Ухвала

від 17.01.2025 по справі 160/13947/24

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

про відмову у відкритті касаційного провадження

17 січня 2025 року

м. Київ

справа №160/13947/24

адміністративне провадження № К/990/1218/25

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Єзерова А.А., суддів Кравчука В.М., Стародуба О.П.,

перевіривши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "М`ЯСНИЙ ЦЕНТР 3" на додаткову постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 10.12.2024 у справі № 160/13947/24 за позовом Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю до Товариства з обмеженою відповідальністю "М`ЯСНИЙ ЦЕНТР 3" про стягнення адміністративно-господарських санкцій,

УСТАНОВИВ:

У червні 2024 року Дніпропетровське обласне відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю звернулося до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "М`ЯСНИЙ ЦЕНТР 3", в якому просив суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "М`ЯСНИЙ ЦЕНТР 3" на користь держави в особі Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю суму адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за 2023 рік у розмірі 86965,95 грн.

Дніпропетровський окружний адміністративний суд рішенням від 02.09.2024, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 19.11.2024 відмовив у задоволенні позовних вимог.

Дніпропетровський окружний адміністративний суд ухвалив додаткове рішення від 03.10.2024, яким заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "М`ЯСНИЙ ЦЕНТР 3" про ухвалення додаткового судового рішення у справі №160/13947/24 за позовною заявою Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю до Товариства з обмеженою відповідальністю "М`ЯСНИЙ ЦЕНТР 3" про стягнення адміністративно-господарських санкцій - задовольнив частково. Стягнув з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "М`ЯСНИЙ ЦЕНТР 3" судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5000 (п`ять тисяч) грн 00 коп.

Третій апеляційний адміністративний суд постановою від 10.12.2024 відмовив у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «М`ЯСНИЙ ЦЕНТР 3» про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу у справі №160/13947/24.

Відповідач звернувся до суду апеляційної інстанції про відшкодування понесених витрат на правничу допомогу у зв`язку з переглядом справи в апеляційній інстанції та просив стягнути з позивача витрати на правничу допомогу у розмірі 32 000 грн.

Не погодившись з додатковою постановою суду апеляційної інстанцій, відповідач звернувся до суду касаційної інстанції та просить скасувати її і постановити нове рішення, яким здійснити розподіл судових витрат у справі, стягнувши їх з позивача на користь відповідача.

Дослідивши зміст касаційної скарги відповідача, колегія суддів дійшла висновку про те, що у відкритті касаційного провадження у цій справі належить відмовити з огляду на таке.

Згідно частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участь у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.

Відповідно до частини першої статті 257 КАС України визначено, що за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.

Дніпропетровський окружний адміністративний суд ухвалою від 03.06.2024 вирішив справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 252 КАС України суд, що ухвалив судове рішення, може за заявою учасника справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо щодо однієї із позовних вимог, з приводу якої досліджувалися докази, чи одного з клопотань не ухвалено рішення.

Частина третя статті 252 КАС України встановлює, що суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення. У разі необхідності суд може розглянути питання ухвалення додаткового судового рішення в судовому засіданні з повідомленням учасників справи. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду заяви.

Оскільки додаткове судове рішення після його ухвалення стає частиною судового рішення по суті позовних вимог, то, відповідно, порядок його оскарження є таким, як і для рішення по суті.

Спір у цій справі виник через стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "М`ЯСНИЙ ЦЕНТР 3" на користь держави в особі Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю суму адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за 2023 рік у розмірі 86965,95 грн. І з огляду на те, що предметом спору є вимога про стягнення адміністративно-господарських санкцій, сума яких не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, ця справа є справою незначної складності.

Водночас за приписами пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.

Буквальне тлумачення положень зазначеної норми дає підстави для висновку про те, що процесуальний закон пов`язує можливість касаційного перегляду у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), тільки з тими юридичними фактами, вичерпний перелік яких викладений у підпунктах «а», «б», «в» та «г» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України. Водночас обов`язок доведення наявності таких виняткових обставин покладається на особу, яка звертається до суду з касаційною скаргою.

Означені критерії прийнятності касаційної скарги встановлені задля можливості забезпечення Верховним Судом ключової мети касаційного перегляду - виправлення судових помилок та усунення недоліків судочинства, що призвели до порушення прав учасників справи. Тобто касаційний перегляд за своєю сутністю має екстраординарний характер і спрямований на забезпечення основоположних гарантій справедливого судового розгляду, які становлять зміст конституційного принципу верховенства права.

Суд касаційної інстанції наголошує, що процесуальний закон передбачає умови, за наявності яких справи, розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), можуть переглядатися в касаційному порядку. Такими умовами можуть бути обставини, які виділяють вимоги скаржника якимись особливими, рідкісними чи унікальними ознаками, завдяки чому вони виокремлюються із загальної низки аналогічних за змістом вимог.

У свою чергу, скаржник належним чином не обґрунтував у касаційній скарзі того, чи стосується касаційна скарга питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; чи був скаржник позбавлений можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, під час розгляду іншої справи; чи справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; чи суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.

Подана касаційна скарга не містить випадків, зазначених у пункті 2 частини п`ятої статті 328 КАС України, які могли б слугувати підставою для відкриття касаційного провадження у справі незначної складності.

Скаржник посилається на неправильне застосування судами норм матеріального права, згідно з пунктом 1 частини 4 статті 328 КАС України та вказує, що судами попередніх інстанцій ухвалено судові рішення без урахування висновків Верховного Суду, які викладено в постановах від 25.05.2021 у справі № 910/7586/19, від 29.02.2024 у справі № 917/272/23, від 21.05.2024 у справі № 924/564/22, від 09.07.2024 у справі № 910/6143/23, від 25.07.2024 у справі № 910/7328/23, від 04.09.2024 у справі № 906/470/23.

Так, Велика Палата Верховного Суду у додатковій постанові від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц, зазначила що при визначенні суми відшкодування особі витрат на професійну правничу допомогу суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі, впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Аналогічний висновок, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін, Верховний Суд зробив і в постанові від 13.02.2019 (справа №756/2114/17).

У постанові від 26.06.2019 (справа №200/14113/18-а) Верховний Суд зазначив, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

У постанові від 27.06.2018 (справа №826/1216/16) та додатковій постанові від 08.05.2018 (справа №810/2823/17) Верховний Суд виснував, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (як то: квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимоги про відшкодування таких витрат.

Також, Велика Палата Верховного Суду зауважила, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Подібний висновок викладений у пункті 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18 (п. 135).

З огляду на правову позицію Верховного Суду, наведену у додатковій постанові від 05.09.2019 у справі № 826/841/17 (провадження № К/9901/5157/19), суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, за наявності заперечень іншої сторони, з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою. Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої постановлено рішення, всі її витрати на правничу допомогу, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовленого документа, витрачений адвокатом час тощо, є неспівмірними у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Отже, при визначенні суми відшкодування витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, необхідно виходити з реальності цих витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справ.

Колегія суддів не може взяти до уваги посилання на існування обставин, визначених пунктом 1 частини 4 статті 328 КАС України, оскільки скаржником не зазначено яку саме норму права було неправильно судами застосовано при ухваленні оскаржуваних рішень без застосування висновків Верховного Суду, які викладені у визначеній постанові, окрім того відсутнє посилання яку саме постанову Верховного Суду не було враховано при ухваленні оскаржуваних рішень.

Слід зауважити, що суд апеляційної інстанції ухвалив оскаржуване судове рішення відповідно до висновку викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі № 826/1216/16 та у постанові Верховного Суду від 02.06.2022 № 380/3142/20, де визначено, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. При цьому, як встановлено судом апеляційної інстанції, надана відповідачем до суду платіжна інструкція №8821 від 17.06.2024 жодним чином не може підтвердити факт понесення витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції, оскільки зазначене платіжне доручення датоване 17.06.2024, в той час, як апеляційна скарга Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02.09.2024 надійшла до суду апеляційної інстанції 02.10.2024 .

Колегія суддів не встановила випадків, зазначених у пункті 1 частини 4 статті 328 КАС України, які могли б слугувати підставою для відкриття касаційного провадження у справі незначної складності.

Суд відхиляє посилання скаржника на пункт 1 частини 4 статті 328 КАС України, як на підставу для відкриття касаційного провадження, оскільки воно не підтверджене належними доказами та не обґрунтоване обставинами, які б виділяли вимоги скаржника у цій справі в якусь особливу категорію спорів або свідчили про наявність заінтересованості необмеженої кількості осіб в результатах розгляду саме справи №160/13947/24.

Так, оскарження судових рішень з підстави, передбаченої пункту 1 частини 4 статті 328 КАС України вимагає не лише констатації факту, що суд неправильно застосував норми права у подібних правовідносинах, а і визначення норми (норм) права, які саме порушені при неврахуванні визначеного висновку Верховного Суду у подібних правовідносинах, а також зазначення обставин, які б свідчили про те, що посилання на постанову Верховного Суду, які застосував суд попередньої інстанцій потребують відступлення від таких висновків.

Саме по собі посилання на неврахування судами попередніх інстанцій висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, за відсутності мотивованих аргументів неправильного застосування певної норми права, не є підставою для відкриття касаційного провадження.

Також, аналізом змісту касаційної скарги щодо зазначених підстав касаційного оскарження Судом з`ясовано, що скаржник взагалі не наводить виключних підстав касаційного оскарження відповідно до пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України для справ незначної складності та які розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження.

Вказане виключає можливість здійснення касаційного перегляду у справі №160/13947/24.

Згідно до вимог пункту 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

З огляду на те, що касаційна скарга подана на судове рішення, яке за законом не оскаржується у касаційному порядку, у відкритті провадження за цією скаргою треба відмовити.

Керуючись ст. 12, 328, 333 КАС України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

1. Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "М`ЯСНИЙ ЦЕНТР 3" на додаткову постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 10.12.2024 у справі № 160/13947/24.

2. Копію ухвали про відмову у відкритті касаційного провадження надіслати скаржникові через підсистему "Електронний суд".

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною і не оскаржується.

Суддя-доповідач А.А. Єзеров

Суддя О.П. Стародуб

Суддя В.М. Кравчук