Постанова

від 14.01.2025 по справі 917/43/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 січня 2025 року

м. Київ

cправа № 917/43/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Могил С.К. - головуючий, Волковицька Н.О., Случ О.В.

за участю секретаря судового засідання Амірханяна Р.К.

та представників

ОГП: Зарудяна Н.О.,

представники інших учасників справи в судове засідання не з`явились,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Заступника керівника Харківської обласної прокуратури

на постанову Східного апеляційного господарського суду від 24.09.2024

та рішення Господарського суду Полтавської області від 29.03.2024

у справі №917/43/23

за позовом Керівника Миргородської окружної прокуратури Полтавської області в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області

до: Фізичної особи-підприємця Мотрич Дмитра Миколайовича, Державного навчального закладу "Гадяцьке вище професійне аграрне училище",

про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном,

В С Т А Н О В И В:

Керівник Миргородської окружної прокуратури Полтавської області в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області звернувся до Господарського суду Полтавської області з позовною заявою до ФОП Мотрич Дмитра Миколайовича та Державного навчального закладу "Гадяцьке вище професійне аграрне училище" про усунення перешкод у здійсненні Головним управлінням Держгеокадастру у Полтавській області права користування та розпорядження майном шляхом зобов`язання ФОП Мотрича Д.М. звільнити земельну ділянку з кадастровим номером 5320480400:00:001:0387, площею 194, 9809 га.

Рішенням Господарського суду Полтавської області від 29.03.2024 (суддя Солодюк О.В.), залишеним без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 24.09.2024 (колегія суддів у складі: Істоміна О.А. - головуючий, Медуниця О.Є., Стойка О.В.), у задоволенні позову відмовлено.

Судами обох інстанцій встановлено, що в межах кримінального провадження №42022172050000052 з метою встановлення наявності підстав для здійснення представництва інтересів держави, Миргородською окружною прокуратурою було проведено вивчення дотримання вимог земельного законодавства під час розпорядження Державним навчальним закладом Гадяцьке вище професійне аграрне училище (ДНЗ Гадяцьке ВПАУ) земельними ділянками, переданими у постійне користування.

Наказом Міністерства освіти та науки України №1404 від 22.11.2016 затверджено статут Державного навчального закладу Гадяцьке вище професійне аграрне училище, відповідно до якого Державний навчальний заклад Гадяцьке вище професійне аграрне училище є державним професійно-технічним навчальним закладом третього атестаційного рівня, що здійснює підготовку робітників високого рівня кваліфікації з технологічно складних наукоємних професій та спеціальностей або робітників, діяльність яких пов`язана зі складною організацією праці, з числа випускників загальноосвітніх навчальних закладів (п.1.1 Статуту).

Вище професійне аграрне училище має землю у постійному користуванні, де розміщене навчальне господарство для проведення виробничого навчання, практики учнів училища, та здійснює господарську діяльність з виробництва продукції, що пов`язана з біологічними процесами її вирощування, призначення для споживання в сирому і переробленому вигляді (сільськогосподарське виробництво), а також займається переробкою власно виробленої сільськогосподарської продукції та її реалізацією (п. 1.6 Статуту).

З метою сприяння розвитку навчально-матеріальної та соціально-побутової бази, забезпечення професійно-практичної підготовки, вирішення соціальних та інших питань працівників, учнів, слухачів, вище професійне аграрне училище ДНЗ має право укладати договори, у т.ч. із підприємствами, установами, організаціями та іншим суб`єктами господарювання (п.2.6 Статуту).

Визначено, що ДНЗ Гадяцьке вище професійне аграрне училище є неприбутковим закладом (п.7.1 Статуту).

Майно училища, в т.ч.: навчально-виробничі, побутові, культурно-освітні, оздоровчі, спортивні будівлі та споруди, комунікації, обладнання, засоби навчання, транспортні засоби та інше майно вищого професійного аграрного училища є державною власністю, що закріплене Міністерством освіти і науки України за вищим професійним аграрним училищем і перебуває в оперативному управлінні вищого професійного аграрного училища (п.7.9 Статуту).

Вище професійне училище має навчальне господарство, займається виробництвом сільськогосподарської продукції, переробкою власновиробленої сільськогосподарської продукції, та її реалізацією (85.53 Статуту).

01.03.2016 між ДНЗ Гадяцьке ВПАУ та Фізичною особою-підприємцем Мотрич Д.М. укладено договір про спільну діяльність №29/1 від 01.03.2016, за умовами якого сторони домовились про організацію спільної діяльності в сфері господарської діяльності пов`язаної з обробкою земель сільськогосподарського призначення для досягнення наступних господарських цілей: надання новітньої техніки та новітніх технологій обробітку землі для проведення виробничого навчання та практики учнів ДНЗ Гадяцьке ВПАУ по опануванню професії Тракторист машиніст сільськогосподарського виробництва; обробка земель сільськогосподарського призначення; вирощування сільськогосподарської продукції (п.п. 1.1.1, 1.1.2, 1.1.3).

Іншими умовами договору сторони визначили наступне:

- земельна ділянка площею 286,8507 га (додатковими угодами, як зазначено в позові, площу збільшено до 400,6588 га) є власністю ДНЗ Гадяцьке ВПАУ (1.2 договору);

- до складу вказаних земель, окрім іншого, входить земельна ділянка з кадастровим номером №5320480400:00:001:0387, площею 194, 9809 га, яка знаходиться на території (в минулому) Гадяцької міської ради, та перебуває в користуванні ДНЗ Гадяцьке ВПАУ на підставі Державного акта на право постійного користування землею серія ПЛ№153 від 24.11.1998.

- ведення спільних справ сторони домовились вести шляхом поєднання зусиль та зобов`язалися обробляти землю та вирощувати на ній сільськогосподарську продукцію, організовувати проведення виробничого навчання та практики учнів. Сторони при обробці земельної ділянки зобов`язані проводити роботи відповідно технології та навчальних планів і програм, перевіряти стан земельної ділянки з метою недопущення зниження її родючості (розділ 2 договору);

- ДНЗ Гадяцьке ВПАУ виділяє земельну ділянку для спільної обробки і вирощування сільськогосподарської продукції та організації виробничого навчання і практики учнів. В термін, передбачений навчальними планами і агротехнічними строками вирощення сільськогосподарських культур, направляє на виробничу практику учнів, які опановують професію Тракторист-машиніст сільськогосподарського виробництва. Забезпечує контроль проходження учнями виробничої практики та методичне керівництво її проведення (п. 3.1- 3.1.4 Договору);

- ФОП Мотрич Д.М. зобов`язується провести організацію спільного обробітку в сфері господарської діяльності, пов`язаної з обробітком земельної ділянки сільськогосподарського призначення та користуватися за цільовим призначенням та проведення виробничого навчання та практики учнів у відповідності з даним договором. При обробітку землі зобов`язується виділяти посівну та збиральну техніку сільськогосподарську техніку, посівний матеріал та засоби захисту культур від шкідників і хвороб в кількості, достатній для дотримання високотехнологічних схем вирощування сільськогосподарської продукції. В період проходження учнями виробничого навчання та практики учнів, закріпляє за ними наставників з числа досвідчених механізаторів підприємства. Структуру посівних площ земельної ділянки узгоджувати з планом сівозмін. На період виробничої практики учнів створює безпечні умови праці, проводить інструктаж з охорони праці перед виконанням робіт, здійснює перевезення учнів на місце проходження практики (п. 3.2. договору);

- сторони розподіляють отриманий урожай згідно домовленості. Розподіл урожаю за узгодженням Сторін переглядається і визначається додатковою письмовою угодою (розділ 4 договору);

- договір діє до 31.12.2016 (зі змінами до 31.12.2030) (розділ 6 договору).

Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчужень об`єктів нерухомого майна право власності на вказаний об`єкт (земельна ділянка з кадастровим номером №5320480400:00:001:0387, площею 194, 9809 га) зареєстровано за Головним управлінням Держгеокадастру у Полтавській області 02.11.2022, номер запису 48332648.

Відповідно до довідки, наданої ДНЗ Гадяцьке ВПАУ б\н від 06.09.2022 - у ході виробничої діяльності учням були представлені такі новітні технології: як внесення безводного аміаку восени під основний обробіток ґрунту; навчання посіву із застосуванням сівалок нульового та мінімального обробітку ґрунту. Також вони мали можливість ознайомитись з обробітком рослин засобами, захисту за допомогою самохідного обприскувача BERTHOOD RAPTOR 4240.

На переконання прокурора, вищевказані технологічні особливості, які впроваджено на протязі вже тривалого часу, не несуть жодних інновацій та не спрямовані на виконання умов договору. Жодних новітніх технологій по факту сторонами не застосовано, а отже виконання вимог п. 1.1.1 договору не дотримано. При цьому в рамках кримінального провадження, в порядку ст.36, ч.2 ст.93 КПК України, здійснено залучення фахівців департаменту освіти та науки Полтавської ОВА, за наслідками якого установлено, що на протязі 2018-2022 років (понад вказаний період вивчити питання не представилось можливим у зв`язку з знищення документації): у закладі освіти відсутні накази про направлення учнів на виробничу практику, що є порушенням абз. 2 п .2 постанови КМУ №922 від 07.06.1999; з метою оволодіння професійною кваліфікацією «Тракторист-машиніст сільськогосподарського виробництва» категорій А1, А2, Б1 для здобувачів освіти на підприємстві ПП «Новатор Агро» (ФОП Мотрич В.Д.) виробнича практика для учнів протягом 2018 - 2022 років не організовувалась; за вказаний період часу лише 2 особи проходили по факту практику на вищевказаному підприємстві. Однак, відповідно до облікової документації програма їх практики не відповідає Освітній програмі з професії «Тракторист-машиніст сільськогосподарського виробництва».

Зважаючи на те, що забезпечена сторонами договору діяльність не відповідає вимогам Стандарту та не спрямована на виконання умов договору, факт проходження учнями виробничої практики, як умови договору не виконано, договір укладено всупереч вимогам чинного законодавства, а правочин щодо надання у користування земельної ділянки ФОП Мотрич Д.М. є нікчемним, оскільки суперечить ст.ст. 1130, 1134, 1136, 1137, 1138, 1139 Цивільного кодексу України, якими визначено умови спільної діяльності. Договір № 29/1 від 01.03.2016 про спільну діяльність за своєю суттю є договором оренди землі, відповідно до якого, як зазначає прокурор, відповідач розпорядився спірною земельною ділянкою без згоди власника землі, що має бути припинено в судовому порядку.

Відмовляючи у задоволенні позову місцевий господарський суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку, що договір про спільну діяльність 29/1 від 01.03.2016 не містить положень, які б суперечили вимогам чинного законодавства або інтересам сторін, а волевиявлення сторін правочину є вільне і відповідає їхній внутрішній волі, що відповідає загальним вимогам, встановленим статтею 203 Цивільного кодексу України, додержання яких є необхідним для чинності правочину. Правовідносини сторін договору не містять ознак оренди, у зв`язку з чим відсутні підстави вважати договір про спільну діяльність №29/1 від 01.03.2016 удаваним. Матеріали справи не містять доказів зміни виду та цільового призначення земельних ділянок. Крім цього, судами враховано, що в межах справи №917/1841/16 за позовом Заступника прокурора Полтавської області в інтересах держави в особі органу уповноваженого здійснювати функції у спірних правовідносинах Міністерство освіти і науки про визнання недійсним договору про спільну діяльність у сфері господарської діяльності №29/1 від 01.03.2016 та зобов`язання ФОП Мотрич Д.М. повернути ДНЗ "Гадяцьке вище професійне аграрне училище" земельну ділянку площею 103, 6507 га, розташовану на території Краснознаменської сільської ради Гадяцького району Полтавської області та земельну ділянку площею 183, 20 га, розташовану на території Біленченківської сільської ради Гадяцького району Полтавської області рішенням Господарського суду Полтавської області від 09.02.2017 суд в позові відмовив та повністю підтримав законність вчиненого правочину.

Не погоджуючись з постановою апеляційного та рішенням місцевого господарських судів, Заступник керівника Харківської обласної прокуратури звернувся до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити повністю.

В обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на те, що суди першої та апеляційної інстанцій неправильно застосували норми чинного законодавства, зокрема ст. 228 Цивільного кодексу України, ст. 63 Закону України «Про освіту» (в редакції, чинній на момент укладення договору). Так суди не врахували, що спірна земельна ділянка, в порушення вимог ст. 63 Закону України «Про освіту» (у редакції чинній на момент укладення договору) не використовувалася з освітніми цілями, а отже спірний правочин спрямований саме на використання всупереч закону державно власності; спірний договір передбачає домовленість сторін про врегулювання своїх відносин всупереч існуючим у законодавстві обмеженням, тобто спрямований на незаконне володіння майном держави; спірний правочин є нікчемним та не спричиняє правових наслідків; поза увагою судів залишився той факт, що у постійного користувача відсутні повноваження на розпорядження земельною ділянкою.

Скаржником вмотивовано подання касаційної скарги на підставі п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, а саме - судами не враховано висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 29.09.2020 у справі № 688/2908/16-ц (провадження № 14-28 цс 20, п. п. 84-86), від 12.10.2021 у справі № 910/17324/19 (провадження № 12-12гс21, п. п. 61-62), від 02.11.2021 у справі № 917/1338/18 (провадження № 12-86гс20, п. п. 120-124), від 01.06.2021 у справі № 910/12876/19 (провадження № 12-94гс20, п. 7.10), що згідно з частинами першою, другою статті 228 ЦК України правочин, спрямований, зокрема, на незаконне заволодіння майном фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, порушує публічний порядок і є нікчемним; від 20.07.2022 у справі № 923/196/20, що у разі, коли сторона правочину вважає його нікчемним, вона, за загальним правилом, може звернутися до суду не з вимогою про визнання нікчемного правочину недійсним, а про застосування наслідків виконання недійсного правочину (наприклад, з вимогою про повернення одержаного на виконання такого правочину), обґрунтовуючи вимоги його нікчемністю; від 29.09.2022 у справі № 918/351/21(918/672/21) щодо того, що положення земельного законодавства не надають постійному землекористувачу права надання земельної ділянки в тимчасове користування, оскільки цим правом наділений саме відповідний орган, уповноважений державною на здійснення таких функцій.

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 11.11.2024 відкрито провадження за касаційною скаргою з підстави, передбаченої п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, призначено її до розгляду на 14.01.2025 (з метою всебічного, повного, об`єктивного розгляду касаційної скарги, колегія суддів вважала за необхідне призначити розгляд скарги у розумний строк, тобто такий, що є об`єктивно необхідним для забезпечення можливості реалізації учасниками справи відповідних процесуальних прав) та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу до 02.12.2024.

До Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду 28.11.2024 від позивача надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому він просить касаційну скаргу задовольнити.

Також до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду 28.11.2024 від відповідачів надійшли відзиви на касаційну скаргу, у яких вони вказують на правильність висновків судів попередніх інстанцій та помилковість доводів скаржника, і просять касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.

До Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду 13.01.2024 від Керівника Миргородської окружної прокуратури Полтавської області надійшли пояснення у справі, у яких він вказує, що підстави позовів у справах № 917/43/23 та № 917/1841/16 є різними.

Заслухавши доповідь головуючого судді, переглянувши в касаційному порядку постанову апеляційного та рішення місцевого господарських судів, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на таке.

Пунктом 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України підставою касаційного оскарження судових рішень визначено застосування судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.

Суд враховує, що судовими рішеннями в подібних правовідносинах є такі рішення, де подібними є (1) предмети спору, (2) підстави позову, (3) зміст позовних вимог та встановлені судом фактичні обставини, а також має місце (4) однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (аналогічна позиція викладена у постановах ВП ВС від 05.06.2018 у справі № 523/6003/14-ц, від 19.06.2018 у справі № 922/2383/16, від 20.06.2018 у справі № 755/7957/16-ц, від 26.06.2018 у справі № 2/1712/783/2011, від 26.06.2018 у справі № 727/1256/16-ц, від 04.07.2018 у справі № 522/2732/16-ц).

Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних судових рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи ((див. постанови Верховного Суду від 27.03.2018 у справі № 910/17999/16 (пункт 32); від 25.04.2018 у справі № 925/3/17 (пункт 38); від 16.05.2018 року у справі № 910/24257/16 (пункт 40); від 05.06.2018 у справі № 243/10982/15-ц (пункт 22); від 31.10.2018 у справі № 372/1988/15-ц (пункт 24); від 05.12.2018 у справах № 522/2202/15-ц (пункт 22) і № 522/2110/15-ц (пункт 22); від 30.01.2019 у справі № 706/1272/14-ц (пункт 22)).)

При цьому колегія суддів враховує позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 (провадження №14-16цс20), відповідно до якої у кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.

На предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

Водночас колегія суддів зазначає, що слід виходити також з того, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.

Предметом позову у цій справі є вимога про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном, а саме земельною ділянкою з кадастровим номером 5320480400:00:001:0387, площею 194, 9809 га, що знаходиться на території (в минулому) Гадяцької міської ради, та перебуває в користуванні ДНЗ Гадяцьке ВПАУ.

Згідно з ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Статтею 204 ЦК України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1 - 3, 5 та 6 статті 203 Цивільного кодексу України.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Спори про визнання нікчемних правочинів недійсними підлягають вирішенню господарськими судами у загальному порядку. З`ясувавши, що оспорюваний правочин є нікчемним, господарський суд зазначає в резолютивній частині рішення про його недійсність або, за відсутності підстав для такого визнання, відмовляє в задоволенні позову.

Судами обох інстанцій встановлено, що в межах справи № 917/1841/16 за позовом Заступника прокурора Полтавської області в інтересах держави в особі органу уповноваженого здійснювати функції у спірних правовідносинах Міністерство освіти і науки про визнання недійсним договору про спільну діяльність у сфері господарської діяльності №29/1 від 01.03.2016 та зобов`язання ФОП Мотрич Д.М. повернути ДНЗ "Гадяцьке вище професійне аграрне училище" земельну ділянку площею 103, 6507 га, розташовану на території Краснознаменської сільської ради Гадяцького району Полтавської області та земельну ділянку площею 183, 20 га, розташовану на території Біленченківської сільської ради Гадяцького району Полтавської області рішенням Господарського суду Полтавської області від 09.02.2017 суд в позові відмовив та повністю підтримав законність вчиненого правочину. Вказане рішення переглядалось в апеляційному та касаційному порядках, за результатами яких залишено в силі постановою Харківського апеляційного господарського суду від 12.04.2017 та постановою Вищого господарського суду України від 30.08.2017.

Отже, судами вже було досліджено питання стосовно визнання недійсним (нікчемним) спірного договору, та встановлено законність вчиненого правочину.

Верховний Суд зазначає, що правові висновки, зроблені судом, не є обставинами, встановленими рішенням суду в іншій справі, в розумінні частин 3, 4 ст. 75 ГПК України, а відповідно до ч. 7 ст. 75 ГПК України правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для господарського суду.

Разом з тим, надання оцінки певним обставинам під час розгляду справи № 917/43/23, які оцінювались при розгляді інших справ за аналогічними позовами між тими ж сторонами спору, ставить під сумнів правильність та однозначність зроблених судами висновків у відповідних попередніх судових рішеннях. Вказане не означає, що суд мусить їх безальтернативно покладати в основу свого рішення за аналогічним позовом між тими ж самими сторонами. Однак, з огляду на те, що такі судові рішення (у інших справах) набрали законної сили і є обов`язковими для виконання, у зв`язку з чим правильність зроблених у них висновків презюмується, суд не може надавати протилежну оцінку таким обставинам у справі, що переглядається, обмежившись лише формальним посиланням на відсутність преюдиційних обставин для розгляду конкретної справи в розумінні положень ст. 75 ГПК України, не навівши достатньо переконливих підстав для неврахування висновків, зроблених за результатами дослідження обставин, зокрема, щодо відсутності підстав для визнання недійсним договору про спільну діяльність у сфері господарської діяльності №29/1 від 01.03.2016.

Одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів. В свою чергу, відмінність підстав позовів, що були заявлені раніше, від підстав позову у справі, що розглядається (як встановлено місцевим господарським судом), за однакової кваліфікації дій в частині розгляду питання про дотримання орендарем умов договору, піддає сумніву правильність та стабільність висновків судів у раніше розглядуваних справах та самих судових актів, які набрали законної сили, у зв`язку з чим відповідна протилежна оцінка обставин повинна бути тією мірою обґрунтована, в якій вона б не ставила під сумнів висновків, зроблених у інших справах, за аналогічними позовами між відповідними учасниками справи.

За приписами ч. 1 ст. 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Оцінюючи зміст укладеного сторонами договору, суди обох інстанцій дійшли висновків, що правовідносини між сторонами у даній справі виникли на підставі договору про партнерство №29/1 від 01.03.2016, який за своїм змістом та правовою природою є договором про спільну діяльність, правовідносини за яким врегульовані главою 77 ЦК України.

За договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов`язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить законові. Спільна діяльність може здійснюватися на основі об`єднання вкладів учасників (просте товариство) або без об`єднання вкладів учасників (1130 ЦК України).

Відповідно до ст. 1131 ЦК України договір про спільну діяльність укладається у письмовій формі. Умови договору про спільну діяльність, у тому числі координація спільних дій учасників або ведення їхніх спільних справ, правовий статус виділеного для спільної діяльності майна, покриття витрат та збитків учасників, їх участь у результатах спільних дій та інші умови визначаються за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом про окремі види спільної діяльності.

Відповідно до ст. 1132 Цивільного кодексу України за договором про спільну діяльність сторони (учасники) беруть зобов`язання об`єднати свої вклади та спільно діяти з метою одержання прибутку або досягнення іншої мети.

Зі Статуту закладу освіти вбачається, що ДНЗ Гадяцьке вище професійне аграрне училище є неприбутковим закладом. Разом із тим, з метою сприяння розвитку навчально-матеріальної та соціально-побутової бази, забезпечення професійно-практичної підготовки, вирішення соціальних та інших питань працівників, учнів, слухачів, вище професійне аграрне училище ДНЗ має право укладати договори, у т.ч. із підприємствами, установами, організаціями та іншим суб`єктами господарювання.

Сторони в договорі про спільну діяльність визначились, що ДНЗ виділяє земельну ділянку для спільної обробки і вирощування сільськогосподарської продукції та організації виробничого навчання і практики учнів (п.3.1.1.).

При цьому, сторони шляхом поєднання зусиль зобов`язалися обробляти землю та вирощувати на ній сільськогосподарську продукцію, організовувати проведення виробничого навчання та практики учнів училища, а ведення спільних справ за договором здійснюється сторонами за їх спільною згодою (п.п.2.1, 2.2).

Для цілей, передбачених договором, училище виділяє земельну ділянку, а підприємець виділяє посівну та збиральну сільськогосподарську техніку, посівний матеріал та засоби захисту культур від шкідників і хвороб (розділ 3).

Також сторони узгодили порядок розподілу результатів спільної діяльності, зокрема, зазначили, що розподіл урожаю за узгодженням сторін переглядається і визначається додатковою письмовою угодою (п.4.1, п.4.2).

Таким чином, сторони визначились, що земельна ділянка не передається іншій стороні, а виділяється для спільної діяльності і при цьому визначили вклади учасників.

Необхідність укладення спірного договору була зумовлена, зокрема, недостатністю бюджетного фінансування учбового закладу, браком сучасної техніки і можливостей обробляти землі з метою виробничого навчання та практики учнів, що опановують професію тракторист-машиніст сільськогосподарського виробництва.

Також сторони підписали акт розподілу спільних обов`язків обробітку земельної ділянки за договором №29/1 від 01.03.2016, згідно з п. 1 якого сторони шляхом поєднання зусиль, з метою надання новітніх технологій обробітку землі організовують проведення виробничого навчання та практики учнів училища, шляхом обробітку землі яка є власністю училища та вирощуванням на ній сільськогосподарської продукції. Училище перевіряє стан земельної ділянки з метою недопущення зниження її родючості. ФОП Мотрич Д.М. при обробці земельної ділянки зобов`язаний виділяти посівну та збиральну сільськогосподарську техніку, посівний матеріал та засоби захисту культур від шкідників і хвороб в кількості, достатній для дотримання високотехнологічних схем вирощення сільськогосподарської продукції та в період проходження виробничого навчання та практики учнів закріпляти за ними наставників з числа своїх досвідчених механізаторів. Виконує всі необхідні юридичні дії і акти для досягнення поставленої за договором мети, веде податковий і бухгалтерський обліки. Представляє спільні інтереси сторін по спільній діяльності перед третіми особами. Училище в термін передбачений навчальними планами направляє на виробниче навчання та практику учнів які опановують професію «Тракторист-машиніст сільськогосподарського виробництва». Має право здійснювати контроль над діяльністю ФОП Мотрича Д.М. в рамках цього договору шляхом перевірки бухгалтерських та інших документів.

Крім того, між сторони договору про спільну діяльність №29/1 від 01.03.2016 укладались додаткові угоди та Акти розподілу урожаю за 2016-2021.

Судами встановлено, що всі укладені документи між сторонами договору про спільну діяльність відповідають приписам ст. ст. 1130, 1131, параграфу 2 Глави 77 ЦК України та не суперечать ст. 1139 ЦК України.

При цьому встановлено, що спірна земельна ділянка, надана в постійне користування, не перебуває на балансі ДНЗ Гадяцьке вище професійне аграрне училище та є об`єктом права власності держави, стосовно якої права власника здійснюють органи державної влади, тому, відповідно, на неї не поширюється дія Закону України «Про управління об`єктами державної власності» та Порядку укладення державними підприємствами, установами, організаціями, а також господарськими товариствами, у статутному капіталі яких частка держави перевищує 50 відсотків, договорів про спільну діяльність, договорів комісії, доручення та управління майном, затвердженого постановою КМУ №296 від 11.04.2012.

Означені обставини досліджувалися Господарським судом Полтавської області в межах судової справи №917/1841/16, рішення по якій набрало законної сили та є остаточним.

З вищенаведеного суди дійшли висновків, що умовами оспорюваного договору не передбачено вилучення чи передача земельної ділянки іншій особі, стан та цільове призначення земельних ділянок, не змінено.

Відповідно до передбачених ГПК України меж перегляду справи в касаційній інстанції, останній не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази,

Відтак, Верховний Суд погоджується з висновками судів обох інстанцій про те, що доводи прокурора та позивача про те, що оспорюваний договір укладено з порушенням статті 92 ЗК України є безпідставними, оскільки спірний правочин не містить положень, що суперечили б вимогам чинного законодавства або інтересам сторін, а волевиявлення сторін правочину є вільне і відповідає їхній внутрішній волі, що відповідає загальним вимогам, встановленим статтею 203 ЦК України, додержання яких є необхідним для чинності правочину.

Крім цього, відповідно до статті 13 Закону України «Про оренду землі», договір оренди землі це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Проте, в даному випадку прокурором не доведено, що умовами договору про спільну діяльність №29/1 від 01.03.2016 було передбачено передачу земельної ділянки чи то у володіння, чи за плату за її використання. Крім того, оспорюваний договір не містить істотних умов договору оренди землі, передбачених статтею 15 Закону України «Про оренду землі», а саме: відомостей про об`єкт оренди, оренду плату із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.

Наявний в матеріалах справи витяг з довідки Департаменту освіти і науки Полтавської облвійськадміністрації про результати вивчення окремих питань діяльності Державного навчального закладу «Гадяцьке вище професійне училище» від 27.09.2022, який був наданий позивачем, не визнаний судами доказом невиконання сторонами умов договору про спільну діяльність №29/1 від 01.03.2016, адже зі змісту довідки вбачається, що перевіряючими вивчалось питання виробничої практики. Що ж до виробничого навчання, проведення якого передбачено п. 1.1.1 договору, то згідно довідки таке питання не вивчалось. А отже, матеріали справи, не містять доказів невиконання сторонами п.1.1.1, 2.1., 2.2., 3.1.2, 3.1.3., 3.2.1., 3.2.2-3.2.4 договору про спільну діяльність № 29/1 від 01.03.2016

Проаналізувавши умови договору про спільну діяльність в цьому контексті, суди дійшли висновків, що правовідносини сторін договору не містять ознак оренди, у зв`язку з чим відсутні підстави вважати оспорюваний договір удаваним.

Щодо тверджень прокурора про зміну цільового призначення, то укладаючи договір про спільну діяльність сторони зобов`язались спільно діяти для досягнення певної мети, а саме - обробка землі та вирощування на ній сільськогосподарської продукції, а також організація проведення виробничого навчання та практики учнів училища. Тобто, спільну мету та інтерес мають обидві сторони правочину, оскільки учні, які пройшли виробничу практику, виробниче навчання та здобули професію у вищому професійному аграрному училищі, у майбутньому можуть застосувати свої навички та вміння на підприємствах.

Таким чином, враховуючи, що основним напрямом діяльності училища є підготовка трактористів, механізаторів та комбайнерів, як то визначено в статуті учбового закладу, то вирощування сільськогосподарської продукції є необхідним для виробничої практики та відповідає навчальним цілям. Отже, матеріали справи не містять доказів зміни виду та цільового призначення земельних ділянок.

В обґрунтування підстави касаційного оскарження прокурор посилається на те, що судами не враховано висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 29.09.2020 у справі № 688/2908/16-ц (провадження № 14-28 цс 20, п. п. 84-86), від 12.10.2021 у справі № 910/17324/19 (провадження № 12-12гс21, п. п. 61-62), від 02.11.2021 у справі № 917/1338/18 (провадження № 12-86гс20, п. п. 120-124), від 01.06.2021 у справі № 910/12876/19 (провадження № 12-94гс20, п. 7.10), що згідно з частинами першою, другою статті 228 ЦК України правочин, спрямований, зокрема, на незаконне заволодіння майном фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, порушує публічний порядок і є нікчемним; від 20.07.2022 у справі № 923/196/20, що у разі, коли сторона правочину вважає його нікчемним, вона, за загальним правилом, може звернутися до суду не з вимогою про визнання нікчемного правочину недійсним, а про застосування наслідків виконання недійсного правочину (наприклад, з вимогою про повернення одержаного на виконання такого правочину), обґрунтовуючи вимоги його нікчемністю; від 29.09.2022 у справі № 918/351/21(918/672/21) щодо того, що положення земельного законодавства не надають постійному землекористувачу права надання земельної ділянки в тимчасове користування, оскільки цим правом наділений саме відповідний орган, уповноважений державною на здійснення таких функцій.

Так у справі № 688/2908/16-ц Велика Палата Верховного Суду зазначила, що земля є унікальним обмеженим природним ресурсом. Земля є базисним ресурсом, на якому будується добробут суспільства.

Отже, розподіл землі є особливо чутливим до принципів справедливості, розумності і добросовісності (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України).

Велика Палата Верховного Суду вважала, що неконкурентне надання землі у користування за наявності двох або більше бажаючих не відповідає зазначеним принципам.

Зокрема, не можна вважати справедливим і розумним надання землі особі, яка раніше за інших дізналася про існування вільної земельної ділянки і звернулася з відповідною заявою. Крім того, такий підхід стимулює використання інсайдерської інформації, що є одним із проявів корупції, а тому є неприпустимим.

Тому Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що частину другу статті 134 ЗК України у редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин, слід розуміти таким чином, що не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах) права на земельні ділянки державної чи комунальної власності у разі передачі громадянам земельних ділянок для ведення фермерського господарства за наявності лише одного бажаючого. Якщо ж бажаючих два чи більше, підлягали застосуванню загальні правила статті 135 ЗК України про проведення земельних торгів у формі аукціону, за результатами яких укладається відповідний договір.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду виснувала, що відповідно до частин першої, другої статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Водночас у справі № 688/2908/16-ц Велика Палата Верховного Суду вказала, що оскільки договір оренди землі від 1 липня 2015 року № 6, укладений без дотримання конкурентних засад, спрямований на незаконне заволодіння земельною ділянкою державної власності, то він відповідно до частин першої, другої статті 228 ЦК України є нікчемним.

У постанові від 12.10.2021 у справі № 910/17324/19 (провадження № 12-12гс21) Верховний Суд зазначив, що укладення договору про співпрацю є умовою набуття членства страховика в МТСБУ (абзац третій пункту 51.1 статті 51 Закону № 1961-IV). Тому такий договір може містити лише умови про співпрацю щодо внутрішніх договорів страхування, оскільки саме це вимагає Закон № 1961-IV. Умови, за яких страховик повинен відшкодувати МТСБУ його витрати, якщо такі не передбачені законом, не є умовами співпраці, а спрямовані на незаконне заволодіння майном страховика. Тому такі умови порушують публічний порядок і згідно з частинами першою та другою статті 228 ЦК України є нікчемними (див. також постанову Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у справі № 688/2908/16-ц (пункти 84-85)).

У постанові від 02.11.2021 у справі № 917/1338/18 (провадження № 12-86гс20) Верховний Суд зазначив, що оскільки договір купівлі-продажу укладений без урахування інтересів спадкоємців померлого, спрямований на незаконне заволодіння часткою останнього у статутному капіталі ПП Агрофірма «Славутич», цей договір в частині умов про розпорядження особою часткою у статутному капіталі підприємства, яку успадкували зокрема позивачки (60% статутного капіталу), згідно з частинами першою та другою статті 228 ЦК України є нікчемним.

У постанові від 01.06.2021 у справі № 910/12876/19 (провадження № 12-94гс20) відсутні висновки стосовно застосування ст. 228 ЦК України. Разом з тим, у ній вказано, що сторони не можуть врегулювати свої відносини (визначити взаємні права та обов`язки) у спосіб, який суперечить існуючому публічному порядку, порушує положення Конституції України, не відповідає загальним засадам цивільного законодавства, передбаченим статтею 3 ЦК України, які обмежують свободу договору (справедливість, добросовісність, розумність). Домовленість сторін договору про врегулювання своїх відносин всупереч існуючим у законодавстві обмеженням не спричиняє встановлення відповідного права та/або обов`язку, як і його зміни та припинення. Відповідний висновок викладено в контексті дослідження питання про притягнення особи до подвійної відповідальності за одне й те саме господарське правопорушення, обраховане за один і той самий період, у вигляді стягнення двох штрафів у різному розмірі суперечить положенням статті 61 Конституції України як нормам прямої дії.

Відтак, правовідносини у вказаних справах та справі № 917/43/23 не є подібними.

У постанові від 20.07.2022 у справі № 923/196/20 викладено висновок про те, що у разі, коли сторона правочину вважає його нікчемним, вона, за загальним правилом, може звернутися до суду не з вимогою про визнання нікчемного правочину недійсним, а про застосування наслідків виконання недійсного правочину (наприклад, з вимогою про повернення одержаного на виконання такого правочину), обґрунтовуючи вимоги його нікчемністю.

Водночас саме лише посилання на вказаний висновок не свідчить про неврахування його судами у справі № 917/43/23 та про невідповідність висновків судів попередніх інстанцій йому, оскільки суди встановили, що сторони у договорі про спільну діяльність визначалось, що земельна ділянка не передається іншій стороні, а виділяється для спільної діяльності і при цьому визначили вклади учасників.

У постанові від 29.09.2022 у справі № 918/351/21(918/672/21) зазначено, що положення земельного законодавства не надають постійному землекористувачу права надання земельної ділянки в тимчасове користування, оскільки цим правом наділений саме відповідний орган, уповноважений державною на здійснення таких функцій.

У справі № 918/351/21(918/672/21), на відміну від справи № 917/43/23, Верховний Суд погодився з висновком суду першої інстанції про удаваність спірних у справі правочинів та вважав правильною їх оцінку з точки зору відповідності вимогам земельного законодавства, що регулює порядок користування земельними ділянками. Водночас у справі № 917/43/23 судами таких обставин не встановлено.

Посилання скаржника на інші постанови Верховного Суду колегією суддів не розглядаються, оскільки не визначені в якості підстави касаційного оскарження.

Фактично доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з наданою судами оцінкою наявних у матеріалах справи доказів, проте Верховний Суд не може вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. Посилання скаржника на неврахування висновків Верховного Суду у зазначених ним справах зводяться до намагання здійснити Верховним Судом переоцінку доказів з метою застосування викладених у таких постановах висновків.

За змістом п. 1 ч. 1 ст. 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до положень ст. 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених ст. 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Оскільки в ході касаційного розгляду не було виявлено неправильного застосування судами апеляційної та першої інстанцій норм матеріального права чи порушень норм процесуального права в межах підстав касаційного оскарження, то і підстав для зміни чи скасування оскаржуваних судових рішень у касаційному провадженні також не має, у зв`язку з чим касаційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржені постанова апеляційного та рішення місцевого господарських судів підлягають залишенню без змін.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд касаційної інстанції керується висновками, які зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006). Зокрема, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. У цій справі Верховний Суд дійшов висновку, що скаржнику було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують висновків судів попередніх інстанцій.

Оскільки суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін оскаржені судові рішення, судові витрати, відповідно до ст. 129 ГПК України, покладаються на заявника касаційної скарги.

Керуючись ст.ст. 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Заступника керівника Харківської обласної прокуратури залишити без задоволення.

Постанову Східного апеляційного господарського суду від 24.09.2024 та рішення Господарського суду Полтавської області від 29.03.2024 у справі №917/43/23 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Могил С.К.

Судді: Волковицька Н.О.

Случ О.В.