Постанова

від 16.01.2025 по справі 420/25961/24

П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 січня 2025 р.м. ОдесаСправа № 420/25961/24

Головуючий І інстанції: Хом`якова В.В.

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді - Осіпова Ю.В.,

суддів - Коваля М.П., Скрипченка В.О.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м.Одесі апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Тукуруй» на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 02 вересня 2024 року (м.Одеса, дата складання повного тексту судового рішення - 02.09.2024р.) у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Тукуруй» до Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

16.08.2024р. ТОВ «Тукуруй» звернулося до Одеського окружного адміністративного суду із позовом до Приморського ВДВС у м.Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса), в якому просило визнати протиправною бездіяльність та зобов`язати відповідач підготувати та направити подання до відповідного органу Казначейства стосовно повернення ТОВ «Тукуруй» грошових коштів у розмірі 28 400 грн., як помилково стягнутого виконавчого збору за постановою старшого державного виконавця Свешнікова І.А. від 05.02.2024р., винесеною у межах виконавчого провадження №74013146, про стягнення з виконавчого збору у розмірі - 28400 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що бездіяльність Приморського ВДВС у м.Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса), яка полягає в ігноруванні законодавчо визначеного обов`язку підготувати та направити подання до відповідного органу Казначейства про повернення ТОВ «Тукуруй» помилково стягнутих грошових коштів (виконавчого збору у розмірі - 28400 грн.) у межах виконавчого провадження №74013146, є неправомірною та безпідставною, оскільки позивач у добровільному порядку виконав судове рішення від 07.07.2023р. у справі №540/3024/21 ще до того як відповідачем було відкрито вказане виконавче провадження.

Представник відповідача надав до суду 1-ї інстанції письмові відзив, у якому позовні вимоги не визнав та просив відмовити у їх задоволенні.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 02 вересня 2024 року (ухваленим в порядку спрощеного (письмового) провадження) у задоволенні позову ТОВ «Тукуруй» - відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, ТОВ «Тукуруй» 13.09.2024р. подав апеляційну скаргу, в якій зазначив про те, що судом при винесенні оскаржуваного рішення було порушено норми матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення Одеського окружного адміністративного суду від 02.09.2024р. та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимови в повному обсязі.

17.10.2024р. матеріали справи надійшли до П`ятого апеляційного адміністративного суду.

Ухвалами П`ятого апеляційного адміністративного суду від 24.09.2024р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою позивача та призначено її до розгляду в порядку письмового провадження.

Відповідач, належним чином повідомлений про розгляд даної справи, правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.311 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції розглянута в порядку письмового провадження.

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч.1 ст.308 КАС України).

Розглянувши матеріали даної справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення у межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги позивача, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Судом першої інстанції встановлені наступні обставини справи.

07.07.2023р. постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду у справі №540/3024/21 рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 07.12.2021р. - скасовано та прийнято у справі нове, яким відмовлено у задоволенні позовних вимог - ТОВ «Тукуруй» та, відповідно, задоволено позовні вимоги ГУ ДСНС у Херсонській області до ТОВ «Тукуруй» про застосування заходів реагування. Зупинено експлуатацію приміщень та території, що знаходяться у користуванні ТОВ «Тукуруй», за адресою: м.Херсон, Острівське шосе,1, до повного усунення порушень вимог законодавства у сфері пожежної та техногенної безпеки, цивільного захисту, що були викладені в приписі ГУ ДСНС у Херсонській області від 26.05.2021р. №6, шляхом заборони використовувати приміщення та територію, окрім проведення робіт, пов`язаних із усуненням порушень вимог законодавства у сфері цивільного захисту, пожежної та техногенної безпеки.

Рішення за результатами апеляційного перегляду набрало законної сили.

15.07.2023р. ТОВ «Тукуруй» було видано наказ «Про виконання судового рішення» №5-П, за змістом якого зупинено експлуатацію приміщень та території, що знаходяться у користуванні ТОВ «Тукуруй», за адресою: м.Херсон, Острівське шосе,1, до повного усунення порушень вимог закону у сфері пожежної та техногенної безпеки, цивільного захисту, що викладені в приписі ГУ ДСНС у Херсонській області від 26.05.2021р. №6 і заборони використовувати приміщення та територію, окрім проведення робіт, пов`язаних із усуненням порушень вимог законодавства у сфері цивільного захисту, пожежної та техногенної безпеки.

При цьому, з урахуванням наказу позивача «Про вжиття заходів безпеки» від 26.06.2023р. №4-П, проведення робіт, пов`язаних із усуненням порушень вимог законодавства у сфері цивільного захисту, пожежної та техногенної безпеки, що викладені в приписі ГУ ДСНС у Херсонській області від 26.05.2021р. №6, а також проведення інших робіт по відновленню пошкоджень та руйнувань Виробничої бази внаслідок затоплень через підрив 06.06.2023р. окупаційними військами російської федерації греблі Каховської ГЕС - розпочати після покращення безпекової ситуації та забезпечення безпечного проведення робіт, про що в наступному видати окреме розпорядження.

Поновлено експлуатацію приміщень та території, що знаходяться у користуванні позивача, за адресою: м.Херсон, Острівське шосе, 1 після проведення відновлювальних робіт та проведення перевірки ГУ ДСНС у Херсонській області щодо усунення порушень вимог законодавства у сфері цивільного захисту, пожежної та техногенної безпеки, що були викладені в приписі ГУ ДСНС у Херсонській області від 26.05.2021р. №6.

04.10.2023р. судом 1-ї інстанції виданий виконавчий лист у справі №540/3024/21.

05.02.2024р. постановою старшого державного виконавця Приморського ВДВС у м.Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) Свешнікова І.А. відкрито виконавче провадження №74013146 з виконання виконавчого листа у справі №540/3024/21.

Одночасно, постановами старшого державного виконавця стягнуто з боржника (ТОВ «Тукуруй») виконавчий збір у розмірі - 28400 грн. та визначено для ТОВ «Тукуруй» розмір мінімальних витрат виконавчого провадження у розмірі 269 грн. (всього 28669 грн.).

Постанова відповідача про відкриття виконавчого провадження №74013146 надіслана на адресу ТОВ «Тукуруй» поштовим направленням і була повернута на адресу Відділу внаслідок «закінчення терміну зберігання».

Далі, з банківського рахунку позивача платіжною інструкцією від 06.03.2024р. за №О36С0ОSZW5 на користь відповідача було списано (стягнуто) 28669 грн. виконавчого збору.

У подальшому, 15.05.2024р. головним державним виконавцем Приморського ВДВС у м.Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) Свешніковим І.А., згідно з вимогами п.9 ч.1 ст.39, ст.40 Закону України «Про виконавче провадження», прийнято постанову про закінчення виконавчого провадження №74013146.

Відповідно до змісту вказаної постанови, підставою для закінчення виконавчого провадження №74013146 стало встановлення виконавцем факту добровільного виконання ТОВ «Тукуруй» (а саме 15.07.2023р.) виконавчого листа (судового рішення на підставі якого його видано) до винесення постанови від 05.02.2024р. про відкриття виконавчого провадження №74013146.

Разом із тим, відповідач своїм листом від 09.07.2024р. №120409 повідомив ТОВ «Тукуруй», що у державного виконавця відсутні правові підстави для повернення виконавчого збору.

Не погоджуючись із бездіяльністю відповідача стосовно повернення грошових коштів у сумі - 28400 грн. як помилково стягнутого виконавчого збору, ТОВ «Тукуруй» звернувся із даним позовом до суду.

Вирішуючи справу по суті та повністю відмовляючи у задоволенні позову, суд 1-ї інстанції виходив із необґрунтованості та недоведеності позовних вимог та, відповідно, відсутності підстав для їх задоволення.

Колегія суддів апеляційного суду, уважно дослідивши матеріали даної справи та наявні в них докази, погоджується з такими висновками суду першої інстанції та вважає їх обґрунтованими, з огляду на наступне.

Частиною 2 ст.19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Однією з основних конституційних засад правосуддя, визначених ст.129-1 Конституції України, є обов`язковість судових рішень, а незабезпечення реального виконання судового рішення, що набрало законної сили, нівелює інститут судового захисту порушених прав особи, яка зверталася до суду.

Спеціальним законом, який визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, регламентує порядок та особливості проведення кожної дії виконавчого провадження та дій органу державної виконавчої служби являється Закон України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016р. №1404-VІІ.

За приписами ст.1 Закону №1404-VIII, виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими згідно з цим Законом, а також рішеннями, які у відповідності до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Конституційний Суд України неодноразово зазначав про те, що виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, серед іншого, законодавчо визначений комплекс певних дій, спрямованих на захист та відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (п.2 мотивувальної частини Рішення від 13.12.2012р. №18-рп/2012), а невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (п.3 мотивувальної частини Рішення від 25.04.2012р. №11-рп/2012).

Так, примусовому виконанню підлягають виконавчі листи та накази, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України (ч.1 ст.3 Закону №1404-VIII).

У відповідності до ч.1 ст.13 Закону №1404-VIII, під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів.

У силу вимог ч.1 ст.18 Закону №1404-VIII, виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно та в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Пунктом 1,3 ч.3 цієї ж статті регламентовано, що виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право, серед іншого, проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до Закону №1404-VIII, та накладати стягнення у вигляді штрафу на фізичних, юридичних та посадових осіб у випадках, передбачених законом.

Згідно з ч.ч.5 та 6 ст.26 Закону №1404-VІІІ, виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.

У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням суду, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому ст.27 цього Закону.

Положеннями ч.ч.1,2 ст.27 Закону №1404-VІІІ регламентовано, що виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби.

Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.

При цьому, варто зазначити, що виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10% суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або ж вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.

Як передбачено ч.4 ст.27 Закону № 1404-VІІІ, державний виконавець одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження виносить постанову про стягнення виконавчого збору (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).

Відповідно до п.9 ч.1 ст.39 Закону №1404-VIII, виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.

При цьому, в разі закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених п.п.1,2,4,6,9 (крім випадку, передбаченого ч.9 ст.27 цього Закону), 11,14 та 15 ч.1 ст.39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня закінчення виконавчого провадження виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом, що прямо передбачено ч.3 ст.40 вказаного Закону.

Частиною 5 ст.27 Закону №1404-VIII визначено виключний перелік підстав, за яких виконавчий збір не стягується, зокрема:

- за виконавчими документами про конфіскацію майна, стягнення періодичних платежів, накладення арешту на майно для забезпечення позовних вимог, за виконавчими документами, що підлягають негайному виконанню;

- у разі виконання рішень Європейського суду з прав людини;

- якщо виконання рішення здійснюється за рахунок коштів, передбачених бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду в порядку, встановленому Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень»;

- за виконавчими документами про стягнення виконавчого збору, стягнення витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених виконавцем відповідно до вимог цього Закону;

- у разі виконання рішення приватним виконавцем;

- за виконавчими документами про стягнення заборгованості, що підлягає врегулюванню згідно із Законом України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії», а також згідно з постановами державних виконавців, винесеними до набрання чинності цим Законом.

Окрім цього, у відповідності до ч.9 ст.27 Закону №1404-VIII, виконавчий збір не стягується у разі закінчення виконавчого провадження на підставі п.9 ч.1 ст.39 цього Закону, якщо рішення було виконано до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів зазначає про те, що стягнення виконавчого збору та витрат є безумовною дією, яку здійснює державний виконавець в межах відкритого виконавчого провадження, незалежно від проведених заходів з примусового виконання судового рішення, та є встановленою державою складовою процедури виконавчого провадження, що гарантує ефективне здійснення виконання рішення боржником за допомогою стимулювання боржника до намагання виконати рішення суду самостійно до відкриття виконавчого провадження, у зв`язку із ймовірністю стягнення відповідної суми у випадку примусового виконання.

Тобто, фактичне виконання судового рішення, окрім випадку такого виконання до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, та вжиття виконавцем заходів примусового виконання рішень, не є обов`язковими умовами для стягнення виконавчого збору.

До того ж, зі змісту вказаних вище положень вбачається те, що стягнення виконавчого збору (окрім визначених законом випадків, коли виконавчий збір не стягується) пов`язується з початком примусового виконання. Примусове виконання рішення суду розпочинається з моменту прийняття державним виконавцем постанови про відкриття виконавчого провадження, а відтак, одночасно із відкриттям виконавчого провадження повинен вирішити питання про стягнення виконавчого збору.

У свою чергу, стягнення з боржника виконавчого збору одночасно з відкриттям виконавчого провадження є обов`язком державного виконавця.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 28.04.2020р. у справі №480/3452/19, від 31.05.2021р. у справі №160/7321/19 та від 09.12.2021р. у справі №520/7192/20, які відповідно до ч.5 ст.242 КАС України підлягає застосуванню до спірних правовідносин.

Як уже встановлено колегією суддів та підтверджується матеріалами справи, судове рішення у справі №540/3024/21 виконано позивачем 15.07.2023р., тобто до винесення відповідачем постанови від 05.02.2024р. про відкриття виконавчого провадження, що не заперечується сторонами у справі. Відповідно, на момент винесення постанови про відкриття виконавчого провадження №74013146, боржником було виконано зазначеного судового рішення у добровільному порядку.

Разом із тим, судом апеляційної інстанції підстав для кваліфікації сплачених заявником коштів у якості помилково перерахованих або ж в якості надмірно сплачених, чи в якості безпідставно набутих Державою Україна не знайдено.

Визначаючись щодо обґрунтованості доводів автора апеляційної скарги, колегія суддів звертає увагу на те, що механізм повернення коштів у власність боржників положеннями Закону №1404-VIII не визначений. Разом з тим, процедура повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, а саме: податків, зборів, пені, платежів та інших доходів бюджету, коштів від повернення до бюджетів бюджетних позичок, фінансової допомоги, наданої на поворотній основі, та кредитів, у тому числі залучених державою (місцевими бюджетами) або під державні (місцеві) гарантії, врегульована відповідним «Порядком повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів» (затв. наказом Міністерства фінансів України від 03.09.2013р. №787).

Згідно з п.2 Порядку №787, нормами цього акту права визначені процедури повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, а саме: податків, зборів, пені, платежів та інших доходів бюджету, коштів від повернення до бюджетів бюджетних позичок, фінансової допомоги, наданої на поворотній основі, та кредитів, у тому числі залучених державою (місцевим бюджетом) або під державні (місцеві) гарантії; перерахування між видами доходів і бюджетів коштів, помилково та/або надміру зарахованих до відповідних бюджетів через єдиний рахунок.

Відповідно до п.3 Порядку №787, повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету платежів та перерахування між видами доходів і бюджетів коштів, помилково та/або надміру зарахованих до відповідних бюджетів через єдиний рахунок, у національній валюті здійснюється Казначейством або головними управліннями Казначейства з відповідних бюджетних рахунків для зарахування надходжень, відкритих в Казначействі у відповідності до вимог законодавства, шляхом оформлення розрахункових документів.

Повернення платежів у національній валюті здійснюється на рахунки отримувачів коштів, відкриті в банках чи Казначействі, вказані у поданні (висновку, повідомленні) органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, органів, які ведуть облік заборгованості в розрізі позичальників, заяві платника (у разі повернення судового збору (крім помилково зарахованого)).

Як передбачено у п.5 Порядку №787, у разі повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету зборів, платежів та інших доходів бюджетів, орган, що контролює справляння надходжень бюджету, засобами системи Казначейства формує подання в електронній формі згідно з додатком 1 до цього Порядку та подає його до відповідного головного управління Казначейства за місцем зарахування платежу до бюджету, Казначейства.

Заява про повернення коштів із бюджету складається та подається платником до органу, який контролює справляння надходжень бюджету, з платежу, який підлягає поверненню (крім повернення судового збору, за виключенням помилково зарахованого), із обов`язковим зазначенням інформації в такій послідовності: найменування платника (суб`єкта господарювання), код за ЄДРПОУ (для юридичної особи) або прізвище, ім`я, по батькові (за наявності) фізичної особи, реєстраційний номер облікової картки платника податків (ідентифікаційний номер) або серія (за наявності) та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання в установленому порядку відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та мають відмітку у паспорті), місцезнаходження юридичної особи або місце проживання фізичної особи та номер контактного телефону (для фізичної особи за її згодою), причина повернення коштів з бюджету, найменування та місцезнаходження банку, в якому відкрито рахунок отримувача коштів, та реквізити такого рахунка (латиницею у разі повернення коштів в іноземній валюті), номер карткового рахунка отримувача коштів (за наявності).

Отже, Порядком №787 встановлено алгоритм дій суб`єктів владних повноважень з приводу повернення надміру чи помилково зарахованих до бюджету коштів у власність ініціаторів платіжної операції.

У силу приписів цього алгоритму саме орган, що контролює справляння надходжень бюджету у разі повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету зборів, платежів та інших доходів бюджетів, формує подання до органу Казначейства на підставі заяви платника про повернення коштів з бюджету, що подається платником відповідно до органу, який контролює справляння надходжень бюджету.

Однак, вчиненню означеного вище управлінського волевиявлення в обов`язковому порядку має передувати факт кваліфікації зарахованих до державного бюджету коштів саме у якості помилково сплачених або у якості надмірно сплачених.

Суд відзначає, що національний закон України не розкриває змісту таких правових категорій як «помилково зарахована до бюджету сума коштів» чи як «надміру зарахована до бюджету сума коштів».

А тому, у даному випадку, суд керується загальним правилом, відповідно до якого, «помилково зарахована сума коштів» - це кошти, котрі були одержані у власність Державою України в особі компетентного суб`єкта владних повноважень від учасника суспільних відносин за відсутності визначеної законом підстави, а «надміру зарахована до бюджету сума коштів» - це сума коштів переданих учасником суспільних відносин у власність Державі Україна (в особі компетентного суб`єкта владних повноважень) понад обсяг зобов`язань за публічним обов`язком.

Окремою категорією слід вважати випадок отримання Державою Україна коштів за підставою, котра у подальшому припинила існування (ст.1212 ЦК України).

Так, у спірних правовідносинах дійсно має місце подія винесення ТОВ «Тукуруй» наказу від 15.07.2023р. №5-П про виконання судового рішення, яким було зупинено експлуатацію приміщень та території, які знаходяться у користуванні ТОВ «Тукуруй», за адресою: м.Херсон, Острівське шосе,1, до повного усунення ним порушень вимог законодавства у сфері пожежної та техногенної безпеки, цивільного захисту, викладені в приписі ГУ ДСНС у Херсонській області від 26.05.2021р. за №6 та заборони використовувати приміщення та територію, окрім проведення робіт, пов`язаних із усуненням порушень вимог законодавства у сфері цивільного захисту, пожежної та техногенної безпеки.

Тобто, з огляду на дату відкриття спірного виконавчого провадження №74013146 - 05.02.2024р., судове рішення фактично було виконано ТОВ «Тукуруй» у добровільному порядку.

Втім, у даному випадку, сама лише обставина добровільного виконання рішення суду, не може бути кваліфікована в якості достатньої та належної підстави для повернення заявнику виконавчого збору у спірних правовідносинах.

У цьому контексті, судова колегія погоджується, що винесена відносно заявника постанова від 05.02.2024р. про відкриття спірного виконавчого провадження №74013146 не оскаржувалась та не скасовувалась.

Винесена відносно заявника постанова про стягнення виконавчого збору від 05.02.2024р. також не оскаржувалась та не скасовувалась.

Отже, правові підстави для стягнення з заявника виконавчого збору (якими є згадані вище рішення суб`єкта владних повноважень) у спірних правовідносинах не відпали.

За відсутності події припинення юридичної дії рішення суб`єкта владних повноважень у формі постанови державного виконавця про стягнення з боржника виконавчого збору, суд апеляційної інстанції не знаходить будь-яких підстав для обтяження відповідача обов`язком повернення раніше сплачених у межах виконавчого провадження коштів в якості виконавчого збору.

Окрім того, суд вважає, що у цьому контексті застосовним є правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 08.08.2023р. у справі №910/5880/21, в якій колегія суду зазначила про те, що на момент сплати позивачем адміністративно-господарського штрафу юридична підстава для такого платежу існувала - була чинною постанова про застосування штрафу та відкрите виконавче провадження. Таким чином, не можна вважати, що позивач сплатив кошти помилково. Так само, з огляду на обставини справи, немає підстав вважати, що він сплатив штраф надміру, тобто у розмірі більшому, ніж визначений у постанові. Надалі, з огляду на набрання законної сили судовим рішенням адміністративного суду про визнання протиправною та скасування такої постанови, відповідна юридична підстава відпала. Порядок №787 застосовний до випадків помилково чи надміру зарахованих до бюджету. Оскільки сума адміністративно-господарського штрафу, яку вніс до бюджету позивач, не є помилково чи надміру зарахованою, Порядок №787 на спірні правовідносини не поширюється.

У свою чергу, звернувшись до адміністративного суду, заявник у даному конкретному випадку не висунув жодних вимог про скасування та визнання протиправним управлінського волевиявлення суб`єкта владних повноважень (як у формі рішення, так і у формі діяння) як обов`язкової передумови обтяження такого суб`єкта владних повноважень обов`язком вчинення конкретного майбутнього управлінського волевиявлення (складання висновку/подання на повернення коштів) у примусовому порядку, що суперечить ч.1 ст.5, ч.2 ст.245 КАС України і формально створює умови для заявлення вимоги поза межами дії ч.2 ст.122, ч.3 ст.122, ч.2 ст.287 КАС України, адже усі управлінські волевиявлення були вчинені суб`єктом владних повноважень до 15.05.2024р. (календарна дата закінчення виконавчого провадження).

Будь-яке подальше листування між ТОВ «Тукуруй» та територіальним органом ДВС України не змінює початку перебігу строку на звернення, позаяк національний закон України не передбачає у даному конкретному випадку можливості досудового урегулювання спору.

Стосовно посилання апелянта на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 17.05.2024р. у справі №420/13605/24, то суд зазначає, що у відповідності до ч.4 ст.78 КАС України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом, а згідно з ч.7 ст.78 КАС України, правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для суду.

Таким чином, обставини відповідності чинному законодавству реально вчинених у спірних правовідносинах управлінських волевиявлень суб`єкта владних повноважень з приводу відмови у поверненні у власність заявника коштів виконавчого збору можуть бути встановлені виключно у порядку ч.2 ст.2 КАС України та викладені виключно у резолютивній частині відповідного рішення адміністративного суду згідно зі ст.ст.244-246 КАС України.

Натомість, викладення певних обставин (висновків) щодо питань стягнення виконавчого збору у рішенні адміністративного суду по вказаній справі є виключно правовою оцінкою, наданою судом певному факту при розгляді іншої справи, котра не є обов`язковою для адміністративного суду.

З огляду на викладене, посилання заявника на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 17.05.2024р. у справі №420/13605/24 слід визнати юридично неспроможними, позаяк даний судовий акт не може бути кваліфікований у якості доказу виникнення у Приморського ВДВС у м.Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) обов`язку вчинити управлінське волевиявлення суб`єкта владних повноважень з приводу повернення у власність учасника суспільних відносин коштів, попередньо сплачених у межах виконавчого провадження у якості виконавчого збору.

Продовжуючи вирішення спору, судова колегія зважає, що критерії законності управлінського волевиявлення (як у формі рішення, так і у формі діяння) владного суб`єкта викладені законодавцем у приписах ч.2 ст.2 КАС України, а у силу вимог ч.2 ст.77 КАС України обов`язок доведення факту дотримання цих критеріїв покладений на владного суб`єкта шляхом подання до суду доказів та наведення у процесуальних документах доводів як відповідності закону вчиненого волевиявлення, так і помилковості аргументів іншого учасника справи.

А тому, відповідність закону рішення чи діяння (управлінського волевиявлення) суб`єкта владних повноважень як у спорі про набуття приватною особою додаткового блага чи активу, так і у спорі про спростування новоствореного публічного обов`язку, серед іншого, за критеріями дотримання компетенції, меж повноважень, способу дій, приводу реалізації функції контролю, обґрунтованості, неупередженості, добросовісності, розсудливості, рівності, унеможливлення дискримінації, пропорційності, своєчасності, права особи на участь у процесі прийняття рішення, має доводитись, насамперед, відповідачем - суб`єктом владних повноважень.

При цьому, із положень ч.ч.1 і 2 ст.77 КАС України у поєднанні з приписами ч.4 ст.9, абз.2 ч.2 ст.77, частин 3 і 4 ст.242 КАС України слідує, що владний суб`єкт повинен доводити обставини фактичної дійсності у спорі за стандартом доказування «поза будь-яким розумним сумнівом» (тобто запропоноване сприйняття ситуації повинно виключати реальну ймовірність існування у дійсності будь-якого іншого варіанту), у той час як до приватної особи підлягає застосуванню стандарт доказування - «баланс вірогідностей» (тобто запропоноване сприйняття ситуації не повинно суперечити умовам реальної дійсності і бути можливим до настання).

Разом із тим, суд вважає, що саме лише не спростування владним суб`єктом задекларованого, але не доведеного документально твердження приватної особи про конкретну обставину фактичної дійсності, не спричиняє виникнення безумовних та беззаперечних підстав для висновку про реальне існування такої обставини у дійсності.

Перевіряючи наведені учасниками спору аргументи, підтверджені приєднаними до цієї справи доказами, оцінивши докази в їх сукупності за правилами ст.ст.72-77,90,211 КАС України, суд апеляційної інстанції доходить висновку про те, що у спірних правовідносинах заявник не має публічного права (інтересу), котре б було порушено управлінським волевиявлення відповідача як суб`єкта владних повноважень, підстави для зарахування до бюджету коштів за виконавчим збором існували як на дату відкриття виконавчого провадження (05.02.2024р.), на дату винесення постанови про стягнення виконавчого збору (05.02.2024р.), так і на дату закінчення виконавчого провадження (15.05.2024р.), і наразі правові підстави отримання Державою України від заявника виконавчого збору не відпали.

У той же час, суд апеляційної інстанції наголошує, що наведені позивачем в апеляційній скарзі доводи є (були) підставою для оскарження ним відповідних постанов Приморського ВДВС у м.Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса), водночас, у межах даної судової справи, наведені постанови не є предметом оскарження, а заявлені ТОВ «Тукуруй» вимоги напряму стосуються (є похідними) факту визнання їх протиправними та скасування (або ж визнання їх такими, що відповідають вимогам чинного законодавства). Тож, у разі визнання протиправними і скасування таких постанов, сума списаних коштів (виконавчого збору) набуде статусу помилково сплаченого, та лише з набранням законної сили рішенням про визнання протиправною та скасування відповідних постанов, платник (особа з якої його стягнуто), набуває правових підстав для застосування визначених механізмів для його повернення з Державного бюджету України.

З огляду на викладене, колегія суддів не знаходить підстав для скасування судового рішення з мотивів, наведених в апеляційній скарзі позивача.

Ухвалюючи дане судове рішення, колегія суддів керується ст.322 КАС України, ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини та Висновком №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (п.58 рішення у справі «Серявін та інші проти України»).

Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

З огляду на зазначене, судова колегія доходить висновку, що суд 1-ї інстанції порушень норм матеріального і процесуального права при вирішенні даної справи не допустив, вірно встановив фактичні обставини справи та надав їм належної правової оцінки. Наведені ж в апеляційній скарзі доводи, правильність висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на припущеннях та невірному трактуванні норм матеріального права.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.315 КАС України, суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Отже, за таких обставин, колегія суддів апеляційного суду, діючи виключно в межах доводів апеляційної скарги, згідно зі ст.316 КАС України, залишає цю апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду 1-ї інстанції - без змін.

Керуючись ст.ст.286,308,311,315,316,321,322,325,329 КАС України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Тукуруй» - залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 02 вересня 2024 року - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови виготовлено: 16.01.2025р.

Головуючий у справі

суддя-доповідач: Ю.В. Осіпов

Судді: М.П. Коваль

В.О. Скрипченко