Ухвала

від 17.01.2025 по справі 314/151/16-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

У х в а л а

17 січня 2025 року

м. Київ

Справа № 314/151/16-ц

Провадження № 61-7263ск24

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду - судді-доповідача Гудими Д. А., суддів Краснощокова Є. В., Пархоменка П. І. - розглянув питання щодо відкриття касаційного провадження

за касаційною скаргою ОСОБА_1 (далі - скаржниця)

на рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 10 липня 2023 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 17 квітня 2024 року

у справі за позовом ОСОБА_2 (далі - позивач) до скаржниці про поділ майна, що є спільною сумісною власністю, та

в с т а н о в и в:

1. У грудні 2015 року позивач звернувся до суду з позовом, у якому просив визнати за ним право особистої приватної власності на таке майно:

- 1/2 частину трикімнатної квартири за адресою: АДРЕСА_1 (далі - квартира), право власності на яку зареєстрували за скаржницею;

- 1/2 частину торгівельного кіоску № 58 (розмір 3,0 м х 4,0 м) вартістю 123 900,00 грн із торговим місцем за адресою: АДРЕСА_2 (далі - торгівельний кіоск), право власності на який зареєстрували за скаржницею;

- 1/2 частину будівлі магазину вартістю 446 040,00 грн за адресою: АДРЕСА_2 (далі - будівля магазину), право власності на яку зареєстрували за скаржницею;

- 1/2 частину земельної ділянки вартістю 20 000,00 грн з кадастровим номером 2321510100:14:002:0028, площею 0,0056 га та цільовим призначенням для будівництва й обслуговування будівель торгівлі за адресою: АДРЕСА_2 , (далі - земельна ділянка), право власності на яку зареєстрували за скаржницею;

- 1/2 частину цінного майна, яке є у квартирі: телевізора «Samsung» вартістю 4 000,00 грн з екраном 22 дюйми; телевізора «Samsung» вартістю 15 000,00 грн з екраном 49 дюймів; телевізора «Samsung» вартістю 4 000,00 грн з екраном 32 дюйми; пилососа вартістю 2 000,00 грн; комп`ютера вартістю 8 000,00 грн; принтера вартістю 2 500,00 грн; шафи у передпокій вартістю 10 000,00 грн; кухонних меблів вартістю 10 000,00 грн; дитячих меблів вартістю 20 000,00 грн; холодильника «LG» вартістю 8 000,00 грн; газової печі «Веко» вартістю 5 000,00 грн; газового котла «Daewoo» вартістю 8 000,00 грн; пральної машини «Gorenje» вартістю 4 000,00 грн. Загальна вартість майна - 100 500,00 грн;

- стягнути зі скаржниці на користь позивача 136 185,00 грн компенсації вартості 1/2 частини легкового автомобіля «Volkswagen Tiguan» 2011 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 (далі - автомобіль), право власності на який зареєстрували за скаржницею, яка продала його 11 лютого 2016 року за 272 370,00 грн;

- стягнути зі скаржниці на користь позивача 156 422,10 грн інфляційних втрат і 28 598,85 грн як три проценти річних.

2. 10 липня 2023 року Вільнянський районний суд Запорізької області ухвалив рішення, згідно з яким позов задовольнив частково: у порядку поділу майна, що є спільною сумісною власністю сторін, визнав за позивачем право особистої приватної власності на 1/2 частину квартири, 1/2 частину будівлі магазину, 1/2 частину земельної ділянки; стягнув зі скаржниці на користь позивача 136 185,00 грн компенсації вартості 1/2 частини автомобіля та 5 332,00 грн судового збору; в задоволенні інших вимог відмовив.

3. 17 квітня 2024 року Запорізький апеляційний суд прийняв постанову, згідно з якою апеляційну скаргу скаржниці залишив без задоволення, рішення суду першої інстанції в оскарженій частині (у частині задоволених вимог) - без змін (в іншій частині рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку скаржниця не оскаржила); стягнув з неї на користь держави 7 888,00 грн судового збору за подання апеляційної скарги.

4. 14 травня 2024 року скаржниця подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просила скасувати зазначені судові рішення у частині задоволення позову й ухвалити у цій частині нове - про відмову в його задоволенні. Обґрунтувала скаргу так:

- підставами касаційного оскарження є: «пункт 1 частини першої, пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України», «підпункти «а», «б», «в» і «г» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України», «пункти 5, 8 частини першої та пункти 1 - 4 частини третьої статті 411 ЦПК України»;

- суди першої й апеляційної інстанцій не врахували висновки, сформульовані у постановах:

(1) Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц та Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 листопада 2023 року у справі № 465/6549/16-ц, про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони; цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона; таку обставину треба доказувати так, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний; відповідно до правил доказування у цивільному процесі лише посилання на факти, без їх доведення належними та допустимими доказами не може бути підставою для задоволення позову;

(2) Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 2 квітня 2019 року у справі № 911/737/18, про те, що у розумінні положень процесуального закону (статей 13, 14, 73, 86, 91, 210 ГПК України) судове рішення може ґрунтуватися лише на тих доказах, які були предметом дослідження й оцінки судом;

(3) Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 грудня 2020 року у справі № 757/28231/13-ц, про те, що належно дослідити поданий стороною доказ (у цьому випадку - договір купівлі-продажу кредитного портфелю, договір про відступлення права вимоги та додатки до них), перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити аргументи на його спростування, - це процесуальний обов`язок суду; якщо подана копія (електронна копія) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу; якщо оригінал письмового доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ суд не бере до уваги.

У вказаній постанові та в постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 січня 2018 року у справі № 161/16891/15-ц, Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 січня 2018 року у справі № 202/1061/15-ц, Верховного Суду України від 27 січня 2016 року у справі № 6-1045цс15, від 20 квітня 2016 року у справі № 3-173гс16, від 6 липня 2016 року у справі № 6-127цс16, від 29 березня 2017 року у справі № 910/25488/15 є висновки про наслідки відсутності витребуваного судом оригіналу документа;

(4) Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 4 червня 2019 року у справі № 916/3156/17, Верховного Суду у складі палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 27 липня 2020 року у справі № 912/686/17, Верховного Суду України від 4 жовтня 2017 року у справі № 914/1128/16, про те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення; таким чином, суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність / відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення / захисту в обраний спосіб;

(5) Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 6 грудня 2022 року у справі № 904/738/22, про те, що створення судом необґрунтованих переваг у поданні й оцінці доказів на етапі розгляду справи першою та апеляційною інстанціями може порушувати принцип рівності прав сторін у процесі; вибіркова оцінка окремих доказів і залишення поза увагою інших доказів, які мають суттєве значення для встановлення обставин справи, можуть мати наслідком порушення принципів рівності та змагальності сторін;

(6) Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 20 червня 2019 року у справі № 632/580/17, про те, що юридичними фактами є певні факти дійсності, з якими норма права пов`язує настання юридичних наслідків, зокрема виникнення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків; за змістом частини третьої статті 11 ЦК України юридичні норми самі по собі не можуть створювати суб`єктивних прав та обов`язків, оскільки необхідна наявність саме юридичного факту;

(7) Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 3 червня 2020 року у справі № 363/4852/17, про те, що відповідно до частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання та підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; тобто державна реєстрація не є способом набуття права власності, вона виступає лише засобом підтвердження фактів набуття чи припинення права власності на нерухоме майно або інших речових прав;

(8) Великої Палати Верховного Суду від 21 грудня 2022 року у справі № 914/608/20, про те, що скасування державної реєстрації речових прав має бути пов`язане з підставою для проведення такої реєстрації, з одночасним визнанням того, хто набуватиме це право (скасувавши державну реєстрацію права власності, суд у рішенні має чітко визначитися з тим, кому саме і яке речове право внаслідок задоволення такого позову належить); сама по собі державна реєстрація не є окремою підставою набуття особою права власності, а є офіційним засвідченням державою набуття цього права;

(9) Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 жовтня 2022 року у справі № 757/64512/16-ц, про те, що суду належить розглянути можливість поділу майна так, щоб не зобов`язувати сторону сплачувати компенсацію;

(10) Великої Палати Верховного Суду від 8 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 та Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 червня 2023 року у справі № 654/3751/18, про те, що якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може вирішити суд (речення перше абзацу другого частини першої статті 71 Сімейного кодексу України; далі - СК України), тобто суд має вирішити переданий на його розгляд спір про поділ спільної сумісної власності саме тоді, коли подружжя не домовилося про порядок такого поділу; вирішення цього спору, зокрема щодо неподільної речі, не має зумовлювати у співвласників потребу після судового рішення домовлятися про порядок поділу цього ж майна, а саме про виплату одному із них компенсації іншим співвласником і про гарантії її отримання; якщо одна зі сторін спору довірила його вирішення суду, відповідний конфлікт треба вичерпати внаслідок ухвалення судового рішення та подальшого його виконання;

(11) Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 серпня 2021 року у справі № 355/1060/16, про те, що для встановлення юридичного статусу майна (особисте чи спільне) визначальним є те, коли мали місце факт і дата набуття (створення) такого майна, а не факт реєстрації прав на нього, що може мати місце після розірвання шлюбу;

(12) Верховного Суду України від 5 квітня 2017 року у справі № 6-399цс17, про те, що належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна; застосовуючи статтю 60 СК України та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й те, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя;

(13) Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 9 лютого 2018 року у справі № 906/538/16, від 27 лютого 2018 року у справі № 925/1121/17, від 20 травня 2020 року у справі № 911/1902/19, про те, що державна реєстрація не є підставою набуття права власності, а лише засвідченням державою вже набутого особою права; тому ототожнювати факт набуття права власності з фактом його державної реєстрації не можна;

(14) Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 4 жовтня 2023 року у справі № 569/24207/21, щодо обов`язкової наявності технічної документації під час поділу земельної ділянки;

(15) Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 січня 2020 року у справі № 711/2302/18, Верховного Суду України від 1 липня 2015 року у справі № 6-612цс15, від 16 грудня 2015 року у справі № 6-2641цс15, від 7 вересня 2016 року у справі № 6-801цс16, про те, що сам по собі факт придбання спірного майна під час шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об`єктів права спільної сумісної власності подружжя;

(16) Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 8 квітня 2020 року справі № 761/310/17, про те, що у ситуації, коли позивач не довів права на позов, суд не вправі робити висновок щодо суті позовних вимог про правомірність або неправомірність дій відповідача, чинність або дійсність укладеного правочину тощо;

- відсутність існування доказів на момент ухвалення рішення суду першої інстанції виключає можливість прийняття судом додаткових доказів незалежно від причин їх неподання позивачем;

- державна реєстрація прав на нерухоме майно не є підставою виникнення права власності. Тому в кожному конкретному випадку під час дослідження судом наявності в особи права власності чи можливості його захисту, перш за все, необхідно встановити підставу, на якій особа набула це право;

- для визначення наявності в особи права володіння нерухомим майном застосовується принцип реєстраційного підтвердження володіння, який полягає в тому, що особа, яка зареєструвала право власності на об`єкт нерухомості, набуває щодо нього всі повноваження власника, визначені в частині першій статті 317 ЦК України, зокрема, право володіння. Державна реєстрація речових прав на нерухоме майно є юридичним фактом, який полягає в офіційному визнанні та підтвердженні державою набутого особою речового права на нерухомість та є елементом в юридичному складі (сукупності юридичних фактів), який зумовлює виникнення речових прав. Реєстрація права власності, хоч і є необхідною умовою, з якою закон пов`язує виникнення речових прав на нерухоме майно, однак реєстраційні дії є похідними від юридичних фактів, на підставі яких виникають, припиняються, переходять речові права, тобто державна реєстрація сама по собі не є способом набуття права власності;

- у випадку розбіжностей оригінали правовстановлюючих документів мають пріоритет над відомостями, розміщеними в державному реєстрі;

- позивач не надав суду належних доказів того, що автомобіль є спільною сумісною власністю подружжя. Не встановивши, що автомобіль придбали за спільні кошти сторін, суди безпідставно стягнули зі скаржниці на користь позивача компенсацію вартості 1/2 частини вартості автомобіля.

Позивач уже намагався повернути автомобіль. Зокрема, він звертався до суду з позовом до скаржниці та ОСОБА_3 про визнання недійсними договорів купівлі-продажу і дарування автомобіля (справа № 314/4732/19). 21 березня 2023 року Запорізький апеляційний суд у тій справі прийняв постанову, згідно з якою відмовив у задоволенні позову та встановив такі факти: перша реєстрація автомобіля відбулася 18 червня 2012 року за невстановленою особою; у матеріалах справи відсутні докази припинення права власності на автомобіль тієї особи; на час розгляду справи автомобіль належав скаржниці на праві особистої приватної власності на підставі договору дарування транспортного засобу від 13 квітня 2016 року, згідно з яким ОСОБА_3 подарував скаржниці автомобіль. Суди у справі № 314/4732/19 не встановили, що автомобіль належав скаржниці на підставі договору купівлі-продажу; відповідні докази не витребували.

У «всіх судових засіданнях» під час розгляду справи № 314/4732/19 позивач і його представник визнали, що їм невідомі «конкретна дата, місце, підстави, ціна набуття у спільну сумісну власність подружжя спірного автомобіля» та «в позивача відсутні жодні документи, які б свідчили, були юридично значущим підтвердженням факту набуття за спільні кошти у спільну сумісну власність подружжя спірного автомобіля».

Скаржниця вважає, що висновки судів у справі № 314/4732/19 «не є "преюдиційними"»;

- суди визнали за позивачем право на 1/2 частину земельної ділянки за відсутності належного документа про право власності на неї. Фактично шлюбні відносини сторін припинені з жовтня 2015 року. Право власності на земельну ділянку за скаржницею зареєстрували 19 лютого 2019 року, тобто після припинення ведення сторонами спільного господарства;

- суди безпідставно задовольнили вимогу про визнання за позивачем права власності на 1/2 частину будівлі магазину. Об`єкт нерухомості на провулку Гнаровському у місті Вільнянськ є самочинним або незавершений будівництвом;

- згідно з пунктами 2.1, 4.1, 5.1 договору купівлі-продажу квартири від 26 квітня 2011 року:

(1) за погодженням сторін (продавчиня - ОСОБА_4 ; покупці - позивач і скаржниця) купівля-продаж квартири вчиняється з розстроченням платежу за 208 000,00 грн, із яких: 144 000,00 грн (69 % вартості квартири) скаржниця сплатила продавчині до підписання договору; решту - 64 000,00 грн (31 % вартості квартири) - скаржниця зобов`язується сплатити до 31 грудня 2011 року;

(2) право власності виникає лише за умови сплати вартості квартири у повному обсязі, що має бути підтверджено відповідною заявою продавчині про повний розрахунок, справжність підпису якої має бути засвідчено нотаріально.

Позивач не надав належного доказу на підтвердження виконання відкладальної умови договору купівлі-продажу - набуття сторонами права власності на квартиру. Тому суди передчасно виснували про задоволення вимоги про визнання за позивачем права власності на 1/2 частину квартири.

5. 20 червня 2024 року Верховний Суд у складі судді Другої судової палати Касаційного цивільного суду постановив ухвалу, згідно з якою залишив касаційну скаргу без руху та встановив для усунення недоліків останньої десятиденний строк із дня вручення тієї ухвали. Скаржниця мала: вказати дату отримання копії постанови суду апеляційної інстанції та за наявності надати докази на підтвердження цієї дати; подати до суду копії клопотань про звільнення (зменшення, відстрочення, розстрочення) від сплати судового збору та зупинення виконання судових рішень із додатками для позивача; надати документ про сплату 7 308,00 грн судового збору (розмір за попереднім розрахунком) та його копію для позивача.

6. 17 липня 2024 року скаржниця подала до Верховного Суду заяву про усунення недоліків, у якій повідомила про те, що отримала копію постанови апеляційного суду 3 травня 2024 року. На підтвердження цього надала копію конверта, в якому з апеляційного суду надійшло відправлення із трек-номером 0600914823932 з оскарженою постановою і роздруківку з вебсайту «Укрпошта» про рух цього відправлення. До заяви додала: квитанцію до платіжної інструкції на переказ готівки 0.0.3768104635.1 від 17 липня 2024 року про сплату 7 308,00 грн судового збору; копії квитанції, касаційної скарги («оновленої») та клопотання про зупинення виконання судових рішень із додатками для інших учасників справи.

7. Одержавши касаційну скаргу, оформлену відповідно до вимог статті 392 цього Кодексу, колегія суддів у складі трьох суддів вирішує питання про відкриття касаційного провадження (про відмову у відкритті касаційного провадження) (частина перша статті 394 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України)).

8. Верховний Суд вважає, що є підстави для відкриття касаційного провадження. Касаційна скарга подана у передбачений законом строк і з дотриманням вимог статті 392 ЦПК України. У касаційній скарзі є доводи, які потребують перевірки, щодо передбачених пунктами 1 і 4 частини другої статті 389 ЦПК України підстав для касаційного оскарження.

9. Скаржниця додала до касаційної скарги клопотання, у якому просила зупинити виконання рішення суду першої інстанції у частині стягнення 136 185,00 грн компенсації вартості 1/2 частини автомобіля і 5 332,00 грн судового збору та постанови апеляційного суду у частині стягнення 7 888,00 грн судового збору. Обґрунтувала клопотання так:

- на час подання касаційної скарги позивач отримав виконавчі листи та звернувся з ними до Вільнянського відділу державної виконавчої служби Південно-Східного управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (далі - ДВС), на підставі яких відкрили виконавчі провадження № 73037618 і № 73037034 про стягнення зі скаржниці на користь позивача 136 185,00 грн (компенсації вартості 1/2 частини автомобіля) та 5 332,00 грн (судового збору);

- на кошти та майно скаржниці наклали арешти, унаслідок чого її банківські рахунки заблоковані;

- у разі задоволення касаційної скарги поворот виконання рішення буде неможливим;

- зупинення виконання судових рішень необхідне для забезпечення збалансованості інтересів сторін, запобігання порушенню прав осіб, які не брали участі у справі.

До клопотання скаржниця додала, зокрема, два виконавчі листи Вільнянського районного суду Запорізької області від 29 серпня 2023 року у справі № 314/151/16-ц про стягнення з неї на користь позивача 136 185,00 грн і 5 332,00 грн; постанови державного виконавця ДВС: (1) про відкриття виконавчого провадження № 73037618 від 13 жовтня 2023 року на підставі виконавчого листа № 314/151/16-ц від 29 серпня 2023 року про стягнення зі скаржниці на користь позивача 136 185,00 грн; (2) про арешт коштів боржника від 13 жовтня 2023 року у ВП № 73037618; (3) про арешт майна боржника від 17 жовтня 2023 року у ВП № 73037618; (4) про арешт коштів боржника від 27 жовтня 2023 року у ВП № 73037618; (5) про відкриття виконавчого провадження № 73037034 від 13 жовтня 2023 року на підставі виконавчого листа № 314/151/16-ц від 29 серпня 2023 року про стягнення зі скаржниці на користь позивача 5 332,00 грн судового збору.

9.1. За наявності клопотання особи, яка подала касаційну скаргу, суд у разі необхідності вирішує питання про зупинення виконання рішення (ухвали) суду або зупинення його дії (абзац другий частини восьмої статті 394 ЦПК України).

9.2. Суд касаційної інстанції за заявою учасника справи або за своєю ініціативою може зупинити виконання оскарженого рішення суду або зупинити його дію (якщо рішення не передбачає примусового виконання) до закінчення його перегляду в касаційному порядку. Про зупинення виконання або зупинення дії судового рішення постановляється ухвала (частини перша та друга статті 436 ЦПК України).

9.3. Метою вирішення питання про зупинення виконання (дії) судового рішення є недопущення порушення прав, свобод та охоронюваних законом інтересів особи, яка подала касаційну скаргу й інших осіб, які беруть участь у справі, якщо такі наслідки можуть настати у зв`язку з виконанням (дією) судового рішення. З огляду на докази, які надала скаржниця, Верховний Суд вважає, що заяву про зупинення виконання оскаржених судових рішень необхідно задовольнити частково.

9.4. Скаржниця підтвердила, що стосовно неї відбувається примусове виконання рішення суду першої інстанції у частині стягнення 136 185,00 грн і 5 332,00 грн. На підтвердження відкриття виконавчого провадження з виконання постанови апеляційного суду у частині стягнення судового збору у розмірі 7 888,00 грн доказів не надала. Тому слід зупинити виконання рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 10 липня 2023 року у частині стягнення зі скаржниці на користь позивача 136 185,00 грн і 5 332,00 грн до закінчення перегляду цього рішення у касаційному порядку.

Керуючись статтями 260, 261, 389, 394, 395, 436 ЦПК України, Верховний Суд

у х в а л и в :

1. Відкрити касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 10 липня 2023 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 17 квітня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна, що є спільною сумісною власністю.

2. Витребувати з Вільнянського районного суду Запорізької області цивільну справу № 314/151/16-ц.

3. Зупинити виконання рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 10 липня 2023 року у частині стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 136 185,00 грн грошової компенсації вартості 1/2 частини автомобіля та 5 332,00 грн судового збору до закінчення його перегляду у касаційному порядку.

4. Надіслати учасникам справи копії касаційної скарги та доданих до неї матеріалів; роз`яснити їм право подати відзив на касаційну скаргу, який за формою і змістом має відповідати вимогам статті 395 ЦПК України, впродовж десяти днів із дня отримання цієї ухвали.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання й оскарженню не підлягає.

Судді Д. А. Гудима Є. В. Краснощоков П. І. Пархоменко