегуватського районного суду Миколаївської області від 31 жовтня 2019 року з ОСОБА_1 на користь КС «Антея» стягнуто заборгованість за Генеральним договором на здійснення кредитних операцій №010/КЛ-13/001 від 13 лютого 2013 року (та укладеними в його рамках кредитними договорами), що утворилася станом на 25 січня 2018 року, у загальному розмірі 1084937,43 грн, в тому числі 323000 грн заборгованості за кредитом та 761937,43 грн заборгованості за відсотками. Також стягнуто 16274,06 грн судового збору. Рішення набрало законної сили. На його підставі стягувач отримав виконавчий лист.

23 червня 2023 року КС «Антея» та ТОВ «СГВП «Болгарка» уклали між собою Договір про відступлення права вимоги №23/06/2023/1. За цим договором КС «Антея» відступила ТОВ «СГВП «Болгарка» за плату у розмірі 1101211,49 грн право вимоги за кредитними договорами №013/КФ-13/017 від 13 лютого 2013 року, №013/КФ-13/18 від 14 лютого 2013 року, №013/КФ-13/19 від 15 лютого 2013 року, укладеними між КС «Антея», як кредитором, та ОСОБА_1 , як позичальницею.

Позиція апеляційного суду

Відповідно до статті 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Статтею 514 ЦК України передбачено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 515 ЦК України, заміна кредитора не допускається у зобов`язаннях, нерозривно пов`язаних з особою кредитора, зокрема у зобов`язаннях про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю.

Згідно з частиною першою статті 516 ЦК України заміна кредитодавця у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено законом чи договором.

За статтею 1 Закону України «Про кредитні спілки», кредитна спілка - це неприбуткова організація, заснована фізичними особами, професійними спілками, їх об`єднаннями на кооперативних засадах з метою задоволення потреб її членів у взаємному кредитуванні та наданні фінансових послуг за рахунок об`єднаних грошових внесків членів кредитної спілки.

Кредитна спілка є фінансовою установою, виключним видом діяльності якої є надання фінансових послуг, передбачених цим Законом.

Статтею 21 Закону України «Про кредитні спілки» визначено види господарської діяльності кредитної спілки, а пунктом 11 частини першої 1 цієї статті врегульовано, що провадження кредитною спілкою іншої діяльності, крім передбаченої цим Законом, не допускається.

Отже, кредитна спілка як кредитодавець з огляду на особливості правового статусу, визначеного Законом, не має права відступати право вимоги за кредитним договором, оскільки такі повноваження Законом не передбачені.

Таких висновків дійшов Верховний Суд України у постанові від 02 вересня 2015 року у справі № 6-667цс15.

Враховуючи, що зобов`язання, що виникли між відповідачем ТОВ «СГВП «Болгарка» та КС «Антея» випливають с кредитного договору, укладеного між КС «Антея» та позивачкою ОСОБА_1 з надання кредитних коштів, які були залучені за рахунок грошових внесків членів кредитної спілки,такі зобов`язання є тісно пов`язаними з особою кредитора.

Таким чином, за приписами статті 515 ЦК України заміна кредитора у таких зобов`язаннях не допускається.

Отже, відступлення права вимоги не спричиняє правових наслідків.

Відповідно до статті 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно з вимогами статту 215 ЦК України, нікчемним є той правочин, недійсність якого прямо передбачена законом,тобто, коли є правова норма, яка безпосередньо визначає недійсність правочину без дотримання її вимог.

Отже нікчемний правочин не потребує визначення його недійсним судом.

На підставі вищевикладеного, судова колегія приходить до висновку, що правочин з відступлення права вимоги за кредитним договором за правилами статей 204, 215 ЦК України є нікчемним в силу Закону та не підлягає визнанню недійсним в судовому порядку.

Згідно статті 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Якщо у зв`язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.

Правові наслідки, передбачені частинами першою та другою цієї статті, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів.

Правові наслідки недійсності нікчемного правочину, які встановлені законом, не можуть змінюватися за домовленістю сторін.

Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред`явлена будь-якою заінтересованою особою.

Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи.

Відповідно до роз`яснень, викладених в п.п. 4, 5 Постанови Пленуму Верхового Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» № 9 від 06 листопада 2009 року, судам, відповідно до статті 215 ЦК необхідно розмежовувати види недійсності правочинів: нікчемні правочини - якщо їх недійсність встановлена законом (частина перша статті 219, частина перша статті 220, частина перша статті 224 ЦК тощо), та оспорюванні якщо їх недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує їх дійсність на підставах, встановлених законом (частина друга статті 222, частина друга статті 223, частина перша статті 225 ЦК України тощо). Нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом.

Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у своїй постанові від 22 грудня2018 року у справі № 642/1269/16-ц (провадження № 61-28915св18).

Отже, колегія суддів вважає достеменно установленим, що договір про відступлення права вимоги, укладений між СК «Антея» та ТОВ «СГВП «Болгарка» є нікчемним в силу закону, оскільки зобов`язання за кредитним договором, укладеним між КС «Антея» та ОСОБА_1 тісно пов`язані з особою кредитора та зміни кредитора не допускають.

Крім цього, колегія суддів вважає за доцільне прийняти до уваги висновки, викладені у постанові Верховного Суду України від 2 березня 2016 року у справі № 6-308цс16, у постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 3 жовтня 2018 року у справі № 369/2770/16-ц і від 7 листопада 2018 року у справі № 357/3394/16-ц, а також Великої Палати Верховного Суду від 04 червня 2019 року у справі № 916/3156/17 стосовно того, що якщо недійсність правочину встановлена законом, то визнання недійсним такого правочину судом не вимагається; визнання недійсним нікчемного правочину законом не передбачається, оскільки нікчемним правочин є в силу закону. Отже, такий спосіб захисту, як визнання недійсним нікчемного правочину, не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом.

Неодноразово Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на те, що такий спосіб захисту, як встановлення нікчемності правочину, не є установленим законом способом захисту прав та інтересів сторони.

При цьому за частиною другою статті 5 ЦПК України суд, здійснюючи правосуддя,захищає права,свободи таінтереси фізичнихосіб,права таінтереси юридичнихосіб,державні тасуспільні інтересиу спосіб,визначений закономабо договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Отже, суд може застосувати не встановлений законом спосіб захисту лише за наявності двох умов одночасно: по-перше, якщо дійде висновку, що жодний установлений законом спосіб захисту не є ефективним саме у спірних правовідносинах, а по-друге, якщо дійде висновку, що задоволення викладеної у позові вимоги позивача призведе до ефективного захисту його прав чи інтересів.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18).

Такий спосіб захисту цивільних прав та інтересів, як визнання правочину недійсним, застосовується до оспорюваних правочинів.

За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.

Така позиція відповідає правовому висновку, викладеному в постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 463/5896/14-ц (провадження № 14-90цс19).

З огляду на викладене визнання нікчемного правочину недійсним не є належним способом захисту прав, оскільки не призведе до реального відновлення порушених прав позивача, адже нікчемний правочин є недійсним у силу закону.

Отже, позовна вимога ОСОБА_1 про визнання договору про відступлення права вимоги недійсним не може бути задоволена, оскільки позивач просить про застосування неналежного способу захисту.

З оглядуна викладенеколегія суддівдоходить висновку,що апеляційнускаргу ОСОБА_1 слід задовольнитичастково,рішення судупершої інстанціївідповідно допунктів 3,4частини першоїстатті 376ЦПК України змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

Згідно зі статтею 141 ЦПК України між сторонами підлягають розподіленню судові витрати, сплачені позивачем при подачі позовної заяви та при подачі сторонами апеляційних скарг.

Зміна рішення суду в частині викладення його мотивувальної частини в редакції постанови апеляційного суду не тягне за собою задоволення позовних вимог, тому немає підстав для перегляду розподілу судових витрат у справі. З тих же підстав не підлягає компенсації й понесені апелянтом витрати на стадії апеляційного провадження.

Керуючись статтями 367, 368, 374, 375, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 11 жовтня 2024 року про відмову у задоволенні позовних вимог змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

В іншій частині рішення залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня прийняття, але за наявності підстав, передбачених статтею 389 ЦПК, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Головуючий Н.О.Тищук

Судді: Т.Б.Кушнірова

Н.О.Шаманська

---------------------------------

Повний текст постанови складено 17 січня 2025 року