Рішення

від 20.01.2025 по справі 357/8258/24

БІЛОЦЕРКІВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 357/8258/24

Провадження № 2/357/968/25

ЗАОЧНЕ Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

20 січня 2025 року Білоцерківськийміськрайонний суд Київськоїобласті у складі:

головуючогосудді Орєхова О.І.,

за участі секретаря Махненко Б.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження в залі суду № 2 в м. Біла Церква цивільну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Авіра Груп» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики,-

В С Т А Н О В И В:

У червні 2024 року позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Авіра Груп» звернулось до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області із позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики, посилаючись на наступні обставини.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Авіра Груп» (далі - Позивач, Товариство) є фінансовою установою, що надає фінансові послуги, шляхом надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту згідно ліценції Нацкомфінпослуг. Порядок надання грошових коштів у позику регламентується: публічною пропозицією (офертою) на укладення договору про надання фінансового кредиту; індивідуальною частиною договору про надання фінансового кредиту; внутрішніми правилами надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Авіра Груп», затверджених рішенням Загальних Зборів учасників ТОВ Фінансова компанія «Авіра Груп» Протокол № 01/2021 від 03.02.2021, які розміщені на офіційному веб-сайті позивача https://www.aviracredit.com.ua/uk/218. Крім того, на згаданому ресурсі розміщені: свідоцтво про реєстрацію фінансової установи Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Авіра Груп»; загальна інформація про компанію; інформація про включення до Державного реєстру фінансових установ; механізм захисту прав споживачів фінансових послуг; інформація про залучення колекторської компанії; положення про конфіденційність; порядок інформування споживача.

Розміщена інформація на сайті Позивача є абсолютно відкритою для невизначеного кола осіб, будь-хто має можливість ознайомитися з умовами надання позики.

ОСОБА_1 (далі - Відповідач, Клієнт) у встановленому пунктом 5 розділу 2 Правил порядку оформив Заявку на отримання фінансового кредиту шляхом заповнення всіх полів Заявки. На підставі заповненої Відповідачем заявки між Товариством та Відповідачем було укладено Договір про надання фінансового кредиту від 21.09.2021 № 50064.

Згідно п. 1.7 Індивідуальної частини Договору про надання фінансового кредиту від 21.09.2021 № 50064, невід`ємною частиною цього Договору є Публічна пропозиція (оферта) Товариства на укладення договору про надання фінансового кредиту за допомогою електронних засобів, яка розміщена на сайті Товариства www.aviracredit.com.ua. Згідно п. 2.3 Договору оферти, сторони домовилися, що всі документи щодо надання Кредиту підписуються Клієнтом з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором. Згідно п. 8.4 Договору оферти, Клієнт підтверджує, що до укладення кредитного договору він дав згоду, усвідомлюючи його правові наслідки, на використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором як власноручного підпису. Згідно п. 6.1 Індивідуальної частини Договору, цей Договір складений українською мовою, підписаний з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором відповідно до Закону України «Про електронну комерцію». Тобто, у даному випадку мало місце укладання електронного правочину, який був підписаний Відповідачем за допомогою одноразового ідентифікатора, на підтвердження чого в Індивідуальній частині договору міститься код ідентифікатор Відповідача - електронний підпис AV9695,що і є безпосереднім підписом Відповідача.

Позивачем відповідно до Договору доручення ПБ-1395/07 від 13.07.2020 р., укладеному між ТОВ «Фінансова Компанія «Авіра Груп» та ТОВ «Платежі Онлайн» для здійснення платежів, у т.ч. перерахування коштів на картки Клієнтів при укладенні кредитних договорів використовується платіжний сервіс «Platon».

Відповідно до п. 1.1 укладеного Договору, Товариство наддало Клієнту фінансовий кредит в розмірі 2000 (дві тисячі) гривень 00 копійок на умовах строковості, зворотності, платності, а Клієнт зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом в порядку та на умовах, визначених цим Договором.

За умовами укладеного між Позивачем та Відповідачем Договору про надання фінансового кредиту, Позивач перерахував Відповідачу через платіжний сервіс «Platon» на банківську картку, зазначену Відповідачем при подачі заявки на отримання фінансового кредиту було перераховано грошові кошти в сумі 2000 (дві тисячі) гривень 00 копійок.

Пунктом 1.2. Договору встановлено строк надання кредиту - 28 днів, кредит повинен був повернутий до 18.10.2021.

Згідно п. 1.3 укладеного Договору, за користування кредитом Клієнт сплачує Товариству 912,5 % (процентів) річних від суми кредиту з розрахунку 2,5 % (процентів) на добу. Тип процентної ставки - фіксована. Без письмової згоди Клієнта Товариство не має права збільшувати фіксовану процентну ставку за Договором.

Відповідно до п. 2.3. Договору, обчислення строку користування кредитом та нарахування відсотків за цим Договором здійснюється за фактичну кількість календарних днів користування кредитом. При цьому проценти за користування кредитом нараховуються у відсотках від суми кредиту з першого дня надання кредиту Клієнту (перерахування грошових коштів на банківський рахунок, вказаний Клієнтом) до дня повного погашення заборгованості за кредитом (зарахування грошових коштів на поточний рахунок Товариства) включно.

Нарахування та сплата відсотків проводиться на залишок заборгованості за кредитом. У випадку прострочення погашення кредиту проценти нараховуються і за період прострочення, але не більше 180 календарних днів поспіль з моменту виникнення такої прострочки.

Відповідач взяті на себе зобов`язання по Договору не виконав, у зв`язку з чим у останнього згідно умов Договору станом на 10 червня 2024 виникла заборгованість в сумі 10 300 грн 00 коп.

Розрахунок процентів за користування Кредитом 912,5 % річних (2,5% на добу). Основна сума заборгованості за договором: 2300 грн, у тому числі 300,00 грн Розмір комісії за використання Системи для дистанційного отримання фінансового кредиту 15% від суми фінансового кредиту. Дата початку нарахування відсотків 21.09.2021. Дата виникнення прострочення заборгованості 19.10.2021. Кінцевий строк нарахування відсотків 18.10.2021 р. + 132 календарних днів (п. 2.3. Договору) 27.02.2022.

Нарахування відсотків Товариством зупинено 27.02.2022 відповідно до умов Договору, кількість днів прострочення виконання зобов`язань складає 132 днів + 28 днів згідно п. 1.2. Договору. Період нарахування заборгованості (відсотків) 21.09.2021 27.02.2022.

Розрахунок здійснюється за формулою: Сума відсотків = С x Z x Д : 365 : 100, де С - сума заборгованості, Z відсоток річних, зазначений в договорі.

Період прострочення грошового зобов`язання з 18.10.2021 по 27.02.2022 Кількість днів у періоді -160. Сума відсотків - 8000,00 грн. (2000,00 x 912,5 % x 160: 365 : 100 = 8000,00 грн.)

Таким чином, розмір простроченої заборгованості за Договором про надання фінансового кредиту від 21.09.2021 № 50064 з урахуванням процентів за користування кредитом станом на 10.06.2024 складає 10 300 грн. 00 коп. у тому числі: 2000,00 грн - сума кредиту за договором; 300,00 грн - комісія за використання Системи для дистанційного отримання фінансового кредиту; 10600,00 грн - проценти за користування кредитом.

Просили суд стягнути з ОСОБА_1 на користьТовариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Авіра Груп» суму заборгованості за Договором про надання фінансового кредиту від 21 вересня 2021 № 50064 у розмірі 10 300 грн, у тому числі 2000,00 грн - основна сума боргу по договору, 300,00 грн - комісія за використання Системи для дистанційного отримання фінансового кредиту та 8000,00 грн - відсотки за користування кредитом. Судові витрати покласти на відповідача (а.с. 1-9).

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.06.2024 (а.с. 70) головуючим суддею визначено Орєхова О.І. та матеріали передані для розгляду.

Відповідно до ч. 6 ст. 187 ЦПК України у разі якщо відповідачем у позовній заяві вказана фізична особа, яка не є суб`єктом підприємницької діяльності, суд не пізніше двох днів з дня надходження позовної заяви до суду звертається до відповідного органу реєстрації місця перебування та місця проживання особи щодо надання інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) такої фізичної особи.

Суддя з метою визначення підсудності може також користуватися даними Єдиного державного демографічного реєстру ( ч. 8 ст. 187 ЦПК України ).

Згідно відповіді № 639225 від 12.06.2024 з Єдиного державного демографічного реєстру, сформованого засобами підсистеми ЄСІТС «Електронний суд» за запитом судді стосовно визначення підсудності, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з 02.09.2021 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 ( а. с. 75-76 ).

З матеріалів справи вбачається, що позивачем пред`явлено позов до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області у відповідності до вимог ч. 1 ст. 27 ЦПК України, що узгоджується з правовою позицією, викладеною Верховним Судом у постанові від 29.10.2020 року у справі № 263/14171/19.

Відповідно до ч. 1 ст. 187 ЦПК України за відсутності підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви чи відмови у відкритті провадження суд відкриває провадження у справі протягом п`яти днів з дня надходження позовної заяви або заяви про усунення недоліків, поданої в порядку, передбаченому статтею 185 цього Кодексу. Якщо відповідачем вказана фізична особа, яка не має статусу підприємця, суд відкриває провадження не пізніше наступного дня з дня отримання судом у порядку, передбаченому частиною восьмою цієї статті, інформації про зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання (перебування) фізичної особи відповідача.

Відповідно до ч. 4 ст. 19 ЦПК України, спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, що виникають з трудових відносин, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи. Загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні.

Згідно до ч. 1 ст. 274 ЦПК України, у порядку спрощеного позовного провадження може бути розглянута малозначна справа.

Відповідно до п. 1 ч. 4 ст. 274 ЦПК України в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах: що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів та поділ майна.

Ухвалою судді від 13 червня 2024 року прийнято вище зазначену позовну заяву до розгляду та відкрито провадження. Постановлено провести розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін. Розгляд справи призначено в судове засідання на 08 липня 2024 року (а.с. 77-78).

Ухвалою суду від 14.10.2024 задоволено клопотання представника позивача про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів ( а. с. 134-135 ).

Ухвалою суду від 12.11.2024 витребувано у АТ КБ «ПриватБанк» довідку про відкриття та стан рахунку відкритого в АТ КБ «ПриватБанк» на ім`я ОСОБА_1 , виписку по рахунку картки НОМЕР_1 , відкритому на ім`я ОСОБА_1 за період з 21.09.2021 по 22.09.2021 ( а. с. 144-146 ).

Розгляд справи неодноразово відклався з різни причин, останнього разу на 20.01.2025 ( а. с. 151 ).

Позивач свого представника в судове засідання не направив, 06.12.2024 за вх. № 64827 судом отримано заяву про розгляд справи без участі позивача та його представника. Позивач та його представник позовні вимоги підтримують та просили суд задовольнити позов в повному обсязі, проти прийняття судом заочного рішення не заперечують ( а. с. 154-155 ).

Відповідач ОСОБА_1 в судове засідання не з`явилась, про дату, час та місце слухання справи повідомлялася належним чином у відповідності до вимог законодавства, однак, на адресу суду повернувся поштовий конверт, причина повернення вказана працівниками пошти, за закінченням терміну зберігання ( а. с. 165 ).

Так, на попередні судові засідання відповідачі також не з`являлася, поверталися поштові конверт із причиною повернення, за закінченням терміну зберігання ( а. с. 80, 104, 105, 108, 138, 162, 163 ).

Судові повістки направлялися відповідачу на адресу її реєстрації, згідно отриманої відповіді № 639225 від 12.06.2024 з Єдиного державного демографічного реєстру, сформованого засобами підсистеми ЄСІТС «Електронний суд» за запитом судді стосовно визначення підсудності ( а. с. 75-76 ).

Відповідно до ч. 5 ст. 128 ЦПК України судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за п`ять днів до судового засідання, а судова повістка-повідомлення - завчасно.

Згідно ч. 1 ст. 131 ЦПК України учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місця проживання (перебування, знаходження) або місцезнаходження під час провадження справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання або місцезнаходження судова повістка надсилається учасникам справи, які не мають офіційної електронної адреси та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, на останню відому судові адресу і вважається доставленою, навіть якщо учасник судового процесу за цією адресою більше не проживає або не знаходиться.

Верховний Суд неодноразово зазначав, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а у даному випадку, суду ( близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої палати Верховного Суду від 25.04.2018 року у справі № 800/547/17, постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 року у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 року у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 року у справі № 24/260-23/52-б ).

Оскільки, як зазначено вище, на адресу місця реєстрації відповідача направлялися судові повістки ( неодноразово ), однак, відповідач їх не отримує, а направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, враховуючи позицію викладену в постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 року у справі № 800/547/17, суд приходить до висновку, що відповідач була належним чином повідомленою про дату, час та місце судового розгляду.

Відповідно до ч. 3 ст. 211 ЦПК України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності.

В свою чергу, позивач ( представник ) скористувалася вимогами ч. 3 ст. 211 ЦПК України.

Тому, суд приходить до висновку про можливість проведення судового засідання за відсутності учасників справи, оскільки наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та прийняття законного і обґрунтованого рішення.

Такого висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду при розгляді справи № 361/8331/18 від 1 жовтня 2020 року.

В зазначеній постанові Верховний Суд виходив з такого: «якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні».

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Заяв та клопотань з боку відповідача на адресу суду не надходило, як і не надходило відзиву на позовну заяву позивача.

Стаття 280 ЦПК України визначає, що суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; відповідач не подав відзив; позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Оскільки, належним чином повідомлений відповідач ОСОБА_1 не з`явилась в судове засідання, будучи належним чином повідомленою про дату, час і місце судового розгляду, не повідомивши суду про поважність причини неявки та не надала відзив і представник позивача не заперечувала проти такого вирішення справи, а саме заочного, суд вважає за необхідним по даній справі провести заочний розгляд.

20 січня 2025 року судом було ухвалено проводити розгляд справи в заочному порядку.

Згідно ч. 2 ст. 281 ЦПК України розгляд справи і ухвалення рішення проводяться за правилами загального чи спрощеного позовного провадження з особливостями, встановленими цією главою.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового засідання технічним засобом здійснює секретар судового засідання. У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Оскільки учасники судового розгляду в судове засідання не з`явилися, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Суд, дослідивши матеріали справи, приходить до наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизначених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Згідно ч. 2 ст. 281 ЦПК України розгляд справи і ухвалення рішення проводяться за правилами загального чи спрощеного позовного провадження з особливостями, встановленими цією главою.

Судом встановлені фактичні обставини та зміст спірних правовідносин.

В судовому засіданні встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Авіра Груп» є фінансовою установою, що надає фінансові послуги, шляхом надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту згідно ліценції Нацкомфінпослуг. Порядок надання грошових коштів у позику регламентується: публічною пропозицією (офертою) на укладення договору про надання фінансового кредиту; індивідуальною частиною договору про надання фінансового кредиту; внутрішніми правилами надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Авіра Груп», затверджених рішенням Загальних Зборів учасників ТОВ Фінансова компанія «Авіра Груп» Протокол № 01/2021 від 03.02.2021, які розміщені на офіційному веб-сайті позивача https://www.aviracredit.com.ua/uk/218.

Встановлено, що ОСОБА_1 оформила заявку на отримання фінансового кредиту шляхом заповнення всіх полів заявки. На підставі заповненої відповідачем заявки між товариством та відповідачем було укладено Договір про надання фінансового кредиту від 21.09.2021 № 50064.

Згідно п. 1.7 Індивідуальної частини Договору про надання фінансового кредиту від 21.09.2021 № 50064, невід`ємною частиною цього Договору є Публічна пропозиція (оферта) Товариства на укладення договору про надання фінансового кредиту за допомогою електронних засобів, яка розміщена на сайті Товариства www.aviracredit.com.ua.

Згідно п. 2.3 Договору оферти, сторони домовилися, що всі документи щодо надання Кредиту підписуються Клієнтом з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором.

Згідно п. 8.4 Договору оферти, Клієнт підтверджує, що до укладення кредитного договору він дав згоду, усвідомлюючи його правові наслідки, на використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором як власноручного підпису.

Згідно п. 6.1 Індивідуальної частини Договору, договір складений українською мовою, підписаний з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором відповідно до Закону України «Про електронну комерцію».

Відповідно до п. 1.1 Індивідуальної частини Договору товариство надає Клієнту фінансовий кредит в розмірі 2000,00 грн. на умовах строковості, зворотності, платності, а Клієт зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом в порядку та на умовах, визначених цим Договором.

Строк надання кредиту - 28 днів, тобто до 18.10.2021, але в будь-якому випадку, Договір діє до його повного виконання (п. 1.2 Індивідуальної частини Договору).

Згідно п. 1.3 укладеного Договору, за користування кредитом Клієнт сплачує Товариству 912,5 % (процентів) річних від суми кредиту з розрахунку 2,5 % (процентів) на добу. Тип процентної ставки - фіксована. Без письмової згоди Клієнта Товариство не має права збільшувати фіксовану процентну ставку за Договором.

За використання Системи для дистанційного отримання фінансового кредиту Клієнт зобов`язаний сплатити комісію в розмірі 15% від суми фінансового кредиту (п 1.3 Індивідуальної частини Договору).

Датою укладення Договору вважається дата перерахування грошових коштів на банківський рахунок Клієнта (п. 1.6 Індивідуальної частини Договору).

Сторони домовилися, що повернення кредиту та сплата процентів за користування кредитом здійснюватиметься згідно з Графіком розрахунків, який є невід`ємною частиною цього Договору (п. 2.1. Індивідуальної частини Договору).

Обчислення строку користування кредитом та нарахування процентів за цим Договором здійснюється за фактичну кількість календарних днів користування кредитом. При цьому проценти за користування кредитом нараховуються у відсотках від суми кредиту з першого дня надання кредиту Клієнту (перерахування грошових коштів на банківський рахунок, вказаний Клієнтом) до дня повного погашення заборгованості за кредитом (зарахування грошових коштів на поточний рахунок Товариства) включно. Нарахування і сплата процентів проводиться на залишок заборгованості за кредитом. У випадку прострочення погашення кредиту проценти нараховуються і за період прострочення, але не більше 180 календарних днів поспіль з моменту виникнення такої прострочки (п. 2.3 Індивідуальної частини Договору) ( а. с. 45-51 ).

Додано Додаток № 1 до Договору, Графік розрахунків та загальна вартість кредиту ( а. с. 52-53), загальна вартість кредиту становить 3 700 грн, з яких: 2000 грн тіло кредиту; 300 грн комісія; 1400 грн проценти.

Так, між ТОВ «ФК «Авіра Груп» та ТОВ «Платежі Онлайн» укладено Договір ПБ-1395/07 від 13.07.2020, для здійснення платежів, у тому числі перерахування коштів на картки клієнтів при укладенні кредитних договорів, використовується платіжний сервіс «Platon» ( а. с. 26-33 ).

Позивач зазначає, що за умовами вищевказаного договору здійснено перерахування відповідачу через платіжний сервіс «Platon» на його банківську картку грошові кошти в сумі 2 000 гривень.

На підтвердження додано Інформаційну довідку про перерахування вказаної вище суми на картку відповідача ( а. с. 44 ).

Крім того, надано відповідь АТ КБ «ПриватБанк», отримана судом 10.12.2024 за вх. № 65434 на виконання ухвали суду та виписку по рахунку № НОМЕР_2 за договором за період з 21.09.2021 по 22.09.2021 ( а. с. 159 ).

Отже, вказаний вище договір було укладено в електронній формі.

Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України.

Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.

Відповідно до частини 1 статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому ЦПК України, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Згідно частиною 2 статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

За правилом ч. 1 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі.

Відповідно до положень ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у тому числі електронних, а також якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку (ч. 1). Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів (ч. 3).

Аналізуючи викладене, слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного кодексу України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст. ст. 205, 207 ЦК України). Такі висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі N 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі N 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року N 127/33824/19.

Статтею 509 ЦК України визначено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до частини 1 статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно статтею 530 ЦК України якщо в зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до частини другої статті 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав.

За умовами статті 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Положенням статті 611 ЦК України, визначено правові наслідки порушення зобов`язання. Так, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.

Відповідно до частини 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ст. 627 ЦК України та відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладені договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до частини 1 статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (стаття 628 ЦК України).

Згідно із статтею 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Статтею 625 ЦК України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Відповідно до частини другої статті 639 Цивільного кодексу України, якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

Договір в силу приписів ст. 638 ЦК України, є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до вимог ст. 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі. Якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами. Якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.

Умови договорів приєднання розробляються товариством, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим товариство має підтвердити, що на час укладання відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України, можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг товариства) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

Згідно ст. 642 ЦК України - відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною.

Згідно ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Перша судова палата Касаційного цивільного суду у своїй правовій позиції у Постанові № 61-20799св19 по справі № 561/77/19 від 16.12.2020 щодо належності та законності підписання кредитних договорів за допомогою одноразового ідентифікатора зазначає: «Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію» (далі - Закон).

Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 (позика) цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.

Згідно ст. 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.

За змістом статті 1056-1 ЦК України, розмір процентів та порядок їх сплати за договором, визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Відповідно до ст. 1082 ЦК України, передбачено, що боржник зобов`язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж. Боржник має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце. Якщо фактор не виконає цього обов`язку, боржник має право здійснити платіж клієнтові на виконання свого обов`язку перед ним. Виконання боржником грошової вимоги факторові відповідно до цієї статті звільняє боржника від його обов`язку перед клієнтом.

Законом України «Про електронну комерцію» встановлено порядок укладення договорів в мережі, спрощено процедуру підписання договору та надання згоди на обробку персональних даних.

В пункті 5 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що електронний договір це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Згідно із пунктом 6 частини першої статті 3 Закону електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших; електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти догові (пунктом 12 частини першої статті 3 Закону).

Відповідно до частини третьої статті Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини четверта статті 11 Закону).

Частина 5 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» передбачає, що пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправления (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправления (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправления (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.

Згідно із частиною шостою статті 11 Закону відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

За правилом частини восьмої статті 11 Закону у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 Закону України «Про електрону комерцію», вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним ст. 12 Закону України «Про електрону комерцію», є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 Закону України «Про електрону комерцію»; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 Закону України «Про електрону комерцію»; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею. (ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Також, відповідно до ч. 1, 2 ст. 6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний підпис є обов`язковим реквізитом електронного документа, який використовується для ідентифікації автора та/або підписувача електронного документа іншими суб`єктами електронного документообігу. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа.

З врахуванням викладеного, лише наявність електронних підписів сторін підтверджує їх волю, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, забезпечує ідентифікацію сторін та цілісність документа, в якому втілюється воля останніх.

Відповідно до ч. 1 ст. 7 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов`язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис".

Також, приписами ст. 12 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», передбачено поняття «підпис у сфері електронної комерції». Так, якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа....»

Договір укладений між сторонами в електронній формі має силу договору, який укладений в письмовій формі та підписаний сторонами які узгодили всі умови, так як без проходження реєстрації та отримання Одноразового ідентифікатора (коду, що відповідно до домовленості є електронним підписом позичальника, який використовується ним як аналог власноручного підпису), без здійснення входу Відповідачем на веб-сайт за допомогою Логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитні договори між Відповідачем та Первісними Кредиторами не було б укладено.

Наведене узгоджується з правовим висновком, сформованим у постановах Верховного Суду від 12 січня 2021 року № 524/5556/19, від 07 жовтня 2020 року № 127/33824/19, від 23 березня 2020 року № 404/502/18.

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 січня 2021 року у справі N 524/5556/19 (провадження N 61-16243 св 20 ) дійшов такого висновку, що Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору. Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі "логін-пароль", або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом. При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет-магазину) вказується особа, яка створила замовлення. Реалізація принципу змагальності в цивільному процесі та доведення сторонами перед судом переконливості поданих доказів є конституційною гарантією (стаття 129 Конституції України). Суди, встановивши фактичні обставини у справі, від яких залежить правильне вирішення спору, вірно застосувавши норми матеріального права, дійшли обґрунтованого висновку про те, що оспорюваний договір про надання фінансового кредиту підписаний позивачкою за допомогою одноразового паролю-ідентифікатора, тобто належними та допустимими доказами підтверджено укладання між сторонами спірного правочину. Без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт товариства за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір між позивачем та відповідачем не був би укладений. Сторони досягли згоди щодо усіх істотних умов правочину, що спростовує доводи касаційної скарги у цій частині.

Аналізуючи викладене, слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного кодексу України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст. ст. 205, 207 ЦК України). Такі висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі N 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі N 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року N 127/33824/19.

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Отже, судом встановлено факт укладання відповідачем вищевказаного договору про споживчий кредит в електронній формі та підписанням договору з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором відповідно до Закону України «Про електронну комерцію».

Відповідно до ч. 1 ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 625 ЦК України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Частиною 2 статті 77 ЦПК України встановлено, що предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухвалені судового рішення.

Відповідно ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною 5 статті 81 ЦПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

З матеріалів справи вбачається і судом встановлено, що відповідачем дійсно був укладений кредитний договір з ТОВ «ФК «Авіра Груп», умовами якого передбачалося надання кредитних коштів.

Позивачем доведено підписання вищевказаного договору відповідачем, так як для підписання кредитного договору ОСОБА_1 було використано електронний підпис одноразовим ідентифікатором відповідно до вимог частини 6 та 8 статті 11 і 12 Закону України «Про електронну комерцію», що свідчить про те, що сторони досягли усіх істотних умов та уклали кредитний договір.

Таким чином, вказаний договір підписано електронним підписом, використання якого неможливе без проходження попередньої реєстрації та отримання одноразового ідентифікатора, та без здійснення входу на веб-сайт за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету.

В преамбулі договору зазначено особисті ОСОБА_1 - реквізити паспортного документу, адреса місця реєстрації, РНОКПП. Доказів на спростування відповідності анкетних даних відповідача в зазначеному договорі матеріали справи не містять ( а. с. 45-51 ).

Доказів про те, що персональні дані відповідача (копія паспорта громадянина України, ідентифікаційний номер) були використані ТОВ «ФК Авіра Груп» для укладення кредитного договору від її імені, відповідачем до суду не надано. До правоохоронних органів із відповідною заявою щодо вчинення відносно нього шахрайських дій відповідач не зверталася, як і не оскаржувала правомірність (дійсність) укладеного договору.

Згідно ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 625 ЦК України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Згідно ст. 642 ЦК України, відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною.

Отже, підписання Договору про надання фінансового кредиту від 21 вересня 2021 року № 50064, свідчить про те, що відповідачу всі умови даного договору цілком зрозумілі і вона вважає їх справедливими по відношенню до неї.

Вказаний договір був прочитаний та підписаний сторонами.

Оскільки відповідач підтвердила свою згоду та погодилася з усіма умовами вищевказаного договору, підписавши його, а тому зазначені умови були прочитані, з якими погодилися сторони.

Таким чином, своїми підписами сторони письмово підтвердили та закріпили те, що вони діяли свідомо, були вільні в укладенні договору, вільні у виборі контрагента та умов договору.

Отже, сторони досягли згоди щодо усіх істотних умов правочину.

До аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18 (провадження № 61-8449св19); від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19 (провадження № 61-7203св20), від 12 січня 2021 року у справі № 524/5556/19 (провадження № 61-16243св20) від 22 листопада 2021 року у справі № 234/7719/20 (провадження № 61-154св21). Тобто судова практика у цій категорії справ є незмінною.

Такої правової позиції дотримується і Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 17 січня 2022 року в справі № 234/7723/20, провадження № 61-6379св21.

У частинах першій, третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку не повернуті, а також вимоги частини другої статті 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав.

Позичальник зобов`язаний, відповідно до ст. 1049 ЦК України, повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплачені відсотки.

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

В порушення вищезазначених вимог закону та умов договору, відповідач зобов`язання за договором не виконує, у зв`язку з чим утворилася заборгованість.

Звертаючись до суду з даним позовом, позивач зазначає, що у зв`язку із порушенням взятих на себе зобов`язань, відповідач має заборгованість перед позивачем у розмірі 10 300 грн, з яких: 2000 грн сума кредиту; 300 грн комісія; 8000 грн сума відсотків.

Водночас, з боку відповідача не надано до суду жодних пояснень, заперечень та відзиву щодо позовних вимог позивача ТОВ «ФК «Авіра Груп», а також у відповідності до вимог ст. 81 ЦПК України жодного належного та допустимого доказу в спростування доводів позивача щодо нарахованих сум.

Розрахунок боргу обґрунтований належним чином, відповідачем не спростований.

Відповідно до ч. 4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Оскільки отримана сума ( 2000 грн тіло кредиту ) за вищевказаним договором не була повернута відповідачем, позивач правомірно вимагає стягнення з відповідача на його користь 2000 грн заборгованість за основним боргом за Договором про надання фінансового кредиту від 21.09.2021 № 50064, а тому такі вимоги в цій частині є цілком обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Підлягають задоволенню вимоги позивача і в частині стягнення 300 грн комісію за використання Системи для дистанційного отримання фінансового кредиту, оскільки сплата такої комісії, передбачена умовами договору № 50064 ( п. 2.2 ) та відповідно така сплата міститься в Додатку № 1 до Договору про надання фінансового кредиту, Графік розрахунків та загальна вартість кредиту ( а. с. 52-53 ).

Також, матеріалами справи встановлено, що у зв`язку з невиконанням взятих на себе зобов`язань, відповідач має сплатити окрім залишку за тілом кредиту, нараховані відсотки, розмір та нарахування яких передбаченого умовами договору.

В правових позиція Верховного Суду зазначено про відсутність підстав для визнання договорів недійсними, зокрема, пунктів договору щодо нарахування процентів за користування кредитом та відсутність порушень зі сторони кредитодавця вимог ЗУ «Про захист прав споживачів», що відображено в постановах від 12.01.2022р. у справі № 524/5556/19, від 07.10.2020 р. у справі № 127/33824/19, від 09.09.2020 р. у справі № 732/670/19, від 28.04.2021 р. у справі № 234/7160/20, від 10.06.2021 р. у справі № 234/7159/20, від 18.06.2021 р. у справі № 234/8079/20.

Волевиявлення сторони щодо підписання договору свідчить, що особа, яка погоджується укласти договір, отримала всі необхідні відомості для прийняття рішення про погодження умов договору.

Згідно ч. 1, 2 ст. 18 ЗУ «Про захист прав споживачів» (в редакції, чинній на момент укладення спірного договору) продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори з споживачем умови, які є несправедливими. Однак, умови кредитного договору не можна вважати несправедливими, оскільки розмір відсотків за користування кредитними коштами сторонами договору визначено за спільною згодою, що відповідає принципу свободи договору, закріпленому ст. 627 ЦК України. Відповідач розумів розмір процентів, надаючи свою згоду на отримання кредитних коштів, що ним під сумнів не ставиться.

Так, умовами договору № 50064, п. 2.3. Договору, обчислення строку користування кредитом та нарахування відсотків за цим Договором здійснюється за фактичну кількість календарних днів користування кредитом. При цьому проценти за користування кредитом нараховуються у відсотках від суми кредиту з першого дня надання кредиту Клієнту (перерахування грошових коштів на банківський рахунок, вказаний Клієнтом) до дня повного погашення заборгованості за кредитом (зарахування грошових коштів на поточний рахунок Товариства) включно.

Нарахування та сплата відсотків проводиться на залишок заборгованості за кредитом. У випадку прострочення погашення кредиту проценти нараховуються і за період прострочення, але не більше 180 календарних днів поспіль з моменту виникнення такої прострочки.

Так, розрахунок процентів за користування Кредитом 912,5 % річних (2,5% на добу). Основна сума заборгованості за договором: 2300 грн., у тому числі 300,00 грн. - розмір комісії за використання Системи для дистанційного отримання фінансового кредиту 15% від суми фінансового кредиту. Дата початку нарахування відсотків 21.09.2021. Дата виникнення прострочення заборгованості 19.10.2021. Кінцевий строк нарахування відсотків 18.10.2021 р. + 132 календарних днів (п. 2.3. Договору) 27.02.2022.

Нарахування відсотків відповідно до умов Договору, кількість днів прострочення виконання зобов`язань складає 132 днів + 28 днів згідно п.1.2. Договору. Період нарахування заборгованості (відсотків) 21.09.2021 27.02.2022.

Розрахунок здійснюється за формулою: Сума відсотків = С x Z x Д : 365 : 100, де С - сума заборгованості, Z - відсоток річних, зазначений в договорі.

Період прострочення грошового зобов`язання з 18.10.2021 по 27.02.2022 Кількість днів у періоді - 160. Сума відсотків - 8000,00 грн. (2000,00 x 912,5 % x 160: 365 : 100 = 8000,00 грн.)

Отже, суд погоджується із розрахованою сумою відсотків в розмірі 8000 грн, які підлягають стягненню з відповідача за порушення взятих на себе зобов`язань за договором № 50064 від 21.09.2021, оскільки відсотки нараховані у відповідності до умов вищевказаного договору, розмір відсотків за користування кредитними коштами сторонами договору визначено за спільною згодою, що відповідає принципу свободи договору.

З боку відповідача не було надано суду доказів тому, що останньою було виконано умови договору.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц сформульовано висновки про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас, цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (див. постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18 (пункт 41)). Тобто, певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (див. пункт 43 постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18).

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини в справі «Ващенко проти України» (Заява № 26864/03) від 26 червня 2008 року зазначено, що принцип змагальності полягає в тому, що суд уважно досліджує зауваження заявника, виходячи з сукупності наявних матеріалів в тій мірі, в якій він є повноважним вивчати заявлені скарги. Отже, у суду відсутні повноваження на вихід за межі принципу диспозитивності і змагальності та збирання доказів на користь однієї із зацікавлених сторін.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц сформульовано висновки про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони.

Згідно правової позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 11.06.2020 у справі № 757/1782/18: «Засадничими принципами цивільного судочинства є змагальність та диспозитивність, що покладає на позивача обов`язок з доведення обґрунтованості та підставності усіх заявлених вимог, саме на позивача покладається обов`язок надати належні та допустимі докази на доведення власної правової позиції. Застосовуючи принцип диспозитивності, закріплений у статті 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Отже, саме позивач, як особа, яка на власний розсуд розпоряджається своїми процесуальними правами на звернення до суду за захистом порушеного права, визначає докази, якими підтверджуються доводи позову та спростовуються заперечення відповідача проти позову, доводиться їх достатність та переконливість. За своєю природою змагальність судочинства засновується на розподілі процесуальних функцій і відповідно правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства суду та сторін (позивача та відповідача). Розподіл процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності втілюється у площині лише прав та обов`язків сторін. Отже, принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає. Згідно зі статтею 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень».

Відповідно до ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Відповідно до ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).

Таким чином, враховуючи все вищевикладене, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Авіра Груп» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості є такими, що підлягають задоволенню з урахуванням вищенаведеного.

Окрім цього, позивач просив стягнути з відповідача судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5000,00 гривень ( а. с. 86-88 ).

Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи (ч. 1 ст. 133 ЦПК України).

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до положень п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України, судові витрати, пов`язані з розглядом справи покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.

Згідно ч. ч. 1, 2, 3 ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до положень ч. 4 ст. 137 ЦПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним, зокрема, із часом, затраченим адвокатом на виконання відповідних робіт, обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт.

Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України від 05 липня 2012 року N 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон № 5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI).

Відповідно до статті 19 Закону № 5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону № 5076-VI).

Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.

Разом із тим, чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

За змістом статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Зазначений правовий висновок узгоджується з позицією викладеною в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року справа № 755/9215/15-ц, провадження № 14-382цс19.

Також, зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.

Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Зазначена правова позиція міститься в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів першої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 301/1894/17.

Велика Палата Верховного Суду вже вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).

У постанові Великої Палати Верховного Суду по справі № 751/3840/15-ц від 20 вересня 2018 року суд зазначає, що на підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), розрахунок наданих послуг, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Наявність документального підтвердження витрат на правову допомогу та їх розрахунок є підставою для задоволення вимог про відшкодування таких витрат.

ВС зауважив, що у постанові Верховного Суду від 30 вересня 2020 року у справі № 379/1418/18 (провадження № 61-9124св20) вказано, що «склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Отже, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких втрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких втрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.

Так, судові витрати понесені позивачем підтверджуються наявними в матеріалах справи наступними документами: Договором № 150124-ЮР про надання правничої допомоги від 15.01.2024 ( а. с. 93-97 ); Додатком № 1 до Договору № 150124-ЮР про надання правничої допомоги від 15.01.2024 ( Протокол узгодження договірної ціни) від 15.01.2024 ( а. с. 98 ); Рахунком на оплату № 69 від 05.07.2024 на суму 5000 грн ( а. с. 92 ).

Відповідно до п. 2.1 Договору № 150124-ЮР про надання правничої допомоги від 15.01.2024, за надання правничої допомоги, за цим Договором, Клієнт сплачує Адвокату гонорар, який погоджується Сторонами у додатках до цього Договору.

Згідно з Додатком № 1 до Договору № 150124-ЮР про надання правничої допомоги від 15.01.2024 ( Протокол узгодження договірної ціни) від 15.01.2024, між сторонами узгоджено вартість послуг: правовий аналіз документів 1000 грн; оформлення позовної заяви з документами та направлення її до суду 4000 грн; представництво в суді ( при необхідності ) 2000 грн за судове засідання.

При встановленні розміру гонорару відповідно до частини третьої статті 30 Закону № 5076-VI врахуванню підлягають складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, витрачений ним час, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини.

Також за статтею 28 Правил адвокатської етики, затверджених Звітно-виборним з`їздом адвокатів України від 9 червня 2017 року гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата тощо), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. В разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.

Непогодження клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розміру гонорару при наданні доручення адвокату або в ході його виконання є підставою для відмови адвоката від прийняття доручення клієнта або розірвання договору на вимогу адвоката.

Тож домовленості про сплату гонорару за надання правничої допомоги є такими, що склалися між адвокатом та клієнтом, в межах правовідносин яких слід розглядати питання щодо дійсності такого зобов`язання.

Відповідно до позиції Верховного Суду, висловлену у постановах від 27.06.2021 року у справі № 922/2495/20, від 25.06.2021 року у справі № 922/902/20, від 23.06.2021 року у справі № 910/2478/20, від 18.06.2021 року у справі № 905/411/17, від 15.06.2021 року у справі № 910/3419/20, від 01.06.2021 року у справі № 922/2385/20, від 21.03.2021 року у справі № 712/1720/19, Верховний Суд зазначив, що адвокатський гонорар може існувати в двох формах фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення при зазначені фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплату гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв. Тобто, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвокатом іншою стороною, суди мають виходити з встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність».

Відповідно до ст. 26 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. За приписами ч. 3 ст. 27 ЗУ «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.

Договір про надання правової допомоги за своєю правовою природою є договором про надання послуг, який в свою чергу врегульовано Главою 63 Цивільного кодексу України. Зокрема, ст. 903 ЦК України передбачає, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Стаття 632 ЦК України регулює поняття ціни договору; за приписами вказаної статті ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін, зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадку і на умовах, встановлених договором або законом, а якщо ціна в договорі не встановлена і не може бути визначена виходячи з його умов, вона визначається із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору.

Згідно ст. 30 ЗУ «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару, підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначається в договорі про надання правової допомоги.

Отже, сума гонорару є фіксованою, а при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту.

Зазначене відповідає правовому висновку Верховного Суду, викладеному в постанові від 28 грудня 2020 року у справі № 640/18402/19 (провадження № К/9901/27657/20).

Так, своїй постанові Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 лютого 2020 року у справі № 648/1102/19 колегія суддів не погоджується із висновками суду апеляційної інстанції, оскільки витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2 статті 137 ЦПК України).

Отже, між сторонами виникли договірні зобов`язання, де позивач отримав правову допомогу.

Однак, до суду, станом на час розгляду судом вищевказаної позовної заяви з боку відповідача не надходило жодних заяв та клопотань про зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Так, не надходження з боку сторони клопотання про зменшення розміру витрат на правничу допомогу, виключає можливість суду на зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Така правова позиція міститься в постанові об`єднаної палати Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19.

В постанові Верховного Суду від 01.12.2021 року у справі № 607/14338/19-ц зазначено, що матеріали справи не містять клопотання Особа_1 про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, а підстави для самостійного вирішення судом питання про зменшення цих витрат з урахуванням наведених обставин відсутні.

Аналогічної позиції дотримується ВС КЦС у справі № 523/3904/19 від 09.02.2022 року.

У вищевказаній постанові Верховний Суд зазначив, що зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони.

Отже, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19.

Водночас, суд враховує правові висновки, викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18, від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19 про те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, та в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 06 листопада 2020 року у справі № 760/11145/18, про те, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та є неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг, врахувавши складність справи, обсяг виконаної адвокатом роботи, виходячи з конкретних обставин справи.

Також Велика Палата Верховного Суду у додатковій постанові від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21).

Також, судом враховується правовий висновок Великої Палати Верховного Суду викладений у постанові від 12.05.2020 зі справи № 904/4507/18.

У зазначеній постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18, колегія суддів зазначає, що в контексті правовідносин, які склались у даній справі, суд апеляційної інстанції при визначенні суми витрат на професійну правничу допомогу пов`язаних із розглядом справи № 910/7540/19 в суді апеляційної інстанції повинен був не обмежуватись лише посиланням на те, що вказана сума є «фіксованим гонораром», визначеним відповідачем 1 та адвокатом, а повинен був надати оцінку заявленій ПАТ «Оболонь» сумі на предмет її обґрунтованості, необхідності та неминучості, в частині такого перевищення та відповідно оцінити, чи відповідають такі витрати, критерію реальності та розумності їхнього розміру.

У пункті 4.16 постанови від 30.11.2020 у справі № 922/2869/19 Верховний Суд вказав, що висновки «суд має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, за клопотанням іншої сторони» та «суд має право зменшити суму судових витрат, встановивши їх неспіврозмірність, незалежно від того, чи подавалося відповідачами відповідне клопотання» не є тотожними за своєю суттю, і фактично другий висновок відповідає викладеному в пункті 6.1 постанови об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, що «під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу. Суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи».

За таких обставин, колегія суддів у справі № 922/2869/19 вказала, що висновки судів про часткову відмову стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні витрат на професійну правничу допомогу адвоката з підстав пов`язаності, необґрунтованості та непропорційності до предмета спору не свідчать про порушення норм процесуального законодавства, навіть, якщо відсутнє клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до конкретної та послідовної практики Верховного Суду, визначаючись із відшкодуванням понесених витрат на правничу допомогу суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо (постанова Верховного Суду від 14.07.2021 у справі №808/1849/18).

У разі неспівмірності розміру витрат на правову допомогу суд самостійно визначає розмір судових витрат (постанова Верховного Суду від 08.02.2022 у справі №160/6762/21).

ВП ВС в постанові від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21, зауважила, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи, чи були вони фактично здійснені, та оцінювати їх необхідність.

Суд акцентує увагу на позиції Великої Палати Верховного Суду, що під час вирішення тотожних спорів суди мають враховувати саме останню правову позицію Верховного Суду (зазначена позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі №755/10947/17).

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно ч. 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Згідно з п. 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30.09.2009 № 23-рп/2009 у справі № 1-23/2009, яке відповідно до ст. 1512 Конституції України є обов`язковим, остаточним і не може бути оскаржено, зазначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

Отже, з викладеного слідує, що до правової допомоги належать: консультації та роз`яснення з правових питань; складання заяв, скарг та інших документів правового характеру; представництво тощо.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1 ст. 89 ЦПК України).

Враховуючи вищезазначене, розмір витрат позивача на професійну правничу допомогу в розмірі 5 000,00 грн на думку суду не відповідає критеріям співмірності, реальності та розумності розміру, а отже є значно завищеним.

Так, суд вважає, що з боку адвоката не потребувало значного часу для правового аналізу, оформлення позовної заяви з додатками та направлення її до суду, оскільки справи відносно осіб, які є боржниками за договорами самі по собі є ідентичними, в свою чергу, сама позовна заява не є змістовою та вказана категорія справ (стягнення заборгованості) є розповсюдженою.

Окрім цього, згідно Єдиного реєстру судових рішень, який міститься у вільному доступі, містяться рішення в аналогічних справах, де ТОВ «ФК «Авіра Груп» зверталось до боржників з аналогічними позовами.

Суд зобов`язаний оцінити розмір адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою (постанова Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі № 826/1216/16 та додаткова постанова ВП ВС від 19.02.2020 у справі № 775/9215/15ц).

Суд, оцінюючи подані документи, якими позивач (представник) обґрунтовують фактичне понесення витрат на професійну правничу допомогу, дійшов висновку, що витрати на правничу допомогу є завищеними та не співмірними зі складністю справи, витраченим часом адвоката та наданих з боку останнього послуг.

Таким чином, з врахуванням принципу співмірності, розумності, реальності судових витрат, виходячи з конкретних обставин справи та змісту виконаних послуг, суд вважає за необхідне зменшити розмір судових витрат позивача на професійну правничу допомогу, які відшкодовуються за рахунок відповідача до 2 500,00 гривень.

Поняття судових витрат міститься в п. 1 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2014 року № 10 «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах», де судові витрати передбачені законом витрати (грошові кошти) сторін, інших осіб, які беруть участь у справі, понесені ними у зв`язку з її розглядом та вирішенням, а у випадках їх звільнення від сплати це витрати держави, які вона несе у зв`язку з вирішенням конкретної справи.

Судовий збір збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом (ст. 1 Закону України «Про судовий збір»).

Частиною 1 статті 131 ЦПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до п. 1 ч.ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову на відповідача.

При зверненні до суду позивачем було сплачено судовий збір у розмірі 2 422,40 грн., що підтверджується наявною в матеріалах справи платіжною інструкцією № 844 від 10.06.2024 року (а. с. 10 ).

Оскільки позовні вимоги позивача підлягають задоволенню, у відповідності до вимог статті 141 ЦПК України, підлягають стягненню з відповідача на користь позивача і судові витрати понесені останнім при зверненні до суду у вищевказаному розмірі.

Одночасно суд роз`яснює, що відповідно до ч. 1 ст. 288 ЦПК України заочне рішення підлягає скасуванню, якщо судом буде встановлено, що відповідач не з`явився в судове засідання та (або) не повідомив про причини неявки, а також не подав відзив на позовну заяву з поважних причин, і докази, на які він посилається, мають істотне значення для правильного вирішення справи.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст. ст. 16, 203, 512, 514, 516, 526, 530, 599, 610, 625, 626, 627, 628, 629, 632, 638, 903, 1048, 1049, 1054, 1077 Цивільного кодексу України та керуючись ст. ст. 2, 5, 12, 13, 19, 76, 77, 81, 89, 133, 137, 141, 187, 211, 247, 263-265, 273, 274, 280-289 ЦПК України, Законом України «Про електронну комерцію», Законом України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», Законом України «Про судоустрій і статус суддів», п. 1 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2014 року № 10 «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах», Законом України «Про судовий збір», суд,-

У Х В А Л И В:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Авіра Груп» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики, - задовольнити.

Стягнути з відповідача ОСОБА_1 на користь позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Авіра Груп» заборгованість за Договором про надання фінансового кредиту № 50064 від 21 вересня 2021 року в розмірі 10 300 гривень, витрати на правничу допомогу в розмір 2 500 гривень та судовий збір в сумі 2 422,40 гривень, загалом 15 222,40 гривень ( п`ятнадцять тисяч двісті двадцять дві гривні сорок копійок ).

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів безпосередньо до Київського апеляційного суду.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому цим Кодексом.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення ( виклику ) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складання у повному обсязі в електронній формі у порядку, визначеному законом, - у випадку наявності у особи офіційної електронної адреси, або рекомендованим листом з повідомленням про вручення якщо така адреса відсутня.

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Авіра Груп» ( адреса місцезнаходження: 04080, м. Київ, вул. Кирилівська, буд. 1-3А, секція С, ЄДРПОУ: 43174156 );

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ( адреса реєстрації: АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_3 ).

Повний текст заочного судового рішення складено 20 січня 2025 року.

Заочне рішення надруковано в нарадчій кімнаті в одному примірнику.

Суддя О. І. Орєхов