Постанова

від 25.12.2007 по справі 20-5/301-2/432

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

20-5/301-2/432

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ  АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ   СУД

Постанова

Іменем України

17 грудня 2007 року   Справа № 20-5/301-2/432

                    Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді                                                  Борисової Ю.В.,

суддів                                                                      Гонтаря В.І.,

                                                                                          Плута В.М.,

за участю представників сторін:

          представник позивача -  Відкритого акціонерного товариства "Кача"- Бикова Світлана Вікторівна,     Ліквидатор;

представник відповідача- Приватного підприємства "ТВИК" - Веремчук Марина Андріївна, довіреність №  б/н   від 09.08.07;

представник відповідача - Приватного підприємства "ТВИК" - Молчанов Антон Олександрович, довіреність №  б/н   від 09.08.07;

розглянувши апеляційну скаргу Приватного підприємства "ТВИК" на рішення господарського суду міста Севастополя (суддя  Шевчук Н.Г.) від 05.11.2007 у справі №20-5/301-2/432

за позовом           Відкритого акціонерного товариства "Кача" (вул. Ударна, 24, Кача, м. Севастополь, 99804; вул. Б.Кучера, 13 кв. 6, м. Севастополь, 99000)

до           Приватного підприємства "ТВИК" (вул. Громова, 52-67,Севастополь,99002)

про витребування майна; за зустрічним позовом про визнання права власності

                                                            ВСТАНОВИВ:

          Відкрите акціонерне підприємство „Кача” в особі ліквідатора Бикової Світлани Вікторівни звернулось до господарського суду міста Севастополя з позовом до приватного підприємства „Твик” про витребування майна, мотивуючи позовні вимоги тим, що майно - будинок магазину № 437, який знаходиться за адресою: м. Севастополь, вул. Фільченко, 5, вибуло з володіння позивача не з його волі, тому на підставі частини 1 статті 388 Цивільного кодексу України він має право його витребувати.

Змінивши під час судового розгляду справи предмет позову,  позивач просив суд визнати за товариством з обмеженою відповідальністю „Кача” право власності на будівлю магазина № 437, яка розташована за адресою: м. Севастополь, с. Верхнєсадове, вул. Фільченко, 5 (а.с. 69, 129-131).

Відповідач звернувся до господарського суду міста Севастополя з зустрічним позовом про визнання права власності на будівлю вказаного магазина за приватним підприємством „Твик”.

Рішенням господарського суду міста Севастополя  від  05.11.2007 у справі № 20-5/301-2/432 (суддя Шевчук Н.Г.)  первісний позов задоволено: визнано право власності за товариством з обмеженою відповідальністю „Кача” на будівлю магазину № 437, яка розташована за адресою:  м. Севастополь, с. Верхнєсадове, вул. Фільченко, 5, а також на користь товариства з обмеженою відповідальністю „Кача” стягнуто з приватного підприємства „Твик” витрати по сплаті держмита у сумі 85,00 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у сумі 118,00 грн.

У задоволенні зустрічного позову відмовлено.

Не погодившись з вказаним судовим рішенням, приватне підприємство „Твик” звернулось до Севастопольського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду  скасувати,  прийняти нове рішення, яким у задоволенні первісного позову відмовити, зустрічні позовні  вимоги задовольнити.

Апеляційна скарга мотивована неповним з'ясуванням судом усіх обставин, які мають істотне значення для правильного вирішення справи, а також порушенням норм матеріального права при прийнятті оскаржуваного рішення.

У судовому засіданні представник позивача, ліквідатор Бикова С.В., проти задоволення вимог апеляційної скарги заперечувала, просила залишити рішення суду першої інстанції без змін, стверджуючи, що товариство „Кача” у володіння зазначене вище майно товариству „Ітар-Плюс” не передавало, докази існування наміру продати це майно підприємству „Твик” відсутні. Оскільки на цей час право власності позивача на спірне майно оспорюється й не визнається, на підставі статті 392 ЦК України воно повинно бути визнано в судовому порядку.

Представник підприємства „Твик” наполягала на скасуванні судового рішення й задоволенні зустрічних позовних вимог, посилаючись на перехід права власності на спірне майно до товариства „Ітар-Плюс” на підставі статті 12 Закону України „Про господарські товариства” та правомірну передачу ним майна в результаті продажу підприємству „Твик”, яке є добросовісним набувачем майна.

Переглянувши судове рішення в порядку й на підставі статті 101 Господарського процесуального кодексу України, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосуванням судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, відповідність висновків суду обставинам справи, судова колегія вважає апеляційну скаргу такою, що  підлягає задоволенню, рішення господарського суду першої інстанції –скасуванню із прийняттям нового судового рішення про задоволення зустрічних позовних вимог з наступних підстав.

Встановлено, що ухвалою арбітражного суду міста Севастополя від 27.08.2000 порушено провадження у справі про банкрутство відносно відкритого акціонерного товариства „Кача”. Ухвалою від 29.01.2001 судом затверджений реєстр вимог кредиторів товариства.

Ухвалою від 15.03.2001  відкрите акціонерне товариство „Кача” визнане банкрутом, введена ліквідаційна процедура, призначений ліквідатор.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»(далі - Закон) ліквідація - це припинення діяльності суб'єкта підприємницької діяльності, визнаного господарським судом банкрутом, з метою здійснення заходів щодо задоволення визнаних судом вимог кредиторів шляхом продажу його майна.

На дату порушення провадження у справі про банкрутство і відкриття ліквідаційної процедури у власності відкритого акціонерного товариства „Кача” знаходилося майно, в тому числі магазин № 437, який розташований по вул. Фильченко, 5 в селі Верхнєсадове  міста Севастополя.

Як вбачається з протоколу загальних зборів акціонерів відкритого акціонерного товариства „Кача” від 24.05.2000,  загальними зборами акціонерів було ухвалено рішення про передачу до статутного фонду товариства з обмеженою відповідальністю „Ітар-плюс”  нерухомого майна, у тому числі будівлі магазину № 437.

Наявний в матеріалах справи протокол загальних зборів підтверджує розгляд на цих зборах питання про затвердження договору про внесення майнового внеску до статутного капіталу товариства „Ітар-Плюс” у вигляді нерухомого майна, за що проголосувало 98,68 % присутніх на зборах.

Статтею 41 Закону України „Про господарські товариства” встановлено, що вищим органом акціонерного товариства є загальні збори  товариства, до  компетенції яких, між іншим,  віднесено внесення  змін  до статуту товариства, у тому числі зміна розміру  його  статутного  капіталу.

Крім того, до компетенції загальних зборів акціонерів зазначеним Законом віднесено затвердження  договорів  (угод),  укладених  на  суму,  що перевищує вказану в статуті товариства.

Статтею 12 Закону України „Про господарські товариства” встановлено, що товариство є власником майна,  переданого  йому учасниками  у власність як вклад до статутного  (складеного)  капіталу.

Не можна погодитись із твердженням місцевого господарського суду стосовно того, що фактичної передачі нерухомого майна не відбулося, оскільки акти приймання-передачі не оформлювались. На думку судової колегії, апелянт цілком обґрунтовано зазначає, що  право власності на будівлю магазину № 437 перейшло до товариства з обмеженою відповідальністю „Ітар-плюс” в момент затвердження вищим органом товариства –загальними зборами акціонерів –договору про внесення майнового вкладу до статутного фонду товариства з обмеженою відповідальністю „Ітар-плюс”.

Викладене вище дозволяє зробити висновок, що суд першої інстанції при прийнятті рішення зробив висновки, які не відповідають фактичним обставинам справи.

Відповідно до частини 3 статті 104 Господарського процесуального кодексу України, підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи.  

Суд апеляційної інстанції відносно вимог первісного позову вважає за необхідне зазначити, що відповідно до статті 392 Цивільного кодексу України, власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Такий позов може бути подано особою, яка фактично володіє майном, а у даному випадку, як свідчать матеріали справи,  майно фактично знаходиться у володінні позивача за зустрічним позовом.

З урахуванням наведених обставин висновки суду щодо наявності підстав для визнання за позивачем з первісного позову прав власності на майно - магазин № 437, який розташований по вул. Фильченко, 5 в селі Верхнєсадове  міста Севастополя –відсутні, в задоволенні позову товариства „Кача” слід відмовити.

Також встановлено, що11.04.2001 р. між товариством з обмеженою відповідальністю „Ітар-Плюс” та приватним підприємством „Твик” укладено договір купівлі-продажу будівлі вказаного магазину № 437. При цьому в розділі „Предмет договору” вказано, що це майно належить продавцеві на підставі Договору від 12.01.2000, укладеного між ТОВ „Ітар-Плюс” та ВАТ „Кача”.

Зазначаючи наведене, колегія апеляційного суду приймає до уваги, що вказаний вище Договір від 12.01.2000 затверджено рішенням загальних зборів учасників ВАТ „Кача”  24.05.2000 року під час голосування з четвертого питання порядку денного, що підтверджується відповідним протоколом зборів (а.с.17).

Таким чином, судова колегія не вбачає підстав вважати недоведеним факт виникнення права власності на спірне майно у підприємства „Твик”. Такий висновок господарського суду першої інстанції є невірним й не обгрунтованим.

Навпаки, вказане свідчить про набуття права власності на спірне майно  позивачем за зустрічним позовом, який цілком обгрунтовано заявив позов про визнання за ним даного права на підставі статті 392 Цивільного кодексу України.

Враховуючи, що за підприємством „Твик” не визнається право власності на магазин № 437 іншими особами, його право підлягає судовому захисту, а позов –задоволенню.

Оскільки, судова колегія апеляційної інстанції дійшла інших висновків з приводу спору сторін у даній справі, в порядку статті 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати, понесені учасниками, підлягають відповідному розподілу.

          Керуючись статтями 101, 102, пуктом 2 частини 1 статті 103, 104, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд                                                                                           

                                                  ПОСТАНОВИВ:          

          1. Апеляційну скаргу Приватного підприємства "Твик" задовольнити.

          2. Рішення господарського суду міста Севастополя від 05.11.2007 у справі № 20-5/301-2/432 скасувати.

          3. Прийняти нове рішення.

          У задоволенні первісного позову відкритого акціонерного товариства "Кача" в особі ліквідатора Бикової Світлани Вікторівни  до приватного підприємства "Твик" про визнання права власності - відмовити.

          Зустрічний позов приватного підприємства "Твик" задовольнити.

          Визнати за приватним підприємством "Твик" право власності на будівлю магазина № 437, розташовану за адресою: м. Севастополь, с. Верхнєсадове,  вул. Фільченко, 5.

          Стягнути з  відкритого акціонерного товариства "Кача" (м. Севастополь, пос. Кача, вул. Ударна, 24, код у ЄДРПОУ 01565394) на користь приватного підприємства "Твик" (м. Севастополь, вул. Громова, буд. 52 кв 67, код у ЄДРПОУ 24491557) витрати, пов'язані зі сплатою держмита у сумі  85,00 грн.  та судові витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду  справи у сумі 118,00 грн.  

Головуючий суддя                                                  Ю.В. Борисова

Судді                                                                                В.І. Гонтар

                                                                                В.М. Плут