Постанова

від 06.12.2024 по справі 372/1268/23

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

6 грудня 2024 року місто Київ

справа № 372/1268/23

провадження № 22-ц/824/13567/2024

Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача - Шкоріної О. І., суддів - Поливач Л. Д., Стрижеуса А. М. за участю секретаря судового засідання - Височанської Н. В.,

сторони:

позивач - Київська обласна прокуратура в інтересах держави в особі

Козинської селищної ради Обухівського району Київської області

відповідач - ОСОБА_1

відповідач - ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві апеляційну скаргу Київської обласної прокуратури

на рішення Обухівського районного суду Київської області від 24 квітня 2024 року, ухвалене у складі судді Висоцької Г. В.,

В С Т А Н О В И В :

У березні 2023 року прокурор в інтересах держави в особі Козинської селищної ради Обухівського району Київської області звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про повернення земельних ділянок та скасування державної реєстрації.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що рішенням виконавчого комітету Козинської селищної ради від 26 червня 2002 року № 9 затверджено розроблений проект відведення земельної ділянки та надано Товариству індивідуальних забудовників «ГРІН-ЗУНД» земельну ділянку площею 7,5 га у довгострокове користування на умовах оренди на 49 років за рахунок земель комунальної власності Козинської селищної ради під розміщення водноспортивного комплексу та котеджної забудови в АДРЕСА_1 . На підставі цього між виконавчим комітетом Козинської селищної ради (орендодавець) та ТІЗ «ГРІН-ЗУНД» (орендар) 27 серпня 2002 року укладено договір оренди земельної ділянки. Рішенням виконавчого комітету Козинської селищної ради «Про надання та передачу у приватну власність земельних ділянок членам ТІЗ «ГРІН-ЗУНД» від 25 липня 2002 року №10 за наслідками розгляду клопотання даного товариства про надання та передачу громадянам (згідно додатку) земельних ділянок, вирішено затвердити надання та передати громадянам, у розмірах згідно з додатку до цього рішення, безкоштовно у приватну власність земельні ділянки загальною площею 7,1028 га, для будівництва та обслуговування житлових будинків і господарських споруд, а також для ведення особистого підсобного господарства із земель вказаного товариства. В подальшому, 22 вересня 2005 року ОСОБА_1 , як власник земельної ділянки 7,1028 га, розташованої у смт. Козин на території ТІЗ «ГРІН-ЗУНД», та належної йому на підставі державного акту на право власності на землю, а також на підставі договорів купівлі-продажу №№ 6863, 6851, 6879, 6843, 6875, 6871, 6847, 6859, 6867, 6855 від 20.12.2002, продав вказані земельні ділянки ТОВ «Київщина-Інвест» згідно договору купівлі-продажу земельної ділянки за № 5427 від 22 вересня 2005 року.

У подальшому, шляхом неодноразових поділів та об`єднань земельних ділянок, а також їх відчужень, спірні земельні ділянки зареєстровано за відповідачами. Відведення у власність первинним набувачам вищевказаних земельних ділянок відбулось з грубими порушеннями вимог законодавства, а саме ст.ст. 19. 20, 58, 59, 60-62, 83, 84, 116 Земельного кодексу України та ст.ст. 1, 4, 88- 90 Водного кодексу України (у редакції на час виникнення правовідносин), у зв`язку з чим останні підлягають поверненню у власність територіальної громади. Неодноразовий поділ/об`єднання земельних ділянок та утворення нових земельних ділянок, жодним чином не впливає на наявність правових підстав для їх повернення у власність Козинської селищної територіальної громади в особі Козинської селищної ради (фактичного власника).

Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 24 квітня 2024 року відмовлено у задоволенні позовних вимог заступника керівника Київської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Козинської селищної ради Обухівського району Київської області до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про повернення земельних ділянок та скасування державної реєстрації.

Не погоджуючись з рішенням суду, заступник керівника Київської обласної прокуратури - Грабець І. подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Вказав, що оскаржуване рішення ухвалене судом першої інстанції з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Висновки суду першої інстанції щодо преюдиційності рішення Обухівського районного суду Київської області від 28.10.2013 у справі № 1018/4559/12 за позовом Міжрайонного природоохоронного прокурора Київської області, яким відмовлено у позові, є помилковими оскільки сторони і предмет позову у справі №1018/4559/12 (2-58-09) та у справі № 372/1268/23 є різними.

Так, у 2009 році прокуратурою подано віндикаційні позови з вимогою про повернення спірних земельних ділянок водного фонду з незаконного володінн відповідачів та визнання на них права власності за державою у порядку ст. 388 Цивільного кодексу України.

Водночас, у цій справі, прокурор звернувся з негаторним позовом у порядку, визначеному ст.391 ЦК України, до нинішніх власників земельних ділянок ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з метою усунення перешкод, які вони створюють впаснику - Козинській селищній раді у користуванні та розпорядженні землями водного фонду.

Підставами звернення до суду з позовом у справі № 2-58-09 (зміна номера справи при новому розгляді № 1018/4559/12) в інтересах держави в особі управління контролю за використанням та охороною земель у м. Києві та Київській області, Дніпровського басейнового управління водних ресурсів, Козинської селищної ради до виконавчого комітету Козинської селищної ради, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_1 , ТОВ «Київщина-Інвест», про визнання рішень органу місцевого самоврядування, договорів купівлі-продажу недійсними та зобов`язання вчинити певні дії, є встановлені факти перевищення повноважень при прийнятті виконавчим комітетом Козинської селищної ради рішення № 10 від 25.07.2002, яким безкоштовно передано у приватну власність земельні ділянки для будівництва та обслуговування житлових будинків і господарських споруд, для ведення особистого підсобного господарства, оскільки дані повноваження належать до повноважень Козинської селищної ради.

Рішенням Обухівського районного суду Київської області у вказаній справі від 29.05.2009, залишеним без змін ухвалами Апеляційного суду Київської області від 15.09.2009 та Верховного Суду України від 29.12.2009 в задоволенні позову відмовлено з підстав визначення, на думку суду, неналежного позивача, застосування строків позовної давності та відсутністю доказів підтверджуючих перебування у власності відповідачів земель водного фонду.

У подальшому ухвалою Верховного Суду України від 25.04.2012 про перегляд у зв`язку з винятковими обставинами рішення судів скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Рішенням Обухівського районного суду від 28.10.2013 у справі № 1018/4559/12 у задоволенні позову відмовлено. Вказане рішення мотивовано наявністю висновку судової земельно- технічної експертизи №114/115000/12-43 від 27.09.2013 відповідно до якої спірні земельні ділянки відносяться до категорії земель житлової та громадської забудови, а не земель водного фонду.

Водночас, прокурором у справі № 372/1268/23 зверталась увага суду на те, що на вирішення судової експертизи ставилося єдине питання: «Чи відносяться земельні ділянки з кадастровими номерами 3223155400:03:033:0058, 3223155400:03:033:0055, 3223155400:03:033:0054, 3223155400:03:033:0056, 3223155400:03:033:0057 до категорії земель сільськогосподарського призначення». Питання чи відносяться зазначенні земельні ділянки до земель водного фонду при призначенні та проведенні експертизи взагалі не вирішувалось.

Частиною 7 статті 82 ЦПК України передбачено, що правова оцінка, надана судом повному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для суду, а у частині 4 статті 263ЦПК України встановлено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Таким чином, преюдицію утворюють виключно ті обставини, які безпосередньо досліджувались і встановлювались судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення.

При цьому, підставами звернення до суду з даним позовом (справа № 372/1268/23) є встановлені обставини щодо віднесення спірних земель саме до земель водного фонду. А саме інформація Державного науково - виробничого підприємства «Картографія» від 07.12.2022 №464, відповідно до якої спірні земельні ділянки знаходяться в межах 100 - метрової прибережної захисної смуги річки Дніпро та повністю накладаються на землі водного фонду.

У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - адвокат Горбайчук Л. В. заперечувала проти доводів апеляційної скарги. Адвокат зазначила, що право оренди ТІЗ «ГРІН-ЗУНД» на земельну ділянку, площею 7,1 га, добровільно припинилося у зв`язку з передачею земельних ділянок в приватну власність громадянам. У справах № 366/19-04, №29/9-06/3а, №22/3-06/6/7-09, про які зазначає прокурор, питання передачі і набуття права власності громадянами на земельну ділянку, загальною площею 7,1028 га, не розглядалось. Тобто ніякі факти, які свідчать про відсутність правових підстав набуття такого права громадянами ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , не встановлювались. Земля вибула з власності держави в особі Козинської селищної ради законно. Врахувавши висновки суду у справі № 1018/4559/12, Обухівський районний суд Київської області обґрунтовано виходив із принципу юридичної визначеності, який серед іншого передбачає, що у будь- якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів. Відповідачами визнається той факт, що в справі № 372/1268/23 та у справі № 1018/4559/12 спір виник з приводу одних і тих же земельних ділянок.

Просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції залишити без змін як законне та обгрунтоване.

У судовому засіданні прокурор Холоденко А. С. підтримала апеляційну скаргу та просила її задовольнити.

Представник відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - адвокат Горбайчук Л. А. заперечувала проти задоволення апеляційної скарги та просила оішення суду як законне і обгрунтоване залишити без змін.

Заслухавши доповідь судді Шкоріної О. І., вислухавши пояснення учасників справи, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого у справі рішення, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

В силу вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом установлено, що рішенням виконавчого комітету Козинської селищної ради від 26.06.2002 № 9 затверджено розроблений проект відведення земельної ділянки та надано ТІЗ «ГРІН-ЗУНД» земельну ділянку площею 7,5 га (згідно з доданим планом) у довгострокове користування на умовах оренди на 49 років за рахунок земель комунальної власності Козинської селищної ради під розміщення водноспортивного комплексу та котеджної забудови в АДРЕСА_1 .

На підставі цього рішення між виконавчим комітетом Козинської селищної ради (орендодавець) та ТІЗ «ГРІН-ЗУНД» (орендар) 27.08.2002 укладено договір оренди земельної ділянки, згідно з яким орган місцевого самоврядування передав вказаному товариству зазначену земельну ділянку площею 7,5 га у довгострокове, платне володіння і користування терміном на 49 років, який зареєстровано Обухівським відділом земельних ресурсів за № 166 від 28.08.2002.

Рішенням виконавчого комітету Козинської селищної ради «Про надання та передачу у приватну власність земельних ділянок членам ТІЗ «ГРІН-ЗУНД» від 25.07.2002 № 10 за наслідками розгляду клопотання даного товариства про надання та передачу громадянам (згідно додатку) земельних ділянок, вирішено затвердити надання та передати громадянам, у розмірах згідно з додатку до цього рішення, безкоштовно у приватну власність земельні ділянки загальною площею 7,1028 га, для будівництва та обслуговування житлових будинків і господарських споруд, а також для ведення особистого підсобного господарства із земель вказаного товариства.

Згодом, ОСОБА_1 згідно договору купівлі-продажу земельної ділянки за № 5427 від 22.09.2005, як власник земельної ділянки 7,1028 га, розташованої у смт Козин на території ТІЗ «Грін-Зунд», та належної йому на підставі державного акту на право власності на землю, а також на підставі договорів купівлі-продажу №№ 6863, 6851, 6879, 6843, 6875, 6871, 6847, 6859, 6867, 6855 від 20.12.2002, продав вказані земельні ділянки ТОВ «Київщина-Інвест».

23.01.2006 Обухівським районним відділом земельних ресурсів ТОВ «Київщина-Інвест» видано державні акти на право власності на земельні ділянки 1,5000 га серії ЯБ № 304320 та 5,6028 га серії ЯБ № 304321.

У базі даних автоматизованої системи ДЗК за ТОВ «Київщина-Інвест» рахуються земельні ділянки загальною площею 7,1028 га, що складаються з земельних ділянок площею 0,3 га (кадастровий номер 3223155400:03:033:0054), площею 1,0887 га (кадастровий номер 3223155400:03:033:0055), площею 4,5141 га (кадастровий номер 3223155400:03:033:0058), площею 0,6 га (кадастровий номер 3223155400:03:033:0056), площею 0,6 га (кадастровий номер 3223155400:03:033:0057), що вбачається із листа Управління земельних ресурсів у Обухівському районі від 25.02.2009 за № 03-15/569.

Рішенням господарського суду Київської області від 30.11.2004 у справі № 366/19-04 (з урахуванням ухвали господарського суду Київської області від 31.10.2005 про виправлення описки) частково задоволено позов прокурора Обухівського району Київської області в інтересах держави в особі Обухівського районного відділу земельних ресурсів до Козинської селищної ради, ТІЗ «ГРІН-ЗУНД».

Визнано недійсним договір оренди земельної ділянки від 27.08.2002, укладений між виконавчим комітетом Козинської селищної ради та ТІЗ «ГРІН-ЗУНД», про надання в оренду ділянки площею 7,5 га для розміщення товариства індивідуальних забудовників. У решті позовних вимог щодо вилучення вказаної земельної ділянки відмовлено.

Постановою господарського суду Київської області від 04.07.2007 у справі № 29/9-06/3а, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 15.10.2008 (справа № 22-а-3568/08), задоволено позов Генерального прокурора України в інтересах держави в особі Козинської селищної ради, Обухівського районного відділу земельних ресурсів до виконавчого комітету Козинської селищної ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача ТІЗ «ГРІН-ЗУНД».

Скасовано рішення виконавчого комітету Козинської селищної ради від 26.06.2002 № 9 «Про затвердження проекту відведення та надання земельної ділянки в довгострокове користування (на умовах оренди)».

Рішенням господарського суду Київської області від 30.06.2009 у справі № 22/3-06/6/7-09, залишеного без змін постановами Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 27.04.2010 та Вищого господарського суду України від 26.08.2010, задоволено позов Генеральної прокуратури України в інтересах держави в особі Козинської селищної ради та Управління земельних ресурсів у Обухівському районі, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача ТОВ «Київщина-Інвест».

Зобов`язано ТІЗ «ГРІН-ЗУНД» повернути Козинській селищній раді (орендовану) земельну ділянку комунальної власності загальною площею 0,4 га, яка розташована на території Козинської селищної ради Обухівського району Київської області.

Суд виходив з того, що передача ТІЗ «ГРІН-ЗУНД» в оренду спірної земельної ділянки площею 0,4 га на підставі скасованого постановою господарського суду Київської області від 04.07.2007 у справі № 29/9-06/3а рішення виконавчого комітету Козинської селищної ради від 26.06.2002 № 9 за відсутності рішення Козинської селищної ради є порушенням її виключної компетенції на здійснення права власності від імені Українського народу, розпорядження і управління землями територіальної громади смт Козин. Питання щодо земельних ділянок, загальна площа яких дорівнювала 7,5 - 0,4 га, тоді залишилося без вирішення, оскільки власником цих земельних ділянок стала особа, яка не була стороною у справі.

ТОВ «Київщина-Інвест» належить на праві власності дві земельні ділянки загальною площею 5,6028 га, а саме: земельні ділянки з кадастровим номером 3223155400:03:033:0055 площею 1,0887 га та з кадастровим номером 3223155400:03:033:0058 площею 4,5141 га, що підтверджується державним актом на право власності на земельну ділянку серії ЯБ № 304321, зареєстрованого у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю за № 0048 від 23.01.2006

У подальшому, на підставі договорів купівлі-продажу від 16.08.2018 за №№ 2710, 2713 ТОВ «Київщина-Інвест» вищезазначені земельні ділянки відчужено на користь ОСОБА_15 .

На підставі заяв ОСОБА_15 від 23.07.2020, як власника вищевказаних земельних ділянок, за рахунок поділу земельної ділянки з кадастровим номером 3223155400:03:033:0055 площею 1,0887 га утворено дві нові земельні ділянки з кадастровими номерами 3223155400:03:033:0125 площею 0,4921 га та 3223155400:03:033:0126 площею 0,5966 га, а також за рахунок поділу земельної ділянки з кадастровим номером 3223155400:03:033:0058 площею 4,5141 га утворено три нові земельні ділянки з кадастровими номерами 3223155400:03:033:0127 - площею 1,2882 га, 3223155400:03:033:0128 - площею 0,3 га, та 3223155400:03:033:0129 - площею 2,9259 га.

Після чого, за рахунок поділу земельної ділянки з кадастровим номером 3223155400:03:033:0127 площею 1,2882 га, утворено дві нові земельні ділянки з кадастровими номерами 3223155400:03:033:0130 - площею 0,8949 га, та 3223155400:03:033:0131 - площею 0,3933 га.

На підставі акту оцінки вартості та приймання-передачі майна земельну ділянку з кадастровим номером 3223155400:03:033:0130 площею 0,8949 га, 11.11.2021 ОСОБА_15 передано до статутного капіталу ТОВ «ТП «ВЕКТОР-ПЛЮС».

На підставі акту оцінки вартості та приймання-передачі майна земельну ділянку з кадастровим номером 3223155400:03:033:0128 площею 0,3 га, 18.11.2021 ОСОБА_15 передано до статутного капіталу ТОВ «ТП «ВЕКТОР-ПЛЮС».

На підставі договорів купівлі-продажу від 12.04.2023 за № 825, №828 ТОВ «ТП «ВЕКТОР-ПЛЮС» відчужено на користь ОСОБА_1 земельні ділянки з кадастровими номерами 3223155400:03:033:0128 площею 0,3 га та 3223155400:03:033:0130 площею 0,8949 га, у подальшому поділено, в результаті чого утворено три нові земельні ділянки з кадастровими номерами 3223155400:03:033:0003 площею 0,5648 га, 3223155400:03:033:0004 площею 0,1877 га та 3223155400:03:033:0005 площею 0,1424 га.

На підставі договору дарування від 30.11.2021 за № 5850, ОСОБА_15 земельну ділянку з кадастровим номером 3223155400:03:033:0125 площею 0,4921 га, передано в дар ОСОБА_1 , який на даний час відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно за № 313521191 є власником вказаної земельної ділянки.

Також, ОСОБА_15 за рахунок поділу земельної ділянки з кадастровим номером 3223155400:03:033:0126 площею 0,5966 га утворено три нових земельних ділянки з кадастровими номерами 3223155400:03:033:0134 площею 0,0113 га, 3223155400:03:033:0135 площею 0,1431 га та 3223155400:03:033:0136 площею 0,4422 га, які на даний час відповідно до інформаційних довідок з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно за № 313530381, № 313530135, №313528695 є власником вказаних земельних ділянок.

Крім того, ОСОБА_15 за рахунок поділу земельної ділянки з кадастровим номером 3223155400:03:033:0129 площею 2,9259 га, утворено дві нові земельні ділянки з кадастровими номерами 3223155400:03:033:0132 - площею 1,3013 га та 3223155400:03:033:0133 - площею 1,6246 га.

У подальшому, на підставі договору дарування за № 6398 ОСОБА_15 земельну ділянку з кадастровим номером 3223155400:03:033:0132 площею 1,3013 г передано в дар ОСОБА_2 , яка на даний час відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно за № 313845160 є власником вказаної земельної ділянки та на підставі договору дарування від 30.11.2021

Також ОСОБА_15 передано в дар на користь ОСОБА_1 на підставі договору дарування за № 5853 земельну ділянку з кадастровим номером 3223155400:03:033:0133 площею 1,6246 га, який на даний час відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно за № 313844354 є власником вказаної земельної ділянки.

За інформацією Державного науково - виробничого підприємства «Картографія» від 07.12.2022 № 464 земельні ділянки з кадастровими номерами 3223155400:03:033:0125, 3223155400:03:033:0132, 3223155400:03:033:0133, 3223155400:03:033:0134, 3223155400:03:033:0136, 3223155400:03:033:0128, 3223155400:03:033:0130 (з якої унаслідок поділу ОСОБА_1 було утворено нові три земельні ділянки з кадастровими номерами 3223155400:03:033:0003, 3223155400:03:033:0004, 3223155400:03:033:0005) знаходяться в межах 100-метрової прибережної захисної смуги р. Дніпро та повністю накладаються на землі водного фонду.

Під час розгляду справи в суді шляхом опрацювання прокурором даних з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно встановлено, що відповідачем у справі ОСОБА_1 після відкриття провадження у справі на підставі своєї заяви від 08.06.2023 земельну ділянку площею 1,6246 га з кадастровим номером 3223155400:03:033:0133 поділено на три нові земельні ділянки: площею 0,4466 га з кадастровим номером 3223155400:03:033:0006, площею 0,0556 га з кадастровим номером 3223155400:03:033:0007, та площею 1,1224 га з кадастровим номером 3223155400:03:033:0008.

Таким чином, за ОСОБА_1 зареєстровано земельні ділянки з наступними кадастровими номерами: 3223155400:03:033:0125, 3223155400:03:033:0006, 3223155400:03:033:0007, 3223155400:03:033:0008, 3223155400:03:033:0128, 3223155400:03:033:0003, 3223155400:03:033:0004, 3223155400:03:033:0005.

У свою чергу, за ОСОБА_2 зареєстровано земельну ділянку з кадастровим номером 3223155400:03:033:0132.

Звертаючись до суду із вказаним позовом прокурор посилався на те, що відведення у приватну власність первинним набувачам на підставі рішення виконавчого комітету Козинської селищної ради «Про надання та передачу у приватну власність земельних ділянок членам ТІЗ «ГРІН-ЗУНД» від 25.07.2002 № 10 земельних ділянок для будівництва та обслуговування житлових будинків і господарських споруд, а також для ведення особистого підсобного господарства із земель, які перебували у користуванні вказаного Товариства, відбулось з грубими порушеннями вимог статей 19,20, 58,59,60-62, 83, 84,116 Земельного кодексу України та статей 1, 4, 88-90 Водного кодексу України (у редакції на час виникнення спірних правовідносин).

Також прокурор обґрунтував свій позов висновками судів у рішеннях у справах № 366/19-04, №29/9-06/3а, №22/3-06/6/7-09. Зазначав, що встановлені в даних рішеннях факти і висновки свідчать про те, що у ТІЗ «ГРІН-ЗУНД» були відсутні правові підстави перебування у володінні і користуванні на підставі договору оренди земельної ділянки, площею 7,5 га.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції застосував положення ч. 4 ст. 82 ЦПК України та виходив із того, що у провадженні Обухівського районного суду Київської області перебувала цивільна справа №1018/4559/12 за позовом міжрайонного природоохоронного прокурора Київської області в інтересах держави в особі управління з контролю за використанням та охороною земель у місті Києві та Київської області, Дніпровського басейнового управління водних ресурсів, Козинської селищної ради Обухівського району Київської області до виконавчого комітету Козинської селищної ради Обухівського району Київської області, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_1 , ТОВ «Київщина-інвест» про визнання рішень, договорів купівлі-продажу недійсними та повернення земельної ділянки.

Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 28 жовтня 2013 року в цивільній справі №1018/4559/12 відмовлено у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Судом установлено, що cпірні земельні ділянки не відносяться до земель водного фонду, а є землями житлової та громадської забудови, сільськогосподарського призначення, не знаходяться в межах прибережної захисної смуги.

Рішення в апеляційному та касаційному порядку не переглядалось.

Особливості правового статусу земельної ділянки дають можливість їх ідентифікувати, навіть у випадку здійснення державної реєстрації її поділ (виділення), об`єднання з іншими ділянками, вчинення інших реєстраційних дій внаслідок яких державна реєстрація цієї земельної ділянки скасовується.

Таким чином, факт неодноразового поділу/об`єднання земельних ділянок та утворення нових земельних ділянок, яким на сьогодні присвоєно наступні кадастрові номери: 3223155400:03:033:0125, 3223155400:03:033:0006, 3223155400:03:033:0007, 3223155400:03:033:0008, 3223155400:03:033:0128, 3223155400:03:033:0003, 3223155400:03:033:0004, 3223155400:03:033:0005, 3223155400:03:033:0132, жодним чином не впливає на те, що спірні земельні ділянки у даній справі є тими ж земельними ділянками, що були предметом розгляду у справі №1018/4559/12.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, оскільки вони повністю узгоджуються із встановленими судом обставинами справи з огляду на наступне.

Відповідно до статті 15 ЦК України, частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Статтями 13, 14, 19 Конституції України визначено, що земля, водні ресурси, які знаходяться в межах території України, є об`єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частин першої-третьої статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування. Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

У частині шостій статті 118 ЗК України передбачено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають заяву про вибір місця розташування земельної ділянки до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки.

Відповідно до частин восьмої, дев`ятої статті 118 ЗК України розроблений проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки подається Комісії з розгляду питань, пов`язаних з погодженням документації із землеустрою, яка протягом трьох тижнів з дня одержання проєкту надає відповідному органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування свій висновок щодо погодження проєкту або відмови у його погодженні. Рада міністрів Автономної Республіки Крим, районна, Київська чи Севастопольська міська державна адміністрація або сільська, селищна, міська рада у двотижневий строк з дня отримання погодженого проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки приймає рішення про затвердження проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Згідно з частиною третьою статті 122 ЗК України районні державні адміністрації на їх території передають земельні ділянки із земель державної власності у власність або у користування у межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для сільськогосподарського використання; ведення водного господарства, крім випадків, передбачених частиною сьомою цієї статті; будівництва об`єктів, пов`язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, закладів культури, лікарень, підприємств торгівлі тощо) з урахуванням вимог частини шостої цієї статті, крім випадків, визначених частиною сьомою цієї статті.

Відповідно до пункту б частини третьої статті 152 ЗК України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом, зокрема, відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав.

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 2 Закону України «Про охорону земель» об`єктом особливої охорони держави є всі землі в межах території України.

До земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об`єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії. Категорії земель України мають особливий правовий режим.

Відповідно до статті 20 ЗК України віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об`єктів природоохоронного та історико-культурного призначення.

Частиною першою статті 58 ЗК України та статтею 4 ВК України передбачено, що до земель водного фонду належать землі, зайняті: морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водоймами, болотами, а також островами; прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм; гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; береговими смугами водних шляхів.

Таким чином, до земель водного фонду України відносяться землі, на яких хоча й не розташовані об`єкти водного фонду, але за своїм призначенням вони сприяють функціонуванню і належній експлуатації об`єктів водного фонду, виконують певні захисні функції.

Законодавством України встановлено особливий правовий режим використання земель водного фонду.

Відповідно до статті 59 ЗК України передбачено обмеження щодо набуття таких земель у приватну власність та встановлено можливість використання таких земель для визначених цілей на умовах оренди.

У пункті «г» частини третьої статті 83 ЗК України зазначено, що до земель комунальної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать землі водного фонду, крім випадків, визначених цим Кодексом.

До земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать землі водного фонду, крім випадків, визначених цим Кодексом (пункт «д» частини четвертої статті 84 ЗК України).

Громадянам та юридичним особам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування можуть безоплатно передаватись у власність замкнені природні водойми (загальною площею до 3 гектарів). Власники на своїх земельних ділянках можуть у встановленому порядку створювати рибогосподарські, протиерозійні та інші штучні водойми (частина друга статті 59 ЗК України).

Громадянам та юридичним особам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть передаватися на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів, а також озера, водосховища, інші водойми, болота та острови для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт тощо (частина четверта статті 59 ЗК України).

Отже, за змістом зазначених норм права землі під водними об`єктами загальнодержавного значення, зокрема зайняті поверхневими водами водотоками (річки, струмки), штучними водоймами (водосховища, ставки) і каналами; іншими водними об`єктами; підземними водами та джерелами; внутрішніми морськими водами та територіальним морем, як землі, зайняті водним фондом України, а також прибережні захисні смуги вздовж річок (у тому числі струмків та потічків), морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм не могли передаватись у власність громадян, оскільки є землями водного фонду України.

Відповідно до частини першої статті 60 ЗК України та частини першої статті 88 ВК України вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об`єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності у межах водоохоронних зон виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги.

Правовий режим прибережних смуг визначається статтями 60, 62 ЗК України та статтями 1, 88, 90 ВК України.

Так, згідно зі статтею 61 ЗК України, статтею 89 ВК України прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності.

У прибережних захисних смугах уздовж річок, навколо водойм та на островах забороняється: 1) розорювання земель (крім підготовки ґрунту для залуження і залісення), а також садівництво та городництво; 2) зберігання та застосування пестицидів і добрив; 3) влаштування літніх таборів для худоби; 4) будівництво будь-яких споруд (крім гідротехнічних, гідрометричних та лінійних), у тому числі баз відпочинку, дач, гаражів та стоянок автомобілів; 5) миття та обслуговування транспортних засобів і техніки; 6) влаштування звалищ сміття, гноєсховищ, накопичувачів рідких і твердих відходів виробництва, кладовищ, скотомогильників, полів фільтрації тощо.

Об`єкти, що знаходяться у прибережній захисній смузі, можуть експлуатуватись, якщо при цьому не порушується її режим. Не придатні для експлуатації споруди, а також ті, що не відповідають встановленим режимам господарювання, підлягають винесенню з прибережних захисних смуг.

Відповідно до положень статті 60 ЗК України, статті 88 ВК України прибережні захисні смуги встановлюються по обидва береги річок та навколо водойм уздовж урізу води (у меженний період) шириною: для великих річок, водосховищ на них та озер - 100 метрів. Уздовж морів та навколо морських заток і лиманів встановлюється прибережна захисна смуга шириною не менше двох кілометрів від урізу води.

Велика Палата Верховного Суду у своїх висновках неодноразово зазначала про те, що заволодіння громадянами та юридичними особами землями водного фонду (перехід до них володіння цими землями) всупереч вимогам ЗК України є неможливим. Розташування земель водного фонду вказує на неможливість виникнення приватного власника, а отже, і нового володільця, крім випадків, передбачених у статті 59 цього кодексу (висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 22 травня 2018 року у справі № 469/1203/15, від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13, від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14, від 07 квітня 2020 року у справі № 372/1684/14).

Із матеріалів справи вбачається, що предметом даного спору є земельні ділянки, яким на сьогодні присвоєно наступні кадастрові номери:

3223155400:03:033:0125, 3223155400:03:033:0006, 3223155400:03:033:0007,

3223155400:03:033:0008, 3223155400:03:033:0128, 3223155400:03:033:0003,

3223155400:03:033:0004, 3223155400:03:033:0005, 3223155400:03:033:0132.

Зазначені земельні ділянки утворились внаслідок неодноразового поділу/об`єднання земельної ділянки, площею 7,5 га, відведеної та наданої ТІЗ «ГРІН - ЗУД» у довгострокове користування на умовах оренди на 49 років за рахунок земель комунальної власності Козинської селищної ради під розміщення водноспортивного комплексу та котеджної забудови в АДРЕСА_1 , переданої у подальшому членам ТІЗ «ГРІН - ЗУД» у безкоштовну приватну власність, загальною площею 7,1028 га, для будівництва та обслуговуванняч житлових будинків і господарських споруд, а також ведення особистого підсобного господарства із земель вказаного товариства.

Разом з тим, у справі, яка переглядається, судом першої інстанції встановлено, що у провадженні Обухівського районного суду Київської області перебувала цивільна справа №1018/4559/12 за позовом міжрайонного природоохоронного прокурора Київської області, в інтересах держави в особі управління з контролю за використанням та охороною земель у місті Києві та Київської області, Дніпровського басейнового управління водних ресурсів, Козинської селищної ради Обухівського району Київської області до виконавчого комітету Козинської селищної ради Обухівського району Київської області, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 . ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_1 , товариства з обмеженою відповідальністю «Київщина-Інвест» про визнання рішень, договорів купівлі-продажу недійсними та повернення земельної ділянки.

Рішенням Обухівського районного суду Київської області 28.10.2013 року по цивільній справі №1018/4559/12 в задоволенні позову відмовлено повністю. При цьому судом встановлено: «… Суд вважає недоведеними посилання позову на віднесення спірних земельних ділянок повністю або частково до земель водного фонду, оскільки вони не підтверджені належними і допустимими доказами. Так, при подачі позову та збільшенні позовних вимог прокурор не подав і не послався на жоден доказ, який би підтверджував таку обставину, із поданих прокурором на стадії проведення експертизи письмових доказів не вбачається достатніх даних про те, що саме спірні земельні ділянки перебувають у межах прибережної захисної смуги, оскільки вони жодним чином не відображені на відповідних схемах, планах, відсутні інші достатні для ідентифікації дані про співвіднесення спірних земельних ділянок із землями водного фонду.

«…Висновком судової земельно-технічної експертизи № 11499/11500/12-43 від 27.09.2013 року встановлено, що відповідно до наявних матеріалів земельні ділянки за кадастровим номером 3223155400:03:033:0058 площею 4,5141 га, за кадастровим номером 3223155400:03:033:0055 площею 1,0887 га, з цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства, відносяться до категорії земель сільськогосподарського призначення, а земельні ділянки за кадастровим номером 3223155400:03:033:0054 площею 0,3000 га, за кадастровим номером 3223155400:03:033:0056 площею 0,6000 га, за кадастровим номером 3223155400:03:033:0057 площею 0,6000 га, з цільовим призначенням - для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських будівель і споруд, відносяться до категорії земель житлової та громадської забудови.

Матеріали технічної документації із землеустрою, виготовленої ТОВ «Земельно-кадастровий офіс» в 2005 році, викопіювання з проекту формування території Козинської селищної ради, виготовлене ДП «Київський інститут землеустрою» спростовують доводи позову про віднесення спірних земельних ділянок до земель водного фонду.

Проект формування території та встановлення меж Козинської селищної ради, інші письмові докази щодо цього проекту, розробки по формі 6-зем по Козинській селищній раді за 2001-2002 роки не містять даних про перебування спірних земельних ділянок у межах земель водного фонду…».

«…За таких обставин суд вважає доведеним те, що фактично спірні земельні ділянки не відносяться до земель водного фонду, а є землями житлової та громадської забудови, сільськогосподарського призначення, не знаходяться в межах прибережної захисної смуги, тому достатніх підстав вважати, що оспорювані державні акти видані з грубими порушеннями чинного законодавства в межах розгляду цієї цивільної справи не встановлено…».

«…Зібраними у справі доказами, зокрема і висновком судової експертизи, встановлено, що спірні земельні ділянки не відносяться до земель водного фонду, тому визначені позовом повноваження вказаних органів державної влади не можуть прийматись до уваги у фактичних встановлених судом правовідносинах щодо земель іншого цільового призначення…».

Вказане рішення в апеляційному та касаційному порядку не переглядалось, набрало законної сили.

У відповідності до ч. 4 ст. 82 ЦПК України - обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Юридична визначеність вимагає, щоб юридичні норми були чіткими і точними та спрямованими на забезпечення того, щоб ситуації та правовідносини залишались передбачуваними. Зворотна дія [юридичних норм] також суперечить принципові юридичної визначеності, принаймні у кримінальному праві (ст. 7 ЄКПЛ), позаяк суб`єкти права повинні знати наслідки своєї поведінки; але це також стосується і цивільного та адміністративного права - тієї мірою, що негативно впливає на права та законні інтереси [особи]. На додаток, юридична визначеність вимагає дотримання принципу res judicata. Остаточні рішення судів національної системи не повинні бути предметом оскарження. Юридична визначеність також вимагає, щоб остаточні рішення судів були виконані. У приватних спорах виконання остаточних судових рішень може потребувати допомоги з боку державних органів, аби уникнути будь-якого ризику «приватного правосуддя», що є несумісним з верховенством права. Системи, де існує можливість скасовувати остаточні рішення, не базуючись при цьому на безспірних підставах публічного інтересу, та які допускають невизначеність у часі, несумісні з принципом юридичної визначеності.

Одним із основних аспектів принципу верховенства права є принцип юридичної визначеності, який передбачає, що коли рішення суду стало остаточним, воно не може бути піддано сумніву будь-яким іншим рішенням суду мається міститься і у справах Європейського суду з прав людини «Брумареску проти Румунії», «Салов проти України» та інші.

Преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.

У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2018 року у справі № 753/11000/14-ц).

Тобто факти, установлені у прийнятих раніше судових рішеннях, мають для суду преюдиціальний характер. Преюдиціальність означає обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили, в одній справі, для суду при розгляді інших справ (постанова Верховного Суду 10 травня 2023 року у справі № 524/4046/20).

Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами (постанова Верховного Суду від23 травня 2024 року у справі №463/9009/21).

Преюдиційні обставини не потребують доказування, якщо одночасно виконуються такі умови: обставина встановлена судовим рішенням; судове рішення набрало законної сили;у справі беруть участь ті самі особи, які брали участь у попередній справі (постанова Верховного Суду від 26 квітня 2023 року у справі № 522/11266/17).

Як вбачається із змісту рішення суду від 28.10.2013 у справі №1018/4559/12 у вказаній справі прокурор обґрунтовував позовні вимоги порушенням законодавства при виділенні земельних ділянок державної власності та знаходження їх в межах водоохоронної прибережної смуги Канівського водосховища.

За наслідком розгляду справи щодо законності передачі земельних ділянок та відповідних рішень виконкому Козинської селищної ради суд встановив на підставі отриманих даних про здійснення всієї передбаченої законом процедури видачі відповідачам оспорюваних державних актів та набуття відповідачами права на землю, зокрема на підставі рішення органу місцевого самоврядування було виготовлено технічну документацію, видано правовстановлюючі документи на землю, відчуження нерухомого майна здійснювалось на підставі нотаріально посвідчених договорів із послідуючою видачою державних актів, протягом дванадцяти років з часу виникнення спірних правовідносин уповноваженими державними органами тричі здійснено державну реєстрацію переходів права власності відповідачів на спірні земельні ділянки, що ніким не оспорювалось, в тому числі в межах цього позову прокурором.

З урахуванням отриманих судом доказів, зокрема висновку судової земельно-технічної експертизи, було зроблено висновок про те, що земельні ділянки за кадастровим номером 3223155400:03:033:0058 площею 4,5141 га, за кадастровим номером 3223155400:03:033:0055 площею 1,0887 га, з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, відносяться до категорії земель сільськогосподарського призначення, а земельні ділянки за кадастровим номером 3223155400:03:033:0054 площею 0,3000 га, за кадастровим номером 3223155400:03:033:0056 площею 0,6000 га, за кадастровим номером 3223155400:03:033:0057, площею 0,6000 га, з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських будівель і споруд, відносяться до категорії земель житлової та громадської забудови.

Крім врахування висновків судової земельно-технічної експертизи, суд вказав, що матеріали технічної документації із землеустрою, виготовленої ТОВ «Земельно-кадастровий офіс» в 2005 році, викопіювання з проекту формування території Козинської селищної ради, яке виготовлене ДП «Київський інститут землеустрою», спростовують доводи позову про віднесення спірних земельних ділянок до земель водного фонду.

Суд зауважив, що проект формування території та встановлення меж Козинської селищної ради, інші письмові докази щодо цього проекту, розробки по формі 6-зем по Козинській селищній раді за 2001-2002 роки не містять даних про перебування спірних земельних ділянок у межах земель водного фонду.

За таких обставин суд визнав доведеним те, що фактично спірні земельні ділянки не відносяться до земель водного фонду, а є землями житлової та громадської забудови, сільськогосподарського призначення, не знаходяться в межах прибережної захисної смуги.

Рішення Обухівського районного суду Київської області 28.10.2013 у цивільній справі №1018/4559/12, яким відмовлено в задоволенні позову з підстав того, що спірні земельні ділянки не відносяться до земель водного фонду, а є землями житлової та громадської забудови, сільськогосподарського призначення, не знаходяться в межах прибережної захисної смуги, сторонами у справі, в тому числі прокурором, який був ініціатором цього спору, не оскаржувалося і набрало законної сили.

Твердження прокурора щодо помилковості висновків суду першої інстанції у справі №372/1268/23 щодо приюдиційності рішення у справі №1018/4559/12 є необгрунтованими, а тому відхиляються колегією суддів.

У справі, яка переглядається апеляційним судом встановлено, що прокурором не спростовано вказані висновки.

Суд першої інстанції, урахувавши висновки Обухівського районного суду Київської області у справі №1018/4559/12, виходив із принципу юридичної визначеності, правової певності, який серед іншого передбачає, що у будь- якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

Отже, вірним є висновок суду першої інстанції у тому, що здійснення неодноразового поділу/об`єднання спірних земельних ділянок та утворення нових земельних ділянок, яким на сьогодні присвоєно кадастрові номери 3223155400:03:033:0125, 3223155400:03:033:0006, 3223155400:03:033:0007, 3223155400:03:033:0008, 3223155400:03:033:0128, 3223155400:03:033:0003, 3223155400:03:033:0004, 3223155400:03:033:0005, 3223155400:03:033:0132, жодним чином не впливає на те, що спірні земельні ділянки у даній справі є тими ж земельними ділянками, що були предметом розгляду у справі №1018/4559/12.

Так, згідно ч. 1 ст. 79 Земельного кодексу України земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

З моменту державної реєстрації, незалежно від її подальшого скасування, земельна ділянка є об`єктом Державного земельного кадастру, а всі відомості про неї та її кадастровий номер зберігаються у Державному земельному кадастрі постійно (ст. 10, ч. 8 ст. 16, ч. 19 ст. 21 Закону України «Про Державний земельний кадастр»).

Ці особливості правового статусу земельної ділянки дають можливість її ідентифікувати, навіть у випадку здійснення державної реєстрації її поділу (виділення), об`єднання з іншими ділянками, вчинення інших реєстраційних дій, внаслідок яких державна реєстрація цієї земельної ділянки скасовується.

Формування земельних ділянок їх володільцем, зокрема, внаслідок поділу та/або об`єднання, з присвоєнням їм кадастрових номерів, зміною інших характеристик не впливає на можливість захисту права власності чи інших майнових прав у визначений цивільним законодавством спосіб. Такої правової позиції дотримується Велика Палата Верховного Суду в постановах від 29.05.2019 у справі № 367/2022/15-ц (п. 56) та від 01.10.2019 у справі № 922/2723/17.

У разі об`єднання земельних ділянок не відбувається виникнення чи створення іншого нового майна, відмінного від попереднього, не має місця перетворення або переробка тощо, фактично та юридично відбувається заміна кількох правовстановлюючих документів на один новий, яким засвідчено право власності на те саме майно, що й у попередніх документах. Такої правової позиції дотримується Верховний Суд у постанові від 25.07.2018 у справі № 640/8456/16-ц.

Отже, у справі №1018/4559/12 мова йде про земельні ділянки з іншими кадастровими номерами, однак, судом встановлено та не оспорюється відповідачами, що і в справі №1018/4559/12 і в даній справі №372/1268/23 мова йде про одні й ті ж земельні ділянки, внаслідок результату поділу/об`єднання цих земельних ділянок не відбулося виникнення чи створення іншого нового об`єкта майна, відмінного від попереднього, а лише фактично та юридично відбулася заміна правовстановлюючих документів на об`єкт, якими засвідчено право власності на те саме майно, що й у попередніх документах, проте нововутворені земельні ділянки не відносяться до земель водного фонду.

Отже доводи апеляційної скарги у тому, що у даній справі спір виник з приводу інших земельних ділянок аніж у справі №1018/4559/12 є необгрунтованими з огляду на вищезазначене.

Належних доказів віднесення спірних земельних ділянок до земель водного фонду та перебування в межах прибережної захисної смуги позивач до суду не надав.

При цьому листи ДНВП «Картографія» та скріни з сайтів не можуть бути допустимими, достовірними і достатніми доказами для встановлення факту належності земельних ділянок до земель водного фонду у даній справі, оскільки законодавство встановлює певний порядок віднесення земель до земель водного фонду і визначає чіткий перелік документів, які можуть підтверджувати або спростовувати належність земельних ділянок до земель водного фонду.

Так, державний земельний кадастр є єдиною державною геоінформаційною системою відомостей про землі, розташовані в межах державного кордону України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами (ст. 1 Закону України «Про Державний земельний кадастр» від 07.07.2011 № 3613-VІ).

Відомості Державного земельного кадастру є офіційними (стаття 20 Закону № 3613-VІ).

Внесення до Державного земельного кадастру відомостей про обмеження у використанні земель здійснюється у формі: державної реєстрації обмежень у використанні земель; внесення до Державного земельного кадастру відомостей про межі обмежень у використанні земель, безпосередньо встановлених законами та прийнятими відповідно до них нормативно- правовими актами, містобудівною документацією (ч. 1 ст. 28 Закону № 3613-VІ).

Згідно статті 36 Закону № 3613-VІ на офіційному веб-сайті центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, оприлюднюються картографічна основа, індексні кадастрові карти (плани) та всі відомості Державного земельного кадастру, передбачені статтями 12-15 цього Закону, в тому числі у векторному вигляді, без права їх зміни (редагування).

Нормативно-правову та методичну основу формування водоохоронних обмежень у використанні земель у даний час складають: Водний кодекс України; Земельний кодекс України; постанова Кабінету Міністрів України від 08.05.1996 № 486 «Про затвердження Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режиму ведення господарської діяльності в них»; ДБН 360-92** «Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень»; СОУ 00032632-005:2009 «Землеустрій. Проекти землеустрою щодо створення водоохоронних зон. Правила розроблення» (затверджений наказом Держкомзему від 17.07.2009 № 375); Методика упорядкування водоохоронних зон річок України; ВБН 33-4759129-03-05-92 «Проектування, упорядкування та експлуатація водоохоронних зон водосховищ». Застосування ДБН 360-92** «Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень»; СОУ 00032632-005:2009 «Землеустрій. Проекти землеустрою щодо створення водоохоронних зон. Правила розроблення»; Методики упорядкування водоохоронних зон річок України; ВБН 33-4759129-03-05-92 «Проектування, упорядкування та експлуатація водоохоронних зон водосховищ».

Пр цьому, документація із землеустрою розробляється в електронній та паперовій формах у вигляді схеми, проекту, робочого проекту або технічної документації. Особливим видом такої документації є документація із землеустрою, яка одночасно є містобудівною документацією, - ком плексні плани просторового розвитку територій територіальних громад, генеральні плани населених пунктів, детальні плани територій. Затверджена документація із землеустрою є публічною та загальнодоступною (частина першоа статті 25 Закону України «Про землеустрій» від 22.05.2003 № 858-ІV).

Положеннями ч.2 ст. 25 Закону № 858-ІV встановлені види документації із землеустрою: а) схеми землеустрою і техніко-економічні обґрунтування використання та охорони земель адміністративно- територіальних одиниць; б) проекти землеустрою щодо встановлення (зміни) меж адміністративно-територіальних одиниць; 6-1) містобудівна документація, яка одночасно є документацією із землеустрою (комплексні плани просторового розвитку територій територіальних громад, генеральні плани населених пунктів, детальні плани територій); в) проекти землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного, лісогосподарського призначення, земель водного фонду та водоохоронних зон, обмежень у використанні земель та їх режимоутворюючих об`єктів; г) проекти землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; ґ) проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок; д) проекти землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб; е) проекти землеустрою, що забезпечують еколого-економічне обґрунтування сівозміни та впорядкування угідь; є) проекти землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів; ж) проекти землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв); з) робочі проекти землеустрою; і) технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості); ї) технічна документація із землеустрою щодо встановлення меж частини земельної ділянки, на яку поширюються права суборенди, сервітуту; й) технічна документація із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок; к) технічна документація із землеустрою щодо інвентаризації земель; л) технічна документація із землеустрою щодо резервування цінних для заповідання територій та об`єктів.

Види документації із землеустрою та їх склад встановлюються виключно цим Законом.

Отже, допустимими доказами на підтвердження віднесення земель до водного фонду у даній справі можуть бути: акти органів влади; проекти землеустрою, виготовлені компетентними особами; містобудівна документація, розроблена та затверджена компетентними особами; технічна документація на землю, схеми водоохоронних земель, обмінні файли, виготовлені компетентними особами; дані з Державного земельного кадастру, дані з Публічної кадастрової карти та інші офіційні документи із землеустрою.

Зі статуту Державного науково-виробничого підприємства «Картографія», відповідь якого на запит прокурора фактично покладена в обґрунтування апеляційної скарги, вбачається, що воно не є компетентним органом влади у сфері землеустрою, йому не надано право складати проекти землеустрою, містобудівну документацію, технічну документацію на землю, створювати обмінні файли, схеми водоохоронних земель на певній території, вносити дані до Державного земельного кадастру та створювати інші офіційні документи із землеустрою.

Державне науково-виробниче підприємство «Картографія» було створено за наказом Ради народних комісарів СРСР № 4788 від 03.03.1944 як Київська державна картографічна фабрика Головного управління геодезії та картографії СРСР.

Основними видами діяльності фабрики було друкування картографічної продукції, розроблення та видання тематичних картографічних творів; створення цифрових і електронних карт, географічних інформаційних систем; проведення науково-дослідницької діяльності у сферах тематичного картографування; реалізація картографічної продукції.

Головними структурними підрозділами ДНВП «Картографія» є: редакція атласів та карт світу; редакція довідкових тематичних атласів та карт України; редакція атласів, карт міст та історичних атласів і карт; відділ геоінформаційних систем і цифрового картографування; відділ маркетингу; відділ збуту; відділ матеріально-технічного постачання; довідково- інформаційний картографогеодезичний відділ.

Наведені дані є відкритими, розміщені на сайті ДНВП «Картографія», а отже не потребують доказуванню.

У зв`язку з вищенаведеним дані, відображені у копії відповіді ДНВП «Картографія» на запит прокурора, не можуть бути розцінені як допустимі докази накладення частини земельної ділянки на землі водного фонду.

Відомості, які містяться у копії відповіді № 464 від 07.12.2022 ДНВП «Картографія» та у додатку до неї суперечать, у числі іншого, даним, які містяться у землевпорядній документації, а саме у:

1. технічній документації із землеустрою;

2. викопіюванням з Публічної кадастрової карти з нанесенням земельної ділянки, 3223155400:03:033:0125, 3223155400:03:033:0128 3223155400:03:033:0132, 3223155400:03:033:0003, 3223155400:03:033:0004, 3223155400:03:033:0005, 3223155400:03:033:0006, 3223155400:03:033:0007, 3223155400:03:033:0008 із цільовим призначенням для ведення особистого сільського господарства.

Також слід зазначити, що у відповіді та додатку до відповіді (лист № 464 від 07.12.2022) Державного науково-виробничого підприємства «Картографія», на запит прокурора, зазначено, що це викопіювання з ортофотоплану масштабу 1:10000 станом місцевості на 2009 рік з нанесенням меж земельних ділянок.

Таким чином, інформація, відображена у цій відповіді, стосується даних станом на 2009 рік.

Водночас у пункті 1.11 Основних положень створення та оновлення топографічних карт масштабів 1:10000, 1:25000, 1:50000, 1:100000, 1:200000, 1:500000, 1:1000000, затверджених наказом Головного управління геодезії, картографії та кадастру України № 156 від 31.12.1999 і погоджених із Воєнно- топографічним управлінням Генерального штабу Збройних сил України, які є обов`язковими для всіх підприємств, організацій та установ, які виконують топографо-геодезичні та картографічні роботи, незалежно від форм власності та їхньої відомчої залежності, зазначено, що для створення та оновлення топографічних карт використовуються такі основні матеріали: каталоги (списки) координат і висот пунктів геодезичної та зйомочної мереж; матеріали найбільш сучасних аерокосмічних зйомок; сучасні картографічні матеріали на райони зйомочних робіт (видавничі оригінали, тиражні відбитки тощо); формуляри карт, матеріали планово-висотної прив`язки аерознімків та матеріали фотограмметричних робіт, за якими створювалась карта, що оновлюється; спеціальні, тематичні та інші картографічні матеріали; офіційні статистичні, довідкові, енциклопедичні та інші джерела. Порядок збору, систематизації та використання перелічених вихідних матеріалів регламентується відповідними нормативно-технічними документами.

Правильність відомостей, відображених у додатках до листа ДНВП «Картографія» від 07.12.2022, а саме: у схемі накладення земельних ділянок з кадастровими номерами згідно запиту на землі водного фонду (викопіювання з ортофотоплану 2009 року), - викликає сумнів і в частині нанесення на схемах прибережних захисних смуг, які у порівнянні із даними Публічної кадастрової карти України у кілька разів більші (викопіювання з публічної кадастрової карти).

Таким чином, інформація, що міститься у схемах, доданих до відповіді № 464 від 07.12.2022 ДНВП «Картографія», на яку посилається прокурор у апеляційній скарзі, суперечить інформації, що є у документації із землеустрою.

Крім того, інформація, зазначена у цій відповіді, в силу діючого законодавства є застарілою та нікчемною для даної справи, що не може не викликати сумнів у її достовірності.

Вищевикладене підтверджується і відповідями Державної служби України з питань картографії та кадастру (Держгеокадастру) та її обласними управліннями на адвокатські запити представника відповідача ОСОБА_1 - адвоката Сєргєєвої В. О., що містяться в матеріалах справи).

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що відомості, відображені у відповіді Державного науково-виробничого об`єднання «Картографія», одержаній на запит прокурора, не можуть бути розцінені як допустимі докази віднесення спірних земельних ділянок на землі водного фонду.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного прав. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини стаття 1 Першого протоколу до Конвенції закріплює три окремі норми: 1) виражається у першому реченні першого абзацу, закладає принцип мирного володіння майном і має загальний характер; 2) викладена у другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності й обумовлює його певними критеріями; 3) закріплена у другому абзаці та визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Другу та третю норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, треба тлумачити у світлі загального принципу, закладеного першою нормою.

Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право: втручання держави у право власності повинно мати нормативну основу в національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними; якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, легітимна мета такого втручання може полягати в контролі за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або в забезпеченні сплати податків, інших зборів або штрафів; втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними із цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності.

Повернення державі земельної ділянки, незаконно відчуженої фізичній особі органом місцевого самоврядування, переслідує легітимну мету контролю за використанням майна відповідно до загальних інтересів у тому, щоб таке використання відбувалося за цільовим призначенням.

Важливість цих інтересів зумовлюється, зокрема, особливим статусом земельної ділянки - належністю її до земель водного фонду.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23 листопада 2021 року у справі №359/3373/16-ц звернула увагу на те, що у спорах стосовно земель лісогосподарського призначення, прибережних захисних смуг, інших земель, що перебувають під посиленою правовою охороною держави, остання, втручаючись у право мирного володіння відповідними земельними ділянками з боку приватних осіб, може захищати загальні інтереси, зокрема, у безпечному довкіллі, непогіршенні екологічної ситуації, у використанні власності не на шкоду людині та суспільству (частина третя статті 13, частина сьома статті 41, частина перша статті 50 Конституції України). Ці інтереси реалізуються через цільовий характер використання земельних ділянок (статті 18, 19, пункт «а» частини першої статті 91 ЗК України), які набуваються лише згідно із законом (стаття 14 Конституції України), та через інші законодавчі обмеження. Заволодіння приватними особами такими ділянками всупереч чинному законодавству, зокрема без належного дозволу уповноваженого на те органу, може зумовлювати конфлікт між гарантованим статтею 1 Першого протоколу до Конвенції правом цих осіб мирно володіти майном і правами інших осіб та всього суспільства на безпечне довкілля.

Має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа -добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (див. рішення ЄСПЛ у справах «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року, «Кривенький проти України» від 16 лютого 2017 року).

ЄСПЛ підкреслює особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (рішення у справах «Беєлер проти Італії», «Онер`їлдіз проти Туреччини», «Megadat.com S.r.l. проти Молдови» і «Москаль проти Польщі»). Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (рішення у справах «Лелас проти Хорватії» і «Тошкуце та інші проти Румунії») і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (рішення у справах «Онер`їлдіз проти Туреччини» та «Беєлер проти Італії»). Принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (рішення у справі «Москаль проти Польщі»). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам. З іншого боку, потреба виправити минулу «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (див., mutatis mutandis, рішення у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки»). Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків (рішення у справі «Лелас проти Хорватії»). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (рішення у справах «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки», «Ґаші проти Хорватії», «Трґо проти Хорватії»). У контексті скасування помилково наданого права на майно принцип «належного урядування» може не лише покладати на державні органи обов`язок діяти невідкладно, виправляючи свою помилку (рішення у справі «Москаль проти Польщі»), а й потребувати виплати відповідної компенсації чи іншого виду належного відшкодування колишньому добросовісному власникові (рішення у справах «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки», «Тошкуце та інші проти Румунії»).

Такі ж характеристики принципу «належного урядування» ЄСПЛ навів у рішенні у справі «Рисовський проти України». У вказаній справі ЄСПЛ визнав низку порушень пункту 1 статті 6 Конвенції, статті 1 Першого протоколу до Конвенції та статті 13 Конвенції у справі, пов`язаній із земельними правовідносинами. ЄСПЛ наголосив, що процедура скасування рішень, на підставі яких добросовісні власники отримують право користування земельною ділянкою, яка дозволяє органам влади ретроспективно позбавляти особистих прав, наданих помилково, без будь-якого відшкодування добросовісним правовласникам, є порушенням гарантій статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

Одним з основоположних прав людини є право власності. Суд трактує це право у широкому розумінні, спираючись при цьому на норми національного законодавства, положення Конвенції та практику ЄСПЛ.

Національним законодавством України передбачено зокрема такі гарантії дотримання «права власності». Кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Примусове відчуження об`єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості. Примусове відчуження таких об`єктів з наступним повним відшкодуванням їх вартості допускається лише в умовах воєнного чи надзвичайного стану (стаття 41 Конституції України).

Оскільки у справі, яка переглядається, позивач не довів віднесення спірних земельних ділянок на момент їх передачі у приватну власність до складу земель водного фонду, знаходження їх в межах прибережної захисної смуги, тому відповідачі як добросовісні власники не можуть бути судом зобов`язані повернути державі спірні земельні ділянки.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 ЦК України).

Таке втручання у право мирного володіння майном буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнала такого втручання. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа-добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно.

ЄСПЛ вказує, що будь-яке втручання у права особи передбачає необхідність сукупності таких умов: втручання повинне здійснюватися «згідно із законом», воно повинне мати «легітимну мету» та бути «необхідним у демократичному суспільстві». Якраз «необхідність у демократичному суспільстві» і містить у собі конкуруючий приватний інтерес; зумовлюється причинами, що виправдовують втручання, які, у свою чергу мають бути «відповідними і достатніми»; для такого втручання має бути «нагальна суспільна потреба», а втручання - пропорційним законній меті.

У своїй діяльності ЄСПЛ керується принципом пропорційності, як дотримання «справедливого балансу» між потребами загальної суспільної ваги та потребами збереження фундаментальних прав особи, враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та надмірний тягар. Конкретному приватному інтересу повинен протиставлятися інший інтерес, який може бути не лише публічним (суспільним, державним), але й іншим приватним інтересом, тобто повинен існувати спір між двома юридично рівними суб`єктами, кожен з яких має свій приватний інтерес, перебуваючи в цивільно-правовому полі.

Має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть (рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited проти України» від 23 січня 2014 року).

Колегія суддів зауважує, що у справах № 366/19-04, №29/9-06/3а, №22/3-06/6/7-09, про які зазначає прокурор, питання передачі і набуття права власності громадянами на земельну ділянку, загальною площею 7,1 га, не розглядалось.

Факти, які свідчили б про відсутність правових підстав набуття такого права громадянами ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , судом у цих справах не встановлювались.

Відтак доводи прокурора в цій частині апеляційної скарги є необгрунтованими.

Посилання прокурора на те, що судовою земельно-технічною експертизою №11499/11500/12-43 від 27.09.2013 не вирішувалось питання, чи відносяться зазначені земельні ділянки до земель водного фонду не спростовують висновків суду першої інстанції у справі у оскаржуваному рішенні.

Основою для визначення цільового призначення земельної ділянкиє її належність до відповідної категорії земель і відповідного способу використання. Законодавством не передбачено, що одна і та ж земельна ділянка за цільовим призначенням може бути віднесена одночасно до кількох категорій.

Зокрема, цільове призначення земельної ділянки - це її використання за тим призначенням, яке визначене на підставі відповідної технічної документації із землеустрою та чинного законодавства. Згідно статті 20 Земельного кодексу України в редакції на день спірних правовідносин при встановленні цільового призначення земельних ділянок здійснюється віднесення їх до певної категорії земель та виду цільового призначення.

Відповідно до частини першої статті 19 ЗК України в редакції на день спірних правовідносин Землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісового фонду; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

Отже законодавством не передбачено, що одна і та ж земельна ділянка за цільовим призначенням може бути віднесена одночасно до кількох категорій.

Згідно висновку судової земельно-технічної експертизи № 11499/11500/12-43 від 27.09.2013 встановлено, що за наявними матеріалами земельні ділянки за кадастровим номером 3223155400:03:033:0058, площею 4,5141 га, за кадастровим номером 3223155400:03:033:0055, площею 1,0887 га, з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, відносяться до категорії земель сільськогосподарського призначення, а земельні ділянки за кадастровим номером 3223155400:03:033:0054, площею 0,3000 га, за кадастровим номером 3223155400:03:033:0056, площею 0,6000 га, за кадастровим номером 3223155400:03:033:0057, площею 0,6000 га, з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських будівель і споруд, відносяться до категорії земель житлової та громадської забудови.

Такий висновок виключає віднесення означених земельних ділянок до земель водного Фонду, а тому хибними є доводи апеляційної скарги в цій частині.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваному рішенні, питання вичерпності висновків суду першої інстанцій, колегія суддів виходить із того, що у справі, що переглядається, сторонам надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені прокурором у апеляційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду.

Отже, оскаржуване судове рішення ґрунтується на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна правова оцінка, правильно застосовані норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, і суд під час розгляду справи не допустив порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Жодних доказів, які б спростовували висновки суду першої інстанції матеріали справи не містять. Таких доказів не додано прокурором до апеляційної скарги та не отримано таких доказів судом апеляційної інстанції у ході розгляду справи.

Інші доводи апеляційної скарги не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного рішення, оскільки зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду першої інстанції.

Суд у своєму рішенні навів достатні мотиви з яких прийняв до уваги заперечення відповідачів, відхиливши доводи позивача, та правильно визначив відсутність підстав для задоволення позову.

Справу було розглянуто судом першої інстанції на підставі встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи та належних доказів.

Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, рішення суду ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, і не може бути скасовано з підстав, викладених у апеляційній скарзі.

За змістом статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, що відповідно до ст.375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Керуючись ст.ст. 259, 268, 367, 374, 375, 381-384, 390 ЦПК України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Київської обласної прокуратури залишити без задоволення.

Рішення Обухівського районного суду Київської області від 24 квітня 2024 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови.

Повна постанова складена 17 січня 2025 року.

Суддя-доповідач: О.І. Шкоріна

Судді: Л.Д. Поливач

А.М. Стрижеус