Постанова

від 09.01.2025 по справі 607/3336/24

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 607/3336/24Головуючий у1-йінстанції Ромазан В.В. Провадження № 22-ц/817/21/25 Доповідач - Гірський Б.О.Категорія -

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 січня 2025 року м. Тернопіль

Тернопільський апеляційний суд в складі:

головуючого - Гірського Б.О.

суддів - Костіва О.З., Храпак Н.М.

за участю секретаря - Сович Н.А.,

представника позивача

розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу № 607/3336/24 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 від імені якого діє адвокат Лукашова Ольга Євгеніївна на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 27 серпня 2024 року (ухвалене суддею Ромазаном В.В., повний текст рішення складено 06 вересня 2024 року) в справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 про визнання недійсним договору та відновлення становища, яке існувало до порушення прав, -

ВСТАНОВИВ:

В лютому 2024 року ОСОБА_2 звернулась до суду із вказаним позовом.

Обґрунтовуючи позовні вимоги зазначала, що 25.11.2020 року між нею та ОСОБА_3 було укладено угоду про будівництво котеджу, за якою ОСОБА_3 зобов`язувався за її кошти здійснити будівництво котеджу на власній земельній ділянці та після введення об`єкту в експлуатацію передати їй разом із частиною земельної ділянки у строк до 31.12.2021 року.

Зазначала, що свої зобов`язання за вказаною угодою вона виконала у повному обсязі та сплатила ОСОБА_3 22 000 доларів США.

Звертала увагу на те, що 28.04.2022 року між нею та ОСОБА_3 було укладено додаткову угоду, якою був продовжений строк для будівництва котеджу до 30.09.2022 року та одночасно передбачено, що у разу порушення умов цієї угоди, останній зобов`язувався повернути їй сплачені грошові кошти у розмірі 22 000 доларів США та сплатити в її користь штраф у розмірі 28 000 доларів США.

Проте, ОСОБА_3 до виконання своїх договірних зобов`язань у додатково наданий строк не приступив, почавши відчужувати все належне йому майно, зокрема, 13.09.2022 року продав ОСОБА_1 земельну ділянку на якій повинен був збудувати котедж, чим позбавив себе будь-якого майна.

Вказувала на те, що 30.09.2022 року звернулась до суду із позовом до ОСОБА_3 про стягнення грошових коштів, за наслідками розгляду якого Тернопільським міськрайонним судом 22.03.2023 року винесено рішення, яким її позовні вимоги задоволено частково, стягнуто на її користь із ОСОБА_3 грошові кошти у розмірі 22 000 доларів США та 28000 доларів США штрафу за невиконання умов договору, яке на даний час не виконано у зв`язку із відсутністю майна у боржника.

Вважала такі дії ОСОБА_3 недобросовісними, оскільки останній за 17 днів до настання кінцевої дати виконання своїх зобов`язань, усвідомлюючи негативні наслідки для себе у випадку їх невиконання, вжив заходів щодо ухилення від їх настання (ставши неплатоспроможним), що порушує її майнові інтереси.

Також звертала увагу на те, що крім відчуження земельної ділянки з кадастровим номером 6125280600:02:001:0501, ОСОБА_3 в той же день - 13.09.2022 року, продав ОСОБА_1 іншу належну йому суміжну ділянку з кадастровим номером 6125280600602:001:0502 площею 0,037 га.

Крім цього, зазначала, що ОСОБА_3 у період після укладення додаткової угоди від 28.04.2022 року і до 30.09.2022 року (дата закінчення додаткового наданого строку на виконання зобов`язань щодо будівництва котеджу та передачі позивачу), окрім земельної ділянки з кадастровим номером 6125280600:02:001:0501 площею 0,038 га у с. Байківці здійснив відчуження всього іншого нерухомого майна, зокрема: 06.07.2022 року - двокімнатної квартири АДРЕСА_1 ; 02.06.2022 року перереєстрував власний транспортний засіб марки «Ford Fusion» 2014 р.в. на нового власника за договором купівлі-продажу.

Вважала, що ОСОБА_3 , станом на день продажу земельних ділянок ОСОБА_1 (13.09.2022 року) вже мав прострочене зобов`язання перед позивачем, згідно угоди від 25.11.2020 року (у вигляді незавершеного будівництва котеджу та не передачі його разом із частиною земельної ділянки у строк до 31.12.2021 року) та продаючи земельну ділянку ОСОБА_1 до закінчення додатково наданого строку (до 30.09.2022 року), чітко усвідомлював як об`єктивну неможливість до 30.09.2022 року (тобто за 17 днів) завершити будівництво об`єкту нерухомості та передати його разом із земельною ділянкою позивачу так і негативні наслідки для себе внаслідок такого невиконання зобов`язання (у вигляді обов`язку повернення коштів та сплати штрафу); свідомо, задля уникнення (унеможливлення) виконання своїх зобов`язань, продав земельну ділянку третій особі, приховавши таким чином від звернення стягнення; після продажу земельних ділянок перестав володіти будь-яким нерухомим майном на яке можливо було б звернути стягнення, оскільки перед відчуженням земельних ділянок ОСОБА_3 протягом додатково наданого строку виконання зобов`язань (28.04.2022-30.09.2022) вчинив і ряд інших правочинів, спрямованих на виведення (приховування) активів, задля недопущення звернення стягнення; уклав оспорюваний договір з приховуванням обставин, які мають істотне значення.

Вказувала на те, що згідно з даними, які містить Інформаційна довідка з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, 14.01.2020 року ОСОБА_3 придбав земельну ділянку з кадастровим номером 6125280600:02:001:3453 за 71 850 грн., площею 0,075 га, що розташована в с. Байківці, Тернопільського району, яку в подальшому поділив на дві частини: кадастровий номер 6125280600:02:001:0501 та номер 6125280600:02:001:0502, площею 0,038 га та 0,037 га відповідно.

Разом з тим, ОСОБА_3 здійснив продаж ОСОБА_1 зазначених земельних ділянок відповідно за ціною 13784, 24 грн. та 13221, 04 грн., що у три рази нижче їх купівельної ціни.

Звертала увагу на те, що відповідно до довідок про оціночну вартість об`єкта нерухомості, вартість об`єкта оцінки - земельної ділянки площею 380 кв.м, кадастровий номер 6125280600:02:001:0501 становить 269 186, 41 грн.

Відтак вважала, що вартість продажу спірної земельної ділянки була заниженою на 1800-2000 % від її ринкової вартості.

Стверджувала, що при укладенні 13.09.2022 року спірного правочину, ОСОБА_3 діяв недобросовісно, без розумного пояснення мети та економічного обґрунтування, зловживаючи правами, оскільки вчинив договір купівлі-продажу земельних ділянок, які порушують майнові інтереси позивача, як кредитора і направлені на недопущення звернення стягнення на майно боржника.

Відтак просила:

1) визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки з кадастровим номером 6125280600:02:001:0501, площею 0,038 га, укладений 13.09.2022 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , що посвідчений приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Вовк Т.В. та зареєстрований в реєстрі нотаріуса за №1279;

2) відновити становище, яке існувало до порушення прав та інтересів ОСОБА_2 шляхом повернення земельної ділянки з кадастровим номером 6125280600:02:001:0501, площею 0,038 га. у власність ОСОБА_3 .

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 27 серпня 2024 року позов задоволено.

Визнано недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки з кадастровим номером 6125280600:02:001:0501, площею 0,038 га, що розташована за адресою: Тернопільська область, Тернопільський район, село Байківці, цільове призначення земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, укладений 13 вересня 2022 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Вовк Т.В. та зареєстрований в реєстрі за №1279.

Відновлено становище, яке існувало до порушення, шляхом повернення земельної ділянки з кадастровим номером 6125280600:02:001:0501, площею 0,038 га, що розташована за адресою: Тернопільська область, Тернопільський район, село Байківці, цільове призначення земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), у власність ОСОБА_3 .

Стягнуто із ОСОБА_3 та ОСОБА_1 в користь ОСОБА_2 сплачений нею судовий збір у розмірі 2422 грн. 40 коп., тобто по 1211 грн. 20 коп. з кожного.

Скасовано заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Тернопільського міськрайонного суду від 15 лютого 2024 року у даній справі.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Посилається на наявність підстав для висновку про неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи та неправильне застосування норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Звертає увагу на той факт, що у ОСОБА_4 було зобов`язання перед позивачкою у вигляді завершення будівництва котеджу у строк до 30.09.2022 року, а не повернення боргу.

Вважає, що оспорюваний договір купівлі-продажу земельної ділянки не був укладений у момент настання зобов`язання повернути кошти позивачці, оскільки рішення суду про стягнення коштів набрало законної сили 02.05.2023 року, а виконавче провадження відкрито лише 12.05.2023 року.

Зазначає, що відповідач ОСОБА_5 на момент укладення договору ще не знав чи звернеться позивачка до суду із вимогою до нього про стягнення коштів, що свідчить про те, що останній не вчиняв правочин на шкоду позивачці у момент наявності боргу та це не підтверджує його наміри уникнути вилучення майна.

Вважає, що момент укладення оспорюваного правочину має визначальне значення для даної справи, оскільки він укладений задовго до пред`явлення позову про стягнення коштів.

Посилається на те, що інформація ТОВ Орієнтир-Реформа від 15.01.2024 №1 про орієнтовану вартість та довідка про оціночну вартість об`єкта не є належними доказами про ринкову ціну земельної ділянки, оскільки така ціна може підтверджуватись, зокрема висновком експерта або звітом про оцінку майна.

Крім того, вважає, що в силу ст. 627 ЦК України, сторони можуть вільно узгоджувати ціну, яка їм здається справедливою, навіть якщо вона нижча за ринкову, і це не є автоматичною ознакою фраудаторності правочину.

Звертає увагу на те, що внаслідок продажу майна ОСОБА_3 набув кошти, тому не перестав бути платоспроможним, що було залишено судом поза увагою.

Також на момент відчуження належного йому майна, будь-які обтяження такого були відсутні, що свідчить про добросовісність дій ОСОБА_3 .

Вважає висновок суду першої інстанції щодо неплатоспроможності відповідача є виключно припущенням, оскільки в матеріалах справи відсутні докази повернення виконавчого документу стягувачу у зв`язку із відсутністю у боржника майна, на яке може бути звернуто стягнення.

Зазначає, що сторони оспорюваного договору не перебувають у родинних відносинах, а та обставина, що замовником будівництва на спірній земельній ділянці на даний час є ОСОБА_6 свідчить про створення реальних правових наслідків оспорюваним правочином.

Вважає, що у даній справі відсутні не лише сукупність ознак для визнання правочину недійсним з підстав фраудаторності такого, але й хоча б одна з таких ознак.

Від представника ОСОБА_2 - адвоката Веприка Т.М. надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, які є правильними.

Звертає увагу на те, що позивачкою було оспорено правочин не з підстав його фіктивності, а з підстав порушення відповідачем при його укладенні принципів добросовісності, розумності та зі зловживанням правом (ст. 3, 13 ЦК України), з метою завдання шкоди кредитору у вигляді унеможливлення виконання зобов`язання та уникнення від відповідальності, шляхом виведення майна на яке можливо звернути стягнення, що робить такий договір фраудаторним.

Зазначає, що станом на 31.12.2021 року ОСОБА_3 отримав від позивачки узгоджену суму 22 000 доларів США, а тому взявши на себе майнові зобов`язання, з урахуванням положень Додаткової угоди від 28.04.2022 року щодо наслідків невиконання зобов`язань та надіслання позивачкою вимоги, останній не міг не усвідомлювати всіх негативних наслідків порушення ним своїх зобов`язань.

Звертає увагу на те, що адвокат Лукашова О.Є., яка підписала апеляційну скаргу в інтересах ОСОБА_1 , діє в інтересах останнього, проте не може підтверджувати або спростовувати факти відносно особи ОСОБА_3 , в тому числі щодо його обізнаності з певними фактами та мету його вчинку, оскільки не є його представником.

Вказує на те, що в матеріалах справи наявні докази на підтвердження відсутності у відповідача ОСОБА_3 будь-яких коштів чи майна, на які можливо звернути стягнення, згідно виконавчого листа Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області №607/13479/22 від 04.05.2023 року.

Представник позивачки ОСОБА_2 адвокат Веприк Т.М. проти доводів апеляційної скарги заперечив, з мотивів викладених у відзиві.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасника судового процесу, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, виходячи з наступного.

За ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно п.п. 1-5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Вказаним вимогам оскаржуване судове рішення відповідає в повній мірі.

Судом встановлено наступні обставини справи.

25.11.2020 року між ОСОБА_7 (на даний час ОСОБА_2 ) (Сторона 1) та ОСОБА_3 (Сторона 2) укладено угоду про організацію взаємовідносин під час будівництва об`єкта нерухомості Тернопільський район, с. Байківці кадастровий номер земельної ділянки 6125280600:02:001:0501, відповідно до умов якої Сторона 1 бере на себе зобов`язання часткового фінансування будівництва Стороною 2 двох поверхового котеджа на частині земельної ділянки (об`єкта будівництва), що належить Стороні 2 на праві власності площею 0,037 га, розташованої в Тернопільському районі С. Байківці, за кадастровим номером 6125280600:02:001:0501 в орієнтовному обсязі 22 000 доларів США, що за згодою Сторін є оціночною вартістю власності.

28.04.2022 року між ОСОБА_7 , на даний час ОСОБА_2 , (Сторона 1) та ОСОБА_3 (Сторона 2) укладено додаткову угоду про організацію взаємовідносин під час будівництва об`єкта нерухомості Тернопільський район, с. Байківці кадастровий номер земельної ділянки 6125280600:02:001:0501, відповідно до умов якої Сторона 2 підтверджує виконання перед нею Стороною 1 взятих на себе зобов`язань. Також пунктом 3 зазначеної угоди підтверджено, що станом на момент її укладення, Сторона 2 не виконала свої зобов`язання перед Стороною 1, у зв`язку з чим Сторони дійшли між собою згоди встановити новий строк виконання зобов`язання за угодою для Сторони 2 та посилити відповідальність за невиконання зобов`язання Сторони 2 перед Стороною 1, а саме Сторона 2 зобов`язана виконати свої зобов`язання перед стороною 1 в строк до 30.09.2022 року, а саме здати в експлуатацію котедж що є предметом даного договору, розділити та закріпити за котеджем земельну ділянку та передати її у власність стороні 1 відповідно до характеристик визначених додатком 2. Також у пункті 5 зазначеної угоди передбачено, що Сторона 2 підтверджує, те що у разі невиконання нею зобов`язання за Угодою в частині передачі Стороні 1 визначеного майна у власність Сторона 2 зобов`язана буде повернути Стороні 1 грошові кошти в сумі 22 000 доларів США, сплатити штраф за невиконання зобов`язань за Угодою в розмірі 28 000 доларів США та додатково, за кожен день прострочення передання майна чи повернення грошових коштів сплатити штраф в розмірі 500 грн. за кожен день прострочення виконання такого зобов`язання.

12.07.2022 року позивач рекомендованим листом направила на адресу відповідача ОСОБА_3 вимогу, в якій просила відповідача приступити до виконання взятих на себе зобов`язань щодо здійснення будівельних робіт в обумовлені строки.

13.09.2022 року між ОСОБА_3 (Продавець) та ОСОБА_1 (Покупець) укладено нотаріально-посвідчений приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Тернопільської області Вовк Т. В., зареєстрований в реєстрі за № 1279, договір купівлі-продажу земельної ділянки, згідно якого Продавець передає, а Покупець приймає у власність належну продавцю земельну ділянку, площею 0,038 га, що розташована за адресою: Тернопільська область, Тернопільський район, село Байківці, кадастровий номер земельної ділянки: 6125280600:02:001:0501. Цільове призначення земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), малоповерхова забудова площею 0,038 га. Зазначена земельна ділянка відчужується без зміни її цільового призначення. У пункті 5 зазначеного правочину передбачено, що її продаж вчинено за 13 784 грн. 24 коп., які покупець передав Продавцю, а Продавець отримав особисто до підписання цього договору.

Пунктом 7 зазначеного правочину передбачено, що Продавець свідчить, що: незастережних недоліків, які знижують цінність або можливість використання за цільовим призначенням зазначеної у цьому договорі земельної ділянки не має; від Покупця не приховано обставин, які мають істотне значення; до укладення цього договору земельна ділянка іншим особам не відчужена; земельна ділянка під забороною (арештом) та у заставі, оренді, не перебуває…щодо земельної ділянки відсутні судові спори; самовільного будівництва на земельній ділянці не має; внаслідок продажу земельної ділянки не буде порушено прав та законних інтересів інших осіб, в т.ч. неповнолітніх, малолітніх, непрацездатних дітей та інших осіб, яких продавець зобов`язаний утримувати; земельна ділянка є вільною від будь-яких майнових прав і претензій третіх осіб.

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 22 березня 2023 року, яке набрало законної сили, у справі № 607/13479/22, задоволено частково позов ОСОБА_7 (на даний час ОСОБА_2 ) до ОСОБА_3 про стягнення грошових коштів.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_7 ( ОСОБА_2 ) 22 000 доларів США сплачених на виконання умов договору, 28 000 доларів США штрафу за невиконання умов договору.

Як зазначено у вказаному судовому рішенні, «…30.09.2022 року позивач ОСОБА_7 звернулась в суд із позовом до відповідача ОСОБА_3 про стягнення з відповідача у її користь грошових коштів…Судом встановлено, що між сторонами 25.11.2020 року укладено угоду про організацію взаємовідносин під час будівництва об`єкта нерухомості Тернопільський район, с. Байківці, кадастровий номер земельної ділянки 6125280600:02:001:0501, відповідно до умов якої позивачка взяла на себе зобов`язання часткового фінансування будівництва відповідачем двох поверхового котеджу на частині земельної ділянки (об`єкта будівництва), що належала відповідачу на праві власності площею 0,037 га, розташованої в Тернопільському районі с. Байківці, за кадастровим номером 6125280600:02:001:0501 в орієнтовному обсязі 22 000 доларів США, що за згодою сторін є оціночною вартістю власності. Вказаною угодою сторони також узгодили, що період будівництва буде складати орієнтовно один календарний рік, та планове завершення будівництва і подача декларації про завершення будівництва планується на четвертий квартал 2021 року. Відповідач зобов`язався передати позивачці до 31.12.2021 року приміщення і земельну ділянку та надати документи на право власності за одним із котеджів, який введе в експлуатацію, та який відповідає вимогам встановленим в додатку вимоги об`єкту експлуатації, що є об`єктом інвестування (об`єктом будівництва). На виконання умов вищевказаної угоди позивачкою було сплачено відповідачу грошові кошти у загальному розмірі 22 000 доларів США, що не заперечується відповідачем. У зв`язку з неможливістю виконання відповідачем своїх зобов`язань у встановлений угодою від 25.11.2020 року строк, 28.04.2022 року між сторонами укладено додаткову угоду про організацію взаємовідносин під час будівництва об`єкта нерухомості Тернопільський район, с. Байківці, кадастровий номер земельної ділянки 6125280600:02:001:0501. Вказаною додатковою угодою сторони підтвердили, що загальна сума передана позивачем ОСОБА_7 відповідачу ОСОБА_3 грошових коштів складає 22 000 доларів США та позивач виконала свої зобов`язання у повному обсязі. Крім цього, зазначеною додатковою угодою сторони передбачили новий строк виконання відповідачем своїх зобов`язання за угодою, саме в строк до 30 вересня 2022 року…Встановлено в судовому засіданні та не заперечується стороною відповідача, що станом на день подання позивачем позову (30 вересня 2022 року) та станом на даний час, відповідач свої зобов`язання за укладеними між сторонами угодою від 25.11.2020 року та додатковою угодою від 28.04.2022 року не виконав, зокрема не здійснив будівництво двох поверхового котеджу на частині земельної ділянки (об`єкта будівництва), що належала відповідачу на праві власності площею 0,037 га, розташованої в Тернопільському районі с. Байківці, за кадастровим номером 6125280600:02:001:0501, не передав у власність позивачці останній разом із земельною ділянкою, не надав документів на право власності на котедж, який введено в експлуатацію, а здійснив відчуження вказаної земельної ділянки за договором купівлі-продажу від 13 вересня 2022 року громадянину ОСОБА_1 . Таким чином, суд вважає, що відповідачем порушено умови вищевказаних угод, внаслідок чого останній зобов`язаний повернути позивачці сплачені останньою кошти за цими угодами у розмірі 22 000 доларів США та сплатити в користь останньої штраф за невиконання зобов`язання за угодою у розмірі 28 000 доларів США..».

В силу вимог ч. 4 ст. 182 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Таким чином не підлягають доказуванню обставини встановлені означеним судовим рішенням щодо невиконання відповідачем ОСОБА_3 взятих на себе зобов`язань за укладеним між сторонами правочином від 25.11.2020 року про організацію взаємовідносин під час будівництва об`єкта нерухомості Тернопільський район, с. Байківці, кадастровий номер земельної ділянки 6125280600:02:001:0501 та додатковою угодою укладеною між ними 28.04.2022 року.

Згідно інформації про виконавче провадження від 07.02.2024 року, на виконанні у приватного виконавця виконавчого округу Тернопільської області Мелеха А.І. перебуває виконавче провадження №71805031, яке відкрито 12.05.2023 року з приводу примусового виконання виконавчого листа, виданого 04.05.2023 року Тернопільським міськрайонним судом за №607/13479/22 про стягнення із ОСОБА_3 у користь ОСОБА_7 22000 доларів США сплачених на виконання умов договору, 28000 доларів США штрафу за невиконання умов договору, а також 12405 грн. судового збору, стягувачем у якому є ОСОБА_7 а боржником ОСОБА_3 ..

Як вбачається із копії нотаріально-посвідченого договору купівлі-продажу земельної ділянки від 14.01.2020 року, ОСОБА_3 прийняв у власність земельну ділянку площею 0,0750 га, що розташована в с. Байківці Тернопільського району Тернопільської області, кадастровий номер 6125280600:02:001:3453 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна земельна ділянка) за ціною 71850 грн., яку в подальшому на підставі заяви ОСОБА_3 поділено на такі частини: перша земельна ділянка площею 0,0370 га; друга земельна ділянка площею 0,0380 га.

13.09.2022 року між ОСОБА_3 (Продавець) та ОСОБА_1 (Покупець) також було укладено нотаріально-посвідчений приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Тернопільської області Вовк Т. В., зареєстрований в реєстрі за № 1277, договір купівлі-продажу земельної ділянки, згідно якого Продавець передає, а Покупець приймає у власність належну продавцю земельну ділянку, площею 0,037 га, що розташована за адресою: Тернопільська область, Тернопільський район, село Байківці, кадастровий номер земельної ділянки: 6125280600:02:001:0502. Цільове призначення земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), малоповерхова забудова площею 0,037 га. Зазначена земельна ділянка відчужується без зміни її цільового призначення. У пункті 5 зазначеного правочину передбачено, що її продаж вчинено за 13 221 грн. 04 коп.

Як вбачається з витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта №360772110 від 03.01.2024 року, відповідачем ОСОБА_3 25.02.2020 року набуто у власність земельні ділянки кадастровий номер 6125280600:02:001:0502 площею 0,037 га та кадастровий номер 6125280600:02:001:0501 площею 0,038 га, які розташовані в с. Байківці Тернопільського району Тернопільської області із цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), право власності на які припинено 13.09.2022 року внаслідок їх відчуження на підставі договорів купівлі-продажу. Зазначені земельні ділянки утворились внаслідок поділу земельної ділянки з кадастровим номером 6125280600:02:001:3453 площею 0,075 га. Крім цього, право власності відповідача ОСОБА_3 на квартиру АДРЕСА_1 припинено 06.07.2022 року внаслідок її відчуження.

Згідно інформації наданої Головним сервісним центром МВС від 07.09.2022 року на запит представника позивача, 02.06.2022 року транспортний засіб марки «Ford Fusion», 2014 р.в., який належав ОСОБА_3 перереєстровано на нового власника на підставі договору купівлі-продажу, укладеного в ТСЦ, №6141/2022/3200052 від 02.06.2022.

Як вбачається з інформації ТзОВ «Орієнтир-Реформа» від 15.01.2024 року №1, наданої на запит адвоката Веприка Т.М., ринкова вартість земельної ділянки з кадастровим номером 6125280600:02:001:0501, площею 0,38 га, цільове призначення 02.01 Для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), яка знаходиться у с. Байківці Тернопільського району Тернопільської області, станом на 13.09.2022 року могла становити орієнтовно 220 000 275 000 грн. або приблизно 6000 7500 доларів США.

Згідно із довідки про оціночну вартість об`єкта нерухомості від 17.01.2024 року, вартість земельної ділянки, яка розташована в с. Байківці Тернопільського району Тернопільської області, площею 380 кв.м., кадастровий номер 6125280600:02:001:0501 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) складає 269186,41 грн.

Згідно із витягу з Реєстру будівельної діяльності єдиної державної електронної системи у сфері будівництва, зареєстрованої Державною інспекцією архітектури та містобудування України 30.01.2023 року, ОСОБА_1 28.01.2023 року подав заяву про нове будівництво індивідуального житлового будинку на земельній ділянці кадастровий номер 6125280600:02:001:0501, площею 0,038 га, яка розташована в с. Байківці Тернопільського району Тернопільської області, право власності на яку набув на підставі спірного правочину, укладеного 13.09.2022 року із ОСОБА_3 ..

Відповідно до інформації викладеній у листі приватного виконавця виконавчого округу Тернопільської області Мелех А.І. за №6632 від 10.06.2024, будь-яких стягнень згідно виконавчого листа, виданого Тернопільським міськрайонним судом 04.05.2023 року № 607/13479/22 у виконавчому провадженні №71805031 станом на 10.06.2024 року не відбувалось, виконавцем не виявлено коштів, доходів чи майна боржника, на які можливо звернути стягнення з метою повного фактичного виконання виконавчого документу.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що оспорюваний договір купівлі-продажу, укладений між відповідачами, містить ознаки фраудаторності, оскільки ОСОБА_3 , укладаючи спірний правочин, діяв очевидно недобросовісно та зловживав правами на шкоду кредитору, оскільки як боржник міг передбачити негативні наслідки для себе у випадку невиконання взятих перед позивачем зобов`язань щодо будівництва котеджу на спірній земельній ділянці, яку відчужив ОСОБА_1 ..

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Статтею 655 ЦК України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

За своєю суттю договір купівлі-продажу передбачає для однієї сторони право отримання предмета купівлі-продажу у власність та зобов`язання сплатити його покупну ціну, а для другої сторони право на отримання ціни та обов`язок передати предмет договору наступному власнику. Отже, предмет договору належить продавцю та переходить у власність покупця, якщо інше не передбачено домовленістю сторін, та покупець має сплатити ціну за власний рахунок, якщо інше не передбачено домовленістю сторін договору або покупцем та іншою особою.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).

Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення цивільних прав та обов`язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається якщо: недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним) (постанова Верховного Суду від 28 липня 2021 року в справі № 759/24061/19, провадження № 61-8593св21).

У приватному праві недійсність (нікчемність чи оспорюваність) може стосуватися договору, правочину, акта органу юридичної особи, державної реєстрації чи документа.

В ЦК України закріплений підхід, за яким оспорюваність правочину конструюється як загальне правило. Разом із тим, нікчемність правочину має місце тільки у разі, коли існує пряма вказівка закону про кваліфікацію того або іншого правочину як нікчемного.

Оспорюваний правочин визнається судом недійсним, якщо одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом (частина третя статті 215 ЦК України). Правочин, недійсність якого не встановлена законом (оспорюваний правочин), породжує правові наслідки (набуття, зміну або припинення прав та обов`язків), на які він був направлений до моменту визнання його недійсним на підставі рішення суду. Оспорювання правочину відбувається тільки за ініціативою його сторони або іншої заінтересованої особи шляхом пред`явлення вимог про визнання правочину недійсним.

У постанові Верховного Суду від 10 лютого 2021 року в справі № 754/5841/17 (провадження № 61-17966св19) вказано, що «приватно-правовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили. Зловживання правом і використання приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню проявляється в тому, що: особа (особи) використовувала/використовували право на зло»; наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб (негативні наслідки являють собою певний стан, до якого потрапляють інші суб`єкти, чиї права безпосередньо пов`язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб`єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов; настання цих фактів/умов безпосередньо залежить від дій іншої особи інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які «потерпають» від зловживання нею правом, або не перебувають); враховується правовий статус особи/осіб (особа перебуває у правовідносинах і як їх учасник має уявлення не лише про обсяг своїх прав, а і про обсяг прав інших учасників цих правовідносин та порядок їх набуття та здійснення; особа не вперше перебуває у цих правовідносинах або ці правовідносини є тривалими, або вона є учасником й інших аналогічних правовідносин)».

Фраудаторні правочини у цивілістичній доктрині - це правочини, які вчиняються сторонами з порушенням принципів доброчесності та з метою приховування боржником своїх активів від звернення на них стягнення окремими кредиторами за зобов`язаннями боржника, завдаючи тим самим шкоди цьому кредитору.

У ЦК України немає окремого визначення фраудаторних правочинів, їх ідентифікація досягається через застосування принципів (загальних засад) цивільного законодавства та меж здійснення цивільних прав. Спільною ознакою таких правочинів є вчинення сторонами дій з виведення майна боржника на третіх осіб з метою унеможливлення виконання боржником своїх зобов`язань перед кредиторами та з порушенням принципу добросовісності поведінки сторони у цивільних правовідносинах.

Учинення власником майна правочину на шкоду своїм кредиторам може полягати як у виведенні майна боржника власником на третіх осіб, так і у створенні преференцій у задоволенні вимог певного кредитора на шкоду іншим кредиторам боржника, внаслідок чого виникає ризик незадоволення вимог інших кредиторів.

У разі невідповідності фраудаторного правочину загальним принципам цивільного права та його вчинення з виходом за межі цивільних прав суди можуть визначити юридичну кваліфікацію такого правочину із застосуванням загальних положень ЦК України.

Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Верховний Суд вже звертав увагу, що правочин, який вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторний правочин), може бути як оплатний, так і безоплатний правочин. Застосування конструкції «фраудаторності» при оплатному цивільно-правовому договорі має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дозволяють кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору. До таких обставин, зокрема, відноситься: момент укладення договору; контрагент, з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, родич боржника, пасинок боржника, пов`язана чи афілійована юридична особа); ціна (ринкова/неринкова), наявність/відсутність оплати ціни контрагентом боржника) (див. постанову Верховного Суду від 07 жовтня 2020 року в справі № 755/17944/18 (провадження № 61-17511св)).

Необхідно розмежовувати конкурсне оспорювання та позаконкурсне оспорювання фраудаторних правочинів. Недійсність фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні має гарантувати інтереси кредитора (кредиторів) «через можливістьдоступу домайна боржника»,навіть ітого,що знаходитьсяв іншихосіб. Метою позаконкурсного оспорювання є повернення майна боржнику задля звернення на них стягнення, тобто, щоб кредитор опинився в тому положенні, яке він мав до вчинення фраудаторного правочину (постанова Верховного Суду від 05 квітня 2023 року у справі № 523/17429/20, провадження № 61-2612св23).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19) зроблено висновок, що «позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що спрямований на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена статтею 228 ЦК України».

Тобто Велика Палата Верховного Суду у справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19) сформулювала підхід, за яким допускається кваліфікація фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні як: фіктивного (стаття 234 ЦК України); такого,що вчиненийвсупереч принципудобросовісності танедопустимості зловживанняправом (статті3,13ЦК України); такого, що порушує публічний порядок (частини перша та друга статті 228 ЦК України).

Верховний Суд у постанові від 06 жовтня 2022 року у справі № 904/624/19 виходив із обставин укладення фраудаторного правочину навіть до пред`явленняпозову простягнення боргу,зазначивши,що «договір,який укладенийз метоюуникнути виконаннядоговору тазобов`язаннязі сплатиборгу,є зловживаннямправом наукладення договорута розпорядженнявласністю,оскільки унеможливлюєвиконання зобов`язанняі завдаєшкоди кредитору. Такий договір може вважатися фраудаторним та може бути визнаний судом недійсним за позовом особи, право якої порушено, тобто кредитора».

До подібних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 09 лютого 2023 року у справі № 910/12093/20.

У постановахВерховного Судувід 07грудня 2018року усправі №910/7547/17,від 28листопада 2019року усправі №910/8357/18,від 03березня 2020року усправі №904/7905/16,від 26травня 2020року усправі №922/3796/16від 17вересня 2020року усправі №904/4262/17зроблений висновок,що зконструкції частинитретьої статті13ЦК Українивипливає,що діїособи,які полягаютьу реалізаціїтакою особоюсвого права,однак вчиняютьсяз наміромзавдати шкодиіншій особі, є формою зловживання правом.

Так, цивільно-правовий договір не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення.

Вчинення власником майна правочину з розпорядження належним йому майном з метою унеможливити задоволення вимоги іншої особи - стягувача за рахунок майна цього власника може бути кваліфіковане як зловживання правом власності, оскільки власник використовує правомочність розпорядження майном на шкоду майновим інтересам кредитора.

Боржник, який відчужує майно (вчиняє інші дії, пов`язані із зменшенням його платоспроможності) після виникнення у нього зобов`язання з повернення суми позики, діє очевидно недобросовісно та зловживає правами щодо кредитора (постанова Верховного Суду від 07 лютого 2024 року у справі № 753/11680/20).

Добра совість - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року в справі № 390/34/17 (провадження № 61-22315сво18), постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 листопада 2019 року у справі № 337/474/14-ц (провадження № 61-15813сво18)).

З урахуванням того, що норми цивільного законодавства мають застосовуватися із врахуванням добросовісності, то принцип добросовісності не може бути обмежений певною сферою (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі № 463/13099/21 (провадження № 61-11609сво23), постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року в справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23)).

В Дигестах, наприклад, вказувалося, що juris praecepta sunt haec: honeste vivere, alterum non laedere, suum cuique tribuere (норми закону полягають в наступному: жити чесно, не ображати інших, кожному віддавати по заслугах). Змусити жити за принципами навряд чи можливо. Але коли виникає судовий спір, то учасники цивільного обороту мають розуміти, що їх дії (бездіяльність) чи правочини можуть бути піддані оцінці крізь призму справедливості, розумності, добросовісності (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 травня 2024 року в справі № 357/13500/18 (провадження № 61-3809св24)).

При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині (частина друга статті 13 ЦК України).

Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах (частина третя статті 13 ЦК України).

Рішенням Конституційного Суду України від 28 квітня 2021 року № 2-р(II)/2021 у справі №3-95/2020(193/20) визнано, що частина третя статті 13, частина третя статті16 ЦК України не суперечать частині другій статті 58 Конституції України та вказано, що «оцінюючи домірність припису частини третьої статті 13 Кодексу, Конституційний Суд України констатує, що заборону недопущення дій, що їх може вчинити учасник цивільних відносин з наміром завдати шкоди іншій особі, сформульовано в ньому на розвиток припису частини першої статті 68 Основного Закону України, згідно з яким кожен зобов`язаний не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Водночас словосполука «а також зловживання правом в інших формах», що також міститься у частині третій статті 13 Кодексу, на думку Конституційного Суду України, за своєю суттю є засобом узагальненого позначення одразу кількох явищ з метою уникнення потреби наведення їх повного або виключного переліку. Здійснюючи право власності, у тому числі шляхом укладення договору або вчинення іншого правочину, особа має враховувати, що реалізація свободи договору як однієї із засад цивільного законодавства перебуває у посутньому взаємозв`язку з установленими Кодексом та іншими законами межами здійснення цивільних прав, у тому числі права власності. Установлення Кодексом або іншим законом меж здійснення права власності та реалізації свободи договору не суперечить вимогам Конституції України, за винятком ситуацій, коли для встановлення таких меж немає правомірної (легітимної) мети або коли використано юридичні засоби, що не є домірними. У зв`язку з тим, що частина третя статті 13 та частина третя статті 16 Кодексу мають на меті стимулювати учасників цивільних відносин до добросовісного та розумного здійснення своїх цивільних прав, Конституційний Суд України дійшов висновку, що ця мета є правомірною (легітимною)».

Приватно-правовийінструментарій неповинен використовуватисяучасниками цивільногообороту дляуникнення чиунеможливлення сплатиборгу (коштів,збитків,шкоди)або виконаннясудового рішенняпро стягненняборгу (коштів,збитків,шкоди),що набралозаконної сили. Про зловживання правом і використання приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню проявляється в тому, що: особа (особи) «використовувала/використовували право на зло»; наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб (негативні наслідки являють собою певний стан, до якого потрапляють інші суб`єкти, чиї права безпосередньо пов`язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб`єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов; настання цих фактів/умов безпосередньо залежить від дій іншої особи; інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які «потерпають» від зловживання нею правом, або не перебувають); враховується правовий статус особи /осіб (особа перебуває у правовідносинах і як їх учасник має уявлення не лише про обсяг своїх прав, а і про обсяг прав інших учасників цих правовідносин та порядок їх набуття та здійснення; особа не вперше перебуває у цих правовідносинах або ці правовідносини є тривалими, або вона є учасником й інших аналогічних правовідносин) (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року в справі № 747/306/19).

Так, судом було встановлено, що ОСОБА_3 уклав спірний договір 13.09.2022 року, тобто за 17 днів до закінчення строку виконання ним своїх зобов`язань за договором про будівництво котеджу від 25.11.2020 року та додатковою угодою до цього договору від 28.04.2022 року, якою водночас передбачалось, що у випадку не виконання взятих на себе зобов`язань, останній буде зобов`язаний повернути сплачені ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі 22 000 доларів США та 28000 доларів США штрафу за невиконання умов договору.

Відтак правильним є висновок суду першої інстанції про те, що ОСОБА_3 не міг не усвідомлювати негативні наслідки для себе у вигляді настання обов`язку повернути сплачені ОСОБА_2 кошти та сплатити штрафні санкції.

Більше того, колегія суддів акцентує увагу на тому, що спірним договором купівлі-продажу земельної ділянки від 13.09.2022 року ОСОБА_3 відчужив на користь ОСОБА_1 саме земельну ділянку з кадастровим номером 6125280600:02:001:0501, площею 0,38 га, на якій він зобов`язувався побудувати для позивачки котедж, що в свою чергу свідчить про очевидну недобросовісність в його діях.

З огляду на фактичні обставини даної справи, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що ОСОБА_3 , який не виконав взяті на себе зобов`язання перед позивачем по будівництву котеджу на спірній земельній ділянці, яку він відчужив ОСОБА_1 , укладаючи спірний правочин, діяв очевидно недобросовісно та зловживав правами на шкоду кредитора, яким у даному випадку виступав позивач, оскільки вчинив дії з метою уникнення зобов`язань та недопущення в подальшому звернення стягнення на майно боржника.

Крім того, суд першої інстанції, слушно звернув увагу на те, що ОСОБА_3 вчинив упродовж додатково погодженого із позивачем терміну виконання своїх зобов`язань (28.04.2022 - 30.09.2022) інші правочини, спрямовані на виведення (приховування) активів (02.06.2022 продаж автомобіля, 06.07.2022 продаж двокімнатної квартири, 13.09.2022 продаж суміжної земельної ділянки), що в свою чергу також характеризує поведінку останнього як таку що є недобросовісною.

Доводи апеляційної скарги про те, що момент укладення оспорюваного правочину має визначальне значення для даної справи, оскільки він укладений задовго до пред`явлення позову про стягнення коштів, колегія суддів відхиляє, оскільки Верховний Суд у постанові від 06 жовтня 2022 року у справі № 904/624/19 виходив із обставин укладення фраудаторногоправочину навітьдо пред`явленняпозову простягнення боргу, зазначивши, що «договір, який укладений з метою уникнути виконання договору та зобов`язання зі сплати боргу, є зловживанням правом на укладення договору та розпорядження власністю, оскільки унеможливлює виконання зобов`язання і завдає шкоди кредитору. Такий договір може вважатися фраудаторним та може бути визнаний судом недійсним за позовом особи, право якої порушено, тобто кредитора».

Більше того, кредитор, право вимоги якого виникло пізніше, навіть у разі, якщо його право вимоги «підкорене» умові чи строку, може оспорювати фраудаторні оплатні договори (постанова Верховного Суду від 12 квітня 2023 року у справі № 754/18852/21).

Доводи апеляційної скарги про те, що оспорюваний договір купівлі-продажу земельної ділянки не був укладений у момент настання зобов`язання повернути кошти позивачці, оскільки рішення суду про стягнення коштів набрало законної сили 02.05.2023 року, а виконавче провадження відкрито лише 12.05.2023 року, а також доводи про те, що відповідач ОСОБА_5 на момент укладення договору ще не знав чи звернеться позивачка до суду із вимогою до нього про стягнення коштів, що на думку скаржника не свідчить про те, що останній не вчиняв правочин на шкоду позивачці у момент наявності боргу та не підтверджує його наміри уникнути вилучення майна, колегія суддів відхиляє, з огляду на те, що укладаючи спірний договір купівлі-продажу земельної ділянки від 13.09.2022 року ОСОБА_3 передбачав можливе стягнення з нього на користь позивачки грошових коштів у розмірі 22 000 доларів США та 28000 доларів США штрафу за невиконання умов договору, що було передбачено укладеною між ними додатковою угодою до договору про будівництво котеджу від 28.04.2022 року.

Доводи апеляційної скарги з посиланням на практику Верховного Суду, що стосуються визнання договорів фраудаторними з підстав фіктивності (ст. 234 ЦК України), колегія суддів до уваги не бере, оскільки в даному випадку суд першої інстанції кваліфікував оспорюваний договір купівлі-продажу фраудаторним з підстав його вчинення всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом (статті 3, 13 ЦК України).

Доводи апеляційної скарги про те, що висновок суду першої інстанції щодо неплатоспроможності відповідача є виключно припущенням, оскільки в матеріалах справи відсутні докази повернення виконавчого документу стягувачу у зв`язку із відсутністю у боржника майна, на яке може бути звернуто стягнення, колегія суддів відхиляє, оскільки відповідно до інформації, викладеній у листі приватного виконавця виконавчого округу Тернопільської області Мелех А.І. за №6632 від 10.06.2024, будь-яких стягнень згідно виконавчого листа, виданого Тернопільським міськрайонним судом 04.05.2023 № 607/13479/22 у виконавчому провадженні №71805031 станом на 10.06.2024 не відбувалось, виконавцем не виявлено коштів, доходів чи майна боржника, на які можливо звернути стягнення з метою повного фактичного виконання виконавчого документу.

Доводи апеляційної скарги про те, що на момент відчуження належного відповідачу ОСОБА_3 майна, будь-які обтяження стосовно такого майна були відсутні, що свідчить про добросовісність дій останнього, колегія суддів також оцінює критично, оскільки відповідач відчужив на користь ОСОБА_1 земельну ділянку на якій зобов`язувався побудувати котедж для позивачки, що очевидно є недобросовісною дією.

Посилання скаржника на те, що сторони оспорюваного договору не перебувають у родинних відносинах, а та обставина, що замовником будівництва на спірній земельній ділянці на даний час є ОСОБА_6 , свідчить про створення реальних правових наслідків оспорюваним правочином, колегія суддів відхиляє, оскільки вказані обставини не виключають того факту, що спірний правочин спрямований на уникнення звернення стягнення на майно боржника та, відповідно, може бути визнаний недійсним на підставі загальних засад цивільного законодавства (схожий висновок міститься в постанові Верховного Суду від 23 жовтня 2024 року у справі №601/2035/23).

Інші доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції по суті вирішення спору не спростовують, оскільки такі кореспондуються із правовими позиціями Верховного Суду.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Згідно зі ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Апеляційний суд вважає, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, порушень норм матеріального чи процесуального права судом першої інстанції не допущено. Підстави для скасування рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги в апеляційного суду відсутні.

Щодо судових витрат.

Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Враховуючи, що за результатами апеляційного перегляду справи, результат вирішення справи залишився незмінним, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.

Керуючись ст.ст. 374, 375, 381, 382, 383, 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 27 серпня 2024 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Повний текст постанови складено 20 січня 2025 року.

Головуючий: Гірський Б.О.

Судді: Костів О.З.

Храпак Н.М.