Постанова

від 09.01.2025 по справі 607/5191/24

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 607/5191/24Головуючий у 1-й інстанції Ромазан В.В. Провадження № 22-ц/817/10/25 Доповідач - Хома М.В.Категорія -

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 січня 2025 року м. Тернопіль

Тернопільський апеляційний суд в складі:

головуючої - Хома М.В.

суддів - Гірський Б. О., Храпак Н. М.,

секретар - Сович Н.А.

з участю представників Виконавчого комітету Тернопільської міської ради -Паславської О.Є., Ксьонжик О.В., неповнолітньої дитини ОСОБА_1 , психолога ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , представника комунального закладу Тернопільської міської ради «Тернопільський міський центр соціальних служб» - Подобівської І.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_4 - адвоката Семченко Галини Сергіївни на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 02 серпня 2024 року, ухвалене суддею Ромазаном В.В. у цивільній справі за позовом Виконавчого комітету Тернопільської міської ради як Органу опіки та піклування в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: комунальний заклад Тернопільської міської ради «Тернопільський міський центр соціальних служб», Тернопільський ліцей №21 - спеціалізована мистецька школа ім. І.Герети Тернопільської міської ради Тернопільської області, Головне управління Національної поліції в Тернопільській області, ОСОБА_3 , ОСОБА_5 про відібрання неповнолітньої дитини без позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів,-

ВСТАНОВИВ:

У березні 2024 року Виконавчий комітет Тернопільської міської ради як орган опіки та піклування звернувся з вказаним позовом до суду в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Батьками ОСОБА_1 є відповідач ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , шлюб між якими розірвано 31.05.2023 року.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що мама ОСОБА_1 - ОСОБА_4. працює за кордоном в Чеській Республіці, в м.Тернопіль приїжджає періодично а батько - ОСОБА_5 разом із сином проживали за адресою: АДРЕСА_1 .

Питання виконання батьківських обов`язків ОСОБА_5 , ОСОБА_4 стосовно неповнолітнього ОСОБА_1 неодноразово розглядались на засіданнях комісії з питань захисту прав дитини, а саме: 28.04.2023 року, 26.05.2023 року, 30.06.2023 року, 25.08.2023 року.

На неодноразові звернення ОСОБА_4 стосовно малолітнього ОСОБА_1 протягом 2023 - 2024 років позивачем здійснювалися візити - обстеження за місцем проживання дитини та батька ОСОБА_5 - АДРЕСА_1 , в ході яких проводилися бесіди з ОСОБА_1 щодо забезпечення його належним харчуванням, побутом, бажанням проживати спільно з батьком чи матір`ю, необхідністю бачитись із матір"ю, її участі у його вихованні, щодо налагодження їх стосунків.

02.05.2023 року в ході бесіди ОСОБА_1 повідомляв, що його мати прибула із закордону, де перебувала тривалий період часу, 25.04.2023 року влаштувала суперечку із ним та співмешканкою батька за вищевказаною адресою, де проживав неповнолітній. В подальшому, в ОСОБА_1 та матері виник конфлікт, після чого він залишив матір, повідомивши, що не бажає спілкуватись та бачитись із нею через її агресивну поведінку та стиль спілкування.

Згідно з інформацією Тернопільського ліцею № 21 спеціалізована мистецька школа ім. І.Герети від 27.04.2023 року № 02/12-116, батьки приділяють належну увагу вихованню сина, вихованням в Україні неповнолітнього ОСОБА_1 займається батько, а згідно інформації цієї школи уже від 18.05.2023 року, ОСОБА_4 не цікавилася навчанням сина, успішністю та станом відвідування навчальних занять сином. Спеціалістами проводились оцінки рівня безпеки дитини, за наслідками яких було встановлено, що ознаки небезпеки для дитини відсутні.

23.05.2023 року, 12.06.2023 року та 13.06.2023 року спеціалістом служби у справах дітей Управління сім`ї, молодіжної політики та захисту дітей спільно та іншими фахівцями проведено бесіду з дитиною, під час якої з`ясовано, що ОСОБА_1 відмовляється спілкуватися та проживати з матір`ю із власної волі, без впливу батька, а також зазначив, що мати часто агресує до нього без об`єктивних на це підстав, він не може знайти із матір`ю спільної мови, так як вона ображає його при спілкуванні у месенджерах. Неповнолітній висловив бажання проживати із батьком, мотивуючи тим, що він скоріше може знайти порозуміння та компромісне рішення з ним.

В подальшому, вироком Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 17.11.2023 року у справі № 607/11356/23, батька ОСОБА_1 - ОСОБА_5 за вчинення злочинів засуджено до покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років 6 місяців та на даний час він відбуває покарання у місцях позбавлення волі.

З метою захисту прав та інтересів дитини 08.02.2024 року проведено бесіду із ним щодо вирішення питання його влаштування та було запропоновано службою у справах дітей поспілкуватися із матір`ю ОСОБА_4 , налагодити із нею контакт, та прийняти рішення про місце його проживання.

Проте, 12.02.2024 року надійшло повідомлення від ДПП УПП в Тернопільській області та Тернопільського РУП Головного управління Національної поліції в Тернопільській області про те, що за адресою: АДРЕСА_1 , виявлено ОСОБА_4 , яка чинила тиск на свого сина, ображала його, виражалась нецензурною лайкою, намагалась потрапити в квартиру, де він проживає. ОСОБА_1 повідомив, що не хоче проживати із матір`ю, оскільки вона ображає його, не годує, не виконує свої батьківські обов`язки, вчиняє щодо нього домашнє насильство, тому він втікає з дому.

Відносно матері ОСОБА_4 10.02.2024 року органом поліції винесено тимчасовий заборонний припис серія АА № 438117 на 5 діб, складено протокол про притягнення до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП та ст. 184 КУпАП.

12.02.2024 року проведено оцінку рівня безпеки дитини ОСОБА_1 , про що складено відповідний акт. Висновок щодо рівня безпеки дитини - небезпечно.

У зв`язку із цим, неповнолітній ОСОБА_1 12.02.2024 року написав заяву, в якій просив розглянути питання про відібрання його від матері. На засіданні комісії з питань захисту прав дитини було розглянуто питання про відібрання неповнолітнього ОСОБА_1 від матері ОСОБА_4 без позбавлення її батьківських прав, проведено неодноразово профілактичні бесіди із матір`ю щодо належного виконання батьківських обов`язків, налагодження стосунків зі сином, щодо необхідності вирішення питання встановлення способу участі у вихованні дитини.

14.02.2024 року прийнято рішення виконавчого комітету Тернопільської міської ради, яким затверджено висновок органу опіки та піклування про відібрання неповнолітньої дитини ОСОБА_1 від матері без позбавлення батьківських прав та влаштування його у сім`ю ОСОБА_3 .

На думку позивача, зазначені факти, як кожен окремо так і в сукупності, свідчать про свідоме усунення та нехтування матір`ю своїх обов`язків, ухилення від виконання батьківських обов`язків по догляду та утриманню дитини, вчинення щодо неповнолітньої дитини домашнього насильства.

З урахуванням наведених обставин, заяви про збільшення позовних вимог, позивач просив:

відібрати неповнолітню дитину ОСОБА_1 від матері ОСОБА_4 , без позбавлення її батьківських прав;

залишити неповнолітнього ОСОБА_1 , після відібрання його у матері, у сім`ї ОСОБА_3 ;

стягувати із ОСОБА_4 на особистий рахунок неповнолітнього ОСОБА_1 аліменти на його утримання у розмірі 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи від дня подання позову та до досягнення дитиною повноліття.

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 02.08.2024 року позов задоволено частково. Тимчасово відібрано неповнолітню дитину - ОСОБА_1 , від матері ОСОБА_4 , без позбавлення її батьківських прав, залишивши неповнолітню дитину - ОСОБА_1 після його відібрання у сім`ї ОСОБА_3 до налагодження психологічного контакту та стосунків неповнолітньої дитини із матір`ю. Стягнуто із ОСОБА_4 аліменти на утримання дитини ОСОБА_1 у твердій грошовій сумі у розмірі 3196 грн, щомісячно, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з дня пред`явлення позову, тобто з 06.03.2024 року і до повернення дитини матері або досягнення дитиною повноліття. Зобов`язано Управління сім`ї, молодіжної політики та захисту дітей Тернопільської міської ради вжити заходів, направлених на налагодження відносин та встановлення психологічного контакту між неповнолітнім ОСОБА_1 та його матір`ю ОСОБА_4 , усунення негативного впливу на дитину конфлікту між її батьками. Рішення в частині стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини допущено до негайного виконання у межах суми платежу за один місяць. Стягнуто з ОСОБА_4 в користь держави судовий збір у розмірі 1211,20 грн.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_4 - адвокат Семченко Г.С. просить рішення Тернопільського міськрайонного суду від 02.08.2024 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову. Вважає вказане рішення незаконним, необґрунтованим та таким, що підлягає скасуванню.

Зазначає, що після початку повномасштабного вторгнення у лютому 2022 року ОСОБА_4 з сином ОСОБА_1 проживали в Чехії. 05.09.2022 року позивач разом із сином приїхали в Україну, однак її чоловік ОСОБА_5 не впускав її з сином у їх спільну квартиру та привів до квартири співмешканку ОСОБА_11 05.09.2022 року та 08.09.2022 року позивач зверталася поліцію про те, що чоловік перебуває в стані алкогольного сп`яніння, не впускає її з дитиною додому, вчиняє домашнє насильство, спалює її речі. Як наслідок, відносно ОСОБА_5 складено адміністративний протокол серії ВАВ №280473 від 22.09.2022 за ч. 1 ст. 173- 2 КУпАП.

11.09.2022 року позивач разом із сином ОСОБА_1 повернулися в Чехію. 28.10.2022 року ОСОБА_1 поїхав в Україну на канікули до батька, щоб налагодити з ним відносини, про що домовився з позивачкою. Перші декілька днів після прибуття в Україну ОСОБА_1 спілкувався з матір`ю, однак одного дня телефон був виключений і мати не мала зв`язку з сином декілька днів. Батько виключив сину телефон і обірвав між ними повністю зв`язок. Враховуючи наведене відповідачка терміново приїхала в Україну, однак їй не вдалось поспілкуватись з сином. При зверненні в поліцію їй відповідали, що ОСОБА_5 такий же батько і має право бути з сином.

16.12.2022 року відповідач повернулася в Чехію. З 21 по 26 березня 2023 року ОСОБА_4 перебувала в Україні, однак поспілкуватись з сином ОСОБА_1 їй так і не вдалось.

Після того, як ОСОБА_5 завдав сину відповідачки від першого шлюбу ОСОБА_13 тяжких тілесних ушкоджень ножем, за що його було засуджено та призначено покарання у виді позбавлення волі на 6 років 6 місяців, ОСОБА_4 терміново приїхала в Україну однак, до своєї квартири її не впускали.

Виконавчий комітет як орган опіки та піклування у позовній заяві вказує, що зі слів ОСОБА_1 25.04.2023 року його мама влаштувала суперечку із ним та співмешканкою батька ОСОБА_14 за місцем його проживання, а саме: АДРЕСА_1 та в подальшому спілкування його з мамою завершувалось конфліктами, тому він не бажає спілкуватись з нею.

Однак, представники органу опіки та піклування не вказують суду про вищенаведені причини, які сприяли цьому, так як не мали наміру та не бажали розібратись у складній життєвій ситуації, що склалась в сім`ї ОСОБА_15 та допомогти відповідачці як мамі, яка просила, щоб її дитину не залишали з батьком, який є небезпечним злочинцем, так як уже вчиняв злочини, в т.ч. щодо її старшого сина та систематично зловживає алкогольними напоями.

У співмешканки ОСОБА_5 - ОСОБА_16 службою у справах дітей було вилучено власних дітей за неналежне виконання батьківських обов`язків, батько ОСОБА_1 - ОСОБА_5 та співмешканка ОСОБА_17 налаштовували ОСОБА_1 проти матері, постійно говорили про те, що через його брата ОСОБА_13 батько буде сидіти в тюрмі і єдиним виходом з ситуації, що склалась є те, що ОСОБА_1 відмовиться від матері та залишиться проживати з батьком.

Враховуючи те, що сусіди постійно жалілись ОСОБА_19 на шум в квартирі, крики, п`янки, відповідачка давала повідомлення в правоохоронні органи для того, щоб вони перевірили як проживає дитина, так як вона переживала за згубний вплив Літвіненка Є. та ОСОБА_21 на її сина. Відповідачка систематично приїжджала в Україну та неодноразово зверталась до позивачів, третіх осіб по справі за допомогою, однак результату не отримала.

Узагальнюючи наведене, адвокат Семченко Г.С. вважає, що дитина перебувала під впливом певних зовнішніх факторів, яким через неповнолітній вік неспроможна надавати об`єктивну оцінку, та саме бажання дитини не завжди відповідає інтересам самої дитини, на що не звертали уваги працівники Служби у справах дітей та правоохоронні органи.

Зазначає, що із урахуванням того, що ОСОБА_3 не є родичем для неповнолітнього ОСОБА_1 , суд передчасно вирішив залишити сина у сім`ї ОСОБА_3 , перебравши на себе дискреційні повноваження органу опіки та піклування.

Представник відповідача указує, що згідно п 39. Порядку провадження органами опіки та піклування діяльності, пов`язаної із захистом прав дитини затвердженого постановою КМУ від 24.09.2008 №866 передбачено, що особи, в сім`ї яких влаштовуються діти - сироти та діти, позбавлені батьківського піклування, зобов`язані пройти за направленням служб у справах дітей курс навчання з проблем виховання таких дітей (за винятком осіб, які бажають усиновити дитину) в центрі соціальних служб для сім`ї, дітей та молоді.

Суд не взяв до уваги, що суперечки дитини підліткового віку з мамою, щодо способу життя, який хоче вести дитина, не є підставою для відібрання дитини в матері, та влаштування його в чужу сім`ю

ОСОБА_3 категорично налаштована проти відповідачки ОСОБА_4 , заблокувала останню в телефонних месенджерах, тому представник відповідачки вважає, що з нею дитина не може проживати.

Суд у рішенні вказує, що відібрання дитини є тимчасовим заходом, до налагодження контакту дитини з матір`ю, та натомість не взяв до уваги доводи відповідачки, що налагодити контакт з сином вона не зможе, якщо син буде перебувати у сім`ї ОСОБА_3 .

Тобто своїм рішенням про залишення дитини у сім`ї ОСОБА_3 суд одразу зробив підґрунтя, яке унеможливить або принаймні буде створювати перешкоди у налагодженні стосунків сина з матір`ю.

Відповідачка може дати дитині все для нормального проживання та розвитку. Адвокат Семченко Г.С. вважає, що необхідність відібрання дитини не доведено належними та допустимими доказами. Суд не врахував відсутність ухилення ОСОБА_1 від виконання своїх батьківських обов`язків, які потребують власне відібрання дитини.

На думку адвоката Семченко Г.С. стягнутий з відповідача в користь дитини розмір аліментів визначено за відсутності доказів майнового стану відповідачки, майнового стану батька дитини та його обов`язку утримувати дитину на рівні з матір`ю.

ОСОБА_5 залучений до участі в справі як третя особа, а клопотання про залучення вказаної особи до участі в справі як співвідповідача позивач не заявляв, тому можна дійти висновку про те, що позов не підлягає задоволенню, оскільки його заявлено не до всіх належних відповідачів. Оскільки правильно вирішити спір без участі обох батьків як співвідповідачів неможливо, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову в задоволенні позову.

У відзиві на апеляційну скаргу виконавчий комітет ТМР просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, оскільки вважає його законним та обґрунтованим.

Вважає, що ОСОБА_1 не є дитиною - сиротою, чи дитиною, позбавленою батьківського піклування, так як він тимчасово залишився без батьківського піклування, тому посилання у скарзі на п 39. Порядку провадження органами опіки та піклування діяльності, пов`язаної із захистом прав дитини затвердженого постановою КМУ від 24.09.2008 №866 вважає нерелевантним.

Позивач вважає, що доводи апеляційної скарги про те, що судом не враховано суперечки дитини із мамою, не відповідають дійсності, оскільки судом першої інстанції досліджено письмові докази, заслухано думку неповнолітньої дитини, та встановлено, що ОСОБА_1 не бажає проживати із матір`ю, оскільки остання вчиняє щодо нього домашнє насильство, словесно ображає, внаслідок чого виникають постійні конфлікти.

Зокрема, судом вірно враховано, що постановою Тернопільського міськрайонного суду від 11.04.2024 року у справі №607/3801/24, яка залишена без змін постановою Тернопільського апеляційного суду від 11.06.2024, ОСОБА_4 визнано винуватою у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.173-2 КУпАП та встановлено, що характер поведінки ОСОБА_4 щодо свого сина, який відображений матеріалами відеофіксації, а також пояснення неповнолітнього ОСОБА_1 , в сукупності з іншими доказами у справі свідчить про те, що такі дії носять тривалий характер, а словесні образи, висловлені у нецензурній формі, спрямовані на обмеження волевиявлення потерпілого і спрямовані на те, щоб викликати побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинити емоційну невпевненість і можуть завдати шкоди психічному здоров`ю особи, яка в силу свого неповнолітнього віку та неприязних стосунків з матір`ю реально сприймає висловлені нею у такий спосіб погрози.

Позивач зазначає, що у справі відсутні докази про те, що саме намагалася зробити для дитини мати протягом його перебування в сім`ї ОСОБА_3 .

Виконавчий комітет ТМР вважає доводи апеляційної скарги голослівними, необґрунтованими та безпідставними, оскільки відносно ОСОБА_4 неодноразово застосовувалися попередження про необхідність зміни ставлення до виховання сина, а відібрання дитини від матері без позбавлення батьківських прав є тимчасовим заходом, тому якщо відпадуть причини, які перешкоджали належному вихованню дитини, суд за заявою матері зможе ухвалити рішення про повернення дитини.

Представник ОСОБА_4 - адвокат Семченко Г.С. у судовому засіданні 10 грудня 2023року підтримала доводи апеляційної скарги.

У судове засідання 9 січня 2024 року ОСОБА_4 та її представник - адвокат Семченко Г.С. не з`явилися, хоча були належним чином повідомлені про дату час та місце розгляду справи.

Представники Виконавчого комітету ТМР - Паславська О.Є., Ксьонжик О.В., неповнолітній ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_3 , представник комунального закладу Тернопільської міської ради «Тернопільський міський центр соціальних служб» - Подобівська І.І. заперечили щодо задоволення апеляційної скарги та просили залишити без змін оскаржуване судове рішення, указуючи на його законність та обґрунтованість.

Заслухавши пояснення представників сторін, думку неповнолітнього ОСОБА_1 , ознайомившись з матеріалами справи, доводами апеляційної скарги в її межах, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення.

Обставини справи.

З 17.07.2008 ОСОБА_5 та ОСОБА_4 перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 31.05.2023 року.

У даному шлюбі ІНФОРМАЦІЯ_1 у сторін народився син ОСОБА_1 .

За взаємною згодою батьків неповнолітній ОСОБА_1 із лютого 2022 року у зв`язку із повномасштабним вторгненням РФ в Україну виїхав разом із матір`ю на проживання до Республіки Чехія, де періодично проживав до 28.10.2022 року.

28.10.2022 року неповнолітній ОСОБА_1 повернувся за згодою матері в Україну до батька ОСОБА_5 , де почав проживати із ним за адресою: АДРЕСА_1 .

За час проживання неповнолітнього ОСОБА_1 із батьком ОСОБА_5 відповідач приїжджала із Чеської республіки на територію України, під час яких зверталась до органів поліції щодо неналежних умов проживання неповнолітньої дитини з батьком, негативного впливу на неповнолітню дитину батька, а також необхідністю спілкування із сином.

16.11.2022 року відповідач повернулась до Республіки Чехія, де має постійне місце праці та проживання.

26.04.2023 року до Тернопільського РУП ГУНП в Тернопільській області надійшло звернення ОСОБА_4 про те, що її чоловік ОСОБА_5 та його співмешканка гр. ОСОБА_14 негативно впливають на її сина ОСОБА_1 та повідомила, що із жовтня 2022 її син почав проживати із батьком ОСОБА_5 за адресою: АДРЕСА_1 , однак відмовлявся спілкуватись із матір`ю.

25.04.2023 року ОСОБА_4 приїхала за місцем проживання до ОСОБА_5 , щоб поспілкуватись із сином та побачила, що умови його проживання є неналежними. Окрім того, зазначила, що ОСОБА_5 та його співмешканка ОСОБА_14 зловживають алкогольними напоями, наркотичними речовинами, ведуть аморальний спосіб життя, що негативно відображається на ОСОБА_1 та під їх впливом останній може почати їх вживати, на контакт із матір`ю не йде (лист Тернопільського РУП ГУНП у Тернопільській області від 27.04.2023 №5367/06/24/10-23, адресований Управлінню сім`ї, молодіжної політики та захисту дітей Тернопільської міської ради).

02.05.2023 комісією служби у справах неповнолітніх та дітей Тернопільської міської ради проведено обстеження умов проживання неповнолітнього ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 , за результатами якого складено акт та з`ясовано, що під час бесіди ОСОБА_1 повідомив, що у нього хороші стосунки із батьком. Також з`ясовано, що мати не цікавиться сином протягом семи місяців та неповнолітній ОСОБА_1 не бажає зустрічатись із матір`ю через її поведінку, манеру спілкування.

Аналогічні акти обстеження умов проживання неповнолітнього ОСОБА_1 представниками зазначеного управління було складено 23.05.2023, 01.08.2023, 25.09.2023 за адресою: АДРЕСА_1 , згідно яких комісією встановлено, що у квартирі, де проживає дитина, прибрано, наявні необхідні речі побуту, побутова техніка та приготовлена їжа, для неповнолітнього ОСОБА_1 наявна окрема кімната, ліжко, стіл, шафа, одяг, телевізор, комп`ютер, телефон. Під час бесіди з дитиною з`ясовано, що у нього хороші стосунки із батьком та співмешканкою батька, заперечує будь-яке насильство щодо нього. Зі слів дитини, мати не приходить до нього, не приймає участі у його вихованні та виїхала за межі України.

Крім цього, головним спеціалістом служби у справах дітей управління сім`ї, молодіжної політики та захисту дітей 02.05.2023 проведено бесіду з неповнолітнім ОСОБА_1 , який повідомив, що мати 25.04.2023 влаштувала скандал із ним та ОСОБА_14 . ОСОБА_1 заперечив факти, наведені у зверненні своєї матері та повідомив, що зустрічався із нею у школі 28.04.2023 року та в подальшому зустрічатись із нею не бажає через її поведінку (акт проведення профілактичної бесіди з неповнолітнім від 02.05.2023).

Згідно виписки із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого від 03.05.2023 року №125, складеного лікарем КНП «Тернопільський обласний центр соціально-небезпечних захворювань» ТОР, при обстеженні ОСОБА_1 ознак наркотичного сп`яніння не виявлено.

ОСОБА_4 01.05.2023, 16.05.2023, 31.05.2023 зверталась із зверненнями на урядову лінію про бездіяльність працівників Управління сім`ї, молодіжної політики та захисту дітей Тернопільської міської ради у справі вилучення її дитини із сім`ї наркозалежного батька, який проживає за адресою: АДРЕСА_1 та повідомила, що 26.04.2023 зверталась до вищезазначеного Управління із проханням вилучити її дитину ОСОБА_1 із сім`ї батька, але отримала відмову. Повідомляла, що її дитина ОСОБА_1 потерпає від психологічного домашнього та економічного насильства, а саме маніпуляція, психологічний тиск, створення неналежного психоемоційного середовища для розвитку дитини, налаштування проти матері, неналежний догляд та піклування, примушування до розповсюдження наркотиків. Кривдником є батько та мачуха, із якими проживає неповнолітня дитина. Заявниця підозрює, що дитина також почала вживати наркотичні речовини. Зазначені звернення перевірялись уповноваженими органами, створеними ними комісіями.

Як вбачається з інформації викладеної у листі ГУНП в Тернопільській області від 05.12.2023 №Л-148/3, адресованій ОСОБА_4 , остання упродовж 2022-2023 років неодноразово зверталась до органів Національної поліції з приводу неправомірних дій ОСОБА_5 , який перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння не впускав її з дитиною додому (05.09.2022); негативно впливає на сина разом із своєю співмешканкою ОСОБА_25 (26.03.2023); погрожував фізичною розправою (06.06.2023, 17.11.2023, 18.11.2023), систематично вчиняв стосовно неповнолітнього сина ОСОБА_1 психологічне та економічне насильство (24.11.2023).

Так, 23.05.2023 року комісією у складі представника комунального закладу Тернопільської міської ради «Тернопільський міський центр соціальних служб», інспектора сектору ювенальної поліції ВП Тернопільського РУП ГУНП в Тернопільській області, дільничного офіцера поліції ВПП Тернопільського РУП ГУНП в Тернопільській області складено акт проведення оцінки рівня безпеки дитини стосовно неповнолітнього ОСОБА_1 за місцем його перебування: АДРЕСА_1 , у якому зазначено, що дитина не повідомляє про небезпеку та не просить допомоги; фізичних та поведінкових ознак, що можуть свідчити про жорстоке поводження із дитиною не встановлено; фактів, що можуть свідчити про те, що з дитиною вступали у статеві зносини та/або вчинялись розпусні дії не встановлено; ознак погіршення стану здоров`я на момент виявлення дитини не встановлено; дитина не має ознак недогляду чи занедбаності, не можливо визначити фактів залучення дитини до протиправної діяльності, дитину не залишено у безпорадному стані, дитина не була очевидцем злочину/правопорушення проти життя, здоров`я, волі, честі, гідності, статевої свободи, статевої недоторканості особи, дитину не було залишено під наглядом осіб з наявними ознаками алкогольного чи наркотичного сп`яніння, перебуванням під дією психоактивних речовин, вираженого психічного розладу. Також вказано, що під час бесіди ОСОБА_1 зазначив, що не бажає, щоб турбували його та батька, оскільки у нього негативні емоції від постійного відвідування спеціалістів за місцем проживання. У висновку вказано, що ознаки небезпеки для дитини відсутні.

Аналогічний акт даною комісією також складено 07.11.2023.

Як вбачається із актів проведення бесіди від 13.06.2023 із неповнолітнім ОСОБА_1 , проведеним спеціалістом служби у справах дітей, «..під час бесіди з неповнолітнім з`ясовано, що хлопець проживав разом із батьками за адресою: АДРЕСА_1 . Під час війни він разом із матір`ю покинув країну та виїхав до родини в Республіку Чехія. За період перебування у Чехії у хлопця склались недружні стосунки із матір`ю. У жовтні 2022 року ОСОБА_1 у супроводі сторонніх осіб повернувся на Україну і з цього періоду він проживає разом із батьком. Неповнолітній повідомив, що батько піклується про нього, цікавиться його навчанням та вподобаннями (малюванням). Зі слів ОСОБА_1 з`ясовано, що він категорично відмовляється спілкуватись із матір`ю та проживати разом із нею, мотивуючи тим, що вона постійно його ображає, принижує його та батька…» «… ОСОБА_1 розповідає, що мати часто агресує до нього, без об`єктивних на це підстав (як вербально так і фізично (шарпала за волосся). Неповнолітній також зауважує, що останнім часом не може знайти із матір`ю точки дотику та спілкування, оскільки мати часто його ображає, при спілкуванні у месенджерах. ОСОБА_1 висловив чітке бажання проживати із батьком, мотивуючи це тим, що він із ним може швидше знайти порозуміння та компромісні рішення. ОСОБА_1 характеризує свої стосунки із співмешканкою батька, як «нормальні»… ОСОБА_1 погоджується заново почати спілкування із матір`ю у « Вайбер » та повідомляти їй за допомогою месенджера стан своїх справ…».

Як вбачається з інформації «Тернопільський ліцей №21 - спеціалізована мистецька школа ім. І. Герети» Тернопільської міської ради, викладеної у характеристиці від 27.04.2023 №02/12-116, довідках від 18.05.2023, 27.11.2023 №02/12-325, ОСОБА_1 з березня по жовтень 2022 був на дистанційному навчанні, оскільки перебував із матір`ю за кордоном в Чехії. З листопада 2022 року відвідує змішане навчання в ліцеї. Доглянутий, з повагою відноситься до дорослих. З любов`ю відгукується про кожного із своїх батьків. Вихованням в Україні займається батько. Мати, коли приїжджала з-за кордону, телефонувала. За період проживання матері в Україні батьківські збори відвідувала вона, батько також приходив до школи, цікавлячись успіхами дитини. Протягом навчального семестру у 2023 році мати ОСОБА_1 не цікавилась навчанням, успішністю та станом відвідування сином навчальних занять. Батько ОСОБА_5 успішністю та відвідуванням уроків сина цікавиться систематично. ОСОБА_4 не зверталась із заявою щодо залучення спеціалістів для налагоджування стосунків із сином ОСОБА_1 .

Відповідно до рішення комісії з питань захисту прав дитини виконавчого комітету Тернопільської міської ради від 28.04.2023 №129 «Про виконання батьківських обов`язків ОСОБА_5 , ОСОБА_4 стосовно малолітнього ОСОБА_1 », комісія вирішила рекомендувати матері ОСОБА_4 налагодити стосунки із малолітнім сином ОСОБА_1 , а також виконувати батьківські обов`язки та приділяти належну увагу синові ОСОБА_1 .

Згідно рішення комісії з питань захисту прав дитини виконавчого комітету Тернопільської міської ради від 25.08.2023 №255 «Про виконання батьківських обов`язків ОСОБА_5 , ОСОБА_4 стосовно малолітнього ОСОБА_1 », комісія вирішила рекомендувати матері ОСОБА_4 налагодити стосунки із малолітнім сином ОСОБА_1 , цікавитись його навчанням у школі, а також рекомендувати батькам належним чином виконувати батьківські обов`язки стосовно ОСОБА_1 .

Відповідно до рішення комісії з питань захисту прав дитини виконавчого комітету Тернопільської міської ради від 24.01.2024 №41 «Про розгляд звернення ОСОБА_4 стосовно неповнолітньої дитини ОСОБА_1 », комісія вирішила рекомендувати ОСОБА_4 вжити заходів щодо налагодження стосунків із сином, надано консультацію ОСОБА_4 щодо необхідності звернення стосовно вирішення питання встановлення способу участі у вихованні дитини.

Вироком Тернопільського міськрайонного суду від 17.11.2023 року, який набрав законної сили, ОСОБА_5 визнано винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.121, ч.2 ст.125 КК України та призначено йому остаточне покарання із застосуванням ч.1 ст.70 КК України у виді позбавлення волі на строк 6 років 6 місяців. ОСОБА_5 на даний час відбуває призначене судом покарання у державній установі «Коломийська виправна колонія №41» та був затриманий працівниками ВКП Тернопільського РУП ГУНП в Тернопільській області для відбуття вироку 08.02.2024 року.

Згідно акту бесіди від 08.02.2024 із неповнолітнім ОСОБА_1 , ОСОБА_1 повідомив, що він не бажає проживати із матір`ю, не бажає із нею спілкуватись, оскільки вона писала йому образливі слова. В ході розмови ОСОБА_1 запропоновано в телефонній розмові поспілкуватись із матір`ю, на що неповнолітній погодився. Після розмови із матір`ю ОСОБА_1 погодився жити із нею за адресою: АДРЕСА_3 .

ОСОБА_4 08.02.2024 звернулась із заявою до Управління молодіжної політики та захисту дітей Тернопільської міської ради, у якій зазначила, що неповнолітній ОСОБА_1 буде проживати із нею за адресою: АДРЕСА_3 .

Як вбачається з інформації, викладеній у листі Тернопільського районного управління поліції ГУНП в Тернопільській області №2322, 10.02.2024 о 20 год.32 хв. надійшло повідомлення від ОСОБА_14 , жительки АДРЕСА_1 , про те, що гр. ОСОБА_13 стукали у двері до заявниці. Поліцейськими на місці події виявлено ОСОБА_4 , яка стояла у під`їзді та чинила психологічний тиск на свого сина ОСОБА_1 , ображала його, виражалась нецензурною лайкою, намагалась потрапити у квартиру, де він проживає. Неповнолітній повідомив, що не хоче жити із матір`ю ОСОБА_4 , так як вона його ображає, не годує, вчиняє щодо нього домашнє насильство, тому він втік з дому.

Аналогічна інформація відображена у повідомленні УПП в Тернопільській області ДПП від 10.02.2024 року та зазначено, що стосовно відповідача винесено з тимчасовий заборонний припис серії АА №438117 строком на п`ять діб, складено протоколи про вчинення адміністративних правопорушень за ст.173, 173-2, 184 КУпАП.

12.02.2024 року комісією у складі начальника управління сім`ї, молодіжної політики та захисту дітей Тернопільської міської ради, заступника начальника управління - начальника служби, начальника відділу соціально-правового захисту дітей складено акт проведення оцінки рівня безпеки дитини стосовно неповнолітнього ОСОБА_1 за місцем його перебування: АДРЕСА_1 , АДРЕСА_3 , згідно якого зазначено: дитина повідомляє та просить допомоги, в розмові з дитиною з`ясувалось, що він просить вирішити питання про його влаштування. Комісією було прийнято рішення про влаштування ОСОБА_1 в сім`ю класного керівника ОСОБА_3 . У висновку щодо рівня безпеки дитини вказано, що існує небезпека, що зумовлює необхідність вжиття негайних дій у межах сім`ї, зокрема проведення оцінювання потреб дитини та її сім`ї.

12.02.2024 року із заявою на адресу начальника Управління сім`ї, молодіжної політики та захисту дітей Тернопільської міської ради надійшла заява неповнолітнього ОСОБА_1 , відповідно до якої у зв`язку із застосуванням до його матері тимчасового заборонного припису, просить тимчасово влаштувати його у сім`ю його класного керівника ОСОБА_3 , з якою у нього склались довірливі стосунки.

12.02.2024 на адресу начальника управління сім`ї, молодіжної політики та захисту дітей Тернопільської міської ради надійшла заява від ОСОБА_27 (класного керівника) про тимчасове влаштування неповнолітнього ОСОБА_1 у її сім`ю, у зв`язку із відбуванням батьком ОСОБА_5 покарання та застосування до матері ОСОБА_4 тимчасового заборонного припису на п`ять діб.

Згідно наказу начальника управління служби у справах дітей Управління сім`ї, молодіжної політики та захисту дітей від 12.02.2024 №34 «Про тимчасове влаштування ОСОБА_1 », тимчасово влаштовано ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в сім`ю ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_3 на одну житлову площу.

Рішенням комісії з питань захисту прав дитини виконавчого комітету Тернопільської міської ради від 12.02.2024 №69 «Про відібрання неповнолітнього ОСОБА_1 від матері ОСОБА_4 без позбавлення батьківських прав», вирішено тимчасово влаштувати ОСОБА_1 в сім`ю класного керівника ОСОБА_3 , доручити службі у справах дітей управління сім`ї, молодіжної політики та захисту дітей Тернопільської міської ради підготувати проект рішення про відібрання ОСОБА_1 від матері ОСОБА_4 без позбавлення батьківських прав.

Згідно висновку органу опіки та піклування Тернопільської міської ради «Про відібрання неповнолітньої дитини ОСОБА_1 від матері ОСОБА_4 без позбавлення батьківських прав та його влаштування», затвердженого рішенням виконавчого комітету Тернопільської міської ради від 14.02.2024 №257, орган опіки та піклування вважає за доцільне відібрати ОСОБА_1 від матері ОСОБА_4 без позбавлення батьківських прав і влаштувати в сім`ю ОСОБА_3 .

Як вбачається із вказаного висновку органу опіки і піклування, 12.02.2024 проведено оцінку рівня безпеки дитини ОСОБА_1 . Висновок щодо рівня безпеки дитини - небезпечно. Дитина категорично відмовляється проживати спільно із матір`ю ОСОБА_4 .

Постановою Тернопільського міськрайонного суду від 11.04.2024 року у справі №607/3801/24, яка залишена без змін постановою Тернопільського апеляційного суду від 11.06.2024, ОСОБА_4 визнано винуватою у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.173-2 КУпАП та накладено на неї адміністративне стягнення у виді штрафу в дохід держави у розмірі 170 грн.

Як вбачається із указаної постанови, 10.02.2024 о 20 год.32 хв. ОСОБА_4 , перебуваючи за адресою: АДРЕСА_1 вчинила відносно свого неповнолітнього сина ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 домашнє психологічне насильство, тобто умисні дії, які виразились в образах та вчиненні психологічного тиску, внаслідок чого могла бути завдана шкода психічному здоров`ю потерпілого. У судовому засіданні 11.04.2024 потерпілий ОСОБА_1 у присутності представника Управління сім`ї, молодіжної політики та захисту дітей Тернопільської міської ради та особи, до сім`ї якої дитина тимчасово влаштована ОСОБА_3 , повідомив, що ОСОБА_4 вчиняла відносно нього домашнє насильство психологічного характеру, неодноразово ображала його та висловлювалась в його сторону нецензурною лайкою. Пояснив, що образи виразились у тому, що ОСОБА_4 називала його наркоманом, хоча він не вживає наркотичні засоби, а також постійно ображала його батька. При цьому, він відчував емоційну невпевненість та навіть боявся, що ОСОБА_4 може його вдарити, оскільки такі дії мали місце раніше. Зазначив, що психологічний тиск він відчував, коли ОСОБА_4 сказала, що або він їде з нею додому, або нехай його забирають у притулок.

Крім цього, як вбачається із постанови Тернопільського апеляційного суду від 11.06.2024 року, яку винесено за результатами розгляду апеляційної скарги захисника особи, яку притягнуто до адміністративної відповідальності «…суд виходить із того, що характер поведінки ОСОБА_4 щодо свого сина, який відображений матеріалами відеофіксації, а також пояснення неповнолітнього ОСОБА_1 , в сукупності з іншими доказами у справі свідчить про те, що такі дії носять тривалий характер, а словесні образи, висловлені у нецензурній формі, спрямовані на обмеження волевиявлення потерпілого і спрямовані на те, щоб викликати побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинити емоційну невпевненість і можуть завдати шкоди психічному здоров`ю особи, яка в силу свого неповнолітнього віку та неприязних стосунків з матір`ю реально сприймає висловлені нею у такий спосіб погрози…».

Постановою Тернопільського міськрайонного суду від 05.06.2024 року у справі №607/4284/24, провадження по адміністративній справі відносно ОСОБА_4 за ч. 1 ст. 184 КУпАП закрито у зв`язку із відсутністю в її діях складу інкримінованого їй адміністративного правопорушення.

Відповідно до акту обстеження умов проживання від 12.02.2024 року, складеного спеціалістом служби у справах неповнолітніх та дітей Тернопільської міської ради, проведено обстеження умов проживання ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_3 , та встановлено, що умови проживання задовільні, відповідають санітарно-гігієнічним умовам, у квартирі наявні усі необхідні речі побуту, побутова техніка, для ОСОБА_1 виділена окрема кімната, ліжко для сну та відпочинку, місце для навчання.

Згідно Витягу з інформаційно-аналітичної системи «Облік відомостей про притягнення особи до кримінальної відповідальності та наявності судимості», ОСОБА_3 станом на 02.03.2024 року до кримінальної відповідальності не притягувалась, не знятої чи непогашеної судимості не має, в розшуку не перебуває.

Відповідно до висновку про стан здоров`я від 22.03.2024 року, у ОСОБА_3 медичні протипокази до опіки та створення прийомної сім`ї відсутні. Крім цього, ОСОБА_3 на обліку в КНП «Тернопільська обласна психоневрологічна лікарня» не перебуває та в КНП «Тернопільський обласний медичний центр соціально-небезпечних захворювань» ТОР з приводу розладів психіки та поведінки внаслідок вживання алкоголю та інших психоактивних речовин не зверталась (довідки №99 від 04.03.2024, від 22.03.2024).

Згідно свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого 03.06.2024 року приватним нотаріусом Тернопільського нотаріального округу, ОСОБА_3 є власником квартири АДРЕСА_3 , а також зареєстрована та проживає у зазначеному житлі, що стверджується довідкою ДП «Люкс-2» від 01.03.2024 №130.

Відповідно до довідки №09 від 05.03.2024 року Тернопільського ліцею №21 Спеціалізована мистецька школа ім. І. Герети» Тернопільської міської ради, ОСОБА_3 працює у зазначеному навчальному закладі на посаді вчителя математики та отримує дохід.

В судовому засіданні в суді першої та апеляційної інстанцій неповнолітній ОСОБА_1 висловив своє бажання залишитись проживати у сім`ї свого класного керівника ОСОБА_3 , з якою у нього склались довірливі стосунки, оскільки не бажає проживати із своєю матір`ю після вчинення щодо нього 10.02.2024 року домашнього насильства, яке виразилось у словесних образах, нецензурній лайці та погрозах. Вказав, що із матір`ю у нього склались неприязні відносини, виникають часті конфлікти. Також пояснив, що причиною того, що він переїхав із Чехії до України та став проживати із батьком, були постійні з`ясування стосунків матері із батьком, в яких він не бажав брати участь.

Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права.

Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Частинами першою, другою статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року (далі - Конвенція), передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Стаття 9 Конвенції покладає на держави-учасниці обов`язок забезпечувати те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Відповідно до статті 18 Конвенції батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що права батьків щодо дитини є похідними від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а тільки потім права батьків.

У справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року Європейським судом з прав людини наголошено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (пункт 54). Вирішення питання позбавлення батьківських прав має ґрунтуватися на оцінці особистості відповідача, його поведінки; факт заперечення відповідача проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (пункт 58).

Згідно з частиною другою статті 1 Європейської конвенції про здійснення прав дітей від 25 січня 1996 року (далі - Конвенція), ратифікованої Законом України від 03 серпня 2006 року № 69-V, предметом цієї Конвенції є - у найвищих інтересах дітей - підтримка їхніх прав, надання дітям процесуальних прав та сприяння здійсненню ними цих прав шляхом забезпечення становища, при якому діти особисто або через інших осіб чи органи поінформовані та допущені до участі в розгляді судовим органом справ, що їх стосуються.

Стаття 8 цієї Конвенції включає як право батьків на вжиття заходів для повернення дитини, так і обов`язок національних органів влади вживати такі заходи. Зазначене застосовується не лише у справах, пов`язаних із обов`язковим відібранням дітей на державне утримання та вжиттям заходів соціального захисту, а також у справах, у яких між батьками та іншими членами сім`ї дитини виникає спір щодо спілкування з дитиною та її проживання (рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Хокканен проти Фінляндії» від 23 вересня 1994 року та у справі «Фуска проти Румунії» від 13 липня 2010 року).

Крім того, таке спілкування, а також його характер та обсяг обумовлюються обставинами кожної справи та повинні визначатися з урахуванням основних інтересів дитини. Незважаючи на те, що національні органи влади зобов`язані максимально сприяти такій взаємодії, будь-який обов`язок застосування примусу з цих питань має бути обмежений, оскільки мають бути враховані інтереси, а також права та свободи усіх зацікавлених осіб, із наданням першочергової важливості основним інтересам дитини та її правам за статтею 8 Конвенції (рішення ЄСПЛ у справі «Йохансен проти Норвегії» від 07 серпня 1996 року).

У рішенні Європейського суду з прав людини від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України» зазначається, що «хоча національним органам надається певна свобода розсуду у вирішенні питань щодо встановлення державної опіки над дитиною, вони повинні враховувати, що розірвання сімейних зв`язків означає позбавлення дитини її коріння, а це можна виправдати лише за виняткових обставин. Відповідне рішення має підкріплюватися достатньо переконливими і зваженими аргументами на захист інтересів дитини, і саме держава повинна переконатися в тому, що було проведено ретельний аналіз можливих наслідків пропонованого заходу з опіки для батьків і дитини».

Відповідно до основних сформованих принципів суспільства, задекларованих у міжнародному праві та національному законодавстві, діти мають право на особливе піклування і допомогу, внаслідок своєї фізичної і розумової незрілості, потребують спеціальної охорони і піклування, включаючи належний правовий захист як до, так і після народження.

Відповідно до статті 11 Закону України «Про охорону дитинства» сім`я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків.

Кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України (стаття 8 Закону України «Про охорону дитинства»).

Відповідно до частини першої статті 10 Закону України «Про охорону дитинства» кожній дитині гарантується право на свободу, особисту недоторканність та захист гідності.

Відповідно до частини сьомої статті 7 СК України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Батьки мають переважне право перед іншими особами на особисте виховання дитини (частина перша статті 151 ЦПК України).

Згідно із частинами другою та четвертою статті 155 СК України батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

За змістом частини першої статті 170 СК України суд може постановити рішення про відібрання дитини від батьків або одного з них, не позбавляючи їх батьківських прав, у випадках, передбачених пунктами 2-5 частини першої статті 164 цього Кодексу, а також в інших випадках, якщо залишення дитини у них є небезпечним для її життя, здоров`я і морального виховання. У цьому разі дитина передається другому з батьків, бабі, дідові, іншим родичам - за їх бажанням або органові опіки та піклування. Під час ухвалення рішення про відібрання дитини від батьків або одного з них без позбавлення їх батьківських прав суд бере до уваги інформацію про здійснення соціального супроводу сім`ї (особи) у разі здійснення такого супроводу.

Згідно із пунктами 2-5 частини першої статті 164 СК України мати, батьки можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини; жорстоко поводяться з дитиною; є хронічними алкоголіками або наркоманами; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва тощо.

Європейський суд з прав людини зауважив, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (Мамчур проти України, № 10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 16 липня 2015 року).

Якщо рішення мотивується необхідністю захистити дитину від небезпеки, має бути доведено, що така небезпека справді існує. При ухваленні рішення про відібрання дитини від батьків може виникнути необхідність врахування низки чинників. Можливо, потрібно буде з`ясувати, наприклад, чи зазнаватиме дитина, якщо її залишать під опікою батьків, жорстокого поводження, чи страждатиме вона через відсутність піклування, через неповноцінне виховання та відсутність емоційної підтримки, або визначити, чи виправдовується встановлення державної опіки над дитиною станом її фізичного або психічного здоров`я. З іншого боку, той факт, що дитина може бути поміщена в середовище, більш сприятливе для її виховання, не виправдовує примусового відібрання її від батьків. Такий захід не можна також виправдовувати виключно посиланням на ненадійність ситуації, адже такі проблеми можна вирішити за допомогою менш радикальних засобів, не вдаючись до роз`єднання сім`ї, наприклад, забезпеченням цільової фінансової підтримки та соціальним консультуванням («Савіни проти України», № 39948/06, § 50, ЄСПЛ, від 18 грудня 2008 року).

Відібрання дитини - це насамперед спосіб захисту прав та інтересів дитини, в зв`язку з чим у кожному випадку треба виявити і оцінити позитивний результат у долі дитини, який має настати (див. постанову Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 703/297/16-ц (провадження № 61-14771св18)).

Визначаючи відмінність підстав позбавлення батьківських прав від відібрання дитини без такого позбавлення, Верховний Суд в постанові від 03 жовтня 2018 року у справі № 682/2778/17 (провадження № 61-37919св18) виходив з того, що: «за своєю правовою природою позбавлення батьківських прав є винятковим заходом, який застосовується при наявності негативного впливу батьків (одного з батьків) на розвиток дитини. Позбавлення батьківських прав завжди є результатом протиправної, винної поведінки. Відібрання ж дитини не завжди пов`язується з протиправною поведінкою: загроза життю та здоров`ю дитини може бути результатом психічної хвороби, відкритої форми туберкульозу чи інших небезпечних хвороб, скрутних житлових умов тощо. Відібрання дитини можливе тоді, коли умови проживання дитини суд оцінить як небезпечні для неї. Оцінювання умов проживання дитини є виключно компетенцією суду. Батьки, від яких відібрана дитина, не втрачають щодо неї прав та обов`язків, обумовлених походженням. Вони надалі залишаються носіями обов`язку щодо виховання дитини, мають право на особисте її виховання та спілкування. Проте та обставина, що дитина передана іншій особі або навчальному закладу, означає, що саме їх напрямок та умови виховання одержали перевагу над тим, що здатні створити батьки, й з цим напрямком батьки повинні будуть узгоджувати свою поведінку».

Основними підставами для відібрання дитини є ухилення батьків від виконання своїх обов`язків з виховання дитини; жорстоке поводження з дитиною; захворювання батьків на хронічний алкоголізм або їх наркотична залежність; будь-які види експлуатації дитини, примус її до жебракування та бродяжництва тощо. Інші випадки охоплюють ситуації, коли залишення дитини у батьків є небезпечним для її життя, здоров`я і морального виховання. Така небезпека може випливати не лише із поведінки батьків, а й із їх особистих негативних звичок (демонстрація та заохочення у дитини розпусної поведінки). Для відібрання дитини від батьків достатня наявність ризику лише для життя, здоров`я або лише для морального виховання. Варто враховувати й ступінь небезпеки для кожної окремо взятої дитини, враховуючи її фізичний та психічний розвиток.

Такі висновки викладено в постановах Верховного Суду від: 25 липня 2018 року у справі № 487/1328/16-ц (провадження № 61-3979ск18), 27 грудня 2018 року у справа № 558/410/16-ц (провадження № 61-23391св18), 20 березня 2019 року у справі № 495/271/18 (провадження № 61-47894св18).

Наведене узгоджується з правовим висновком щодо врахування найкращих інтересів дитини при розгляді справ, які стосуються прав дітей, викладеним Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц (провадження № 14-327цс18).

Відібрання дітей без позбавлення батьківських прав є тимчасовим заходом і батьки від яких відібрані діти відповідно до частини третьої статті 170 СК України не позбавлені можливості їх повернути (див. постанову Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 703/297/16-ц (провадження № 61-14771св18)).

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

Згідно із статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.

У постанові від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13 Велика Палата Верховного Суду наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.

Сторона має довести ті обставини, на які вона посилається, і саме такі належним чином вчинені дії позивача, за загальним правилом, є підставою для задоволення його позову. Натомість відсутність належного спростування іншою стороною обставин, на які посилається сторона без належного їх доведення, сама по собі не є підставою для задоволення позову, оскільки суперечить загальним принципам доказування у цивільних справах, встановлених процесуальним законом (постанова Верховного Суду від 27 травня 2020 року у справі № 2-879/13).

На переконання колегії суддів, суд першої інстанції повно та всебічно встановивши обставини справи, зокрема що:

-мати дитини - ОСОБА_4 вчинила відносно свого сина ОСОБА_1 домашнє насильство;

-за наявності висновків компетентних органів, якими проводилася оцінка рівня безпеки дитини ОСОБА_1 , та визначено рівень безпеки дитини - "небезпечно";

-волевиявлення дитини, його звернення до управління сім`ї молодіжної політики та захисту прав дітей ТМР про його тимчасове влаштування у сім`ю класного керівника ОСОБА_3 , у зв`язку із застосуванням до його матері заборонного припису;

-категоричного небажання дитини проживати з матір`ю;

-наявністю тривалого конфлікту, неприязних відносин між ОСОБА_4 та її сином, які завдають шкоду психічному здоров`ю ОСОБА_1 ;

-неодноразових рекомендацій комісій з питань захисту прав дитини виконкому ТМР щодо налагодження ОСОБА_4 зі своїм сином стосунків, необхідністю цікавитися його навчанням, належним чином виконувати батьківські обов`язки та приділяти належну увагу синові, які відповідачкою проігноровані

дійшов обґрунтованого висновку про те, що залишення дитини у матері є безумовно небезпечним для морального виховання ОСОБА_1 , а тимчасове відібрання дитини без позбавлення батьківських прав відповідача та влаштування ОСОБА_1 в сім`ю ОСОБА_3 до налагодження психологічного контакту та стосунків неповнолітнього з мамою є єдиним способом захисту прав і якнайкращого забезпечення інтересів дитини та максимально можливою мірою здорового розвитку, що є пріоритетним при вирішенні цієї справи. Крім того, судом із урахуванням приписів п. 4 ч. 2 ст. 170 СК України стягнуто з ОСОБА_4 аліменти на утримання сина.

Врахувавши статтю 171 СК України і статтю 12 Конвенції про права дитини, вислухавши думку дитини щодо її бажання залишитися проживати в сім`ї її класного керівника ОСОБА_3 , яка в силу свого віку має не тільки право бути вислуханим і почутим, а й право брати активну участь у вирішенні своєї долі, та надавши відповідну правову оцінку фактичним обставинам щодо тривалості існування негативної для розвитку дитини обстановки, її психологічного стану, відсутності змін у ставленні матері до виконання своїх обов`язків, а також виходячи з пріоритету якнайкращих інтересів дитини з метою охорони її фізичного і психічного здоров`я, забезпечення нормального розвитку та права на освіту, апеляційний суд вважає, що висновки суду першої інстанції відповідають вимогам закону.

Доводи апеляційної скарги про те, що позивач та інші соціальні структури не здійснювали жодних дій для підтримки сім`ї відповідачки, не свідчать про безпідставність пред`явленого позову, та не спростовують поведінки відповідачки щодо свого сина.

Як встановлено у суді апеляційної інстанції, після ухвалення судом першої інстанції судового рішення, а також протягом перебування справи у суді апеляційної інстанції, ОСОБА_4 не здійснили жодних спроб для налагодження контакту із сином ОСОБА_1 , не зверталась до органу опіки і піклування, а також не спілкувалася із сином.

Судом апеляційної інстанції було оголошено перерву у судовому засіданні з 10 грудня 2024 року до 9 січня 2025 року, в тому числі для надання додаткової можливості порозуміння та налагодження контакту між матір"ю ОСОБА_4 з сином ОСОБА_1 , однак відповідачка не скористалася наданими їй можливостями та не здійснила жодних спроб для налагодження контакту із сином.

При цьому колегія судді враховує думку неповнолітнього ОСОБА_1 , який у суді апеляційної інстанції в присутності психолога ОСОБА_2 пояснив, що жодних спроб контакту з боку матері не було, вона не вітала його із новорічними та різдвяними святами. ОСОБА_1 не бажає проживати з матір"ю та заперечує проти задоволення її апеляційної скарги, так як вона неодноразово його ображала, вчиняла психологічне насильство, безпідставно звинувачувала у тому, що він наркоман. З класним керівником ОСОБА_3 у нього склалися добрі приязні стосунки, проживання у її сім"ї для нього є комфортним.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд не взяв до уваги, що суперечки дитини підліткового віку з мамою, щодо способу життя який хоче вести дитина, не є підставою для відібрання дитини в матері, та влаштування його в чужу сім`ю, на думку колегії суддів є неспроможними.

Так, аналізуючи наявні у справі докази відносини, які склалися між мамою та сином, вбачається, що ці суперечки виходять за межі "суперечок дитини підліткового віку з мамою, щодо способу життя який хоче вести дитина", а наявними у справі доказами підтверджується неналежне поводження ОСОБА_4 з дитиною та наявністю тимчасової небезпеки у разі залишення ОСОБА_1 з мамою для його морального виховання.

Слід врахувати, що будь-який сімейний спір стосовно дитини має вирішуватися з урахуванням та якнайкращим забезпеченням інтересів дитини.

Колегія суддів також враховує й той факт, що за весь доволі тривалий час розгляду справи в суді (першої та апеляційної інстанцій) мати дитини так і не знайшла «підхід» до сина, який заявляє про небажання проживати з нею.

Органом опіки та піклування надано належну оцінку ситуації, яка склалася у сім`ї ОСОБА_15 , здійснювалися превентивні заходи та неодноразово надавалися рекомендації відповідачці щодо необхідності налагодження стосунків матері з дитиною, приділяти належну увагу ОСОБА_1 , виконання відповідачкою батьківських, тому доводи апеляційної скарги про те, що представники компетентних органів не мали наміру та не бажали розібратись у складній життєвій ситуації, що склалась в сім`ї ОСОБА_15 та допомогти відповідачці як мамі, є неспроможними.

При цьому усі звернення ОСОБА_4 щодо наявності небезпеки спільного проживання дитини з батьком ОСОБА_5 та його співмешканкою ОСОБА_14 були перевірені компетентними органами, зокрема неодноразово проводилися обстеження умов проживання неповнолітньої дитини з батьком за результатами яких інформація, яка надавалася відповідачкою, щодо неналежних умов проживання сина, не підтверджувалася.

Крім того, слід зауважити, що відібрання дітей у батьків - це санкція за невиконання батьківських обов`язків. Ця санкція є більш м`якою, порівняно з іншими, зокрема із позбавленням батьківських прав. Відібрання дитини не є крайнім і незворотним заходом.

Доводи апеляційної скарги про те, що дитина перебувала під впливом певних зовнішніх факторів, яким через неповнолітній вік неспроможна надавати об`єктивну оцінку, та саме бажання дитини не завжди відповідає інтересам самої дитини, колегія суддів оцінює критично.

З урахуванням наявних доказів та інформації, яку вони містять, колегія апеляційного суду погоджується, що у суду першої інстанції не було підстав ставити під сумнів чи ігнорувати зазначені стороною позивача обставини та неодноразові пояснення самої дитини, щодо якої мамою здійснювалося домашнє насильство та неодноразові заяви ОСОБА_1 про те, що він не бажає проживати з мамою у зв`язку із її агресивною поведінкою щодо нього.

У доводах апеляційної інстанції не наведені переконливі докази, які дають підстави сумніватися у правдивості заявлених дитиною скарг на поведінку матері, вважати такі численні заяви ОСОБА_1 надуманими.

Доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_3 не є родичем для неповнолітнього ОСОБА_1 , тому суд передчасно вирішив залишити сина у її сім`ї, на думку колегії суддів є необґрунтованими.

Зокрема, після тимчасового відібрання дитини від ОСОБА_4 , ОСОБА_1 із урахуванням обставин даної справи неможливо залишити у сім`ї його батька ОСОБА_5 з об`єктивних причин - відбування останнім покарання у місцях позбавлення волі.

У справі відсутні дані про те, що родичі відповідачки у зв`язку з тимчасовим відібранням у неї сина ініціювали питання про влаштування ОСОБА_1 до їх сім`ї.

ОСОБА_1 , у зв`язку із застосуванням до його матері тимчасового заборонного припису, просив тимчасово влаштувати його у сім`ю його класного керівника ОСОБА_3 з якою у нього склались довірливі стосунки.

Крім того, ОСОБА_3 також зверталася із заявою в управління сім`ї, молодіжної політики та захисту дітей Тернопільської міської ради про тимчасове влаштування неповнолітнього ОСОБА_1 у її сім`ю, у зв`язку із відбуванням батьком ОСОБА_5 покарання та застосування до матері ОСОБА_4 тимчасового заборонного припису на п`ять діб.

Компетентним органом установлено, що в ОСОБА_27 медичні проти покази до опіки та створення притомної сім`ї відсутні; остання має у власності квартиру; умови проживання задовільні, відповідають санітарно-гігієнічним умовам, у квартирі наявні усі необхідні речі побуту, побутова техніка, для ОСОБА_1 виділена окрема кімната, ліжко для сну та відпочинку, місце для навчання; до кримінальної відповідальності не притягувалась, не знятої чи непогашеної судимості не має, в розшуку не перебуває; на обліку в КНП «Тернопільська обласна психоневрологічна лікарня» не перебуває та в КНП «Тернопільський обласний медичний центр соціально-небезпечних захворювань» ТОР з приводу розладів психіки та поведінки внаслідок вживання алкоголю та інших психоактивних речовин не зверталась; працевлаштована та отримує дохід.

В апеляційному суді ОСОБА_1 зазначав, що у нього хороші, довірливі відносини з ОСОБА_27 , теперішні умови його проживання є комфортними, ОСОБА_27 забезпечує його усім необхідним, турбується про нього та допомагає йому із навчанням у школі.

Враховуючи указане, колегія суддів вважає, що залишення неповнолітньої дитини після його тимчасового відібрання від матері у сім`ї ОСОБА_3 відповідатиме якнайкращим інтересам дитини.

Посилання в апеляційній скарзі на те, що судом не взято до уваги того, що налагодити контакт з сином відповідачки не зможе, якщо син буде перебувати у сім`ї ОСОБА_3 , оскільки остання категорично налаштована проти ОСОБА_4 , колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки вони не підтверджені належними та допустимим доказами.

Крім того, у разі налагодження стосунків відповідачки з сином та ймовірного чиненням перешкод ОСОБА_3 у спілкування з сином, ОСОБА_4 вправі звернутися до органу опіки і піклування або до суду за захистом своїх прав, що також відображено у Рішенням комісії з питань захисту прав дитини виконкому ТМР від 12.02.2024 №69 «Про відібрання неповнолітнього ОСОБА_1 від матері ОСОБА_4 без позбавлення батьківських прав».

Більше того, якщо відпадуть причини, які перешкоджали належному вихованню дитини її батьками, суд за заявою батьків може постановити рішення про повернення їм дитини (ч. 3 ст. 170 СК України).

Доводи апеляційної скарги про те, що стягнутий з відповідачки в користь дитини розмір аліментів визначено за відсутності доказів майнового стану відповідачки, майнового стану батька дитини та його обов`язку утримувати дитину на рівні з матір`ю, на думку колегії суддів є необґрунтованими.

Пунктом 2 частини 2 статті 182 СК України визначено, що мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.

Суд першої інстанції під час вирішення позовних вимог про стягнення аліментів враховував усі істотні обставини, що могли вплинути на визначення розміру аліментів, застосував Закон України «Про прожитковий мінімум» та виходив виключно із інтересів дитини.

При цьому, колегія суддів у відповідності до вимог частини 1 ст. 182 СК України враховує, що ОСОБА_4 є особою молодого віку, працевлаштована, значний період часу проживає в Республіці Чехія, де відкрила власну справу, про що нею зазначено у апеляційній скарзі, тому має змогу сплачувати аліменти на утримання своєї дитини у мінімальному рекомендованому розмірі.

Дотримуючись принципу диспозитивності цивільного судочинства, закріпленого в ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках, а учасники справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Позаяк, звертаючись до суду із даним позовом, вимог про стягнення аліментів на утримання ОСОБА_1 з батька дитини - ОСОБА_5 позивачем не заявлено, тому доводи апеляційної скарги у цій частині не спростовують рішення суду в частині стягнення аліментів.

Посилання в апеляційній скарзі на порушення п. 39 Порядку провадження органами опіки та піклування діяльності, пов`язаної із захистом прав дитини затвердженого постановою КМУ від 24.09.2008 №866, яким передбачено, що особи, в сім`ї яких влаштовуються діти - сироти та діти, позбавлені батьківського піклування, зобов`язані пройти за направленням служб у справах дітей курс навчання з проблем виховання таких дітей (за винятком осіб, які бажають усиновити дитину) в центрі соціальних служб для сім`ї, дітей та молоді є неспроможними, оскільки ОСОБА_1 не є дитиною - сиротою чи дитиною, позбавленою батьківського піклування, так як він тимчасово залишений без батьківського піклування і його влаштування у сім`ю ОСОБА_3 здійснено у відповідності до п. 31 вищевказаного порядку.

Доводи апеляційної скарги про те, що батько дитини - ОСОБА_5 залучений до участі в справі як третя особа, а клопотання про залучення вказаної особи до участі в справі як співвідповідача позивач не заявляв, тому з цих підтав рішення суду слід скасувати та відмовити у задоволенні позову, колегія суддів вважає необґрунтованими.

Як було установлено судом, ОСОБА_5 на даний час відбуває призначене судом покарання у державній установі «Коломийська виправна колонія №41».

Будучи учасником справи, свою думку щодо вирішення даного спору в ході розгляду даної справи судом першої інстанції він висловив.

Зокрема, ним було надано письмові пояснення, у яких зазначено, що він не заперечує щодо передання дитини під тимчасову опіку класному керівнику ОСОБА_3 та відібрання неповнолітнього від матері ОСОБА_4 .

Отже, при вирішенні даного спору, судом першої інстанції врахована думка батька дитини - ОСОБА_5 щодо поданого виконавчим комітетом ТМР позову.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення («Серявін та інші проти України», № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Інші доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, на законність судового рішення не впливають, фактично стосуються переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду апеляційної інстанції.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. 367, 368, 374, 375, 381- 384 ЦПК України, апеляційний суд,-

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_4 - адвоката Семченко Галини Сергіївни - залишити без задоволення.

Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 02 серпня 2024 року - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 17 січня 2025 року.

Головуюча Хома М.В.

Судді Гірський Б.О.

Храпак Н.М.