Ухвала

від 17.01.2025 по справі 466/12739/21

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Ухвала

17 січня 2025 року

м. Київ

справа № 466/12739/21

провадження № 61-7ск25

Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Крата В. І. розглянув касаційну скаргу заступника керівника Львівської обласної прокуратури на рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 19 серпня 2024 року та постанову Львівського апеляційного суду від 10 грудня 2024 року у справі за позовом керівника Галицької окружної прокуратури м. Львова в інтересах держави в особі Львівської обласної державної адміністрації до ОСОБА_1 , третя особа - державне підприємство «Львівський лісовий селекційно-насіннєвий центр», про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження земельними ділянками шляхом їх повернення,

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2021 року керівник Галицької окружної прокуратури м. Львова звернувся з позовом в інтересах держави в особі Львівської обласної державної адміністрації до ОСОБА_1 , третя особа - ДП «Львівський лісовий селекційно-насіннєвий центр», про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження земельними ділянками шляхом їх повернення.

Позовна заява мотивована тим, що під час здійснення процесуального керівництва досудовим розслідуванням Галицькою окружною прокуратурою м. Львова виявлено порушення при набутті у власність земель державного лісового фонду.

Так, СВ ВП №1 ЛРУП №1 ГУ НП у Львівській області проводиться досудове розслідування у кримінальному провадженні № 42013150090000215 від 11 жовтня 2013 року за фактом зловживання своїм службовим становищем посадовими особами Брюховицької селищної ради, які видали рішення №245 від 11 березня 2004 року та № 263 від 18 березня 2004 року, якими вилучили земельні ділянки лісового фонду 1 групи, в кварталі 44 Львівського держлісгоспу, що з 2006 року і до тепер перебувають на балансі ДП «Львівський лісовий селекційно-насіннєвий центр» та підлягали вилученню, до 27 травня 2021 року, тільки на підставі рішень Кабінету Міністрів України, загальною площею 19,1 га та віднесли їх до земель селища рекреаційного призначення, які згодом передали у власність приватних осіб для громадської забудови, що призвело до незаконної вирубки лісів рекреаційно - оздоровчого призначення та спричинило державі тяжкі наслідки, за ознаками вчинення кримінальних правопорушень, передбачених частиною другою статті 364, частиною першою статті 185 КК України.

Відповідно до відомостей базового лісовпорядкування, яке постійно проводиться Львівською Державною лісовпорядною експедицією (Державне агентство лісових ресурсів України, Українське державне лісовпорядне виробниче об`єднання) з 1998 року і «на даний час лісові ділянки кварталів 39-100 лісового фонду Брюховицького лісництва ДП «ЛЛСНЦ», який був створений у 2006 році згідно наказу Державного комітету лісового господарства № 285 від 25 грудня 2006 року, знаходяться у постійному користуванні і обліковуються у ДП «ЛЛСНЦ», а також знаходиться на обліку Львівської міської ради: на площі в 1990 році - 2024 га, в 2010 році і станом на 01 січня 2012 року - 2024 га.

Лісові ділянки кварталу 39-100 за категоріями лісів віднесені до лісів природоохоронного наукового, історико-культурного призначення (кв. 39) площею - 12,3 га, рекреаційно-оздоровчі ліси (в межах Львівської міської ради) - 2 011,7 га. Ліси згаданих категорій виключені із розрахунку головного користування, як ліси з особливим режимом користування. У лісових ділянках, квартал 39-100 ведеться особливий обмежений режим лісогосподарської діяльності, що забезпечує збереження, відтворення корінних природних комплексів. Лісовпорядкуванню не були надані документи про вилучення земельних ділянок лісового фонду квартал 39-100 на підставі розпоряджень чи рішень Кабінету Міністрів України (на далі КМУ) на будь-яку площу незалежно від її розміру.

Досудовим слідством встановлено, що рішеннями Брюховицької селищної ради № 245 від 11 березня 2004 року та № 263 від 18 березня 2004 року вилучено земельні ділянки лісів 1 групи, в кварталі 44 Львівського держлісгоспу загальною площею 19,1 га і віднесено їх до земель рекреаційного призначення селища.

Рішенням Брюховицької селищної ради № 280 від 01 квітня 2004 року «Про надання дозволу на виготовлення проекту відведення земельної ділянки, яку пропонувалось надати ТОВ «Новобуддизайн» в оренду терміном на 10 років (з правом викупу у власність) для будівництва дошкільного спортивно-навчального центру в районі АДРЕСА_1» дано дозвіл на виготовлення проекту відведення земельної ділянки площею 8,86 га, яку пропонувалось надати ТОВ «Новобуддизайн» в оренду терміном на 10 років (з правом викупу у власність) для будівництва дошкільного спортивно - навчального центру в районі АДРЕСА_1, яка надається з земель запасу селища.

Рішенням Брюховицької селищної ради № 328 від 01 липня 2004 року «Про затвердження проекту відводу земельної ділянки площею 8,8643 га для будівництва дошкільного навчально-спортивного центру з об`єктами житлового призначення в районі АДРЕСА_1 та надання її в оренду терміном на 10 років (з правом викупу у власність) ТОВ «Новобуддизайн» затверджено проект відведення земельної ділянки в АДРЕСА_1 площею 8,8643 га, з яких 1,8 га під житлове будівництво та 7,0643 га під будівництво об`єктів дошкільного спортивно-навчального центру та надано в оренду терміном на 10 років (з правом викупу у власність).

Між Брюховицькою селищною радою та ТОВ «Новобуддизайн» укладено договір оренди землі на вищевказану земельну ділянку.

Рішенням Мукачівського районного суду Закарпатської області по справі № 2-3327/04 від 15 листопада 2004 року зобов`язано Брюховицьку селищну раду прийняти рішення про продаж ТОВ «Новобуддизайн» земельної ділянки площею 8,8643 га, з якої 1,8 га під житлове будівництво та 7,0643 га під будівництво об`єктів дошкільного спортивно-навчального центру, в смт. Брюховичі в районі АДРЕСА_1, яку орендує ТОВ «Новобуддизайн» для будівництва дошкільного спортивно-навчального центру та укласти з ТОВ «Новобуддизайн» договір купівлі-продажу зазначеної земельної ділянки. Зобов`язано ТОВ «Новобуддизайн» сплатити вартість земельної ділянки площею 8,8643 га з яких 1,8 га під житлове будівництво та 7,0643 га під будівництво об`єктів дошкільного спортивно-навчального центру, в смт. Брюховичі в районі АДРЕСА_1, яку орендує ТОВ «Новобуддизайн», яка складала згідно з експертною оцінкою 2 646 740,00 грн.

Рішенням Брюховицької селищної ради від 23 жовтня 2008 року № 618 «Про виконання рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 15 листопада 2004 року у справі № 2-3327/04» виконано рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 15 листопада 2004 року у справі № 2-3327/04, вирішено продати ТОВ «Новобуддизайн» земельну ділянку площею 8,8643 га для будівництва дошкільного навчально-спортивного центру з об`єктами житлового призначення в районі АДРЕСА_1. Затверджено технічну документацію із землеустрою на земельну ділянку площею 8,8643 га в районі АДРЕСА_1, яка підлягає продажу у власність ТОВ «Новобуддизайн». Зобов`язано ТОВ «Новобуддизайн» укласти договір купівлі-продажу земельної ділянки.

05 листопада 2008 року між Брюховицькою селищною радою та ТОВ «Новобуддизайн» укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки в АДРЕСА_1 площею 8,8643 га.

Окрім того, рішенням Брюховицької селищної ради № 271 від 25 березня 2004 року «Про надання дозволу на виготовлення проекту відведення земельної ділянки, яку пропонувалось надати ПП «Буддизайн» в оренду терміном на 10 років (з правом викупу у власність) для будівництва дошкільного спортивно-навчального центру в районі АДРЕСА_1» дано дозвіл на виготовлення проекту відведення земельної ділянки площею 8,9965 га, яку пропонувалось надати ПП «Буддизайн» в оренду терміном на 10 років (з правом викупу у власність) для будівництва дошкільного спортивно-навчального центру в районі АДРЕСА_1, яка надається з земель запасу селища.

Рішенням Брюховицької селищної ради № 318 від 24 червня 2004 року «Про затвердження проекту відводу земельної ділянки площею 8,9965 га для будівництва дошкільного навчально-спортивного центру з об`єктами громадського - житлового призначення в районі АДРЕСА_1 та надання її ПП «Буддизайн» в оренду терміном на 10 років (з правом викупу у власність)», затверджено проект відведення земельної ділянки площею 8,9965 га для будівництва дошкільного спортивного-навчального центру з об`єктами громадсько-житлового призначення в районі АДРЕСА_1, з яких 5,0360 га під громадсько-житлове будівництво 3,9605 га під будівництво об`єктів дошкільного спортивно- навчального центру. Цим рішенням надано вказану земельну ділянку ПП «Буддизайн» в оренду терміном на 10 років.

Між Брюховицькою селищною радою та ПП «Буддизайн» укладено договір оренди землі на вищевказану земельну ділянку.

Рішенням Мукачівського районного суду Закарпатської області по справі №2-3327/04 від 15 листопада 2004 року зобов`язано Брюховицьку селищну раду прийняти рішення про продаж приватному підприємству «Буддизайн» земельної ділянки площею 8,9965 га, з яких 5,036 га під громадсько-житлове будівництво та 3,9605 га під будівництво об`єктів дошкільного спортивно-навчального центру, в смт. Брюховичі в районі АДРЕСА_1, яку орендує ПП «Буддизайн» для будівництва дошкільного спортивно-навчального центру та укласти з ПП «Буддизайн» договір купівлі - продажу зазначеної земельної ділянки. Зобов`язано ПП «Буддизайн» сплатити вартість земельної ділянки площею 8,9965 га з яких 5,036 га під громадсько-житлове будівництво та 3,9605 га під будівництво об`єктів дошкільного спортивно-навчального центру, в смт. Брюховичі в районі АДРЕСА_1, яку орендує ПП «Буддизайн», яка складає згідно з експертною оцінкою 2 622 720,00 грн.

Рішенням Брюховицької селищної ради від 23 жовтня 2008 року № 619 «Про виконання рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 15 листопада 2004 року у справі № 2-3326/04» виконано рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 19 листопада 2004 року у справі № 2-3326/04 та продано ПП «Буддизайн» земельну ділянку площею 8,9965 га, з яких 5,036 га під громадсько-житлове будівництво та 3,9605 га під будівництво об`єктів дошкільного спортивно-навчального центру, в АДРЕСА_1. Даним рішенням затверджено технічну документацію із землеустрою на земельну ділянку площею 8,9965 га в районі АДРЕСА_1, яка підлягає продажу у власність ПП «Буддизайн». Зобов`язано ПП «Буддизайн» укласти договір купівлі-продажу земельної ділянки.

05 листопада 2008 року між Брюховицькою селищною радою та ПП «Буддизайн» укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки в АДРЕСА_1 площею 8,9965 га.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 14 лютого 2005 року у справі № 2-38/2005 за позовом прокурора Львівської області до Брюховицької селищної ради про визнання незаконними рішення Брюховицької селищної ради № 245 від 11 березня 2004 року та рішення Брюховицької селищної ради № 263 від 18 березня 2004 року, визнано рішення Брюховицької селищної ради № 245 від 11 березня 2004 року та рішення Брюховицької селищної ради № 263 від 18 березня 2004 року неправомірними та скасовано їх. Зазначене рішення суду залишено без змін ухвалою апеляційного суду Львівської області від 25 квітня 2005 року, ухвалою Верховного Суду України від 16 серпня 2005 року та ухвалою Вищого адміністративного суду України від 28 жовтня 2009 року.

Відтак, Брюховицька селищна рада не мала повноважень щодо розпорядження спірними земельними ділянками, зокрема, передавати дані земельні ділянки у власність.

Разом з тим, ТОВ «Новобуддизайн» відчужило земельну ділянку площею 4,5363 га у власність ТОВ «Самгородок» на підставі договору купівлі-продажу від 25 грудня 2008 року.

У подальшому, ТОВ «Самгородок» отримало державний акт серії ЯЖ № 907033 від 27 січня 2009 року про право власності на земельну ділянку загальною площею 4,5363 га кадастровий номер 4610166300:04:003:0068.

05 червня 2020 року ТОВ «Самгородок» здійснило поділ земельної ділянки кадастровий номер 4610166300:04:003:0068 в результаті чого утворились земельні ділянки з кадастровими номерами 4610166300:04:003:0119 площею 4,3578 га, 4610166300:04:003:0120 площею 0,0899 га та 4610166300:04:003:0121 площею 0,0886 га.

08 липня 2020 року ТОВ «Самгородок» відчужило земельну ділянку кадастровий номер 4610166300:04:003:0121 площею 0,0886 га ОСОБА_1 .

15 жовтня 2020 року ОСОБА_1 здійснив поділ земельної ділянки кадастровий номер 4610166300:04:003:0121 на 9 земельних ділянок, внаслідок чого утворились земельні ділянки з кадастровими номерами 4610166300:04:003:0122, 4610166300:04:003:0123, 4610166300:04:003:0124, 4610166300:04:003:0125, 4610166300:04:003:0126, 4610166300:04:003:0127, 4610166300:04:003:0128, 4610166300:04:003:0129, 4610166300:04:003:0130.

26 жовтня 2020 року ОСОБА_1 відчужив земельну ділянку кадастровий номер 4610166300:04:003:0126 ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

Таким чином, на цей час за ОСОБА_1 зареєстроване право власності на земельні ділянки з кадастровими номерами 4610166300:04:003:0122 площею 0,0046 га, 4610166300:04:003:0123 площею 0,0077 га, 4610166300:04:003:0124 площею 0,0081 га, 4610166300:04:003:0125 площею 0,0101 га, 4610166300:04:003:0127 площею 0,0092 га, 4610166300:04:003:0128 площею 0,0095 га, 4610166300:04:003:0129 площею 0,0099 га, 4610166300:04:003:0130 площею 0,0192 га.

Прокурор вказував на те, що набуття відповідачем у власність земель лісового фонду з порушенням земельного законодавства порушує права та інтереси держави в особі Львівської ОДА в частині права вільного володіння і розпорядження спірною земельною ділянкою, а також права ДП «ЛЛСНЦ» в частині права користування такою, тому спірні земельні ділянки мають бути повернуті відповідачем у власність держави на користь Львівської обласної державної адміністрації та у постійне користування ДП «ЛЛСНЦ».

Прокурор просив:

усунути перешкоди у здійсненні Львівською обласною державною адміністрацією права розпорядження та користування земельними ділянками з кадастровими номерами 4610166300:04:003:0122, площею 0,0046 га, 4610166300:04:003:0123, площею 0,0077 га, 4610166300:04:003:0124, площею 0,0081 га, 4610166300:04:003:0125, площею 0,0101 га, 4610166300:04:003:0127, площею 0,0092 га, 4610166300:04:003:0128, площею 0,0095 га, 4610166300:04:003:0129, площею 0,0099га, 4610166300:04:003:0130, площею 0,0192 га, шляхом їх повернення на користь держави в особі Львівської обласної державної адміністрації із приватної власності ОСОБА_1 .

Рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 19 серпня 2024 року в задоволенні позову прокурора відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що:

судом встановлено, що право власності відповідача на земельні ділянки з кадастровими номерами 4610166300:04:003:0122, площею 0,0046 га, 4610166300:04:003:0123, площею 0,0077 га, 4610166300:04:003:0124, площею 0,0081 га, 4610166300:04:003:0125, площею 0,0101 га, 4610166300:04:003:0127, площею 0,0092 га, 4610166300:04:003:0128, площею 0,0095 га, 4610166300:04:003:0129, площею 0,0099 га, 4610166300:04:003:0130, площею 0,0192 га, зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, що підтверджується Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 285893461 від 22 листопада 2021 року;

пред`являючи негаторний позов, прокурор поcилався на те, що спірні земельні ділянки є ділянками лісогосподарського призначення, цивільний оборот яких є і був обмежений законодавчо, з огляду на положення ЗК України та ЛК України;

суд першої інстанції зазначив, що у постанові від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц ВП ВС підтвердила свій висновок про те, що вимога про витребування земельної ділянки лісогосподарського призначення з незаконного володіння (віндикаційний позов) в поряду статті 387 ЦК України є ефективним способом захисту права власності (пункт 56) та відступила від висновків Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постановах від 04 лютого 2020 року у справах № 911/3311/17, № 911/3574/17, № 911/3897/17 та від 03 вересня 2020 року у справі № 911/3449/17 про те, що заволодіння громадянами та юридичними особами землями означає перехід до них права володіння цими землями, та про те, що заволодіння громадянами та юридичними особами землями лісогосподарського призначення є неможливим (пункт 68). При цьому, у постанові № 359/3373/16-ц ВП ВС розмежувала відмінність в підходах до обрання способів при захисті прав та інтересів держави або територіальної громади щодо земельних ділянок водного фонду та земельних ділянок лісового фонду. Отже, в силу зовнішніх, об`єктивних, явних і видимих природних ознак таких земельних ділянок (якщо такі ознаки наявні) особа, проявивши розумну обачність, може і повинна знати про те, що земельна ділянка є лісовою земельною ділянкою. Це може свідчити про недобросовісність такої особи і впливати на вирішення спору, зокрема про витребування лісової земельної ділянки, але не може свідчити про неможливість володіння (законного чи незаконного) приватною особою такою земельною ділянкою (пункти 53, 55 постанови ВП ВС від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц);

при відмові у задоволенні позову, суд першої інстанції зробив висновок про те, що належним способом захисту прав та інтересів позивача у цій справі ма бути віндикаційний позов. Проте керівником Галицької окружної прокуратури м. Львова заявлено негаторний позов. Як стверджує Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19 січня 2021 року у справа №916/1415/19, обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові. Відтак, обрання способу захисту, який є неналежним, є порушенням принципу правової визначеності як однієї з найважливіших засад гарантування державою реалізації прав людини на справедливий суд та є самостійною підставою відмови у позові.

Додатковим рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 29 серпня 2024 року в задоволенні заяви представника відповідача ОСОБА_1 - адвоката Максимів В. І. про стягнення судових витрат відмовлено.

Додаткове рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що:

представником відповідача, адвокатом Максимів В. І. заявлено вимогу про стягнення витрат на правничу допомогу з Галицької окружної прокуратури м. Львова, яка не має статусу юридичної особи, а, звертаючись до суду з позовом в інтересах держави в особі відповідного уповноваженого органу, прокурор не замінює цей орган у судовому процесі, однак і не виконує функцію його представництва, оскільки представляє державу та є окремим самостійним суб`єктом звернення.

Постановою Львівського апеляційного суду від 10 грудня 2024 року:

апеляційну скаргу прокурора залишено без задоволення;

рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 19 серпня 2024 року залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що:

суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права;

апеляційний суд зазначив, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палата Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 02 липня 2019 року у справі № 48/340, від 22 жовтня 2019 року у справі №923/876/16;

у пункті 56 постанови від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц Велика Палата Верховного Суду підтвердила свій висновок про те, що вимога про витребування земельної ділянки лісогосподарського призначення з незаконного володіння (віндикаційний позов) в порядку статті 387 ЦК України є ефективним способом захисту права власності. Такий висновок випливає з постанови Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 368/1158/16-ц (провадження № 14-140цс18), на яку посилається Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду, постанов Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц (провадження № 14-96цс18), від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18, розділ 1.5.4);

при цьому, належним відповідачем за позовом про витребування від особи земельної ділянки є особа, за якою зареєстроване право власності на таку ділянку. Якщо земельною ділянкою неправомірно (на думку позивача, який вважає себе власником) заволодів відповідач, то віндикаційний позов відповідає належному способу захисту прав позивача: власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України) (п. 147 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі №359/3373/16-ц);

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18) звернула увагу на те, що метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно. Однією з підстав державної реєстрації права власності на нерухоме майно є рішення суду, яке набрало законної сили, щодо права власності на це майно (частина перша статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»). Рішення суду про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння є таким рішенням і передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (пункти 115, 143 постанови від 14 листопада 2018 року). У разі задоволення позовної вимоги про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння суд витребує таке майно на користь позивача, а не зобов`язує відповідача повернути це майно власникові. Таке рішення суду є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем (пункти 116, 144 постанови від 14 листопада 2018 року);

таким чином, апеляційний суд виснував, що встановивши, що земельні ділянки з кадастровими номерами 4610166300:04:003:0122, площею 0,0046 га, 4610166300:04:003:0123, площею 0,0077 га, 4610166300:04:003:0124, площею 0,0081 га, 4610166300:04:003:0125, площею 0,0101 га, 4610166300:04:003:0127, площею 0,0092 га, 4610166300:04:003:0128, площею 0,0095 га, 4610166300:04:003:0129, площею 0,0099 га, 4610166300:04:003:0130, площею 0,0192 га, належить відповідачу ОСОБА_1 , а право власності останнього зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, що підтверджується Інформаційною довідкою № 285893461 від 22 листопада 2021 року, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що звертаючись до суду з негаторним позовом, прокурор обрав невірний спосіб захисту, що стало підставою для відмови у задоволенні позову, при цьому, належним способом захисту порушеного права у спірних правовідносинах є віндикаційна вимога, з якою позивач до суду не звертався. Аналогічний висновок викладено в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15 лютого 2023 року у справі № 914/4109/21 та від 28 лютого 2023 року у справі № 914/4110/21 (за участю Львівської ОДА та ДП «Львівський ЛСНЦ») зі спору, що виник з подібних правовідносин (предмет позову - усунення перешкод у здійсненні права розпорядження та користування земельними ділянками лісогосподарського призначення шляхом їх повернення на користь держави в особі Львівської ОДА).

Заступник керівника Львівської обласної прокуратури 01 січня 2025 року через підсистему Електронний суд подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 19 серпня 2024 року та постанову Львівського апеляційного суду від 10 грудня 2024 року, у якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду та ухвалити у нове рішення про задоволення позовних вимог.

У касаційній скарзі заступник керівника Львівської обласної прокуратури щодо підстав касаційного оскарження судового рішення, зокрема посилається на п. 2 частини другої статті 389 ЦПК України (якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні). Обґрунтовуючи указану підставу касаційного оскарження судових рішень, особа, яка подала касаційну скаргу, зазначає, що відступлення від висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справах № 359/3373/16-ц; від 30 травня 2018 року у справі № 368/1158/16-ц; від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц; від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц є необхідним з огляду на те, що вимога про усунення перешкод державі в особі уповноваженого органу у здійсненні нею права користування та розпорядження земельними ділянками лісогосподарського призначення, за відсутності підстав для отримання статусу титульного володільця приватної особи на землі лісогосподарського призначення, передбачених статтею 56 ЗК України та статтею 12 ЛК України, та які були вилучені з порушенням положень ЗК та ЛК України, а саме з порушенням права власності держави, шляхом їх повернення державі є ефективним способом захисту порушених прав на підставі статті 391 ЦК України та частини другої статті 152 ЗК України. Впродовж 2022 року після винесення Великою Палатою Верховного Суду постанови від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц, Верховним Судом приймалися і інші рішення у подібних правовідносинах, які є відмінними від позиції Великої Палати Верховного Суду та протилежними. Тому існує виключна правова проблема, що полягає у різному підході судів щодо належного способу захисту порушеного права власності держави щодо земельних ділянок лісогосподарського призначення, в тому числі за обставин незаконного вилучення спірної земельної ділянки із категорії земель лісогосподарського призначення.

Касаційна скарга у цій частині підлягає поверненню з таких мотивів.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

У пункті 5 частини другої статті 392 ЦПК України передбачено, що у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 цього Кодексу підстави (підстав). У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні. У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.

Тлумачення вказаних норм ЦПК України дозволяє зробити висновок, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених в пункті 1 частини першої статті 389 ЦПК України, на підставі пункту 2 частини другої статті 389 ЦПК України, має бути в касаційній скарзі мотивовано необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.

Європейський суд з прав людини зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду, як касаційного суду, процедура, яка застосовується у Верховному Суді може бути більш формальною (LEVAGES PRESTATIONS SERVICES v. FRANCE, № 21920/93, § 45, ЄСПЛ, від 23 жовтня 1996 року; BRUALLA GOMEZ DE LA TORRE v. SPAIN, № 26737/95, § 37, 38, ЄСПЛ, від 19 грудня 1997 року).

Відповідно до пункту 4 частини четвертої статті 393 ЦПК України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається судом також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.

Про повернення касаційної скарги постановляється ухвала (частина шоста статті 393 ЦПК України).

Аналіз касаційної скарги свідчить, що у ній відсутнє вмотивоване обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах (пункт 2 частини другої статті 389 ЦПК України). Сама по собі вказівка на необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах не свідчить про обґрунтування особою, яка подала касаційну скаргу, підстав касаційного оскарження та не є виконанням вимог процесуального закону (пункт 5 частини другої статті 392 ЦПК України). Таким чином, особою, яка подала касаційну скаргу, не виконано вимог ЦПК України при поданні касаційної скарги щодо наведення підстав касаційного оскарження судових рішень, і згідно пункту 4 частини четвертої статті 393 ЦПК України, касаційна скарга у цій частині підлягає поверненню.

Керуючись статтями 260, 389, 392, 393, 394 ЦПК України

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу заступника керівника Львівської обласної прокуратури на рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 19 серпня 2024 року та постанову Львівського апеляційного суду від 10 грудня 2024 року в частині підстави касаційного оскарження судового рішення, передбаченої пунктом 2 частини другої статті 389 ЦПК України повернути.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Суддя В. І. Крат