Постанова

від 09.01.2025 по справі 922/2268/16

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 січня 2025 року м. Харків Справа № 922/2268/16

Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Слободін М.М., суддя Плахов О.В. , суддя Тихий П.В.

за участю секретаря судового засідання Соляник Н.В.

за участю представників сторін:

прокурор Сірик В.В.

позивача Негрецький С.М., Міліруд Є.О.

Харківської обласної військової адміністрації - Скубак Н.В.

Міністерства культури та стратегічних комунікацій України Яцишен Д.В.

відповідача не з`явився

розглянувши апеляційну скаргу заступника керівника Харківської обласної прокуратури, поданої в інтересах держави в особі Харківської обласної військової адміністрації та Міністерства культури та стратегічних комунікацій України (вх.№2260Х/1) на рішення господарського суду Харківської області від 30.08.2016 у справі №922/2268/16 (повний текст рішення складено 30.08.2016 суддею Бринцевим О.В. у приміщенні господарського суду Харківської області)

за позовом Релігійної громади Спасо-Преображенської Ізюмської єпархії Української православної церкви, м. Ізюм,

до Ізюмської міської ради, м. Ізюм

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача:

1. Харківська обласна військова адміністрація (вул. Сумська, 64, м. Харків, 61022, код ЄДРПОУ 23912956)

2. Міністерство культури та стратегічних комунікацій України (01601, м. Київ, вул. Івана Франка, 19, код ЄДРПОУ 43220275).

про визнання права власності,-

ВСТАНОВИВ:

Релігійна громада Спасо-Преображенської Ізюмської єпархії Української православної церкви звернулася до господарського суду Харківської області із позовом до Ізюмської міської ради Харківської області, у якому просила визнати право власності на церковні споруди: храм. літ. "А-1Н" з пономаркою літ. "а" - площею 227,0 кв.м.; нежитлову будівлю літ. "Б" з ганком літ. "б" - площею 83,1 кв.м.; погріб літ. "В" - площею 32,9 кв.м.; вбиральню літ. "Г" - площею 2,0 кв.м.; гараж літ "Д" - площею 60,4 кв.м.; навіс літ. "Е" - площею 75,2 кв.м.; сторожку літ. "Ж" - площею 9,3 кв.м.; навіс літ. "З" - площею 20,0 кв.м.; огорожу № 1 - площею 374 кв.м.; хвіртку №2 - площею 1,9 кв.м.; ворота №3 - площею 7,8 кв.м.; водопровід №4, які знаходяться за адресою: м. Ізюм, вул. Старопоштова, №20, Харківська область. В обґрунтування позову вказує на порушення вимог відповідачем відповідно до розпорядження Представника Президента України Харківської облдержадміністрації №152 від 26.02.1993р., щодо обов`язку передати в безоплатне безстрокове користування культову споруду.

Рішенням господарського суду Харківської області від 30.08.2016 у справі № 922/2268/16 позов задоволено повністю.

Визнано за Релігійною громадою Спасо-Преображенська Ізюмської єпархії Української православної церкви право власності на церковні споруди: храм літ.«А-1Н» з пономаркою літ. «а» - площею 227,0 кв.м; нежитлову будівлю літ.«Б» з ганком літ. «б» - площею 83,1 кв.м; погріб літ. «В» - площею 32,9 кв.м; вбиральню літ. «Г» - площею 2,0 кв.м; гараж літ «Д»- площею 60,4 кв.м; навіс літ. «Е»- площею 75,2 кв.м; сторожку літ.«Ж» - площею 9,3 кв.м; навіс літ.«З» - площею 20,0 кв.м; огорожу №1 - площею 374 кв.м; хвіртку №2 - площею 1,9 кв.м; ворота №3 - площею 7,8 кв.м; водопровід №4, які знаходяться за адресою: м. Ізюм, вул. Старопоштова, №20, Харківська область.

Заступник керівника Харківської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Харківської обласної військової адміністрації та Міністерства культури та інформаційної політики України з рішенням господарського суду не погодився, звернувся до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Харківської області від 30.08.2016 у справі №922/2268/16 та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позову.

Крім того просив залучити до розгляду справи Харківську обласну військову адміністрацію (вул. Сумська, 64, м. Харків, 61022, код ЄДРПОУ 23912956) та Міністерство культури та інформаційної політики України (01601, м. Київ, вул. Івана Франка, 19, код ЄДРПОУ 43220275).

Здійснити перерозподіл судових витрат.

Судовий збір у розмірі 33 849,00 грн стягнути з Релігійної громади Спасо-Преображенської Ізюмської єпархії Української православної церкви. Справу розглядати за участі представника Харківської обласної прокуратури. Про дату, час та результати розгляду апеляційної скарги повідомити сторони та Харківську обласну прокуратуру.

Обґрунтовуючи клопотання про залучення до справи Харківської обласної військової адміністрації та Міністерства культури та інформаційної політики України, заступник прокурора зазначає, що Міністерство культури та інформаційної політики України є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику у сферах культури державної мовної політики, популяризації України у світі, державного іномовлення інформаційного суверенітету України (у частині повноважень управління цілісними майновими комплексами державного підприємства "Мультимедійна платформа іномовлення України" та Українського національного інформаційного агентства "Укрінформ") та інформаційної безпеки, а також забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфери відновлення та збереження національної пам`яті мистецтв, охорони культурної спадщини, вивезення і ввезення і повернення культурних цінностей.

Як зазначає прокурор, «Преображенський собор», який розташований за адресою: м. Ізюм, вул. Старопоштова, 20, є пам`яткою архітектури національного значення, взятою на державний облік ще Постановою Ради Міністрів Української Радянської Соціалістичної Республіки від 24.09.1963 №970, охоронний номер 703.

Щодо залучення Харківської обласної військової адміністрації прокурор зазначає, що Законом України від 23.12.1993 № 3795-ХII до ст. 17 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» внесено зміни, якими передбачено, що культові будівлі і майно, які становлять державну власність, передаються організаціями, на балансі яких вони знаходяться, у безоплатне користування або повертаються у власність релігійних організацій безоплатно за рішеннями обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, а в Республіці Крим Уряду РК.

Отже після внесення вищевказаних змін повноваження щодо передачі культових споруд у власність чи користування передано до обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій.

З огляду на викладене вбачається, що питання здійснення контролю за пам`яткою належить до компетенції вищевказаних органів. Отже, саме на Харківську обласну військову адміністрацію та Міністерство культури та інформаційної політики України покладено обов`язок захисту інтересів держави у вказаних правовідносинах. В порушення вимог діючого законодавства судом першої інстанції не було залучено до справи Харківську обласну військову адміністрацію та Міністерство культури та інформаційної політики України.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 10.10.2024 поновлено апелянту пропущений строк на апеляційне оскарження рішення господарського суду Харківської області від 30.08.2016 у справі №922/2268/16. Відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою заступника керівника Харківської обласної прокуратури, поданої в інтересах держави в особі Харківської обласної військової адміністрації та Міністерства культури та інформаційної політики України на рішення господарського суду Харківської області від 30.08.2016 у справі №922/2268/16. Залучено до участі у справі № 922/2268/16 у якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Харківську обласну військову адміністрацію (вул. Сумська, 64, м. Харків, 61022, код ЄДРПОУ 23912956) та Міністерство культури та інформаційної політики України (01601, м. Київ, вул. Івана Франка, 19, код ЄДРПОУ 43220275). Учасникам справи встановлено строк для подання відзивів на апеляційну скаргу протягом 10 днів (з урахуванням вимог ст. 263 ГПК України) з дня вручення даної ухвали. Призначено справу до розгляду на 03.12.2024. Зупинено дію рішення господарського суду Харківської області від 30.08.2016 у справі № 922/2268/16.

14.10.2024 від Харківської обласної прокуратури надійшло клопотання, додатком до якого є докази направлення апеляційної скарги з додатками на адреси Харківської обласної військової адміністрації та Міністерства культури та стратегічних комунікацій України. Крім того, в зазначеному клопотання повідомлено про те, що Постановою Кабінету Міністрів України від 06.09.2024 № 1028 Міністерство культури та інформаційної політики України перейменовано на Міністерство культури та стратегічних комунікацій України.

18.10.2024 на адресу Східного апеляційного господарського суду від Харківської обласної державної адміністрації надійшли пояснення по справі, в яких остання підтримала позицію прокуратури по справі, просить апеляційну скаргу заступника керівника Харківської обласної прокуратури задовольнити, скасувати рішення господарського суду Харківської області від 30.08.2016 по справі № 922/2268/16 та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову Релігійної громади Спасо-Преображенської Ізюмської єпархії Української православної церкви у повному обсязі.

31.10.2024 від представника Міністерства культури та стратегічних комунікацій України надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він просить змінити назву Міністерства культури та інформаційної політики України на Міністерства культури та стратегічних комунікацій України. Скасувати рішення господарського суду Харківської області від 30.08.2016 у справі № 922/2268/16 та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову Релігійної громади Спасо-Преображенської Ізюмської єпархії Української православної церкви про визнання права власності на церковні споруди.

03.12.2024 від представника позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу з додатками до нього, в якому він просить застосувати наслідки пропуску органом державної влади (Харківською обласною військовою адміністрацією та/або Міністерством культури та інформаційної політики), прокурором строків позовної давності звернення до суду із заявою про захист права (ч. 4 ст. 267 ЦКУ). Також просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги в повному обсязі, залишивши рішення господарського суду Харківської області від 30.08.2016 у справі № 922/2268/16 без змін.

Разом з відзивом представником позивача подано клопотання про визнання поважними причини пропуску процесуального строку на підготовку та подачу відзиву на апеляційну скаргу. В обґрунтування поважності причин пропуску процесуального строку адвокат позивача посилається на те, що 19.11.2024 між адвокатом Міліруд С.О. та Релігійною організацією «Релігійна громада Спасо-Преображенська Ізюмської єпархії Української православної церкви» укладено адвокатську угоду № 421191 про надання правничої допомоги. Саме з цієї дати було розпочато вивчення даної справи, збір необхідних документів для спростування доводів апеляційної скарги, вивчення судової практики та підготовки відзиву на позовну заяву.

Крім того, 03.12.2024 від представника позивача надійшли додаткові пояснення щодо залучення до участі у справі Міністерства культури та інформаційної політики України та статусу пам`ятки, в яких він зазначає, що апеляційні вимоги прокурора зводяться до залучення в якості третьої особи Міністерства культури та інформаційної політики України. При цьому, як зазначає представник позивача, на час ухвалення рішення суду першої інстанції, питання пам`яток архітектури певною мірою стосувалось Міністерства культури України (код за ЄДРПОУ 37535703 - «Мінкульт»), яке на сьогодні знаходиться в стані припинення, але не ліквідовано. Вказане Міністерство діяло на підставі ПКМУ від 03.09.2014 №495 «Про затвердження Положення про Міністерство культури України» («Положення 495») яке є чинним на цей час. Натомість, Міністерство культури та інформаційної політики України (код за ЄДРПОУ 43220275 - «МКІП»), створене лише у 2019 році, яке до речі змінило у вересні 2024 році назву на Міністерство культури та стратегічних комунікацій України із своїм, чинним на сьогодні Положенням (затверджено ПКМУ від 16.10.2019 №885). Вказане, на думку представника позивача, свідчить про те, що це зовсім різні Міністерства (Мінкульт та МКІП(МКСК)). Прокурором не доведено інше.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 03.12.2024 замінено назву третьої особи - Міністерство культури та інформаційної політики України на Міністерство культури та стратегічних комунікацій України. Оголошено про перерву у розгляді справи до 19.12.2024. Крім того, в мотивувальній частині даної ухвали колегією суддів зазначено, що питання щодо поновлення строку на подання відзиву на апеляційну скаргу буде вирішено в наступному судовому засіданні.

11.12.2024 від представника Харківської обласної прокуратури надійшли заперечення на клопотання позивача про поновлення пропущеного процесуального строку на подання відзиву.

19.12.2024 від представника позивача надійшли додаткові пояснення щодо поновлення пропущеного процесуального строку на подання відзиву та доданих до нього документів.

В судовому засіданні 19.12.2024 колегія суддів, розглянувши клопотання представника позивача про поновлення пропущеного процесуального строку на подання відзиву та доданих до нього документів, вирішила у його задоволенні відмовити з огляду на наступне.

Згідно ч. 1 ст. 263 ГПК України учасники справи мають право подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в письмовій формі протягом строку, встановленого судом апеляційної інстанції в ухвалі про відкриття апеляційного провадження.

Частиною 8 ст. 80 ГПК України передбачено, що докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Згідно статті 115 ГПК України передбачено, що строки, встановлені законом або судом, обчислюються роками, місяцями і днями, а також можуть визначатися вказівкою на подію, яка повинна неминуче настати.

Також згідно статті 116 ГПК України перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок, строк, обчислюваний роками, закінчується у відповідні місяць і число останнього року строку.

Відповідно до статті 118 ГПК України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку; заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Згідно зі статтею 119 ГПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення; встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду; якщо інше не встановлено законом, заява про поновлення процесуального строку, встановленого законом, розглядається судом, у якому належить вчинити процесуальну дію, стосовно якої пропущено строк, а заява про продовження процесуального строку, встановленого судом, - судом, який встановив строк, без повідомлення учасників справи; одночасно із поданням заяви про поновлення процесуального строку має бути вчинена процесуальна дія (подані заява, скарга, документи тощо), стосовно якої пропущено строк; пропуск строку, встановленого законом або судом учаснику справи для подання доказів, інших матеріалів чи вчинення певних дій, не звільняє такого учасника від обов`язку вчинити відповідну процесуальну дію; про поновлення або продовження процесуального строку суд постановляє ухвалу; про відмову у поновленні або продовженні процесуального строку суд постановляє ухвалу, яка не пізніше наступного дня з дня її постановлення надсилається особі, яка звернулася із відповідною заявою; ухвалу про відмову у поновленні або продовженні процесуального строку може бути оскаржено у порядку, встановленому цим Кодексом.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 10.10.2024 у справі № 922/2268/16 про відкриття апеляційного провадження та призначення справи до розгляду учасникам справи встановлено строк для подання відзивів на апеляційну скаргу протягом 10 днів (з урахуванням вимог ст. 263 ГПК України) з дня вручення даної ухвали.

Як вбачається з матеріалів справи, ухвалу Східного апеляційного господарського суду від 10.10.2024 було отримано позивачем 17.10.2024, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення (а.с. 89 т. 2).

Таким чином (враховуючи приписи статей 115, 263 Господарського процесуального кодексу України), позивач повинен був подати відзив на позов в строк до 28.10.2024.

Проте, відзив на апеляційну скаргу було подано позивачем через систему «Електронний суд» 02.12.2024, тобто із пропуском строку більш ніж на місяць, і після закінчення підготовчого засідання. Причини, які представником позивача вказані у заяві про поновлення процесуального строку, суд не вважає поважними.

Так, позивач не був позбавлений можливості своєчасно укласти договір із адвокатом, навіть зважаючи на статус прифронтового міста і періодичні обстріли. При здійсненні цього висновку колегія суддів керується міркуваннями здорового глузду і тим фактом, що як Харків, так і інші міста Харківської області знаходяться в аналогічному або гіршому становищі (Балаклія, Лозова, Богодухів, Золочів, Дергачі тощо), що не перешкоджає учасникам спору в цих містах реалізувати свої права своєчасно.

Крім того, колегія суддів звертає увагу на те міркування, що задоволення клопотання позивача очевидним чином порушує принципи змагальності і правової визначеності, оскільки недиференційоване поновлення пропущеного строку з підстав перебування сторони у межах Харківської області по-перше, перетворює на фікцію сам інститут поважності причин поновлення строку, по-друге, надає будь-якій стороні спору можливість подати нові докази на будь-який стадії процесу, що скасовує як змагальність, так і правову визначеність судового процесу.

Тому клопотання позивача не може бути задоволене.

Чинним законодавством України не передбачено повернення стороні відзиву, який поданий з порушенням процесуального строку, тому цей відзив на апеляційну скаргу та додані до нього документи поміщуються у матеріали справи, але не підлягають врахуванню судом при вирішенні спору.

В судовому засіданні 19.12.2024 представником позивача подано усну заяву про відвід колегії суддів: головуючого судді Слободіна М.М., суддів: Плахова О.В., Тихого П.В. від розгляду справи №922/2268/16.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 19.12.2024 визнано заявлений представником Релігійної громади Спасо-Преображенської Ізюмської єпархії Української православної церкви відвід колегії суддів Східного апеляційного господарського суду у складі: Слободіна М.М., Тихого П.В., Плахова О.В. від розгляду справи № 922/2268/16 - необґрунтованим.

Передано справу № 922/2268/16 на автоматизований розподіл у порядку, встановленому частиною першою статті 32 Господарського процесуального кодексу України, для вирішення питання про відвід.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 20.12.2024 (суддя Терещенко О.І.) відмовлено у задоволенні заяви представника Релігійної громади Спасо-Преображенської Ізюмської єпархії Української православної церкви про відвід колегії суддів Східного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя Слободін М.М., суддя Плахов О.В., суддя Тихий П.В.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 20.12.2024 повідомлено, що розгляд апеляційної скарги заступника керівника Харківської обласної прокуратури, поданої в інтересах держави в особі Харківської обласної військової адміністрації та Міністерство культури та стратегічних комунікацій України (вх.№2260Х/1) на рішення господарського суду Харківської області від 30.08.2016 у справі №922/2268/16, відбудеться 09.01.2025 об 14:30 год.

В судове засідання, призначене на 09.01.2025, з`явились прокурор, представники позивача, третіх осіб та надали пояснення по справі.

Представник відповідача в призначене судове засідання не з`явився, хоча був належним чином повідомлений про час та місце проведення судового засідання.

Ухвала апеляційного господарського суду від 20.12.2024 була надіслана до електронного кабінету відповідача та отримана ним 20.12.2024.

Відповідно до ч.12 ст.270 ГПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Оскільки судом апеляційної інстанції створено всі необхідні умови для реалізації сторонами своїх процесуальних прав, належним чином повідомлено сторін про час та місце розгляду справи, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності зазначеного представника.

Крім того, колегія суддів зазначає, що перед судовим засіданням 09.01.2025 представником позивача через канцелярію суду подана заява про відкладення розгляду справи, яку представник позивача під час розгляду справи в судовому засіданні 09.01.2025 просив залишити без розгляду. Таким чином, процесуальні перешкоди до вирішення спору по суті були відсутні.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі, поясненнях по справі та інших заявах по суті спору доводи, заслухавши присутніх представників учасників справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлених обставин справи та відповідність їх наданим доказам, розглянувши справу в порядку ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду встановила наступне.

Рішенням суду першої інстанції встановлено, що 26.02.1993 розпорядженням №152 представника Президента України Харківською обласною державною адміністрацією "Про реєстрацію статуту релігійної громади УПЦ та передачу їй культової споруди в м. Ізюмі" (т.1, а.с.35) було зареєстровано статут Релігійної громади Спасо-Преображенської Ізюмської єпархії Української православної церкви в м. Ізюмі, вул. Старопоштова, 20. (т.I, а.с.12-14). Цим же розпряженням зобов`язано управління архітектури облдержадміністрації до 01 березня 1993 року передати в безоплатне безстрокове користування Позивачу культову споруду пам`ятку архітектури Спасо-Преображенський собор у м. Ізюмі, вул. Старопоштова, 12.

Відповідно рішення виконавчого комітету Ізюмської міської ради від 11.02.2009р. №0105 поштова адреса Спасо-Преображенського храму змінена на вул. Старопоштова, 20.(т.1, а.с.36)

На замовлення позивача КП Ізюмське міське бюро технічної інвентаризації здійснило обстеження будівель, що знаходяться за адресою: м. Ізюм, вул. Старопоштова, 20, інвентаризаційна справа №15946, станом на 28.01.2015р.: храм. літ. "А-1Н" з пономаркою літ. "а" - площею 227,0 кв.м.; нежитлову будівлю літ. "Б" з ганком літ. "б" - площею 83,1 кв.м.; погріб літ. "В" - площею 32,9 кв.м.; вбиральню літ. "Г" - площею 2,0 кв.м.; гараж літ "Д" - площею 60,4 кв.м.; навіс літ. "Е" - площею 75,2 кв.м.; сторожку літ. "Ж" - площею 9,3 кв.м.; навіс літ. "З" - площею 20,0 кв.м.; огорожу № 1 - площею 374 кв.м.; хвіртку №2 - площею 1,9 кв.м.; ворота №3 - площею 7,8 кв.м.; водопровід №4 (т.I, а.с.23-31).

З метою підтвердження можливості подальшої безпечної експлуатації зазначених вище споруд, позивачем було замовлено у ФО-П Гері В.І. технічний висновок про стан будівельних конструкцій, будинків і споруд релігійної громади Спасо-Преображенської Ізюмської єпархії Української православної церкви, що розташовані за адресою: Харківська область, м. Ізюм, вул. Старопоштова, 20. За результатами проведення даного обстеження зазначені вище споруди знаходяться в задовільному стані. Експлуатація можлива, дефектів у несучих конструкціях та фундаментах не знайдено та встановлено можливість надійної та безпечної експлуатації будівельних конструкцій будинків, споруд.

12.03.2015 на замовлення позивача, суб`єктом оціночної діяльності фізичною особою-підприємцем ТОВ Український міжрегіональний цент оцінки, експертиз та консалтингу було здійснено оцінку майна (будівлі та споруди Спасо-Преображенського собору), розташованого за адресою: Харківська обл., м. Ізюм, вул. Старопоштова, 20, в результаті якої встановлена вартість об`єкта оцінки у сумі 1.504.400,00 грн.

Як зазначає позивач, приведення культової споруди Спасо-Преобріженського собру в м. Ізюмі у належний стан було здійснено за рахунок коштів Релігійної громади Спасо-Преображенської Ізюмської єпархії Української православної церкви, але на час подання позову вказана споруда у власність позивача передана не була.

Як зазначає позивач, Релігійна громада Спасо-Преображенської Ізюмської єпархії Української православної церкви відкрито володіючи та користуючись зазначеними будівлями та спорудами, постійно і добросовісно сплачує рахунки за послуги електропостачання, водопостачання, газопостачання та інші комунальні послуги, що підтверджується матеріалами справи (договорами про постачання природного газу (т.I., а.с.40-43), договір про постачання електричної енергії (т.I., а.с.46-51), договір на поставку питної води та приймання, вивіз і очищення стічних вод (т.I., а.с.53-56)).

Такі обставини, на думку позивача, свідчать про наявність підстав для визнання за ними в судовому порядку права власності на відповідне майно на підставі ст.344 ЦК України за набувальною давністю.

Таким чином, судом першої інстанції встановлено, що з 1993 року Релігійна громада Спасо-Преображенської Ізюмської єпархії Української православної церкви володіє та користується спорудами за адресою: : м. Ізюм, вул. Старопоштова, №20, Харківська область; храм. літ. "А-1Н" з пономаркою літ. "а" - площею 227,0 кв.м.; нежитлову будівлю літ. "Б" з ганком літ. "б" - площею 83,1 кв.м.; погріб літ. "В" - площею 32,9 кв.м.; вбиральню літ. "Г" - площею 2,0 кв.м.; гараж літ "Д" - площею 60,4 кв.м.; навіс літ. "Е" - площею 75,2 кв.м.; сторожку літ. "Ж" - площею 9,3 кв.м.; навіс літ. "З" - площею 20,0 кв.м.; огорожу № 1 - площею 374 кв.м.; хвіртку №2 - площею 1,9 кв.м.; ворота №3 - площею 7,8 кв.м.; водопровід №4.

Господарський суд, приймаючи оскаржуване рішення, яким повністю задовольнив позовні вимоги, керувався тим, що позивач добросовісно володіє нерухомим майном і продовжую відкрито, безперервно володіти ним протягом більш ніж десяти років, що у відповідності до ст. 344 ЦК України є достатніми правовими підставами для визнання за ними права власності на це майно за набувальною давністю. Враховуючи встановлення судом усіх обставин, які є необхідними для визнання права власності на майно за набувальною давністю, з огляду на висновки суду про можливість застосування до спірних правовідносин ст. 344 ЦК України, суд дійшов висновку про задоволення позову у повному обсязі.

Не погоджуючись з зазначеним рішенням прокурор зазначає, що «Преображенський собор», який розташований за адресою: м. Ізюм, вул. Старопоштова, 20, є пам`яткою архітектури національного значення, взятою на державний облік ще Постановою Ради Міністрів Української Радянської Соціалістичної Республіки від 24.09.1963 №970, охоронний номер 703. За таких обставин при розгляді даної справи слід було враховувати той факт, що спірне нерухоме майно, з огляду на приналежність його до пам`яток культури національного значення, має особливий режим використання та відчуження.

Крім того, апелянт зазначає, в контексті статті 17 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» та ст. 3 Закону України «Про передачу об`єктів права державної та комунальної власності» державними органами, які реалізовують правомочності держави як власника культового майна, в даному випадку є Харківська обласна військова адміністрація.

Міністерство культури та інформаційної політики України є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сферах культури, державної мовної політики, популяризації України у світі, державного іномовлення, інформаційного суверенітету України (у частині повноважень з управління цілісними майновими комплексами державного підприємства "Мультимедійна платформа іномовлення України" та Українського національного інформаційного агентства "Укрінформ") та інформаційної безпеки, а також забезпечує формування та реалізацію державної політики у сферах відновлення та збереження національної пам`яті, мистецтв, охорони культурної спадщини, музейної справи, вивезення, ввезення і повернення культурних цінностей.

Отже, саме на Харківську обласну військову адміністрацію та Міністерство культури та інформаційної політики України покладено обов`язок захисту інтересів держави у вказаних правовідносинах.

Проте в порушення вимог діючого законодавства, судом першої інстанції не залучено до участі у справі Харківську обласну військову адміністрацію та Міністерство культури та інформаційної політики України.

Крім того, отримання майна на підставі титулу, який є підставою виникнення у суб`єкта правомочностей законного володіння та користування, виключає можливість набуття цим суб`єктом майна у власність за набувальною давністю.

У даному спорі нерухоме майно не має статусу безтитульного, що спростовує доводи позивача про наявність підстав визнання права власності за набувальною давністю.

Перевіривши матеріали справи, правильність їх юридичної оцінки та застосування місцевим господарським судом норм законодавства, судова колегія дійшла висновку про задоволення апеляційної скарги, з огляду на наступне.

Щодо наявності підстав представництва прокурором інтересів держави, колегія суддів зазначає про таке.

Статтею 131-1, п. 3 ч. 1 Конституції України передбачено, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Згідно з ч. 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.

Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.

Відповідно до ч. 4 ст. 53 ГПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує: 1) в чому полягає порушення інтересів держави, 2) необхідність їх захисту, 3) визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає 4) орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу; бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому ст. 23 Закону України Про прокуратуру, прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо (аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18).

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим (висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду у від 26.05.2020 у справі №912/2385/18).

Як вбачається із матеріалів справи, набуття Релігійною громадою Спасо-Преображенської Ізюмської єпархії Української православної церкви права власності на церковні споруди, а саме: храм. літ. "А-ІН" з пономаркою літ. "а" - площею 227,0 кв.м; нежитлову булівлю літ. "Б" з ганком літ. "6" - площею 83,1 кв.м; погріб літ. "В" площею 32,9 кв.м; вбиральню літ. "Т" - площею 2,0 кв.м; гараж літ "Д" - площею 60,4 кв.м; навіс літ. "Е" - площею 75,2 кв.м; сторожку літ. "Ж" - площею 9,3 кв.м; навіс літ. "3" - площею 20,0 кв.м; огорожу № 1 - площею 374 кв.м; хвіртку № 2 - площею 1,9 кв.м; ворота № 3 - площею 7,8 кв.м; водопровід № 4, які знаходяться за адресою: м. Ізюм, вул. Старопоштова, 20, Харківська область на підставі рішення суду нівелює правову природу законної процедури набуття права власності на культове майно, передбаченої ст. 17 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації», ст. ст. 5, 18 Закону України «Про охорону культурної спадщини» та дотримання прав власності в цілому.

Зазначене в свою чергу є порушенням інтересів держави, оскільки спірне майно вибуло з власності держави поза волею власника та процедурою, передбаченою спеціальним законодавством, та без відповідного погодження.

Бездіяльність Харківської обласної військової адміністрації та Міністерство культури та стратегічних комунікацій України полягає у невжитті заходів претензійно-позовної роботи самостійно, спрямованих на усунення порушень, у тому числі й пам`ятко-охоронного законодавства.

Обласною прокуратурою відповідно до вимог ч.4 ст.23 Закону України «Про прокуратуру» 08.05.2024 письмово повідомлено останніх про встановлені порушення та намір звернутися до суду з апеляційною скаргою з метою захисту інтересів держави у спірних правовідносинах.

Отже, враховуючи, що вказані інтереси до цього часу залишаються не захищеними, а уповноваженим органом державної влади допущено бездіяльність, прокурор дійшов висновку про наявність виключних підстав для представництва прокурором інтересів держави у спірних правовідносинах та підстав для внесення позову прокурором в інтересах держави.

Враховуючи наведене, колегія суддів зазначає, що прокурор дотримався визначеного Законом порядку, правомірно захищає інтереси держави в суді в межах наданих йому повноважень, участь прокурора у цій справі, є законною, не порушує справедливого балансу та зумовлена захистом державного інтересу.

Щодо правової кваліфікації спірних правовідносин по суті спору, судова колегія зазначає наступне.

Предметом позову у даній справі є позовні вимоги Релігійної громади Спасо-Преображенської Ізюмської єпархії Української православної церкви про визнання за Релігійною громадою права власності на церковні споруди: храм. літ. "А-1Н" з пономаркою літ. "а" - площею 227,0 кв.м.; нежитлову будівлю літ. "Б" з ганком літ. "б" - площею 83,1 кв.м.; погріб літ. "В" - площею 32,9 кв.м.; вбиральню літ. "Г" - площею 2,0 кв.м.; гараж літ "Д" - площею 60,4 кв.м.; навіс літ. "Е" - площею 75,2 кв.м.; сторожку літ. "Ж" - площею 9,3 кв.м.; навіс літ. "З" - площею 20,0 кв.м.; огорожу № 1 - площею 374 кв.м.; хвіртку №2 - площею 1,9 кв.м.; ворота №3 - площею 7,8 кв.м.; водопровід №4, які знаходяться за адресою: м. Ізюм, вул. Старопоштова, №20, Харківська область.

В обґрунтування позову позивач вказує на порушення відповідачем вимог розпорядження Представника Президента України Харківської облдержадміністрації № 152 від 26.02.1993 щодо обов`язку передати в безоплатне безстрокове користування культову споруду.

Переглядаючи оскаржуване рішення місцевого господарського суду в апеляційному порядку, колегія суддів зазначає наступне.

Щодо обсягу оцінки аргументів апелянта.

Апелянт посилається як на порушення норм процесуального права (розгляд спору за відсутності належного відповідача), так і на порушення норм матеріального права (відсутність підстав для визнання права власності за набувальною давністю). Обидві підстави є самостійними, і, в разі їх підтвердження, достатніми для прийняття рішення за апеляцією.

Очевидно, що в разі визнання процесуальної підстави скасування рішення обґрунтованою, необхідність аналізу матеріальної підстави апеляції може бути визнана судом відсутньою.

Однак, судова практика в цій частині характеризується невизначеністю, тому колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що як застосування базових принципів правосуддя (п.6 ч.1 ст. 3 ЦК України), так і приписи ст. 6 Конвенції гарантують кожному учаснику спору, в тому числі апелянту, право «бути почутим», тобто створюють обов`язок суду надати аргументований висновок щодо кожного аргументу сторони, який є суттєвим для вирішення спору.

Враховуючи це міркування, приймаючи до уваги той факт, що на стадії апеляційного перегляду участь у спорі приймають саме ті суб`єкти, які можуть виступати відповідачами у спорі, колегія суддів вважає за необхідне забезпечити об`єктивність і повноту вирішення спору шляхом надання оцінки обом аргументам апеляційної скарги.

Щодо процесуальної підстави апеляції.

Визначення відповідачів, предмета і підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи (правова позиція Великої Палати Верховного Суду, викладена в постанові від 17.04.2018 у справі № 523/9076/16-ц).

Позов - це вимога позивача до відповідача, спрямована через суд, про захист порушеного або оспорюваного суб`єктивного права та охоронюваного законом інтересу, яке здійснюється у визначеній законом процесуальній формі.

За змістом статті 45 ГПК України сторонами у судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього кодексу. Позивачами є особи, які подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Відповідачем у судовому процесі є особа, якій пред`явлено позовну вимогу.

Отже, позивачем є особа, яка має право вимоги, а відповідачем - особа, яка повинна виконати зобов`язання. При цьому відповідач має бути такою юридичною чи фізичною особою, за рахунок якої, в принципі, можливо було б задовольнити позовні вимоги. Захисту в судовому порядку підлягають порушене право й охоронювані законом інтереси саме від відповідача.

Таким чином, належним відповідачем є така особа, за рахунок якої можливо задовольнити позовні вимоги, тоді як неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред`явленим позовом за наявності даних про те, що обов`язок виконати вимоги позивача належить іншій особі - належному відповідачеві.

Зокрема, належним відповідачем є особа, яка дійсно є суб`єктом відповідного матеріального правовідношення (подібний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 27.02.2020 у справі № Б-39/02-09).

З оглядну на викладене, визначення позивачем у справі складу сторін має відповідати реальному складу учасників спору у спірних правовідносинах та має на меті ефективний захист порушених прав особи, яка вважає, що вони порушені, із залученням необхідного кола осіб, які мають відповідати за позовом.

Згідно ч.4 ст.17 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» від 23.04.1991 №987-ХІІ культова будівля та інше майно, які становлять історичну, художню або іншу культурну цінність, передаються релігійним організаціям і використовуються ними з додержанням установлених правил охорони використання пам`яток історії і культури. Клопотання про передачу релігійним організаціям культових будівель і майна у власність чи безоплатне користування розглядається у місячний строк з письмовим повідомленням про це заявників.

Законом України від 23.12.1993 №3795-ХІІ до ст.17 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» внесено зміни, якими передбачено, що культові будівлі і майно, які становлять державну власність, передаються організаціями, на балансі яких вони знаходяться, у безоплатне користування або повертаються у власність релігійних організацій безоплатно за рішеннями обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, а в Республіці Крим - Уряду РК.

Отже після внесення вищевказаних змін повноваження щодо передачі культових споруд у власність чи користування передано до обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій.

Вищим арбітражним судом України в Роз`ясненнях від 29.02.1996 №02-5/109 «Про деякі питання, що виникають при застосуванні Закону України «Про свободу совісті і релігійні організації» дано поняття культових будівель та майна, а саме, під культовими будівлями та майном слід розуміти будівлі і речі, спеціально призначенні для задоволення релігійних потреб громадян. Всі інші будівлі та приміщення не можуть бути культовими, за винятком випадків, коли вони є невід`ємною частиною культової споруди і знаходяться на земельній ділянці, необхідної для обслуговування цієї культової споруди.

Культова будівля та інше майно, які становлять історичну, художню або іншу культурну цінність, передаються релігійним організаціям і використовуються ними з додержанням установлених правил охорони і використання пам`яток історії та культури.

Як свідчать матеріали справи, позивачу і суду першої інстанції достеменно було відомо про статус спірного майна, що підтверджується Розпорядженням голови Харківської обласної державної адміністрації від 26.02.1993 № 152 про передачу в безоплатне безстрокове користування Спасо-Преображенській релігійній громаді Української православної церкви культової споруди пам`ятки архітектури Спасо- Преображенський собор у м. Ізюм, вул. Старопоштова, 12, прийнятого відповідно до Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» і Указу Президента України від 04.03.1992 «Про заходи щодо повернення релігійним організаціям культового майна».

За приписами Закону України «Про охорону культурної спадщини» до спеціально уповноважених органів охорони культурної спадщини (далі - органи охорони культурної спадщини) належать, зокрема, обласні, районні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» виконавчу владу в областях і районах, містах Києві та Севастополі здійснюють місцеві державні адміністрації. Місцева державна адміністрація є місцевим органом виконавчої влади і входить до системи органів виконавчої влади.

Місцева державна адміністрація в межах своїх повноважень здійснює виконавчу владу на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, а також реалізує повноваження, делеговані їй відповідною радою.

Місцеві державні адміністрації в межах, визначених Конституцією і законами України, здійснюють на відповідних територіях державний контроль за збереженням і раціональним використанням державного майна, охороною пам`яток історії та культури (ст. 16 Закону України «Про місцеві державні адміністрації»).

Отже держава в особі органу, передбаченого ст. 17 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації», є належим власником культових будівель і майна, а зазначений орган має право володіти, користуватися та розпоряджатися цими будівлями і майном, а також вчинити щодо них будь-які дії, що не суперечать закону.

Тож в контексті статті 17 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» та ст. 3 Закону України «Про передачу об`єктів права державної та комунальної власності» державним органом, який реалізовує правомочності держави як власника культового майна, в даному випадку є Харківська обласна військова адміністрація.

Проте, Харківська обласна військова адміністрація, власник спірного майна, не була залучена позивачем і судом до участі у розгляді справи. Суд першої інстанції ухвалив рішення про права, інтереси та (або) обов`язки власника спірного майна без його залучення та повідомлення про вирішення цього спору.

Крім того, позивачем і судом першої інстанції не було залучено до розгляду справи Міністерство культури та інформаційної політики України (в подальшому перейменоване на Міністерство культури та стратегічних комунікацій України), в той час як питання здійснення, погодження та контролю за пам`яткою належить до компетенції саме цього Міністерства.

Так, відповідно до п.1 Положення про Міністерство культури та інформаційної політики України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.10.2019 №885, Міністерство культури та інформаційної політики України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України.

Міністерство культури та інформаційної політики України є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сферах культури, державної мовної політики, популяризації України у світі, державного іномовлення, інформаційного суверенітету України (у частині повноважень з управління цілісними майновими комплексами державного підприємства "Мультимедійна платформа іномовлення України" та Українського національного інформаційного агентства "Укрінформ") та інформаційної безпеки, а також забезпечує формування та реалізацію державної політики у сферах відновлення та збереження національної пам`яті, мистецтв, охорони культурної спадщини, музейної справи, вивезення, ввезення і повернення культурних цінностей.

Пам`ятка національного значення, що перебуває у державній чи комунальній власності і потребує спеціального режиму охорони, може надаватися у власність/користування виключно за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини.

Згідно з вимогами Закону України «Про охорону культурної спадщини» до спеціально уповноважених органів охорони культурної спадщини (належать, зокрема, центральні органи виконавчої влади, що забезпечують формування та реалізують державну політику у сфері охорони культурної спадщини.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що позивач у даній справі клопотань про заміну первісного відповідача належним відповідачем чи про залучення до участі у справі іншої особи як співвідповідача не заявляв. Аналогічним чином суд першої інстанції не залучив належних відповідачів до участі у справі.

При цьому звернення з позовом до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови у позові.

Зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.07.2023 у справі № 910/15792/20 зазначено: «Пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному статтею 48 ГПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача (пункт 31.10 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16-ц, провадження № 14-511цс18). З огляду на те, що позивач пред`явив позов до неналежного відповідача, висновки судів попередніх інстанцій про відмову в позові є обґрунтованими».

Твердження представника позивача про те, що Міністерства культури України та Міністерство культури та інформаційної політики України є різними Міністерствами є необґрунтованими, оскільки відповідно до пункту 3 Постанови Кабінету Міністрів України від 02.09.2019 року №829 «Деякі питання оптимізації системи центральних органів виконавчої влади» утворено Міністерство культури, молоді та спорту України, реорганізувавши шляхом перетворення Міністерство інформаційної політики та поклавши на утворений центральний орган виконавчої влади завдання та функції Міністерства культури і Міністерства молоді та спорту, що ліквідуються.

Згідно пунктів 4, 7 вказаної Постанови Кабінету Міністрів України від 02.09.2019 року №829 ліквідовано Міністерство культури та Міністерство молоді та спорту, а також установлено, що Міністерство культури, молоді та спорту є правонаступником майна, прав і обов`язків Міністерства культури і Міністерства молоді та спорту, що ліквідуються.

Згідно із Постановою Кабінету Міністрів України від 23.03.2020 року № 238 «Деякі питання оптимізації діяльності центральних органів виконавчої влади» перейменовано Міністерство культури, молоді та спорту на Міністерство культури та інформаційної політики.

Відтак, апеляційний суд приходить до висновку, що Міністерство культури та інформаційної політики України є правонаступником Міністерства культури України.

Щодо матеріальної підстави апеляції (неврахування судом наявності у позивача титулу).

Відповідно до статті 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно з положеннями частин першої та четвертої статті 344 Цивільного кодексу України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.

Правовий інститут набувальної давності опосередковує один із первинних способів виникнення права власності, тобто це такий спосіб, відповідно до якого право власності на річ виникає вперше або незалежно від права попереднього власника на цю річ, воно ґрунтується не на попередній власності та відносинах правонаступництва, а на сукупності обставин, зазначених у частині першій статті 344 Цивільного кодексу України, а саме: наявність суб`єкта, здатного набути у власність певний об`єкт; законність об`єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю. Для окремих видів майна право власності за набувальною давністю виникає виключно на підставі рішення суду (юридична легітимація).

Аналізуючи поняття добросовісності заволодіння майном як підстави для набуття права власності за набувальною давністю відповідно до статті 344 Цивільного кодексу України, слід виходити з того, що добросовісність як одна із загальних засад цивільного судочинства означає фактичну чесність суб`єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити свої цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків. При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном), тобто на той початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом. Володілець майна в момент його заволодіння не знає (і не повинен знати) про неправомірність заволодіння майном. Крім того, позивач як володілець майна повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього.

Звідси, йдеться про добросовісне, але неправомірне, в тому числі безтитульне, заволодіння майном особою, яка в подальшому претендуватиме на набуття цього майна у власність за набувальною давністю. Підставою добросовісного заволодіння майном не може бути, зокрема, будь-який договір або адміністративний акт, що опосередковують передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність. Володіння майном за договором чи адміністративним актом, які опосередковують передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність, виключає можливість набуття майна у власність за набувальною давністю, адже у цьому разі володілець володіє майном не як власник.

Якщо володілець знає або повинен знати про неправомірність заволодіння чужим майном, то, незважаючи на будь-який строк безперервного володіння чужим майном, він не може його задавнити, оскільки відсутня безумовна умова набуття права власності - добросовісність заволодіння майном.

Аналогічні позиції неодноразово висловив і ВС у своїх постановах.

За змістом частини 1 статті 344 ЦК України добросовісність особи має існувати саме на момент заволодіння нею чужим майном, що є однією з умов набуття права власності на таке майно за набувальною давністю. Після заволодіння чужим майном подальше володіння особою таким майном має бути безтитульним, тобто таким фактичним володінням, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном. Володіння майном на підставі певного юридичного титулу виключає застосування набувальної давності (наведена правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.05.2019 у справі №910/17274/17).

У постанові від 01.08.2018 у справі № 201/12550/16-ц Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду зазначив, що при вирішенні спорів, пов`язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, необхідним є встановлення, зокрема, добросовісності та безтитульності володіння.

Наявність у володільця певного юридичного титулу унеможливлює застосування набувальної давності. При цьому безтитульність визначена як фактичне володіння, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном. Отже, безтитульним є володіння чужим майном без будь-якої правової підстави. Натомість володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності.

Однак, як вбачається з матеріалів справи, 26.02.1993 розпорядженням №152 представника Президента України Харківською обласною державною адміністрацією "Про реєстрацію статуту релігійної громади УПЦ та передачу їй культової споруди в м. Ізюмі" (т.I, а.с.35) було зареєстровано статут Релігійної громади Спасо-Преображенської Ізюмської єпархії Української православної церкви в м. Ізюмі, вул. Старопоштова, 20. (т.I, а.с.12-14) Цим же розпряженням зобов`язано управління архітектури облдержадміністрації до 01 березня 1993 року передати в безоплатне безстрокове користування Позивачу культову споруду пам`ятку архітектури Спасо-Преображенський собор у м. Ізюмі, вул. Старопоштова, 12.

Тобто, спірне майна не має статусу безтитульного, що спростовує доводи позивача про відсутність власника зазначеного майна та про наявність підстав для віднесення цього майна до безхазяйного. Зазначені обставини виключають наявність правових підстав для визнання за позивачем права власності на спірне майно за набувальною давністю.

Наведеним вище положенням закону суд першої інстанції оцінки не надав, що призвело до винесення незаконного рішення.

Оцінюючи заперечення позивача проти апеляційної скарги, висловлені в усних виступах його представника та керівника, колегія суддів зазначає наступне.

Факт належного піклування позивача над ввіреним йому майном в судовому засіданні не заперечувався жодною стороною, тому є процесуально безспірним. Колегія суддів не має сумнівів щодо обставини належного утримання і ремонту храму на протязі усього строку володіння ним позивачем. Однак даний факт жодним чином не спростовує відсутності підстав набуття позивачем права власності за позовом, який, як вказано вище, має як процесуальні, так і матеріальні дефекти.

Аналогічним чином тривала тяганина державних органів в частині організації виконання рішення держави про передання храму у власність позивача не впливає на безпідставність заявленого ним позову, пред`явленого до неналежних осіб і заявленого з давності володіння, підстави якої відсутні. В той же час позову, який би випливав з тривалого невиконання рішення держави про передання храму у власність позивача останній не подавав.

Твердження про наявність ознак політично мотивованого переслідування позивача, про що останній заявляв у судовому засіданні, не опирається на жодний фактичний доказ. Крім того, на переконання колегії суддів, самозахист від гіпотетичного переслідування не може здійснюватися ані шляхом набуття у власність майна за позовом, пред`явленим до неналежних осіб і без належної правової підстави, ані шляхом заперечення права належного власника на подання апеляції на рішення про безпідставне заволодіння його майном.

Відповідно до ст.86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Отже, з огляду на те, що судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення не з`ясовані обставини, що мають значення для справи, висновки суду, викладені в рішенні не відповідають встановленим обставинам справи, що є підставами для скасування судового рішення, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга прокуратури підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволені позовних вимог.

Розподіл судових витрат здійснюється відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись статтями 269, 270, 275, 277, 281, 282, 283, 284 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу заступника керівника Харківської обласної прокуратури, поданої в інтересах держави в особі Харківської обласної військової адміністрації та Міністерства культури та стратегічних комунікацій України (вх.№2260Х/1) на рішення господарського суду Харківської області від 30.08.2016 у справі № 922/2268/16 задовольнити.

Рішення господарського суду Харківської області від 30.08.2016 у справі № 922/2268/16 скасувати та прийняти нове рішення, яким у позові відмовити.

Стягнути з Релігійної громади Спасо-Преображенської Ізюмської єпархії Української православної церкви (64300, Харківська область, м. Ізюм, вул. Старопоштова, 20, код ЄДРПОУ 23910555) на користь Харківської обласної прокуратури (код ЄДРПОУ 02910108, банк отримувача: Державна казначейська служба України м. Київ, рахунок UA178201720343160001000007171, код класифікації видатків бюджету 2800, призначення платежу «Повернення судового збору»; 61001, місто Харків, вул. Богдана Хмельницького, буд. 4) 33 849,00 грн. витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

Порядок і строки її оскарження визначені у статтях 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 20.01.2025

Головуючий суддя М.М. Слободін

Суддя О.В. Плахов

Суддя П.В. Тихий