Постанова

від 08.01.2025 по справі 201/11221/23

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/2074/25 Справа № 201/11221/23 Головуючий упершій інстанції: Демидова С. О. Суддя-доповідач: Красвітна Т. П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 січня 2025 року колегія суддів Судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду у складі:

головуючого Красвітної Т.П.,

суддів: Городничої В.С., Петешенкової М.Ю.,

за участю секретаря Сахарова Д.О.,

розглянувши увідкритому судовомузасіданні вм.Дніпро цивільнусправу заапеляційною скаргоюпредставника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 наухвалу Жовтневогорайонного судум.Дніпропетровська від07листопада 2024року посправі запозовом Товаристваз обмеженоювідповідальністю «НовобудСервіс» до ОСОБА_1 провизнання недійснимдоговору дарування,

ВСТАНОВИЛА:

Ухвалою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 07 листопада 2024 року відмовлено у задоволенні заяви представників ОСОБА_1 адвокатів Федорчука К.Ю. та Лисенка С.Ю. про ухвалення додаткового рішення у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Новобуд Сервіс» до ОСОБА_1 про визнання недійсним договору дарування.

В апеляційній сказі представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , посилаючись на порушення норм процесуального права, ставить питання про скасування оскаржуваної ухвали та ухвалення нового судового рішення про стягнення з позивача судових витрат на професійну правничу допомогу.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог заяв, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення апеляційної скарги, скасування оскаржуваної ухвали з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду, виходячи з наступного.

Встановлено, що ухвалою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 24 жовтня 2024 року позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Новобуд Сервіс» до ОСОБА_1 про визнання недійсним договору дарування залишено без розгляду, на підставі п. 3 ч. 1 ст. 257 ЦПК України, у зв`язку з повторною неявкою позивача в судове засідання.

28 жовтня 2024 року від представника відповідача ОСОБА_3 до місцевого суду подана заява про стягнення судових витрат, в якій він просить стягнути з позивача на користь відповідачки судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 12000,00 грн (а.с. 155-156).

30 жовтня 2024 року від представника відповідачки - Лисенка С.Ю. до суду першої інстанції була подана заява,в якійвін проситьстягнути зпозивача накористь відповідачкисудові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 26000,00 грн.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно з пунктом 12 частини третьої статті 2 ЦПК України основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, зокрема, відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Таке відшкодування судових витрат повинно здійснюватися відповідно до умов, підстав та у порядку, передбаченому Главою 8 Розділу I ЦПК України.

Згідно зі статтею 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.

Частинами першою-п`ятою статті 137 ЦПК України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Частиною п`ятою статті 142 ЦПК України визначено, що у разі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов`язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача.

Отже, для компенсації на підставі частини п`ятої статті 142 ЦПК України здійснених витрат, пов`язаних з розглядом справи, саме відповідачу згідно з процесуальним обов`язком доказування необхідно довести, які саме необґрунтовані дії позивачем здійснені під час розгляду справи, зокрема, але не виключно: чи діяв позивач недобросовісно та пред`явив необґрунтований позов; чи систематично протидіяв правильному та швидкому вирішенню спору; чи недобросовісний позивач мав на меті протиправну мету - ущемлення прав та інтересів відповідача; чи були дії позивача умисні та який ступінь його вини й чим це підтверджується.

До подібних правових висновків дійшла і Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05 липня 2023 року (пункт 7.15) у справі №911/3312/21, провадження №12-43гс22.

Учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про причини неявки у судове засідання. У разі неповідомлення суду про причини неявки вважається, що учасники судового процесу не з`явилися в судове засідання без поважних причин (ч. 3 ст. 131 ЦПК України).

У разі відсутності у позивача наміру брати участь у судовому засіданні приписами статей ЦПК України передбачено подання позивачем заяви про розгляд справи за його відсутності. Тобто право позивача як особи, яка подала позов та зацікавлена в його розгляді, не бути присутнім у судовому засіданні кореспондується з обов`язком такої особи подати до суду відповідну заяву про розгляд справи за її відсутності (відповідний висновок об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду викладено у постановах від 05.06.2020 у справі №910/16978/19, від 16.10.2020 у справі №910/8816/19, від 02 грудня 2022 року у справі №910/12184/20).

В оскаржуваній ухвали обставини, що підлягали встановленню, з урахуванням вказаної вище правової позиції, у повному обсязі не встановлені та належна оцінка їм не надана.

Крім того, суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: 1) стосовно певної позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення; 2) суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної грошової суми, присудженої до стягнення, або майно, яке підлягає передачі, або дії, що треба виконати; 3) судом не вирішено питання про судові витрати; 4) суд не допустив негайного виконання рішення у випадках, встановлених статтею 430 цього Кодексу.

Аналіз положень статті 270 ЦПК України дозволяє дійти висновку, що додаткове судове рішення є похідним від первісного судового акта, є його невід`ємною складовою, ухвалюється в тому самому складі та порядку, що й первісне судове рішення. Додаткове судове рішення є засобом усунення неповноти судового рішення, внаслідок якої, зокрема, залишилося невирішеним питання про судові витрати, складовою частиною яких є компенсація стороні витрат правничої допомоги. Також додаткове судове рішення може бути процесуальним засобом реалізації прав учасника справи, якщо воно ухвалюється за спеціальною заявою такого учасника, поданою з дотриманням відповідної процедури. Так, якщо сторона з поважних причин не може подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат до закінчення судових дебатів у справі, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог (частина перша статті 246 ЦПК України).

Неповнота судового рішення може полягати в невирішеності деяких питань, що стояли перед судом. Однак, через незмінність судового рішення суд, який його ухвалив, не вправі при прийнятті додаткового рішення скасовувати чи змінити первісне рішення, проте він має право виправити деякі його недоліки, зокрема пов`язані з необхідністю розподілу судових витрат.

Частина перша статті 270 ЦПК України містить диспозитивну норму щодо права суду з власної ініціативи, або за заявою учасників справи ухвалити додаткове рішення. Винятком є розподіл судових витрат, який має ініціювати сторона з дотриманням правил статей 133 - 142, 246 ЦПК України.

Процедура розгляду заяви про розподіл судових витрат у випадку залишення позовної заяви без розгляду має здійснюватися з урахуванням особливостей, визначених частиною п`ятою статті 142 ЦПК України та з урахуванням загальної чи спрощеної процедури позовного провадження, яка застосовувалася щодо розгляду позовної заяви в конкретній справі. У такому випадку процесуальним законом відповідачу надається право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, яким він може скористатись або не скористатись.

Задоволення заяви про компенсацію здійснених витрат відповідача відповідно до частини п`ятої статті 142 ЦПК не є усуненням судом неповноти судового рішення, а залежить виключно від волевиявлення самого відповідача, не передбачає дискреційних повноважень та власної ініціативи суду щодо розгляду вказаного питання, на противагу приписам статті 270 ЦПК України.

Ухвала суду про компенсацію судових витрат після закриття провадження у справі чи залишення позову без розгляду є судовим рішенням про розподіл судових витрат, яке приймається за наслідком розгляду відповідного клопотання відповідача з урахуванням принципів диспозитивності та змагальності сторін.

Такі висновки відповідають правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, яка викладена у постанові від 05 липня 2023 року у справі №911/3312/21 (підпункти 7.37-7.39 постанови).

У даній справі представники відповідачки Федорчук К.Ю. та Лисенко С.Ю. звернулись з відповідними заявами від 28 жовтня 2024 року та від 30 жовтня 2024 року про компенсацію судових витрат після залишення позову без розгляду, відповідно до положень частини п`ятої статті 142 ЦПК України.

Однак,постановляючи оскаржувануухвалу,суд першоїінстанції відмовиву задоволеннізаяви представників ОСОБА_1 адвокатів Федорчука К.Ю. та Лисенка С.Ю. про ухвалення додаткового рішення із застосуванням положень ст. 270 ЦПК України та безпідставно не взяв до уваги, що така заява представниками ОСОБА_1 не подавалась.

Виходячи з викладеного, приймаючи до уваги, що розгляд даної справи закінчений постановленням ухвали про залишення позову без розгляду, без ухвалення рішення суду по суті позовних вимог; встановивши, що представниками відповідачки подані заяви про компенсацію здійснених нею витрат на професійну правничу допомогу, відповідно до положень ч. 5 ст. 142 ЦПК України; встановивши, що оскаржуваною ухвалою відмовлено у задоволенні заяв про ухвалення додаткового рішення (стаття 270 ЦПК України), - колегія дійшла висновку про наявність підстав для скасування ухвали місцевого суду з направленням справи для продовження розгляду заяв представників ОСОБА_1 - ОСОБА_3 та ОСОБА_2 про компенсацію судових витрат з урахуванням особливостей, визначених частиною п`ятою статті 142 ЦПК України.

З огляду на вищевикладене, приймаючи до уваги положення статті 379 ЦПК України, колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, ухвала місцевого суду підлягає скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Керуючись ст.ст. 259, 268, 367, 379, 381-383 ЦПК України, колегія суддів,

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 задовольнити частково.

Ухвалу Жовтневогорайонного судум.Дніпропетровська від07листопада 2024року скасувати, справу направити досуду першоїінстанції дляпродовження розгляду.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та протягом тридцяти днів може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги до Верховного Суду.

Головуючий Т.П. Красвітна

Судді В.С. Городнича

М.Ю. Петешенкова