Постанова

від 17.01.2025 по справі 380/17040/22

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 січня 2025 року

м. Київ

справа № 380/17040/22

адміністративне провадження № К/990/20418/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Чиркіна С.М.,

суддів: Єзерова А.А., Шарапи В.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Міністерства юстиції України на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 30.01.2023 (головуючий суддя: Сакалош В.М.) та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 05.05.2023 (головуючий суддя: Судова-Хомюк Н.М.; судді: Онишкевич Т.В., Сеник Р.П.) у справі № 380/17040/22 за позовом ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Солонківська сільська рада Львівського району Львівської області про визнання протиправним і скасування рішення,

У С Т А Н О В И В:

І. РУХ СПРАВИ

У листопаді 2022 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 або позивачка) звернулася до суду з позовом до Міністерства юстиції України (далі - Мін`юст України або відповідач), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Солонківська сільська рада Львівського району Львівської області (далі - третя особа), в якому просила визнати протиправним і скасувати рішення Мін`юсту України, оформлене листом № 10433/1277-26-20/19.2.3 від 03.03.2020 , за яким ОСОБА_1 вважається такою, що не пройшла спеціальну перевірку у Державному реєстрі прав.

Львівський окружний адміністративний суд рішенням від 30.01.2023, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 05.05.2023, позов задовольнив.

Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, у якій просить суд касаційної інстанції скасувати оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій і ухвалити нову постанову про відмову у задоволенні позову.

IІ. ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ

Ухвалою Верховного Суду від 20.06.2023 відкрито касаційне провадження у справі.

Іншою ухвалою Верховного Суду від 20.06.2023 відмовлено у задоволенні заяви Мін`юсту України про зупинення дії оскаржуваних судових рішень.

Ухвалою Верховного Суду від 16.01.2025 справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження.

ІІІ. АРГУМЕНТИ СТОРІН

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивачка стверджує, що оскаржуване рішення прийнято не на підставі, не у межах повноважень та не у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, не обґрунтовано, тобто без урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Так позивачка зазначає, що відповідно до спірного рішення у ході проведення спеціальної перевірки за період з 01.10.2019 до 01.12.2019 в діях позивачки встановлено низку порушень законодавства.

Водночас позивачка наголошує, що на момент здійснення реєстраційних дій, вчинених у період з 01.10.2019 до 01.12.2019, Постанова Кабінету Міністрів України № 1125 від 04.12.2019, якою затверджені зміни до Постанови Уряду від № 990 та викладено у новій редакції Порядок здійснення Міністерством юстиції контролю за діяльністю у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень і державне ї реєстрації юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, не була прийнята, а інститут спеціальних перевірок державних реєстраторів не був впроваджений.

У цьому контексті позивачка наголошує, що положення пункту 8 Порядку № 990 не можуть застосовуватися до дій (правовідносин), що здійснені до набрання ними чинності, адже закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі.

Таким чином, враховуючи наведені вище обставини у сукупності, позивачка вважає оскаржуване рішення протиправним та таким, що підлягає скасуванню.

Щодо строку звернення до суду, позивачка зазначила, що відповідач не повідомляв її про оскаржуване рішення. Оскільки таке рішення оприлюдненню не підлягає і у відкритих джерелах не опубліковане, вона його отримала лише після численних звернень до Солонківської сільської ради, а саме 31.10.2022.

Відповідач позов не визнав. Зазначає, що під час проведення спеціальної перевірки діяльності реєстратора ОСОБА_1 встановлено ряд порушень вимог законодавства у сфері державної реєстрації у зв`язку із чим позивачка перевірку у Державному реєстрі прав не пройшла, а повторне проведення такої перевірки можливе лише у разі скасування судом рішення Мін`юсту за результатами проведення спеціальної перевірки.

Також відповідач стверджує, що позивачка була проінформована про негативний результат перевірки задовго до подання позову, проте з позовом звернулась лише 28.11.2022.

IV. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Судами попередніх інстанцій установлено, що Солонківською сільською радою Пустомитівського району Львівської області був направлений запит до Міністерства юстиції України від 11.01.2020 № 52 (зареєстрований 20.01.2020 за №1277-26-20) щодо проведення спеціальної перевірки діяльності ОСОБА_1 .

Відповідачем розглянуло запит Солонківської сільської ради від 11.01.2020 № 52 та проведено спеціальну перевірку діяльності державного реєстратора ОСОБА_1 .

У ході спеціальної перевірки реєстраційних дій у Державному реєстрі прав, вчинених у період з 01.10.2019 по 01.12.2019 державним реєстратором ДП «Західний експертно-технічний центр Держпраці» ОСОБА_1 , встановлено порушення вимог законодавства у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

За наслідками такої перевірки, відповідач прийняв рішення, оформлене листом від 03.03.2020 № 10433/1277-26-20/19.2.3, згідно із яким ОСОБА_1 визнано такою, що не пройшла спеціальну перевірку у Державному реєстрі прав.

Вважаючи свої права та інтереси порушеними, позивачка звернулася із цим позовом до суду.

V. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що постановою Кабінету Міністрів України від 04.12.2019 № 1125 були затверджені зміни до Постанови Кабінети Міністрів України від № 990 та викладено у новій редакції Порядок здійснення Міністерством юстиції контролю за діяльністю у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень і державне ї реєстрації юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, відповідно до якої встановлено процедуру спеціальної перевірки діяльності державного реєстратора. Враховуючи ту обставину, що проведення спеціальної перевірки застосовується до осіб, що вже мають статус державного реєстратора, предметом перевірки є дотримання законності під час здійснення повноважень державного реєстратора, а можливим результатом, з урахуванням укладеного між державним реєстратором та суб`єктом реєстрації, контракту (трудового договору) - фактичне звільнення із відповідної посади та позбавлення відповідного доступу до такої професії, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що процедура проведення такої перевірки є видом дисциплінарного провадження.

Одночасно з цим суди попередніх інстанцій звернули увагу на те, що відповідно до спірного рішення в ході проведення спеціальної перевірки за період з 01.10.2019 по 01.12.2019 у діях позивачки встановлено низку порушень вимог законодавства.

Водночас суди констатували, що на момент здійснення реєстраційних дій у перевіряємий період, постанова Кабінету Міністрів України № 1125 від 04.12.2019 не була прийнята, а інститут спеціальних перевірок державних реєстраторів не був впроваджений.

Таким чином, у контексті зазначеного та урахувавши правову позицію Верховного Суду, викладену у постановах від 19.06.2018 у справі № 826/12868/17, від 07.08.2019 у справі № 820/2306/17 та від 26.02.2020 у справі № 826/7866/17, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що положення пункту 8 Порядку № 990, у редакції постанови Уряду № 1125, не можуть застосовуватися до дій (правовідносин), що здійснені до набрання ними чинності, адже закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі.

Також суди попередніх інстанцій дійшли висновку про порушення встановленої процедури проведення спеціальної перевірки, яке виявилося у прийнятті відповідачем спірного рішення з порушенням строків проведення спеціальної перевірки, оскільки запит Солонківської сільської ради Пустомитівського району Львівської області був зареєстрований у Мін`юсті України 20.01.2020 за вх.№1277-26-20, тоді як рішення за наслідками такого запиту було прийнято лише 03.03.2020, тобто поза межами строку у 25 календарних днів, встановленого у пункті 8 Порядку № 990.

Окрім того суди також констатували, що зі змісту оскаржуваного рішення (листа) вбачається, що відповідачем не зазначено в чому саме полягає порушення позивачкою закону. Фактично рішення містить лише цитування нормативно-правових актів, без надання оцінки даним, які позивачка зобов`язана була враховувати під час виконання своїх обов`язків.

Також оцінюючі твердження апелянта про пропуск ОСОБА_1 строку звернення до суду, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що обставини, хронологія та послідовність дій позивачки перед зверненням до суду свідчать про те, що оскаржуване рішення Мін`юсту України, оформлене листом від 03.03.2020 №10433/1277-26-20/19.2.3, дійсно отримано нею лише 31.10.2022, що свідчить про необґрунтованість таких доводів, враховуючи, що позов подано у шестимісячний строк з моменту отримання рішення, а саме 28.11.2022.

VІ. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ ТА ЗАПЕРЕЧЕНЬ

В обґрунтування доводів касаційної скарги відповідач посилається на пункт 3 частини четвертої статі 328 КАС України й наголошує, що наразі відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме: відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування положень статті 19 Конституції України та абзацу 8 пункту 8 Порядку здійснення Міністерством юстиції контролю за діяльністю у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень і державної реєстрації юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.12.2016 № 990.

Одночасно з цим, скаржник наголосив, що приведена судами практика Верховного Суду не є релевантною до спірних правовідносин, оскільки стосується проведення камеральної, а не спеціальної перевірок.

У контексті зазначених аргументів скаржник зазначив, що камеральна перевірка за своєю природою є різновидом контролю у сфері державної реєстрації, який суттєво відрізняється від спеціальної перевірки як статусом суб`єктів перевірок (камеральна перевірка проводиться щодо осіб, які є державними реєстраторами, в той час як спеціальна перевірка проводиться щодо осіб, які лише претендують на таку посаду, проте в минулому вже виконували функції державного реєстратора), так і його процедурою (різниця у термінах проведення; актах, які приймає Мін`юст за їх результатами тощо), а також наслідками (за результатом камеральної перевірки державного реєстратора може бути притягнуто до відповідальності шляхом тимчасового блокування чи анулювання доступу до Державного реєстру прав, в той час як непроходження спеціальної перевірки унеможливлює призначення на посаду державного реєстратора).

Щодо процесу вибору перевіряємого періоду проведення перевірки (у спірному випадку перевірку проведено за період з 01.10.2019 по 01.12.2019) скаржник із посиланням на абзац 11 пункту 8 Порядку № 990 (у редакції, чинній на момент проведення спеціальної перевірки) зазначив, що спеціальна перевірка діяльності державного реєстратора в реєстрах проводиться шляхом перевірки реєстраційних дій такого реєстратора в реєстрах із застосуванням вибіркового підходу та охоплює період обіймання посади державного реєстратора або виконання функцій державного реєстратора не більше двох місяців.

Спеціальна перевірка державного реєстратора проводилась на виконання основних завдань контролю за діяльністю у сфері державної реєстрації з метою запобігання, виявлення та вжиття заходів до усунення виявлених порушень вимог законів та визначення професійної компетентності осіб, які мають намір виконувати функції державного реєстратора (пункт 3 Порядку № 990).

За такого правового регулювання скаржник вважає, що для проведення спеціальної перевірки застосовується вибірковий підхід, який не передбачає встановлення меж чи критеріїв, за якими слід обирати період для спецперевірки.

Підсумовуючи викладене, скаржник наполягає, що процес вибору періоду, за який буде здійснюватися перевірка, є дискреційними повноваженнями Мін`юсту.

Своєю чергою, на переконання скаржника, у спірному випадку мови про зворотну дію закону у часі не йдеться, оскільки спеціальна перевірка проводилась після набрання чинності постановою Уряду № 1125 від 04.12.2019, якою внесено зміни до Порядку №990. Спеціальна перевірка стосується дій державного реєстратора за період з 01.10.2019 по 01.12.2019, тобто в даному випадку йдеться про проведення перевірки за минулий час діяльності державного реєстратора для надання об`єктивної оцінки.

Також скаржник вважає, що проведення спеціальної перевірки не є видом дисциплінарного провадження, а лише видом контролю за діяльністю у сфері державної реєстрації прав.

Скаржник також не погоджується із висновками судів обох інстанцій про проведення спеціальної перевірки поза межами визначеного пунктом 8 Порядку № 990 строку. У спростування таких висновків судів скаржник зазначає, що Порядком № 990 визначається строк проведення спеціальної перевірки, а не строк надсилання відповіді суб`єкту державної реєстрації. Водночас у спірному випадку, за твердженнями скаржника, спеціальна перевірка проведена у межах визначеного законодавцем строку. Натомість 03.03.2020 є датою надання відповіді Солонківській сільській раді Пустомитівського району Львівської області на запит № 52, а не датою проведення спеціальної перевірки.

Окрім наведених вище аргументів скаржник також зазначає про порушення судами обох інстанцій норм процесуального права, оскільки оскаржувані судові рішення ухвалені судами без дослідження зібраних у справі доказів у частині допущених позивачкою порушень при розгляді заяв №№ 36705174, 36705001, 36704749.

Так, судами обох інстанцій взагалі не встановлювалися і не оцінювалися обставини щодо вчинення позивачкою порушень у сфері державної реєстрації прав, відображених у листі від 03.03.2020 № 10433/1277-26-20/19.2.3, які власне лягли в основу висновку про визнання ОСОБА_1 такою, що не пройшла спеціальну перевірку у Державному реєстрі прав.

Своєю чергою, при проведенні спеціальної перевірки державного реєстратора ОСОБА_1. було виявлено грубі та неодноразові порушення під час проведення реєстраційних дій у Державному реєстрі прав, що викликали сумнів у неупередженості, об`єктивності та належної готовності ОСОБА_2 до виконання функцій державного реєстратора.

Встановлено, що державним реєстратором ОСОБА_1. було порушено вимоги статей 3, 10, 23, 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», пунктів 14, 40 Порядку № 1127, оскільки проведено державну реєстрацію права власності за відсутності документів, що встановлюють факт набуття права власності на об`єкт нерухомого майна, а також підстави такого набуття.

Також державним реєстратором ОСОБА_1. було проведено державну реєстрацію за заявами №№ 36705174, 36705001, 36704749 за наявності підстав для відмови, оскільки державну реєстрацію прав па нерухоме майно, утворене шляхом поділу майна, проведено на підставі технічного паспорта від 31.10.2019 та рішення № 44, які не дають змогу встановити факт поділу майна та присвоєння об`єктам нерухомого майна адреси.

Таким чином, державним реєстратором ОСОБА_1. порушено вимоги статей 10, 24 Закону № 1952-IV, пунктів 12, 54 Порядку № 1127, тобто документи, які були подані для проведення державної реєстрації прав, не відповідають вимогам законодавства.

Зазначені порушення, на переконання скаржника, свідчать про наявність обставин, які викликають сумнів у неупередженості, об`єктивності та належній готовності до виконання функцій державного реєстратора і вказують на серйозний характер виявлених спеціальною перевіркою порушень.

Водночас суди попередніх інстанцій таким порушенням оцінки не надали.

Також скаржник вважає, що суд першої інстанції помилково розглянув цю справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання, за наявними матеріалами.

Інші учасники справи процесуальним правом на подачу відзиву на касаційну скаргу не скористалися.

VIІ. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Перевіряючи у межах повноважень, визначених частинами першою - другою статті 341 КАС України, правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, а також надаючи оцінку аргументам скаржника, висловленим у касаційній скарзі, Верховний Суд виходить з такого.

Насамперед колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що питання юрисдикційної підсудності такого спору адміністративним судам було предметом розгляду Верховним Судом у справі № 420/3110/20 (постанові від 27.04.2021).

У згаданій вище постанові, Верховний Суд дійшов наступних висновків:

«39. Аналіз наведених положень Порядку № 990 свідчить, що інформація про результати спеціальної перевірки діяльності державного реєстратора в реєстрах є рішенням (висновком), сформованим МЮ України як суб`єктом владних повноважень внаслідок реалізації своєї компетенції (завдань і функцій контролю у сфері державної реєстрації прав відповідно до законодавства), яке містить чіткі, конкретні і зрозумілі приписи як на адресу суб`єкта державної реєстрації, на посаду державного реєстратора у якому претендує особа, або виконання нею функцій державного реєстратора, так і на адресу особи, компетенція якої оцінювалася.

40. Відтак, ураховуючи те, що суб`єкти владних повноважень можуть приймати управлінські рішення двох видів: нормативно-правові та акти індивідуальної дії, які рівною мірою можуть бути предметом адміністративного судового розгляду, то таке обов`язкове до виконання рішення компетентного органу як інформація про результати спеціальної перевірки діяльності державного реєстратора в реєстрах підпадає під ознаки другої з двох вказаних категорій рішень.

42. Резюмуючи наведене, Верховний Суд зауважує, що успішне проходження спеціальної перевірки діяльності державного реєстратора є кваліфікаційною вимогою до державного реєстратора, з якою пов`язана можливість зайняття посади державного реєстратора або перебування на цій посаді.

43. Таким чином, з огляду на з`ясовану в ході здійсненого законодавчого аналізу правову природу інформації про результати спеціальної перевірки діяльності державного реєстратора в реєстрах, можна констатувати, що вона безумовно породжує правові наслідки для підконтрольного суб`єкта (претендента на посаду державного ресторатора/державного реєстратора) - визнання таким, що пройшов або не пройшов спеціальну перевірку, що, водночас, перебуває у нерозривному причинно-наслідковому зв`язку із можливістю його призначення на посаду державного реєстратора або виконання функцій державного реєстратора, тобто пов`язано з правом бути прийнятим та проходити публічну службу. Відтак, інформація про результати спеціальної перевірки діяльності державного реєстратора в реєстрах наділена рисами правового акту індивідуальної дії (з урахуванням її змістовної складової, незалежно від форми документу, в якому вона міститься) та може бути предметом судового контролю в порядку адміністративного судочинства.

51. Рішення прийняті суб`єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин першої, другої статті 55 Конституції України. Для реалізації кожним конституційного права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності вказаних суб`єктів у сфері управлінської діяльності в Україні утворено систему адміністративних судів.

52. Отже, спір, що виник у цій справі між (…) та МЮ України, яке у спірних правовідносинах безпосередньо реалізує надані законодавством владні управлінські функції, про визнання протиправним та скасування рішення, оформленого листом від (…), як акта індивідуальної дії, є публічно-правовим та підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.».

Колегія суддів не вбачає правових підстав відступати від такої позиції.

У справі, що розглядається, колегія суддів враховує, що суди попередніх інстанцій окремо не викладали правові висновки щодо юрисдикції такого спору, втім про правову позицію, відповідно до якої цей спір має розглядатися за правилами адміністративного судочинства, свідчить факт розгляду позовних вимог по суті спору.

Отже, справа розглянута судами із додержанням правил юрисдикційної підсудності спору.

Надаючи правову оцінку в контексті спірних правовідносин, колегія суддів зазначає таке.

Закон України від 01.07.2004 № 1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі - Закон № 1952-IV) регулює відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, і спрямований на забезпечення визнання та захисту державою таких прав.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 10 Закону № 1952-IV державним реєстратором є громадянин України, який має вищу освіту за спеціальністю правознавство, відповідає кваліфікаційним вимогам, встановленим Міністерством юстиції України, та перебуває у трудових відносинах з суб`єктом державної реєстрації прав.

Відповідно до положень частин першої, четвертої статті 371 Закону № 1952-IV контроль у сфері державної реєстрації прав здійснюється Міністерством юстиції України, у тому числі шляхом моніторингу реєстраційних дій у Державному реєстрі прав з метою виявлення порушень порядку державної реєстрації прав державними реєстраторами, уповноваженими особами суб`єктів державної реєстрації прав.

Порядок здійснення контролю, проведення камеральних перевірок, під час здійснення контролю та проведення перевірок, критерії, за якими здійснюється моніторинг, критерії, за якими визначається ступінь відповідальності за відповідні порушення, допущені в сфері державної реєстрації, визначаються Кабінетом Міністрів України.

Отже, указаною правовою нормою Мін`юст України наділено владною управлінською функцією щодо здійснення контролю у сфері державної реєстрації прав, у тому числі шляхом моніторингу реєстраційних дій у Державному реєстрі прав з метою виявлення порушень порядку державної реєстрації прав державними реєстраторами, а також визначення ступеню відповідальності за відповідні порушення, допущені в сфері державної реєстрації.

Відповідно до частини четвертої статті 371 Закону № 1952-IV Кабінет Міністрів України постановою від 21.12.2016 № 990 затвердив Порядок здійснення контролю у сфері державної реєстрації (далі - Порядок № 990), який визначає процедуру здійснення Мін`юстом відповідно до Законів України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» (далі - Закони) контролю за діяльністю у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень і державної реєстрації юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (далі - державна реєстрація).

Відповідно до вимог пункту 2 цього Порядку, контроль за діяльністю у сфері державної реєстрації здійснюється шляхом розгляду скарг, поданих відповідно до Закону України «Про звернення громадян», і обґрунтованих подань територіальних органів Мін`юсту, а також моніторингу реєстраційних дій в реєстрах.

У разі виявлення під час розгляду скарг відповідно до Закону України «Про звернення громадян» і обґрунтованих подань територіальних органів Мін`юсту чи моніторингу реєстраційних дій в реєстрах порушень порядку державної реєстрації контроль здійснюється шляхом проведення камеральної перевірки державних реєстраторів чи суб`єктів державної реєстрації з прийняттям обов`язкових до виконання рішень, передбачених Законами.

Отже, чинний до 31.12.2019 Порядок № 990 передбачав здійснення органами Мін`юсту контролю за діяльністю у сфері державної реєстрації, зокрема, шляхом моніторингу реєстраційних дій в реєстрах та у разі виявлення порушень порядку державної реєстрації шляхом проведення камеральної перевірки державних реєстраторів з прийняттям обов`язкових до виконання рішень, передбачених Законами.

Водночас 04.12.2019 Постановою Кабінету Міністрів України № 1125 (далі - Постанова № 1125) були затверджені зміни до постанови Кабінети Міністрів України № 990, яка набрала чинності 31.12.2019.

Серед іншого, внесеними змінами Уряд запровадив інститут проведення спеціальної перевірки діяльності державного реєстратора в реєстрах.

Так, відповідно до пункту 1 Порядку № 990 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України № 1125; тут та надалі) визначено процедуру здійснення Мін`юстом контролю за діяльністю у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень і державної реєстрації юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (далі - сфера державної реєстрації), критерії, за якими здійснюється моніторинг реєстраційних дій в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (далі - реєстри), та визначається ступінь відповідальності за порушення у сфері державної реєстрації.

Пунктом 4 Порядку № 990 визначено, що контроль за діяльністю у сфері державної реєстрації, зокрема щодо відповідності державних реєстраторів кваліфікаційним вимогам, визначеним законодавством, здійснюється шляхом розгляду скарг відповідно до Закону України «Про звернення громадян», звернень інших осіб відповідно до закону, депутатських звернень, аналізу інформації, опублікованої в засобах масової інформації чи оприлюдненої в Інтернеті, перевірки відомостей, отриманих Мін`юстом під час реалізації повноважень у сфері державної реєстрації, моніторингу реєстраційних дій в реєстрах, а також шляхом проведення спеціальної перевірки діяльності державного реєстратора в реєстрах.

Також слід зазначити, що наказом Міністерства юстиції України від 29.12.2015 №2790/5, зареєстрованим у МЮ України 31.05.2015 за № 1667/28112, затверджено Кваліфікаційні вимоги до державного реєстратора (зі змінами, внесеними згідно з Наказом Мін`юсту № 3388/5 від 04.11.2019; далі - Кваліфікаційні вимоги).

Відповідно до Кваліфікаційних вимог для державних реєстраторів, крім вимог, передбачених Законами України «Про службу в органах місцевого самоврядування», «Про державну службу» та іншими законами України, встановлюються такі вимоги:

- стаж роботи у сфері права не менше трьох років або на посаді державного реєстратора чи на іншій посаді, що передбачає виконання функцій державного реєстратора, не менше одного року;

- успішне проходження спеціальної перевірки діяльності державного реєстратора в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань в порядку здійснення контролю, визначеному Кабінетом Міністрів України (для осіб, які до призначення на посаду державного реєстратора перебували на посаді державного реєстратора в іншого суб`єкта державної реєстрації).

Згідно із абзацом другим пункту 4 Порядку забезпечення доступу осіб, уповноважених на здійснення реєстраційних дій, до Єдиних та Державних реєстрів, створення та забезпечення функціонування яких належить до компетенції Міністерства юстиції України, затвердженого наказом МЮ України від 15.12.2015 № 2586/5, зареєстрованим у МЮ України 15.12.2015 за № 1568/28013 (у редакції наказу МЮ України від 03.02.2020 № 340/5) доступ до реєстрів надається користувачу виключно за умови відсутності щодо такого користувача діючих рішень про тимчасове блокування чи анулювання доступу до реєстрів, а також у випадках, передбачених законодавством, за умови успішного проходження ним спеціальної перевірки діяльності державного реєстратора в реєстрах чи успішного проходження тестування на знання законодавства у сферах державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень та/або державної реєстрації юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

Отже, обов`язковою умовою для призначення на посаду державного реєстратора для осіб, які в минулому займали таку посаду, є проходження спеціальної перевірки. Якщо особа коли-небудь виконувала функції державного реєстратора, то у разі нового призначення щодо неї повинна бути здійснена спеціальна перевірка. Спеціальна перевірка проводиться щодо особи, яка станом на подання запиту про її проведення не є державним реєстратором, а лише претендує на таку посаду.

Резюмуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку, що успішне проходження спеціальної перевірки діяльності державного реєстратора є кваліфікаційною вимогою до державного реєстратора, з якою пов`язана можливість зайняття посади державного реєстратора або перебування на цій посаді.

Так, вирішуючи питання строків звернення до суду, апеляційний суд установив, що 03.01.2020 Солонківською сільською радою було проведено конкурс на заміщення вакантної посади державного реєстратора прав на нерухоме майно Солонківської сільської ради, в якому брала участь ОСОБА_1 .

11.01.2020 ОСОБА_1 подала сільському голові заяву про відмову від зайняття вакантної посади державного реєстратора прав на нерухоме майно Солонківської сільської ради за сімейними обставинами.

Одночасно з цим, 11.01.2020 Солонківська сільська рада надіслала запит № 52 до Міністерства юстиції України про проведення спеціальної перевірки діяльності державного реєстратора ОСОБА_1 .

За результатами проведеної перевірки, відповідач прийняв рішення, оформлене листом від 03.03.2020 № 10433/1277-26-20/19.2.3, згідно із яким ОСОБА_1 визнано такою, що не пройшла спеціальну перевірку у Державному реєстрі прав.

У жовтні 2021 року Солонківською сільською радою проведено конкурс на заміщення вакантної посади Державний реєстратор відділу «Центр адміністративних послуг» Солонківської сільської ради, за результатами якого конкурсна комісія прийняла рішення рекомендувати сільському голові затвердити ОСОБА_1 у кадровий резерв на вказану посаду у разі успішного проходження спеціальної перевірки у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, що підтверджується інформацією, зазначеною у протоколі конкурсної комісії Солонківської сільської ради по проведенню конкурсу на заміщення вакантних посад посадових осіб органів місцевого самоврядування виконавчого апарату Солонківської сільської ради від 12.10.2021 № 19 (а.с. 16).

За результатами неодноразових звернень позивачки за отриманням інформації про результати спеціальної перевірки, Солонківська сільська рада листом від 14.07.2022 повідомила ОСОБА_1 про те, що така спеціальну перевірку не пройшла.

Отже, необхідність проведення спеціальної перевірки ОСОБА_1 була зумовлена працевлаштуванням на вакантну посаду державного реєстратора відділу «Центр адміністративних послуг» Солонківської сільської ради.

Своєю чергою, успішне проходження спеціальної перевірки діяльності державного реєстратора є обов`язковою кваліфікаційною вимогою до особи, яка до призначення на посаду державного реєстратора перебувала на посаді державного реєстратора в іншого суб`єкта державної реєстрації.

Судами попередніх інстанцій установлено, що Солонківською сільською радою Пустомитівського району Львівської області було направлено запит до Міністерства юстиції України від 11.01.2020 № 52 (вх. № 1277-26-20 від 20.01.2020) щодо проведення спеціальної перевірки діяльності державного реєстратора ОСОБА_1 у Державному реєстрі прав та Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (далі - Єдиний державний реєстр).

На вказаний запит, Мін`юстом було проведено спеціальну перевірку діяльності державного реєстратора ОСОБА_1 шляхом вибіркової перевірки реєстраційних дій в Державному реєстрі прав за період з 01.10.2019 по 01.12.2019, що охоплював період виконання позивачкою функцій державного реєстратора ДП «Західний експертно-технічний центр Держпраці».

Власне у ході проведення вибіркової перевірки реєстраційних дій в Державному реєстрі прав, вчинених позивачкою у перевіряємий період, встановлені порушення законодавства у сфері державної реєстрації за заявами №№ 36705174, 36705001, 36704749.

Суди констатували, що при виборі періоду проведення реєстраційних дій за вказаний період, відповідач застосував передбачений пунктом 8 Порядку № 990 (у редакції, чинній на момент проведення спеціальної перевірки) вибірковий підхід.

Своєю чергою позивачка, з позицією якої погодилися суди попередніх інстанцій, наполягає, що перевірка проводилася за період до внесених Постановою Кабінету Міністрів України № 1125 змін до Порядку № 990. Тобто відповідачем охоплено період до запровадження інституту проведення спеціальних перевірок. Таким чином, за позицією позивачки та висновками судів попередніх інстанцій, пункт 8 Порядку № 990, у редакції Постанови Кабінету Міністрів України № 1125, не може застосовуватись до дій (правовідносин), що здійснені до набрання ними чинності, адже закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі.

Так, відповідно до приписів пункту 8 Порядку № 990, у редакції Постанови Кабінету Міністрів України № 1125, спеціальна перевірка діяльності державного реєстратора в реєстрах проводиться у строк, що не перевищує 25 календарних днів з дати надходження до МЮ України від суб`єкта державної реєстрації, на посаду державного реєстратора або на виконання функцій державного реєстратора в якому претендує особа, відповідного запиту .

Спеціальна перевірка діяльності державного реєстратора в реєстрах проводиться шляхом перевірки реєстраційних дій такого реєстратора в реєстрах із застосуванням вибіркового підходу та охоплює період обіймання посади державного реєстратора або виконання функцій державного реєстратора не більше двох місяців.

Інформація про результати спеціальної перевірки діяльності державного реєстратора в реєстрах надсилається МЮ України до суб`єкта державної реєстрації, який надіслав відповідний запит.

Особа, у діях якої за результатами спеціальної перевірки діяльності державного реєстратора в реєстрах виявлено одноразове грубе або неодноразове порушення законів під час проведення реєстраційних дій в реєстрах, вважається такою, що не пройшла спеціальну перевірку та не може бути призначена на посаду державного реєстратора або виконувати функції державного реєстратора.

Виходячи з буквального тлумачення норм пункту 8 Порядку № 990 Верховний Суд у постанові 18.09.2024 у справі № 420/2156/20 виснував, що встановлення за результатами спеціальної перевірки фактів неодноразового порушення особою законів під час проведення реєстраційних дій в реєстрах, є достатнім для визнання особою такою, яка не пройшла спеціальну перевірку та не може бути призначена на посаду державного реєстратора або виконувати функції державного реєстратора.

Так, вирішуючи питання щодо того, яку саме редакцію Порядку № 990 необхідно застосовувати до спірних правовідносин, колегія суддів зазначає таке.

Усуваючи розбіжність у застосуванні норм матеріального права, колегія суддів бере до уваги, що різні аспекти дії закону у часі неодноразово досліджувалися Конституційним Судом України.

Зокрема, у Рішенні від 09.02.1999 №1-рп/99 Конституційний Суд України зазначив, що у регулюванні суспільних відносин застосовуються різні способи дії в часі нормативно-правових актів. Перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма).

За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

У Рішенні Конституційного Суду України від 12.07.2019 № 5-р(I)/2019 Конституційний Суд України висловив думку, що за змістом частини першої статті 58 Основного Закону України новий акт законодавства застосовується до тих правовідносин, які виникли після набрання ним чинності. Якщо правовідносини тривалі і виникли до ухвалення акта законодавства та продовжують існувати після його ухвалення, то нове нормативне регулювання застосовується з дня набрання ним чинності або з дня, встановленого цим нормативно-правовим актом, але не раніше дня його офіційного опублікування (абзац четвертий пункту 5 мотивувальної частини).

Також у абзаці 4 пункту 4.1 мотивувальної частини Рішення від 22.05.2018 № 5-р/2018 Конституційний Суд України зазначив, що правова визначеність як елемент верховенства права не передбачає заборони на зміну нормативно-правового регулювання. На думку Конституційного Суду України, особи розраховують на стабільність та усталеність юридичного регулювання, тому часті та непередбачувані зміни законодавства перешкоджають ефективній реалізації ними прав і свобод, а також підривають довіру до органів державної влади, їх посадових і службових осіб. Однак очікування осіб не можуть впливати на внесення змін до законів та інших нормативно-правових актів.

У спірному випадку, необхідність внесення змін до Порядку здійснення контролю у сфері державної реєстрації (Постанова № 990) направлено на припинення зловживань у діях державного реєстратора, посилення відповідальності за вчинення реєстраційних дій та забезпечення працевлаштування виключно тих осіб, які виконуватимуть належним чином функції державного реєстратора відповідно до вимог положень законодавства.

Колегія суддів відзначає, що на момент отримання відповідачем запиту Солонківської сільської ради Пустомитівського району Львівської області від 11.01.2020 № 52 (вх. №1277-26-20 від 20.01.2020) проходження спеціальної перевірки діяльності державного реєстратора було визначено однією із кваліфікаційних вимог для осіб, які до призначення на посаду державного реєстратора або виконання функцій державного реєстратора виконували функції державного реєстратора, перебуваючи у трудових відносинах з іншим суб`єктом державної реєстрації.

У спірному випадку, Мін`юстом було проведено спеціальну перевірку діяльності державного реєстратора ОСОБА_1 шляхом вибіркової перевірки реєстраційних дій в Державному реєстрі прав за період з 01.10.2019 по 01.12.2019, що охоплював період виконання функцій державного реєстратора ОСОБА_1 в ДП «Західний експертно-технічний центр Держпраці».

Так, відповідно до пункту 8 Порядку № 990 для проведення спеціальної перевірки у визначенні двомісячного періоду виконання функцій державного реєстратора застосовується вибірковий підхід. Водночас Порядком № 990 не встановлено межі чи критерії, за якими слід обирати період для спецперевірки.

Отже, при виборі періоду з 01.10.2019 по 01.12.2019 для проведення спеціальної перевірки позивачки, Мін`юстом обґрунтовано застосовано передбачений пунктом 8 Порядку № 990 вибірковий підхід.

Слід зазначити, що станом на час проведення спеціальної перевірки такий спосіб контролю у сфері державної реєстрації був передбачений законодавством.

Своєю чергою, у спірному випадку не йде мова про зворотну дію закону у часі, оскільки спеціальна перевірка проводилась після набрання чинності Постановою Кабінету Міністрів України № 1125 від 04.12.2019, якою внесено зміни до Порядку № 990. Спеціальна перевірка стосується дій державного реєстратора за період з 01.10.2019 по 01.12.2019, тобто за минулий період діяльності державного реєстратора для надання об`єктивної оцінки.

Натомість суди попередніх інстанцій помилково виходили з того, що на момент здійснення реєстраційних дій, вчинених позивачкою за період з 01.10.2019 по 01.12.2019, Постанова № 1125 не була прийнята, а інститут спеціальних перевірок державних реєстраторів не був запроваджений.

У такому випадку, беручи до уваги позицію судів попередніх інстанцій, залишається незрозумілим яким чином особам, які до призначення на посаду державного реєстратора або виконання функцій державного реєстратора виконували функції державного реєстратора, перебуваючи у трудових відносинах з іншим суб`єктом державної реєстрації, можливо пройти спеціальну перевірку, необхідність якої прямо закріплено на законодавчому рівні.

За такого правового регулювання та встановлених судами обставин, колегія суддів приходить до висновку про відсутність у діях Мін`юсту протиправності в питанні вибору періоду, який охоплюється в минулому обійманням позивачкою посади державного реєстратора.

Одночасно з цим, колегія суддів виключає можливість застосування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 19.06.2018 у справі № 826/12868/17, від 07.08.2019 у справі № 820/2306/17 та від 26.02.2020 у справі № 826/7866/17, до справи, що розглядається, оскільки правовідносини у цих справах не є подібними (наведена судами практика стосується проведення камеральних перевірок), що у сукупності не дозволяє аналогічно застосувати ті ж самі положення законодавства та, відповідно, правову позицію у справі, що розглядається.

Водночас оцінюючи рішення судів попередніх інстанцій в контексті оцінки відповідності оскаржуваного рішення Мін`юсту критеріям, визначеним статтею 2 КАС України, колегія суддів зазначає таке.

За змістом статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим визнається рішення, яке ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставин, які мають значення для вирішення справи.

Тобто, обґрунтованим рішення слід вважати тоді, коли: 1) суд повністю вияснив обставини, що мають значення для справи; 2) коли ці обставини доказані; 3) коли висновок суду відповідає викладеним у рішенні обставинам справи.

Обґрунтованість судового рішення - це його внутрішня якість. Обґрунтованим є таке рішення, в якому відбите повне, всебічне і об`єктивне з`ясування дійсних обставин справи, їх доведеність та досягнення істинності висновків суду - відповідність їх фактичній стороні справи і вимогам закону.

Виходячи з цього, в поняття обґрунтованості зазвичай включають два моменти: повнота дослідження судом всіх матеріалів справи і достовірність висновків суду про обставини, що покладені в основу рішення.

Частиною четвертою статті 246 КАС України визначено, що у мотивувальній частині судового рішення, серед іншого, повинні зазначатися обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини; докази, відхилені судом, та мотиви їх відхилення; мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову.

Верховний Суд зазначає, що як акт правосуддя рішення суду має чітко підтверджувати існування і суть спірних правовідносин.

У Рішенні від 10 лютого 2010 року у справі «Серявін та інші проти України» Європейський суд з прав людини вказав, що у рішеннях суддів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

У Рішенні від 27 вересня 2010 року по справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» зазначено, що ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.

Водночас оскаржувані судові рішення судів обох інстанцій вказаним вище вимогам не відповідають, оскільки судами не з`ясовано обставини справи, що мають значення для правильного її вирішення.

Так, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції виходив з того, що в рішенні яке оскаржується, відповідач не зазначив, в чому саме полягає порушення закону; рішення у вказаній частині необґрунтоване та містить лише цитування нормативно-правових актів, без надання оцінки даним, які позивачка зобов`язана була враховувати під час виконання своїх обов`язків. Відповідачем не встановлено та не зазначено, чи порушено права інших фізичних чи юридичних осіб при здійсненні дії щодо реєстрації права власності, що також свідчить про необґрунтованість та безпідставність прийнятого рішення. Окрім того, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідачем порушено встановлену процедуру проведення спеціальної перевірки, оскільки така перевірка була проведена поза межами визначеного пункту 8 Порядку строку.

Втім, такі висновки судів попередніх інстанцій не відповідають обставинам справи, з огляду на таке.

Колегія суддів зазначає, що Мін`юст, виступаючи у спірних правовідносинах суб`єктом владних повноважень, зобов`язаний діяти відповідно до статті 19 Конституції України (лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України ), а прийняте ним рішення повинне відповідати закріпленим у частині другій статті 2 КАС України критеріям, відповідно до яких у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема: обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); добросовісно; розсудливо; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія) (пункти 3, 5, 6, 8).

У контексті зазначеного колегія суддів також вважає за необхідне звернути увагу на висновки Верховного Суду щодо застосування норм права, викладені у постанові від 08.08.2024 у справі № 420/7076/20, відповідно до яких загальними вимогами, які висуваються до актів індивідуальної дії як актів правозастосування, є їх обґрунтованість та вмотивованість, тобто наведення суб`єктом владних повноважень конкретних підстав його прийняття (фактичних і юридичних), а також переконливих і зрозумілих мотивів його прийняття.

В доповнення до такого висновку щодо застосування норм права, варто також згадати усталену позицію Верховного Суду про те, що вмотивоване рішення демонструє особі, що вона була почута, дає стороні можливість апелювати проти нього. Лише за умови прийняття обґрунтованого рішення може забезпечуватися належний публічний та, зокрема, судовий контроль за адміністративними актами суб`єкта владних повноважень. І навпаки, ненаведення мотивів прийнятих рішень «суб`єктивізує» акт державного органу і не дає змоги суду встановити дійсні підстави та причини, з яких цей орган дійшов саме таких висновків, надати їм правову оцінку, та встановити законність, обґрунтованість, пропорційність рішення (постанови Верховного Суду від 18.09.2019 у справі № 826/6528/18, від 10.04.2020 у справі № 819/330/18, від 10.01.2020 у справі № 2040/6763/18).

Також у постанові Верховного Суду від 16.03.2023 у справі № 160/18668/21 зазначено, що стосовно вимог до адміністративного акта суб`єкта владних повноважень у судовій практиці склалася правова позиція, відповідно до якої такий акт має бути детально обґрунтованим (мотивованим). Вимога про те, що адміністративний акт повинен містити мотиви, на яких він ґрунтується, на додаток до принципів справедливої адміністративної процедури, що регулюють адміністративні акти, встановлена також у Рекомендації № R(91)1 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам про адміністративні санкції (прийнято Комітетом Міністрів 13 лютого 1999 року) на 452-му засіданні заступників міністрів) (Council of Europe Committee of ministers Recommendation No. R(91)1 of the Committee of Ministers to member states on administrative sanctions).

У спірному випадку, відповідач наполягає, що оскаржуване рішення, оформлене листом від 03.03.2020 № 10433/1277-26-20/19.2.3, містить інформацію щодо порушень, вчинених позивачкою із зазначенням конкретних заяв та суті реєстраційних дій, зокрема, описано які дії були вчинені за вказаними заявами та на підставі яких документів, а також перелічено норми Закону № 1952-ІV та Порядку № 1127, які слід було врахувати під час проведення державної реєстрації, проте не враховано ОСОБА_1 .

Проте, за твердженнями скаржника, висновки судів попередніх інстанцій зроблені без дослідження зібраних у справі доказів у частині порушень за заявами №№36705174, 36705001, 36704749 встановлених за результатами проведення спеціальної перевірки щодо позивачки.

Так, в оскаржуваному рішенні зазначено, що 30.10.2019 до державного реєстратора ОСОБА_1. із заявою про державну реєстрацію права власності, зареєстрованою у базі даних заяв Державного реєстру прав за № 36705174 (далі - заява № 36705174), звернувся Майкович Теодозій Григорович, який діє в інтересах Релігійної організації «Монастир святого Миколая провінції отців Василіян найсвятішого спасителя в Україні Української Греко-Католицької церкви в Крехові».

Об`єкт нерухомого майна - господарська будівля літ. В-2, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 (далі - господарська будівля літ. В-2).

До заяви № 36705174 подано: технічний паспорт від 25.10.2019, виготовлений фізичною особою - підприємцем ОСОБА_3 ; державний акт на право постійного користування земельною ділянкою від 25.09.1998, виданий Крехівською сільською радою народних депутатів; рішення виконавчого комітету Крехівської сільської ради Жовківського району Львівської області від 31.10.2019 № 44.

01.11.2019 державним реєстратором ОСОБА_1. за результатами розгляду заяви №36705174 прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) №49475935 та зареєстровано право власності на господарську будівлю літ. В-2 за Релігійною організацією «Монастир святого Миколая провінції отців Василіян найсвятішого спасителя в Україні Української Греко-Католицької церкви в Крехові».

З аналізу поданих документів вбачається, що відповідно до технічного паспорта від 31.10.2019 та рішення № 44, за адресою АДРЕСА_1 розташовані нежитлові будівлі і споруди, а саме: будинок персоналу літ. - А-2; будівля складу з побутовими приміщеннями- літ. Б-1; господарська будівля - літ. В-2; господарська будівля - літ. Г-1; дизельна генераторна - літ. Д-1; навіс міндобрив - літ. Е; гараж - літ. Є; навіс - літ. Ж; навіс - літ. З; туалет з господарськими приміщеннями - літ. И; склад мастильних матеріалів - літ. Й.

Таким чином, за висновками відповідача наведеними в оскаржуваному рішенні, державним реєстратором ОСОБА_1. було порушено вимоги статей 3, 10, 23, 27 Закону № 1952-IV, пунктів 14, 40 Порядку № 1127, оскільки проведено державну реєстрацію права власності за відсутності документів, що встановлюють факт набуття права власності на зазначений об`єкт нерухомого майна, а також підстави такого набуття.

Аналогічні порушення вимог законодавства також встановлено за заявами №№36705001, 36704749.

Також, за висновками відповідача, державним реєстратором ОСОБА_1. було проведено державну реєстрацію за заявами №№ 36705174, 36705001, 36704749 за наявності підстав для відмови, оскільки державну реєстрацію прав па нерухоме майно, утворене шляхом поділу майна, проведено на підставі технічного паспорта від 31.10.2019 та рішення № 44, які не дають змогу встановити факт поділу майна та присвоєння об`єктам нерухомого майна адреси.

Таким чином, за твердженнями Мін`юсту, державним реєстратором ОСОБА_1. було порушено вимоги статей 10, 24 Закону № 1952-ІV, пунктів 12, 54 Порядку № 1127, тобто документи, які були подані для проведення державної реєстрації прав, не відповідають вимогам законодавства.

Отже, відповідач стверджує, що при проведенні спеціальної перевірки державного реєстратора ОСОБА_1. були виявлені грубі та неодноразові порушення під час проведення реєстраційних дій у Державному реєстрі прав, що викликали сумнів у неупередженості, об`єктивності та належної готовності ОСОБА_2 до виконання функцій державного реєстратора.

Так, за вимогами частини четвертої статті 9 КАС України суд вживає визначені законом заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.

Відповідно до приписів статей 73, 74 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Суд наголошує, що принцип офіційного з`ясування всіх обставин у справі полягає насамперед в активній ролі суду при розгляді справи. В адміністративному процесі, на відміну від суто змагального процесу, де суд оперує виключно тим, на що посилаються сторони, мають бути повністю встановлені обставин справи з метою ухвалення справедливого та об`єктивного рішення. Принцип офіційності, зокрема, виявляється у тому, що суд визначає обставини, які необхідно встановити для вирішення спору; з`ясовує якими доказами сторони можуть обґрунтовувати свої доводи чи заперечення щодо цих обставин; а в разі необхідності суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, доповнити чи пояснити певні обставини, а також надати суду додаткові докази.

Водночас у рішеннях судів обох інстанцій відсутня оцінка обставинам, які є визначальними при вирішенні цієї справи, позаяк не встановлено наявність/відсутність умов, з якими законодавець пов`язує настання для підконтрольного суб`єкта (претендента на посаду державного реєстратора) наслідків- визнання таким, що пройшов (-ла) або не пройшов (-ла) спеціальну перевірку.

Таким чином, суди попередніх інстанцій при прийнятті оскаржуваних рішень не встановили обставини, що входять до предмету доказування (чи вчинено державним реєстратором ОСОБА_1. порушення у сфері державної реєстрації за заявами №№36705174, 36705001, 36704749), не дослідили зібрані у справі докази, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають важливе значення для правильного вирішення справи, що свідчить про порушення норм процесуального права.

Своєю чергою суд касаційної інстанції в силу положень частини другої статті 341 КАС України позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

За такого правового регулювання, саме суди першої та апеляційної інстанцій мають повно, об`єктивно та всебічного з`ясувати обставини справи та надати належну правову оцінку кожному окремому доказу в їх сукупності, які містяться в матеріалах справи або витребовуються, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, з посиланням на це в мотивувальній частині свого рішення, враховуючи при цьому відповідні норми матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

За наведених обставин, суди попередніх інстанцій внаслідок вказаних порушень норм КАС України, не дослідивши зібрані у справі докази, допустили порушення норм процесуального права, які унеможливлюють встановлення фактичних обставин справи, що мають значення для правильного її вирішення, що відповідно до частини другої статті 353 КАС України є підставою для скасування ухвалених судових рішень і направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Також, у контексті наведених вище висновків судів попередніх, колегія суддів зазначає, що закон, який врегульовує спірні у цій справі правовідносини, не вимагає обов`язкового встановлення та аналізу під час проведення спеціальної перевірки обставин (фактів) стосовно імовірних та/або фактичних наслідків виявлених порушень, їх впливу на права, обов`язки та/або інтереси суб`єктів правовідносин у сфері державної реєстрації.

Такий висновок узгоджується із позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 18.09.2024 в справі № 420/2156/20 (пункт 60).

Що ж стосується доводів касаційної скарги про помилковість віднесення цієї справи до категорії справ незначної складності, то колегія суддів вважає їх необґрунтованими і відхиляє, виходячи з такого.

Статтею 12 КАС України визначено форми адміністративного судочинства: загальне або спрощене позовне провадження.

Частинами другою, третьою цієї статті передбачено, що спрощене позовне провадження призначене для розгляду справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.

Загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні.

У частинах четвертій, шостій статті 12 КАС України наведено перелік справ, які розглядаються виключно за правилами загального позовного провадження, а також справ незначної складності, а в частині п`ятій цієї ж статті вказано, що умови, за яких суд має право розглядати справи у загальному або спрощеному позовному провадженні, визначаються цим Кодексом.

Зокрема, відповідно до частин першої - третьої статті 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.

За правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.

При вирішенні питання про розгляд справи за правилами спрощеного або загального позовного провадження суд враховує: 1) значення справи для сторін; 2) обраний позивачем спосіб захисту; 3) категорію та складність справи; 4) обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначати експертизу, викликати свідків тощо; 5) кількість сторін та інших учасників справи; 6) чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; 7) думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.

Частина четверта статті 257 КАС України встановлює перелік справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження.

Колегія суддів звертає увагу на те, що ця справа не віднесена до категорії справ, яка підлягає розгляду виключно за правилами загального позовного провадження, однак ця справа не підпадає й під категорію справ незначної складності.

Тому визначаючи форму провадження у справі, яка розглядається, суд першої інстанції повинен був виходити із закріплених у процесуальному законі критеріїв та умов конкретного спору.

Матеріали цієї справи засвідчують, що позивачка у суді першої інстанції до відкриття судом провадження у справі не заявляв вимог про розгляд цієї справи у порядку загального позовного провадження.

Колегія суддів, зважаючи на вищевказані обставини, предмет спору у справі, яка розглядається, її суб`єктний склад, характер спірних правовідносин та предмет доказування, не вважає, що суд першої інстанції в ухвалі про відкриття провадження у справі дійшов хибного висновку про можливість її розгляду за правилами спрощеного позовного провадження.

Також колегія суддів враховує, що відповідно до приписів статті 260 КАС України питання про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі.

Якщо відповідач в установлений судом строк подасть заяву із запереченнями проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження, суд залежно від обґрунтованості заперечень відповідача протягом двох днів із дня її надходження до суду постановляє ухвалу про: 1) залишення заяви відповідача без задоволення; 2) розгляд справи за правилами загального позовного провадження та заміну засідання для розгляду справи по суті підготовчим засіданням.

Колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції в ухвалі за наслідками розгляду клопотання відповідача про розгляд справи за правилами загального позовного провадження навів мотиви щодо вирішення питання про порядок її розгляду й, враховуючи приписи вищенаведених норм процесуального закону в контексті предмета спору та характеру спірних правовідносин, констатував, що справа не підпадає під перелік справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження.

Тож колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вирішив питання про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження з урахуванням встановлених у статті 257 КАС України критеріїв і навів відповідні мотиви як в ухвалі про відкриття провадження у справі від 14.12.2021 так і в ухвалі з питань розгляду справи за правилами загального позовного провадження від 30.01.2023.

Своєю чергою, вагомих аргументів або обставин, які б ставили під сумнів такий висновок суду першої інстанції й стверджували про інше, скаржником не наведено.

Не вбачає наявності таких й Верховний Суд, у зв`язку з чим визнає помилковими наведені скаржником твердження про порушення судом першої інстанції норм процесуального права під час визначення форми провадження у цій справі.

Вищевикладеним спростовуються доводи касаційної скарги відповідача в означеній частині.

VІІ. ВИСНОВКИ ВЕРХОВНОГО СУДУ

За приписами статті 353 КАС України, підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Керуючись статтями 345, 349, 353, 355, 356, 359 КАС України, Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Міністерства юстиції України задовольнити частково.

Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 30.01.2023 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 05.05.2023 у справі № 380/17040/22 скасувати.

Справу № 380/17040/22 направити на новий розгляд до Львівського окружного адміністративного суду.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Судді Верховного Суду: С. М. Чиркін

А. А. Єзеров

В. М. Шарапа