Постанова

від 15.01.2025 по справі 638/3799/23

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 січня 2025 року

м. Київ

справа № 638/3799/23

провадження № 61-14970св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В. (суддя-доповідач),

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Харківська державна зооветеринарна академія, Державний біотехнологічний університет,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, - профспілкова організація Харківської державної зооветеринарної академії,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова у складі судді Смирнова В. А.

від 13 листопада 2023 року та постанову Харківського апеляційного суду

у складі колегії суддів: Тичкової О. Ю., Кружиліної О. А., Мальованого Ю. М.,

від 12 вересня 2024 року, і виходив з наступного.

Короткий зміст заявлених позовних вимог

1. У травні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовами про стягнення заборгованості із заробітної плати, вихідної допомоги, визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, анулювання запису про звільнення у трудовій книжці, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди.

2. Свої вимоги позивач мотивував тим, щоз 2008 року по 2022 рік він працював на посаді професора, завідувача кафедри гігієни тварин ветеринарної санітарії Харківської державної зооветеринарної академії (далі - академія, ХДЗА). 03 квітня 2023 року його ознайомили з наказом голови комісії з реорганізації ХДЗА № 12-к від 22 лютого 2022 року про звільнення у зв`язку із скороченням штату працівників. Цей наказ вважає незаконним, оскільки звільнення відбулось з порушенням встановленого законом порядку. Одночасно з попередженням про звільнення з роботи йому не були запропоновані всі наявні вакантні посади, що відповідають його кваліфікації у новоствореному Державному біотехнологічному університеті (далі - університет, ДБТУ). Звільнення відбулося за відсутності згоди первинної профспілкової організації, членом якої він є. Не враховано його переважне право на залишення на роботі.

3. Крім цього ОСОБА_1 посилався на те, що при звільнені з ним не було проведено повного розрахунку, а саме не виплачена заробітна плата за січень, лютий 2022 року у розмірі 46 785, 55 грн та вихідна допомога при звільненні у розмірі середньомісячного заробітку у розмірі 29 408, 17 грн.

4. Згідно з доводами позивача, незаконними діями відповідача, що полягали у порушенні його права на працю, йому було завдано моральну шкоду, яка полягає у душевних стражданнях, яких він зазнав у зв`язку з протиправною поведінкою щодо нього, а також у приниженні честі, гідності та ділової репутації. Вказував, що він працював у ХДЗА з 1979 року, створив наукову школу з гігієни тварин і ветеринарної санітарії, яка налічує понад 25 кандидатів наук і 1 доктора наук, понад 10 років був головою спеціалізованої вченої ради та є почесним професором академії. Він був відзначений державними нагородами за плідну та наполегливу працю, має понад 250 наукових робіт та є автором 8 монографій.

5. З урахуванням зазначеного, ОСОБА_1 просив: скасувати наказ про його звільнення; поновити його на роботі на посаді завідувача кафедри санітарії, гігієни та ветеринарної медицини ДБТУ з 22 лютого 2022 року; зобов`язати ХДЗА анулювати запис про його звільнення у трудовій книжці; стягнути з ДБТУ середній заробіток за весь час вимушеного прогулу з 22 лютого 2022 року по день ухвалення рішення суду; стягнути вихідну допомога при звільненні; стягнути з ДБТУ 50 000 грн на відшкодування завданої моральної шкоди.

6. Ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 11 липня 2023 року цивільні справи за вищезазначеними позовами об`єднано в одне провадження, об`єднаній справі присвоєно № 638/3799/23.

Основний зміст та мотиви рішення суду першої інстанції

7. Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 13 листопада 2023 року позовні заяви ОСОБА_1 до ХДЗАта ДБТУ про стягнення вихідної допомоги, заборгованості по заробітній платі, про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, анулювання запису у трудовій книжці, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди залишено без задоволення. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

8. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження обґрунтованості позовних вимог.Суд встановив, що розпорядження Кабінету Міністрів України № 43 1-р від 12 травня 2021 року, наказ Міністерства освіти і науки України від 18 червня 2021 року № 689, накази голови комісії з реорганізації ХДЗА № 312 від 07 липня 2021 року та № 358-к від 25 жовтня 2021 року свідчать про зміну в організації виробництва та праці ХДЗА у зв`язку з реорганізацією установи, що супроводжувалось скороченням чисельності штату працівників та змінами у штаті за посадами. Судом встановлено, що ОСОБА_1 з моменту попередження про наступне вивільнення фактично припинив виконувати свої трудові обов`язки на займаній посаді та систематично був відсутній на робочому місці. Позивачу пропонувалася інша посада професора у новоствореному закладі вищої освіти, від прийняття якої він відмовився, що й стало причиною його звільнення на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України. Враховуючи ту обставину, що при реорганізації ХДЗА шляхом її приєднання до ДБТУ відбулося скорочення штату науково-педагогічних працівників ХДЗА, посилання на недотримання вимог статті 42 КЗпП України визнані безпідставним. ХДЗА зверталося до відповідної профспілкової організації щодо звільнення відповідача, однак відповіді не отримала. Отже при звільненні позивача не було допущено порушення процедури, передбаченої статтями 42, 43, 43-1 Кодексу законів про працю України.

Основний зміст та мотиви постанови суду апеляційної інстанції

9. Постановою Харківського апеляційного суду від 12 вересня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 13 листопада 2023 року - без змін.

10. Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, оскільки звільнення позивача з роботи відбулося на законних підставах, з дотриманням встановленого законом поряду. Позивачу пропонувалася посада професора кафедри санітарії, гігієни та судової ветеринарної медицини у ДБТУ, з посадовим окладом згідно з штатним розкладом, що відповідала його професії та спеціальності. Роботодавець, на виконання вимог статті 43 КЗпП України, звернувся до профспілкової організації ХДЗА з проханням надати згоду на звільнення ОСОБА_1 на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, проте відповіді від профспілки не отримав, а тому суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про дотримання роботодавцем встановленої законом процедури звільнення працівника.

11. Апеляційний суд зазначив, що позивач протягом січня-лютого 2022 року покладені на нього трудові обов`язки не виконував, на робочому місці в ХДЗА був відсутній, тому заробітна плата йому не нараховувалася та виплаті при звільненні 20 лютого 2022 року не підлягала. За змістом наказу про звільнення та особового рахунку позивачу була нарахована та виплачена компенсація за невикористані дні щорічної відпустки у розмірі 7 215,12 грн. Вихідна допомога при звільненні була виплачена позивачу у грудні 2021 року на підставі помилково виданого наказу про звільнення.

Узагальнені доводи касаційної скарги

12. 09 листопада 2024 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 13 листопада 2023 року та постанову Харківського апеляційного суду від 12 вересня 2024 року і ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог.

13. Підставами касаційного оскарження судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального і порушення норм процесуального права, вказавши, що суди застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 вересня 2018 року у справі № 800/538/17, у постановах Верховного Суду від 18 серпня 2021 року у справі № 659/51/20, від 03 березня 2021 року у справі № 212/9737/15, від 02 червня 2021 року у справі № 369/11031/17, від 10 лютого 2022 року у справі № 381/2583/20, від 04 липня 2023 року у справі № 519/313/20, від 11 липня 2023 року у справі № 489/6509/21, від 04 жовтня 2023 року у справі № 336/5779/22, від 18 жовтня 2023 року

у справі № 757/40483/21 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України), а також не дослідили зібрані у справі докази та не надали їм належної правової оцінки. Крім того, вказує, що суди першої та апеляційної інстанцій залишили без розгляду клопотання про витребування доказів від 28 квітня 2023 року та без виконання клопотання та ухвалу Дзержинського районного суду про витребування доказів (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

14. Заявник вважає, що роботодавець жодного разу не запропонував йому усіх вакантних посад, які існували з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, чим грубо порушив приписи статті 49-2 КЗпП України. Суд апеляційної інстанції не надав належної правової оцінки діям керівництва відповідачів стосовно грубого порушення вимог статті 49-2 КЗпП України.

15. Згідно з доводами касаційної скарги, суди попередніх інстанцій належним чином не дослідили причин невключення позивача до списків на продовження роботи в ДБТУ при наявності діючого контракту завідувача кафедри гігієни і ветеринарної санітарії з 01 вересня 2019 року по 31 серпня 2024 року, що призвело до позбавлення його права на працю. Також не звернули уваги на зміст позовних вимог.

16. Заявник вказує, що судами не взято до уваги відсутність згоди профспілкової організації на звільнення його із займаної посади. Суди не дослідили лист профспілкового органу, у якому містилася відмова у наданні згоди на розірвання трудового договору з ним та прохання надати документи, що підтверджують законність намірів адміністрації. Відповідачі проігнорували позицію профспілки і грубо порушили вимоги трудового законодавства.

17. Також заявник звертає увагу на те, що у попередженні про наступне вивільнення від 28 жовтня 2021 року не зазначено, яку йому було запропоновано посаду, в якому підрозділі ДБТУ, з якого часу, а також не вказано, коли і кому потрібно повідомити про своє рішення щодо згоди на звільнення чи згоди обійняти нову посаду. Апеляційним судом не було надано оцінки його додатковим поясненням, а також не враховано, що роботодавець не створив умов для виконання роботи протягом вересня 2021 року - лютого 2022 року.

18. У касаційній скарзі заявник вказує на те, що під час вирішення спору судами не було досліджено питання переважного права на залишення на роботі. Відповідачі у порушення статті 42 КЗпП України не зробили порівняльний аналіз кваліфікації і продуктивності праці працівників та протиправно надали перевагу і залишили працювати працівників з очевидно нижчою кваліфікацією, ніж у нього.

19. Позивач також звертає увагу на те, що судами було неправильно відмовлено у задоволенні його позовних вимог про стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні по день ухвалення судового рішення, а також стягнення вихідної допомоги. Позивач вказує, що судом першої інстанції було безпідставно стягнуто з нього судовий збір.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

20. Ухвалою Верховного Суду від 05 грудня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі № 638/3799/23.

21. Ухвалою Верховного Суду від 26 грудня 2024року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

22. У поданому відзиві на касаційну скаргу ДБТУ посилається на те, що доводи касаційної скарги не спростовують правильних по суті судових рішень. Під час вирішення спору суди дійшли об`єктивних висновків про те, що звільнення позивача відбулося з дотриманням чинного законодавства, а оскаржуваний наказ є законним та обґрунтованим. Застосування норм матеріального права Харківським апеляційним судом у цій справі повністю узгоджується з висновками Верховного Суду, сформульованими при розгляді подібних справ. Вважає, що роботодавцем було дотримано приписи статей 40, 49-2 КЗпП України при звільненні позивача із займаної посади на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України. У встановлений статтею 43 КЗпП України строк профспілковою організацією не було повідомлено комісію з реорганізації ХДЗА результати розгляду подання про звільнення позивача, у зв`язку з чим було прийнято рішення про звільнення позивача. Позивачем не наведено об`єктивних доводів щодо його звільнення з порушенням вимог трудового законодавства. Позивачем було отримано вихідну допомогу при звільненні.

23. Позивач подав відповідь на відзив, у якій вказує на обґрунтованість доводів касаційної скарги, зокрема у частині невиконання роботодавцем обов`язку з повідомлення працівника про наявність всіх вакантних посад, просить касаційну скаргу задовольнити.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

24. Відповідно до копій трудової книжки ОСОБА_1 , витягу з наказу № 278-к від 29 серпня 2021 року та контракту № 21 від 30 серпня

2019 року позивач з 01 вересня 2019 року працював на посаді професора, завідувача кафедри гігієни тварин та ветеринарної санітарії Харківської державної зооветеринарної академії.

25. Розпорядженням Кабінету Міністрів України № 43 1-р від 12 травня

2021 року було погоджено реорганізацію Харківського національного технічного університету сільського господарства імені Петра Василенка (код ЄДРПОУ 00493741), Харківської державної зооветеринарної академії (код ЄДРПОУ 00493758), Харківського національного аграрного університету

ім. В. В. Докучаєва (код ЄДРПОУ 00493764) та Харківського державного університету харчування та торгівлі (код ЄДРПОУ 01566330) шляхом їх приєднання до Державного біотехнологічного університету.

26. Наказом Міністерства освіти і науки України від 18 червня 2021 року

№ 689 було утворено Державний біотехнологічний університет та вирішено реорганізувати Харківську державну зооветеринарну академію шляхом її приєднання до Державного біотехнологічного університету з відповідними правовими наслідками.

27. За змістом пунктів 9, 15 наказу Міністерства освіти і науки України № 689 Державний біотехнологічний університет є правонаступником всього майна, прав та обов`язків Харківської державної зооветеринарної академії. На комісію з реорганізації було покладено зобов`язання попередити в установленому порядку працівників «Харківської державної зооветеринарної академії» про реорганізацію та забезпечити дотримання їх трудових прав та соціальних гарантій у порядку, визначеному законодавством України, у тому числі повідомити Державну службу зайнятості України про заплановане вивільнення працівників.

28. Наказом голови комісії з реорганізації ХДЗА № 312 від 07 липня 2021 року затверджено склад комісії з реорганізації академії та встановлено, що з моменту призначення комісії до голови комісії з реорганізації переходять повноваження щодо управління ХДЗА, а повноваження ректора припиняються. Вирішено попередити в установленому порядку працівників академії про реорганізацію та забезпечити дотримання їх трудових прав та соціальних гарантій у порядку, визначеному законодавством України, та повідомити Державну службу зайнятості України про заплановане вивільнення працівників, а також органи ДПС, ПФУ та Фонду соціального страхування про реорганізацію Харківської державної зооветеринарної академії.

29. Наказом голови комісії з реорганізації ХДЗА № 358-к від 25 жовтня

2021 року «Про виведення посад зі штатного розпису», визначено вивести зі шатного розкладу ХДЗА 01 січня 2022 року посади згідно з додатком 1 та з

08 лютого 2022 року посади згідно з додатком 2, здійснити попередження працівників про майбутнє вивільнення та провести їх звільнення або переведення на іншу роботу відповідно до вимог закону. Згідно з додатком № 1 до зазначеного наказу зі штатного розкладу академії виведена посада завідувача кафедри, професора, доктора наук.

30. Попередженням № 11 від 28 жовтня 2021 року ОСОБА_2 було попереджено про наступне звільнення з посади на підставі до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України. Проте від отримання зазначеного попередження ОСОБА_1 відмовився, що підтверджується актом від 28 жовтня 2021 року.

31. Протягом листопада - грудня 2021 року ОСОБА_1 неодноразово звертався до голови комісії з реорганізації ХДЗА, ДБТУ, Міністерства науки та освіти України з запитами про надання публічної інформації щодо дотримання процедури його звільнення у зв`язку з реорганізацією ХДЗА, у тому числі щодо наявних змін в організації виробництва та праці ХДЗА та отримання згоди профспілки ХДЗА на його звільнення. На зазначені звернення позивачу надавалися відповіді щодо наявних суттєвих змін в організації виробництва у зв`язку з реорганізацією ХДЗА, а також про пропозицію переведення на роботу до Державного біотехнологічного університету.

32. У зв`язку з наступним звільненням ОСОБА_1 була запропонована інша робота у ДБТУ - 0,5 ставки професора кафедри санітарії, гігієни та судової ветеринарної медицини у ДБТУ, з посадовим окладом згідно з штатним розписом 17 грудня 2021 року, що підтверджується даними листа - пропозиції іншої роботи № 218 від 17 грудня 2021 року.

33. Зазначена пропозиція не була вручена позивачу особисто у зв`язку з відсутністю його на робочому місці, що підтверджується актом

працівників ДБТУ від 21 грудня 2021 року. Тому 21 грудня 2021 року пропозиція була направлена поштою за місцем проживання позивача та була отримана ним особисто 22 грудня 2021 року.

34. Позивач факт отримання пропозиції не заперечував та пояснив суду що будь-якої відповіді на отриману пропозицію відповідачу не надав, оскільки така пропозиція його не влаштовувала.

35. Судами також встановлено, що ОСОБА_1 з моменту попередження про наступне вивільнення фактично припинив виконувати свої трудові обов`язки на займаній посаді та був відсутній на робочому місці, що підтверджується даними актів від 21, 24 грудня 2021 року, 04, 11, 19, 25 січня 2022 року, 08 лютого

2022 року та табелями обліку використаного робочого часу ХДЗА за січень та лютий 2022 року.

36. Наказом ХДЗА № 570-к від 23 грудня 2021 року ОСОБА_1 було звільнено з ХДЗА з 28 грудня 2021 року у зв`язку із скороченням штату працівників та передбачено випалити йому вихідну допомогу у розмірі середньомісячного заробітку, компенсацію за 27 днів невикористаної відпустки.

37. 28 грудня 2021 року вищезазначений наказ було визнано недійсним на підставі наказу ХДЗА № 584-к.

38. Водночас у частині виплати вихідної допомоги наказ ХДЗА № 570-к від 23 грудня 2021 року був виконаний, позивачу була нарахована та виплачена вихідна допомога при звільнені у розмірі 20 847, 45 грн.

39. 02 лютого 2023 року головою комісії з реорганізації ХДЗА було направлено подання до профспілкової організації ХДЗА з проханням надати згоду на звільнення ОСОБА_1 на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України.

40. Відомості про результати розгляду зазначеного подання у матеріалах справи відсутні.

41. Наказом № 12-к від 22 лютого 2022 року ОСОБА_1 був звільнений з посади професора, завідувача кафедри гігієни тварин та ветеринарної санітарії з 22 лютого 2022 року на підставі пункту 1 частини першої статті 40 К3пП України. З цим наказом ОСОБА_1 був ознайомлений 03 квітня 2023 року, що підтверджується його підписом.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

42. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

43. Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьоюстатті 411 цього Кодексу.

44. Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

45. Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

46. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частини перша та друга статті 5 ЦПК України).

47. Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

48. Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений статтею 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

49. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності, можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

50. Частиною другою статті 40 КЗпП України визначено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

51. Відповідно до частин першої-третьої статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.

52. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.

53. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно.

54. Враховуючи вищенаведені законодавчі положення, однією з найважливіших гарантій для працівників при зміні організації виробництва і праці, скороченні чисельності або штату є обов`язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника. Власник буде вважатися таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

55. Разом з тим, вирішуючи спір про поновлення працівника на роботі, звільненого у порядку пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, суд зобов`язаний у першу чергу перевірити наявність підстав для звільнення (чи мали місце реорганізація, зміни в організації виробництва і праці, скорочення штату або чисельності працівників), дотримання відповідної процедури і не досліджує питання доцільності скорочення чисельності або штату працівників.

56. Частиною другою статті 32 Закону України «Про вищу освіту» передбачено, що заклади вищої освіти мають право формувати та затверджувати власний штатний розпис відповідно до законодавства.

57. Згідно з правовими позиціями, висловленими Верховним Судом у постановах від 16 січня 2018 року у справі № 519/160/16-ц (провадження № 61-312св17) та від 06 лютого 2018 року у справі № 696/985/15-ц (провадження № 61-1214св18), суд не може вдаватися до обговорення та оцінки питання про доцільність і правомірність реорганізації, зміни в організації виробництва і праці, скорочення штату та чисельності працівників. Право визначати чисельність і штат працівників належить виключно власнику або уповноваженому ним органу, суд зобов`язаний тільки з`ясувати наявність підстав для звільнення.

58. Власник або уповноважений ним орган вправі на свій розсуд вносити зміни до штатного розпису, в тому числі має право зменшити чисельність посад, здійснити звільнення працівників, одночасно прийнявши рішення про прийняття на роботу працівників іншого фаху і кваліфікації, чисельність інших посад.

59. Верховний Суд, розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, неодноразово наголошував на тому, що вирішуючи питання дотримання норм трудового законодавства у спірних правовідносинах, суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача були зміни в організації виробництва і праці, зокрема, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджався він за два місяці про наступне вивільнення.

60. Вказаний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 вересня 2018 року у справі № 800/538/17, постановах Верховного Суду від 18 серпня 2022 року у справі № 212/7513/20, від 12 серпня 2021 року у справі № 487/989/20, від 24 березня 2021 року у справі

№ 757/46273/17-ц, від 17 лютого 2021 року у справі № 235/4593/19, від 08 січня 2024 рокуу справі № 760/29760/21 (провадження № 61-11873св23).

61. Відповідно до статті 43 КЗпП України розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України, має бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, крім випадків, визначених законом. У випадках, передбачених законодавством про працю, виборний орган первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, розглядає у п`ятнадцятиденний строк обґрунтоване письмове подання власника або уповноваженого ним органу про розірвання трудового договору з працівником. Виборний орган первинної профспілкової організації повідомляє власника або уповноважений ним орган про прийняте рішення у письмовій формі у триденний строк після його прийняття. У разі пропуску цього строку вважається, що виборний орган первинної профспілкової організації дав згоду на розірвання трудового договору.

62. Згідно з частиною сьомою статті 43 КЗпП України та частиною шостою статті 39 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» рішення профспілки про ненадання згоди на розірвання трудового договору з працівником має бути обґрунтованим. У разі якщо в рішенні немає обґрунтування відмови у такій згоді, роботодавець має право звільнити працівника без згоди виборного органу профспілки.

63. При припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку.

64. Статтею 116 КЗпП України визначено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

65. Згідно з частинами першою-четвертою статті 12, частинами першою п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

66. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

67. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

68. Розпорядження Кабінету Міністрів України № 431-р від 12 травня 2021 року, наказ Міністерства освіти і науки України від 18 червня 2021 року

№ 689, накази голови комісії з реорганізації ХДЗА № 312 від 07 липня 2021 року та № 358-к від 25 жовтня 2021 року, свідчать про реорганізацію ХДЗА, зміну організації праці.

69. Судом встановлено, що позивача попереджено у жовтні 2021 року про майбутнє звільнення у зв`язку з реорганізацією ХДЗА і запропоновано у грудні 2021 року посаду - 0,5 ставки професора кафедри санітарії, гігієни та судової ветеринарної медицини у ДБТУ, з посадовим окладом згідно з штатним розкладом, що відповідала його професії та спеціальності. Наявності інших вакансій у ДБТУ при розгляді цієї справи судами не встановлено.

70. Позивач відповіді, або ж заперечень щодо запропонованої вакансії професора кафедри санітарії, гігієни та судової ветеринарної медицини у ДБТУ не надав.

71. Судами взято до уваги, що позивач з моменту попередження про наступне звільнення був відсутній на робочому місці, що зафіксовано в актах від 21, 24 грудня 2021 року, 04, 11, 19, 25 січня 2022 року, 08 лютого 2022 року та табелях обліку використаного робочого часу ХДЗА за січень та лютий 2022 року.

72. Суди також встановили що роботодавець 02 лютого 2022 року на виконання вимог статті 43 КЗпП України звертався до профспілкової організації ХДЗА з метою отримання згоди на звільнення ОСОБА_1 на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України. Однак профспілковий орган не надав мотивованої відповіді роботодавцю.

73. Взявши до уваги відсутність будь-якої реакції з боку позивача на пропозицію роботодавця щодо зайняття вакантної посади у двомісячний строк з моменту її отримання (22 грудня 2021 року), суди дійшли висновку про правомірність його звільнення працівника із займаної посади 22 лютого 2022 року на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, з дотриманням вимог положень статті 49-2 КЗпП України.

74. Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний суд, враховуючи доводи апеляційної скарги, зауважив, що у судовому засіданні суду першої інстанції позивач вказував на те, що йому пропонували посаду у ДБТУ, з якою він не погодився. Не погодився саме з тим, що йому не запропонували посаду завідувача кафедри (а. с. 165, т. 4, зворот протоколу судового засідання).

75. Посилання позивача на порушення роботодавцем приписів статті 42 КЗпП України правильно визнані судами необґрунтованими, оскільки мала місце реорганізація ХДЗА шляхом її приєднання до ДБТУ.

76. Під вирішення спору судами також буловстановлено, що під час звільнення із займаної посади позивачу була нарахована та виплачена вихідна допомога при звільнені у розмірі 20 847, 45 грн, а підстави для стягнення заробітної плати за січень та лютий 2022 року відсутні, оскільки позивач був відсутній на робочому місці та не виконував покладених на нього трудових обов`язків, що підтверджується відповідними актами про відсутність на робочому місці, табелями обліку робочого часу.

77. Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, правильно встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, перевіривши доводи сторін спору та подані ними докази, дійшов загалом обґрунтованого висновку про доведеність роботодавцем законності підстав для звільнення позивача на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, оскільки встановленні у справі обставини свідчать про реорганізацію ХДЗА, зміну в організації діяльності та праці роботодавця, що супроводжувалося скороченням чисельності штату працівників та змінами в їх складі за посадами, а позивач не відреагував на пропозицію роботодавця щодо продовження роботи на вакантній посаді.

78. Також судом першої інстанції з дотриманням Закону України «Про судовий збір» стягнуто судових збір з позивача, враховуючи зміст заявлених позовних вимог.

79. Доводи касаційної скарги на правильність висновків судів попередніх інстанцій не впливають.

80. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника по суті спору та їх відображення в оскарженому рішенні суду першої інстанції та постанові апеляційного суду (з урахуванням доводів касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження), питання вмотивованості висновків судів першої та апеляційної інстанцій, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка розглядається, судами сторонам спору надано мотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних правовідносин, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих висновків судів попередніх інстанцій.

81. Слід зазначити, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).

82. Колегія суддів, надаючи оцінку судовим рішенням на предмет їх законності у межах доводів касаційної скарги, погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, оскільки суди, за встановлених у цій справі обставин, правильно застосували норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, та дійшли цілком обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

83. Колегія суддів враховує, що не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

84. Висновки судів першої та апеляційної інстанції, з урахуванням обставин цієї справи, не суперечать висновкам Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду, на які заявник послався в обґрунтування доводів касаційної скарги.

85. Частиною першою статті 410 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 400, 402, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

2. Рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 13 листопада

2023 року та постанову Харківського апеляційного суду від 12 вересня

2024 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников Судді О. В. Білоконь О. М. Осіян Н. Ю. Сакара В. В. Шипович