Ухвала

від 20.01.2025 по справі 910/4453/24

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

20 січня 2025 року

м. Київ

cправа № 910/4453/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Булгакової І. В.(головуючої), Жайворонок Т.Є. та Колос І. Б.,

розглянувши матеріали касаційної скарги малого приватного підприємства "БМД и Ко" (далі -Підприємство)

на рішення господарського суду міста Києва від 26.09.2024 та

постанову Північного апеляційного господарського суду від 04.12.2024

за позовом Антимонопольного комітету України

до Підприємства

про стягнення 242 371,13 грн,

ВСТАНОВИВ:

Підприємство 30.12.2024 (через систему "Електронний суд") звернулося до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 26.09.2024 і постанову Північного апеляційного господарського суду від 04.12.2024 зі справи № 910/4453/24 та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити частково

Перевіривши матеріали касаційної скарги, колегія суддів Касаційного господарського суду дійшла висновку, що у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити з огляду на таке.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 293 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України; Кодекс) суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

За змістом положень статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення. Аналогічне положення закріплено у частині першій статті 17 ГПК України.

Згідно з частинами п`ятою та сьомою статті 12 ГПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є: 1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.

Позов у цій справі було подано у 2024 році, де відповідно до приписів статті 7 Закону України "Про державний бюджет України на 2024" прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 1 січня 2024 року був визначений у розмірі 3 028,00 грн.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 163 ГПК України у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за якими стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.

Предметом позову у даній справі є стягнення пені у розмірі 242 371,13 грн, у зв`язку з несвоєчасною оплатою відповідачем штрафу згідно з рішенням Антимонопольного комітету України, а, отже, ціна позову у даній справі не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (302 800 грн), тому справа є малозначною згідно з наведеними приписами ГПК України.

Так, рішенням господарського суду міста Києва від 26.09.2024, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 04.12.2024 у цій справі, позов Антимонопольного комітету України задоволено повністю; стягнуто з Підприємства пеню у розмірі 242 371,13 грн та зараховано зазначену суму в дохід загального фонду Державного бюджету України, а також стягнуто з Підприємства на користь Антимонопольного комітету України судовий збір у розмірі 2 908,45 грн.

Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, зазначених у підпунктах "а", "б", "в" та "г" цієї ж норми.

Тобто, у пункті 2 частини третьої статті 287 ГПК унормовано випадки, за умови доведення скаржником наявності яких, судове рішення у малозначній справі, може бути предметом касаційного оскарження.

Звертаючись із касаційною скаргою, Підприємство зазначає, що справа має виняткове значення для скаржника, оскільки стягнута з останнього сума пені є занадто обтяжливою та у дев`ять разів перевищує отриманий підприємством у 2023 році прибуток, враховуючи розмір збитків, понесених скаржником через втрату більшості активів на окупованих територіях внаслідок військової агресії, які перевищують 26 млн грн, що, на його думку, може бути підставою для перегляду цієї справи в касаційному порядку.

Виходячи зі статусу Верховного Суду, в окремих випадках вирішення питання про можливість касаційного оскарження належить до його дискреційних повноважень, оскільки розгляд касаційних скарг покликаний насамперед забезпечувати єдність судової практики.

Верховний Суд, розглянувши наведені доводи скаржника щодо наявності виняткового значення та значного суспільного інтересу у цій справі, передбаченого згаданим підпунктом "в" пункту 2 частини третьої статті 287 цього Кодексу, зауважує, що суспільний інтерес може полягати у важливості наслідків вирішення справи для значної кількості суб`єктів права або суспільних цінностей, що панують у державі, та спрямованих на забезпечення сталого розвитку держави, забезпечення у ній суспільного порядку, безпеки тощо.

У свою чергу, надаючи оцінку "винятковості справи", суд досліджує мотиви, відповідно до яких сам учасник справи вважає справу такою, що має для нього виняткове значення. Отже, особа, яка подає касаційну скаргу, має обґрунтувати наявність відповідних обставин у касаційній скарзі. При цьому термін "винятковий" означає ознаку предмета або явища, що полягає в її особливості, надзвичайності, виокремлення із загального правила.

Однак саме по собі понесення скаржником збитків та скрутне фінансове становище скаржника, на яке останній посилається у скарзі, не свідчить про те, що справа має виняткове значення, а тому і не може бути визнана підставою, на яку поширюється дія положення підпункту "в" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України.

Інші доводи скаржника, викладені у касаційній скарзі, зводяться до висловлення незгоди з прийнятими судовими рішеннями, викладення власного бачення у питанні застосування правових норм, є проханням про повторний перегляд справи та переоцінку встановлених судами обставин, що виходить за межі повноважень Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду".

Разом з тим незгода скаржника із судовим рішенням не свідчить про його незаконність, як і не може вказувати на таку обставину, як негативні наслідки для скаржника прийняття цих судових рішень, оскільки настання таких наслідків у випадку прийняття судових рішень не на користь однієї із сторін справи є звичайним передбаченим процесуальним законом процесом.

Верховним Судом під час аналізу доводів та аргументів касаційної скарги також взято до уваги: предмет позову, правову природу спірних правовідносин, складність справи, факт розгляду даної справи судами двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію.

Водночас Суд зазначає, що учасники судового процесу мають розуміти, що визначені підпунктами "а" - "г" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України випадки є виключенням із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, тому що в іншому випадку буде порушено принцип "правової визначеності".

Отже, в касаційній скарзі скаржником належним чином не обґрунтовано та не доведено обставин, які можуть бути визнані такими, що підпадають під дію підпунктів "а", "б", "в" та "г" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 23.10.1996 "Справа "Леваж Престасьон Сервіс проти Франції" (Levages Prestations Services v. France, заява № 21920/93, пункт 48) вказано, що зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, роль якого обмежено перевіркою правильності застосування норм закону, процесуальні процедури у такому суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється після його розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції.

Також Європейський суд з прав людини в ухвалі від 09.10.2018 у справі "Азюковська проти України" (Azyukovska v. Ukraine, заява №26293/18) зазначив, що застосування критерію малозначності справи було передбачуваним, справу розглянули суди двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію, заявниця не продемонструвала наявності інших виключних обставин, які за положеннями Кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи.

З урахуванням викладеного суд касаційної інстанції дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Підприємства на рішення господарського суду міста Києва від 26.09.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 04.12.2024 у цій справі на підставі пункту 1 частини першої статті 293 ГПК України, оскільки вона подана на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Керуючись частиною п`ятою статті 12, статтею 234, пунктом 2 частини третьої статті 287, статтею 293 ГПК України, Верховний Суд

У Х В А Л И В:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою малого приватного підприємства "БМД и Ко" на рішення господарського суду міста Києва від 26.09.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 04.12.2024 зі справи № 910/4453/24.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя І. Булгакова

Суддя Т. Жайворонок

Суддя І. Колос