Ухвала

від 17.01.2025 по справі 466/12739/21

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Ухвала

Іменем України

17 січня 2025 року

м. Київ

справа № 466/12739/21

провадження № 61-7ск25

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Крата В. І. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Краснощокова Є. В., розглянув касаційну скаргу заступника керівника Львівської обласної прокуратури на рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 19 серпня 2024 року у складі судді: Ковальчука О. І., та постанову Львівського апеляційного суду від 10 грудня 2024 року у складі колегії суддів:Ніткевича А. В., Бойко С. М., Копняк С. М., у справі за позовом керівника Галицької окружної прокуратури м. Львова в інтересах держави в особі Львівської обласної державної адміністрації до ОСОБА_1 , третя особа - державне підприємство «Львівський лісовий селекційно-насіннєвий центр», про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження земельними ділянками шляхом їх повернення,

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2021 року керівник Галицької окружної прокуратури м. Львова звернувся з позовом в інтересах держави в особі Львівської обласної державної адміністрації до ОСОБА_1 , третя особа - ДП «Львівський лісовий селекційно-насіннєвий центр», про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження земельними ділянками шляхом їх повернення.

Позовна заява мотивована тим, що під час здійснення процесуального керівництва досудовим розслідуванням Галицькою окружною прокуратурою м. Львова виявлено порушення при набутті у власність земель державного лісового фонду.

Так, СВ ВП №1 ЛРУП №1 ГУ НП у Львівській області проводиться досудове розслідування у кримінальному провадженні № 42013150090000215 від 11 жовтня 2013 року за фактом зловживання своїм службовим становищем посадовими особами Брюховицької селищної ради, які видали рішення №245 від 11 березня 2004 року та № 263 від 18 березня 2004 року, якими вилучили земельні ділянки лісового фонду 1 групи, в кварталі 44 Львівського держлісгоспу, що з 2006 року і до тепер перебувають на балансі ДП «Львівський лісовий селекційно-насіннєвий центр» та підлягали вилученню, до 27 травня 2021 року, тільки на підставі рішень Кабінету Міністрів України, загальною площею 19,1 га та віднесли їх до земель селища рекреаційного призначення, які згодом передали у власність приватних осіб для громадської забудови, що призвело до незаконної вирубки лісів рекреаційно - оздоровчого призначення та спричинило державі тяжкі наслідки, за ознаками вчинення кримінальних правопорушень, передбачених частиною другою статті 364, частиною першою статті 185 КК України.

Відповідно до відомостей базового лісовпорядкування, яке постійно проводиться Львівською Державною лісовпорядною експедицією (Державне агентство лісових ресурсів України, Українське державне лісовпорядне виробниче об`єднання) з 1998 року і «на даний час лісові ділянки кварталів 39-100 лісового фонду Брюховицького лісництва ДП «ЛЛСНЦ», який був створений у 2006 році згідно наказу Державного комітету лісового господарства № 285 від 25 грудня 2006 року, знаходяться у постійному користуванні і обліковуються у ДП «ЛЛСНЦ», а також знаходиться на обліку Львівської міської ради: на площі в 1990 році - 2024 га, в 2010 році і станом на 01 січня 2012 року - 2024 га.

Лісові ділянки кварталу 39-100 за категоріями лісів віднесені до лісів природоохоронного наукового, історико-культурного призначення (кв. 39) площею - 12,3 га, рекреаційно-оздоровчі ліси (в межах Львівської міської ради) - 2 011,7 га. Ліси згаданих категорій виключені із розрахунку головного користування, як ліси з особливим режимом користування. У лісових ділянках, квартал 39-100 ведеться особливий обмежений режим лісогосподарської діяльності, що забезпечує збереження, відтворення корінних природних комплексів. Лісовпорядкуванню не були надані документи про вилучення земельних ділянок лісового фонду квартал 39-100 на підставі розпоряджень чи рішень Кабінету Міністрів України (на далі КМУ) на будь-яку площу незалежно від її розміру.

Досудовим слідством встановлено, що рішеннями Брюховицької селищної ради № 245 від 11 березня 2004 року та № 263 від 18 березня 2004 року вилучено земельні ділянки лісів 1 групи, в кварталі 44 Львівського держлісгоспу загальною площею 19,1 га і віднесено їх до земель рекреаційного призначення селища.

Рішенням Брюховицької селищної ради № 280 від 01 квітня 2004 року «Про надання дозволу на виготовлення проекту відведення земельної ділянки, яку пропонувалось надати ТОВ «Новобуддизайн» в оренду терміном на 10 років (з правом викупу у власність) для будівництва дошкільного спортивно-навчального центру в районі вулиці Ряснянської» дано дозвіл на виготовлення проекту відведення земельної ділянки площею 8,86 га, яку пропонувалось надати ТОВ «Новобуддизайн» в оренду терміном на 10 років (з правом викупу у власність) для будівництва дошкільного спортивно - навчального центру в районі вулиці Ряснянської, яка надається з земель запасу селища.

Рішенням Брюховицької селищної ради № 328 від 01 липня 2004 року «Про затвердження проекту відводу земельної ділянки площею 8,8643 га для будівництва дошкільного навчально-спортивного центру з об`єктами житлового призначення в районі вул. Ряснянської в смт. Брюховичі та надання її в оренду терміном на 10 років (з правом викупу у власність) ТОВ «Новобуддизайн» затверджено проект відведення земельної ділянки в АДРЕСА_1 площею 8,8643 га, з яких 1,8 га під житлове будівництво та 7,0643 га під будівництво об`єктів дошкільного спортивно-навчального центру та надано в оренду терміном на 10 років (з правом викупу у власність).

Між Брюховицькою селищною радою та ТОВ «Новобуддизайн» укладено договір оренди землі на вищевказану земельну ділянку.

Рішенням Мукачівського районного суду Закарпатської області по справі № 2-3327/04 від 15 листопада 2004 року зобов`язано Брюховицьку селищну раду прийняти рішення про продаж ТОВ «Новобуддизайн» земельної ділянки площею 8,8643 га, з якої 1,8 га під житлове будівництво та 7,0643 га під будівництво об`єктів дошкільного спортивно-навчального центру, в смт. Брюховичі в районі вулиці Ряснянської, яку орендує ТОВ «Новобуддизайн» для будівництва дошкільного спортивно-навчального центру та укласти з ТОВ «Новобуддизайн» договір купівлі-продажу зазначеної земельної ділянки. Зобов`язано ТОВ «Новобуддизайн» сплатити вартість земельної ділянки площею 8,8643 га з яких 1,8 га під житлове будівництво та 7,0643 га під будівництво об`єктів дошкільного спортивно-навчального центру, в смт. Брюховичі в районі вулиці Ряснянської, яку орендує ТОВ «Новобуддизайн», яка складала згідно з експертною оцінкою 2 646 740,00 грн.

Рішенням Брюховицької селищної ради від 23 жовтня 2008 року № 618 «Про виконання рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 15 листопада 2004 року у справі № 2-3327/04» виконано рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 15 листопада 2004 року у справі № 2-3327/04, вирішено продати ТОВ «Новобуддизайн» земельну ділянку площею 8,8643 га для будівництва дошкільного навчально-спортивного центру з об`єктами житлового призначення в районі вул. Ряснянської в смт. Брюховичі. Затверджено технічну документацію із землеустрою на земельну ділянку площею 8,8643 га в районі вул. Ряснянської в смт. Брюховичі, яка підлягає продажу у власність ТОВ «Новобуддизайн». Зобов`язано ТОВ «Новобуддизайн» укласти договір купівлі-продажу земельної ділянки.

05 листопада 2008 року між Брюховицькою селищною радою та ТОВ «Новобуддизайн» укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки в АДРЕСА_1 площею 8,8643 га.

Окрім того, рішенням Брюховицької селищної ради № 271 від 25 березня 2004 року «Про надання дозволу на виготовлення проекту відведення земельної ділянки, яку пропонувалось надати ПП «Буддизайн» в оренду терміном на 10 років (з правом викупу у власність) для будівництва дошкільного спортивно-навчального центру в районі вулиці Ряснянської» дано дозвіл на виготовлення проекту відведення земельної ділянки площею 8,9965 га, яку пропонувалось надати ПП «Буддизайн» в оренду терміном на 10 років (з правом викупу у власність) для будівництва дошкільного спортивно-навчального центру в районі вулиці Ряснянської - Незалежності України, яка надається з земель запасу селища.

Рішенням Брюховицької селищної ради № 318 від 24 червня 2004 року «Про затвердження проекту відводу земельної ділянки площею 8,9965 га для будівництва дошкільного навчально-спортивного центру з об`єктами громадського - житлового призначення в районі вул. Незалежності України - Ряснянської в смт. Брюховичі та надання її ПП «Буддизайн» в оренду терміном на 10 років (з правом викупу у власність)», затверджено проект відведення земельної ділянки площею 8,9965 га для будівництва дошкільного спортивного-навчального центру з об`єктами громадсько-житлового призначення в районі вулиць Незалежності України - Ряснянської в смт. Брюховичі, з яких 5,0360 га під громадсько-житлове будівництво 3,9605 га під будівництво об`єктів дошкільного спортивно- навчального центру. Цим рішенням надано вказану земельну ділянку ПП «Буддизайн» в оренду терміном на 10 років.

Між Брюховицькою селищною радою та ПП «Буддизайн» укладено договір оренди землі на вищевказану земельну ділянку.

Рішенням Мукачівського районного суду Закарпатської області по справі №2-3327/04 від 15 листопада 2004 року зобов`язано Брюховицьку селищну раду прийняти рішення про продаж приватному підприємству «Буддизайн» земельної ділянки площею 8,9965 га, з яких 5,036 га під громадсько-житлове будівництво та 3,9605 га під будівництво об`єктів дошкільного спортивно-навчального центру, в смт. Брюховичі в районі вулиці Ряснянської - Незалежності України, яку орендує ПП «Буддизайн» для будівництва дошкільного спортивно-навчального центру та укласти з ПП «Буддизайн» договір купівлі - продажу зазначеної земельної ділянки. Зобов`язано ПП «Буддизайн» сплатити вартість земельної ділянки площею 8,9965 га з яких 5,036 га під громадсько-житлове будівництво та 3,9605 га під будівництво об`єктів дошкільного спортивно-навчального центру, в смт. Брюховичі в районі вулиці Ряснянської - Незалежності України, яку орендує ПП «Буддизайн», яка складає згідно з експертною оцінкою 2 622 720,00 грн.

Рішенням Брюховицької селищної ради від 23 жовтня 2008 року № 619 «Про виконання рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 15 листопада 2004 року у справі № 2-3326/04» виконано рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 19 листопада 2004 року у справі № 2-3326/04 та продано ПП «Буддизайн» земельну ділянку площею 8,9965 га, з яких 5,036 га під громадсько-житлове будівництво та 3,9605 га під будівництво об`єктів дошкільного спортивно-навчального центру, в смт. Брюховичі в районі вул. Ряснянська - Незалежності України. Даним рішенням затверджено технічну документацію із землеустрою на земельну ділянку площею 8,9965 га в районі вул. Ряснянської - Незалежності України в смт .Брюховичі, яка підлягає продажу у власність ПП «Буддизайн». Зобов`язано ПП «Буддизайн» укласти договір купівлі-продажу земельної ділянки.

05 листопада 2008 року між Брюховицькою селищною радою та ПП «Буддизайн» укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки в смт. Брюховичі в районі вул. Ряснянської площею 8,9965 га.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 14 лютого 2005 року у справі № 2-38/2005 за позовом прокурора Львівської області до Брюховицької селищної ради про визнання незаконними рішення Брюховицької селищної ради № 245 від 11 березня 2004 року та рішення Брюховицької селищної ради № 263 від 18 березня 2004 року, визнано рішення Брюховицької селищної ради № 245 від 11 березня 2004 року та рішення Брюховицької селищної ради № 263 від 18 березня 2004 року неправомірними та скасовано їх. Зазначене рішення суду залишено без змін ухвалою апеляційного суду Львівської області від 25 квітня 2005 року, ухвалою Верховного Суду України від 16 серпня 2005 року та ухвалою Вищого адміністративного суду України від 28 жовтня 2009 року.

Відтак, Брюховицька селищна рада не мала повноважень щодо розпорядження спірними земельними ділянками, зокрема, передавати дані земельні ділянки у власність.

Разом з тим, ТОВ «Новобуддизайн» відчужило земельну ділянку площею 4,5363 га у власність ТОВ «Самгородок» на підставі договору купівлі-продажу від 25 грудня 2008 року.

У подальшому, ТОВ «Самгородок» отримало державний акт серії ЯЖ № 907033 від 27 січня 2009 року про право власності на земельну ділянку загальною площею 4,5363 га кадастровий номер 4610166300:04:003:0068.

05 червня 2020 року ТОВ «Самгородок» здійснило поділ земельної ділянки кадастровий номер 4610166300:04:003:0068 в результаті чого утворились земельні ділянки з кадастровими номерами 4610166300:04:003:0119 площею 4,3578 га, 4610166300:04:003:0120 площею 0,0899 га та 4610166300:04:003:0121 площею 0,0886 га.

08 липня 2020 року ТОВ «Самгородок» відчужило земельну ділянку кадастровий номер 4610166300:04:003:0121 площею 0,0886 га ОСОБА_1 .

15 жовтня 2020 року ОСОБА_1 здійснив поділ земельної ділянки кадастровий номер 4610166300:04:003:0121 на 9 земельних ділянок, внаслідок чого утворились земельні ділянки з кадастровими номерами 4610166300:04:003:0122, 4610166300:04:003:0123, 4610166300:04:003:0124, 4610166300:04:003:0125, 4610166300:04:003:0126, 4610166300:04:003:0127, 4610166300:04:003:0128, 4610166300:04:003:0129, 4610166300:04:003:0130.

26 жовтня 2020 року ОСОБА_1 відчужив земельну ділянку кадастровий номер 4610166300:04:003:0126 ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

Таким чином, на цей час за ОСОБА_1 зареєстроване право власності на земельні ділянки з кадастровими номерами 4610166300:04:003:0122 площею 0,0046 га, 4610166300:04:003:0123 площею 0,0077 га, 4610166300:04:003:0124 площею 0,0081 га, 4610166300:04:003:0125 площею 0,0101 га, 4610166300:04:003:0127 площею 0,0092 га, 4610166300:04:003:0128 площею 0,0095 га, 4610166300:04:003:0129 площею 0,0099 га, 4610166300:04:003:0130 площею 0,0192 га.

Прокурор вказував на те, що набуття відповідачем у власність земель лісового фонду з порушенням земельного законодавства порушує права та інтереси держави в особі Львівської ОДА в частині права вільного володіння і розпорядження спірною земельною ділянкою, а також права ДП «ЛЛСНЦ» в частині права користування такою, тому спірні земельні ділянки мають бути повернуті відповідачем у власність держави на користь Львівської обласної державної адміністрації та у постійне користування ДП «ЛЛСНЦ».

Прокурор просив:

усунути перешкоди у здійсненні Львівською обласною державною адміністрацією права розпорядження та користування земельними ділянками з кадастровими номерами 4610166300:04:003:0122, площею 0,0046 га, 4610166300:04:003:0123, площею 0,0077 га, 4610166300:04:003:0124, площею 0,0081 га, 4610166300:04:003:0125, площею 0,0101 га, 4610166300:04:003:0127, площею 0,0092 га, 4610166300:04:003:0128, площею 0,0095 га, 4610166300:04:003:0129, площею 0,0099га, 4610166300:04:003:0130, площею 0,0192 га, шляхом їх повернення на користь держави в особі Львівської обласної державної адміністрації із приватної власності ОСОБА_1 .

Рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 19 серпня 2024 року в задоволенні позову прокурора відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що:

судом встановлено, що право власності відповідача на земельні ділянки з кадастровими номерами 4610166300:04:003:0122, площею 0,0046 га, 4610166300:04:003:0123, площею 0,0077 га, 4610166300:04:003:0124, площею 0,0081 га, 4610166300:04:003:0125, площею 0,0101 га, 4610166300:04:003:0127, площею 0,0092 га, 4610166300:04:003:0128, площею 0,0095 га, 4610166300:04:003:0129, площею 0,0099 га, 4610166300:04:003:0130, площею 0,0192 га, зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, що підтверджується Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 285893461 від 22 листопада 2021 року;

пред`являючи негаторний позов, прокурор поcилався на те, що спірні земельні ділянки є ділянками лісогосподарського призначення, цивільний оборот яких є і був обмежений законодавчо, з огляду на положення ЗК України та ЛК України;

суд першої інстанції зазначив, що у постанові від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц ВП ВС підтвердила свій висновок про те, що вимога про витребування земельної ділянки лісогосподарського призначення з незаконного володіння (віндикаційний позов) в поряду статті 387 ЦК України є ефективним способом захисту права власності (пункт 56) та відступила від висновків Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постановах від 04 лютого 2020 року у справах № 911/3311/17, № 911/3574/17, № 911/3897/17 та від 03 вересня 2020 року у справі № 911/3449/17 про те, що заволодіння громадянами та юридичними особами землями означає перехід до них права володіння цими землями, та про те, що заволодіння громадянами та юридичними особами землями лісогосподарського призначення є неможливим (пункт 68). При цьому, у постанові № 359/3373/16-ц ВП ВС розмежувала відмінність в підходах до обрання способів при захисті прав та інтересів держави або територіальної громади щодо земельних ділянок водного фонду та земельних ділянок лісового фонду. Отже, в силу зовнішніх, об`єктивних, явних і видимих природних ознак таких земельних ділянок (якщо такі ознаки наявні) особа, проявивши розумну обачність, може і повинна знати про те, що земельна ділянка є лісовою земельною ділянкою. Це може свідчити про недобросовісність такої особи і впливати на вирішення спору, зокрема про витребування лісової земельної ділянки, але не може свідчити про неможливість володіння (законного чи незаконного) приватною особою такою земельною ділянкою (пункти 53, 55 постанови ВП ВС від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц);

при відмові у задоволенні позову, суд першої інстанції зробив висновок про те, що належним способом захисту прав та інтересів позивача у цій справі має бути віндикаційний позов. Проте керівником Галицької окружної прокуратури м. Львова заявлено негаторний позов. Як стверджує Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19 січня 2021 року у справа №916/1415/19, обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові. Відтак, обрання способу захисту, який є неналежним, є порушенням принципу правової визначеності як однієї з найважливіших засад гарантування державою реалізації прав людини на справедливий суд та є самостійною підставою відмови у позові.

Додатковим рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 29 серпня 2024 року в задоволенні заяви представника відповідача ОСОБА_1 - адвоката Максимів В. І. про стягнення судових витрат відмовлено.

Додаткове рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що:

представником відповідача, адвокатом Максимів В. І. заявлено вимогу про стягнення витрат на правничу допомогу з Галицької окружної прокуратури м. Львова, яка не має статусу юридичної особи, а, звертаючись до суду з позовом в інтересах держави в особі відповідного уповноваженого органу, прокурор не замінює цей орган у судовому процесі, однак і не виконує функцію його представництва, оскільки представляє державу та є окремим самостійним суб`єктом звернення.

Постановою Львівського апеляційного суду від 10 грудня 2024 року:

апеляційну скаргу прокурора залишено без задоволення;

рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 19 серпня 2024 року залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що:

суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права;

апеляційний суд зазначив, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палата Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 02 липня 2019 року у справі № 48/340, від 22 жовтня 2019 року у справі №923/876/16;

у пункті 56 постанови від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц Велика Палата Верховного Суду підтвердила свій висновок про те, що вимога про витребування земельної ділянки лісогосподарського призначення з незаконного володіння (віндикаційний позов) в порядку статті 387 ЦК України є ефективним способом захисту права власності. Такий висновок випливає з постанови Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 368/1158/16-ц (провадження № 14-140цс18), на яку посилається Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду, постанов Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц (провадження № 14-96цс18), від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18, розділ 1.5.4);

при цьому, належним відповідачем за позовом про витребування від особи земельної ділянки є особа, за якою зареєстроване право власності на таку ділянку. Якщо земельною ділянкою неправомірно (на думку позивача, який вважає себе власником) заволодів відповідач, то віндикаційний позов відповідає належному способу захисту прав позивача: власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України) (п. 147 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі №359/3373/16-ц);

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18) звернула увагу на те, що метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно. Однією з підстав державної реєстрації права власності на нерухоме майно є рішення суду, яке набрало законної сили, щодо права власності на це майно (частина перша статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»). Рішення суду про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння є таким рішенням і передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (пункти 115, 143 постанови від 14 листопада 2018 року). У разі задоволення позовної вимоги про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння суд витребує таке майно на користь позивача, а не зобов`язує відповідача повернути це майно власникові. Таке рішення суду є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем (пункти 116, 144 постанови від 14 листопада 2018 року);

таким чином, апеляційний суд виснував, що встановивши, що земельні ділянки з кадастровими номерами 4610166300:04:003:0122, площею 0,0046 га, 4610166300:04:003:0123, площею 0,0077 га, 4610166300:04:003:0124, площею 0,0081 га, 4610166300:04:003:0125, площею 0,0101 га, 4610166300:04:003:0127, площею 0,0092 га, 4610166300:04:003:0128, площею 0,0095 га, 4610166300:04:003:0129, площею 0,0099 га, 4610166300:04:003:0130, площею 0,0192 га, належить відповідачу ОСОБА_1 , а право власності останнього зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, що підтверджується Інформаційною довідкою № 285893461 від 22 листопада 2021 року, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що звертаючись до суду з негаторним позовом, прокурор обрав невірний спосіб захисту, що стало підставою для відмови у задоволенні позову, при цьому, належним способом захисту порушеного права у спірних правовідносинах є віндикаційна вимога, з якою позивач до суду не звертався. Аналогічний висновок викладено в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15 лютого 2023 року у справі № 914/4109/21 та від 28 лютого 2023 року у справі № 914/4110/21 (за участю Львівської ОДА та ДП «Львівський ЛСНЦ») зі спору, що виник з подібних правовідносин (предмет позову - усунення перешкод у здійсненні права розпорядження та користування земельними ділянками лісогосподарського призначення шляхом їх повернення на користь держави в особі Львівської ОДА).

Заступник керівника Львівської обласної прокуратури 01 січня 2025 року через підсистему Електронний суд подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 19 серпня 2024 року та постанову Львівського апеляційного суду від 10 грудня 2024 року, у якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду та ухвалити у нове рішення про задоволення позовних вимог.

Підставою касаційного оскарження судових рішень заступник керівника Львівської обласної прокуратури у касаційній скарзі зазначає неправильне застосування норм матеріального права та порушення судом норм процесуального права, оскільки суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду: від 04 лютого 2020 року у справах № 911/3311/17, № 911/3574/17, № 911/3897/17; від 03 вересня 2020 року у справі № 911/3449/17; від 12 травня 2022 року у справі № 372/4154/18; від 08 червня 2022 року у справі № 307/3155/19; від 22 червня 2022 року у справі № 367/4140/16; від 07 вересня 2022 року у справі № 697/2434/16-ц; від 21 вересня 2022 року у справі № 367/4128/16-ц; від 19 квітня 2023 року у справі № 910/15551/20; від 01 листопада 2022 року у справі № 925/1152/21.

Касаційна скарга мотивована тим, що:

обґрунтовуючи обраний спосіб захисту порушених прав держави (усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження земельною ділянкою шляхом її повернення), прокурор виходив з положень частини першої статті 15 , статей 16, 328, 330, 373, 387, 391 та 658 ЦК України, частини другої статті 152 ЗК України. Така позиція прокурора повністю узгоджується з положеннями статей 330, 387, 658 ЦК України про те, що право власності дійсного власника презюмується і не припиняється із втратою майна, а тому за відсутності правової підстави на виникнення в іншої особи титульного володіння на земельну ділянку належним способом правового захисту є усунення перешкод у її користуванні законним володільцем, а не про витребування такої ділянки від фактичного володільця. Законодавство України не передбачає підстав для отримання статусу титульного володільця приватної особи на землі лісогосподарського призначення, крім випадків, передбачених, зокрема, статтею 56 ЗК України, статтею 12 ЛК України. Якщо законом не передбачена можливість набуття особою у приватну власність земель певної категорії, то це означає неможливість отримання такою особою титульного володіння на земельну ділянку певної категорії, зокрема лісогосподарського призначення;

заступник керівника Львівської обласної прокуратури зазначає, що в силу зовнішніх об`єктивних явних і видимих природних ознак таких земельних ділянок (якщо такі ознаки наявні) особа, проявивши розумну обачність може і повинна знати про те, що земельна ділянка є лісовою земельною ділянкою. За відсутності вказаних даних, ефективним способом захисту є пред`явлення віндикаційного позову. Проте, у разі доведення належними доказами того, що громадянин чи юридична особа в силу зазначених обставин може і повинна знати про те, що земельна ділянка є лісом, належним способом захисту може бути усунення перешкод у здійсненні права користування і розпорядження своїм майном і звернення до суду в порядку статті 391 ЦК України;

аналіз статті 398 ЦК України свідчить про те, що титульним володінням слід вважати лише те володіння, яке має відповідну правову підставу: договір з власником або особою, якій майно було передане власником, а також на інших підставах, встановлених законом. Об`єктом титульного володіння, на відміну від фактичного володіння, може бути будь-яке майно (у тому числі й нерухоме), не вилучене з цивільного обороту, яке може бути об`єктом приватної власності. Отже, якщо чинним законодавством не передбачена можливість набуття особою у приватну власність земель певної категорії, це означає неможливість отримання такою особою титульного володіння на земельну ділянку;

використання земельної ділянки не за цільовим призначенням є незаконним, а отже, не може визнаватися титульним володінням. Отже, якщо законом не передбачена можливість набуття особою у приватну власність земель певної категорії, то це означає неможливість отримання такою особою титульного володіння на земельну ділянку певної категорії, зокрема лісогосподарського призначення;

у випадку якщо власник земельної ділянки залишається її володільцем, для захисту його права застосовується інститут усунення перешкод у користуванні та розпорядженні майном. Вищевикладене беззаперечно свідчить про те, що за відсутності правової підстави на виникнення в іншої особи титульного володіння на земельну ділянку належним способом правового захисту є усунення перешкод у її користуванні законним володільцем, а не витребування такої ділянки від фактичного володільця;

зайняття спірної земельної ділянки лісогосподарського призначення з порушенням норм Земельного кодексу України треба розглядати як таке, що не пов`язане з позбавленням володіння, порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади (подібна позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц. Критерієм розмежування між негаторним і віндикаційним позовами є доведення неможливості виникнення у громадянина або юридичної особи права власності на земельну ділянку лісогосподарського призначення. У цій категорії справ задоволення порушеного права має бути захищено у спосіб не шляхом витребування спірної земельної ділянки на підставі статей 387, 388 ЦК України, а на підставі статті 391 цього Кодексу та частини другої статті 152 ЗК України шляхом пред`явлення позову про повернення земельної ділянки;

у постанові від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц Велика Палата Верховного Суду погодилася з висновками Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постановах від 04 лютого 2020 року у справах № 911/3311/17, № 911/3574/17, 911/3897/17 та від 03 вересня 2020 року у справі № 911/3449/17 про те, що, зайняття спірної земельної ділянки з порушенням положень ЗК України та ЛК України треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади; у такому разі позовну вимогу про зобов`язання повернути земельну ділянку слід розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки. Наведене підтверджується і висновками Верховного Суду у постанові від 22 червня 2022 року у справі № 367/4140/16-ц;

спірні земельні ділянки входять в межі земель державного лісового фонду, що підтверджено матеріалам справи;

спірні земельні ділянки лісогосподарського призначення не відносяться до жодної з категорій, на яку діючим законодавством передбачено можливість набуття права приватної власності громадянами та юридичними особами, а тому відповідач за жодних обставин не міг не знати про правову природу договору купівлі-продажу та його предмет;

володіння нерухомим майном, яке посвідчується державною реєстрацією права власності, може бути правомірним або неправомірним (законним або незаконним). Натомість право володіння як складова права власності неправомірним (незаконним) бути не може. Право володіння як складова права власності на нерухоме майно завжди належить власникові майна (постанова Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц.

Ухвалою Верховного Суду від 17 січня 2025 року касаційну скаргу заступника керівника Львівської обласної прокуратури на рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 19 серпня 2024 року та постанову Львівського апеляційного суду від 10 грудня 2024 року в частині підстави касаційного оскарження судового рішення, передбаченої пунктом 2 частини другої статті 389 ЦПК України повернуто.

У відкритті касаційного провадження слід відмовити з таких мотивів.

Суди встановили, що 11 березня 2004 року та 18 березня 2004 року Брюховицька селищна рада, розглянувши заяву Державного лісогосподарського об`єднання «Львівліс», прийняла рішення № 245 та № 263 про вилучення земельних ділянок, лісів 1 групи, в кварталі 44 з держлісфонду Брюховицького лісництва Львівського держлісгоспу загальною площею 19,1 га та віднесення їх до земель селища рекреаційного призначення.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 14 лютого 2005 року вищевказані рішення Брюховицької селищної ради визнані неправомірними та скасовані. Вказане рішення суду залишено без змін ухвалою апеляційного суду Львівської області від 25 квітня 2005 року, ухвалою Верховного Суду України від 16 серпня 2005 року та ухвалою Вищого адміністративного суду України від 28 жовтня 2009 року.

Рішенням Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 15 листопада 2004 року у цивільній справі № 2-3327/04 зобов`язано Брюховицьку селищну раду прийняти рішення про продаж Товариству з обмеженою відповідальністю «Новобуддизайн» земельної ділянки, площею 8,8643 га, з яких 1,8 га під житлове будівництво та 7,0643 га під будівництво об`єктів дошкільного спортивно-навчального центру, в смт. Брюховичі в районі вулиці Ряснянської, яку орендує товариство з обмеженою відповідальністю «Новобуддизайн» для будівництва дошкільного спортивно-навчального центру; укласти з Товариством з обмеженою відповідальністю «Новобуддизайн» договір купівлі-продажу зазначеної земельної ділянки; зобов`язано товариство з обмеженою відповідальністю «Новобуддизайн» сплатити вартість земельної ділянки площею 8,8643 га, з яких 1,8 га під житлове будівництво та 7,0643 га під будівництво об`єктів дошкільного спортивно-навчального центру в смт. Брюховичі в районі вул. Ряснянської, яка складає згідно з експертною оцінкою 2 646 740,00 грн, на банківський рахунок Брюховицької селищної ради.

Ухвалою Апеляційного суду Закарпатської області від 26 квітня 2005 року рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області було залишено без змін. Рішення набрало законної сили.

15 червня 2010 року ухвалою Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області скасовано рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 15 листопада 2004 року у справі № 2-3327/04, провадження у справі закрито.

22 сесією 5 скликання Брюховицької селищної ради 23 жовтня 2008 року прийнято рішення № 618 «Про виконання рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 15 листопада 2004 року».

На виконання рішення Брюховицької селищної ради від 23 жовтня 2008 року № 618, 05 листопада 2008 року між Брюховицькою селищною радою (продавець) та ТОВ «Новобуддизайн» (покупець) укладено Договір купівлі-продажу земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Львівської області Урумовою Ж. М., зареєстрований в реєстрі за № 8676.

25 грудня 2008 року між ТОВ «Новобуддизайн» (продавець), ТОВ «Самгородок» та ТОВ «СервісПЕТ» (покупці) укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Урумовою Ж. М., зареєстрований в реєстрі за № 10391. За вказаним договором ТОВ «Новобуддизайн» передало у власність ТОВ «Самгородок» 4337/7032 ідеальних частин земельної ділянки, а ТОВ «СервісПЕТ» - 2695/7032.

З урахуванням проведеного поділу, ТОВ «Самгородок» придбало земельну ділянку, площею 0,4337 га за 141 529,32 грн, а ТОВ «СервісПЕТ» - 0,2695 га за 87 945,94 грн.

27 січня 2009 року ТОВ «Самгородок» видано Державний акт (серія ЯЖ №907034) на право власності на земельну ділянку площею 0,4337 га, кадастровий номер №4610166300:04:003:0069, який зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 02:09:438:00002 кн. 02-7.

26 грудня 2008 року між ТОВ «Новобуддизайн» (продавець), ОСОБА_4 , ТОВ «Самгородок» та ТОВ «Лазурит-007» (покупці) укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Урумовою Ж. М., зареєстрований в реєстрі за № 10431. За умовами вказаного договору ТОВ «Самгородок» придбало 4,5363 га, а ТОВ «Лазурит-007» - 1,1248 га.

27 січня 2009 року ТОВ «Самгородок» видано Державний акт (серія ЯЖ № 907033) на право власності на земельну ділянку площею 4,5363 га, кадастровий номер № 4610166300:04:003:0068, який зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 02:09:438:00003 кн. 02-7.

У подальшому ТОВ «Самгородок» отримало державний акт серії ЯЖ № 907033 від 27 січня 2009 року про право власності на земельну ділянку загальною площею 4,5363 га кадастровий номер 4610166300:04:003:0068.

Спірна земельна ділянка знаходиться в межах АДРЕСА_1, розмежування земель державної і комунальної власності в межах смт. Брюховичі не проводилося.

26 квітня 2018 року ХХV сесія VII скликання Брюховицької селищної ради прийняла рішення №567 «Про затвердження проекту коригування генерального плану смт. Брюховичі», яким затвердила містобудівну документацію «Коригування Генерального плану смт. Брюховичі Львівської області», розробленого ДІПМ «Містопроект» та АПТМ «Марко».

05 червня 2020 року ТОВ «Самгородок» здійснило поділ земельної ділянки кадастровий номер 4610166300:04:003:0068, в результаті чого утворились земельні ділянки з кадастровими номерами 4610166300:04:003:0119, площею 4,3578 га, 4610166300:04:003:0120, площею 0,0899 га та 4610166300:04:003:0121, площею 0,0886 га.

Таким чином, з 27 січня 2009 року по 05 червня 2020 року ТОВ «Самгородок» володіло земельною ділянкою кадастровий номер 4610166300:04:003:0068 у результаті поділу якої утворилося три земельні ділянки, одну з яких відповідач також поділив, у результаті чого утворилися спірні земельні ділянки.

08 липня 2020 року ТОВ «Самгородок» відчужило земельну ділянку кадастровий номер 4610166300:04:003:0121, площею 0,0886 га, відповідачу ОСОБА_1

15 жовтня 2020 року ОСОБА_1 здійснив поділ земельної ділянки кадастровий номер 4610166300:04:003:0121 на 9 земельних ділянок, внаслідок чого утворились земельні ділянки з кадастровими номерами 4610166300:04:003:0122, 4610166300:04:003:0123, 4610166300:04:003:0124, 4610166300:04:003:0125, 4610166300:04:003:0126, 4610166300:04:003:0127, 4610166300:04:003:0128, 4610166300:04:003:0129, 4610166300:04:003:0130.

26 жовтня 2020 року ОСОБА_1 відчужив земельну ділянку кадастровий номер 4610166300:04:003:0126 ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

Суди встановили, що на цей час за ОСОБА_1 зареєстроване право власності на земельні ділянки з кадастровими номерами 4610166300:04:003:0122, площею 0,0046 га, 4610166300:04:003:0123, площею 0,0077 га, 4610166300:04:003:0124 площею 0,0081 га, 4610166300:04:003:0125, площею 0,0101 га, 4610166300:04:003:0127, площею 0,0092 га, 4610166300:04:003:0128, площею 0,0095 га, 4610166300:04:003:0129, площею 0,0099 га, 4610166300:04:003:0130, площею 0,0192 га.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду (див, зокрема, постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року у справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23)).

Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 березня 2023 року в справі № 753/8671/21 (провадження № 61-550св22), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21 (провадження № 61-20968 сво 21)).

Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів (частина третя 152 ЗК України).

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).

Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року в справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23), постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі № 607/20787/19 (провадження № 61-11625сво22)).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 04 червня 2019 року у справі № 916/3156/17 (провадження № 12-304гс18).

Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України).

Віндикаційний позов - це вимога про витребування власником свого майна з чужого незаконного володіння. Тобто позов неволодіючого власника до володіючого невласника. Віндикаційний позов заявляється власником при порушенні його правомочності володіння, тобто тоді, коли майно вибуло з володіння власника: (а) фізично - фізичне вибуття майна з володіння власника має місце у випадку, коли воно в нього викрадене, загублене ним тощо; (б) «юридично» - юридичне вибуття майна з володіння має місце, коли воно хоч і залишається у власника, але право на нього зареєстровано за іншим суб`єктом.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово висновувала, що набуття особою володіння нерухомим майном полягає у внесенні запису про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за цією особою. Якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від (стягнення з) цієї особи нерухомого майна. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц, від 14 грудня 2022 року у справі № 477/2330/18, від 18 січня 2023 року у справі № 488/2807/17)).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16 (провадження № 14-2цс21) зроблено висновок про те, що:

«49. Вирішуючи питання про належні способи захисту прав власника земельної ділянки лісогосподарського призначення, Велика Палата Верховного Суду виходить з такого.

50. Велика Палата Верховного Суду нагадує про свої висновки щодо способу захисту прав власника земельної ділянки водного фонду, право власності на яку неправомірно зареєстровано за фізичною чи юридичною особою, або якщо земельна ділянка зайнята такою особою.

51. Заволодіння громадянами та юридичними особами землями водного фонду (перехід до них володіння цими землями) всупереч вимогам ЗК України є неможливим; розташування земель водного фонду вказує на неможливість виникнення приватного власника, а отже, і нового володільця, крім випадків, передбачених у статті 59 цього Кодексу (див., зокрема, висновки Великої Палати Верховного Суду, сформульовані у постановах від 22 травня 2018 року у справі № 469/1203/15-ц (провадження № 14-95 с18); від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (провадження № 14-452цс18, пункт 70); від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18, пункт 80); від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (провадження № 14-364цс19, пункт 96); від 15 вересня 2020 року у справі № 372/1684/14-ц (провадження № 14-740цс19, пункт 45) та інших. Тому протиправне зайняття такої земельної ділянки або державну реєстрацію права власності на неї за приватною особою слід розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади, а таке право захищається не віндикаційним, а негаторним позовом. За змістом наведених постанов та виходячи з обставин, встановлених у цих справах, зазначені висновки не застосовуються щодо заволодіння замкненими природними водоймами загальною площею до 3 гектарів, оскільки такі водойми можуть надаватися у власність приватним особам (стаття 59 ЗК України).

52. Такі висновки зроблені Великою Палатою Верховного Суду виходячи з того, що в силу зовнішніх, об`єктивних, явних і видимих природних ознак таких земельних ділянок особа, проявивши розумну обачність, може і повинна знати про те, що ділянки належать до водного фонду, набуття приватної власності на них є неможливим. Як відомо, якщо в принципі, за жодних умов не може виникнути право власності, то і володіння є неможливим. Тому ані наявність державної реєстрації права власності за порушником, ані фізичне зайняття ним земельної ділянки водного фонду не приводять до заволодіння порушником такою ділянкою. Отже, як зайняття земельної ділянки водного фонду, так і наявність державної реєстрації права власності на таку ділянку за порушником з порушенням ЗК України та Водного кодексу України треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади, а належним способом захисту прав власника є негаторний позов (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (провадження № 14-452 цс 18, пункт 71), від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473 цс 18, пункт 81), від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (провадження № 14-364цс19, пункт 97), від 15 вересня 2020 року у справі № 372/1684/14-ц (провадження № 14-740цс19, пункт 46) та інші).

53. Водночас володіння приватними особами лісовими ділянками цілком можливе, оскільки вони можуть мати такі ділянки на праві власності. Так, відповідно до частини першої статті 8, частини першої статті 9 ЛК України у державній власності перебувають усі ліси України, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності; у комунальній власності перебувають ліси в межах населених пунктів, крім лісів, що перебувають у державній або приватній власності. Згідно зі статтею 10 ЛК України ліси в Україні можуть перебувати у приватній власності; суб`єктами права приватної власності на ліси є громадяни та юридичні особи України. Відповідно до статті 12 ЛК України громадяни та юридичні особи України можуть безоплатно або за плату набувати у власність у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств замкнені земельні лісові ділянки загальною площею до 5 гектарів; ця площа може бути збільшена в разі успадкування лісів згідно із законом; громадяни та юридичні особи можуть мати у власності ліси, створені ними на набутих у власність у встановленому порядку земельних ділянках деградованих і малопродуктивних угідь, без обмеження їх площі; ліси, створені громадянами та юридичними особами на земельних ділянках, що належать їм на праві власності, перебувають у приватній власності цих громадян і юридичних осіб.

54. Відповідно до частини п`ятої статті 1 ЛК України лісові ділянки можуть бути вкриті лісовою рослинністю, а також постійно або тимчасово не вкриті лісовою рослинністю (внаслідок неоднорідності лісових природних комплексів, лісогосподарської діяльності або стихійного лиха тощо). До не вкритих лісовою рослинністю лісових ділянок належать лісові ділянки, зайняті незімкнутими лісовими культурами, лісовими розсадниками і плантаціями, а також лісовими шляхами та просіками, лісовими протипожежними розривами, лісовими осушувальними канавами і дренажними системами.

55. Отже, в силу зовнішніх, об`єктивних, явних і видимих природних ознак таких земельних ділянок (якщо такі ознаки наявні) особа, проявивши розумну обачність, може і повинна знати про те, що земельна ділянка є лісовою земельною ділянкою. Це може свідчити про недобросовісність такої особи і впливати на вирішення спору, зокрема про витребування лісової земельної ділянки, але не може свідчити про неможливість володіння (законного чи незаконного) приватною особою такою земельною ділянкою.

56. Тому Велика Палата Верховного Суду підтверджує свій висновок про те, що вимога про витребування земельної ділянки лісогосподарського призначення з незаконного володіння (віндикаційний позов) в порядку статті 387 ЦК України є ефективним способом захисту права власності. Такий висновок випливає з постанови Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 368/1158/16-ц (провадження № 14-140цс18), на яку посилається Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду, постанов Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц (провадження № 14-96цс18), від 7 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18, розділ 1.5.4).

68. …. Велика Палата Верховного Суду відступає від висновків Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постановах від 04 лютого 2020 року по справах № 911/3311/17, № 911/3574/17, 911/3897/17 та від 03 вересня 2020 року у справі № 911/3449/17 про те, що заволодіння громадянами та юридичними особами землями означає перехід до них права володіння цими землями, та про те, що заволодіння громадянами та юридичними особами землями лісогосподарського призначення є неможливим.

69. У постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 04 лютого 2020 року по справах № 911/3311/17, № 911/3574/17, 911/3897/17 та від 03 вересня 2020 року у справі № 911/3449/17 також сформульований висновок про те, що зайняття спірної земельної ділянки з порушенням положень ЗК України та ЛК України треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади; у такому разі позовну вимогу про зобов`язання повернути земельну ділянку слід розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки.

70. Велика Палата Верховного Суду погоджується з цим висновком по суті попри його неналежне обґрунтування у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду. У зазначеному висновку йдеться не про державну реєстрацію права власності за порушником (яке і розглядається як фактичне заволодіння), а про вчинення фізичних дій щодо земельної ділянки - її зайняття (яке не є заволодінням). Відповідно до принципу реєстраційного підтвердження володіння нерухомим майном його фізичне зайняття особою, за якою не зареєстроване право власності на таке майно, не позбавляє власника фактичного володіння, але створює перешкоди у здійсненні ним права користування своїм майном. У таких випадках підлягає застосуванню стаття 391 ЦК України, відповідно до якої власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (негаторний позов). Тому Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для відступлення від наведеного висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду.

71. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що вона вже викладала подібні за змістом висновки у своїй постанові від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19). У пункті 7.27 цієї постанови зазначено: «Зайняття земельних ділянок фактичним користувачем (тимчасовим володільцем) треба розглядати як таке, що не є пов`язаним із позбавленням власника його права володіння на цю ділянку. Тож у цьому випадку ефективним способом захисту права, яке позивач як власник земельних ділянок вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним йому майном, зокрема шляхом заявлення вимоги про повернення таких ділянок. Більше того, негаторний позов можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідних земельних ділянок». Водночас використання у першому реченні слів «(тимчасовим володільцем)» може справляти хибне враження, ніби зайняття земельної ділянки може означати заволодіння (хоч би і тимчасове) цією ділянкою порушником, за яким не зареєстроване право власності, що не відповідало би принципу реєстраційного посвідчення володіння; тому зазначені слова є зайвими. Крім того, за змістом статті 391 ЦК України негаторний позов застосовується для захисту від порушень, не пов`язаних із позбавленням володіння, а не права володіння (яке належить власнику незалежно від вчинених щодо нього порушень); тому слово «права» у першому реченні є зайвим. З метою більш чіткого і ясного викладення своєї правової позиції Велика Палата Верховного Суду відступає від наведеного висновку шляхом уточнення, виклавши його перше речення так: зайняття земельних ділянок, зокрема фактичним користувачем, треба розглядати як таке, що не є пов`язаним із позбавленням власника його володіння цими ділянками.

72. Питання розмежування віндикаційного та негаторного позовів висвітлювалось і в постанові Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (провадження № 14-181цс18). Зокрема, в пункті 39 зазначено, що визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є наявність або відсутність в особи права володіння майном на момент звернення з позовом до суду; в пункті 89 зазначено, що особа, яка зареєструвала право власності на об`єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правоможності власника. З огляду на усталену практику Великої Палати Верховного Суду, з метою більш чіткого і ясного викладення своєї правової позиції Велика Палата Верховного Суду вважає доцільним частково відступити від зазначених висновків шляхом такого уточнення: визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є відсутність або наявність у позивача володіння майном; відсутність або наявність в особи володіння нерухомим майном визначається виходячи з принципу реєстраційного підтвердження володіння; особа, до якої перейшло право власності на об`єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правоможності власника, включаючи право володіння».

Цивільним процесуальним законом визначені процесуальні механізми забезпечення єдності судової практики, що полягають у застосуванні спеціальної процедури відступу від висновків щодо застосування норм права, викладених у раніше постановлених рішеннях Верховного Суду. Логіка побудови й мета існування цих процесуальних механізмів вказує на те, що в цілях застосування норм права в подібних правовідносинах за наявності протилежних правових висновків суду касаційної інстанції слід виходити з того, що висновки, які містяться в судових рішеннях судової палати Касаційного цивільного суду, мають перевагу над висновками колегії суддів, висновки Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду - над висновками палати чи колегії суддів цього суду, а висновки Великої Палати Верховного Суду - над висновками об`єднаної палати, палати й колегії суддів Касаційного цивільного суду (див., зокрема, постанови Верховного суду від 13 лютого 2019 року у справі № 130/1001/17 (провадження № 51-7588км18), від 18 січня 2021 року у справі № Б-23/75-02 (н.р.Б-7346/2-19), від 29 вересня 2021 року у справі № 166/1222/20 (провадження № 61-9003св21), від 17 січня 2024 року в справі № 932/9029/23 (провадження № 61-16072 св 23), від 19 лютого 2024 року в справі № 932/3602/22 (провадження № 61-7598св23)).

Рішення суду про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння є таким рішенням і передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. У разі задоволення позовної вимоги про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння суд витребує таке майно на користь позивача, а не зобов`язує відповідача повернути це майно власникові. Таке рішення суду є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем. Задоволення вимоги про витребування нерухомого майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18)).

Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно (див. принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю у пункті 89 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц). Однією з підстав державної реєстрації права власності на нерухоме майно є рішення суду, яке набрало законної сили, щодо права власності на це майно (пункт 9 частини першої статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»). Цей припис слід розуміти так, що рішення суду про витребування з незаконного володіння відповідача нерухомого майна саме по собі є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем. На підставі такого рішення суду для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем, не потрібно окремо скасовувати запис про державну реєстрацію права власності за відповідачем. Відтак, пред`явлення власником нерухомого майна вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для ефективного відновлення його права (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18)).

Відповідно до усталеної практики Великої Палати Верховного Суду якщо позивач вважає, що його право порушене тим, що право власності зареєстроване за відповідачем, то належним способом захисту є віндикаційний позов, оскільки його задоволення, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Натомість вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для ефективного відновлення його права. Задоволення віндикаційного позову є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Водночас такий запис вноситься виключно в разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою (див. пункти 84, 85 постанови Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2021 року у справі № 466/8649/16-ц (провадження № 14-93цс20).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20) вказано, що «6.21. Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові».

Касаційний суд неодноразово звертав увагу, що в подібних випадках належним способом захисту особи, яка втратила володіння річчю, є віндикаційний позов (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 жовтня 2019 року в справі № 686/7635/18 (провадження № 61-3799св19), постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 липня 2020 року в справі № 752/13695/18 (провадження № 61-6415св19), постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 вересня 2020 року в справі № 355/1177/17 (провадження № 61-40418св18), постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 січня 2022 року в справі № 703/1191/20 (провадження № 61-19324св21), постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 вересня 2021 року в справі № 759/6680/14-ц (провадження № 61-6374св20), постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 липня 2022 року в справі № 201/1526/20 (провадження № 61-1723св22), постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 грудня 2022 року в справі № 953/1904/20 (провадження № 61-10944св21), постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 березня 2023 року в справі № 442/3663/20 (провадження № 61-6501св21), постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 31 березня 2023 року в справі № 354/859/20 (провадження № 61-12057св22), постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 жовтня 2023 року в справі № 359/9857/20 (провадження № 61-6778св23), постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року в справі № 297/1990/21 (провадження № 61-10477св 23)).

Суди встановили, що: земельні ділянки з кадастровими номерами 4610166300:04:003:0122 площею 0,0046 га, 4610166300:04:003:0123 площею 0,0077 га, 4610166300:04:003:0124 площею 0,0081 га, 4610166300:04:003:0125 площею 0,0101га, 4610166300:04:003:0127 площею 0,0092 га, 4610166300:04:003:0128 площею 0,0095 га, 4610166300:04:003:0129 площею 0,0099 га, 4610166300:04:003:0130 площею 0,0192 га, належить відповідачу ОСОБА_1 , а право власності останнього зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, що підтверджується Інформаційною довідкою №285893461 від 22 листопада 2021 року; належним способом захисту порушеного права у спірних правовідносинах є віндикаційний позов, з яким позивач до суду не звертався.

За таких обставин суди зробили обґрунтований висновок про відмову в задоволенні позову.

Касаційний суд зауважує, що аналогічний висновок про необхідність застосування саме віндикаційного позову вже робився касаційним судом щодо земельних ділянок наданих ТОВ «Новобуддизайн», а потім набутих фізичними особами (див.: постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 листопада 2022 року в справі № 466/9580/18 (провадження № 61-6488св22), постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 травня 2023 року в справі № 466/9579/18 (провадження № 61-1659св23), постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 серпня 2024 року в справі № 466/12741/21 (провадження № 61-641св24)).

Посилання у касаційній скарзі на висновки, зроблені у постановах Верховного Суду: від 04 лютого 2020 року у справах № 911/3311/17, № 911/3574/17, № 911/3897/17; від 03 вересня 2020 року у справі № 911/3449/17 безпідставні, оскільки Велика Палата Верховного Суду відступила від висновків у своїй постанові від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16 (провадження № 14-2цс21). Посилання у касаційній скарзі на висновки, зроблені у постановах Верховного Суду: від 12 травня 2022 року у справі № 372/4154/18; від 08 червня 2022 року у справі № 307/3155/19; від 22 червня 2022 року у справі № 367/4140/16; від 07 вересня 2022 року у справі № 697/2434/16-ц; від 21 вересня 2022 року у справі № 367/4128/16-ц, від 19 квітня 2023 року у справі № 910/15551/20; від 01 листопада 2022 року у справі № 925/1152/21 необґрунтовані, оскільки вони зроблені за інших фактичних обставин.

Європейський суд з прав людини зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду, як касаційного суду, процедура, яка застосовується у Верховному Суді може бути більш формальною (LEVAGES PRESTATIONS SERVICES v. FRANCE, № 21920/93, § 45, ЄСПЛ, від 23 жовтня 1996 року; BRUALLA GOMEZ DE LA TORRE v. SPAIN, № 26737/95, § 37, 38, ЄСПЛ, від 19 грудня 1997 року).

Аналіз змісту касаційної скарги та оскарженої постанови апеляційного суду свідчить, що касаційна скарга є необґрунтованою, оскільки Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку.

Відповідно до пункту 5 частини другої статті 394 ЦПК України у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу суд може визнати таку касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах).

Керуючись статтями 260, 394 ЦПК України Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою заступника керівника Львівської обласної прокуратури на рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 19 серпня 2024 року та постанову Львівського апеляційного суду від 10 грудня 2024 року у справі за позовом керівника Галицької окружної прокуратури м. Львова в інтересах держави в особі Львівської обласної державної адміністрації до ОСОБА_1 , третя особа - державне підприємство «Львівський лісовий селекційно-насіннєвий центр», про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження земельними ділянками шляхом їх повернення.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Судді: В. І. Крат

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков