ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 січня 2025 року
м. Київ
cправа № 916/2714/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Бенедисюка І. М. (головуючий), Ємця А. А., Малашенкової Т. М.,
за участю секретаря судового засідання Росущан К. О.,
представників учасників справи:
прокуратури - Турчин І. А.,
позивача 1 - не з`явився,
позивача 2 - не з`явився,
позивача 3 - не з`явився,
відповідача - Оляш К. І. (адвокат),
розглянув у відкритому судовому засіданні
касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Одеська обласна енергопостачальна компанія"
на рішення Господарського суду Одеської області від 03.06.2024 та
постанову Південно-західного апеляційного господарського суду
від 09.10.2024
за позовом Керівника Ізмаїльської окружної прокуратури Одеської області в інтересах держави в особі: Південного офісу Держаудитслужби, Державного агентства меліорації та рибного господарства України, Ізмаїльського управління водного господарства
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Одеська обласна енергопостачальна компанія"
про визнання додаткових угод до договору постачання електричної енергії недійсними та повернення безпідставно сплачених коштів.
ІСТОРІЯ СПРАВИ
1. Короткий зміст позовних вимог
1.1. Керівник Ізмаїльської окружної прокуратури Одеської області (далі - Прокурор) звернувся до суду з позовом в інтересах держави в особі Південного офісу Держаудитслужби (далі - Держаудитслужба, позивач 1), Державного агентства меліорації та рибного господарства України (далі - Державне агентство рибного господарства, позивач 2) та Ізмаїльського управління водного господарства (далі - Ізмаїльське управління, позивач 3) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Одеська обласна енергопостачальна компанія" (далі - Товариство, відповідач, скаржник) про:
- визнання недійсною додаткової угоди від 14.09.2021 № 1 до договору постачання електричної енергії споживачу від 02.06.2021 № 22-5077/1 Z ПВЦ, укладеної між Ізмаїльським управлінням та Товариством;
- визнання недійсною додаткової угоди від 04.11.2021 № 2 до договору постачання електричної енергії споживачу від 02.06.2021 № 22-5077/1 Z ПВЦ, укладеної між Ізмаїльським управлінням та Товариством;
- визнання недійсною додаткової угоди від 05.11.2021 № 3 до договору постачання електричної енергії споживачу від 02.06.2021 № 22-5077/1 Z ПВЦ, укладеної між Ізмаїльським управлінням та Товариством;
- визнання недійсною додаткової угоди від 08.11.2021 № 4 до договору постачання електричної енергії споживачу від 02.06.2021 № 22-5077/1 Z ПВЦ, укладеної між Ізмаїльським управлінням та Товариством;
- визнання недійсною додаткової угоди від 09.11.2021 № 5 до договору постачання електричної енергії споживачу від 02.06.2021 № 22-5077/1 Z ПВЦ, укладеної між Ізмаїльським управлінням та Товариством;
- визнання недійсною додаткової угоди від 22.11.2021 № 6 до договору постачання електричної енергії споживачу від 02.06.2021 № 22-5077/1 Z ПВЦ, укладеної між Ізмаїльським управлінням та Товариством;
- визнання недійсною додаткової угоди від 23.11.2021 № 7 до договору постачання електричної енергії споживачу від 02.06.2021 № 22-5077/1 Z ПВЦ, укладеної між Ізмаїльським управлінням та Товариством;
- визнання недійсною додаткової угоди від 24.11.2021 № 8 до договору постачання електричної енергії споживачу від 02.06.2021 № 22-5077/1 Z ПВЦ, укладеної між Ізмаїльським управлінням та Товариством;
- стягнення з Товариства на користь Ізмаїльського управління грошових коштів у сумі 71 910,09 грн.
1.2. В обґрунтування позовних вимог Прокурор посилається на порушення законодавства в сфері публічної закупівлі, зокрема при укладанні та виконанні зобов`язань за оспорюваними Додатковими угодами, що призвело до нераціонального та неефективного використання бюджетних коштів (безпідставної зміни істотних умов договору та зростання ціни товару і, як наслідок, зменшення обсягу закупівлі).
1.3. Зокрема, Прокурор зазначає про те, що при укладанні Додаткових угод №1 - 8 до договору постачання електричної енергії споживачу від 02.06.2021 № 22-5077/1 Z ПВЦ (далі - Договір) сторонами оспорюваних угод було всупереч положенням пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі" (далі - Закон № 922-VIII) змінено ціну за одиницю товару у бік збільшення на 104 % від первинної ціни при відсутності відповідного коливання ціни такого товару на ринку, внаслідок чого безпідставно зменшено обсяги закупівлі. Наведені обставини є підставою для визнання Додаткових угод № 1- 8 недійсними в судовому порядку та стягнення з відповідача на користь Ізмаїльського управління 71 910,09 грн безпідставно сплачених коштів.
2. Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції
2.1. Рішенням Господарського суду Одеської області від 03.06.2024 зі справи № 916/2714/23 (суддя Бездоля Д. О.) позовні вимоги задоволено частково; визнано недійсними Додаткові угоди № 1- 8 до Договору про закупівлю електричної енергії у постачальника, укладені між Товариством та Ізмаїльським управлінням; стягнуто з Товариства на користь Ізмаїльського управління грошові кошти в сумі 71 910,09 грн. У позові Прокурора в інтересах держави в особі Держаудитслужби та Державного агентства рибного господарства відмовлено. Стягнуто з Товариства на користь Одеської обласної прокуратури судовий збір в сумі 24 156,00 грн. Відмовлено у задоволенні клопотання Товариства про покладення на Ізмаїльське управління частини судового збору. Відмовлено у задоволенні заяви Товариства про розстрочення виконання рішення суду.
2.2. Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 09.10.2024 зі справи № 903/383/22 (колегія суддів: Аленін О. Ю., Принцевська Н. М., Флінюк І. Г.), рішення господарського суду Одеської області від 06.06.2024 залишено без змін.
2.3. Рішення та постанову мотивовано тим, що звернення Прокурора в інтересах держави з цим позовом є правомірним і обґрунтованим. У Прокурора наявні підстави для представництва інтересів держави в суді, оскільки підставою реалізації Прокурором представницьких функцій стала усвідомлена пасивна поведінка Ізмаїльського управління (позивача 3), яке є стороною спірних правочинів.
2.4. Позивач 3, є державною бюджетною неприбутковою організацією та належить до сфери управління Державного агентства рибного господарства, а закріплене за ним майно належить йому на праві оперативного управління та є державною власністю. Ізмаїльське управління в інтересах позивача 2 забезпечує потреби держави або територіальної громади (у межах своїх повноважень забезпечує на території Ізмаїльського району Одеської області вирішення питань щодо гідротехнічної меліорації земель та експлуатації державних водогосподарських об`єктів комплексного призначення, міжгосподарських меліоративних систем). Утримання позивача 3 здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Позивач 3 здійснює процедуру закупівлі товарів, робіт і послуг за рахунок коштів державного бюджету згідно з законодавством України і, відповідно, має право звернутись до суду щодо захисту порушених інтересів. Однак не звертався до суду про стягнення вказаної суми коштів. Позовна заява містить вимогу про стягнення надмірно сплачених за договором грошових сум на свою користь, а тому визначення цього органу, в особі якого подано позов в інтересах держави, є обґрунтованим.
2.5. За висновком судів попередніх інстанцій, внаслідок укладення оспорюваних Додаткових угод №1-8 до Договору ціна на продукцію (електроенергію) збільшилась на 104 % від первинної ціни, визначеної у Договорі; укладені між Ізмаїльським управлінням та Товариством Додаткові угоди №1-8 суперечать вимогам законодавства, зокрема статті 41 Закону №922-VIII та положенням статті 203 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) і є недійсними. Грошові кошти у розмірі 71 910,09 грн, які сплачені Ізмаїльським управлінням за товар, який був поставлений Товариством за завищеною ціною підлягають до стягнення з відповідача як безпідставно отримані, що відповідає положенням статей 216, 1212 ЦК України.
2.6. Зокрема, суд зауважив, що відповідач помилково сприймає положення пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону №922-VIII, як достатню для обох сторін підставу для збільшення ціни товару. Вказана норма застосовується у разі, якщо відбувається значне коливання (зростання) ціни на ринку, яке робить для однієї сторони договору його виконання вочевидь невигідним, збитковим саме для того, щоб за таких обставин не був розірваний вже укладений договір і щоб не проводити новий тендер, закон дає можливість збільшити ціну, але не більше як на 10%. Інше тлумачення відповідної норми цього закону нівелює, знецінює, робить непрозорою процедуру відкритих торгів. Обмеження 10% застосовується як максимальний ліміт щодо зміни ціни, визначеної в договорі, незалежно від того, як часто відбуваються такі зміни (кількість підписаних додаткових угод).
2.7. Крім того, суди виходили з того, що відповідачем взагалі не доведено факт коливання ціни на електричну енергію. Законодавство про публічні закупівлі та відповідно, умови укладеного між сторонами Договору, встановлюють спеціальний порядок зміни істотних умов договору, укладеного на відкритих торгах, а Ізмаїльське управління, як сторона договору розпоряджається не власними коштами, а коштами держави, коштами платників податків. При зверненні до замовника (позивача) з пропозиціями підвищити ціну, відповідач не обґрунтував, чому таке підвищення цін на ринку зумовлює неможливість виконання договору по ціні, запропонованій під час участі в тендері, не навів причини, через які виконання укладеного договору стало для постачальника вочевидь невигідним та не довів, що підвищення ціни є непрогнозованим (його неможливо було передбачити та закласти в ціну товару на момент подання тендерної пропозиції). За висновком суду, Товариство під час участі у відкритих торгах, ігноруючи принцип добросовісної конкуренції, занизило ціни на продукцію (електроенергію) саме з метою отримання перемоги у торгах, а в подальшому безпідставно збільшило ціну на 104 % вищу від первинної ціни за Договором.
3. Короткий зміст вимог касаційної скарги
3.1. Товариство звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить: рішення господарського суду Одеської області від 03.06.2024 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 09.10.2024 зі справи № 916/2714/23 скасувати; ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог повністю.
4. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
4.1. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
4.1.1. Касаційна скарга Товариства подана підставі пункту 1 частини першої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), з обґрунтуванням того, в чому полягає порушення норм матеріального права та неправильне застосування норм процесуального права судом першої інстанції після апеляційного перегляду справи апеляційною інстанцією, з урахуванням вимог пункту 5 частини другої статті 290 ГПК України та пунктів 1, 3 частини другої статті 287 ГПК України.
4.1.2. В обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень скаржник зазначає про неврахування судами висновків щодо застосування норм:
- статті 23 Закону України "Про прокуратуру" (у контексті того, що у випадку, коли держава вступає в цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками), які викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 5023/10655/11, від 26.02.2019 у справі № 915/478/18, від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц; (у контексті того, що в судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через її відповідний орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах. Тобто в суді фактичною стороною у спорі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган), які викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 27.02.2019 у справі № 761/3884/18, від 26.06.2019 у справі № 587/430/16- ц;
- статті 23 Закону України "Про прокуратуру" (у контексті того, що не допускається здійснення Прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній), які викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20, а також у постанові Верховного Суду від 12.09.2023 у справі № 907/31/21;
- статей 2, 22, 48 Бюджетного кодексу України без урахування висновків Великої Палати Верховного Суду, які викладені у постанові від 21.06.2023 у справі № 905/1907/21, від 13.11.2019 у справі № 922/3095/18, від 23.10.2019 у справі № 922/3013/18 та Верховного Суду у постанові від 15.08.2023 у справі № 917/1203/21 (щодо відсутності у Прокурора повноважень на подання позову в інтересах держави в особі розпорядника бюджетних коштів нижчого рівня (отримувача бюджетних коштів), який є замовником публічної закупівлі);
- статей 203, 215, 216 ЦК України (у контексті того, що під час розгляду позовної вимоги про визнання правочину недійсним відповідачами по справі мають бути всі сторони цього правочину), які викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2022 у справі № 125/2157/19, а також в постановах Верховного Суду від 30.07.2020 у справі № 670/23/18, від 18.11.2020 у справі № 318/1345/17, від 26.01.2022 у справі № 917/2041/20, віл 26.09.2023 у справі № 910/2392/22, від 30.01.2024 у справі № 924/564/22, від 04.07.2024 у справі № 924/334/22, від 04.09.2024 у справі № 922/42/24.
4.1.3. Водночас для обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України Товариство вказує на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування положень статей 217, 638 ЦК України та частини третьої статті 180 Господарського кодексу України (далі - ГК України) у подібних правовідносинах.
4.1.4. Відповідач вважає, що суди прийняли оскаржувані судові рішення з неправильним застосуванням норм матеріального права. У цьому контексті скаржник зазначає, що Прокурор просив суд визнати недійсними Додаткові угоди до договору лише в частині умов щодо збільшення ціни за одиницю товару, однак оспорювані угоди містять також і інші умови Договору, щодо зміни яких сторони дійшли згоди, та які не є предметом оскарження в межах цього спору. Задовольняючи вимоги Прокурора та визнаючи недійсними Додаткові угоди № 1-8 у повному обсязі, а не лише в частині збільшення ціни за одиницю товару, суди першої та апеляційної інстанції неправильно застосували положення статті 217 ЦК України.
4.1.5. Також скаржник вказує на те, що судами попередніх інстанцій неправильно застосовано положення пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону №922-VIII.
4.2. Доводи інших учасників справи
4.2.1. Прокурор у відзиві на касаційну скаргу просив у її задоволенні відмовити, рішення місцевого господарського суду та постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін.
4.2.2. Позивачі своїм правом на подання відзиву на касаційну скаргу не скористалися.
5. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
5.1. Судами встановлено, що за результатами проведеної процедури закупівлі UA-2021-03-31-003598-с (джерело фінансування закупівлі - Державний бюджет України) 02.06.2021 між позивачем 3 (споживач) та відповідачем (постачальник) укладений договір на постачання електричної енергії), зокрема, постачання 1300460 кВт*год на суму 3 109 743,18 грн з ПДВ.
5.2. Відповідно до пункту 2.1 Договору, постачальник продає електричну енергію споживачу для забезпечення потреб електроустановок споживача, а споживач, в свою чергу споживач зобов`язався оплатити постачальнику вартість використаної (купованої) електричної енергії та здійснити інші платежі згідно з умовами цього Договору.
5.3. Додатком № 1 до договору є заява приєднання, яка Ізмаїльським управлінням підписана 02.06.2021 та містить персоніфіковані дані останнього і відомості щодо початку постачання електричної енергії з 15.01.2021. Додаток до цієї заяви-приєднання до договору містить адреси об`єктів споживача та ЕІС-код точки комерційного обліку.
5.4. Додатком № 2 до договору є комерційна пропозиція ПВЦ-Індивідуальна комерційна пропозиція, відповідно до якої ціна на електричну енергію на дату проведення аукціону складає - 1,99272 грн за 1 кВт*год без ПДВ. У складі ціни врахований тариф на послуги з передачі електричної енергії, встановлений регулятором (НКРЕКП), що на дату проведення аукціону складає 0,29393 грн за 1 кВт*год без ПДВ.
5.5. Тариф може бути змінено відповідно до пункту 7 частини п`ятої статті 41 Закону № 922-VIII в разі затвердження постановою НКРЕКП, що оформлено укладанням додаткової угоди до договору. Датою зміни ціни за спожиту електричну енергію вважається дата введення постановою НКРЕКП в дію нового тарифу. Ціна закупівлі електричної енергії в розрахункових періодах змінюється відповідно до пункту 2 частиною п`ятою статті 41 Закону № 922-VIII. Зміна ціни за спожиту електричну енергію внаслідок збільшення ціни закупівлі електричної енергії узгоджується сторонами шляхом укладання додаткової угоди до договору і застосовується з початку розрахункового періоду, в якому відбулась така зміна. Постачальник та споживач дійшли згоди, що у разі зміни складових ціни на електричну енергію внаслідок внесення змін до законодавства або прийняття нового законодавства, що впливає на порядок формування або розмір ціни, зміни (у т.ч. збільшення) державних регульованих цін, що включені в ціну на електроенергію, інфляції або будь-які інші зміни складових ціни, що не залежать від постачальника, в періоді, наступному за розрахунковим, проводиться перерахунок вартості електричної енергії без додатковою узгодження з клієнтом і застосовуються з моменту введення їх в дію згідно з чинним законодавством. Постачальник повідомляє, що споживач при будь-якому збільшенні ціни (збільшені ціни у комерційній пропозиції в новій редакції), має право після її оприлюднення або отримання повідомлення про це від постачальника, припинити дію договору без сплати будь-яких штрафних санкцій чи іншої фінансової компенсації постачальнику, якщо споживач не приймає нові умови.
5.6. Додатком № 3 до договору є обсяги постачання (закупівлі) електричної енергії споживачем, згідно з яким річний обсяг постачання дорівнює 1 300,46 тис. кВт*год. Додатком 4 до договору є порядок розрахунків.
5.7. Судами попередніх інстанцій встановлено, що на час укладання Договору, сторонами було погоджено всі істотні умови договору, а саме: предмет, ціну та строк виконання зобов`язань за договором відповідно до вимог ГК України та Закону.
5.8. В подальшому, між Ізмаїльським управлінням та Товариством укладено додаткові угоди із додатками до Договору (комерційна пропозиція ПВЦ-Індивідуальна комерційна пропозиція та Обсяги постачання/закупівлі електричної енергії), зокрема:
- Додатковою угодою від 14.09.2021 № 1 сторони домовилися змінити ціну за електричну енергію за 1 кВт*год, у зв`язку з коливанням ціни такого товару на ринку, та без збільшення загальної вартості договору з посиланням на інформацію з вебсайту ДП Оператор ринку та визначили, що ціна за 1 кВт*год становить 2,6303904 грн з ПДВ; сторонами змінена редакція абзацу 2 пунктів 2.1 Додатків 2, 3 Договору та визначена кількість електричної енергії на 2021 рік в обсязі 1201979 кВт*год за ціною з 01.08.2021 - 2,191992 грн без ПДВ за 1 кВт*год;
- Додатковою угодою від 04.11.2021 № 2 сторони домовилися змінити ціну за електричну енергію за 1 кВт*год, у зв`язку з коливанням ціни такого товару на ринку, та без збільшення загальної вартості договору з посиланням на інформацію з вебсайту ДП Оператор ринку та визначили, що ціна за 1 кВт*год становить 2,89316 грн з ПДВ; сторонами змінена редакція абзацу 2 пунктів 2.1 Додатків 2, 3 Договору та визначена кількість електричної енергії на 2021 рік в обсязі 1177869 кВт*год за ціною з 01.10.2021 - 2,41097 грн без ПДВ за 1 кВт*год;
- Додатковою угодою від 05.11.2021 № 3 сторони домовилися змінити ціну за електричну енергію за 1 кВт*год, у зв`язку з коливанням ціни такого товару на ринку, та без збільшення загальної вартості Договору з посиланням на інформацію з вебсайту ДП Оператор ринку та визначили, що ціна за 1 кВт*год становить 3,1822 грн з ПДВ; сторонами змінена редакція абзацу 2 пунктів 2.1 Додатків 2, 3 до Договору та визначена кількість електричної енергії на 2021 рік в обсязі 1155947 кВт*год за ціною з 01.10.2021 - 2,65183 грн без ПДВ за 1 кВт*год;
- Додатковою угодою від 08.11.2021 № 4 сторони домовилися змінити ціну за електричну енергію за 1 кВт*год, у зв`язку з коливанням ціни такого товару на ринку, та без збільшення загальної вартості договору з посиланням на інформацію з вебсайту ДП Оператор ринку та визначили, що ціна за 1 кВт*год становить 3,5001 грн з ПДВ; сторонами змінена редакція абзацу 2 пунктів 2.1 Додатків 2, 3 до Договору та визначена кількість електричної енергії на 2021 рік в обсязі 1136018 кВт*год за ціною з 01.10.2021 - 2,91675 грн без ПДВ за 1 кВт*год;
- Додатковою угодою від 09.11.2021 № 5 сторони домовилися змінити ціну за електричну енергію за 1 кВт*год, у зв`язку з коливанням ціни такого товару на ринку, та без збільшення загальної вартості договору з посиланням на інформацію з вебсайту ДП Оператор ринку та визначили, що ціна за 1 кВт*год становить 3,6751 грн з ПДВ; сторонами змінена редакція абзацу 2 пунктів 2.1 Додатків 2, 3 до Договору та визначена кількість електричної енергії на 2021 рік в обсязі 1126518 кВт*год за ціною з 01.10.2021 - 3,06258 грн без ПДВ за 1 кВт*год;
- Додатковою угодою від 22.11.2021 № 6 сторони домовилися змінити ціну за електричну енергію за 1 кВт*год, у зв`язку з коливанням ціни такого товару на ринку, та без збільшення загальної вартості договору з посиланням на інформацію з вебсайту ДП Оператор ринку та визначили, що ціна за 1 кВт*год становить 4,0422 грн з ПДВ; сторонами змінена редакція Додатку 2 договору та визначена ціна з 01.11.2021 - 3,3685 грн без ПДВ за 1 кВт*год;
- Додатковою угодою від 23.11.2021 № 7 сторони домовилися змінити ціну за електричну енергію за 1 кВт*год, у зв`язку з коливанням ціни такого товару на ринку, та без збільшення загальної вартості договору з посиланням на інформацію з вебсайту ДП Оператор ринку та визначили, що ціна за 1 кВт*год становить 4,44606 грн з ПДВ; сторонами редакція Додатку 2 до Договору і визначена ціна з 01.11.2021 - 3,70505 грн без ПДВ за 1 кВт*год;
- Додатковою угодою від 24.11.2021 № 8 сторони домовилися змінити ціну за електричну енергію за 1 кВт*год, у зв`язку з коливанням ціни такого товару на ринку, та без збільшення загальної вартості договору з посиланням на інформацію з вебсайту ДП Оператор ринку та визначили, що ціна за 1 кВт*год становить 4,89023 грн з ПДВ; сторонами змінена редакція Додатку 2 до Договору та визначена ціна з 01.11.2021 - 4,07519 грн без ПДВ за 1 кВт*год.
5.9. Станом на дату укладення Договору ціна на електричну енергію складала 2,391264 грн за 1 кВт*год та з укладанням спірних Додаткових угод № 1-8 до Договору поступово збільшувалася . Зокрема в редакції Додаткової угоди № 8 до Договору ціна за 1 кВт*год складала вже - 4,890228 грн за 1 кВт*год. Тобто у загальному була збільшена за ініціативою відповідача на 104 %.
5.10. Суди також встановили, що в матеріалах справи відсутні будь-які листи відповідача до позивача 3 з обґрунтуваннями такої зміни ціни щодо укладання Додаткових угод № 1 - 5 у порівнянні з 02.06.2021 (дата укладення договору), з вказанням обставин неможливості виконання відповідачем Договору за ціною, яка запропонована Товариством під час участі у процедурі закупівлі ціні. Тобто Додаткові угоди № 1 - 5 до Договору сторонами укладено взагалі без обґрунтування відповідачем причин, через які виконання Договору за існуючою ціною є для нього вочевидь невигідним, а підвищення ціни було непрогнозованим для відповідача станом на час укладення Договору.
5.11. В матеріалах справи наявний лист відповідача від 12.11.2021 № 13/03-5544, в якому останній пропонував позивачу 3 збільшити ціну за одиницю електричної енергії на 9,99% та підписати Додаткову угоду № 6 до Договору. Підставою для збільшення ціни відповідач вказав позивачу-3 такі обставини: 30.07.2021 НКРЕКП прийнято постанову № 1227 "Про внесення зміни до постанови НКРЕКП від 08 квітня 2020 року N766", якою змінено цінові обмеження на ринку електричної енергії, у зв`язку з чим, як вбачається з інформації офіційного сайту ДП Оператор ринку, відбулось значне коливання ціни електричної енергії на ринку на добу наперед. Так, в порівнянні середньозважених цін на ринку на добу наперед у торговій зоні ОЕС (об`єднаної енергетичної системи) України за вересень 2021 року (з 01.09.2021 до 30.09.2021) та жовтень 2021року (з 01.10.2021 до 31.10.2021) відсоток коливання (зміни) ціни склав + 25,22 %. У свою чергу, ціна на ринку на добу наперед є складовою ціни на електричну енергію згідно умов договору, а саме комерційної пропозиції. Додатком до цього листа відповідача вказана лише Додаткова угода № 6 до договору у двох примірниках.
5.12. В матеріалах справи наявний лист відповідача від 12.11.2021 № 13/03-5543, в якому останній пропонував позивачу 3 збільшити ціну за одиницю електричної енергії на 9,99% та підписати Додаткову угоду № 7 до договору. Підставою для збільшення ціни відповідач вказав такі обставини: 30.07.2021 НКРЕКП прийнято постанову № 1227 "Про внесення зміни до постанови НКРЕКП від 08 квітня 2020 року N766", якою змінено цінові обмеження на ринку електричної енергії, у зв`язку з чим, як вбачається з інформації офіційного сайту ДП Оператор ринку, відбулось значне коливання ціни електричної енергії на ринку на добу наперед. Так, в порівнянні середньозважених цін на ринку на добу наперед у торговій зоні ОЕС (об`єднаної енергетичної системи) України за першу декаду жовтня 2021 року (з 01.10.2021 до 10.10.2021) та першу декаду листопада 2021 року (з 01.11.2021 до 10.11.2021) відсоток коливання (зміни) ціни склав + 31,42%. У свою чергу, ціна на ринку на добу наперед є складовою ціни на електричну енергію згідно умов договору, а саме комерційної пропозиції. Додатком до цього листа відповідача вказана лише Додаткова угода № 7 до договору у двох примірниках.
5.13. В матеріалах справи наявний лист відповідача від 12.11.2021 № 13/03-5542, в якому відповідач пропонував позивачу 3 збільшити ціну за одиницю електричної енергії на 9,99 % та підписати Додаткову угоду № 8 до Договору. Підставою для збільшення ціни відповідач вказав такі обставини: 30.07.2021 НКРЕКП прийнято постанову № 1227 "Про внесення зміни до постанови НКРЕКП від 08 квітня 2020 року N766", якою змінено цінові обмеження на ринку електричної енергії, у зв`язку з чим, як вбачається з інформації офіційного сайту ДП Оператор ринку, відбулось значне коливання ціни електричної енергії на ринку на добу наперед. Так, в порівнянні середньозважених цін на ринку на добу наперед у торговій зоні ОЕС (об`єднаної енергетичної системи) України за жовтень 2021 року (з 01.10.2021 до 31.10.2021) та першу декаду листопада 2021 року (з 01.11.2021 до 10.11.2021) відсоток коливання (зміни) ціни склав + 20,82%. У свою чергу, ціна на ринку на добу наперед є складовою ціни на електричну енергію згідно умов Договору, а саме комерційної пропозиції. Додатком до цього листа відповідача вказана лише Додаткова угода № 8 до Договору у двох примірниках.
5.14. Проаналізувавши вказані листи, судами встановлено, що відповідачем взагалі не обґрунтовано та не підтверджено наявність факту коливання ціни на електричну енергію в період між 02.06.2021 та 24.11.2021. Зокрема, за висновком суду, Товариством взагалі не обґрунтовано для замовника (позивача 3) пропозицію про підвищення ціни, визначеної у Договорі та не обґрунтовано обставин щодо неможливості виконання Договору по запропонованій під час участі у тендері ціні. Взагалі не наведено будь-яких причин, через які виконання укладеного Договору стало для нього вочевидь невигідним. Як і не доведено обставин, що підвищення ціни є непрогнозованим (його неможливо було передбачити і закласти в ціну товару на момент подання постачальником тендерної пропозиції).
5.15. Суди попередніх інстанцій також встановили, що за наслідками виконання умов Договору споживання електричної енергії Ізмаїльським управлінням фактично сплачено вартість спожитої електричної енергії за цінами визначеними Додатковими угодами № 1 - 8 до Договору на загальну суму 3 109 743,18 грн.
5.16. Звертаючись до суду з позовом у даній справі Прокурор вказував на те, що необхідність звернення з даним позовом зумовлена потребою захистити інтереси держави. Підставою реалізації Прокурором представницьких функцій стала усвідомлена пасивна поведінка позивача 3, який є стороною спірних правочинів. Ізмаїльське управління є державною бюджетною неприбутковою організацією, яке належить до сфери управління Державного агентства рибного господарства та забезпечує потреби держави або територіальної громади. Закріплене за ним майно належить йому на праві оперативного управління та є державною власністю. Утримання позивача 3 здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України, а процедуру закупівлі товарів, робіт і послуг також здійснює за рахунок коштів Державного бюджету згідно з законодавством України.
5.17. Тобто Ізмаїльське управління є стороною спірного Договору, виконує функцію розпорядника бюджетних коштів, шляхом проведення закупівлі електричної енергії за кошти Державного бюджету України, з метою забезпечення потреб держави або територіальної громади та зобов`язане ефективно та раціонально використовувати дані кошти, чим сприяти недопущенню порушень інтересів держави у бюджетній сфері та у сфері публічних закупівель. Позивач 3 має право звернутись до суду щодо захисту порушених інтересів, однак не звертався до суду про стягнення вказаної суми коштів.
5.18. З посиланням на те, що укладання Додаткових угод №1 - 8 до Договору призвело до нераціонального та неефективного використання бюджетних коштів (безпідставної зміни істотних умов договору: зростання ціни товару), що не відповідає положенням Закону №922-VIII та законодавчо визначеним принципам, за якими мають здійснюватися такі закупівлі, Прокурор звернувся з позовом до суду про визнання таких Додаткових угод до Договору недійсними та стягнення з відповідача вартості електричної енергії, недопоставленої на виконання Договору в розмірі 71 910,09 грн, як безпідставно отриманих грошових коштів.
6. Порядок та межі розгляду справи судом касаційної інстанції
6.1. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
6.2. Імперативними приписами частини другої статті 300 ГПК України чітко встановлено межі перегляду справи судом касаційної інстанції, а саме: суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
6.3. Згідно з доводами касаційної скарги Товариство оскаржує рішення суду першої та апеляційної інстанції лише в частині висновків щодо наявності підстав для держави в особі позивача 3 (Ізмаїльського управління) та можливості їх задоволення. В частині висновків суду першої інстанції щодо відсутності підстав для задоволення вимог Прокурора поданих в інтересах держави в особі позивача 1 та позивача 1 відповідач не оскаржує (в цій частині висновки суду першої інстанції також не були предметом апеляційного перегляду), а тому в цій частині касаційним господарським судом не переглядаються.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
7. Джерела права. Оцінка аргументів учасників справи і висновків апеляційного господарського суду
7.1. Причиною виникнення спору зі справи стало питання щодо наявності чи відсутності підстав для визнання недійсними: Додаткової угоди від 14.09.2021 № 1, Додаткової угоди від 04.11.2021 № 2, Додаткової угоди від 05.11.2021 № 3, Додаткової угоди від 08.11.2021 № 4, Додаткової угоди від 09.11.2021 № 5, Додаткової угоди від 22.11.2021 № 6, Додаткової угоди від 23.11.2021 № 7, Додаткової угоди від 24.11.2021 № 8 у частині зміни ціни за 1 кВ/год електричної енергії та, відповідно, зміни запланованих обсягів постачання і стягнення з Товариства на користь Ізмаїльське управління безпідставно отриманих грошових коштів у розмірі 71 910,09 грн.
7.2. Касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, наведених скаржником і які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
7.3. При цьому сам скаржник у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначає підставу, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження покладається на скаржника.
7.4. Верховний Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства, закріплених у частині третій статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
7.5. У касаційній скарзі Товариство зазначає про те, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували положення статті 23 Закону України "Про прокуратуру" та статей 2, 22, 48 Бюджетного кодексу України без урахування висновків Верховного Суду щодо застосування означених норм матеріального права. Суди безпідставно залишили поза увагою, що не допускається здійснення Прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній та відсутності у Прокурора повноважень на подання позову в інтересах держави в особі розпорядника бюджетних коштів нижчого рівня (отримувача бюджетних коштів).
7.6. Також вважає, що суди неправильно застосували положення 203, 215, 216 ЦК України та не взяли до уваги, що позивач 3 є стороною оспорюваних правочинів, а тому при оспорюванні Додаткових угод №1-8 до Договору Прокурор мав визначити його в якості співвідповідача. У цьому аспекті вважає, що суди попередніх інстанцій мали відмовити в задоволенні вимог Прокурора.
7.7. Крім того, відповідач вважає, що задовольняючи вимоги Прокурора та визнаючи недійсними Додаткові угоди № 1-8 у повному обсязі, а не лише в частині збільшення ціни за одиницю товару, суди першої та апеляційної інстанції неправильно застосували положення статті 217 ЦК України.
7.8. У контексті доводів касаційної скарги на обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України та висновків судів першої та апеляційної інстанції у застосуванні положень статті 53 ГПК України та статті 23 Закону України "Про прокуратуру", Верховний Суд зазначає таке.
7.9. Законодавець чітко визначив, які судові рішення, з яких підстав і у яких випадках можуть бути оскаржені до суду касаційної інстанції. Так, відповідно до положень пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.
7.10. При цьому для касаційного перегляду з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі недостатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є незастосування правових висновків, які мали бути застосовані у подібних правовідносинах у справі, в якій Верховний Суд зробив висновки щодо застосування норми права, із правовідносинами у справі, яка переглядається.
7.11. Правові висновки Верховного Суду не мають універсального характеру для всіх без винятку справ, а регулятивний вплив пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, у якій передбачено таку підставу касаційного оскарження, як застосування судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку, поширюється саме на подібні (аналогічні) правовідносини.
7.12. Вирішуючи питання визначення подібності правовідносин за пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, то в силу приписів статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", Верховний Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19, в якій визначено критерій подібності правовідносин:
- для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін "подібні правовідносини", зокрема пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України та пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями;
- з-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими;
- подібність суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи [див. постанови від 27.03.2018 у справі №910/17999/16 (пункт 32); від 25.04.2018 у справі №925/3/17 (пункт 38); від 16.05.2018 у справі №910/24257/16 (пункт 40); від 05.06.2018 у справі №243/10982/15-ц (пункт 22); від 31.10.2018 у справі №372/1988/15-ц (пункт 24); від 05.12.2018 у справах №522/2202/15-ц (пункт 22) і №522/2110/15-ц (пункт 22); від 30.01.2019 у справі №706/1272/14-ц (пункт 22)]. Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов`язаних із правами й обов`язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб`єктів (видової належності сторін спору) й об`єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).
7.13. Обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження судових рішень передбачену пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник наголошує на тому, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права, а саме положення статті 53 ГПК України та статті 23 Закону України "Про прокуратуру" без урахування висновку Верховного Суду щодо застосування цих норм права у подібних правовідносинах. Зокрема, вважає, що Прокурор не навів правомірних підстав для звернення з зазначеним позовом до суду.
7.14. Надаючи оцінку наведеним доводам скаржника стосовно неврахування судами попередніх інстанцій правових висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 27.02.2019 у справі № 761/3884/18 від 20.11.2018 у справі № 5023/10655/11, від 26.02.2019 у справі № 915/478/18, від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц, від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20, від 21.06.2023 у справі № 905/1907/21, від 13.11.2019 у справі № 922/3095/18, від 23.10.2019 у справі № 922/3013/18, від 20.11.2018 у справі № 5023/10655/11, від 26.02.2019 у справі № 915/478/18, від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц, а також у постановах Верховного Суду від 15.08.2023 у справі № 917/1203/21 та від 12.09.2023 у справі № 907/31/21, колегія суддів виходить з такого.
7.15. Згідно з пунктом 3 частини першої статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
7.16. Згідно з принципом jura novit curia ("суд знає закони") під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, оскільки повноваження органів влади, зокрема, і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними.
7.17. Згідно із частиною третьою статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
7.18. За приписами частини четвертої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.
7.19. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.
7.20. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена суб`єктом владних повноважень.
7.21. За приписами статті 53 ГПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статті 174 цього Кодексу.
7.22. Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, аналіз положень статті 53 ГПК України у взаємозв`язку із змістом частиною 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" дає підстави вважати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді у випадках, зокрема, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесено відповідні повноваження.
7.23. Таким чином, прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу. Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.
7.24. Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.
7.25. Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.
7.26. Отже, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.
7.27. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у випадку, коли держава вступає в цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема цивільних, правовідносинах. Тому у відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 5023/10655/11, від 26.02.2019 у справі № 915/478/18, від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц, від 18.03.2020 у справі № 553/2759/18, від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц, від 20.07.2022 у справі № 910/5201/19, від 05.10.2022 у справах № 923/199/21 та № 922/1830/19).
7.28. Велика Палата Верховного Суду також звертала увагу на те, що в судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через її відповідний орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (постанови від 27.02.2019 у справі № 761/3884/18, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц, від 20.07.2022 у справі № 910/5201/19, від 05.10.2022 у справах № 923/199/21 та № 922/1830/19).
7.29. Тобто, під час розгляду справи в суді фактично стороною у спорі є держава, навіть якщо Прокурор визначив стороною у справі певний орган (постанови Великої Палати Верховного Суду від 27.02.2019 у справі № 761/3884/18, від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц (на які посилається скаржник), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц, від 05.10.2022 у справах № 923/199/21 та № 922/1830/19).
7.30. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11.06.2024 у справі № 925/1133/18 наголосила на тому, що у разі, якщо державний орган або орган місцевого самоврядування діє або приймає рішення всупереч закону та інтересам Українського народу, прокурор має право діяти на захист порушених інтересів держави шляхом подання відповідного позову до суду. В цьому випадку органи, які прийняли рішення чи вчинили дії, що, на думку прокурора, порушують інтереси держави, набувають статусу відповідача.
7.31. Орган державної влади (або місцевого самоврядування), який порушив права держави чи територіальної громади прийняттям незаконного рішення від імені відповідного суб`єкта права, не може (в силу відсутності повноважень на захист) та не повинен (з огляду на відсутність спору з іншим учасником цивільних правовідносин) бути позивачем за позовом прокурора, спрямованим на оскарження незаконного рішення цього ж органу та відновлення порушених прав і законних інтересів держави чи територіальної громади. В процесуальному аспекті орган, який прийняв такий акт, не має зацікавленості у задоволенні позовних вимог, відстоюючи правомірність своїх дій, що суперечить правовому статусу позивача. Водночас доведення правомірності дій, які оспорюються позивачем, забезпечується процесуальними повноваженнями відповідача. При цьому фактичним позивачем за позовом, поданим в інтересах держави, є держава, а не відповідний орган або прокурор.
7.32. Узагальнюючи наведені у постанові від 11.06.2024 у справі № 925/1133/18 висновки щодо застосування норм права, Велика Палата Верховного Суду виснувала, що:
1) прокурор звертається до суду в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, якщо:
- орган є учасником спірних відносин і сам не порушує інтересів держави, але інший учасник порушує (або учасники порушують) такі інтереси;
- орган не є учасником спірних відносин, але наділений повноваженнями (компетенцією) здійснювати захист інтересів держави, якщо учасники спірних відносин порушують інтереси держави;
2) прокурор звертається до суду в інтересах держави як самостійний позивач, якщо:
- відсутній орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах;
- орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, є учасником спірних відносин і сам порушує інтереси держави.
7.33. У справі, що розглядається суди встановили, зокрема, що Прокурор звернувся до суду з позовом в інтересах держави в особі: Держаудитслужби (позивач 1), Державного агентства рибного господарства (позивач 2) та Ізмаїльського управління (позивач 3).
7.34. Зі змісту оскаржуваних судових рішень по суті спору вбачається, що задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що при укладанні оспорюваних Додаткових угод не додержані вимоги про збільшення ціни за одиницю товару не більше ніж на 10 %; споживач мав беззаперечне право на отримання електричної енергії по ціні, визначеній в укладеному сторонами Договорі, однак підписав оскаржувані Додаткові угоди, внаслідок чого ціна електричної енергії збільшилася на 104 %, що, на думку місцевого господарського суду, свідчить про наявність так званого "каскадного" укладення Додаткових угод, яке є нечесною і недобросовісною діловою практикою з боку продавця (відповідача) і призводить до нівелювання результатів відкритих торгів; оскільки спірні Додаткові угоди до договору підлягають визнанню недійсними, підстава для оплати поставленої електричної енергії за ціною, встановленою у Додаткових угодах, фактично відпала, а тому відповідач повинен повернути грошові кошти у розмірі 71 910,09 грн як безпідставно набуте майно.
7.35. При цьому суди попередніх інстанцій дійшли висновку про те, що ефективним засобом захисту інтересів держави у цьому випадку є стягнення безпідставно отриманих підприємством коштів до бюджету, а саме на рахунок Ізмаїльського управління (позивача 3), як розпорядника бюджетних коштів.
7.36. У вирішенні питання застосування положень статті 53 ГПК України та статті 23 Закону України "Про прокуратуру" суди попередніх інстанцій також зазначили, що Прокурор також визначив уповноваженою особою на вжиття дієвих заходів, спрямованих на усунення порушень держави у спірних правовідносинах - Держаудитслужбу (орган, уповноважений державою здійснювати функції контролю у сфері закупівель за бюджетні кошти у цих правовідносинах) та Державне агентства рибного господарства (як головний розпорядник бюджетних коштів, за рахунок яких оплачений товар за оспорюваними Додатковими угодами до Договору).
7.37. За змістом оскаржуваних судових рішень саме позивач 3 у спірних правовідносинах наділений владними повноваженнями, оскільки джерелом фінансування Договору є державний бюджет, а Ізмаїльське управління належить до сфери управління Державного агентства рибного господарства та забезпечує потреби держави або територіальної громади.
7.38. Обґрунтовуючи свій висновок в цій частині суди зазначили, що підставою реалізації Прокурором представницьких функцій стала усвідомлена пасивна поведінка позивача 3, який після виявлення порушень законодавства, про які повідомлено окружною прокуратурою, мав право звернутись до суду щодо захисту порушених інтересів. При цьому, Ізмаїльською окружною прокуратурою, на виконання вимог статті 23 Закону України "Про прокуратуру", скеровано на адресу Ізмаїльського управління відповідний лист, яким повідомлено про наявність порушень при підписанні Додаткових угод до Договору постачання електричної енергії. Проте, відповідно до отриманої відповіді від 01.11.2022 № 435/12, Ізмаїльське управління повідомило, що не вбачає порушень вимог чинного законодавства під час укладення Додаткових угод, та відповідно не має наміру звернення до суду щодо їх оскарження. Відтак, маючи відповідні правомочності для звернення до суду з цим позовом позивач 3, як уповноважений орган та сторона Договору надані йому повноваження на захист порушеного права не використовує.
7.39. Зокрема, у вирішенні питання щодо наявності підстав для представництва Прокурором інтересів держави в особі позивача 3 суди виходили з такого:
- Ізмаїльське управління є стороною спірного Договору та виконує функцію розпорядника бюджетних коштів, шляхом проведення закупівлі електричної енергії за кошти державного бюджету України саме з метою забезпечення потреб держави або територіальної громади;
- Ізмаїльське управління належить до сфери управління - Державного агентства рибного господарства України та у своїй діяльності Управління керується Конституцією та законами України, указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, наказами Міністерства аграрної політики та продовольства України, наказами Держрибагентства, іншими нормативно-правовими актами та цим Положенням. Майно Ізмаїльського управління є державною власністю, закріплене за ним і належить йому на праві оперативного управління;
- відчуження основних засобів, що є державною власністю і закріплені за Управлінням, здійснюється з дозволу Держрибагентства, у порядку, встановленому законодавством України. Утримання Ізмаїльського управління здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України, та інших джерел, не заборонених законодавством;
- спірна закупівля фінансувалася за рахунок коштів державного бюджету, отже у даному випадку загроза порушення інтересів держави полягає у порушенні чинного законодавства про публічні закупівлі.
7.40. За висновками судів, реалізуючи надану бюджетну компетенцію щодо раціонального, ощадливого та ефективного використання державних фінансів, у спірних правовідносинах діяв не як учасник зобов`язальних правовідносин, а реалізовував державну політику у сфері публічних закупівель. Отже, нераціональне використання позивачем 3, у тому числі при укладенні, виконанні оспорюваних Додаткових угод до Договору, має наслідком порушення фактично публічних інтересів (інтересів держави), оскільки Ізмаїльське управління є учасником бюджетного процесу та виконує функцію розпорядника бюджетних коштів. Тобто у спірних правовідносинах реалізує публічну функцію.
7.41. З вищезазначених норм та встановленими матеріалами справи обставин випливає, що у даному випадку загроза порушення інтересів держави полягає у порушенні чинного законодавства про публічні закупівлі і саме Ізмаїльське управління є органом, уповноваженим державою здійснювати заходи щодо розпорядження бюджетними коштами саме з метою забезпечення потреб держави або територіальної громади. Однак, будучи обізнаним про такі порушення жодних заходів щодо повернення такої не вжив.
7.42. Як вбачається з матеріалів справи і встановлено судами Ізмаїльською окружною прокуратурою, на виконання вимог статті 23 Закону України "Про прокуратуру", скеровано на адресу Ізмаїльського управління водного господарства відповідний лист, яким повідомлено про наявність порушень при підписанні додаткових угод до Договору постачання електричної енергії.
7.43. Однак, відповідно до отриманої відповіді від 01.11.2022 № 435/12, ізмаїльське управління повідомило, що не вбачає порушень вимог чинного законодавства під час укладення оспорюваних Додаткових угод, та відповідно не має наміру звернення до суду щодо їх оскарження.
7.44. Отже, позивач 3 був обізнаний про неефективність використання державних коштів, однак дій щодо звернення до суду з позовом з метою захисту інтересів держави не вчиняв, що свідчить про неналежне виконання повноважень щодо захисту майнових прав держави.
7.45. Таким чином, Прокурор належним чином обґрунтував наявність підстав для представництва інтересів держави в особі Ізмаїльського управління, що спростовую доводи скаржника у зазначеній частині.
7.46. Верховний Суд, також акцентує увагу на тому, що у пунктах 8.10 - 8.14 постанови від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20 (на яку посилається скаржник) Велика Палата Верховного Суду зазначила, зокрема таке: "Беручи до уваги викладене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що заборона на здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній, передбачена абзацом третім частини третьої статті 23 Закону, має застосовуватись з урахуванням положень абзацу першого частини третьої цієї статті, який передбачає, що суб`єкт, в особі якого прокурор може звертатись із позовом в інтересах держави, має бути суб`єктом владних повноважень, незалежно від наявності статусу юридичної особи".
7.47. Щодо посилань скаржника про неправильне застосування положень 203, 215, 216 ЦК України (в контексті того, що під час розгляду позовної вимоги про визнання правочину недійсним відповідачами по справі мають бути всі сторони цього правочину), викладеного в постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2022 у справі № 125/2157/19, а також у постановах Верховного Суду від 30.07.2020 у справі № 670/23/18, від 18.11.2020 у справі № 318/1345/17, від 26.01.2022 у справі № 917/2041/20, від 26.09.2023 у справі № 910/2392/22, від 30.01.2024 у справі № 924/564/22, від 04.07.2024 у справі № 924/334/22, від 04.09.2024 у справі № 922/42/24, Суд зазначає таке.
7.48. У цьому аспекті колегія суддів акцентує увагу на тому, що у пунктах 96 - 101 постанови від 11.06.2024 у справі № 925/1133/18 Велика Палата Верховного Суду звернула увагу та наголосила, що: "… помилковим є підхід, за якого у цій категорії справ - справах за позовами прокурора, поданими на захист інтересів держави, порушених унаслідок незаконних дій органів державної влади, місцевого самоврядування, їх посадових осіб - питання про належного відповідача вирішується як вторинне, похідне від питання про те, якого результату прагне досягнути прокурор своїм позовом.
Коло відповідачів не може визначатися залежно від того, чи залишиться до кого звертатися з позовом, якщо орган, уповноважений захищати інтереси держави у відповідних правовідносинах, буде визначений прокурором позивачем, навіть якщо цей орган сам спричинив порушення інтересів держави.
Відповідач визначається незалежно від процесуальної позиції інших учасників справи. Відповідачем у господарському судочинстві є особа, до якої звернена вимога позивача, яка своєю чергою спрямована на захист відповідного порушеного права або законного інтересу.
Прокурор визначає склад відповідачів самостійно в кожному конкретному випадку залежно від характеру спірних правовідносин, змісту порушених прав та інтересів держави, суб`єктів, які мають здійснювати захист цих прав та інтересів у відповідній сфері, обраного прокурором способу захисту останніх, який повинен бути ефективним та спрямованим на повне поновлення порушеного або оспорюваного права (тобто не має потребувати додаткового звернення з іншими вимогами до учасників спірних правовідносин) тощо (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 28.09.2022 у справі № 483/448/20, пункт 7.12; від 20.06.2023 у справі № 633/408/18, пункт 10.13; від 08.11.2023 у справі № 607/15052/16-ц, пункт 8.12).
У пункті 7.17 постанови від 25.06.2019 у справі № 910/17792/17 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що сторони - це суб`єкти матеріально-правових відносин, які виступають на захист своїх інтересів і на яких поширюється законна сила судового рішення. Позивачем є особа, яка має право вимоги (кредитор), а відповідачем - особа, яка повинна виконати зобов`язання (боржник). При цьому відповідач має бути такою юридичною чи фізичною особою, за рахунок якої, в принципі, можливо було б задовольнити позовні вимоги. З огляду на зміст наведених норм захисту в судовому порядку підлягають порушене право й охоронювані законом інтереси саме від відповідача.
Виходячи з викладеного, в зазначеній категорії справ найперше належить встановити, про захист яких інтересів держави йдеться, якими суб`єктами вони були порушені, в чому полягало порушення та можливість за рахунок таких суб`єктів задовольнити позовні вимоги".
7.49. Крім того, за висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними в пункті 69 постанови від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц, підпункті 8.19 постанови від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20 та пункті 40 постанови від 18.01.2023 у справі № 488/2807/17, оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia ("суд знає закони") під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.
7.50. Таким чином, у вирішенні доводів касаційної скарги виходячи із обставин справи, встановлених попередніми судовими інстанціями та з урахуванням наведених вище висновків Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів наголошує, що в силу вимог статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор наділений повноваженнями звернутися з позовом на захист інтересів держави в особі саме того органу владних повноважень, на відновлення прав якого безпосередньо спрямований позов у спірних правовідносинах та на задоволення прав та інтересів якого і заявлено позовну вимогу (про стягнення, повернення майна).
7.51. Отже, незалежно від того, що позивач 3 є стороною оспорюваних Додаткових угод № 1-8 Прокурор подав позовом в інтересах Ізмаїльського управління, як належного отримувача коштів у розмірі 71910,09 грн в порядку, визначеному законом.
7.52. Посилання заявника у касаційній скарзі на правові позиції, викладені у постановах викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 5023/10655/11, від 26.02.2019 у справі № 915/478/18, від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц, від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20, від 21.06.2023 у справі № 905/1907/21, від 13.11.2019 у справі № 922/3095/18, від 23.10.2019 у справі № 922/3013/18, а також у постановах Верховного Суду від 15.08.2023 у справі № 917/1203/21 та від 12.09.2023 у справі № 907/31/21, є безпідставними, оскільки наявність інтересів держави є предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом за конкретних фактичних обставин (фактичні обставини у зазначених справах не є ідентичними обставинам у цій справі).
7.53. У вирішенні доводів касаційної скарги та з урахуванням висновків судів першої та апеляційної інстанції, колегія суддів також вважає за необхідне зазначити, що у постанові від 10.04.2024 у справі № 520/8065/19 Велика Палата Верховного Суду (у спорі за позовом прокурора в інтересах держави в особі НАН України та Інституту) виснувала, що НАН України є державною неприбутковою бюджетною організацією (установою). Якщо законодавцем виключено можливість представництва прокурором державних компаній, то така норма не може тлумачитись у спосіб розширення обсягу процесуальної заборони на інших суб`єктів господарювання, зокрема державних організацій (установ). Оскільки позов у цій справі подано прокурором в інтересах держави в особі НАН України, яка є державною неприбутковою бюджетною організацією, немає підстав вважати, що прокурор здійснює представництво інтересів державної компанії. Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне відступити від висновків, викладених у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.06.2022 у справі № 909/835/18, від 13.12.2022 у справі № 927/682/20, від 30.05.2023 у справі № 914/4127/21, та зазначити, що оскільки НАН України наділений повноваженнями щодо управління об`єктами державної власності, що належать до сфери його управління, тобто на основі законодавства здійснює управлінські функції, то прокурор має повноваження на представництво інтересів держави в особі НАН України, що відповідає приписам частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру".
7.54. Отже, висновки судів в цій частині у повній мірі відповідають та узгоджуються з висновками Великої Палати Верховного Суду у застосуванні положень статті 53 ГПК України та статті 23 Закону України "Про прокуратуру".
7.55. Разом з тим:
- у справі № 761/3884/18 предметом спору були вимоги фізичної особи до Держави Україна в особі Адміністрації Державної прикордонної служби України, Державної казначейської служби України про визнання дій протиправними, відшкодування матеріальних і моральних збитків;
- у справі № 587/430/16-ц предметом спору були вимоги Прокурора до Головного управління Держгеокадастру у Сумській області та фізичної особи про визнання незаконними та скасування наказів, визнання недійсним договору оренди і повернення земельної ділянки;
- у справі № 5023/10655/11 в межах справи про банкрутство розглядалися вимоги Слобожанського об`єднаного управління Пенсійного Фонду України м. Харкова до Державного підприємства (боржника у справі про банкрутство) про стягнення заборгованості з відшкодування пільгових пенсій, призначених на пільгових умовах;
- у справі № 915/478/18 предметом спору були вимоги Одеської регіональної служби державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду на державному кордоні та транспорті до Товариства про стягнення заборгованості за надані ветеринарно-санітарні послуги та інфляційних втрат і трьох процентів річних, нарахованих на суму заборгованості на підставі положень частини другої статті 625 ЦК України;
- у справі 922/3095/18 предметом спору були вимоги Товариства до Управління праці та соціального захисту населення адміністрації Холодногірського району Харківської міської ради про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат за рахунок субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг та житлових субсидій населенню на оплату електроенергії, природного газу, послуг тепло-, водопостачання та водовідведення, квартирної плати (утримання будинків і споруд та прибудинкових територій), управління багатоквартирним будинком, вивезення побутового сміття та рідких нечистот. Позовні вимоги вмотивовано тим, що позивач здійснював постачання природного газу на пільгових умовах певним категоріям споживачів, на яких поширюється дія законодавства України щодо права отримання пільг, проте відповідач, який є головним розпорядником коштів місцевого бюджету з виконання програм соціального захисту населення несвоєчасно провів розрахунок щодо відшкодування витрат, понесених позивачем унаслідок надання послуг з газопостачання на пільгових умовах за спірний період;
- у справі № 552/3469/18 предметом спору були вимоги фізичної особи, як заінтересованої особи, що не є стороною паровичну про визнання недійсним договору дарування;
- у справі № 670/23/18 предметом спору були вимоги визнання недійсним договору відступлення права за договором іпотеки; у справі №542/546/19-ц предметом спору були вимоги фізичної особи до Полтавської обласної ради про визнання незаконним та скасування рішення про передачу у користування мисливських угідь;
- у справі № 318/1345/17 предметом спору були вимоги про визнання недійсними договорів купівлі-продажу квартири та земельної ділянки;
- у справі № 917/2041/20 предметом спору були вимоги про визнання недійсними договорів оренди землі та визнання договорів оренди землі поновленими.
- у справі № 910/2392/22 спір стосувався визнання незаконним пункту рішення та визнання недійсною додаткової угоди до договору про надання в користування мисливських угідь;
- у справі № 907/31/21 предметом спору були вимоги Прокурора в інтересах держави в особі Фонду державного майна України та Державного підприємства до Головного управління Держгеокадастру в Закарпатській області та Товариства про визнання недійсним договору оренди землі;
- у справі № 910/11847/19 предметом спору були вимоги Товариства до Комунального некомерційного підприємства про стягнення заборгованості за договором;
- у справі № 922/3013/18 предметом спору були вимоги Товариства до Управління праці та соціального захисту населення адміністрації Холодногірського району Харківської міської ради, про стягнення заборгованості за рахунок субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг і житлових субсидій населенню;
- у справі № 125/2157/19 предметом спору були вимоги фізичної особи до іншої фізичної особи про визнання договорів недійсними та поділ спільного майна подружжя;
- у справі № 910/7122/17 предметом спору були вимоги Товариства до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Банку про зобов`язання вчинити дії (включити кредиторські вимоги позивача до реєстру акцептованих вимог кредиторів Банку).
7.56. Наведене дає підстави дійти висновку, що означені скаржником висновки Верховним Судом зроблені у справах за інших фактичних обставин ніж у справі, що розглядається, а правовідносини сторін не є тотожними з правовідносинами у справі, що розглядається, у тому числі і за іншого суб`єктного складу учасників справи.
7.57. Посилання скаржника на висновки, які викладені у постановах Верховного Суду від 04.07.2024 у справі № 924/334/22, від 15.08.2023 у справі № 917/1203/21 та від 0.09.2024 у справі № 922/42/24 також не можуть вважатися обґрунтованими оскільки у означених справах вимоги Прокурором заявлені у тому числі в інтересах комунального підприємства. У справі № 916/1062/23 також вимоги Прокурором заявлено в інтересах Державного закладу (дитячого спеціалізованого [спеціального]) санаторію.
7.58. Суд зазначає, що питання застосування положень статті 53 ГПК України та статті 23 Закону України "Про прокуратуру" правовідносини у кожному спорі є відмінними, оскільки кожного разу суд у вирішенні питання, виходить з конкретних обставин, які залежать від предмета і підстав позову Прокурора, інтересу держави за захистом якого звернувся Прокурор. Визначення складу учасників спору Прокурор здійснює самостійно виходячи із змісту правовідносин та інтересу держави, який підлягає захисту.
7.59. У цьому аспекті Верховний Суд звертає увагу на те, що посилання на практику Верховного Суду (без аналізу та врахування обставин справи, за яких судом касаційної інстанції було зроблено відповідні висновки) щодо оцінки того чи іншого аргументу, які зроблені на підставі встановлених фактичних обставин конкретної справи і наявних в матеріалах справи доказів, не є свідченням застосування судами попередніх інстанцій у цій справі норм матеріального права без урахування висновків Верховного Суду щодо їх застосування.
7.60. У цьому аспекті Верховний Суд також звертає увагу скаржника, що недостатньо лише зазначення постанови Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права, обов`язковою умовою є те, що правовідносини у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду і у якій подається касаційна скарга) мають бути подібними.
7.61. Проаналізувавши зміст вказаних вище постанов Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду, за критеріями подібності, ураховуючи висновки Великої Палати Верховного Суду, які викладені у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19, та наявність/відсутність правових висновків, які не враховано судами під час розгляду цієї справи, Верховний Суд дійшов висновку про неподібність цих справ за наведеними істотними правовими ознаками зі справою, що розглядається, окресленими у цій ухвалі, і тому застосування норм матеріального права за неподібності правовідносин у цих справах не може бути аналогічним, а вказані скаржниками для порівняння судові рішення Верховного Суду - релевантними до обставин цієї справи.
7.62. Таким чином, доводи касаційної скарги з посиланням на означені постанови Верховного Суду ніяким чином не спростовують обґрунтованих висновків судів першої та апеляційної інстанції, оскільки зводяться лише до виокремлення скаржником певних висновків Суду без урахування їх дійсного змісту та до власних бачень скаржника щодо можливості їх застосування у спірних правовідносинах.
7.63. Отже, підстава касаційного оскарження, обґрунтована скаржником з посиланням на пункт у частини другої статті 287 ГПК України, не знайшла свого підтвердження та відхиляється Судом.
7.64. Ще однією підставою касаційного оскарження скаржник визначив пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України, а саме відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування положень статей 217, 638 ЦК України та частини третьої статті 180 ГК України у подібних правовідносинах.
7.65. Відповідно до приписів пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, зокрема, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
7.66. Положення цієї статті спрямовані на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.
7.67. У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України, необхідно встановити відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, а також, наявність/відсутність неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
7.68. Суд також звертає увагу, що правові висновки суду, у тому числі касаційної інстанції, формулюються виходячи з конкретних обставин справи. Тобто, на відміну від повноважень законодавчої гілки влади, до повноважень суду не належить формулювання абстрактних правил поведінки для всіх життєвих ситуацій, які підпадають під дію певних норм права (постанова Великої Палати Верховного суду від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц).
7.69. Отже, формування Верховним Судом висновку має стосуватися спірних конкретних правовідносин, ураховуючи положення чинного законодавства та встановлені судами під час розгляду справи обставини. При цьому формування правового висновку не може здійснюватися поза визначеними статтею 300 Господарського процесуального кодексу України межами розгляду справи судом касаційної інстанції.
7.70. Відповідно до положень статті 217 ЦК України недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.
7.71. Положеннями частини першої статті 638 ЦК України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
7.72. Згідно з частиною третьою статті 180 ГК України при укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.
7.73. У контексті доводів касаційної скарги Суд зазначає про те, що означені норми є загальними нормами матеріального права та підлягають однаковому застосуванню у будь-якому спору ініційованому стороною про недійсність укладеного правочину незалежно від змісту господарського зобов`язання визначеного його умовами та правового регулювання прав та обов`язків сторін за такою угодою.
7.74. Як встановили суди, у ініційованому Прокурором спорі предметом спору є Додаткові угоди до Договору постачання електричної енергії споживачу.
7.75. Станом на момент підписання Договору про закупівлю сторонами погоджені істотні умови - предмет, кількість, ціна, строк виконання зобов`язань за договором відповідно до вимог статей 180 ГК України та Закону № 922-VIII.
7.76. Зміст оскаржуваних судових рішень свідчить, що суди дослідили та надали оцінку оскаржуваним Додатковим угодам № 1-8 та умовам Договору і встановили, що внаслідок укладання цих угод сторонами безпідставно змінено істотні умови Договору. Зокрема, ціну за одиницю товару у бік збільшення на 104 % від первинної ціни при відсутності відповідного коливання ціни такого товару на ринку, внаслідок чого також безпідставно зменшено обсяги закупівлі.
7.77. За результатами вирішення спору суди визнали недійсними Додаткові угоди №1-8 до Договору, внаслідок чого дійсною та чинною залишилась умова Договору щодо ціни за одиницю товару, яка визначена в самому Договорі (комерційній пропозиції).
7.78. При цьому, суди не встановили обставин, що спірними Додатковими угодами також вносились зміни до Договору стосовно будь-яких інших умов, окрім ціни за одиницю товару та обсягів електроенергії які мають бути поставлені з Договором.
7.79. Разом з тим, зі змісту оскаржуваних судових рішень по суті спору вбачається, що задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що при укладанні оспорюваних Додаткових угод не додержані вимоги про збільшення ціни за одиницю товару не більше ніж на 10 %; споживач мав беззаперечне право на отримання електричної енергії по ціні, визначеній в укладеному сторонами Договорі, однак підписав оскаржувані Додаткові угоди, внаслідок чого ціна електричної енергії збільшилася на 104 %, що, на думку місцевого господарського суду, свідчить про наявність так званого "каскадного" укладення Додаткових угод, яке є нечесною і недобросовісною діловою практикою з боку продавця (відповідача) і призводить до нівелювання результатів відкритих торгів; оскільки спірні Додаткові угоди до договору підлягають визнанню недійсними, підстава для оплати поставленої електричної енергії за ціною, встановленою у Додаткових угодах, фактично відпала, а тому відповідач повинен повернути грошові кошти у розмірі 71 910,09 грн як безпідставно набуте майно.
7.80. Застосовуючи висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 24.01.2024 у справі № 922/2321/22 про те, що у будь-якому разі ціна за одиницю товару не може бути збільшена більше ніж на 10% від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами в договорі за результатами процедури закупівлі, незалежно від кількості та строків зміни ціни протягом строку дії договору. Тобто під час дії договору про закупівлю сторони можуть неодноразово змінювати ціну товару в бік збільшення за наявності умов, встановлених у статті 652 ЦК України та пункті 2 частини п`ятої статті 41 Закону № 922-VIII, проте загальне збільшення такої ціни не повинно перевищувати 10 % від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами при укладенні договору за результатами процедури закупівлі, суди з огляду на викладене та враховуючи встановлені фактичні обставини спору (які не спростовані скаржником належними та допустимими доказами, стосовно укладення оспорюваних Додаткових угод № 1-8 з порушенням норм пункту 2 частини п`ятої статі 41 Закону № 922-VIII) визнали їх недійсними на підставі статей 203, 215 ЦК України.
7.81. Доводи касаційної скарги зазначених висновків судів попередніх інстанцій не спростовують та не свідчать про неправильне витлумачення та/або застосування судами норм статті 41, 44 Закону № 922-VIII та статей 203, 215, 216 ЦК України у вирішенні цього спору.
7.82. Отже, доводи касаційної скарги стосовно неправильного застосування судами статей 217, 638 ЦК України та частини третьої статті 180 ГК України фактично зводяться до незгоди скаржника з висновками судів попередніх інстанцій, необхідності встановлення інших обставин, ніж встановлені судами, та стосуються переоцінки наданих сторонами доказів з метою уникнути цивільно-правої відповідальності, а додатково перевіряти докази з огляду на статтю 300 ГПК України Верховний Суд не має права.
7.83. З огляду на викладене Суд зазначає про відсутність підстав для формування висновку у даній справі щодо зазначених відповідачем у касаційній скарзі норм права, адже під час розгляду справи судами не встановлено обставини, про які стверджує відповідач. Крім того скаржник взагалі не наводить жодного доводу, які саме інші умови Договору (які є істотними у контексті виконання сторонами договірних зобов`язань) сторонами було змінено у оскаржуваних Додаткових угодах.
7.84. Верховний Суд при касаційному перегляді оскаржуваних судових рішень не виявив неправильного застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, а отже, з огляду на доводи та аргументи учасників справи, встановлені судами фактичні обставини справи, мотиви задоволення позовних вимог, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для формування окремого правового висновку Верховного Суду щодо питання застосування наведених скаржником норм права в правовідносинах, що склалися в цій справі.
7.85. З урахуванням наведеного колегія суддів не вбачає підстав для зміни чи скасування оскаржуваних судових рішень у касаційному провадженні, яке відкрито з підстави, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України.
7.86. Водночас суд касаційної інстанції приймає доводи, наведені у відзиві Прокурора на касаційну скаргу, з огляду на викладене у цій постанові.
7.87. Враховуючи спірний характер правовідносин сторін, доводи касаційної скарги, які могли / можуть вплинути на їх правову кваліфікацію у світлі застосування норм права судом, наведена міра обґрунтування цього судового рішення є достатньою у світлі конкретних обставин справи, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Інші доводи касаційної скарги не є суттєвими і вагомими та не впливають на результат розгляду касаційної скарги.
7.88. Колегія суддів касаційної інстанції акцентує, що, переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію "суду права", а не "суду факту", отже, відповідно до статті 300 ГПК України перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених судами попередніх інстанцій фактичних обставин справи.
7.89. Верховний Суд зазначає, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, одним з елементів якого є принцип правової визначеності.
7.90. Ключовим елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а отже, системність і послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів. Суб`єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії.
7.91. Отже, правові норми та судова практика підлягають застосуванню таким чином, яким вони є найбільш очевидними та передбачуваними для учасників цивільного обороту в Україні.
7.92. Верховний Суд у прийнятті цієї постанови керується й принципом res judicata, базове тлумачення якого вміщено в рішеннях Європейського суду з прав людини від 09.11.2004 у справі "Науменко проти України", від 19.02.2009 у справі "Христов проти України", від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України", в яких цей принцип розуміється як елемент принципу юридичної визначеності, що вимагає поваги до остаточного рішення суду та передбачає, що перегляд остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду не може здійснюватись лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі, а повноваження судів вищого рівня з перегляду (у тому числі касаційного) мають здійснюватися виключно для виправлення судових помилок і недоліків. Відхід від res judicate можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини, наявності яких у цій справі скаржник не зазначив й не обґрунтував.
7.93. Колегія суддів касаційної інстанції, враховуючи рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" та від 28.10.2010 у справі "Трофимчук проти України", зазначає, що учасникам справи надано вичерпну відповідь на всі істотні, вагомі питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
7.94. Водночас суд касаційної інстанції приймає доводи, наведені у відзиві Прокурора на касаційну скаргу, з огляду на викладене у цій постанові.
8. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
8.1. Відповідно до пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
8.2. З огляду на викладене у пунктах 7.8.- 7.58. цієї постанови касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства з підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, слід закрити.
8.3. Згідно зі статтею 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
8.4. З огляду на зазначене Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги Товариства щодо оскарження рішення Господарського суду Одеської області від 03.06.2024 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 09.10.2024 у справі № 916/2714/23 з підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін через відсутність передбачених процесуальним законом підстав для їх скасування.
9. Судові витрати
9.1. Оскільки з підстави касаційного оскарження, визначеної пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, Верховний Суд дійшов висновку про закриття касаційного провадження, а з підстави, визначеної пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, - про залишення оскаржуваних судових рішень без змін, то судові витрати за розгляд касаційної скарги покладаються на скаржника.
Керуючись статтями 129, 296, 300, 308, 309, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Одеська обласна енергопостачальна компанія" на рішення Господарського суду Одеської області від 03.06.2024 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 09.10.2024 у справі № 916/2714/23 відкрите на підставі пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, закрити.
2. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Одеська обласна енергопостачальна компанія" у частині підстави, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Одеської області від 03.06.2024 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 09.10.2024 у справі № 916/2714/23 - без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя І. Бенедисюк
Суддя А. Ємець
Суддя Т. Малашенкова
Суд | Касаційний господарський суд Верховного Суду |
Дата ухвалення рішення | 14.01.2025 |
Оприлюднено | 21.01.2025 |
Номер документу | 124518040 |
Судочинство | Господарське |
Господарське
Касаційний господарський суд Верховного Суду
Бенедисюк I.М.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2025Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні