Окрема думка

від 15.01.2025 по справі 539/3193/24

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 539/3193/24 Номер провадження 22-ц/814/362/25Головуючий у 1-й інстанції Бєссонова Т.Д. Доповідач ап. інст. Триголов В. М.

ОКРЕМА ДУМКА

15 січня 2025 року м. Полтава

У порядку, визначеному ч. 3 ст. 35 ЦПК України, висловлюю окрему думку й прошу її додати до постанови колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ Полтавського апеляційного суду від 15.01.2025 року у справі №539/3193/24 (провадження №22-ц/814/362/25) запозовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: Лубенська державна нотаріальна контора, Лубенський відділ державної виконавчої служби у Лубенському районі Полтавської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, виконавчий комітет Лубенської міської ради Лубенського району Полтавської області, про зняття арешту з нерухомого майна.

Я не згодна з судовим рішенням колегії суддів апеляційного суду у даній справі, з наступних підстав.

Предметом позову ОСОБА_1 є зняття арешту з квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Позов обгрунтованийтим,що 24.10.2000вироком Судовоїколегії вкримінальних справахПолтавського обласногосуду усправі №1-37 ОСОБА_1 засуджено заст.93п. «і»КК України1960р.на 11років розбавленняволі звідбуттям покаранняу виправно-трудовійколонії посиленогорежиму.Стягнуто з ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 солідарно моральну(немайнову)шкоду накористь потерпілих ОСОБА_2 та ОСОБА_3 кожному по50тисяч гривеньта 600гривень занадання юридичноїдопомоги.28.09.2000ухвалою Судовоїколегії вкримінальних справахПолтавського обласногосуду усправі №1-37накладено арештна квартиру АДРЕСА_2 ,з метоюзабезпечення цивільногопозову потерпілих. З інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, сформованої 12.06.2024 за №382568240, на вказану квартиру зареєстровано обтяження на підставі ухвали Полтавського обласного суду від 28.09.2000. У Лубенському відділі ДВС перебувало зведене виконавче провадження №19843379 з примусового виконання виконавчих листів про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 600,00 грн за надання юридичної допомоги та про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 та ОСОБА_3 (кожного) по 50000 грн моральної шкоди. 30.06.2015 виконавчі провадження закінчені згідно п.8 ч. 1 ст.49 Закону України «Про виконавче провадження» у зв`язку з фактичним повним виконанням рішень. Наявність арешту на вказану квартиру позбавляє ОСОБА_1 права на її приватизацію.

Ухвалою судді Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 07.08.2024 у відкритті провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: Лубенська державна нотаріальна контора, Лубенський відділ державної виконавчої служби у Лубенському районі Полтавської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, виконавчий комітет Лубенської міської ради Лубенського району Полтавської області, про зняття арешту з нерухомого майна відмовлено.

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що, якщо арешт на майно накладено в порядку, передбаченому КПК України, особа, яка вважає, що такими діями порушено її право власності, має право оскаржити такі дії та звернутися до суду про скасування арешту лише в порядку кримінального судочинства. І такий порядок захисту прямо передбачений нормами КПК України та є ефективним. Разом з тим, чинним цивільно-процесуальним законом не передбачена можливість такого захисту в порядку цивільного судочинства. Таким чином, законодавець передбачив відповідний процесуальний порядок розгляду заяви про звільнення майна з-під арешту. У зв`язку із цим, боржник (учасник кримінального провадження, на майно якого накладено арешт) не може пред`являти такий позов, оскільки у судовому процесі він є відповідачем та законом для нього встановлений інший порядок вирішення питання. У разі пред`явлення до суду такого позову в порядку цивільного судочинства суддя має відмовити у відкритті провадження. З огляду на вищевикладене, суддя прийшла до висновку, що дана справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, а тому згідно п. 1 ч. 1 ст. 186 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Постановою Полтавського апеляційного суду від 15.01.2025 ухвала судді Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 07.08.2024 скасована і справа направлена для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована, зокрема, тим, що слідчий суддя, як і прокурор, наділений повноваженнями приймати рішення про припинення цього заходу виключно під час досудового розслідування, розпочатого шляхом внесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань у порядку, встановленому чинним КПК України. Процедури вирішення означених питань за межами кримінального провадження, в тому числі у кримінальній справі, закритій органом досудового слідства до набрання чинності цим Кодексом, КПК України не передбачає. Арешт майна має тимчасовий характер, і його максимально можлива тривалість обмежена часовими рамками досудового розслідування та/або судового розгляду до прийняття процесуального рішення, яким закінчується кримінальне провадження. Відповідно до пункту дев`ятого розділу XI "Перехідні положення" КПК України 2012 року арешт майна, застосований до дня набрання чинності цим Кодексом, продовжує свою дію до його зміни, скасування чи припинення у порядку, що діяв до набрання чинності цим Кодексом. Отже, вимоги про звільнення майна з-під арешту, що ґрунтуються на праві власності на нього, виступають способом захисту зазначеного права (різновидом негаторного позову) і виникають з цивільних правовідносин, відповідно до частини першої статті 19ЦПК України можуть бути вирішені судом цивільної юрисдикції.

Вважаю, що скасовуючи ухвалу судді Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 07.08.2024, колегія суддів апеляційного суду прийшла до помилкового висновку про те, що позовна заява ОСОБА_1 про зняття арешту з квартири підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства.

Як вбачається зі змісту матеріалів, предметом позову ОСОБА_1 є зняття арешту з квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Як вбачається з матеріалів позову, арешт на квартиру АДРЕСА_2 , накладено 28.09.2000 ухвалою Судової колегії в кримінальних справах Полтавського обласного суду у справі №1-37 під час рлзгляду справи по суті з метою забезпечення цивільного позову потерпілих.

Вбачається, що вироком від 24.10.2000 у справі №1-37 ОСОБА_1 засуджено за ст. 93 п. «і» КК України на 11 (одинадцять) років позбавлення волі з відбуттям покарання у виправно-трудовій колонії посиленого режиму. Стягнуто з ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 солідарно моральну (немайнову) шкоду на користь потерпілих ОСОБА_2 та ОСОБА_3 кожному по 50 тисяч гривень та 600 гривень за надання юридичної допомоги.

Таким чином, вирок від 24.10.2000 у справі №1-37 відносно ОСОБА_1 постановлено за правилами КК та КПК України 1960 р.; ОСОБА_1 є учасником кримінального провадження; засуджений та відбув покарання; конфіскація майна судом не була застосована; арешт на майно ОСОБА_1 накладено Полтавським обласним судом для забезпечення цивільного позову; виконавчі провадження, відкриті на виконання вироку від 24.10.2000 у справі №1-37 про стягнення з ОСОБА_1 моральної шкоди на користь потерпілих та 600,00 грн за надання юридичної допомоги, закриті у зв`язку фактичним повним виконанням рішень.

Вважаю, що у даному випадку не має значення та обставина, ким було накладено арешт на майно учасника кримінально провадження постановою слідчого під час досудового розслідування, чи судом при розгляді кримінальної справи. У результаті розгляду кримінальної справи особа була засуджена за вироком суду; цивільний позов судом задоволено; вирок в частині стягнення моральної шкоди та за надання юридичної допомоги засудженою особою виконаний повністю; виконавче провадження закрите; арешт, накладений судом, не скасовано, продовжує існувати, чим порушує права учасника кримінального провадження на здійснення ним права приватизації арештованого майна.

У постановіВерховного Судувід 21.03.2024у справі№953/12593/21Верховний Судпогодився звисновками судівпопередніх інстанцій,що питанняпро скасуванняарешту,за встановленихобставин цієїсправи,який бувнакладений заправилами кримінальногосудочинства 1960року,підлягає розглядуу порядку,визначеному кримінальнимпроцесуальним законом,оскільки арештбуло накладенона майнопозивача (обвинуваченого)під часдосудового слідствау кримінальнійсправі,за результатамирозгляду якоїпостановлено вирок. Разом із тим, відповідно до частини першої статті 409 КПК України 1960 року питання про всякого роду сумніви і протиріччя, що виникають при виконанні вироку, включаючи визначення розміру і розподілення судових витрат, якщо суд не вирішив цих питань, вирішуються судом, який постановив вирок. Тобто, зняття арешту має здійснювати суд, який постановив вирок у кримінальній справі.

Подібний за змістом висновок викладено у постановах Верховного Суду від 30.07.2021 у справі № 185/9002/20 (провадження № 61-9289св21), від 01.12.2021 у справі № 272/469/21 (провадження № 61-14219св21).

Вважаю, що у даній справі ухвала суду першої інстанції постановлена законно, з дотриманням вимог ЦПК України, скасуванню не підлягає. Ззняття арешту має здійснювати суд, який постановив вирок у кримінальній справі, тобто за правилами кримінального судочинства, що є ефективним та належним способом захисту порушеного права, а пред"явлення засудженою особою до потерпілих осіб позову про зняття арешту майже через 25 років після вчинення злочину та через 10 років після виконання вироку (в частині цивільного позову) не передбачено вимогами ЦПК України, оскільки це питання підлягає вирішенню у порядку кримінального судочинства як вирішення судом питань, пов`язаних із виконанням вироку, тобто у порядку розділу VIII Виконання судових рішень КПК України. Позовне провадження у цивільній справі передбачає відкриття провадження, зокрема, повідомлення та виклик відповідачів, а у разі відсутності відповідачів, притягнення їх правонаступників, що у даному випадку є неефективним та неналежним способом захисту порушеного права.

Суддя Полтавського апеляційного суду А. І. Дорош