Постанова

від 14.01.2025 по справі 911/144/24

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" січня 2025 р. Справа№ 911/144/24

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Руденко М.А.

суддів: Кропивної Л.В.

Пономаренка Є.Ю.

при секретарі: Реуцькій Т.О.

за участю представників сторін:

від позивача: Панченко М.В., ордер АА № 1478873 від 27.08.2024;

від відповідача-1: Старик В.М., ордер АА № 1473003 від 25.09.2024;

від відповідача-2: не з`явились;

від третьої особи: не з`явились,

розглянувши матеріали апеляційної скарги ОСОБА_1

на рішення господарського суду Київської області від 12.06.2024

у справі № 911/144/24 (суддя - Бацуца В.М.)

за позовом ОСОБА_1

до

1) ОСОБА_2

2) ОСОБА_3

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів - товариство з обмеженою відповідальністю "Автосервіс-Юг"

про визнання недійсним договору дарування, акта приймання-передачі частки та скасування реєстраційної дії,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до господарського суду Київської області з позовом до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про:

- визнання недійсним договору дарування частки в статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) "Автосервіс-Юг" (далі - Товариство) від 24.07.2023, укладеного між громадянином України ОСОБА_2 та громадянином Узбекистану ОСОБА_3 ;

- визнання недійсним акта приймання-передачі частки в статутному капіталі ТОВ "Автосервіс-Юг" від 24.07.2023, укладеного між відповідачами;

- скасування реєстраційної дії (запису) № 1005561070017042634 від 26.07.2023 щодо зміни складу засновників (учасників) або зміни відомостей про засновників (учасників) ТОВ "Автосервіс-Юг", вчиненої державним реєстратором виконавчого комітету Бориспільської міської ради Митько Тетяною Миколаївною.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що частка у статутному капіталі Товариства була відчужена ОСОБА_2 за відсутності згоди позивача, як учасника Товариства, всупереч положенням статуту Товариства та Закону.

19.03.2024 до суду першої інстанції від позивача надійшла заява про зміну підстав позову (а.с. 102-104 том 1) шляхом доповнення позову новою підставою, що договір дарування частки в статутному капіталі Товариства від 24.07.2023 є нікчемним, оскільки не міг бути підписаний відповідачем-2, який в цей час перебував за межами України.

Рішенням господарського суду Київської області від 12.06.2024 відмовлено у задоволенні позову. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 30 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції дійшов висновку, що укладені відповідачами договір дарування та акт приймання-передачі частки в статутному капіталі Товариства не суперечать Закону та положенням статуту Товариства. Водночас позивачем не було надано доказів того, що договір дарування фактично відповідачем-2 не підписувався, при цьому акт приймання-передачі підписаний представниками відповідачів та нотаріально засвідчений приватним нотаріусом. Також на позивача покладено понесені відповідачем-1 судові витрати на професійну правничу допомогу, у зв`язку з розглядом даної справи.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, ОСОБА_1 звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити.

Наводячи підстави скасування апелянт зазначав, що відчуження частки у статутному капіталі Товариства відбулось ОСОБА_2 відповідачу-2 за відсутності повідомлення та дозволу позивача. Водночас оскаржуваний договір дарування відповідач-2 не підписував, оскільки не перебував на території України і відповідачами це не спростовано, а відтак договір дарування не був вчинений у письмовій формі, чим порушено вимоги частини 3 статті 719 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України щодо укладення договору дарування в письмовій формі, у зв`язку з чим такий договір є нікчемним. Скаржник зазначав, що нотаріальне посвідчення підписаного представниками відповідачів акта приймання-передачі не впливає на факт нікчемності договору дарування.

Апелянт також не погоджувався з розміром покладених судом першої інстанції на нього витрат відповідача-1 на правничу допомогу, вважаючи такі витрати завищеними, а також вказуючи, що господарським судом не було враховано недобросовісності дій відповідачів, які не повідомили позивача про укладення оскаржуваного правочину.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 16.09.2024, у складі колегії суддів: Руденко М.А. (головуючий), Пономаренко Є.Ю., Барсук М.А., прийнято апеляційну скаргу до провадження у визначеному складі суддів; відкрито апеляційне провадження та призначено розгляд справи на 22.10.2024.

25.09.2024 до апеляційного суду надійшов відзив відповідача-1 із запереченнями на апеляційну скаргу, в яких представник вказував, що ЦК України не містить імперативних правових норм щодо визначення у договорі застережень про порядок його укладення дистанційно. Водночас позивач не був позбавлений можливості заявити у суді першої інстанції про проведення почеркознавчої експертизи з метою встановлення обставин на які він посилається. Також звертав увагу апеляційного суду на те, що визнання нікчемного правочину недійсним є неефективним способом захисту, оскільки такий правочин є недійсним у момент його вчинення. Представник також не погоджувався з доводами апелянта щодо завищених витрат на правничу допомогу понесених у зв`язку з розглядом справи судом першої інстанції та зазначав, що обов`язок повідомлення позивача про укладення договору дарування не встановлено законодавством та статутом Товариства; позивачем документально не доведено завищення відповідачем-1 витрат на правничу допомогу.

15.10.2024 до апеляційного суду надійшла відповідь позивача на відзив, в якому представник вказував, що на момент підписання оскаржуваного договору дарування та призначення на посаду директора відповідач-2 не перебував на території України; довіреність, яка б підтверджувала повноваження представника відповідача-2 на підписання акту приймання-передавання частки до матеріалів справи не долучалась та не досліджувалась судом першої інстанції.

15.10.2024 до апеляційного суду позивачем подані заперечення на заявлені відповідачем-1 витрати на правову допомогу.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 22.10.2024 розгляд справи відкладено на 12.11.2024.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 12.11.2024 розгляд справи відкладено на 26.11.2024.

18.11.2024 до апеляційного суду надійшло клопотання відповідача-1 про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 18.11.2024 задоволено вказане клопотання відповідача-1.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 25.11.2024, у складі колегії суддів: Руденко М.А. (головуючий), Пономаренко Є.Ю., Кропивна Л.В., прийнято апеляційну скаргу до провадження у визначеному складі суддів.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 26.11.2024 розгляд справи відкладено на 14.01.2025.

29.11.2024 до апеляційного суду надійшло клопотання відповідача-1 про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.

В судовому засіданні, яке відбулось 14.01.2025, апелянт просив скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги.

Відповідач-1 заперечував доводи апеляційної скарги та вказував на законність прийнятого судом першої інстанції рішення.

Третя особа та відповідач-2 у судове засідання не з`явились, повідомленні належним чином.

Відповідно до положень пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом. Також, відповідно до рішень Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), що набули статусу остаточного, зокрема "Іззетов проти України", "Пискал проти України", "Майстер проти України", "Субот проти України", "Крюков проти України", "Крат проти України", "Сокор проти України", "Кобченко проти України", "Шульга проти України", "Лагун проти України", "Буряк проти України", "ТОВ "ФПК "ГРОСС" проти України", "Гержик проти України" суду потрібно дотримуватись розумного строку для судового провадження.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

З урахуванням практики ЄСПЛ критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи "Федіна проти України" від 02.09.2010, "Смірнова проти України" від 08.11.2005, "Матіка проти Румунії" від 02.11.2006, "Літоселітіс проти Греції" від 05.02.2004 та інші.

Зважаючи на те, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні, колегією суддів не встановлено обставин згідно яких цей спір не може бути вирішений в даному судовому засіданні.

Заслухавши представників сторін, що з`явились в судове засіданні, вивчивши матеріали справи, розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, долучені до матеріалів справи, виходячи з вимог чинного законодавства, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 269 Господарського процесуального кодексу (далі - ГПК) України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Як вбачається із матеріалів справи, згідно відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 02.06.2023 (а.с. 12 том 1) ОСОБА_1 є учасником ТОВ "Автосервіс-Юг" з внеском у статутний капітал Товариства у розмірі 660 000,00 грн, що становило 33 % статутного капіталу товариства. Іншими учасниками Товариства були ОСОБА_2 з внеском у статутний капітал Товариства у розмірі 680 000,00 грн (34,00 % статутного капіталу) та ОСОБА_4 з внеском у статутний капітал Товариства у розмірі 660 000,00 грн (33,00 % статутного капіталу).

24.07.2023 між ОСОБА_2 (дарувальник) та ОСОБА_3 (обдаровуваний) укладено договір дарування частки в статутному капіталі ТОВ "Автосервіс-Юг" (далі - договір дарування; а.с. 93 том 1), за умовами якого дарувальник зобов`язався безоплатно передати обдаровуваному, а обдаровуваний зобов`язався прийняти частку у статутному капіталі ТОВ "Автосервіс-Юг" (ЄДРПОУ 37873435) розміром 680 000,00 грн, що становить 34 % статутного капіталу Товариства.

За умовами пунктів 2-4, 12, 13 договору дарування статутний капітал Товариства складає 2 000 000,00 грн. Дарувальнику належить на праві власності частка розміром 680 000,00 грн, що становить 34 % статутного капіталу Товариства. Частка у розмірі 34 % в статутному капіталі Товариства передається дарувальником обдаровуваному безоплатно. Право власності на частку виникає у обдаровуваного з моменту підписання договору. Договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами і діє до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за ним.

24.07.2023 між ОСОБА_2 , від імені якого на підставі довіреності від 19.05.2023 діяв ОСОБА_5 , та ОСОБА_3 , від імені якого на підставі довіреності від 04.10.2021 діяв Данильченко Сергій Олександрович , підписано акт приймання-передачі частки в статутному капіталі ТОВ "Автосервіс-Юг" (а.с. 35-36 том 1), згідно з яким дарувальник передав, а обдаровуваний набув право власності на частку в статутному капіталі ТОВ "Автосервіс-Юг" розміром 680 000,00 грн, що становить 34 % статутного капіталу Товариства.

Справжність підписів осіб, які підписали вказаний акт приймання-передачі частки в статутному капіталі товариства, було нотаріально засвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сушком Олексієм Олександровичем та зареєстровано в реєстрі за №№ 348, 349.

26.07.2023 державним реєстратором виконавчого комітету Бориспільської міської ради Митько Тетяною Миколаївною вчинено реєстраційну дію щодо державної реєстрації змін до відомостей про юридичну особу (ТОВ "Автосервіс-Юг") № 1005561070017042634, зміна складу засновників (учасників) або зміна відомостей про засновників (учасників) юридичної особи (а.с. 19 том 1).

На переконання позивача, вказаний договір дарування та акт приймання-передачі частки у статутному капіталі Товариства, а також вчинена реєстраційна дія щодо зміни учасника Товариства є незаконними, оскільки вчиненні за відсутності згоди позивача, як учасника Товариства, на відчуження такої частки, що суперечить положенням статуту Товариства та Закону. Окрім того, позивач вказував, що договір дарування є нікчемним, оскільки не міг бути підписаним відповідачем-2, який не перебував на території України.

Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції дійшов висновку, що укладені відповідачами договір дарування та акт приймання-передачі частки в статутному капіталі Товариства не суперечать Закону та положенням статуту Товариства. Водночас позивачем не було надано доказів того, що договір дарування фактично відповідачем-2 не підписувався, при цьому акт приймання-передачі підписаний представниками відповідачів та нотаріально засвідчено приватним нотаріусом.

Колегія суддів погоджується з такими висновками враховуючи наступне.

За приписами статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

За змістом ст. 215 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненим правочином.

При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину враховуються загальні приписи статей 3, 15, 16 ЦК України. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, передбачених законом, але й визначено, чи було на час пред`явлення позову порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене та в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається необхідний та ефективний спосіб захисту порушеного права, якщо таке порушення відбулося.

Вирішуючи господарський спір, суд з`ясовує, чи існує у позивача право або законний інтерес; якщо так, то чи має місце його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем; якщо так, то чи підлягає право або законний інтерес захисту і чи буде такий захист ефективний за допомогою того способу, який визначено відповідно до викладеної в позові вимоги.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що вчинення правочинів, навіть якщо вони здаються іншим особам неправомірними, не можуть бути оспорені в суді, допоки ці останні не доведуть, що цими діями порушуються їхні права. При цьому, відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.

Тобто саме на позивача покладений обов`язок обґрунтувати свої вимоги поданими до суду доказами, тобто довести, що його права та інтереси порушуються укладанням спірного договору, а тому потребують захисту.

Отже, за змістом вищенаведених правових норм визнанню правочину недійсним має передувати встановлення судом наявності порушення прав та інтересів позивача, який не є стороною цього правочину, а в разі відсутності такого порушення в позові має бути відмовлено.

Позивач є учасником Товариства та вважає порушеними свої корпоративні права на управління Товариством, оскільки відчуження частки новому учаснику Товариства відбулось за відсутності згоди позивача як учасника цього Товариства.

Право брати участь в управлінні товариством як організаційно-господарське (немайнове) право нерозривно пов`язане із іншими немайновими та майново-господарськими корпоративними правомочностями учасника, утворюючи з ними внутрішньо цілісний єдиний комплекс, яку законодавець визначає як корпоративні права. При цьому, ЦК України та корпоративне законодавство України (в цьому випадку Закон України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю") не містять норм, які б унеможливлювали захист корпоративних прав та інтересів учасника товариства шляхом визнання правочину недійсним, укладеного між одним з учасників Товариства і третьою особою, якщо цим договором порушуються корпоративні права цього учасника чи законний інтерес.

Отже, якщо правочин укладений між учасником Товариства і третьою особою, порушує корпоративні права іншого учасника Товариства, зокрема, на управління Товариством, правочин може бути визнаний судом недійсним за позовом цього учасника.

Як вже зазначалось, 24.07.2023 між ОСОБА_2 (дарувальник) та ОСОБА_3 (обдаровуваний) укладено договір дарування частки в статутному капіталі ТОВ "Автосервіс-Юг" (а.с. 93 том 1) розміром 680 000,00 грн, що становить 34 % статутного капіталу Товариства.

Перехід частки (її частини) учасника у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю до іншої особи врегульовано статтею 21 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю".

Відповідно до частин 1, 2 статті 21 названого Закону (в редакції чинній на момент виникнення спірних відносин) учасник товариства має право відчужити свою частку (частину частки) у статутному капіталі товариства оплатно або безоплатно іншим учасникам товариства або третім особам. Статутом товариства може бути встановлено, що відчуження частки (частини частки) та надання її в заставу допускається лише за згодою інших учасників. Відповідне положення може бути внесене до статуту або виключене з нього одностайним рішенням загальних зборів учасників, у яких взяли участь всі учасники товариства.

Згідно з ч. 2 ст. 87 ЦК України установчим документом товариства є затверджений учасниками статут або засновницький договір між учасниками, якщо інше не встановлено законом.

Нормами ч. 1 ст. 11 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" (в редакції чинній на момент виникнення спірних відносин) установчим документом товариства є статут.

Відповідно до положень статті 961 ЦК України права учасників юридичних осіб (корпоративні права) - це сукупність правомочностей, що належать особі як учаснику (засновнику, акціонеру, пайовику) юридичної особи відповідно до закону та статуту товариства (ч. 1). Корпоративні права набуваються особою з моменту набуття права власності на частку (акцію, пай або інший об`єкт цивільних прав, що засвідчує участь особи в юридичній особі) у статутному капіталі юридичної особи (ч. 2). Учасники (засновники, акціонери, пайовики) юридичної особи мають право у порядку, встановленому установчим документом та законом, зокрема, здійснити відчуження часток у статутному (складеному) капіталі товариства, цінних паперів, паїв та інших об`єктів цивільних прав, що засвідчують участь у юридичній особі, у порядку, встановленому законом (п. 4 ч. 3). Законом можуть бути встановлені для певних осіб обмеження щодо володіння корпоративними правами. Законом можуть бути встановлені умови та/або обмеження щодо реалізації окремих корпоративних прав певними особами (ч. 5).

Відчуження частки - це передача корпоративних прав та обов`язків іншим учасникам або третім особам, що здійснюється шляхом укладення відповідного договору. Відчуження частки в статутному капіталі товариства за своєю метою має припинити право власності на цю частку, щоб певна інша особа набула право на цю частку. Відчуження частки у статутному капіталі відбувається на підставі договору купівлі-продажу, міни або дарування тощо (пункти 41, 45 постанови від 01.10.2019 у справі № 909/1294/15 Велика Палата Верховного Суду).

Враховуючи наведене, право розпорядитись своєю часткою належить власнику цієї частки (учаснику ТОВ, якому належить частка), а тому останній вправі її відчужити, зокрема, шляхом укладення договору дарування частки. Водночас, право розпорядження своєю часткою не є абсолютним і може бути обмежене, якщо про це зазначено у статуті Товариства.

Пунктом 4.16 статуту ТОВ "Автосервіс-Юг", затвердженого рішенням загальних зборів учасників Товариства, оформленим протоколом № 1/04/2016 від 13.04.2016, та зареєстрованого суб`єктом державної реєстрації Митько Т.М. , (матеріали даної справи сформовані у змішаній формі, тож вказаний доказ наявний в матеріалах в електронному вигляді) передбачено, що відчуження учасником товариства своєї частки (її частини) третім особам допускається.

Визначення договору дарування міститься у ст. 717 ЦК України, відповідно до ч. 1 якої за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

Частина 2 ст. 718 ЦК України передбачає, що дарунком можуть бути майнові права, якими дарувальник володіє або які можуть виникнути у нього в майбутньому.

Зі змісту ч. 3 ст. 719 ЦК України вбачається, що договір дарування майнового права та договір дарування з обов`язком передати дарунок у майбутньому укладається у письмовій формі. У разі недодержання письмової форми цей договір є нікчемним.

Статтею 203 ЦК України закріплено, що особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Частиною 2 ст. 207 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.

За вимогами статті 190 ЦК України майном як особливим об`єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки. Майнові права є неспоживною річчю. Майнові права визнаються речовими правами.

Відповідно до ч. 1 ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно зі ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.

Тож положеннями статуту Товариства діючими станом на момент укладення оспорюваного договору дарування не встановлена вимога на отримання згоди учасників товариства для відчуження іншим учасником товариства своєї частки (її частини) третім особам шляхом укладання договору дарування. В той же час оспорюваний договір підписаний відповідачами та матеріали справи не містять заперечень щодо відсутності у його сторін волевиявлення на настання встановлених таким правочином наслідків.

При цьому, колегія суддів зазначає, що позивач не був позбавлений можливості в порядку ст. 101 ГПК України подати до суду першої інстанції висновок експертного дослідження проведеного на його замовлення та/або заявити клопотання щодо проведення почеркознавчої експертизи з метою встановлення обставин на які він посилається.

З зазначених підстав позивачем не доведено належними та допустими доказами в розумінні ст.ст. 76,77 ГПК України, що договір дарування частки в статутному капіталі Товариства, укладений між громадянином України ОСОБА_2 та громадянином Узбекистану ОСОБА_3 , фактично останнім не підписувався.

Слід також зазначити, що акт приймання-передачі частки в статутному капіталі товариства від імені громадянина Узбекистану ОСОБА_3 було підписано його представником Данильченком С.О., на підставі довіреності від 04.10.2021, виданої відповідачем-2 в період перебування в Україні (лист № 19-24407/18/24-вих від 09.04.2024 Державної прикордонної служби України (а.с. 117 том 1)), та ОСОБА_2., від імені якого на підставі довіреності від 19.05.2023 діяв ОСОБА_5 . Справжність підписів осіб, які підписали вказаний акт нотаріально засвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сушком Олексієм Олександровичем та зареєстровано в реєстрі за №№ 348, 349.

Відповідно до ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Враховуючи встановлене, позовні вимоги щодо задоволення позову про визнання недійсним договору дарування частки, і похідних вимог - визнання недійсним складеного акта приймання-передачі частки та скасування реєстраційної дії вчиненої щодо зміни учасника Товариства, не обґрунтовані та не підлягають задоволенню.

Щодо покладення на позивача понесених відповідачем-1 витрат на правничу допомогу пов`язаних із розглядом справи судом першої інстанції у розмірі 30 000,00 грн.

Відповідно до частини 1 статті 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (пункт 1 частини 3 статті 123 ГПК України).

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3 ст. 2 ГПК України).

Відповідно до частин 1, 2 статті 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Разом із тим розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (ч. 8 ст. 129 ГПК України).

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 126 ГПК України).

Обґрунтовуючи заяву про покладення на позивача понесених витрат на правничу допомогу в сумі 30 000,00 грн заявником надано (докази наявні в матеріалах справи в електронній формі):

- договір про надання правничої допомоги № 18-10/23 від 18.10.2023, укладений між ОСОБА_2 та адвокатським об`єднанням "АНВО Груп" (а.с.53-56 т.2);

- акт приймання-передавання виконаних робіт (наданих послуг) № 29-04/24 від 29.04.2024, а саме: консультація клієнта та узгодження правової позиції - 2 000,00 грн; підготовка відзиву на позовну заяву - 8 000,00 грн; представництво інтересів клієнта у суді - 20 000,00 грн (фіксована сума) (а.с. 57 т.2);

- квитанцію до прибуткового касового ордеру № 01 від 29.04.2024 на суму 30 000,00 грн;(а.с.58 т.2)

- ордер на надання правничої (правової) допомоги АА № 1363931 від 02.02.2024;

- відомості з Єдиного реєстру адвокатів України щодо адвоката Старика В.М.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини 5, 6 статті 126 ГПК України).

Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись частинами 5-7, 9 статті 129 ГПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Аналогічний висновок викладений у постанові об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, у постановах Верховного Суду від 22.06.2022 у справі № 904/7334/21, від 01.08.2019 у справі № 915/237/18, від 24.10.2019 у справі № 905/1795/18, від 17.09.2020 у справі № 904/3583/19.

Крім того, у постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18, від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19 викладено правову позицію, згідно з якою суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалено рішення, всі її витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Отже, під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу суд:

1) має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, керуючись критеріями, які визначені у частині 4 статті 126 ГПК України (а саме: співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, часом, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову та/або значенням справи для сторони), але лише за клопотанням іншої сторони;

2) з власної ініціативи або за наявності заперечення сторони може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 ГПК України (а саме: пов`язаність витрат з розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність розміру витрат до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі, чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінка сторони під час розгляду справи щодо затягування розгляду справ; дії сторін щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом; істотне перевищення чи заявлення неспівмірно нижчої суми судових витрат, порівняно з попереднім (орієнтовним) розрахунком; зловживання процесуальними правами).

При цьому такий критерій, як обґрунтованість та пропорційність розміру витрат на оплату послуг адвоката до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі, чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес, суд має враховувати як відповідно до пункту 4 частини 4 статті 126 ГПК України (у разі недотримання - суд за клопотанням іншої сторони зменшує розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу), так і відповідно до пункту 2 частини 5 статті 129 ГПК України (у разі недотримання - суд за клопотанням сторони або з власної ініціативи відмовляє у відшкодуванні витрат повністю або частково при здійсненні розподілу).

Тобто критерії, визначені частиною 4 статті 126 ГПК України, враховуються за клопотанням заінтересованої сторони для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою наступного розподілу між сторонами за правилами частини 4 статті 129 ГПК України. Водночас критерії, визначені частиною 5 статті 129 ГПК України, враховуються для здійснення безпосередньо розподілу всіх судових витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 по справі № 755/9215/15-ц).

ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (mutatis mutandis рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України від 23.01.2014 (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04, § 268)).

Позивач заперечував (а.с. 129-132 том 1) проти заявлених відповідачем-1 витрат на правову допомогу, оскільки заявлена сума є неспівмірною із складністю справи та обсягом виконаних робіт, ціною позову та значенням справи для сторони, є непропорційною до предмета позову, а винагорода адвоката в сумі 30 000, 00 грн є значно завищеною та такою, що не відповідає ринковим цінам.

У процесі розгляду справи судом першої інстанції позивачем не було надано доказів, що б підтверджували наявність обставин, які є підставою для зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката.

Так, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, виходячи зі змісту наданих адвокатом послуг, з огляду на спірні правовідносини, беручи до уваги обсяг наданих послуг, обґрунтованість підготовлених та поданих суду адвокатом документів, їх значення для вирішення спору, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що заявлені відповідачем-1 витрати на правничу допомогу адвоката відповідають реальності адвокатських витрат, а також критерію розумності їхнього розміру, у зв`язку з чим правомірно покладені на позивача у заявленому обсязі.

Враховуючи наведене, апеляційний суд погоджується із рішенням господарського суду і підстав для його скасування або зміни не має.

Оскільки, у задоволенні апеляційної скарги відмовлено, відповідно до ст. 129 ГПК України, судові витрати покладаються на апелянта.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 275, 276, 281-284 ГПК України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення господарського суду Київської області від 12.06.2024 у справі № 911/144/24 залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Київської області від 12.06.2024 у справі № 911/144/24 залишити без змін.

Матеріали справи № 911/144/24 повернути до місцевого господарського суду.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку відповідно до ст.ст. 287, 288 ГПК України.

Повний текст постанови складено 20.01.2025.

Головуючий суддя М.А. Руденко

Судді Л.В. Кропивна

Є.Ю. Пономаренко