Рішення

від 15.01.2025 по справі 755/8496/24

ДНІПРОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа №:755/8496/24

Провадження №: 2/755/2064/25

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" січня 2025 р. Дніпровський районний суд міста Києва в складі:

головуючого судді - Гаврилової О.В.,

за участю секретарів: Булгакової Є.І., Зілінської М.В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

представник позивача - адвокат Голубничий О.І.,

відповідач - ОСОБА_2 ,

представник відповідача - адвокат Бойкініч Р.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду, в приміщенні Дніпровського районного суду міста Києва цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю «Комфорт Таун», про поділ спільного майна, -

в с т а н о в и в:

До Дніпровського районного суду міста Києва звернувся позивач ОСОБА_1 , через представника - адвоката Тонконога Володимира Вікторовича з позовом до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя.

Згідно заявлених вимог, позивач просить суд: визнати спільним майном подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 майнові права на квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 85,1 кв.м. житловий комплекс «Комфорт Таун»; визнати за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у порядку поділу майна подружжя за кожним по 1/2 частці майнових прав на квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 85,1 кв.м., що придбані за Попереднім договором купівлі-продажу квартири від 21 грудня 2018 року, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Магомедовою М.Г., реєстровий №4594, що укладений зі ТОВ «Компанія з управління активами «Валприм» (код ЄДРПОУ 37449096) що діє від свого імені та за рахунок активів Пайового закритого недиверсифікованого венчурного інвестиційного фонду «Комфорт Тайн». (код ЄДРПОУ 2331567);

Вимоги позову обґрунтовані тим, що 09 квітня 2010 року між позивачем та відповідачем було укладено шлюб, проте, спільне життя між сторонами не склалося, рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 17 жовтня 2023 року у справі №755/14056/23, яке постановою Київського апеляційного суду від 17 квітня 2024 року залишено без змін, шлюб між сторонами розірвано. Позивач зазначає, що за час шлюбу сторонами було придбане побутове майно та майнові права на нерухоме майно, зокрема: 27 вересня 2017 року між ОСОБА_2 , за письмової згоди її чоловіка ОСОБА_1 , та Приватним акціонерним товариством «НЕО ВІТА» було укладено Договір Б-0104/3/163 про участь у будівництві об`єкту нерухомості, за яким Товариство забронювало за ОСОБА_2 , як Інвестором Об`єкт нерухомості в Об`єкті будівництва: квартиру за будівельним номером - АДРЕСА_2 та зобов`язалось передати його Інвестору у власність шляхом погашення Лота Інвестора, а Інвестор зобов`язався в порядку і в строки, визначені цим Договором та Проспектом емісії, набути право власності на Лот і пред`явити його до погашення на умовах даного Договору. 27 вересня 2017 року між ОСОБА_2 та ТОВ «КОМПАНІЯ З УПРАВЛІННЯ АКТИВАМИ «ВАЛПРИМ» що діє від свого імені та за рахунок активів Пайового закритого недиверсифікованого венчурного інвестиційного фонду «Комфорт Таун» за участі ТОВ «Інформаційно-депозитарний центр «ГЛОБАЛ» було укладено Договір купівлі-продажу облігацій №БВ-135/17-1, який був припинений 21 грудня 2018 року з вирішенням одночасного укладення Попереднього договору купівлі-продажу квартири. Так, 21 грудня 2018 року між ТОВ «Компанія з управління активами «Валприм», що діє від свого імені та за рахунок активів Пайового закритого недиверсифікованого венчурного інвестиційного фонду «Комфорт Тайн», та дружиною ОСОБА_1 в особі ОСОБА_2 було укладено Попередній договір купівлі-продажу квартири та на прохання сторін посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Магомедовою М.Г. і зареєстровано в реєстрі за №4594, відповідне майно, шо набуте сторонами під час перебування у шлюбі підлягає поділу. З вересня 2017 року, перебуваючи у шлюбних відносинах, сторони вносили плату згідно графіку та умов договору, грошові зобов`язання за договором виконанні на 90 %.

Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 20 червня 2024 року відкрито провадження в даній цивільній справі та призначено розгляд справи за правилами загального позовного провадження до підготовчого засідання, залучено до участі в справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Товариство з обмеженою відповідальністю «Комфорт Таун». (т.1 а.с.54-56)

29 липня 2024 року до суду надійшли пояснення третьої особи ТОВ «Комфорт Таун», за змістом яких останнє здійснює утримання житлового комплексу «Комфорт Таун» на підставі договорів про надання послуг, станом на 01 липня 2024 року сума заборгованості, що обліковується за квартирою АДРЕСА_3 становить 8 682,39 грн, відповідачем заборгованість не погашена. (т.1 а.с.83-84)

30 липня 2024 року до суду надійшов відзив на позовну заяву відповідача ОСОБА_2 , в якому відповідач просить відмовити в задоволенні позову. Відповідачем не заперечується придбання майнових прав на спірну квартиру сторонами під час перебування у шлюбі та зазначається, що на дату укладання попереднього договору, гривневий еквівалент купівельної ціни становив 2 236 353,43 грн. За доводами відзиву, станом на 30 липня 2024 року відповідачем належним чином у повному обсязі виконані зобов`язання за попереднім договором від 21 грудня 2018 року та сплачено на користь ТОВ «Компанія з управління активами «Валприм» грошові кошти в сумі 2 417 789,32 грн. При цьому відповідачем стверджується, що сплата грошових коштів у сумі 2 220 800,00 грн за майнові права на квартиру відбулась за рахунок коштів, позичених нею за договором позики від 21 листопада 2018 року. Оскільки зобов`язання зі сплати боргу у визначені договором строки відповідачем виконані не були, рішенням Обухівського районного суду Київської області від 30 березня 2023 року по справі 372/3302/22 з відповідача стягнуто заборгованість за договором у розмірі 80 000,00 доларів США, що еквівалентно 2 220 800,00 грн. За доводами відповідача, договір позики укладено в інтересах сім`ї з метою подальшого придбання спірної квартири. 22 липня 2024 року відповідачем частково виконані зобов`язання за договором позики від 21 листопада 2018 року в розмірі 1 410 000,00 грн. Крім того, на даний час в провадженні суду перебуває цивільна справа за позовом про стягнення індексу інфляції та 3% річних. Тому відповідач вважає, що боргові зобов`язання мають враховуватись при поділі майна подружжя, враховуючи також, що погашення заборгованості за договором позики відбулось після розірвання шлюбу та за рахунок коштів, які були особистою приватною власністю відповідача. (т.1 а.с.90-96)

30 липня 2024 року до суду надійшла зустрічна позовна заява ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення грошових коштів в порядку зворотної вимоги (регресу). (т.1 а.с.113-119)

Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 15 серпня 2024 року зустрічну позовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення грошових коштів в порядку зворотної вимоги (регресу) - повернуто заявнику, копію зустрічної позовної заяви долучити до матеріалів справи. (т.1 а.с.121, 126-128)

Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 16 серпня 2024 року відмовлено в задоволені заяви позивача ОСОБА_1 про забезпечення позову. (т.1 а.с.171-173)

21 серпня 2024 року до суду надійшла відповідь на відзив позивача ОСОБА_1 , подана представником - адвокатом Тонконогом В.В. через систему «Електронний суд», за доводами якої позивач посилається на неправдивість тверджень відповідача про те, що надані за договором позики кошти отримувались для купівлі квартири. Позивач посилається на відсутність згоди другого із подружжя на укладання договору позики для купівлі квартири, що суперечить вимогам ст. 65 СК України і, як наслідок, не може бути взято до уваги при розгляді справи. Також, за доводами відповіді, відповідач та її матір, за попередньою змовою, уклали заднім числом договір позики із зазначенням обставин про начебто на купівлю квартири. При цьому, виконання рішення суду про стягнення боргу за договором позики відбулось не в рамках виконавчого провадження, а у добровільному порядку. Крім того, позивач вважає неспроможними доводи відповідача про те, що начебто отримані за договором позики кошти в розмірі 2 220 800,00 грн були спрямовані на придбання спірного майна, оскільки платежи за квартиру здійснювались згідно графіку мінімальними сумами. Крім того, за доводами позивача, притягнення відповідача до адміністративної відповідальності за ч.1 ст. 173-2 КУпАП свідчать про намагання відповідача заволодіти більшою частиною спільного сумісного майна. Також позивач посилається на те, що встановлені рішенням Обухівського районного суду Київської області від 30 березня 2023 року по справі 372/3302/22 обставини не є преюдиційними, не мають доказової сили і підлягають доведенню та вивченню. Крім того, матеріали справи не містять доказів укладання договору позики в інтересах сім`ї, передачу та отримання цих коштів відповідачем від матері та використання цих коштів для придбання квартири. За наведеними у відповіді доводами, до обставин, що доводять не укладання договору позики в інтересах сім`ї і не використання коштів в інтересах сім`ї відноситься: відсутність згоди позивача на укладання договору позики від 21 листопада 2018 року; очевидність створення штучного боргу відповідачем та її матерію (не залучення позивача у справі про стягнення цих коштів, відсутність примусового виконання рішення суду, відсутність доказів передачі та повернення коштів (квитанція, банківська виписка); не внесення суми у розмірі 2 220 800,00 грн, як регулярного платежу по графіку згідно довідки №2305/1 від 23.05.2024; відсутність інформації щодо часу та цілі витрачання цих коштів, у випадку їх реальної передачі; неодноразове притягнення відповідача до адміністративної відповідальності за вчинення домашнього насильства. (т.1 а.с.176-182).

27 серпня 2024 року через систему «Електронний суд» до суду надійшли заперечення відповідача ОСОБА_2 , в яких зазначено, що частина платежів за квартиру - у розмірі 119 000,00 грн та в сумі 429 429,20 грн була внесена відповідачем під час окремого проживання сторін та не ведення ними спільного господарства (у період з липня 2022 року по грудень 2022 року та після подання позовної заяви про розірвання шлюбу), ще частина коштів у розмірі 59 500,00 грн була сплачена сином відповідача, тому значна частина майнових права не є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Крім того, відповідач вважає постанову суду про притягнення до адміністративної відповідальності неналежним та недопустимим доказом, оскільки вона не стосується предмету доказування. Крім того, відповідач посилається на зазначення позивачем неправдивих відомостей, неправомірність отримання останнім довідки ВПО щодо дитини та допомоги як внутрішньо переміщеної особи в сумі 60 000,00 грн, чим було завдано збитків державі. (т.1 а.с.190-196)

Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 29 жовтня 2024 року закрито підготовче провадження в даній справі та призначено справу до судового розгляду по суті. (т.2 а.с.4, 5-6)

Позивач ОСОБА_1 та його представник - адвокат Голубничий О.І. в судовому засіданні позовні вимоги підтримали в повному обсязі та просила позов задовольнити з підстав, викладених у позовній заяві. Додатково представник позивача пояснив, що під час перебування у шлюбі було сплачено 90% за квартиру, тому відповідач може звернутися до суду з позовом про стягнення коштів. Підкреслив, що оплата за квартиру здійснювалась у розстрочку та вказав на відсутність одного платежу за квартиру в розмірі 80 000,00 доларів США.

Відповідач ОСОБА_2 та її представник - адвокат Бойкініч Р.С. у судовому засіданні просили відмовити в задоволенні позову. Представник відповідача надав пояснення аналогічні доводам, викладеним у заявах по суті справи, зазначив про преюдиційність фактів, встановлених рішенням суду про стягнення заборгованості за договором позики та зауважив, що борг погашено після розірвання шлюбу, а частина коштів була сплачена під час окремого проживання сторін, ще частина - сином відповідача, тому частка позивача складає приблизно 12,5 % майнових прав. При цьому, всі кошти на придбання квартири були отримані в позику.

Третя особа ТОВ «Комфорт Таун» свого представника до суду не направило.

Вислухавши пояснення сторін та їх представників, допитавши свідків, дослідивши матеріали справи, оцінивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.

Судом установлено, що сторони ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з 09 квітня 2010 року перебували в зареєстрованому шлюбі (т.1 а.с.25), який було розірвано рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 17 жовтня 2023 року, яке постановою Київського апеляційного суду від 17 квітня 2024 року залишено без змін та набрало законної сили (т.1 а.с.97-100).

Предметом спору в даній справі є майнові права на квартиру, придбані у шлюбі, та їх поділ, як спільне майно подружжя.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. (ч.3, 4 ст.12 ЦПК України)

Згідно частин 1, 5, 6, 7 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Як роз`яснено в п.27 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року за №2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції», виходячи з принципу процесуального рівноправ`я сторін та враховуючи обов`язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, необхідно в судовому засіданні дослідити кожний доказ, наданий сторонами на підтвердження своїх вимог або заперечень, який відповідає вимогам належності та допустимості доказів.

Вирішальним фактором принципу змагальності сторін є обов`язок сторін у доказуванні, які користуються рівними правами щодо надання доказів, їх дослідження та доведення перед судом переконливості цих доказів.

Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, суд робить висновок про її недоведеність.

Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод принципу справедливості розгляду справи судом.

З наявних в матеріалах справи доказів убачається, що 27 вересня 2017 року між ПАТ «НЕО ВІТА» та ОСОБА_2 (інвестор) укладено договір Б-0104/3/163 про участь у будівництві об`єкту нерухомості, предметом кого є бронювання товариством за інвестором та передання інвестору у власність об`єкту нерухомості в об`єкті будівництва шляхом погашення лота інвестора, а також погашення інвестором в порядку та строки визначені цим договором та проспектом емісії, набуття права власності на лот та пред`явлення інвестору лоту до погашення. (т.1 а.с.13-15)

Об`єктом нерухомості за цим договором є трикімнатна квартира за будівельним номером АДРЕСА_4 (п.2.2. договору Б-0104/3/163).

21 грудня 2018 року між ТОВ «Компанія з управління активами «ВАЛПРИМ», як продавцем, що діє від свого імені та за рахунок активів ПЗНВІФ «Комфорт Таун», та ОСОБА_2 було укладено попередній договір купівлі-продажу квартири (далі - попередній договір), посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Магомедовою М.Г. і зареєстрований в реєстрі за №4594. (т.1 а.с. 16-23)

Предметом цього попереднього договору є зобов`язання сторін укласти і належним чином оформити до 01 грудня 2024 року договір купівлі-продажу трикімнатної квартири - будівельний АДРЕСА_5 , житловий комплекс «Комфорт Таун». (п.п. 1.1.-1.3. попереднього договору)

Визначена умовами попереднього договору ціна квартири становить 81 767,95 доларів США, згідно курсу встановленого АТ «Ощадбанк» на фактичну дату здійснення кожного платежу. На дату укладання попереднього договору гривневий еквівалент забезпечувального платежу становить 2 236 353,43 грн. На момент підписання попереднього договору покупець сплатив продавцю перший забезпечувальний платіж у розмірі 1 011 722,68 грн та зобов`язався оплачувати решту забезпечувального платежу у гривнях в розмірі рівному 44 776,26 доларів США без урахування ПДВ, за курсом у гривні, згідно наведеного в договорі графіку з останньою оплатою не пізніше 21 грудня 2023 року. (п.п.2.1.-2.2. попереднього договору)

Згідно довідок ТОВ «Компанія з управління активами «ВАЛПРИМ» вих.№1605/3 від 16 травня 2024 року та вих.№2607/5 від 26 липня 2024 року, ОСОБА_2 станом на 15 травня 2024 року фінансові зобов`язання за попереднім договором купівлі-продажу квартири від 21 грудня 2018 року, номер в реєстрі 4594, виконані в повному обсязі, сума договору становить 2 417 570,23 грн, сума, що підлягає поверненню після підписання основного договору становить 219,09 грн. Сторони зобов`язуються укласти основний договір 01 грудня 2024 року. (т.1 а.с.101, 102)

Згідно довідки ТОВ «Компанія з управління активами «ВАЛПРИМ» вих.№2305/1 від 23 травня 2024 року, ОСОБА_2 за попереднім договором купівлі-продажу квартири від 21 грудня 2018 року, номер в реєстрі 4594, сплачено 2 417 789,32 грн, платежи здійснені за період з 27 вересня 2027 року по 24 січня 2024 року. (т.1 а.с.243-243-в)

В матеріалах справи відсутні та сторонами не надані докази укладання основного договору купівлі-продажу квартири та реєстрації права власності на неї. Відповідачем, як стороною попереднього договору, такі обставини також не повідомлялися.

Пленум Верховного Суду України у пункті 23 Постанови від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» роз`яснив, що вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК України, частина третя статті 368 ЦК України), відповідно до частин 2, 3 статті 325 ЦК України можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

Спільною сумісною власністю подружжя, зокрема, можуть бути: квартири, жилі й садові будинки; земельні ділянки та насадження на них, продуктивна і робоча худоба, засоби виробництва, транспортні засоби; грошові кошти, акції та інші цінні папери, паєнакопичення в житлово-будівельному, дачно-будівельному, гаражно-будівельному кооперативі; грошові суми та майно, належні подружжю за іншими зобов`язальними правовідносинами, тощо.

Відповідно до статті 3 СК України сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

За правилами статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Таке ж положення містить і норма статті 368 ЦК України.

Об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (частина перша статті 61 ЦК України).

Тлумачення норм статті 61 СК України доводить, що об`єктами права спільної сумісної власності подружжя, що підлягають поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були набуті.

Дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними (ст. 63 СК України).

За статтями 69, 70 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності. У разі поділу такого майна частки майна дружини та чоловіка є рівними.

У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом (ч.2 ст. 372 ЦК України).

За загальним правилом застосування презумпції спільності майна подружжя, згідно зі статтею 60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, і особа не зобов`язана доводити належність набутого за час шлюбу майна до майна подружжя.

Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Такий правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17.

При цьому належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи норму статті 60 СК України та визначаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.

Статтею 57 СК України визначено перелік видів особистої приватної власності одного з подружжя та підстави її набуття.

За змістом частини 1 статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: майно, набуте нею, ним до шлюбу; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто; житло, набуте нею, ним за час шлюбу внаслідок його приватизації відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду»; земельна ділянка, набута нею, ним за час шлюбу внаслідок приватизації земельної ділянки, що перебувала у її, його користуванні, або одержана внаслідок приватизації земельних ділянок державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, або одержана із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених Земельним кодексом України.

Якщо у придбання майна вкладені крім спільних коштів і кошти, що належали одному з подружжя, то частка у цьому майні, відповідно до розміру внеску, є його особистою приватною власністю. (ч.7 ст.57 СК України)

Таким чином, у разі придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, це майно не може вважатися об`єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане.

Тому сам по собі факт придбання спірного майна за час шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об`єктів права спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до ч.4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі №372/504/17 (провадження № 14-325цс18) зроблено висновок, що у статті 60 СК України закріплено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Таке ж положення містить і стаття 368 ЦК України. Частиною першою статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована і один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час придбання зазначеного майна. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

Таким чином, набуття майна за час перебування у шлюбі створює презумпцію виникнення права спільної сумісної власності. Це означає, що ні дружина, ні чоловік не зобов`язані доводити наявність права спільної сумісної власності на майно, набуте у шлюбі, оскільки воно вважається таким, що належить подружжю.

Якщо майно придбано під час шлюбу, то реєстрація прав на нього (транспортний засіб, житловий будинок чи іншу нерухомість) лише на ім`я одного із подружжя не спростовує презумпцію належності його до спільної сумісної власності подружжя.

Заінтересована особа може довести, що майно придбане нею у шлюбі, але за її особисті кошти. У цьому разі презумпція права спільної сумісної власності на це майно буде спростована.

Якщо ж заява, одного з подружжя, про те, що річ була куплена на її особисті кошти не буде належним чином підтверджена, презумпція права спільної сумісної власності подружжя залишиться непохитною.

Таким чином, тягар доказування у справах цієї категорії покладено на того із подружжя, хто заперечує проти визнання майна об`єктом спільної сумісної власності подружжя.

Такий правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 26 вересня 2019 року у справі № 643/4160/16-ц.

При цьому, критеріями, які дозволяють надати майну статус спільної сумісної власності, є: час набуття такого майна; кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття); мета придбання майна, яка дозволяє надати йому правовий статус спільної власності подружжя.

Тобто ті кошти, які отримує чоловік/дружина є їхньою особистою власністю лише в тому випадку, якщо їх отримання не було спрямовано на витрату в інтересах сім`ї.

Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Заперечуючи поти задоволення позову, відповідач посилається на те, що сплата грошових коштів у сумі 2 220 800,00 грн за майнові права на квартиру відбулась за рахунок коштів, позичених нею за договором позики від 21 листопада 2018 року, рішенням Обухівського районного суду Київської області від 30 березня 2023 року по справі 372/3302/22 з відповідача стягнуто заборгованість за договором позики в розмірі 80 000,00 доларів США, що еквівалентно 2 220 800,00 грн, 22 липня 2024 року відповідачем частково виконані зобов`язання за договором позики від 21 листопада 2018 року в розмірі 1 410 000,00 грн, крім того, частина платежів за квартиру - у розмірі 119 000,00 грн та в сумі 429 429,20 грн була внесена відповідачем під час окремого проживання сторін та не ведення ними спільного господарства (у період з липня 2022 року по грудень 2022 року та після подання другої позовної заяви про розірвання шлюбу, провадження у справі за якою відкрито 19 вересня 2023 року), ще частина коштів у розмірі 59 500,00 грн була сплачена сином відповідача.

На підтвердження своїх заперечень відповідачем долучено до відзиву копію договору позики від 21 листопада 2018 року, сторонами якого є ОСОБА_3 (позикодавець) та ОСОБА_2 (позичальник), за змістом якого позичальник отримав від позикодавця, а позикодавець передав у власність позичальникові грошові кошти на придбання квартири за адресою: АДРЕСА_6 , житловий комплекс « ІНФОРМАЦІЯ_1 », яка знаходиться на 3-му поверсі, загальною площею 85.5 кв.м, житловою площею - 20,6 кв.м, кількість кімнат - 3, за номером №2-163, у розмірі 80 000,00 доларів США, що еквівалентно 2 220 800,00 грн згідно з офіційним курсом Національного банку України станом на 21 листопада 2018 року. (т.1 а.с. 103-104)

Як убачається з матеріалів справи, рішенням Обухівського районного суду Київської області від 30 березня 2023 року у справі 372/3302/22 задоволено позовну заяву ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики, ухвалено стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 заборгованість за договором позики від 21 листопада 2018 року у розмірі 80 000,00 доларів США, що еквівалентно 2 220 800,00 грн. (т.1 а.с.105-106)

Суд при здійсненні судочинства може використовувати лише текст судового рішення, який опубліковано офіційно або внесено до Реєстру (ч. 3 ст. 6 Закону України «Про доступ до судових рішень»).

З Єдиного державного реєстру судових рішень убачається, що постановою Київського апеляційного суду від 08 жовтня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Обухівського районного суду Київської області від 30 березня 2023 року залишено без змін.

За доводами відповідача, договір позики укладений нею в інтересах сім`ї з метою подальшого придбання спірної квартири, що встановлено рішенням суду, яке набрало законної сили, тому в силу вимог ч. 4 ст. 82 ЦПК України, ці обставини не підлягають доказуванню, а при поділі майна боргові зобов`язання відповідача за договором позики повинні враховуватись.

Так, згідно ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Преюдиційні факти - це факти, встановлені рішенням чи вироком суду, що набрали законної сили. Преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і означається його суб`єктивними і об`єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у розгляді справи, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішенням у такій справі правовідносини.

Суб`єктивними межами є те, що в двох справах беруть участь одні й ті самі особи чи їх правонаступники, чи хоча б одна особа, щодо якої встановлено ці обставини. Об`єктивні межі стосуються обставин, встановлених рішенням чи вироком суду.

Суть преюдиції полягає і в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта (див.: постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2018 року в справі №753/11000/14-ц (провадження № 61-11сво17).

Проте, зі змісту рішення Обухівського районного суду Київської області від 30 березня 2023 року та постанови Київського апеляційного суду від 08 жовтня 2024 року вбачається, що при вирішенні спору про стягнення заборгованості за договором позики не досліджувались обставини того, на що були витрачені отримані в позику кошти.

Тому суд погоджується з доводами сторони позивача про те, що рішення Обухівського районного суду Київської області від 30 березня 2023 року не має преюдиційного значення щодо встановлення факту, на що ці кошти були витрачені.

Крім того, рішенням Обухівського районного суду Київської області від 30 березня 2023 року встановлено, що договір позики було укладено 21 листопада 2018 року, така ж дата договору відображена й у копії договору, наявній в матеріалах справи (т.1 а.с.103-104).

В пункті 2.3. попереднього договору купівлі-продажу квартири від 21 грудня 2018 року передбачено право покупця сплачувати забезпечувальні платежі достроково, проте за інформацією, відображеною в довідці ТОВ «Компанія з управління активами «ВАЛПРИМ» вих.№2305/1 від 23 травня 2024 року (т.1 а.с.243-243-в), в листопаді та грудні 2018 року за попереднім договором не було здійснено жодного платежу, наступні платежі в 2019 році здійснювались щомісяця майже рівними частинами, при цьому з березня по серпень оплата проводилась, як кредиторська заборгованість, в подальшому також здійснювались періодичні платежі один - три рази на місяць, остання оплата була здійснена 24 січня 2024 року. При цьому 23 платежі були здійснені до доти укладання договору позики.

Крім того, за умовами договору позики від 21 листопада 2018 року, позика надається шляхом передачі готівки (п.3.2. договору).

В п. 2.4. попереднього договору купівлі-продажу квартири обумовлено право покупця здійснювати платежі з власного поточного рахунку або через касу банку на поточний рахунок продавця.

При цьому, згідно довідки ТОВ «Компанія з управління активами «ВАЛПРИМ» вих.№2305/1 від 23 травня 2024 року (т.1 а.с.243-243-в), з вересня 2019 року платежі здійснювались переважно з рахунків у різних банківських установах.

Отже здійснення 118 платежів за квартиру в період з 27 вересня 2017 року по 24 січня 2024 року спростовує доводи відповідача про те, що сума позики в розмірі 80 000,00 доларів США або її еквівалент у сумі 2 220 800,00 грн були спрямовані на придбання спірної квартири (майнових прав на неї), а саме по собі зазначення в договорі позики цілі отримання коштів у позику не свідчить про те, що ці кошти були витрачені саме на її придбання.

Крім того, 21 листопада 2018 року було укладено договір позики, а не договір дарування грошових коштів, тому отримані за таким договором кошти, в силу вимог статті 57 СК України, не є особистим майном одного з подружжя.

Аргументи сторони відповідача про те, що частину платежів за квартиру було здійснено відповідачем в періоди припинення між сторонами шлюбних відносин (спільного проживання, ведення спільного господарства), що нібито було визнано ОСОБА_1 у справі про розірвання шлюбу, провадження в якій закрито ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 06 грудня 2022 року (т.1 а.с.245), є безпідставними, оскільки зміст заяв ОСОБА_1 по суті справи 201/6493/22 суперечить таким доводам. Так у відзиві на позовну заяву у справі 201/6493/22 ОСОБА_1 заперечує доводи позовної заяви ОСОБА_2 про окреме проживання сторін з кінця липня 2022 року (т.1 а.с.224), а у запереченнях у справі 201/6493/22 вказується на те, що ОСОБА_2 безпідставно виновить на розгляд суду питання, які не є предметом спору у справі про розірвання шлюбу (т.1 а.с.241-в).

Повторне звернення відповідача до суду з позовом про розірвання шлюбу та відкриття 19 вересня 2023 року провадження у справі №755/14056/23 про розірвання шлюбу (т.1 а.с.244), не є доказом того, що з цієї дати сторонами припинено ведення спільного господарства, особливо з урахуванням того, що в апеляційній скарзі на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 17 жовтня 2023 року ОСОБА_1 посилався на те, що сторони знаходяться на стадії примирення та живуть разом однією сім`єю (т.1 а.с.97-зворот).

Отже, належних, достовірних та допустимих доказів того, що в період перебування сторін в зареєстрованому шлюбі з 09 квітня 2010 року по 17 квітня 2024 року ними в будь-який проміжок часу було припинено спільне ведення господарства, відповідачем не надано та матеріали справи не містять.

Також суд вважає безпідставними доводи відповідача про те, що частина платежів за квартиру здійснена коштами її сина ОСОБА_4 .

Так, за інформацією, відображеною в довідці ТОВ «Компанія з управління активами «ВАЛПРИМ» вих.№2305/1 від 23 травня 2024 року (т.1 а.с.243-243-в) в графі платник двічі вказано ОСОБА_4 : 03.07.2023 - в сумі 17 000,00 грн та 10.11.2023 - в сумі 59 500,00 грн.

Однак зазначення певної особи платником свідчить лише про те, що ця особа здійснила платіж через касу банку на поточний рахунок продавця, що не має істотного значення, з урахуванням призначення платежу.

Крім того, відповідачем у заявах по суті справи стверджувалось, що за оплату квартири нею були здійснені платежі: 2 220 800,00 грн - отримані за договором позики; у розмірі 119 000,00 грн та в сумі 429 429,20 грн під час окремого проживання сторін та не ведення ними спільного господарства; 59 500,00 грн - сплачені сином відповідача.

Проте, загальна сума цих коштів значно перевищує суму договору в розмірі 2 417 570,23 грн, відображену в довідках ТОВ «Компанія з управління активами «ВАЛПРИМ».

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. (ч. 1 ст. 13 ЦПК України).

Диспозитивність - один з базових принципів судочинства, керуючись яким, позивач самостійно вирішує, які позовні вимоги заявляти.

Проте, в межах даного провадження ОСОБА_2 не було заявлено вимог про визнання частини майнових прав на квартиру її особистою власністю, як і не заперечувалось придбання квартири в інтересах сім`ї.

Крім того, слід зазначити, що наявність або відсутність боргових зобов`язань не впливає на правовий режим спільного майна подружжя, з урахуванням придбання майна в інтересах сім`ї.

Отже жодного належного та допустимого доказу припинення сторонами ведення спільного господарства з часу укладання шлюбу 09 квітня 2010 року і до часу набрання рішення суду про розірвання шлюбу законної сили 17 квітня 2024 року матеріали справи не містять.

Також матеріали справи не містять доказів того, що при придбанні майнових прав на спірну квартиру були використані особисті кошти відповідача, її родичів або кошти отримані нею у позику.

В межах даної справи відповідачем не було заявлено зустрічного позову про визнання особистою власністю майнових прав на квартиру, або на їх частину.

Враховуючи наведене суд, на підставі оцінки доказів, поданих сторонами, з урахуванням встановлених обставин і заявлених в даній справі вимог, дійшов висновку про відсутність підстав для віднесення спірного майна або його частини до особистого майна одного з подружжя, а також для відступлення від засад рівності часток подружжя, тому частки позивача та відповідача у спірному майні є рівними та становлять по 1/2 частині майнових прав на квартиру.

Майном як особливим об`єктом вважаються окремі речі, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки (ч.1 ст. 190 ЦК України).

Майнові права є неспоживною річчю та визнаються речовими правами.

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» майновими правами, які можуть оцінюватися, визнаються будь-які права, пов`язані з майном, відмінні від права власності, у тому числі права, які є складовими частинами права власності (право володіння, розпорядження, користування), спеціальне майнове право на об`єкт незавершеного будівництва, майбутній об`єкт нерухомості, а також інші специфічні права (право на провадження діяльності, використання природних ресурсів тощо) та право вимоги.

У постанові від 30 січня 2013 року № 6-168цс12 Верховний Суд України визначив майнове право як «право очікування», яке є складовою частиною майна як об`єкта цивільних прав.

Майнове право - це обмежене речове право, за яким власник цього права наділений деякими, але не всіма правами власника майна, і яке свідчить про правомочність його власника отримати право власності на нерухоме майно або інше речове право на певне майно в майбутньому.

Визначення майнового права як «права очікування» та повноваження власника таких прав надано у висновках Верховного Суду України, викладених у постановах від 30 січня 2013 року у справі № 6-168цс12, від 15 травня 2013 року у справі № 6-36цс13, від 04 вересня 2013 року у справі № 6-51цс13, від 24 червня 2015 року у справі № 6-318цс15, від 04 листопада 2015 року у справі № 6-1920цс15, від 18 листопада 2015 року у справі № 6-1858цс15, від 02 грудня 2015 року у справах № 6-1502цс15 та № 6-1732цс15, від 10 лютого 2016 року у справі № 6-2124цс15, від 16 березня 2016 року у справі № 6-290цс16, від 23 березня 2016 року у справі № 6-289цс16, від 30 березня 2016 року у справах № 6-3129цс15 та № 6-265цс16, від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2994цс15, від 25 травня 2016 року у справі № 6-503цс16, від 07 грудня 2016 року у справі № 6-1111цс16.

Таким чином, майнове право, яке є предметом попереднього договору, - це обумовлене право на набуття в майбутньому права власності на нерухоме майно (право під відкладальною умовою), яке виникає тоді, коли виконані певні, але не всі правові передумови, необхідні й достатні для набуття речового права.

У відповідності до ч. 2 ст. 331 ЦК України, право власності на новостворене нерухоме майно виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

До завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна). У разі необхідності особа, зазначена в абзаці першому цієї частини, може укласти договір щодо об`єкта незавершеного будівництва після проведення державної реєстрації права власності або спеціального майнового права на нього відповідно до закону. (ч. 3 ст. 331 ЦК України).

Аналіз положень статті 331 ЦК України у системному зв`язку з нормами статей 177-179, 182 цього Кодексу, частини третьої статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» дає підстави для висновку про те, що право власності на новостворене нерухоме майно як об`єкт цивільних прав виникає з моменту його державної реєстрації, а державній реєстрації підлягає право власності тільки на ті об`єкти нерухомого майна, будівництво яких закінчено та які прийняті в експлуатацію у встановленому порядку.

Відповідно до ч.4 ст. 334 ЦК України, права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.

Відповідно до ч.3 ст. 61 СК України якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Частина 4 ст. 65 СК України встановлює, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї.

Таким чином, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то цивільні права та обов`язки за цим договором виникають в обох із подружжя.

Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку, що об`єктом права спільної сумісної власності подружжя є як предмети матеріального світу, так і майнові права та обов`язки. До складу майна, що підлягає поділу, входить загальне майно, наявне у подружжя на час розгляду справи, а також те, що знаходиться у третіх осіб.

Така правова позиція викладена Верховним Судом в постанові від 14 лютого 2018 року в справі №520/1740/15-ц.

З огляду на викладене вище, беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносин, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, суд приходить до висновку про задоволення позову - визнання майнових права на квартиру - будівельний АДРЕСА_5 , житловий комплекс « ІНФОРМАЦІЯ_1 », що набуті за договором Б-0104/3/163 про участь у будівництві об`єкту нерухомості від 27 вересня 2017 року та попереднім договором купівлі-продажу квартири від 21 грудня 2018 року, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Магомедовою М.Г. і зареєстрованим в реєстрі за №4594, спільним сумісним майном подружжя та в порядку поділу майна подружжя визнання за позивачем та відповідачем права на 1/2 частину майнових прав на цю квартиру.

На підставі ч.1 ст. 141 ЦПК України, враховуючи задоволення позову, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню судові витрати по сплаті судового збору в сумі 13 080,96 грн.

На підставі викладеного, керуючись статтями 3, 57, 60, 61, 63, 65, 68, 69, 70 СК України, статтями 190, 368, 372 ЦК України, статтями 2, 4, 10-12, 76-82, 89, 90, 141, 209, 229, 259, 263-265, 273, 354, 355 ЦПК України, суд, -

у х в а л и в :

Позов ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_7 ) до ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП: НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_8 ), третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю «Комфорт Таун» (ЄДРПОУ: 37652914, місцезнаходження: м.Київ, вул. Регенераторна, буд.4), про поділ спільного майна - задовольнити.

Визнати майнові права на квартиру - будівельний АДРЕСА_5 , житловий комплекс « ІНФОРМАЦІЯ_1 », спільним сумісним майном подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

В порядку поділу спільного сумісного майна подружжя визнати за:

- ОСОБА_1 частину майнових прав на квартиру - будівельний АДРЕСА_5 , житловий комплекс « ІНФОРМАЦІЯ_1 »;

- ОСОБА_2 частину майнових прав на квартиру - будівельний АДРЕСА_5 , житловий комплекс « ІНФОРМАЦІЯ_1 ».

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 13 080,96 грн.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

Повний текст рішення суду складено 21 січня 2025 року.

Суддя: