Постанова

від 13.01.2025 по справі 348/1624/20

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 348/1624/20

Провадження № 22-ц/4808/124/25

Головуючий у 1 інстанції Міськевич О. Я.

Суддя-доповідач Бойчук

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 січня 2025 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд в складі:

судді-доповідача Бойчука І.В.,

суддів: Пнівчук О.В., Баркова В.М.,

секретаря Петріва Д.Б.,

з участю представників сторін,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за первісним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя, за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання особистої приватної власності, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_2 на рішення Надвірнянського районного суду від 25жовтня2024рокупідголовуванням суддіМіськевичО.Я.ум.Надвірна,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 09.09.2020 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя. У позові просив визнати спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - приміщення кафе, загальною площею 176,0 кв.м., яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , і визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 ідеальну частку цього кафе, залишивши у власності ОСОБА_2 іншу половину приміщення кафе.

Ухвалою суду від 12.10.2020 вжито заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на нерухоме майно, яке належить на праві приватної власності ОСОБА_2 , а саме на приміщення кафе, загальною площею 176,0 кв.м., яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом заборони будь-яким особам укладати угоди стосовно цього майна, проводити його перереєстрацію, здійснювати його відчуження.

ОСОБА_2 05.03.2021 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 про визнання особистої приватної власності та просила визнати особистою приватною власністю ОСОБА_2 таке майно: квартиру АДРЕСА_2 ; домоволодіння по АДРЕСА_3 ; нежитлове приміщення кафе, що знаходиться по АДРЕСА_1 .

Ухвалою Надвірнянського районного суду від 02.08.2021 року цивільну справу №348/525/21 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання особистої приватної власності об`єднано в одне провадження з цивільною справою за № 348/1624/20 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя.

ОСОБА_1 17.09.2021 звернувся до суду із заявою про збільшення позовних вимог та просив визнати спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 таке майно: приміщення кафе, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 ; домоволодіння, що знаходиться по АДРЕСА_3 ; квартиру АДРЕСА_2 . Визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 ідеальну частку: приміщення кафе, яке розташоване за адресою АДРЕСА_1 ; домоволодіння, що знаходиться по АДРЕСА_3 та квартиру АДРЕСА_2 , залишивши у власності ОСОБА_2 іншу частку: приміщення кафе, домоволодіння та квартири, які розташовані за вказаними адресами.

В обгрунтування позовних вимог за первісним позовом та заявою про збільшення позовних вимог ОСОБА_1 посилався на те, що 08.02.2000 сторони по справі зареєстрували шлюб, який 01.09. 2012 розірвано. За час подружнього життя сторони за спільні кошти придбали: приміщення кафе, загальною площею 176,0 кв.м., доволодіння, квартиру. Право власності на зазначене майно зареєстровне за ОСОБА_2 .

Так як сторони розірвали шлюб та існує небезпека порушення його права власності внаслідок продажу майна, та вони не досягли спільної згоди щодо користування майном вважає за необхідне поділити спільне подружжя в рівних частках. Вказане майно придбане сторонами за час шлюбу та за спільні кошти подружжя, а тому є об`єктом їх спільної сумісної власності. Згоди щодо поділу спільного сумісного майна подружжя ними не досягнуто.

Просив виділити кожному зі сторін у власність по ідеальних частокспірного майна: приміщення кафе, загальною площею 176,0 кв.м., домоволодіння та квартиру АДРЕСА_4 , які розташовані за вказаними адресами.

В обгрунтування позовних вимог ОСОБА_2 посилалася на те, що 08 лютого 2000 року між нею та ОСОБА_1 зареєстровано шлюб, який 01.09.2012 розірвано. За час перебування у шлюбі придбано наступне майно: домоволодіння загальною площею 88,4 кв. м., яке знаходиться за вказаною адресою, яке набуто у власність ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу домоволодіння від 03.04.2006 року; квартира АДРЕСА_4 загальною площею 84,4 кв.м., яка набута у власність ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу від 11.07.2001 року; приміщення кафе загальною площею 176,0 кв.м., яке належить на праві власності ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу приміщення кафе від 29.07.2004 року, посвідченого приватним нотаріусом Надвірнянського нотаріального округу Вірстюком Т.В. та зареєстрованим в реєстрі за №Д-356.

Усе нерухоме майно набуто за особисті кошти ОСОБА_2 , так як відповідач не вкладав жодних коштів на придбання вказаного майна і не мав самостійних доходів без поважної на це причини. У зв`язку із розірванням шлюбу та оспорюванням відповідачем в судовому порядку права особистої приватної власності ОСОБА_2 на нежитлове приміщення кафе - виникла необхідність звернутись до суду із позовом про визнання права особистої приватної власності.

Рішенням Надвірнянського районного суду від 25.10.2024 позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 задоволено частково. Визнано спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 таке майно: приміщення кафе, загальною площею 176,0 кв.м., яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 . Визнано за ОСОБА_1 право власності на ідеальну частку приміщення кафе, загальною площею 176,0 кв.м., яке розташоване за вказаною адресою. Визнано за ОСОБА_2 право власності на ідеальну частку приміщення кафе, загальною площею 176,0 кв.м., яке розташоване за вказаною адресою. У задоволенні решти позовних вимог за первісним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя відмовлено.

Зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання майна особистою приватною власністю задоволено частково. Визнано особистою приватною власністю ОСОБА_2 таке майно: домоволодіння та квартиру АДРЕСА_4 , що знаходяться за вказаними адресами. У задоволенні решти позовних вимог за зустрічним позовом відмовлено.

Заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою суду від 12.10.2020 скасовано. Знято арешт, накладений на нерухоме майно, яке належить на праві приватної власності ОСОБА_2 , а саме на приміщення кафе, загальною площею 176,0 кв.м., яке розташоване по АДРЕСА_1 . Знято заборону вчиняти будь-які дії з вказаним майном, направлені на його відчуження, укладати угоди стосовно нього, проводити його реєстрацію та перереєстрацію.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу. Вказала, що рішення підлягає до часткового скасування, підставами чого є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими та невідповідність висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи.

Апелянтка посилалася на те, що судом при постановлені рішення щодо часткового задоволення первісних позовних вимог ОСОБА_1 про визнання за ним права власності на ідеальну частку приміщення кафе зроблено висновки, які не відповідають зібраним доказам та суперечать іншим висновкам суду по справі №348/1639/20. Судом не взято до уваги преюдиційні обставини про припинення спільного проживання подружжя однією сім`єю з 2004 року.

Вказала, що місцевий суд прийшов до суперечливих висновків, аргументувавши, що ОСОБА_1 не мав достатніх доходів і не міг придбати спірне нерухоме майно, одночасно вирішив, що приміщення кафе в 2004 році він мав можливість придбати.

Суд неправильно дав оцінку поданим доказам по справі, внаслідок чого прийшов до неправильних висновків, що ОСОБА_2 не спростувала презумпцію спільності майна щодо приміщення кафе і на нього поширюється правовий режим спільної сумісної власності.

Зазначила, що надана свідком ОСОБА_4 заява посвідчена нотаріусом, тому є належним і допустимим доказом, а висновок суду про визнання цього доказу недопустимим зроблено без врахування всіх обставин справи. Зазначений доказ є одним з основних, який підтверджує набуття права власності з розрахунку за майно та моменту реєстрації права власності уже після розірвання шлюбу в 2013 році. Судом помилково не надано оцінку цьому доказу через визнання його недопустимим. Заява ОСОБА_4 від 23.12.2013 року надавалась на виконання умов договору з метою оформлення права власності покупця після повного розрахунку і тому цей доказ не можна вважати письмовим показом свідків.

Вважає, що подана представником ОСОБА_1 нотаріально посвідчена заява ОСОБА_4 від 24.03.2021 року не може братися судом до уваги, оскільки такого порядку показань свідків цивільно-процесуальним законодавством не передбачено.

Вказала, що такі докази: договір купівлі-продажу нежитлового приміщення від 09.07.2004 року, заява ОСОБА_4 про проведення розрахунку від 23.12.2013 року за придбане приміщення, державна реєстрація права власності приміщення кафе, докази доходів, які мала ОСОБА_2 і за які реально могла придбати спірне майно, відсутність доказів доходів ОСОБА_1 - в сукупності вказують на відсутність спільних доходів подружжя, а також на те, що набуття права власності відбулось після розірвання шлюбу в 2013 році.

Висновок суду першої інстанції про не спростування ОСОБА_2 обставин презумпції спільної власності подружжя на цей об`єкт є таким, що не ґрунтується на вимогах закону. Просить в цій частині рішення суду скасувати .

ОСОБА_1 подав апеляційному суду відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначив, що спірне приміщення кафе було придбане під час перебування позивача та відповідачки у шлюбі, що підтверджується копією видаткового касового ордера від 28.07.2004 року, згідно якого ОСОБА_1 в цей день зняв зі свого рахунку кошти в розмірі 14000 дол. США, що еквівалентно 74428, 20 грн, які були витрачені при розрахунку з ОСОБА_4 за придбане приміщення кафе.

Вказав, що посилання відповідачки на банківські виписки не може бути доказом про використання цих коштів для купівлі приміщення спірного кафе.

Сторони по справі були зареєстровані як підприємці, були працевлаштовані та отримували заробітну плату, а також працювали за кордоном. Під час перебування в шлюбі придбали спірне нерухоме майно, яке в силу вимог ст. 60 СК України є спільною сумісною власністю, а відповідно до ст. 70 СК України частки обох з подружжя є рівними.

Просив відмовити в задоволенні апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції залишити без змін.

В судовому засіданні представник ОСОБА_2 вимоги апеляційної скарги підтримав з мотивів, викладених в ній. Представник ОСОБА_1 заперечив вимоги апеляційної скарги, про що зазначив у відзиві на апеляційну скаргу.

Заслухавши суддю-доповідача,пояснення представниківсторін,перевіривши законністьта обґрунтованістьоскаржуваного рішенняв межахдоводів тавимог апеляційноїскарги,колегія суддівдійшла висновкупро залишенняапеляційної скарги без задоволення, ураховуючи таке.

Зі змістуапеляційної скаргивбачається,що ОСОБА_2 оскаржує рішеннясуду першоїінстанції лишев частинівирішення спорущодо приміщеннякафе,яке розташованеза адресою: АДРЕСА_1 , тому згідно вимог ст. 367 ЦПК України щодо меж і доводів апеляційної скарги оскаржуване рішення переглядається апеляційним судом лише у цій частині.

Частиною першою статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Згідно ч. 4 ст. 263 ЦПК при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до частини третьої статті 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 60, частиною першою статті 61 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

Здійснення подружжям права спільної сумісної власності регламентується статтею 63 СК України, згідно з якою дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Розпоряджання спільним сумісним майном подружжя може відбуватися шляхом його поділу, виділення частки. Поділ майна, що є у спільній сумісній власності подружжя, є підставою набуття особистої власності кожним з подружжя.

У статті 60 СК України закріплено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Таке ж положення містить і стаття 368 ЦК України.

Частиною першою статті 57 СК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що особистою приватною власністю дружини, чоловіка, є:1) майно, набуте нею, ним до шлюбу; 2) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; 3) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

За змістом статей 69, 70 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Така правова позиція висловлена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18).

Як роз`яснено в пунктах 23, 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК України, частина третя статті 368 ЦК України) відповідно до частин другої, третьої статті 325 ЦК України можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. Не належить до спільної сумісної власності майно одного з подружжя, набуте особою до шлюбу; набуте за час шлюбу на підставі договору дарування або в порядку спадкування; набуте за час шлюбу, але за кошти, які належали одному з подружжя особисто; речі індивідуального користування, в тому числі коштовності, навіть якщо вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя; кошти, одержані як відшкодування за втрату (пошкодження) речі, що належала особі, а також як відшкодування завданої їй моральної шкоди; страхові суми, одержані за обов`язковим або добровільним особистим страхуванням, якщо страхові внески сплачувалися за рахунок коштів, що були особистою власністю кожного з них.

У частині другій статті 89 ЦПК України встановлено, що жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Згідно із положеннями частини третьої статті 12 та частини першої статті81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи, і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 08.02.2000 зареєстровано шлюб у відділі реєстрації актів громадянського стану Надвірнянянського району, що підтверджується копією свідоцтва про одруження серії НОМЕР_1 (а.с.11 т. 1).

Відповідно до свідоцтва про розірвання шлюбу виданого відділом державної реєстрації актів цивільного стану Надвірнянського районного управління юстиції Івано-Франківської області 01.09.2012 серії НОМЕР_2 шлюб між сторонами розірвано (а.с.12 т. 2).

Між продавцем ОСОБА_4 та покупцем ОСОБА_3 09.07.2004 укладено договір купівлі-продажу приміщення кафе, загальною площею 176,0 кв.м, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 . Договір посвідчений приватним нотаріусом Вірстюком Т.В., зареєстровано в реєстрі за № Д- 356 (а.с.13 т. 2).

Право власності на приміщення кафе, загальною площею 176,0 кв.м, що розташоване в АДРЕСА_1 зареєстроване за ОСОБА_2 28.12.2013. Розмір частки 1, підстава для державної реєстрації: договір купівлі-продажу, приміщення кафе, серія та номер: Д-356, виданий 09.07.2004: видавник: приватний нотаріус Надвірнянського районного нотаріального округу Вірстюк Т.В., що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 27.08.2020 (а.с 4-5 т. 1).

Між продавцями ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 та покупцем Бобровською-Кмитою 11.07.2001 укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_5 , який посвідченого приватним нотаріусом Надвірнянського районного нотаріального округу Трух Н.М., зареєстровано в реєстрі за №Д-534.

Крім того, 03.04.2006 ОСОБА_3 набула у власність домоволодіння загальною площею 88,4 кв.м., яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 на підставі договору купівлі-продажу домоволодіння від 03.04.2006, укладеного між продавцем ОСОБА_8 та покупцем ОСОБА_3 . Право власності на вказане домоволодіння зареєстроване на ім`я ОСОБА_2 відразу із обтяженням у вигляді іпотеки.

Між ПриватБанком та ОСОБА_3 15.05.2006 року укладено кредитний договір №FN0GК00640028, у відповідності до п. 1.1 якого Банк зобов`язується надати Позичальникові кредитні кошти шляхом: надання готівкою через касу на строк до 14.05.2021 включно, у вигляді неповновлюваної кредитної лінії у розмірі 25 000,00 доларів США на наступні цілі: придбання житла, а також у розмірі 3 787,50 доларів США на сплату страхових платежів у випадках та згідно порядку, передбачених п.п. 2.1.3, 2.2.7 даного Договору (а.с. 21-22 т. 2).

Пунктом 1.3 кредитного договору визначено, що забезпеченням виконання Позичальником зобов`язань за цим Договором виступає іпотека домоволодіння по АДРЕСА_3 , а також всі інші види застави, іпотеки, поруки й т.п., надані Банку з метою забезпечення.зобов`язань за цим Договором.

Також між ПриватБанком та ОСОБА_3 15.05.2006 року був укладений договір іпотеки №FN0GК00640028, який посвідчений приватним нотаріусом Надвірнянського районного нотаріального округу Вірстюком Т.В. за реєстровим № Д-221 від 15.05.2006. Одночасно вказаним нотаріусом була накладена заборона відчуження нерухомого майна за реєстровим № Д-222 від 15.05.2006. Згідно з положеннями вказаного іпотечного договору в якості забезпечення виконання кредиторських зобов`язань по кредитному договору № FN0GК00640028 від 15.05.2006 в іпотеку було передане та накладена заборона на нерухоме майно, а саме: будинок за адресою: АДРЕСА_3 .

Відповідно до заяви іпотекодержателя повне виконання кредиторських зобов`язань та про припинення дії іпотечного договору відбулось 21.10.2019 (заява № 20.1.0.0.0/7-190925/201) (а.с. 20 т. 2).

У зв`язку з повним виконанням ОСОБА_2 зобов`язань по кредитному договору №FN0GК00640028 від 15.05.2006 договір іпотеки №FN0GК00640028 між ПриватБанком і ОСОБА_3 припинив дію. Реєстрація припинення іпотеки (обтяження) відбулась 11.02.2020.

Відповідно до виписок по кредитному договору №FN0GК00640028від 15.05.2006, кошти на погашення кредиту вносились ОСОБА_2 у період з 16.05.2006 по 24.10.2019 на загальну суму 71 818,27 дол. США (а.с. 23-35 т. 2).

Як вбачається з довідок про доходи та записів у трудовій книжці ОСОБА_2 у період з вересня 2003 року по липень 2008 року ОСОБА_2 працювала викладачем у ВСП «Надвірнянський фаховий коледж НТУ» та мала стабільні доходи (а.с. 75-82 т. 1).

Відповідно до матеріалів справи з 18.09.1998 ОСОБА_2 була засновником Приватного підприємства «ІВАННА» (код ЄДРПОУ 20542743) та займалася підприємницькою діяльністю, що приносило стабільний дохід (а.с. 72-74 т. 1).

В період з 07.03.1997 по 29.10.2014 ОСОБА_2 зареєстрована фізичною особою-підприємцем, здійснювала торгівлю як у власних нежитлових приміщеннях, так і у встановлених кіосках (тимчасових спорудах) по АДРЕСА_6 , що підтверджується копіями дозволів на розміщення кіоску (а.с. 83-84 т. 1).

Відповідно до наданої довідки Федеральної кредитної спілки в Нью-Йорку від 12.02.2021, виданої ОСОБА_2 , вбачається, що в неї був відкритий рахунок з 1995 року по 2003 рік.

Відповідно до довідки від 12.02.2021 ОСОБА_2 має особистий ощадний (поточний) рахунок № НОМЕР_3 у Федеральній кредитовій спілці Нью-Йорк з 1995 року по 2003 рік.

Відповідно до довідки Федеральної кредитової спілки Нью-Йорк від 12.02.2021 ОСОБА_2 має особистий ощадний (поточний) рахунок № НОМЕР_4 у Федеральній кредитовій спілці Нью-Йорк з 2015 року. А також мала відкритий ощадний рахунок № НОМЕР_5 з 1995-го року по 2003-ій рік (а.с. 85 т. 1).

Відповідно до довідки Федеральної кредитової спілки Нью-Йорк від 06.04.2021 року, виданої ОСОБА_9 про те, що вона мала рахунок у Федеральній кредитній спілці Нью-Йорк за номером 30223, і 02.10.2002 року з цього рахунку було виписано чек на суму 18 000,00 доларів США (а.с. 127 т. 1).

Відповідно до довідки від 05.03.2021 року ОСОБА_10 працювала офіціантом у ресторані Веселка з березня 2001 року по квітень 2003 року і її тижневий заробіток становив в середньому 700,00 доларів США (а.с. 90-91 т. 1).

Згідно копії трудового договору від 07.02.2004 ОСОБА_1 наймав на роботу працівника (продавця) (а.с. 100 том 1). Згідно копії договору від 01.08.2004 ОСОБА_1 наймав на роботу працівника (продавця) (а.с. 101-102 т. 1).

Згідно копії свідоцтва № НОМЕР_6 від 09.10.1997 про реєстрацію платника податку на додану вартість - ОСОБА_1 є платником податку на додану вартість (а.с. 103 т. 1).

Згідно копії свідоцтва про державну реєстрацію ФОП серії НОМЕР_7 №576475 від 04.08.2003 ОСОБА_1 був зареєстрований як ФОП (а.с. 104 т. 1).

Відповідно до довідки про взяття на облік №1126 від 18.12.2003 ОСОБА_1 з 18.08.2003 взятий на облік у податковій (а.с. 112 т. 1).

В матеріалах справи міститься дозвіл на роботу ОСОБА_1 (а.с.113, т. 1).

Відповідно до довідки Внутрішнього Податкового Управління Міністерства Фінансів США ОСОБА_1 присвоєно індивідуальний ідентифікаційний номер платника податків у США ( а.с. 113 т. 1).

З установчого договору ТОВ «Дека» вбачається, що ОСОБА_1 був засновником ТОВ «Дека» з 26.04.1995 року.

Враховуючи встановлені обставини, суд першої інстанції прийшов обґрунтованого виснровку, що спірне приміщення кафе, загальною площею 176,0 кв. м. по АДРЕСА_1 , яке належить на праві власності ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 09.07.2004 року, посвідченого приватним нотаріусом Надвірнянського нотаріального округу Вірстюком Т.В. та зареєстрованим в реєстрі за №Д-356 було придбано за час перебування сторін у шлюбі, а тому, таке майно є спільною сумісною власністю подружжя, де частки чоловіка та дружини є рівними, що повністю узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18), про що вірно виснував у своєму рішення суд першої інстанції.

Доводи апелянтки про те, що оплату за спірне приміщення кафе нею здійснено у 2013 році вже після розірвання шлюбу з ОСОБА_1 , що апелянтка підтверджує заявою ОСОБА_4 від 23.12.2013 року не можуть прийматися судом до уваги, оскільки спростовуються п.5 договору купівлі-продажу приміщення кафе від 09.07.2004 року, яким передбачено, що продаж приміщення за домовленістю сторін вчинено за 37200 грн, в тому числі з ПДВ, які покупець ОСОБА_3 сплатить, а продавець ОСОБА_4 одержить в місячний термін з дня підписання цього договору. Таким чином вказана заява ОСОБА_4 про відсутність з її боку жодних матеріальних претензій до ОСОБА_2 лише підтверджує факт виконання сторонами умов договору в обумовлені договором строки. Докази протилежного в суду відсутні. Стороною не подано до суду жодних доказів щодо розрахунку за придбане приміщення саме після розірвання шлюбу з ОСОБА_1 .

Доводи апеляційної скарги, що державна реєстрація права власності на приміщення кафе підтверджує право власності ОСОБА_2 на цей об`єкт спростовуються таким. Факт реєстрації спірного нерухомого майна на ім`я одного з подружжя не означає, що воно належить лише цій особі. Майно в цьому разі є спільною сумісною власністю подружжя та належить чоловікові та дружині в рівних частках з моменту його придбання.Такий висновок Верхоного Суду викладено в постанові від 01 квітня 2020 року у справі № 462/518/18.

Доводи відповідачки, що сам по собі факт придбання спірного майна приміщення кафе у період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об`єктів права спільної сумісної власності подружжя суперечать нормам матеріального права, такі доводи нівелюють правовий режим спільного сумісного майна подружжя, закріпленого законодавцем в ЦК України та в СК України, що є недопустимим.

Враховуючи наявні в матеріалах справи докази, є підстави для висновку, що відповідачка не спростувала презумцію спільності майна щодо об`єкта приміщення кафе і на нього поширюється правовий режим спільної сумісної власності, обставин для відступлення від засади рівності часток подружжя суд не встановив, а тому доводи відповідачки про те, що спірне приміщення кафе є її особистим майном, оскільки вона придбала її за особисті кошти, є необґрунтованими.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про поділ спірного майнаприміщення кафе в рівних частках, шляхом визнання права власності на 1/2 частину у спільному нерухомому майні за кожною стороною.

Згідно ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, не спростовують висновки суду першої інстанції та не містять підстав для скасування або зміни судового рішення.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Апеляційний суд дійшов висновків, що суд першої інстанції постановив у цій справі рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги не спростовують його законності та обґрунтованості. Підстав для його скасування чи зміни з мотивів, наведених в апеляційній скарзі не встановлено.

Порядок розподілу та відшкодування судових витрат регламентується статтею 141 ЦПК України.

Частиною першою зазначеної статті встановлено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи наведене, судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, покладаються на апелянта.

Керуючись ст. 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Надвірнянського районного суду від 25жовтня2024рокузалишити без змін. Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 21 січня 2025 року.

Суддя-доповідач: І.В. Бойчук

Судді: О.В. Пнівчук

В.М. Барков