Постанова

від 16.01.2025 по справі 916/1507/21

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 січня 2025 року

м. Київ

cправа № 916/1507/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Картере В.І. - головуючий, Огороднік К.М., Пєсков В.Г.,

за участю секретаря судового засідання Заріцької Т.В.,

представників учасників справи:

ОСОБА_1 (скаржника) - особисто,

ОСОБА_2 - особисто, Дяковський О.С.,

Товариства з обмеженою відповідальністю "Факторингова компанія "Фінвест Груп" - Скороход А.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1

на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 23.10.2024 (колегія суддів у складі: Аленін О.Ю. - головуючий, Принцевська Н.М., Філінюк І.Г.)

за поданням Першого відділу державної виконавчої служби у Первомайському районі Миколаївської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса)

про визначення частки майна боржника в нерухомому майні

у справі №916/1507/21

за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Факторингова компанія "Фінвест Груп"

до Приватного підприємства "Сюіта 2006"

про банкрутство,

ВСТАНОВИВ:

Хід розгляду справи

1. У травні 2021 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Факторингова компанія "Фінвест Груп" (далі - ТОВ "ФК "Фінвест Груп") звернулось до суду із заявою до Приватного підприємства "Сюіта 2006" (далі - ПП "Сюіта 2006") про відкриття провадження у справі про банкрутство.

2. Ухвалою Господарського суду Одеської області від 10.06.2021 відкрито провадження у справі №916/1507/21 про банкрутство ПП "Сюіта 2006", введено мораторій на задоволення вимог кредиторів, введено процедуру розпорядження майном, розпорядником майна боржника призначено арбітражного керуючого Дашка І.В.

3. Ухвалою Господарського суду Одеської області від 29.07.2021 визнано вимоги кредиторів ПП "Сюіта 2006", а саме вимоги ТОВ "ФК "Фінвест Груп" до боржника в сумі 5097231,81 грн.

4. Постановою Господарського суду Одеської області від 19.08.2021 визнано банкрутом ПП "Сюіта 2006", відкрито строком на дванадцять місяців ліквідаційну процедуру ПП "Сюіта 2006", передбачену Розділом IV Кодексу України з процедур банкрутства (далі - КУзПБ), призначено ліквідатором ПП "Сюіта 2006" арбітражного керуючого Дашка І.В.

5. Ухвалою Господарського суду Одеської області від 16.02.2023 продовжено строк ліквідаційної процедури ПП "Сюіта 2006" та повноважень ліквідатора банкрута - арбітражного керуючого Дашка І.В. до 16.08.2023.

6. 16.02.2023 ухвалою Господарського суду Одеської області задоволено заяву ліквідатора про покладення субсидіарної відповідальності за зобов`язаннями ПП "Сюіта 2006" на ОСОБА_2 (далі - ОСОБА_2 , боржниця) та ТОВ "Екоюг", стягнуто з них солідарно 5097231,81 грн.

7. Постановою Південно-західного апеляційного господарського суд від 10.05.2023 ухвалу Господарського суду Одеської області від 16.02.2023 в частині задоволення заяви ліквідатора про покладення субсидіарної відповідальності за зобов`язаннями ПП "Сюіта 2006" на ОСОБА_2 та стягнення з неї 5097231,81 грн залишено без змін.

8. Постановою Верховного Суду від 10.08.2023 постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 10.05.2023 та ухвалу Господарського суду Одеської області від 16.02.2023 у справі №916/1507/21 залишено без змін.

Стислий виклад подання

9. 20.03.2024 до Господарського суду Одеської області надійшло подання Першого відділу державної виконавчої служби у Первомайському районі Миколаївської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (далі - ВДВС) про визначення частки майна боржниці в нерухомому майні.

10. Подання мотивовано тим, що на виконанні у ВДВС у межах виконавчого провадження НОМЕР_1 перебувають накази від 17.02.2023, видані на виконання ухвали суду першої інстанції від 16.02.2023 про стягнення з ОСОБА_2 на користь ПП "Сюіта 2006" боргу в сумі 5097231,81 грн.

11. Під час виконання наказів виконавцем встановлено, що відповідно до інформаційної довідки з державного реєстру речових прав на нерухоме майно за боржницею зареєстровано нежитлове приміщення загальною площею 14,7 кв.м, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , яке описано та передано на реалізацію за стартовою ціною 109300 грн. Вартість зазначеного майна не покриває суми зобов`язань згідно з виконавчим документом, разом з тим, іншого майна, належного боржнику на праві приватної власності не виявлено.

12. Також виконавцем встановлено, що 06.06.1992 між боржницею та ОСОБА_1 укладено шлюб. За період перебування у шлюбі подружжям було набуто нерухоме майно, а саме: двокімнатна квартира АДРЕСА_2 на підставі договору купівлі-продажу квартири від 10.09.2008; двокімнатна квартира АДРЕСА_3 на підставі договору купівлі-продажу квартири 06.11.2006. Наразі, наведене нерухоме майно зареєстроване за чоловіком боржниці - ОСОБА_1 на праві приватної власності.

13. З огляду на викладене, ВДВС подало до Господарського суду Одеської області подання про визначення частки майна боржниці в нерухомому майні, в якому виконавець просив:

- визначити частку майна боржниці у нерухомому майні, яким вона володіє разом з іншою особою - ОСОБА_1 в розмірі 1/2 частини на двокімнатну квартиру АДРЕСА_3 (реєстраційний номер нерухомого майна 129322648104);

- визначити частку майна боржниці у нерухомому майні, яким вона володіє разом з іншою особою - ОСОБА_1 в розмірі 1/2 частини на двокімнатну квартиру АДРЕСА_2 (реєстраційний номер нерухомого майна 580005748104).

Стислий виклад ухвали суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

14. Справа розглядалась господарськими судами неодноразово.

15. Ухвалою Господарського суду Одеської області від 02.04.2024 подання ВДВС задоволено частково. Визначено частку майна ОСОБА_2 у нерухомому майні, яким вона володіє разом з іншою особою - ОСОБА_1 у розмірі 1/2 частини на двокімнатну квартиру АДРЕСА_3 (реєстраційний номер нерухомого майна 129322648104); визначено частку майна ОСОБА_2 у нерухомому майні, яким вона володіє разом з іншою особою - ОСОБА_1 в розмірі 1/2 частини на двокімнатну квартиру АДРЕСА_2 (реєстраційний номер нерухомого майна 580005748104).

16. Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 13.06.2024 ухвалу Господарського суду Одеської області від 02.04.2024 скасовано, а подання ВДВС про визначення частки майна боржниці в нерухомому майні направлено для подальшого розгляду в рамках позовного провадження до Господарського суду Одеської області.

17. Ухвалою Господарського суду Одеської області від 15.07.2024 закрито провадження з розгляду подання ВДВС про визначення частки майна боржниці в нерухомому майні у цій справі.

18. Господарський суд першої інстанції дійшов висновку, що у провадженні іншого суду існує справа між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, що є підставою для залишення подання (позову) без розгляду на підставі п. 3 ч. 1 ст. 226 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

19. Суд першої інстанції вказав, що у зустрічному позові по справі, що розглядається іншим судом, оспорюється право ОСОБА_2 на спільну сумісну власність на майно, тобто на майно, про визначення частки в якому за ОСОБА_2 виконавець звернувся з поданням (позовом) до Господарського суду Одеської області у справі про банкрутство ПП "Сюіта 2006".

20. На переконання місцевого господарського суду, на цей час відсутній предмет спільної сумісної власності на нерухоме майно про визначення частки, а тому відсутній предмет розгляду подання (позову).

21. Тому, на думку суду першої інстанції, за відсутністю предмета розгляду, провадження щодо розгляду подання про визначення частки майна боржниці в нерухомому майні слід закрити, а не залишити без розгляду з підстав того, що існує спір між тими ж сторонами, з того ж предмету і з тих же підстав, що розглядається іншим судом, оскільки саме за наслідками вирішення вказаного спору, нерухоме майно буде або поділено між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 і остання набуде право спільної часткової власності та необхідність у визначенні за нею такої частки в межах цієї справи про банкрутство відпаде, або право приватної власності на це майно буде визнано одноособово за іншою особою, та відпаде підстава для звернення з поданням (позовом) про визначення частки ОСОБА_2 у майні, яке належить на праві власності іншій особі.

22. Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 23.10.2024 ухвалу Господарського суду Одеської області від 15.07.2024 скасовано. Справу №916/1507/21 в частині розгляду подання ВДВС про визначення частки майна боржниці в нерухомому майні направлено для продовження розгляду до Господарського суду Одеської області.

23. Ухвалюючи постанову, господарський суд апеляційної інстанції виходив з того, що висновок суду першої інстанції про наявність підстав для закриття провадження у справі є помилковим, оскільки предметом спору у даному випадку є майно, яке було набуто у період перебування у шлюбі подружжям.

24. Суд апеляційної інстанції зазначив, що наразі між сторонами ( ОСОБА_2 та ОСОБА_1 ) існує спір про поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. В той же час, у поданому до суду першої інстанції поданні ВДВС просив визначити частку майна боржниці ОСОБА_2 у нерухомому майні, яким вона володіє разом з іншою особою - ОСОБА_1 .

25. Наведене, на думку суду апеляційної інстанції, свідчить про те, що предмет спору існував як на момент звернення ВДВС із відповідним поданням, так й існує до теперішнього часу, оскільки спірні матеріальні правовідношення між сторонами, станом на час прийняття судом першої інстанції оскаржуваної ухвали не припинились. З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що місцевий господарський суд помилково закрив провадження з розгляду подання ВДВС з підстав відсутності предмета спору.

Стислий виклад вимог касаційної скарги та узагальнення доводів скаржника

26. ОСОБА_1 (далі - скаржник) звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 23.10.2024, а ухвалу Господарського суду Одеської області від 15.07.2024 залишити в силі.

27. Скаржник у касаційній скарзі зазначає підстави касаційного оскарження, які передбачені п. 2 ч. 2 ст. 287, п. 1 ч. 3 ст. 310 ГПК України.

28. На думку скаржника, на цей час відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України у подібних правовідносинах.

29. Скаржник погоджується з позицією господарського суду першої інстанції про те, що до правовідносин сторін підлягає застосуванню норма п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України, згідно з якою господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору. Вказані обставин не були враховані під час ухвалення постанови судом апеляційною інстанцією, що є підставою для її скасування, оскільки було порушено принцип правової визначеності.

30. Скаржник вказує, що наразі існує спір між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 про поділ вказаного майна та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання цього майна особистою приватною власністю. Тобто, по первісному позову існує спір за наслідками вирішення якого право спільної сумісної власності на майно може бути змінено на право спільної часткової власності, а саме - визначені часток ОСОБА_2 та ОСОБА_1 у вказаному нерухомому майні.

31. Отже, на думку скаржника, на цей час відсутній предмет спільної сумісної власності на нерухоме майно про визначення частки в якому заявлено у поданні (позовній заяві) ВДВС і, відповідно, за наявності спору про визначення належності зазначених вище квартир до майна, що є спільною сумісною власністю - відсутній предмет розгляду подання (позову). Оскільки саме за наслідками вирішення вказаного спору нерухоме майно буде або поділено між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 або право приватної власності на це майно буде визнано одноособово за ОСОБА_1 .

32. Скаржник зазначає, що господарський суд апеляційної інстанції не врахував найбільш схожий висновок майже в аналогічних правовідносинах викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 06.10.2020 у справі №2-24/494-2009.

33. Також скаржник вважає, що на день звернення до суду з поданням, наведене нерухоме майно зареєстроване за чоловіком боржниці - ОСОБА_1 на праві приватної власності, тому не існує матеріально правових підстав для звернення із таким поданням в порядку ст. 335 ГПК України. Відповідні підстави можуть з`явитись, зокрема, за наслідками розгляду Первомайським міськрайонним судом Миколаївської області справи №484/3753/23. Водночас судом першої та апеляційної інстанцій відповідно до вимог ст. 86 ГПК України не надано належної оцінки вказаним вище відповідям №683069 та №683064 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Узагальнений виклад позицій інших учасників справи

34. У відзиві на касаційну скаргу ТОВ "ФК "Фінвест Груп" (ініціюючий кредитор) просить постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 23.10.2024 в частині розгляду подання ВДВС про визначення частки майна боржника в нерухомому майні залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

35. Щодо поданого ТОВ "ФК "Фінвест Груп" відзиву Верховний Суд вважає за необхідне зазначити таке.

36. Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 13.06.2024 подання ВДВС про визначення частки майна боржниці в нерухомому майні направлено для подальшого розгляду в рамках позовного провадження до Господарського суду Одеської області.

37. Відповідно до ч. 1 ст. 41 ГПК України у справах позовного провадження учасниками справи є сторони та треті особи.

38. Водночас банкрутство є окремою судовою процедурою, яка здійснюється судами господарського судочинства з переважним застосуванням норм матеріального та процесуального права, визначених КУзПБ.

39. Зокрема, у ст. 1 КУзПБ визначено склад учасників справи про банкрутство, до яких віднесено сторони (конкурсні кредитори (голова комітету кредиторів), забезпечені кредитори, боржник (банкрут)), арбітражний керуючий тощо.

40. Отже, суб`єктний склад учасників господарського процесу у межах позовного провадження відповідно до ГПК України не є тотожним складу учасників у справі про банкрутство за КУзПБ. Перелік учасників провадження у справі про банкрутство не є вичерпним, оскільки до учасників справи про банкрутство наведеними нормами віднесено також інших осіб, які беруть участь у провадженні у справі про банкрутство (подібні висновки викладені в постановах Верховного Суду від 11.11.2021 у справі №910/8482/18(910/4866/21), від 31.05.2022 у справі №923/719/17 (910/618/21)).

41. Відповідно до ч. 1 ст. 7 КУзПБ спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.

42. Як неодноразово зазначав Верховний Суд (зокрема у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.02.2020 у справі №918/335/17), за своєю процесуальною формою провадження у справі про банкрутство складається з двох частин.

43. Перша - включає в себе основне провадження, спрямоване на вирішення головного завдання - задоволення грошових вимог кредиторів шляхом застосування спеціальних судових процедур: для юридичних осіб - розпорядження майном, санації і ліквідації; для фізичних - реструктуризації боргів боржника та погашення боргів боржника.

44. Друга частина складається з додаткового або відокремленого від основного процесу провадження. У відокремленому провадженні вирішуються майнові спори, стороною яких є боржник. Завдання такого провадження полягає у збереженні й поповненні активів або конкурсної маси боржника.

45. Отже, судові рішення у процедурі банкрутства можна поділити на такі групи.

46. Одна з них стосується не вирішення спорів, а розв`язання специфічних питань, притаманних саме процедурам банкрутства, тобто непозовному провадженню: про відкриття провадження у справі про банкрутство, про припинення дії мораторію щодо майна боржника, про закриття провадження у справі про банкрутство, про затвердження плану санації, про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, про призначення керуючого санацією, ліквідатора тощо. Такі процедурні (процесуальні) питання вирішуються господарським судом шляхом постановлення ухвал.

47. Друга група стосується виключно вирішення спорів, які розглядаються за позовом сторони, тобто в позовному провадженні. Хоча вони вирішуються тим судом, який відкрив провадження у справі про банкрутство, ці спори не стосуються непозовного провадження, яке врегульоване КУзПБ, а тому регламентуються правилами про позовне провадження, встановленими Господарським процесуальним кодексом України. Розгляд таких спорів по суті судом першої інстанції закінчується ухваленням рішення суду.

48. Таке розмежування є цілком виправданим з точки зору того, що справи відокремленого позовного провадження мають різний суб`єктний склад сторін спору, предмети і підстави позову, розглядаються та вирішуються господарським судом із застосуванням усього інструментарію позовного провадження, на відміну від спрощеного порядку розгляду заяв, скарг і клопотань в основній справі про банкрутство (правова позиція Верховного Суду у складі колегії суддів палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду, викладена у постанові від 15.02.2021 у справі №910/11664/20).

49. Отже, у справах про банкрутство склад учасників справи визначається КУзПБ, натомість справи позовного провадження (що розглядаються в межах справи про банкрутство в порядку ст. 7 КУзПБ) мають суб`єктний склад сторін спору, що визначається ГПК України.

50. Зважаючи на те, що вказана норма встановлює порядок розгляду спорів, стороною яких є боржник, і визначення складу учасників такого спору відповідно до положень ГПК України, то учасниками справи позовного провадження, що розглядається у межах справи про банкрутство, є саме особи, які визначені ст.ст. 41, 45 ГПК України.

51. При цьому, застосування відповідних норм ГПК України та КУзПБ не залежать від предмету спору відповідного відокремленого позовного провадження чи питання, яке вирішується під час його розгляду.

52. Оскільки постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 13.06.2024 подання ВДВС направлено для подальшого розгляду в рамках позовного провадження, то в цьому випадку склад учасників справи має визначатися саме ст.ст. 41, 45 ГПК України. Такими особами є позивач (заявник) і відповідач, а не всі учасники провадження справи про банкрутство, визначені ст. 1 КУзПБ.

53. Незважаючи на те, що ТОВ "ФК "Фінвест Груп" як ініціюючий кредитор у справі про банкрутство ПП "Сюіта 2006" брав участь у судових засіданнях та надавав свої пояснення у судах першої та апеляційної інстанцій щодо поданого ВДВС подання, він не є ні стороною, ні учасником справи щодо розгляду подання ВДВС.

54. У зв`язку з викладеним, Верховний Суд залишає поданий ТОВ "ФК "Фінвест Груп" відзив на касаційну скаргу без розгляду.

55. У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_2 просить передати справу №916/1507/21 на розгляд Великої Палати Верховного Суду; задовольнити касаційну скаргу та скасувати рішення апеляційної інстанції від 23.10.2024.

56. ОСОБА_2 вважає, що на цей час відсутній предмет спільної сумісної власності на нерухоме майно про визначенні частки в якому заявлено у поданні (позовній заяві) і, відповідно, за наявності спору про визначення належності, зазначених вище квартир до майна, що є спільною сумісною власністю відсутній предмет розгляду подання (позову), а тому оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції ухвалена з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Щодо клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду

57. ОСОБА_2 у відзиві на касаційну скаргу просить передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, посилаючись на п. 5 ст. 302 ГПК України.

58. В обґрунтування наявності підстав для передачі справи на розгляд Великої Палати заявник вказує на те, що відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування норми п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України у спірних правовідносинах, зокрема щодо можливості закриття провадження до правовідносин, що склалися у справі №916/1507/21.

59. Крім того, ОСОБА_2 вказує, що правовідносини між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 щодо нерухомого майна, яке є предметом поділу, регулюються Сімейним кодексом України. Наведене, на думку ОСОБА_2 , свідчить про існування виключної правової проблеми щодо визначення юрисдикції судів, які мають розглядати подання державного (приватного) виконавця про визначення частки в спільній сумісній власності подружжя за наявності одночасного поділу майна в цивільній та господарській та яку саме справу необхідно припиняти за відсутності спору про право.

60. Відповідно до ч. 5 ст. 302 ГПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

61. Велика Палата Верховного Суду в ухвалах від 11.07.2018 (справа №711/10205/16-ц) та від 24.01.2019 (справа №556/1262/15-ц) зазначила про те, що Європейський суд з прав людини дотримання принципу правової визначеності пов`язує із забезпеченням єдності судової практики. Однак він не наполягає на її незмінності, оскільки неспроможність забезпечити динамічний та еволюційний підхід у тлумаченні може призвести до ризику створення перепон при проведенні реформ або запровадженні покращень. Разом з тим наявність глибоких та довгострокових розходжень в судовій практиці, неспроможність правової системи держави подолати їх все ж таки призводить до порушення права на справедливий судовий розгляд.

62. При визначенні того, чи суперечить наявність конфліктуючих судових рішень у подібних справах принципу правової визначеності відповідно до п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, має враховуватися: 1) наявність "глибоких та довгострокових розходжень" у відповідній судовій практиці національних судів; 2) чи передбачає національне законодавство механізми подолання таких розбіжностей та 3) чи були такі механізми запроваджені і, якщо так, то чи були вони ефективні.

63. Вирішуючи питання щодо наявності чи відсутності підстав для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду відповідно до положень ч. 5 ст. 302 ГПК України, суд, керуючись внутрішнім переконанням, у кожному конкретному випадку, з урахуванням порушеного питання оцінює обґрунтованість доводів заявника щодо існування проблеми у застосуванні відповідної норми права, а також оцінює, чи необхідна така передача для формування єдиної правозастосовчої практики та забезпечення розвитку права.

64. При цьому наявність виключної правової проблеми надає касаційному суду право (але не покладає на нього обов`язку) передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суд.

65. 9Підстава для передачі касаційним судом справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, визначена ч. 5 ст. 302 ГПК України, передбачає наявність виключної правової проблеми, яку містить справа, і вирішення такої проблеми необхідне для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики. Відповідна правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду в ухвалі від 07.12.2018 у справі №922/6554/15.

66. Виключна правова проблема має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів. Кількісний ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а в невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності.

67. Якісні показники характеризуються відсутністю сталої судової практики в питаннях, що визначаються як виключна правова проблема, невизначеністю на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватись як виключна правова проблема, відсутністю національних процесуальних механізмів вирішення виключної правової проблеми іншими способами ніж із використанням повноважень Великої Палати Верховного Суду тощо.

68. Верховний Суд, оцінивши доводи заявниці, дійшов висновку, що ця справа не містить виключної правової проблеми і передача її на розгляд Великої Палати Верховного Суду не є необхідною для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

69. Доводи, наведені заявницею, не містять належного обґрунтування існування правової проблеми у цій справі саме у правозастосуванні відповідних норм права; не обґрунтовано, як вирішення існуючої, на думку заявниці, у цій справі правової проблеми вплине на забезпечення сталого розвитку права та формування єдиної правозастосовної практики. Заявницею не надані судові рішення з посиланням на конкретні справи або їх кількісні показники, які б свідчили про те, що судами сформульовано різну правову позицію при вирішенні справ з подібними правовідносинами.

70. Крім того, по суті доводи клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду є ідентичними посиланням у касаційній скарзі та відзиві на касаційну скаргу та свідчать про те, що заявниця не погоджується з прийнятим рішенням у справі, а не про наявність виключної правої проблеми у цій справі. При цьому, питання перевірки правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права у цій справі належить до повноважень касаційного суду під час розгляду касаційної скарги. Також до повноважень Верховного Суду належить і формулювання висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у спірних правовідносинах (за наявності для цього правових підстав), зокрема щодо можливості закриття провадження до правовідносин, що склалися у справі №916/1507/21, на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України.

71. Щодо доводів заявниці про наявність виключної правової проблеми щодо визначення юрисдикції судів у спірних правовідносинах, то відповідно до висновків Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду, викладених у постанові від 13.04.2023 у справі №910/21981/16 та Верховного Суду, викладених у постанові від 08.06.2023 у справі №910/21981/16, у яких розглядались скарга на бездіяльність державного виконавця, то Верховний Суд виклав загальний висновок, що здійснюючи системне тлумачення приписів ст. 7 КУзПБ, п. 8 ч. 1 ст. 20 ГПК України, а також ст. 339 ГПК України слід виходити із того, що процедура банкрутства - це спеціальна правова процедура, норми КУзПБ є спеціальними, і під час їх співставлення із нормами загальними вони повинні мати процесуальний пріоритет. КУзПБ розширив юрисдикційність господарському суду спорів, стороною яких є боржник, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, визначивши за змістом ст. 7 КУзПБ критерій впливу на майнові активи боржника вирішальним при з`ясуванні питання щодо необхідності розгляду спору в межах справи про його банкрутство. Отже, вирішуючи питання, пов`язані з оскарженням рішення, дії або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця щодо примусового виконання (звернення стягнення на кошти та інше майно) за рішеннями у спорах (правовідносинах), стороною яких є боржник у справі про банкрутство, які були вирішені поза межами справи про банкрутство до введення в дію КУзПБ або з інших причин, господарським судам слід урахувати у системному взаємозв`язку ст.ст. 339, 340 ГПК України та ст. 7 КУзПБ, керуючись пріоритетом приписів спеціального закону - КУзПБ, а також закріпленими у цьому законі принципами концентрації всіх спорів, стороною яких є боржник, у межах справи про банкрутство та судового контролю у відносинах банкрутства (неплатоспроможності).

72. З урахуванням наведеного Верховний Суд дійшов висновку, що підстави для передачі справи №916/1507/21 на розгляд Великої Палати Верховного Суду - відсутні.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій

73. Предметом касаційного перегляду у цій справі є питання дотримання судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права під час розгляду подання ВДВС щодо про визначення частки майна боржниці в нерухомому майні.

74. З урахуванням встановлених ст. 300 ГПК України меж розгляду справи судом касаційної інстанції, Верховний Суд переглядає судові рішення в межах вимог та доводів касаційної скарги.

Щодо доводів скаржника про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України у подібних правовідносинах:

75. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

76. Закриття провадження у справі - це форма закінчення розгляду господарської справи без прийняття судового рішення у зв`язку з виявленням після порушення провадження у справі обставин, з якими закон пов`язує неможливість судового розгляду справи (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі №13/51-04, постанова Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 30.08.2024 у справі №916/3006/23).

77. Верховний Суд зазначає, що поняття "юридичного спору" має тлумачитися широко, виходячи з підходу Європейського суду з прав людини до тлумачення поняття "спір про право" (п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод). Зокрема, Європейський суд з прав людини зазначає, що відповідно до духу Конвенції поняття "спору про право" має розглядатися не суто технічно, йому необхідно надавати сутнісного, а не формального значення.

78. Предмет спору - це об`єкт спірного правовідношення, з приводу якого виник спір. Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Від підстав позову необхідно відрізняти правові підстави позову (правове обґрунтування позову) - правову кваліфікацію обставин, якими позивач обґрунтовує свої позиції (постанова Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц).

79. З урахуванням наведеного, відсутність предмета спору унеможливлює вирішення справи по суті незалежно від обґрунтованості позову, а відповідно і здійснення ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів осіб.

80. Прикладами відсутності предмета спору можуть бути дії сторін, чи настання обставин, якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань або самими сторонами врегульовано спірні питання.

81. Отже, суд закриває провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору, якщо предмет спору існував на момент виникнення останнього, але припинив існування в процесі розгляду справи на час (до) ухвалення судом першої інстанції судового рішення.

82. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі №13/51-04 також виснувала, що закриття провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК України можливе у разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо). Якщо ж він був відсутній і до порушення провадження у справі, то зазначена обставина зумовлює відмову в позові, а не закриття провадження у справі.

83. Надавши оцінку наявним у матеріалах справи документам, господарський суд апеляційної інстанції встановив, що наразі між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 існує спір у справі цивільного провадження №484/3753/23 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 за участю третьої особи: ПП "Сюіта 2006" про поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя та зустрічним позовом ОСОБА_1 про визнання майна особистою приватною власністю подружжя.

84. В свою чергу, у поданому до суду першої інстанції поданні ВДВС просить визначити частку майна боржниці у нерухомому майні, яким вона володіє разом з іншою особою - ОСОБА_1 .

85. Отже, звернення виконавця до суду з наведеним поданням за своєю суттю має характер позовної заяви (незалежно від її назви), оскільки вона звернена до суду з метою вирішення матеріального спору.

86. Зважаючи на вищевикладене, а також враховуючи, що предмет спору існував як на момент звернення ВДВС із відповідним поданням, так й існує до теперішнього часу, оскільки спірні матеріальні правовідношення між сторонами, станом на час прийняття судом першої інстанції оскаржуваної ухвали не припинились, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав вважати, що в даній справі відсутній предмет позову.

87. Верховний Суд зауважує, що сам по собі той факт, що питання щодо оспорюваного нерухомого є предметом розгляду у справі цивільного провадження №484/3753/23 та обставини, які будуть встановлені у рішенні суду у справі №484/3753/23, можуть мати преюдиційне значення для справи, не може свідчити про відсутність предмету спору у цій справі. З огляду на це, Верховний Суд відхиляє відповідні доводи касаційної скарги та вважає, що у цьому випадку відсутні підстави для застосування до спірних правовідносин сторін п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України щодо закриття провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

88. Верховний Суд також відхиляє доводи скаржника про те, що господарський суд апеляційної інстанції не врахував найбільш схожий висновок майже в аналогічних правовідносинах, викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 06.10.2020 у справі №2-24/494-2009, з огляду на таке.

89. Так, у постанові від 06.10.2020 у справі №2-24/494-2009 зазначено, що виконавець вправі звернутися до суду з поданням про визначення частки майна боржника в майні, яким він володіє спільно з іншими особами, незалежно від того, чи відсутній спір про право, чи він наявний; водночас в останньому випадку виконавець звертається з таким поданням (позовною заявою) в порядку позовного провадження.

90. Водночас у п. 96 постанови Великої Палати Верховного Суду від 08.06.2022 у справі №2-591/11 Велика Палата Верховного Суду вважала доцільним роз`яснити свою позицію шляхом уточнення своїх висновків. Зазначене уточнення полягає в такому. В разі, якщо наявний спір щодо визначення частки боржника у спільному майні, звернення виконавця до суду завжди за своєю суттю має характер позовної заяви (незалежно від її назви), оскільки вона звернена до суду з метою вирішення матеріального спору. При цьому позовна заява має подаватися в порядку позовного провадження, а не в порядку розділу VI "Процесуальні питання, пов`язані з виконанням судових рішень у цивільних справах та рішень інших органів (посадових осіб)" ЦПК України. В останньому випадку суд має або закрити провадження (якщо порушені правила про юрисдикцію спору), або залишити заяву (подання) без розгляду (якщо правила про юрисдикцію спору не порушені).

91. Відповідно до обставин цієї справи, наведені уточнення були враховані судом апеляційної інстанції під час попереднього розгляду подання ВДВС, який скасував ухвалу Господарського суду Одеської області від 02.04.2024 у цій справі та направив подання ВДВС про визначення частки майна боржника в нерухомому майні для подальшого розгляду в рамках позовного провадження до Господарського суду Одеської області.

92. При цьому, в цій справі відсутні обставини порушення правил про юрисдикцію спору, оскільки відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 7 КУзПБ спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими ГПК України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.

Щодо доводів скаржника про порушення судами попередніх інстанцій п. 1 ч. 3 ст. 310 ГПК України:

93. Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.

94. Згідно з доводами касаційної скарги, господарські суди попередніх інстанцій в порушення вимог ст. 86 ГПК України не надали належної оцінки відповідям №683069 та №683064 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

95. Верховний Суд зауважує, що в даному випадку справа по суті не розглядалася ні судом першої інстанції (який дійшов помилкового висновку про наявність підстав для закриття провадження у справі), ні судом апеляційної інстанції, який скасував ухвалу першої інстанції про закриття провадження у справі та направив справу для продовження розгляду до Господарського суду Одеської області.

96. У цьому ж зв`язку господарські суди не надали відповідної оцінки наведеним поясненням скаржника та доказам, які є в матеріалах справи, зокрема відповідям №683069 та №683064 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, тоді як відповідно до ч. 2 ст. 300 ГПК України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

97. Водночас наведеним доводам скаржника має надаватися оцінка під час постановлення судового рішення по суті спору.

98. З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, що постановлена судом першої інстанції ухвала про закриття провадження у справі є передчасною та не відповідає вимогами щодо законності та обґрунтованості судового рішення, а право позивача на доступ до правосуддя, закріплене у ст. 55 Конституції України та ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, було порушено.

99. Отже, доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції порушив норми процесуального права - ст. 86, п. 2 ч. 1 ст. 231, п. 1 ч. 3 ст. 310 ГПК України, є безпідставними, адже суд апеляційної інстанції правильно застосував ці норми процесуального права та ухвалив постанову відповідно до вимог ст. 236 ГПК України.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

100. Відповідно до ст. 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

101. Зважаючи на викладене, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а постанови суду апеляційної інстанції, - без змін.

Судові витрати

102. У зв`язку з тим, що Верховний Суд залишає касаційну скаргу без задоволення, судові витрати, пов`язані з розглядом справи у суді касаційної інстанції, покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

2. Постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 23.10.2024 у справі №916/1507/21 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя В. Картере

Судді К. Огороднік

В. Пєсков