Постанова

від 17.01.2025 по справі 160/18807/24

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

17 січня 2025 року м. Дніпросправа № 160/18807/24

Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Олефіренко Н.А. (доповідач),

суддів: Божко Л.А., Дурасової Ю.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження в залі судового засідання Третього апеляційного адміністративного суду в м. Дніпрі апеляційну скаргу Державної служби України з безпеки на транспорті на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07.10.2024 ( суддя Коренев А.О.) в адміністративній справі №160/18807/24 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Бі-Транс до Державної служба України з безпеки на транспорті в особі Відділу державного нагляду (контролю) Дніпропетровської області про визнання протиправною та скасування постанови,-

ВСТАНОВИВ:

До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Бі-Транс» до Державної служби України на транспорті в особі відділу державного нагляду (контролю) у Дніпропетровській області, у якій позивач просить визнати протиправною та скасувати постанову відділу Державного нагляду (контролю) у Дніпропетровській області Державної служби України на транспорті про застосування адміністративно-господарського штрафу від 19.06.2024 № 041129.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскаржувана постанова від 19.06.2024 № 041129 винесена без наявності в діях підприємства фактів правопорушень та з порушенням процесуального закону щодо розгляду справи, а саме: ТОВ «Бі-транс» не є ні власником, ні користувачем автомобіля, а є лише замовником послуг з вантажних перевезень у іншого автомобільного перевізника ТОВ «Полі-Пак» згідно з договором експедирування, а тому ТОВ «Бі-транс» не є автомобільним перевізником і відповідно не може бути суб`єктом відповідальності, передбаченої статтею 60 Закону № 2344-ІІІ. Крім того, позивач зазначив, що розгляд справи проведено без їх участі та без повідомлення нас про розгляд справи, оскільки запрошення на розгляд справи про автомобільний транспорт їм не надсилалось та жодним іншим способом про дату засідання не повідомлялось. В оскаржуваній постанові, яка є актом індивідуальної дії, що порушує права підприємства не зазначено суті порушення та конкретної норми закону, яка порушена, що підтверджує не встановлення складу правопорушення та унеможливлює притягнення до відповідальності.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07.10.2024 адміністративний позов задоволено.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Державна служба України з безпеки на транспорті звернулась з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що відповідно до статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт», на підставі якого позивача було притягнуто до відповідальності слідує, що відповідальність за порушення законодавства про автомобільний транспорт, покладається виключно на автомобільних перевізників. Тобто приписами статті 60 Закону «Про автомобільний транспорт» передбачено наявність спеціального суб`єкта відповідальності - автомобільного перевізника. Водночас норми Закону України «Про автомобільний транспорт» не ототожнюють поняття «власник транспортного засобу» та автомобільний перевізник», оскільки власник автомобіля за певних умов може бути автомобільним перевізником, проте у випадку, якщо автомобільним перевізником є користувач транспортного засобу, а не власник, відповідальність за Законом останній не несе. Аналогічні висновки викладені в ухвалі Вищого адміністративного суду від 16.04.2015 у справі № К/800/41722/13. Приписами статті 48 Закону України «Про автомобільний транспорт» визначено, що дані щодо особи автомобільного перевізника зазначаються в товарно-транспортній накладній. Саме з цього документа посадова особа Укртрансбезпеки встановлює відомості щодо особи автомобільного перевізника, на цьому неодноразово наголошував Верховний суд в своїх рішеннях. Закон України «Про автомобільний транспорт» та Правила перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджені наказом Мінтрансу України № 363 від 14.10.1997 року, зареєстровані в Міністерстві юстиції України за № 128/2568 від 20.02.1998 року, визначають товарно-транспортну накладну обов`язковим документом, що повинен оформлюватися при перевезенні вантажів автомобільним транспортом. Товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно- матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи. Відповідно до пункту 1 Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених Наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 р. № 363 (Далі Правил № 363) «Товарно-транспортна документація - комплект юридичних документів, на підставі яких здійснюють облік, приймання, передавання, перевезення, здавання вантажу та взаємні розрахунки між учасниками транспортного процесу». Таким чином, товарно-транспортна накладна підтверджує факт надання послуг з перевезення товарів (якщо таке перевезення здійснюється на договірних умовах), документує рух матеріальних цінностей та є одним із доказів реальності здійснення господарської операції з постачання товарів. Вказане узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 29.04.2021 р. у справі № 810/3713/16, (№ К/9901/48931/18). 30.05.2024 під час рейдової перевірки водієм транспортного засобу ОСОБА_1 було надано посадовій особі Укртрансбезпеки товарно-транспортну накладну від 29.05.2024, згідно якої: автомобільним перевізником було чітко зазначено позивача, вантажовідправником, вантажоодержувачем ФОП ОСОБА_2 .

Враховуючи, що рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), суд апеляційної інстанції в порядку п.3 ч.1 ст.311 КАС України розглядає справу без виклику учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що 30.05.2024 посадовою особою Укртрансбезпеки на підставі щотижневого графіка проведення рейдових перевірок та направлення на рейдову перевірку № 000142 від 23.05.2024 було проведено рейдову перевірку (перевірку на дорозі) у Дніпропетровській області, на а/д М-30, «Стрий-Умань-Дніпро-Ізварине», км 949+826 м.

За результатом перевірки був складений акт проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час здійснення перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом № АР 039648 від 30.05.2024 року, яким зафіксовано порушення, передбачене абз. 3 ч.1 ст.60 Закону України "Про автомобільний транспорт" - перевезення за відсутності на момент перевірки документів, а саме заповнених тахокарт кількості передбаченій ЄУТР з 27.05.2024 по 28.05.2024 або бланк підтвердження діяльності водія, чим порушено ст. 48 ЗУ «Про автомобільний транспорт.

Начальником відділу державного нагляду (контролю) у Дніпропетровській області Державної служби України з безпеки на транспорті, розглянувши справу про порушення законодавства про автомобільний транспорт, виніс постанову № 041129 від 19.06.2024 року, якою на підставі абз. 3 ч.1 ст.60 Закону України "Про автомобільний транспорт" до ТОВ «Бі-Транс» застосовано адміністративно-господарський штраф у розмірі 17000 грн.

Позивач не погодившись із вказаною постановою звернувся до суду з цим позовом.

Перевіривши за наявними у справі матеріалами доводи, викладені у апеляційній скарзі, правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права і правової оцінки обставин у справі у межах, визначених статтею 308 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України), колегія суддів встановила таке.

Спірні правовідносини виникли у зв`язку із винесенням Укртрансбезпекою оскаржуваної постанови про накладення адміністративно-господарського штрафу за порушення Закону № 2344-III, а саме: відсутність на момент перевірки документів, передбачених положеннями статті 48 Закону № 2344-III - протоколу перевірки та адаптації тахографа до транспортного засобу, щодо фізичної особи, яка, як встановлено судом першої інстанції, не є автомобільним перевізником вантажу в розумінні цього Закону, та відповідно не може нести відповідальність за порушення законодавства про автомобільний транспорт.

Відповідно до частини дванадцятої статті 6 Закону № 2344-III державному контролю підлягають усі транспортні засоби українських та іноземних перевізників, що здійснюють автомобільні перевезення пасажирів і вантажів на території України.

В силу частини сьомої статті 6 Закону № 2344-III центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, здійснює, серед інших: державний нагляд і контроль за дотриманням автомобільними перевізниками вимог законодавства, норм на автомобільному транспорті.

Приписами частини чотирнадцятої статті 6 Закону № 2344-III визначено, що державний контроль автомобільних перевізників на території України здійснюється шляхом проведення планових, позапланових і рейдових перевірок (перевірок на дорозі).

Згідно з частиною сімнадцятою статті 6 Закону № 2344-IIІ рейдові перевірки (перевірки на дорозі) дотримання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом здійснюються шляхом зупинки транспортного засобу або без такої зупинки посадовими особами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, та його територіальних органів, які мають право зупиняти транспортний засіб у форменому одязі за допомогою сигнального диска (жезла) відповідно до порядку, затвердженого Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до частини вісімнадцятої статті 6 Закону № 2344-IIІ у разі проведення позапланових і рейдових перевірок (перевірок на дорозі) автомобільний перевізник, що буде перевірятися, про час проведення перевірки не інформується.

Частиною дев`ятнадцятою статті 6 Закону № 2344-IIІ передбачено, що під час проведення рейдової перевірки (перевірки на дорозі) посадові особи центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, мають право: використовувати спеціалізовані автомобілі; використовувати спеціальне обладнання, призначене для перевірки дотримання водіями норм режиму праці та відпочинку; супроводжувати транспортний засіб, що має ознаки порушення нормативів вагових або габаритних параметрів, до найближчого місця зважування (на відстань не більше 50 кілометрів) для здійснення габаритно-вагового контролю, а також забороняти подальший рух такого транспортного засобу у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України; здійснювати габаритно-ваговий контроль транспортних засобів; використовувати стаціонарні або пересувні пункти габаритно-вагового контролю; використовувати засоби фото- і відеофіксації процесу перевірки, у тому числі в автоматичному режимі; у разі виявлення порушень законодавства щодо габаритно-вагового контролю під час проведення рейдової перевірки (перевірки на дорозі) копіювати, сканувати документи, які пред`являють водії транспортних засобів під час проведення такої перевірки, та використовувати їх як доказ під час розгляду справ про порушення законодавства; здійснювати опитування водія чи пасажирів про обставини вчинення адміністративного правопорушення, свідками якого вони були або могли бути.

Згідно з частиною двадцятою статті 6 Закону № 2344-IIІ автомобільні перевізники, їх уповноважені особи (водії), автомобільні самозайняті перевізники, суб`єкти господарювання, які надають автостанційні послуги, мають право фіксувати процес проведення планової, позапланової або рейдової перевірки (перевірки на дорозі) засобами фото- і відеотехніки, не перешкоджаючи проведенню таких перевірок.

Відповідно до статті 6 Закону № 2344-III постановою Кабінету Міністрів України від 08.11.2006 № 1567 затверджено Порядок здійснення державного контролю на автомобільному транспорті (далі - Порядок № 1567).

За приписами пункту 14 Порядку № 1567 рейдова перевірка транспортних засобів проводиться в будь-який час на окремо визначених ділянках дороги, маршрутах руху, автовокзалах, автостанціях, автобусних зупинках, місцях посадки та висадки пасажирів, стоянках таксі і транспортних засобів, місцях навантаження та розвантаження вантажних автомобілів, місцях здійснення габаритно-вагового контролю, під час виїзду з підприємств та місць стоянки, на інших об`єктах, що використовуються суб`єктами господарювання для забезпечення діяльності автомобільного транспорту.

Згідно з пунктом 15 Порядку № 1567 під час проведення рейдової перевірки (перевірки на дорозі) перевіряється, зокрема, виключно наявність визначених статтями 39 і 48 Закону документів, на підставі яких здійснюються перевезення автомобільним транспортом.

Відповідно до частини першої статті 48 Закону № 2344-III автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред`являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення.

Відповідно до частини другої статті 48 Закону № 2344-III документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів є:

для автомобільного перевізника - документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством;

для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством.

Аналіз положень статті 48 Закону № 2344-III дає підстави для висновку, що законодавцем при визначенні документів для здійснення внутрішніх перевезень вантажів не встановлений їх вичерпний перелік, проте зазначено про необхідність наявності інших документів, передбачених законодавством.

Так, Міністерством транспорту та зв`язку було розроблено та затверджено Інструкцію з використання контрольних пристроїв (тахографів) на автомобільному транспорті, затвердженої наказом Міністерства транспорту та зв`язку від 24.06.2010 № 385 (далі - Інструкція № 385).

За правилами пункту 1.3 Інструкції № 385 її положення поширюються на суб`єктів господарювання, які проводять діяльність у сфері надання послуг з перевезення пасажирів та/або вантажів автомобільними транспортними засобами (крім таксі). Водночас за визначенням, наведеним у пункті 1.4 Інструкції № 385 перевізники - це суб`єкти господарювання, які провадять діяльність у сфері надання послуг з перевезення пасажирів та/або вантажів автомобільним транспортом.

У постанові від 11.02.2020 у справі № 820/4624/17 Верховний Суд вже зауважував на тому, що положеннями статті 48 Закону № 2344-III визначено необхідність наявності як у перевізника так, і у водія інших документів, передбачених законодавством, зокрема, протоколу про перевірку та адаптацію тахографа до транспортного засобу, або індивідуальної контрольної книжки водія - у разі не обладнання транспортного засобу тахографом, які передбачені Інструкцією № 385 та Положенням про робочий час і час відпочинку водіїв колісних транспортних засобів, затвердженого наказом Міністерства транспорту та зв`язку України від 07.06.2010 № 340.

Як встановлено судом першої інстанції, під час перевірки виявлено порушення статті 48 Закону № 2344-III, а саме: відсутній протокол перевірки та адаптації тахографа, у тому числі порушення, відповідальність за яке передбачена статтею 60 Закону № 2344-III, а саме: абзац 3 частини першої - перевезення пасажирів та вантажів за відсутності на момент проведення перевірки документів, визначених статтею 48 цього Закону, - відсутній протокол перевірки та адаптації тахографа.

Своє чергою абзацом 3 частини першої статті 60 Закону № 2344-III передбачена відповідальність автомобільних перевізників у вигляді адміністративно-господарських штрафів за перевезення пасажирів та вантажів за відсутності на момент проведення перевірки документів, визначених статтями 39 і 48 цього Закону, - штраф у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Водночас спірним у цій справи є питання чи є позивач автомобільним перевізником у розумінні положень Закону № 2344-III та, відповідно особою, на яку покладається відповідальність за недотримання вимог статті 48 цього Закону в частині наявності при перевезенні вантажу документів, передбачених Інструкцією № 385 (протоколу про перевірку та адаптацію тахографа до транспортного засобу).

Абзацом 1 частини першої статті 60 Закону № 2344-IIІ визначено, що суб`єктом відповідальності за порушення законодавства про автомобільний транспорт - є автомобільний перевізник.

В розумінні вимог статті 1 Закону № 2344-III автомобільний перевізник - фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами.

Згідно з розділом 1 Правил № 363 перевізник - фізична або юридична особа - суб`єкт господарювання, що надає послуги з перевезень вантажів чи здійснює за власний кошт перевезення вантажів автомобільними транспортними засобами.

Товарно-транспортна документація - комплект юридичних документів, на підставі яких здійснюють облік, приймання, передавання, перевезення, здавання вантажу та взаємні розрахунки між учасниками транспортного процесу.

Товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу документ, призначений для обліку товарно-матеріальних цінностей на шляху їх переміщення, розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи, та є одним із документів, що може використовуватися для списання товарно-матеріальних цінностей, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, що може бути складений у паперовій та/або електронній формі та має містити обов`язкові реквізити, передбачені цими Правилами.

Верховний Суд, аналізуючи у постанові від 19.10.2023 у справі № 640/27759/21 законодавства, що врегульовують спірні правовідносини зазначив, що в контексті належного установлення автомобільного перевізника, щодо якого проводиться перевірка, варто виходити із того, що у кожному такому випадку уповноважений контролюючий орган зобов`язаний встановити, а особа, транспортний засіб якої перевіряється, зобов`язана надати документи, які містять беззаперечну інформацію щодо предмета такої перевірки, зокрема інформацію про автомобільного перевізника.

Верховний Суд зауважив, що основну інформацію для притягнення особи до відповідальності, а також для можливого наступного оскарження особою дій Укртрансбезпеки, несуть саме ті документи, які особа (водій транспортного засобу або інша компетентна особа автомобільного перевізника) подає контролюючому органу в момент виявлення порушення та/або під час безпосереднього розгляду питання про притягнення до адміністративної відповідальності.

У постанові від 22.02.2023 у справі № 240/22448/20 Верховний Суд, вирішуючи питання щодо визначення належного суб`єкта, відповідального за порушення законодавства про автомобільний транспорт зауважував на тому, що відповідальність за порушення законодавства про автомобільний транспорт, передбачена статтею 60 Закону № 2344-III, застосовується до автомобільних перевізників, а не до власників/користувачів транспортного засобу, яким перевозиться вантаж. При цьому, автомобільний перевізник не може визначатися тільки на підставі реєстраційних документів на транспортний засіб (адже такі дані не завжди можуть збігатися) або зі слів водія.

Аналогічні висновки за схожих обставин справи викладені Верховним Судом у постанові від 12.10.2023 у справі № 280/3520/22.

Тобто, положення статті 60 Закону № 2344-III не можуть бути застосовані до особи, яка не є учасником правовідносин, щодо яких компетентним органом проводиться перевірка дотримання законодавства про автомобільний транспорт (постанова Верховного Суду від 07.12.2023 у справі № 620/18215/21).

При цьому, на основі самих лише реєстраційних документів на транспортний засіб не визначити суб`єкта, який має нести відповідальність за порушення законодавства про автомобільний транспорт. Ці вихідні дані орган контролю отримує на місці перевірки, тоді як постанова про застосування адміністративно-господарського штрафу виноситься за результатами розгляду справи в територіальному органі Укртрансбезпеки і саме під час її розгляду і має бути встановлений суб`єкт (особа порушника), який в розумінні частини першої статті 60 Закону № 2344-ІІІ має нести відповідальність за порушення вимог цього Закону.

У постанові від 23.08.2023 у справі № 600/1407/22-а за схожих обставин справи Верховний Суд зауважив на тому, що автомобільним перевізником є той, хто за умовами договору (із замовником) про перевезення вантажу надає відповідну послугу (статті 33, 50 Закону № 2344-III). Не без того, що надання послуги з перевезення вантажів може передбачати використання (на законних підставах) транспортного засобу, який належить іншій особі, але ця обставина не змінює правового статусу перевізника в цих правовідносинах, особливо коли йдеться про застосування відповідальності, передбаченої частиною першої статті 60 Закону № 2344-III.

Із обсягу встановлених судами обставин цієї справи слідує, що 30.05.2024 посадовою особою Укртрансбезпеки на підставі щотижневого графіка проведення рейдових перевірок та направлення на рейдову перевірку № 000142 від 23.05.2024 було проведено рейдову перевірку (перевірку на дорозі) у Дніпропетровській області, на а/д М-30, «Стрий-Умань-Дніпро-Ізварине», км 949+826 м.

За результатом перевірки був складений акт проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час здійснення перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом № АР 039648 від 30.05.2024 року, яким зафіксовано порушення, передбачене абз. 3 ч.1 ст.60 Закону України "Про автомобільний транспорт" - перевезення за відсутності на момент перевірки документів, а саме заповнених тахокарт кількості передбаченій ЄУТР з 27.05.2024 по 28.05.2024 або бланк підтвердження діяльності водія, чим порушено ст. 48 ЗУ «Про автомобільний транспорт.

Начальником відділу державного нагляду (контролю) у Дніпропетровській області Державної служби України з безпеки на транспорті, розглянувши справу про порушення законодавства про автомобільний транспорт, виніс постанову № 041129 від 19.06.2024 року, якою на підставі абз. 3 ч.1 ст.60 Закону України "Про автомобільний транспорт" до ТОВ «Бі-Транс» застосовано адміністративно-господарський штраф у розмірі 17000 грн.

Відповідно до абзацу 1 пункту 11.1. Глави 11 Правил № 363 основним документом на перевезення вантажів є товарно-транспортна накладна, форму якої наведено в додатку 7 до цих Правил.

У свою чергу, розділом 1 указаних Правил визначено, що товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу документ, призначений для обліку товарно-матеріальних цінностей на шляху їх переміщення, розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи, та є одним із документів, що може використовуватися для списання товарно-матеріальних цінностей, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, що може бути складений у паперовій та/або електронній формі та має містити обов`язкові реквізити, передбачені цими Правилами.

Відповідно до абзацу 2 пункту 11.1. Глави 11 Правил № 363 товарно-транспортну накладну суб`єкт господарювання може оформлювати без дотримання форми, наведеної в додатку 7 до цих Правил, за умови наявності в ній інформації про назву документа, дату і місце його складання, найменування (прізвище, ім`я, по батькові) Перевізника та/або експедитора, замовника, вантажовідправника, вантажоодержувача, найменування та кількість вантажу, його основні характеристики та ознаки, які дають можливість однозначно ідентифікувати цей вантаж, автомобіль (марка, модель, тип, реєстраційний номер), причіп/напівпричіп (марка, модель, тип, реєстраційний номер), пункти навантаження та розвантаження із зазначенням повної адреси, посади, прізвища та підписів відповідальних осіб вантажовідправника, вантажоодержувача, водія та/або експедитора.

Так, інформацію про перевізника та/або експедитора має бути зазначено в товарно-транспортній накладній.

Проте загальними нормами Правил № 363 визначено, що товарно-транспортна накладна - документ на вантаж, а не документ, який визначає автомобільного перевізника.

За визначенням, наведеним у статті 1 Закону № 2344-III автомобільний перевізник - це фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами; вантажні перевезення - перевезення вантажів вантажними автомобілями; водій - особа, яка керує транспортним засобом і має відповідне посвідчення встановленого зразка.

Згідно з частиною першою статті 34 Закону № 2344-III автомобільний перевізник повинен: виконувати вимоги цього Закону та інших законодавчих і нормативно-правових актів України у сфері перевезення пасажирів та/чи вантажів; утримувати транспортні засоби в належному технічному і санітарному стані та забезпечувати їх зберігання відповідно до вимог статті 21 цього Закону; забезпечувати контроль технічного і санітарного стану транспортних засобів перед виїздом на маршрут; забезпечувати проведення медичного контролю стану здоров`я водіїв; організувати проведення періодичного навчання водіїв методам надання домедичної допомоги потерпілим від дорожньо-транспортних пригод; забезпечувати умови праці та відпочинку водіїв згідно з вимогами законодавства; забезпечувати проведення стажування та інструктажу водіїв у порядку, визначеному центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері транспорту; забезпечувати безпеку дорожнього руху; забезпечувати водіїв відповідною документацією на перевезення пасажирів.

Частинами першою, другою статті 48 Закону № 2344-III передбачено, що автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред`являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення. Документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів є: для автомобільного перевізника - документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством; для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством.

Згідно з частиною другою статті 49 Закону № 2344-III водій транспортного засобу зобов`язаний, зокрема, мати при собі та передавати для перевірки уповноваженим на те посадовим особам документи, передбачені законодавством, для здійснення зазначених перевезень.

Відповідно до частини першої статті 33 Закону № 2344-III автомобільним перевізником, що здійснює перевезення вантажів на договірних умовах, є суб`єкт господарювання, який відповідно до законодавства надає послугу згідно з договором про перевезення вантажу транспортним засобом, що використовується на законних підставах.

Тобто, законодавець пов`язує наявність статусу автомобільного перевізника, що здійснює перевезення вантажів саме із наявністю договору про перевезення вантажу транспортним засобом, що використовується на законних підставах.

Законними підставами використання транспортного засобу є використання транспортних засобів, які належать перевізнику на праві власності або згідно права користування, яке опосередковується укладенням відповідних договорів.

Отже, для підтвердження наявності статусу «автомобільного перевізника, що здійснює перевезення вантажу» у розумінні частини першої статті 33 Закону № 2344-III необхідно встановити дві ознаки: 1) наявність договору про перевезення вантажу транспортним засобом; 2) використання транспортного засобу на законних підставах.

Одночасне встановлення двох із наведених умов є підставою стверджувати, що відповідний суб`єкт є автомобільним перевізником, що здійснює перевезення вантажу у розумінні частини першої статті 33 Закону № 2344-III.

Частинами першою, другою статті 50 Закону № 2344-III передбачено, що договір про перевезення вантажу автомобільним транспортом укладається відповідно до цивільного законодавства між замовником та виконавцем у письмовій формі (договір, накладна, квитанція тощо). Істотними умовами договору є: найменування та місцезнаходження сторін; найменування та кількість вантажу, його пакування; умови та термін перевезення; місце та час навантаження і розвантаження; вартість перевезення; інші умови, узгоджені сторонами.

Положення статті 50 Закону № 2344-III кореспондуються із положеннями статті 909 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), відповідно до якої за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами). Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору перевезення вантажу.

Згідно з пунктом 3.1 глави 3 Правил № 363 договори про перевезення вантажів автомобільним транспортом укладаються між фізичними та юридичними особами, які здійснюють автомобільні перевезення вантажів на комерційній основі (надалі - Перевізники), та вантажовідправниками або вантажоодержувачами (надалі - Замовники).

Відповідно до пунктів 3.2, 3.3, 3.4 глави 3 Правил № 363 договір про перевезення вантажів може укладатися Перевізником з посередницьким підприємством, яке користується правами та несе обов`язки і відповідальність, що передбачені для вантажовідправників і вантажоодержувачів. Ініціативу про встановлення договірних стосунків для перевезення вантажів автомобільним транспортом може виявити як Перевізник, так і вантажовідправник (вантажоодержувач) - майбутній Замовник. Після того, як Перевізник і Замовник узгодили умови перевезень і розрахунки, стверджений підписом Перевізника проект Договору з необхідними до нього додатками в двох екземплярах Перевізник зобов`язаний направити Замовнику не пізніше ніж через три дні після його узгодження.

Пунктом 3.5 глави 3 Правил № 363 передбачено, що у Договорі встановлюються: термін його дії, обсяги перевезень, умови перевезень (режим роботи по видачі та прийманню вантажу, забезпечення схоронності вантажу, виконання вантажно-розвантажувальних робіт і таке інше), вартість перевезень і порядок розрахунків, порядок визначення раціональних маршрутів, обов`язки сторін, відповідальність тощо.

Згідно з пунктом 10.1 глави 10 Правил № 363 перевізники приймають вантажі для перевезення на підставі укладених Договорів із Замовниками згідно з заявками (додаток 1) або за разовими договорами (додаток 2).

Відповідно до пункту 3 Порядку внесення відомостей про належного користувача транспортного засобу до Єдиного державного реєстру транспортних засобів (далі - Реєстр), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14.11.2018 № 1197 (далі - Порядок № 1197) підставами для внесення до Реєстру відомостей про належного користувача є: 1) визначення належного користувача безпосередньо власником транспортного засобу у зв`язку з передачею фізичній особі транспортного засобу в користування; 2) визначення керівником юридичної особи, яка є власником транспортного засобу або отримала в установлений законодавством спосіб право користуватися ним, свого працівника належним користувачем; 3) оформлення на фізичну особу нотаріально посвідченої довіреності на право користування транспортним засобом; 4) користування фізичною особою транспортним засобом на підставі договору оренди (найму, позички); 5) користування фізичною або юридичною особою транспортним засобом на підставі договору фінансового або оперативного лізингу; 6) оформлення на фізичну особу, щодо якої вносяться відомості як про належного користувача, тимчасового реєстраційного талона.

Згідно з пунктом 21 Порядку № 1197 внесення до Реєстру відомостей про належного користувача, якого визначив безпосередньо власник транспортного засобу, здійснюється у сервісному центрі МВС у присутності власника транспортного засобу (його представника за довіреністю) та належного користувача.

Відповідно до пункту 3 Розділу 2 Порядку ведення Єдиного державного реєстру транспортних засобів (далі - ЄДРТЗ), затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06.11.2020 № 779 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 31.12.2020 за № 1337/35620 (далі - Порядок № 779) до ЄДРТЗ уноситься інформація про транспортні засоби, що використовуються на вулично-дорожній мережі загального користування і підлягають державній або відомчій реєстрації, відомості про їх власників (співвласників), належних користувачів, закріплені номерні знаки та реєстраційні документи на такі транспортні засоби (далі - об`єкти обліку).

За приписами пункту 6.2. Інструкції про порядок здійснення підрозділами Державтоінспекції МВС державної реєстрації, перереєстрації та обліку транспортних засобів, оформлення і видачі реєстраційних документів, номерних знаків на них, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ від 11.08.2010 № 379, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 27.01.2011 за № 123/18861 (далі - Інструкція № 379) за письмовою заявою власника транспортного засобу - фізичної особи, зразок якої наведено в додатку 14 до цієї Інструкції, про надання права керування цим транспортним засобом іншій фізичній особі (за умови пред`явлення документів, що посвідчують особу власника та цю особу) працівниками Центру оформляється та видається тимчасовий реєстраційний талон на термін, зазначений у заяві.

Відповідно до пункту 6.3. Інструкції № 379, якщо власник транспортного засобу передав у встановленому порядку право користування і (або) розпорядження транспортним засобом іншій фізичній або юридичній особі (особам), то їм за письмовою заявою, поданою ними особисто або уповноваженим представником (за винятком випадків, коли в Центрі наявна інформація про анулювання таких повноважень), працівниками Центру оформляється і видається тимчасовий реєстраційний талон на період дії документа, який підтверджує право користування і (або) розпорядження транспортним засобом.

Отже, відомості щодо належного власника транспортного засобу можна отримати із ЄДРТЗ, а щодо права користування, то відповідні відомості підтверджуються укладанням договорів, що опосередковують передання транспортного засобу у користування відповідній особі.

Колегія суддів погоджується з доводами скаржника про те, що автомобільний перевізник має використовувати транспортний засіб для перевезення вантажу на законних підставах, проте автомобільним перевізником є той, хто за умовами договору (із замовником) про перевезення вантажу надає відповідну послугу (статті 33, 50 Закону № 2344-III), а не власник/користувач транспортного засобу.

Дійсно надання такої послуги може передбачати використання (на законних підставах) транспортного засобу, який належить іншій особі, але ця обставина не змінює правового статусу перевізника в цих правовідносинах, особливо коли йдеться про застосування відповідальності, передбаченої абзацом 3 частини першої статті 60 Закону № 2344-III, тому автомобільний перевізник не може визначатися тільки на підставі реєстраційних документів на транспортний засіб, оскільки такі дані не завжди можуть збігатися.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 23.08.2023 у справі № 600/1407/22-а.

Суд звертає увагу, що водій повинен пред`явити ті документи, які від нього вимагаються (стаття 48 Закону № 2344-III).

У постанові від 22.02.2023 у справі № 240/22448/20 Верховний Суд зауважив на тому, що під час такого контролю можуть виникати ситуації, коли обсяг (перелік) наданих документів недостатній для встановлення всіх обставин, які мають значення для настання відповідальності. Але й адміністративно-господарський штраф (відповідно до статті 60 Закону № 2344-III) накладається не на місці габаритно-вагового контролю. Для цього призначається розгляд справи, під час якого посадова особа територіального органу Укртрансбезпеки має з`ясувати, зокрема, особу порушника, адже видається очевидним, що автомобільний перевізник не може встановлюватися на основі самих лише слів водія транспортного засобу, які зафіксовані в акті проведення перевірки (додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час перевезення пасажирів і вантажів автомобільним транспортом).

Як встановлено судом вище в силу вимог абз.3 ч.1 ст.60 Закону №2344-III суб`єктом відповідальності за вказане правопорушення є автомобільний перевізник.

З матеріалів справи вбачається, відповідно до свідоцтв про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_1 , Renault PREMIUM номерний знак НОМЕР_2 - належать на праві власності ТОВ «Полі-Пак».

Відповідно до договору-заявки від 29.05.2024 № 2024/271 укладеного між ТОВ «Полі-Пак» (Перевізником) та ТОВ «Бі-транс» (експедитор) сторони домовились, що ТОВ «Бі-транс» (експедитор) замовляє в ТОВ «Полі-Пак» (перевізника) оплатні послуги з перевезення, перевізник ТОВ «Полі-Пак» власними транспортними засобами і власна трудовими ресурсами здійснює перевезення вантажу (а.с.11, 12).

Отже, ТОВ «Полі-Пак» є автомобільним перевізником на підставі договору-заявки від 29.05.2024 № 2024/271, ТОВ «Полі-Пак» є власником і користувачем транспортного засобу, водій ОСОБА_1 якого керував вказаним транспортним засобом.

Відповідачем зазначено, що 30.05.2024 під час рейдової перевірки водієм транспортного засобу ОСОБА_1 було надано посадовій особі Укртрансбезпеки товарно-транспортну накладну від 29.05.2024, згідно якої: автомобільним перевізником було чітко зазначено ТОВ «Бі-транс», вантажовідправником, вантажоодержувачем ФОП ОСОБА_2 .

Колегією суддів ураховано, що така накладна лише засвідчує факт перевезення вантажу, шлях проходження вантажу від пункту відправлення до пункту призначення, та не може бути доказом того, що позивач надає (здійснює) послуги з перевезення вантажів, оскільки відповідно до її змісту останній не є вантажовідправником і одержувачем вантажу.

У відповідності до 2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Натомість, відповідач не виконав процесуального обов`язку доказування своєї позиції та не довів належними доказами, що позивач у даній справі є автомобільним перевізником, який провадить діяльність у сфері надання послуг перевезення вантажів на комерційній основі.

Крім того, судом встановлено, що згідно з повідомленням № 47588/23/24-24 від 03.06.2024 року відповідач також повідомляв ТОВ «Полі-Пак» про розгляд справи на 19.06.2024 року.

Водночас, порядком № 1567 передбачено розгляд справи про порушення у присутності уповноваженої особи автомобільного перевізника, тобто відповідач повідомляючи ТОВ «Полі-Пак» про розгляд справи на 19.06.2024 року, водій якого здійснював перевезення, володів інформацією про перевізника про те, протиправно виніс постанову про притягнення до відповідальності ТОВ «Бі-транс», на підставі даних ТТН від 29 травня 2024.

Тоді, як розгляд справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт, здійснювався без присутності позивача, що призвело до неповного з`ясування відповідачем інформації про автомобільного перевізника.

Отже, висновок відповідача про допущення порушень законодавства про автомобільний транспорт позивачем як автомобільним перевізником не відповідає фактичним обставинам справи.

Зважаючи на викладене колегія суддів відхиляє вище приведені доводи апеляційної скарги та погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відповідач приймаючи постанову про застосування до ТОВ «Бі-транс» адміністративно-господарського штрафу №041129 від 19.06.2024, діяв не на підставі, не в межах повноважень та не у спосіб, визначені чинним законодавством. Тому вказана постанова не відповідає критеріям правомірності, визначеним ч.2 ст.2 КАС України, є необґрунтована, а отже є протиправною та підставно скасована судом.

Крім того, колегія суддів відхиляє доводи скаржника з приводу приведених ним у апеляційній скарзі постанов Верховного Суду, позаяк зміст спірних правовідносин та фактичні обставини за вказаними постановами не є аналогічними до спірних правовідносин цієї справи.

Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.

Відповідно до статті 8 Конституції України, статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України та частини першої статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави, та застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Європейський суд з прав людини в рішенні у справі «Гарсія Руїз проти Іспанії» (рішення від 21 січня 1999 року), зокрема, зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Європейської конвенції з прав людини і зобов`язує суди викладати підстави для своїх рішень, це не можна розуміти як вимогу давати докладну відповідь на кожний аргумент.

Тому за наведених вище підстав, якими обґрунтовано судове рішення, суд не убачає необхідності давати докладну відповідь на інші аргументи, зазначені сторонами, оскільки вони не є визначальними для прийняття рішення у цій справі

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводами апеляційної скарги висновки, викладені в судовому рішенні, не спростовуються і підстав для його скасування не вбачається.

Колегія суддів зазначає, що підстави для перерозподілу та присудження судових витрат у даній справі - відсутні.

Керуючись ст. ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Державної служби України з безпеки на транспорті залишити без задоволення.

Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07.10.2024 в адміністративній справі №160/18807/24 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили 17 січня 2025 року та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України.

Повне судове рішення складено 20 січня 2025 року.

Головуючий - суддяН.А. Олефіренко

суддяЛ.А. Божко

суддяЮ. В. Дурасова