Постанова

від 20.01.2025 по справі 520/20975/23

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 січня 2025 р.Справа № 520/20975/23Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Любчич Л.В.,

Суддів: Спаскіна О.А. , Присяжнюк О.В. ,

за участю секретаря судового засідання Труфанової К.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Харківській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 25.09.2023, головуючий суддя І інстанції: Тітов О.М., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, по справі № 520/20975/23

за позовом Комунального підприємство "Теплоенерго" Лозівської міської ради Харківської області

до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Харківській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції

про визнання протиправними та скасування постанов,

ВСТАНОВИВ:

Комунальне підприємство "Теплоенерго" Лозівської міської ради Харківської області (далі позивач, КП "Теплоенерго") звернулося до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Харківській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (далі відповідач, ВПВР, апелянт), в якому просило суд визнати протиправними та скасувати:

- постанову ВПВР від 25.07.2023 у виконавчому проваджені №56302588 про стягнення виконавчого збору та витрат виконавчого провадження;

- постанову ВПВР про закінчення виконавчого провадження №56302588 від 25.07.2023 в частині правових підстав його закінчення, а також в частині виділення в окремі провадження постанов про стягнення виконавчого збору та витрат виконавчого провадження;

- постанову ВПВР про відкриття виконавчого провадження №72352263 від 25.07.2023 про стягнення виконавчого збору;

- постанову ВПВР про відкриття виконавчого провадження №72352706 від 25.07.2023 про визначення розміру витрат виконавчого провадження.

Рішенням від 25 вересня 2023 року Харківський окружний адміністративний суд задовольнив адміністративний позов КП "Теплоенерго".

Визнав протиправними та скасував:

- постанову ВПВР від 25.07.2023 у виконавчому проваджені №56302588 про стягнення виконавчого збору та витрат виконавчого провадження;

- постанову ВПВР про закінчення виконавчого провадження №56302588 від 25.07.2023 в частині правових підстав його закінчення, а також в частині виділення в окремі провадження постанов про стягнення виконавчого збору та витрат виконавчого провадження;

- постанову ВПВР про відкриття виконавчого провадження №72352263 від 25.07.2023 про стягнення виконавчого збору;

- постанову ВПВР про відкриття виконавчого провадження №72352706 від 25.07.2023 про визначення розміру витрат виконавчого провадження.

Стягнув за рахунок бюджетних асигнувань ВПВР на користь КП "Теплоенерго" сплачений судовий збір у розмірі 27913 грн 60 коп.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, ВПВР подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив скасувати судове рішення та ухвалити постанову, якою відмовити у задоволенні позову.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги вказує на те, що на виконанні у відділі перебувало виконавче провадження № 56302588 з примусового виконання наказу № 922/431/16 виданого 28.03.2017 Господарським судом Харківської області судом про стягнення з КП "Теплоенерго" на користь АТ «НАК «Нафтогаз України» суму основного боргу у розмірі 6950566,02 грн, пені у розмірі 279974,04 грн, інфляційні витрати у розмірі 6314441,16 грн та 3 % річних у розмірі 531541,18 грн, а також витрат зі сплати судового збору у розмірі 193473,21 грн (стягненню підлягає залишок суми боргу у розмірі 13796548,36 грн).

Зазначає, що будь-яких вказівок у виконавчому документі про процедуру врегулювання заборгованості даного виду між стягувачем і боржником на підставі наказу Мінрегіону від 20.06.2017 за №155, на який посилається позивач, вказано не було.

ПАТ «НАК «Нафтогаз України» надіслав ВПВР лист від 17.07.2023 за вх.№5055 від 24.07.2023, в якому вказав, зокрема, що станом на дату надання відповіді, заборгованість у вигляді основного боргу у розмірі 6950566,02 грн, судового збору у розмірі 206700,00 грн та судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 227370,00 грн відсутня, а заборгованість у розмірі 8245852,54 грн (пеня у сумі 1399870,20 грн, 3% річних у сумі 531541,18 грн, інфляційні витрати у сумі 6314441,16 грн) списані на підставі абз. 3 ч. 1 ст. 7 Закону України від 03.11.2016 №1730-VІІІ "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення"(далі Закон №1730-VІІІ).»

З відповіді вбачається, що зокрема списана пеня в розмірі 1 399 870,20 грн не відноситься до суми пені, що зазначена у судовому наказі в розмірі 279 974,04 грн, що значно впливає та вирізняється в порівнянні з розмірами сум, зазначених у виконавчих документах та у відповідях на запити.

Стверджує, що оскільки, розраховувати та частково змінювати суму виконавчого збору та суми до стягнення за виконавчим документом, державний виконавець не має права, а з відповіді стягувана вбачається, що заборгованість у боржника перед стягувачем відсутня станом на 17.07.2023, ним правомірно та обґрунтовано ухвалено рішення про поновлення виконавчого провадження та його подальшого завершення у зв`язку з фактичним виконанням в повному обсязі рішення на підставі п. 9 ч. 1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження» (далі Закон №1404-VIII) згідно з виконавчим документом після відкриття виконавчого провадження та вжиття заходів примусового виконання, про які просив стягувач при поданні заяви про примусове виконання рішення суду.

Звертає увагу на те, що стягувачем зазначено лише про часткове погашення заборгованості в результаті застосування процедури врегулювання відповідно до Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення" у розмірі 8 245 852,54 грн (пеня у сумі 1 399 870,20 грн, 3% річних у сумі 531 541,18 грн, інфляційні витрати у сумі 6 314 441,16 грн). Відповідно, сума боргу у розмірі 6 950 566,02 грн погашено не на підставі вказаної процедури з врегулювання.

У зв`язку з наведеним вважає правомірними дії щодо стягнення з КП "Теплоенерго" витрат виконавчого провадження та виконавчого збору.

Стосовно стягнення на користь КП "Теплоенерго" сплаченого судового збору у розмірі 27 913,60 грн, вважає цю суму неспіврозмірною платою за таку категорію справ про оскарження постанов державного виконавця.

Також вважає, що у цьому випадку були відсутні підстави для сплати позивачем судового збору оскільки у справах №565/256/15-ц (постанова від 18.01.2018) та №589/6044/2013 (постанова від 14.02.2018) Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду дійшов висновку, що не підлягає сплаті судовий збір за подання апеляційної скарги у справах за скаргами на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи ДВС.

Відповідний висновок мотивовано тим, що ні розділом VII ЦПК України, ні ч. 1 ст. 3 Закону України «Про судовий збір» не передбачено необхідність сплати судового збору за подання скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби, а тому судовий збір за подання такої скарги не сплачується. При цьому суд послався на те, що провадження стосовно виконання судових рішень є завершальною й невід`ємною частиною (стадією) судового провадження в конкретній справі, в якій провадження за скаргою не відкривається, а за подання позовної заяви вже сплачено відповідний судовий збір.

Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Відповідно до ст. 268 Кодексу адміністративного судочинства України (далі також - КАС України) у справах, визначених, зокрема ст. 287 КАС України, щодо подання позовної заяви та про дату, час і місце розгляду справи суд негайно повідомляє відповідача та інших учасників справи шляхом направлення тексту повістки на офіційну електронну адресу, а за її відсутності - кур`єром або за відомими суду номером телефону, факсу, електронною поштою чи іншим технічним засобом зв`язку. Учасник справи вважається повідомленим належним чином про дату, час та місце розгляду справи, визначеної частиною першою цієї статті, з моменту направлення такого повідомлення працівником суду, про що останній робить відмітку у матеріалах справи, та (або) з моменту оприлюднення судом на веб-порталі судової влади України відповідної ухвали про відкриття провадження у справі, дату, час та місце судового розгляду. Неприбуття у судове засідання учасника справи, повідомленого відповідно до положень цієї статті, не перешкоджає розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій.

Колегія суддів, вислухавши суддю доповідача, представника позивача, представника відповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які сторони посилаються в апеляційній скарзі та відзиві на неї, дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягають частковому задоволенню з таких підстав.

Судовим розглядом встановлено обставини, які не оспорено сторонами.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 14.03.2017 у справі №922/431/16 стягнуто з КП «Теплоенерго» на користь АТ «НАК «Нафтогаз України» заборгованість за Договором купівлі-продажу природного газу №1700/14-БО-32 від 05.12.2013, а саме: суму основного боргу у розмірі 6 950 566,02 грн, пені у розмірі 279 974,04 грн, інфляційні витрати у розмірі 6 314 441,16 грн. та 3% річних у розмірі 531 541,18 грн, а також витрат зі сплати судового збору у розмірі 193 473,21 грн.

На підставі цього рішення Господарським судом Харківської області видано судовий наказ про стягнення з КП «Теплоенерго» на користь АТ «НАК «Нафтогаз України» заборгованість, а саме: основного боргу у розмірі 6 950 566,02 грн, пені у розмірі 279 974,04 грн, інфляційні витрати у розмірі 6 314 441,16 грн. та 3% річних у розмірі 531 541,18 грн, а також витрат зі сплати судового збору у розмірі 193 473,21 грн.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 23.05.2017 у справі №922/431/16 рішення господарського суду Харківської області від 14.03.2017 у справі №922/431/16 змінено в частині стягнення з КП «Теплоенерго» на користь пені в сумі 279 974,04 грн та витрат зі сплати судового збору в сумі 193 473,21 грн. Стягнуто з КП «Теплоенерго» на користь ПАТ «НАК «Нафтогаз України» 1 399 870,20 грн пені та 206 700,00 грн судового збору за подання позовної заяви. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін. Одночасно, стягнуто з КП «Теплоенерго» на користь ПАТ «НАК «Нафтогаз України» 227 370,00 грн судового збору за подання апеляційної скарги.

Постановою Вищого господарського суду України від 10.10.2017 у справі №922/431/16 постанову Харківського апеляційного господарського суду від 23.05.2017 - залишено без змін.

07.05.18 ВПВР відкрито виконавче провадження № 56302588 на підставі виданого Господарським судом Харківської області судового наказу.

20.06.2017 наказом Мінрегіону за № 155 КП «Теплоенерго» включено за номером особового запису 45 до Реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості за спожиті енергоносії відповідно до Закону України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії».

13.06.19 відповідно до положень п. 10 ч. 1 ст. 34, ст. 35 Закону України «Про виконавче провадження» ВПВР винесено постанову про зупинення виконавчих дій.

Відповідно до постанов про передачу виконавчого провадження та про прийняття виконавчого провадження від 11.01.2020 виконавче провадження №56302588 прийнято на примусове виконання до ВПВР.

07.07.2023 за вх. 4675 на адресу ВПВР надійшов лист від КП "Теплоенерго" про надсилання стягувачем до ВПВР заяви від 19.05.2023 про відсутність заборгованості.

Державним виконавцем направлено запит на адресу АТ «НАК Нафтогаз України» від 11.07.2023 щодо стану розрахунків з КП "Теплоенерго" у ВП №56302588.

У відповідь на запит, ПАТ «НАК «Нафтогаз України» надіслав лист на адресу ВПВР від 24.07.2023, в якому вказав, що станом на дату надання відповіді, заборгованість у вигляді основного боргу у розмірі 6950566,02 грн, судового збору у розмірі 206700,00 грн та судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 227370,00 грн відсутня, а заборгованість у розмірі 8245852,54 грн (пеня у сумі 1399870,20 грн, 3% річних у сумі 531541,18 грн, інфляційні витрати у сумі 6314441,16 грн) списані на підставі абз. 3 ч. 1 ст. 7 Закону №1730-VІІІ.

24.07.2023 постановою ВПВР у виконавчому проваджені №56302588 поновлено вчинення виконавчих дій.

25.07.2023 постановами ВПВР у виконавчому проваджені №56302588 вирішено стягнути з КП "Теплоенерго" виконавчий збір та витрати виконавчого провадження.

25.07.2023 постановою ВПВР закінчено виконавче провадження №56302588, а питання щодо стягнення виконавчого збору та витрат виконавчого провадження виділено в окреме провадження для подальшого виконання.

25.07.2023 постановою ВПВР відкрито виконавче провадження №72352263 про стягнення виконавчого збору.

25.07.2023 постановою ВПВР відкрито виконавче провадження №72352706 про визначення розміру витрат виконавчого провадження.

Не погоджуючись з таким постановами відповідача, позивач звернувся за захистом своїх прав до суду.

Задовольняючи адміністративний позов суд першої інстанції виходив з того, що заборгованість позивача була списана на підставі приписів на підставі абз. 3 ч. 1 ст. 7 Закону №1730-VІІІ, а відтак відповідач мав закінчити виконавче провадження на підставі п. 16 ч. 1 ст. 39 Закону №1404-VIII, та застосувати, в частині визначення витрат виконавчого провадження та виконавчого збору, наслідки, визначені у. п. 6 ч. 5 ст. 27 Закону №1404-VIII.

Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції та зазначає.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі ст. 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Спеціальним законом, що визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, є Закон № 1404-VIII.

Відповідно до ст. 1 Закону № 1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Частина 1 ст. 5 Закону № 1404-VIII передбачає, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».

Виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, зокрема, за заявою стягувача про примусове виконання рішення (ч. 1 ст. 26 Закону № 1404-VIII).

Виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. (ч. 1 ст. 18 Закону №1404-VIII)

Виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом (п. 1 ч. 2 ст. 18 Закону №1404-VIII).

Пунктом 1 ч. 1 ст. 3 Закону №1404-VIII визначено, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів як виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.

У сторін відсутній спір щодо ходу виконавчого провадження №56302588.

Так, спірними у цій справі є питання закінчення виконавчого провадження на підставі лише п. 9 ч. 1 ст. 39 Закону №1404-VIII, та наслідків такого закінчення виконавчого провадження у вигляді стягнення з КП "Теплоенерго" витрат виконавчого провадження та виконавчого збору.

Згідно з ч. 1 ст. 42 Закону №1404-VIII кошти виконавчого провадження складаються з:

1) виконавчого збору, стягнутого з боржника в порядку, встановленому статтею 27 цього Закону, або основної винагороди приватного виконавця;

2) авансового внеску стягувача;

3) стягнутих з боржника коштів на витрати виконавчого провадження.

Витрати органів державної виконавчої служби та приватного виконавця, пов`язані з організацією та проведенням виконавчих дій щодо забезпечення примусового виконання рішень, є витратами виконавчого провадження (ч. 2. ст. 42 Закону №1404-VIII).

Витрати виконавчого провадження органів державної виконавчої служби здійснюються за рахунок коштів Державного бюджету України та коштів виконавчого провадження, зазначених у пунктах 2 і 3 частини першої цієї статті. Витрати виконавчого провадження приватних виконавців здійснюються за рахунок авансового внеску стягувача, стягнутих з боржника коштів на витрати виконавчого провадження. Витрати виконавчого провадження можуть здійснюватися приватним виконавцем за рахунок власних коштів. Розмір та види витрат виконавчого провадження встановлюються Міністерством юстиції України. (ч. 3 ст. 42 Закону №1404-VIII).

На стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум згідно з вимогами цього Закону або у випадку повернення виконавчого документа стягувачу чи закінчення виконавчого провадження у разі необхідності примусового стягнення з боржника витрат виконавчого провадження виконавцем виноситься постанова про їх стягнення. (ч. 4 ст. 42 Закону №1404-VIII).

Відповідно до ч. 1 ст. 27 Закону №1404-VIII виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.

Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів. (ч. 2 ст. 27 Закону №1404-VIII)

Згідно з п. 6 ч. 5 ст. 27 Закону №1404-VIII виконавчий збір не стягується: за виконавчими документами про стягнення заборгованості, яка підлягає врегулюванню відповідно до Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення" та Закону України "Про заходи, спрямовані на подолання кризових явищ та забезпечення фінансової стабільності на ринку природного газу", а також згідно з постановами державних виконавців, винесеними до набрання чинності зазначеними законами.

Відповідно до п. 9, 16 ч. 1 ст. 39 Закону №1404-VIII виконавче провадження підлягає закінченню у разі:

9) фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом;

16) врегулювання (погашення, списання) відповідно до Закону України"Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення" неустойки (штрафів, пені), інших штрафних, фінансових санкцій, а також інфляційних нарахувань і процентів річних, нарахованих на заборгованість теплопостачальних та теплогенеруючих організацій перед Національною акціонерною компанією "Нафтогаз України", її дочірньою компанією "Газ України", публічним акціонерним товариством "Укртрансгаз", оператором газотранспортної системи та операторами газорозподільних систем, за спожитий природний газ, а також послуги з його транспортування та розподілу відповідно, перед теплогенеруючими організаціями за теплову енергію, отриману для її подальшого постачання споживачам та/або надання відповідних комунальних послуг, підприємств централізованого водопостачання та водовідведення, що надають послуги з централізованого постачання холодної води та водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), послуги з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення, перед електропостачальниками або операторами системи розподілу (як правонаступниками в частині прав та обов`язків за договорами на постачання електричної енергії та про користування електричною енергією) за спожиту електричну енергію, що підлягали виконанню на підставі виконавчого документа за судовим рішенням, яке набрало законної сили.

Аналіз наведених приписів дає підстави для висновку, про те що визначальним для розподілу витрат виконавчого провадження та виконавчого збору є питання способу виконання зобов`язання, яке перебувало на виконанні.

Так, сторонами по справі, а також наданими ним документами підтверджено, що у КП "Теплоенерго" була відсутня заборгованість перед ПАТ «НАК «Нафтогаз України» станом на 24.07.2023 у межах ВП № №56302588, а саме:

- заборгованість у вигляді основного боргу у розмірі 6 950 566,02 грн, судового збору у розмірі 206 700,00 грн та судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 227 370,00 грн відсутня,

- заборгованість у розмірі 8 245 852,54 грн (пеня у сумі 1 399 870,20 грн, 3% річних у сумі 531 541,18 грн, інфляційні витрати у сумі 6 314 441,16 грн) списані на підставі абз. 3 ч. 1 ст. 7 Закону України від 03.11.2016 №1730-VІІІ.

Тобто, у виконавця виникли підстави для закінчення виконавчого провадження на підставі:

- п. 9 ч. 1 ст. 39 Закону №1404-VIII в частині заборгованість у вигляді основного боргу у розмірі 6 950 566,02 грн, судового збору у розмірі 206 700,00 грн та судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 227 370,00 грн.

- п. 16 ч. 1 ст. 39 Закону №1404-VIII в частині заборгованість у розмірі 8 245 852,54 грн у вигляді пені у сумі 1 399 870,20 грн, 3% річних у сумі 531 541,18 грн, інфляційних витрат у сумі 6 314 441,16 грн, які списані на підставі абз. 3 ч. 1 ст. 7 Закону №1730-VІІІ.

Проте, відповідач, всупереч наведених вище приписів законодавства вказані обставини не врахував та закінчив виконавче провадження лише на підставі п. 9 ч. 1 ст. 39 Закону №1404-VIII.

А з огляду на приписи ст. 27 Закону №1404-VIII, державний виконавець мав стягнути з КП "Теплоенерго" витрати виконавчого провадження та виконавчий збір лише в частині погашеної заборгованості у вигляді основного боргу у розмірі 6 950 566,02 грн, судового збору у розмірі 206 700,00 грн та судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 227 370,00 грн, проте, в силу приписів п. 6 ч. 5 ст. 27 Закону №1404-VIII, у апелянта відсутнє право стягувати з КП "Теплоенерго" витрати виконавчого провадження та виконавчий збір в частині списаної на підставі абз. 3 ч. 1 ст. 7 Закону №1730-VІІІ заборгованість у розмірі 8 245 852,54 грн у вигляді пені у сумі 1 399 870,20 грн, 3% річних у сумі 531 541,18 грн, інфляційних витрат у сумі 6 314 441,16 грн.

При цьому, колегія суддів наголошує, що за змістом абз. 3 ч. 1 ст. 7 Закону №1730-VІІІ списаними можуть бути лише суми неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість теплопостачальних та теплогенеруючих організацій за певних умов.

Отже висновок суду першої інстанції, що уся погашена заборгованість була списана на підставі абз. 3 ч. 1 ст. 7 Закону №1730-VІІІ є хибним та свідчить про неповне з`ясування обставин справи.

Посилання апелянта на те, що списана пеня в розмірі 1 399 870,20 грн не відноситься до суми пені, що зазначена у судовому наказі в розмірі 279 974,04 грн, що значно впливає та вирізняється в порівнянні з розмірами сум, зазначених у виконавчих документах та у відповідях на запити колегія суддів відхиляє як безпідставне, оскільки Наказ Господарського суду, який перебував на виконанні не враховував те, що постановою Харківського апеляційного господарського суду від 23.05.2017 у справі №922/431/16 рішення господарського суду Харківської області від 14.03.2017 у справі №922/431/16 змінено в частині стягнення з КП «Теплоенерго» на користь пені в сумі 279 974,04 грн, та яким стягнуто з КП «Теплоенерго» на користь ПАТ «НАК «Нафтогаз України» 1 399 870,20 грн пені.

Посилання апелянта на відсутність вказівок у виконавчому документі про процедуру врегулювання заборгованості цього виду між стягувачем і боржником на підставі наказу Мінрегіону від 20.06.2017 за №155, не має юридичного значення, оскільки ані суд, ані стягував не наділені правом визначати спосіб вчинення державним виконавцем дій з примусового виконання виконавчого документа.

Обираючи належний спосіб захисту колегія суддів зазначає, що відповідно до ч. 2 ст. 245 КАС України разі задоволення позову суд може прийняти рішення, зокрема про:

визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень;

визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій;

визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Отже, колегія суддів вважає, що суд не має повноважень вносити виправлення до рішень суб`єктів владних повноважень, а тому, враховуючи відсутність у спірній постанові висновку про наявність підстав для закриття виконавчого провадження на підставі п. 16 ч. 1 ст. 39 Закону №1404-VIII в частині заборгованість у розмірі 8 245 852,54 грн у вигляді пені у сумі 1 399 870,20 грн, 3% річних у сумі 531 541,18 грн, інфляційних витрат у сумі 6 314 441,16 грн, які списані на підставі абз. 3 ч. 1 ст. 7 Закону №1730-VІІІ, колегія суддів вважає наявними підстави для скасування постанови ВПВР про закінчення виконавчого провадження №56302588 від 25.07.2023 в повному обсязі.

Стосовно інших постанов ВПВР, які є предметом розгляду у цій справі, колегія суддів зауважує, що такі постанови були ухвалені за наслідком ухвалення постанови ВПВР про закінчення виконавчого провадження №56302588 від 25.07.2023 та без урахування того, що відповідач був зобов`язаний закінчити виконавче провадження як з підстав визначених п. 9 ч. 1 ст. 39 Закону №1404-VIII так і п. 16 ч. 1 ст. 39 Закону №1404-VIII, що суттєво впливає на розмір витрат виконавчого провадження та виконавчого збору, що підлягає стягнення при закінченні виконавчого провадження, а відтак є такими, що підлягають безумовному скасуванню.

Щодо стягнення з відповідача суми судового збору, сплаченого позивачем при зверненні до суду першої інстанції, колегія суддів зазначає таке.

Частиною 2 статті 132 КАС України встановлено, що розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Пунктом 3 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір" встановлено, що за подання до адміністративного суду адміністративного позову майнового характеру, який подано суб`єктом владних повноважень встановлюється ставка судового збору в розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 10 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; за подання до адміністративного суду адміністративного позову немайнового характеру, який подано суб`єктом владних повноважень встановлюється ставка судового збору в розмірі 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до частини 3 статті 6 Закону України "Про судовий збір" за подання позовної заяви, що має одночасно майновий і немайновий характер, судовий збір сплачується за ставками, встановленими для позовних заяв майнового та немайнового характеру.

У разі коли в позовній заяві об`єднано дві і більше вимог немайнового характеру, судовий збір сплачується за кожну вимогу немайнового характеру.

Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" встановлено у 2023 році прожитковий мінімум для працездатних осіб в розрахунку на місяць з 1 січня у розмірі - 2684 гривень.

Зі змісту адміністративного позову та позовних вимогах вбачається, що позивачем заявлено позовну вимогу майнового характеру (скасування постанови про стягнення виконавчого збору та витрат виконавчого провадження від 25.07.2023 у виконавчому проваджені №56302588; скасування постанови №72352263 від 25.07.2023 про стягнення виконавчого збору; скасування постанови №72352706 від 25.07.2023 про визначення розміру витрат виконавчого провадження) ставка судового збору за звернення до суду з даними вимогами становить 26 840,00 грн. та вимоги немайнового характеру (скасування постанови про закінчення виконавчого провадження №56302588 від 25.07.2023 в частині правових підстав його закінчення, а також в частині виділення в окремі провадження постанов про стягнення виконавчого збору та витрат виконавчого провадження; скасування постанови про відкриття виконавчого провадження №72352263 від 25.07.2023; скасування постанови про відкриття виконавчого провадження №72352706 від 25.07.2023) становить у розмірі 8052.00 грн.

Таким чином, станом на час звернення до суду розмір судового збору за подання даного позову становить 34 892,00 грн.

Відповідно до частини 3 статті 4 Закону України «Про судовий збір», при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.

Оскільки у цій справі позивачем позовну заяву подано в електронній формі через підсистему "Електронний суд", розмір судового збору становить 27 913,60 грн (34892,00 грн * 0,8).

Твердження апелянта про те, що судом першої інстанції застосовано найвищу ставку судового збору є хибним, оскільки суд не наділений дискреційним повноваженням обирати ставку судового збору, що підлягає сплаті, а Закон України «Про судовий збір» містить чіткі та фіксовані ставки судового збору без градації від мінімального до максимального розміру ставки.

Згідно з ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

А відтак з огляду на вказане правове регулювання у випадку задоволення позову не суб`єкта владних повноважень, з суб`єкта владних на користь позивача стягується весь судовий збір, який мав бути сплачений позивачем при зверненні до суду з відповідним позовом.

Посилання апелянта на те, що справа є нескладною, а стягнутий судовий збір не є співмірним є безпідставним та надуманим з огляду на приписи ч. 1 ст. 139 КАС України.

Також юридично безпідставним є твердження відповідача про те, що позивач не мав сплачувати судовий збір за подання скарги на дії виконавця з таких підстав.

Відповідно до п. 19 ч. 2 ст. 3 Закону «Про судовий збір» судовий збір не справляється за подання апеляційної та касаційної скарг на ухвалу суду, постановлену за результатами розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, або приватного виконавця під час виконання судового рішення.

Так, ст. 447 ЦПК України та ст. 339 ГПК України передбачають, що сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

За результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу.

Відтак саме за подання апеляційної та касаційної скарг на ухвалу постановлену за результатами розгляду скарги в порядку ЦПК України та ГПК України судовий збір не сплачується.

Однак, позивач звернувся до суду першої інстанції з позовом в порядку ст. 287 КАС України, що не є тотожним судовому контролю визначеному цивільним процесуальним законодавством.

З цих підстав хибним є посилання на справи №565/256/15-ц (постанова від 18.01.2018) та №589/6044/2013 (постанова від 14.02.2018) Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду, які вмотивованим посиланням на розділ VII ЦПК України, ні ч.1 ст. 3 Закону України «Про судовий збір», оскільки вказані рішення ухвалені в порядку цивільного судочинства, а не адміністративного, що виключає можливість їх застосування до спірних правовідносин.

Отже, з урахуванням наведеного колегія суддів дійшла висновку про безпідставність вимог про відсутність підстав для стягнення з апелянта на користь позивача судового збору у розмірі 27913 грн 60 коп.

Щодо інших доказів сторін, колегія суддів зазначає.

Ухвалюючи це судове рішення, колегія суддів керується ст.322 КАС України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення «Серявін та інші проти України») та Висновком №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.

Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини по справі «Серявін та інші проти України» (п.58) суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Враховуючи зазначені вище положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору у цій справі, колегія суддів дійшла висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи учасників судового розгляду, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.

Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Оскільки рішення суду першої інстанції ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для скасування рішення суду першої інстанції з ухваленням постанови про задоволення позовних вимог.

Керуючись ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Харківській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції задовольнити частково.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 02 лютого 2023 року по справі № 520/20975/23 скасувати.

Ухвалити постанову, якою позов Комунального підприємство "Теплоенерго" Лозівської міської ради Харківської області - задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати:

- постанову Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Харківській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про закінчення виконавчого провадження №56302588 від 25.07.2023;

- постанови Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Харківській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції від 25.07.2023 у виконавчому проваджені №56302588 про стягнення виконавчого збору та витрат виконавчого провадження;

- постанову Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Харківській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про відкриття виконавчого провадження №72352263 від 25.07.2023 про стягнення виконавчого збору;

- постанову Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Харківській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про відкриття виконавчого провадження №72352706 від 25.07.2023 про визначення розміру витрат виконавчого провадження.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (вулиця Ярослава Мудрого, 16, Харків, Харківська область, 61000, код ЄДРПОУ 43316700) на користь Комунального підприємства "Теплоенерго" Лозівської міської ради Харківської області (вул. Григорія Сковороди, буд. 23, м. Лозова, Лозівський район, Харківська область,64602, код 38076191) сплачений судовий збір у розмірі 27 913 грн.(двадцять сім тисяч дев`яносто тринадцять гривень) 60 коп.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню.

Головуючий суддя Л.В. ЛюбчичСудді О.А. Спаскін О.В. Присяжнюк