Рішення

від 17.01.2025 по справі 453/1069/24

СКОЛІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 453/1069/24

№ провадження 2/453/75/25

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 січня 2025 року Сколівський районний суд Львівської області у складі:

головуючого - судді Курницької В.Я.;

секретаря судового засідання Бендеш А.І.;

позивача - ОСОБА_1 ;

представника позивача - ОСОБА_2 ;

представника відповідача - Берестень В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Сколе в порядку спрощеного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного податкового університету про визнання незаконним та скасування наказу про переведення на посаду, наказу про застосування дисциплінарного стягнення, наказу про звільнення за прогул, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди,-

в с т а н о в и в:

До Сколівського районного суду Львівської області 30 червня 2024 року за допомогою системи «Електронний суд» в порядку цивільного судочинства звернулась позивач ОСОБА_1 до відповідача Державного податкового університету про визнання незаконним та скасування наказу про переведення на посаду, наказу про застосування дисциплінарного стягнення, наказу про звільнення за прогул, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 19 червня 2017 року її було прийнято на посаду професора кафедри теорії права та держави Університету Державної фіскальної служби України відповідно до наказу № 342-к від 16 червня 2017 року та у її трудову книжку працівником відділу кадрів Університету державної фіскальної служби України внесено запис за № 35 від 20 червня 2017 року про прийняття її на роботу на посаду професора кафедри теорії права та держави на період до проведення конкурсу на контрактних умовах на підставі наказу ректора Університету Державної фіскальної служби України Пашка П.В № 342-к від 16 червня 2017 року. Наступний запис у трудовій книжці вчинено за №36 від 16 червня 2017 року про те, що «запис за №35 від 20 червня 2017 року є недійсним». Постановою Львівського апеляційного суду від 30 вересня 2020 року, яка набрала законної сили, у справі № 453/1174/17 визнано недійсним запис №36 у її трудовій книжці від 16 червня 2017 року, поновлено її з 19 червня 2017 року на посаді професора кафедри теорії права та держави Університету державної фіскальної служби України відповідно до наказу №342-к від 16 червня 2017 року; стягнуто з Університету державної фіскальної служби України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 19 червня 2017 року по 30 вересня 2020 року в сумі 414 860, 75 грн з урахуванням обов`язкових платежів та зборів, які підлягають сплаті з даної суми, та 5 000 грн моральної шкоди.; у решті позовних вимог - відмовлено. Ухвалами Верховного Суду від 18 травня 2021 року та від 09 серпня 2021 року відмовлено Університету державної фіскальної служби України у відкритті касаційного провадження за касаційними скаргами на постанову Львівського апеляційного суду від 30 вересня 2020 року у справі № 453/1174/17. 06 вересня 2021 року Університет державної фіскальної служби України, оплативши визначений судом середній заробіток за час вимушеного прогулу з 19 червня 2017 року по 30 вересня 2020 року та моральну шкоду, лише частково виконав судове рішення.

На виконання постанови Львівського апеляційного суду від 30 вересня 2020 року у справі № 453/1174/17 Університетом Державної фіскальної служби України видано наказ від 02 вересня 2021 року № 508-к «Про поновлення на посаді ОСОБА_1 », яким формально поновлено на посаді професора кафедри теорії права та держави Університету державної фіскальної служби України з 19 червня 2017 року (пункт 1 зазначеного наказу).

У пункті 2 вказаного наказу № 508-к від 02 вересня 2021 року «Про поновлення на посаді ОСОБА_1 » зазначено, що вважати трудові правовідносини з професором кафедри теорії права та держави Університету державної фіскальної служби України ОСОБА_1 припиненими 31 серпня 2017 року у зв`язку із закінченням строку трудового договору (п. 2 ч. 1 ст. 36 КЗпП України). Постановою Львівського апеляційного суду від 19 грудня 2023 року та рішенням Сколівського районного суду від 30 березня 2023 року у нескасованій апеляційним судом частині, які є преюдиційними для даних правовідносин, у справі № 453/1443/21 визнано незаконним та скасовано наказ Університету державної фіскальної служби України № 508-к від 02 вересня 2021 «Про поновлення на посаді ОСОБА_1 » в частині п. 2 вказаного наказу щодо «Вважати трудові правовідносини з професором кафедри теорії права та держави Університету державної фіскальної служби України ОСОБА_1 припиненими 31 серпня 2017 року у зв`язку із закінченням строку трудового договору»; стягнуто з Державного податкового університету в її користь 412 210, 79 гривень середнього заробітку за затримку виконання рішення суду та 1 000 грн.моральної шкоди.

На виконання постанови Львівського апеляційного суду від 19 грудня 2023 року у справі № 453/1443/21 Державним податковим університетом видано наказ від 10 травня 2024 року №158-к «Про переведення», яким переведено її з посади професора кафедри теорії права та держави Університету державної фіскальної служби України на посаду професора кафедри теорії та історії держави і права Державного податкового університету з 13 травня 2024 року на 1 ставку за основним місцем роботи згідно з встановленого навчального навантаження; оплата праці згідно з штатним розписом за 20 тарифним розрядом за рахунок коштів спеціального фонду.

Наказом Державного податкового університету від 30 травня 2024 року № 185-к за порушення трудової дисципліни (за прогули без поважних причин) до неї застосовано дисциплінарне стягнення у виді звільнення.

Наказом від 31 травня 2024 року № 186-к позивачку звільнено з роботи 31 травня 2024 року на підставі пункту 4 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) за прогули без поважних причин.

Зазначає, що приймаючи оспорюваний наказ від 10 травня 2024 року №158-к «Про переведення», роботодавець не дотримався вимог трудового законодавства, чим порушив її права як працівника, оскількивідповідачем не було дотримано порядок повідомлення її про зміну істотних умов праці, оскільки повідомлено позивача про їх зміну уже після запровадження таких умов.

Також вважає зазначені у наказі підстави для її звільнення безпідставними, оскільки вона не вчиняла прогулів. Зокрема, невихід працівника на роботу у зв`язку з незаконним переведенням не можна вважати прогулом без поважних причин.

Окрім того, наголошує, що зверталась до керівництва Університету із заявами від 07 травня 2024 року та від 14 травня 2024 року про надання невикористаної щорічної відпустки за 2017-2018 н.р. у кількості 56 календарних днів як особі з інвалідністю, однак відповідач, який у свою чергу зобов`язаний був на виконання вимог закону надати таку відпуску, безпідставно цього не зробив, чим порушив її права працівника.

Невихід позивачки на роботу також зумовлений саме поважними причинами, оскільки відповідач не забезпечив організаційні та технічні умови для виконання нею її посадових обов`язків.

Фактично її звільнення відбулося у зв`язку із неприязними стосунками, що упродовж тривалого часу склалися між нею та керівництвом Державного податкового університету, оскільки за період з 2017 року вона вже втретє оскаржує своє незаконне звільнення.

Посилаючись на те, що її звільнення відбулося з порушенням вимог трудового законодавства, що завдало їй моральних страждань та призвело до погіршення стану здоров`я, позивачка просила:визнати незаконним та скасувати наказ Державного податкового університету від 10 травня 2024 року №158-к «Про переведення»; визнати протиправними дії Державного податкового університету щодо розгляду її заяв від 07 травня 2024 року та від 14 травня 2024 року при вирішенні питання про надання їй як особі з інвалідністю відповідно до ст. 10 Закону України «Про відпустки» невикористаної щорічної відпустки за 2017-2018 навчальний рік у кількості 56 календарних днів та визнати незаконною відмови відповідача (які оформлені листами 1465/01-23 від 10 травня 2024 року та 1557/01-23 від 20 травня 2024 року) видати наказ про надання їй з 07 травня 2024 року та з 14 травня 2024 року невикористаної щорічної відпустки за 2017-2018 навчальний рік у кількості 56 календарних днів як особі з інвалідністю на підставі її заяви від 07 травня 2024 року та від 14 травня 2024 року; визнати незаконною відмову Державного податкового університету у наданні їй невикористаної щорічної відпустки за 2017-2018 навчальний рік у кількості 56 календарних днів як особі з інвалідністю та встановити зобов`язання відповідачу повторно розглянути її заяви від 07 травня 2024 року та від 14 травня 2024 року про надання невикористаної щорічної відпустки за 2017-2018 н.р. у кількості 56 календарних днів як особі з інвалідністю; визнати незаконним та скасувати наказ Державного податкового університету від 30.05.2024 № 185-к «Про дисциплінарне стягнення до ОСОБА_1 »; визнати незаконним та скасувати наказ Державного податкового університету від 31.05.2024 № 186-к «Про звільнення ОСОБА_1 »; поновити її на займаній посаді; стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 01.06.2024 по дату ухвалення судового рішення у справі, моральну шкоду в сумі 10 000,00 грн. та понесені судові витрати.

30 липня 2024 року представник відповідача за довіреністю Берестень Вадим Валерійович надіслав на адресу суду за допомогою системи «Електронний суд» відзив, в якому зазначив, що ОСОБА_1 фактично перебувала у трудових відносинах з Державним податковим Університетом, але через правонаступництво, з метою забезпечення її гарантій, необхідно в першу чергу було перевести Позивачку із УДФСУ до ДПУ, а це можливо було зробити тільки шляхом отримання від неї власноруч написаних заяв, внесенням відповідних записів в трудову книжку, якої у ДПУ немає, оскільки ОСОБА_1 жодного разу не вийшла на зв`язок з ДПУ навіть і шляхом телефонних розмов. Крім того, зазначає, що Університет був зацікавлений в тому щоб ОСОБА_1 приступила до своїх трудових обов`язків, а тому провів ряд заходів для виділення навчального навантаження, про що неодноразово повідомляв ОСОБА_1 , зокрема, листом від 27 березня 2024 року № 978/01-23, з яким Університет звернувся до ОСОБА_1 та повідомив, що з метою реалізації права ОСОБА_1 на працю, беручи до уваги реорганізацію Університету державної фіскальної служби, втрату низки документів через російську військову агресію, довготривалі судові спори, виконання вимог приписів КЗпП, з метою ознайомлення із навчальним навантаженням, посадовою інструкцією, розкладом, графіком роботи Університету, а також із нормативно-правовими документами, наказами, рішеннями та актами, що стосуються діяльності Університету в цілому та ін. протягом трьох робочих днів з дати отримання цього листа повідомити на офіційну електронну пошту Державного податкового університету 11.02@dpu.edu.ua або на офіційну поштову адресу: вул. Університетська, 31, м. Ірпінь, 08205 про дату та час прибуття ОСОБА_1 до Університету. Крім цього, листом від 11 квітня 2024 року № 1152/01-23 відповідач повторно звернувся до ОСОБА_1 та просив ОСОБА_1 протягом трьох робочих днів з дати отримання цього листа повідомити на офіційну електронну пошту Університету ІНФОРМАЦІЯ_1 або на офіційну поштову адресу: вул. Університетська, 31, м. Ірпінь, 08205 про дату та час прибуття ОСОБА_1 до Університету. Вказані листи, як стверджує відповідач, позивачем залишено без реагування. Листом від 03 травня 2024 року № 1384/01-23 відповідач знову звернувся до ОСОБА_1 та зазначив, що Сколівський районний суд ухвалив рішення в справі № 453/1443/21, згідно з яким скасовано п. 2 наказу УДФСУ № 508-к «Про поновлення на посаді ОСОБА_1 », разом з тим п. 1 вищезгаданого наказу залишився чинним, тож ОСОБА_1 перебуває на посаді професора кафедри теорії права та держави неіснуючого УДФСУ, про що неодноразово було зазначено. ДПУ потрібно виконувати рішення суду, отже є необхідність переведення ОСОБА_1 з неіснуючої посади професора кафедри теорії права та держави неіснуючого УДФСУ на аналогічну посаду професора кафедри теорії та історії держави і права Навчально наукового інституту права Державного податкового університету (про, що було відомо ще з моменту винесення рішення Сколівським районним судом Львівської області), щоб ОСОБА_1 нарешті змогла приступили до виконання своїх обов`язків, що неможливо зробити без власноруч написаної заяви ОСОБА_1 , внесення записів у трудову книжку з одночасною подачею необхідних документів, перелік яких зазначався Університетом в попередніх листах. 07 травня 2024 року ОСОБА_1 самостійно написала та направила поштою (знову ж таки, поштою, без особистого візиту чи телефонного дзвінка) заяву на переведення професора кафедри теорії права та держави Університету державної податкової служби України переведено на посаду професора кафедри теорії та історії держави і права Державного податкового університету. Зазначає відповідач у відзиві і про те, що Листом від 10 травня 2024 року № 1465/01-23 Університет повідомив ОСОБА_1 , що згідно з наказом від 10 травня 2024 року № 158-к «Про переведення» ОСОБА_1 , професора кафедри теорії права та держави Університету державної податкової служби України переведено на посаду професора кафедри теорії та історії держави і права Державного податкового університету з 13 травня 2024 року на 1 ставку за основним місцем роботи, згідно зі встановленим навчальним навантаженням. Підстава - заява ОСОБА_1 від 07 травня 2024 року, яка була отримана Університетом та зареєстрована 10.05.2024, картка навчального навантаження науковопедагогічного працівника кафедри теорії та історії держави та права на 2023-2024 н. р. ОСОБА_1 . Крім того, Університет надав для ознайомлення картку навчального навантаження науково-педагогічного працівника кафедри теорії історії держави і права на 2023- 2024 н. р. ОСОБА_1 , д. н. з держ. упр., професора, професора кафедри. Другий примірник після ознайомлення відповідач просив повернути до навчального відділу Університету. Також Університет надсилав витяг з наказу від 10 травня 2024 року № 613 «Про внесення змін до навчального навантаження науково-педагогічних працівників на 2023/2024 навчальний рік, затвердженого наказом Університету від 31 серпня 2023 № 1013 (зі змінами)». Крім того було надано посилання на розклад викладача, який доступний для перегляду за адресою https://asu.dpu.edu.ua/, розділ «Розклад». ОСОБА_1 була проінформована листом від 20 травня 2024 № 1557/01-23, що у зв`язку із активними бойовими діями на території України, які унеможливлюють прибуття всіх здобувачів вищої освіти до Університету та забезпечення їм безпечних умов навчання, починаючи з 15 січня 2024 року і до кінця ІІ семестру 2023/2024 н. р., освітній процес здійснюється в очній, змішаній або дистанційній формі. Також передбачено, що у період з 15 січня 2024 року і до кінця ІІ семестру 2023/2024 н. р., для здобувачів 1-го, 2- го та 4-го курсів денної форми навчання першого (бакалаврського) рівня вищої освіти - очний формат навчання. Також листом від 10 травня 2024 року № 1465/01-23 було повідомлено, що заняття в очному форматі у ОСОБА_1 розпочались 16 травня 2024 року (згідно з розкладом), а тому своєчасне прибуття до Університету 13 травня 2024 року, не призвело би до наслідків у вигляді звільнення, за результатами дисциплінарного провадження щодо професора кафедри теорії та історії держави і права ОСОБА_1 , д. н. держ. упр., професора відповідно до Наказу Державного податкового університету від 21.05.2024 № 650, на яке листом від 22 травня 2024 року № 1576/01-23 Університет просив з`явитись ОСОБА_1 на засідання дисциплінарної комісії, яке відбулось 30 травня 2024 року о 13:00 в кабінеті А 205. Проте ОСОБА_1 так і не з`явилась на своє робоче місце та на засідання дисциплінарної комісії. Відтак, відповідач наголошує, що своїми навмисними діями ОСОБА_1 вимусила Університет видати наказ від 30 травня 2024 року № 185-к «Про дисциплінарне стягнення» у зв`язку із порушенням трудової дисципліни було застосовано до ОСОБА_1 дисциплінарне стягнення згідно до п.2 ст. 147 КЗпП України у вигляді звільнення за п.4 ч.1 ст. 40 КЗпП України (за прогули без поважних причин). Щодо ненадання позивачу відпустки, відповідач зазначає, що керуючись ст. 12 ЗУ «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» Університет відмовив у наданні відпустки Позивачці, про що проінформував її, а також проінформував про реквізити наказу Мінфіну щодо визнання Університету критично важливим. Щодо вимоги позивача про стягнення моральної шкоди, відповідач наголосив, що ОСОБА_1 не довела наявності своїх втрат та розрахунку щодо розміру, не надала належних, допустимих та достовірних доказів цього факту у порядку, встановленому процесуальним законодавством. На підставі викладеного просив в задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до Державного податкового університету відмовити.

Крім цього, 13 січня 2025 року представник відповідача за довіреністю ОСОБА_3 надіслав на адресу суду за допомогою системи «Електронний суд» додаткові пояснення у справі, в яких надав детальні пояснення щодо обставин, наведених у відзиві з урахуванням вже досліджених станом на час подання пояснень доказів.

Позивач ОСОБА_1 та представники позивача ОСОБА_2 , ОСОБА_4 у судових засіданнях позовні вимоги підтримали, просили їх задоволити.

Представник відповідача Державного податкового університету Берестень Вадим Валерійович у судових засіданнях заперечив щодо задоволення позовних вимог, покликаючись на обставини, викладені у відзиві.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши зібрані по справі докази, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, повно, об`єктивно та всебічно з`ясувавши та перевіривши усі обставини справи, на які сторони посилаються, суд дійшов до таких висновків.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов`язків має право на справедливий судовий розгляд.

Відповідно до статті 55 Конституції України кожен має право будь-якими не забороненими законом способами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Відповідно до статей 15, 16 ЦК України та ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини другої статті 16 ЦК України).

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частини перша та друга статті 5 ЦПК України).

Як вбачається зі змісту ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Статтею 81 ЦПК України на сторін покладено обов`язок доказування і подання доказів. Це положення є одним із найважливіших наслідків принципу змагальності. Кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Частиною 1 ст. 76 ЦПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України).

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Виходячи із наведених вище процесуальних норм, суд встановив наступні обставини справи та відповідні їм правовідносини.

Згідно з частиною третьою статті 6 Закону України «Про доступ до судових рішень» суд при здійсненні судочинства може використовувати текст судового рішення, який опубліковано офіційно або внесено до Єдиного державного реєстру судових рішень.

До Єдиного державного реєстру судових рішень внесено судові рішення, ухвалені судами всіх інстанцій: у справі № 453/1174/17 за позовомОСОБА_1 до Університету державної фіскальної служби України за участю третьої особи Пашка Павла Володимировича про визнання запису у трудовій книжці недійсним, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення упущеної вигоди, відшкодування моральної шкоди; у справі №453/1443/21за позовом ОСОБА_1 до Державного податкового університету про визнання незаконним та скасування наказу в частині поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за затримку виконання рішення суду та відшкодування моральної шкоди.

Судами у вказаних справах встановлено, що 19 червня 2017 року позивачку ОСОБА_1 було прийнято на посаду професора кафедри теорії права та держави Університету Державної фіскальної служби України відповідно до наказу № 342-к від 16 червня 2017 року. У трудову книжку ОСОБА_1 працівником відділу кадрів Університету державної фіскальної служби України внесено запис за № 35 від 20 червня 2017 року про прийняття її на роботу на посаду професора кафедри теорії права та держави на період до проведення конкурсу на контрактних умовах, який внесено на підставі наказу ректора Університету Державної фіскальної служби України Пашка П.В. № 342-к від 16 червня 2017 року. Наступний запис у трудовій книжці вчинено за №36 від 16 червня 2017 року про те, що «запис за №35 від 20 червня 2017 року є недійсним».

Згідно з постановою Львівського апеляційного суду від 30 вересня 2020 року, яка набрала законної сили, у справі № 453/1174/17 визнано недійсним запис №36 у трудовій книжці позивачки від 16 червня 2017 року; поновлено позивачку з 19 червня 2017 року на посаді професора кафедри теорії права та держави Університету державної фіскальної служби України відповідно до наказу №342-к від 16 червня 2017 року; стягнуто з Університету державної фіскальної служби України на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи 19 червня 2017 року по 30 вересня 2020 року в сумі 414 860,75 грн з урахуванням обов`язкових платежів та зборів, які підлягають сплаті з даної суми; стягнуто з Університету державної фіскальної служби України на користь позивача 5 000 грн моральної шкоди; у решті позовних вимог відмовлено; стягнуто з Університету державної фіскальної служби України на користь позивача 1 866,79 грн. судового збору.

Ухвалами Верховного Суду від 18 травня 2021 року та від 09 серпня 2021 року у відкритті касаційного провадження за касаційними скаргами Університету державної фіскальної служби України на постанову Львівського апеляційного суду від 30 вересня 2020 року у справі № 453/1174/17 - відмовлено.

На виконання постанови Львівського апеляційного суду від 30 вересня 2020 року у справі № 453/1174/17 в.о. ректора Університету державної фіскальної служби України В. Унинець-Ходаківською було видано наказ № 509-к від 02 вересня 2021 року, яким поновлено ОСОБА_1 на посаді професора кафедри теорії права та держави Університету державної фіскальної служби України з 19 червня 2017 року.

Відповідно до п.2 вказаного наказу трудові відносини з професором кафедри теорії права та держави Університету державної фіскальної служби України ОСОБА_1 вирішено вважати припиненими 31 серпня 2017 року у зв`язку із закінченням строку трудового договору, у відповідності до п.2 ч.1 ст. 36 КЗпП України.

Постановою Львівського апеляційного суду від 19 грудня 2023 року та рішенням Сколівського районного суду від 30 березня 2023 року у нескасованій апеляційним судом частині у справі №453/1443/21 визнано незаконним та скасовано наказ Університету державної фіскальної служби України № 508-к від 02 вересня 2021 «Про поновлення на посаді ОСОБА_1 » в частині п. 2 вказаного наказу щодо «Вважати трудові правовідносини з професором кафедри теорії права та держави Університету державної фіскальної служби України ОСОБА_1 припиненими 31 серпня 2017 року у зв`язку із закінченням строку трудового договору»; стягнуто з Державного податкового університету на користь позивачки 412 210,79 грн. середнього заробітку за затримку виконання рішення суду; стягнуто з Державного податкового університету на користь позивачкиморальну шкоду в сумі 1 000 грн.; у задоволенні решти позовних вимог - відмовлено; стягнуто з Державного податкового університету на користь позивачкисплачений судовий збір у сумі 1 816 грн.

Згідно з частиною четвертою статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2018 року в справі № 753/11000/14-ц (провадження № 61-11сво17) вказано: «Преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акту».

Матеріалами справи також встановлено, що листом відповідача Державного податкового університету від 27 березня 2024 року № 978/01-23 «Щодо виконання рішення суду» повідомлено позивачку ОСОБА_1 про те, що на виконання рішення Сколівського районного суду Львівської області від 30 березня 2023 у справі № 453/1443/21 Державний податковий університет своїм наказом від 27 березня 2024 року № 108-кскасував п. 2 наказу Університету державної фіскальної служби України № 508-к від 02 вересня 2021 року «Про поновлення на посаді ОСОБА_1 » та з метою реалізації права позивачки на працю запрошено її ознайомитися з навчальним навантаженням, посадовою інструкцією, розкладом, графіком роботи Університету, із нормативно-правовими документами, наказами, рішеннями та актами, що стосуються діяльності Університету в цілому та ін.,а також містило прохання протягом трьох робочих днів з дати отримання листа повідомити на офіційну електронну пошту Університету: 11.02@dpu.edu.ua або на офіційну поштову адресу: вул. Університетська, 31, м. Ірпінь, 08205 про дату та час прибуття.Даних про ознайомлення позивачки з даним листом матеріали справи не містять.

Листом відповідача Державного податкового університету від 11 квітня 2024 року №1152/01-23 «Щодо виконання рішення суду» повторно запрошено позивачку ОСОБА_1 прибути до Університету та ознайомитися з навчальним навантаженням, посадовою інструкцією, розкладом, графіком роботи Університету, з виділеним їй робочим місцем, із нормативно-правовими документами, наказами, рішеннями та актами, що стосуються діяльності Університету в цілому та ін., та протягом трьох робочих днів з дати отримання цього листа повідомити на офіційну електронну пошту Університету: 11.02@dpu.edu.ua або на офіційну поштову адресу: вул. Університетська, 31, м. Ірпінь, 08205 про дату та час прибуття.Даних про ознайомлення позивачки з даним листом матеріали справи не містять.

Також матеріалами справи встановлено, що листом відповідача Державного податкового університету від 03 травня 2024 року № 1384/01-23 «Щодо виконання рішення суду» повідомлено позивачку ОСОБА_1 про те, що в межах виконання рішення Сколівського районного суду Львівської області від 30 березня 2023 року у справі № 453/1443/21 для неї є аналогічна посада професора кафедри теорії та історії держави і права Навчально-наукового інституту права Державного податкового університету та запитано її згоду на її переведення на посаду професора кафедри теорії та історії держави і права Навчально-наукового інституту права Державного податкового університету.Даних про ознайомлення позивачки з даним листом матеріали справи не містять.

У відповідь на вказаний лист Державного податкового університету від 03 травня 2024 року № 1384/01-23 позивачка надала згоду на її переведення на аналогічну посаду професора кафедри теорії та історії держави і права Навчально-наукового інституту права Державного податкового університету, направивши відповідну заяву-згоду від 07.05.2024 на ім`я В.о. ректора Державного податкового університету доц. Серебрянського Д.М. засобами поштового зв`язку АТ «Укрпошта» за №7904908509023 від 07 травня 2024 року на офіційну поштову адресу Університету: вул. Університетська, 31, м. Ірпінь, 08205 тана офіційну електронну пошту відповідача: 11.02@dpu.edu.ua, про що наявні відповідні докази у матеріалах справи.

Разом з тим, позивачка звернулася до відповідача із заявою від 07 травня 2024 року про надання їй щорічної відпустки за період 2017-2018 рр. з дня переведення на посаду в Державному податковому університеті, направивши таку заяву на ім`я В.о. ректора Державного податкового університету доц. Серебрянського Д.М.засобами поштового зв`язку АТ «Укрпошта» за №7904908509023 від 07 травня 2024 року на офіційну поштову адресу Університету: вул. Університетська, 31, м. Ірпінь, 08205 та на офіційну електронну пошту відповідача: 11.02@dpu.edu.ua, про що наявні відповідні докази у матеріалах справи.

Окрім цього, матеріалами цієї справи підтверджено, що засобами поштового зв`язку АТ «Укрпошта» за №7904908509023 від 07 травня 2024 року на офіційну поштову адресу відповідача: вул. Університетська, 31, м. Ірпінь, 08205 разом із зазначеними вище заявами позивачкою також направлено копії таких документів: паспорта та реєстраційного номера облікової картки платника податків, свідоцтва про шлюб, диплома про науковий ступінь, документа про вчене звання, документів про освіту, пенсійного посвідчення.

Відповідно до наказу Державного податкового університету від 10 травня 2024 року №158-к «Про переведення» на виконання рішення Львівського апеляційного суду від 19 грудня 2023 року по справі № 453/1443/21 за позовною заявою ОСОБА_1 , відповідно до наказу Міністерства фінансів України від 01 листопада 2021 року № 574 «Деякі питання утворення Державного податкового університету» на виконання розпорядження Кабінету Міністрів України від 06 жовтня 2021 року № 1202 «Про утворення державного податкового університету», керуючись ч. 1, 3. ст. 32 КЗпП України та ст. 29 КЗпП України, переведено позивачку ОСОБА_1 , професора кафедри теорії права та держави Університету державної фіскальної служби України на посаду професора кафедри теорії та історії держави і права Державного податкового університету з 13 травня 2024 року на 1 ставку за основним місцем роботи згідно з встановленого навчального навантаження; оплата праці згідно з штатним розписом за 20 тарифним розрядом за рахунок коштів спеціального фонду.

Підставою прийняття вказаного наказу відповідача від 10 травня 2024 року №158-к «Про переведення» зазначено: заява ОСОБА_1 від 07 травня 2024 року, картка навчального навантаження науково-педагогічного працівника кафедри теорії та історії держави та права на 2023-2024 н.р. ОСОБА_1 .

Судом встановлено, що матеріали справи містять лише дані про те, що вказаний наказ Державного податкового університету від 10 травня 2024 року №158-к «Про переведення» направлений засобами електронного зв`язку листом Державного податкового університету № 1465/01-23, підписаного електронним підписом від 10.05.2024, та надійшов на особисту електронну адресу позивачки 13 травня 2024 року о 16:42 год, про що наявні докази у матеріалах справи.Між тим, належні докази про те, що відповідні засоби електронної комунікації з працівником визначені у трудовому договорі чи внесені до наказу і працівник ОСОБА_1 з цим ознайомлена, матеріали справи не містять.

Інші відповідні докази про ознайомлення позивачки з цим наказом у матеріалах справи відсутні.

Окрім того, відповідно до вказаного листа Державного податкового університету від 10 травня 2024 року № 1465/01-23, направленого засобами електронного зв`язку на електронну адресу позивачки 13 травня 2024 року о 16:42 год, відмовлено позивачці у наданні їй основної щорічної відпустки за період 2017-2018 роки, з огляду на те, що Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» в Україні діє воєнний стан (зі змінами та доповненнями) та відповідно до наказу Міністерства фінансів України від 23 травня 2023 року № 276 «Про визнання Державного податкового університету критично важливим для функціонування економіки та забезпечення життєдіяльності населення в особливий період» Університет визнано критично важливим для функціонування економіки та забезпечення життєдіяльності населення в особливий період, а згідно з ч. 2 ст. 12 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» в період дії воєнного стану роботодавець може відмовити працівнику в наданні будь-якого виду відпусток (крім відпустки у зв`язку вагітністю та пологами та відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку), якщо такий працівник залучений до виконання робіт на об`єктах критичної інфраструктури.

Згідно з вказаним листом Державного податкового університету від 10 травня 2024 року № 1465/01-23, направленого засобами електронного зв`язку на електронну адресу позивачки 13 травня 2024 року о 16:42 год, також повідомлено позивачці, про те, що заняття в очному форматі у неї розпочинаються 16 травня 2024 року (згідно з розкладом).

До вказаного листа Державного податкового університету від 10 травня 2024 року № 1465/01-23, направленого засобами електронного зв`язку на електронну адресу позивачки 13 травня 2024 року о 16:42 год, долучено картку навчального навантаження науково-педагогічного працівника кафедри теорії історії держави і права на 2023-2024 н. р. ОСОБА_1 , д. н. з держ. упр., професора, професора кафедри на 1 арк. у 2 прим. та Розклад викладача ОСОБА_1 на 1 арк. в 1 прим.

Відповідно до листа Державного податкового університету від 13 травня 2024 року № 1484/01-23, підписаного начальником відділу кадрів Наталією Костецькою, станом на 16 год 00 хв 13 травня 2024 року встановлено відсутність позивачки на робочому місці кафедри теорії та історії держави і права Навчально-наукового інституту права Державного податкового університету, а також зроблено пропозицію щодо надання письмових пояснень причин відсутності на роботі. Суд зазначає, що у вказаному документі, на підставі якого, зокрема, видано наказ про звільнення позивачки у зв`язку з прогулом без поважних причин, не вказано проміжок часу, протягом якого ОСОБА_1 була відсутня на робочому місці без поважних причин.

Судом встановлено, що вказаний лист Державного податкового університету від 13.05.2024 № 1484/01-23 направлено засобами електронного зв`язку та надійшов на особисту електронну адресу позивачки 13 травня 2024 року о 17:08 год,про що наявні докази у матеріалах справи. Інші відповідні докази про ознайомлення позивачки з цим листом у матеріалах справи відсутні.

Судом встановлено, що у відповідь на лист відповідача від 10 травня 2024 року № 1465/01-23, направлений засобами електронного зв`язку на електронну адресу позивачки 13 травня 2024 року о 16:42 год, позивачка направила відповідачу лист від 14 травня 2024 року, у якому вказала, що відмова у наданні їй основної щорічної відпустки за період 2017-2018 роки є незаконною, оскільки відсутні належні докази про те, що вона залучена як науково-педагогічний працівник до виконання робіт на об`єктах критичної інфраструктури, робіт із виробництва товарів оборонного призначення або до виконання мобілізаційного завдання; повторно надіслала відповідачу на погодження заяву про надання їй основної щорічної відпустки за період 2017-2018 роки; звернулася до роботодавця із заявою щодо застосування до неї дистанційної форми організації праці, за якої працівники працюють у будь-якому місці за власним вибором, а водночас перебувають на зв`язку з роботодавцем за допомогою інформаційно-комунікаційних технологій, з огляду на те, що в Україні триває воєнний стан, така форма роботи передбачена п. 4.4 (с. 11) Колективного договору ДПУ на 2023-2027 роки, а її місце проживання - Львівська область; зазначила, що з боку роботодавця Державного податкового університету не було жодних погоджень з нею навчального навантаження, що унеможливлює її належну фахову підготовку до проведення занять з означених дисциплін у такий вкрай короткий час до 16 травня 2024 року.

Окрім того, судом встановлено, що в листі позивачки від 14 травня 2024 року надано письмові пояснення на лист відповідача від 13 травня 2024 року № 1484/01-23 щодо причин відсутності на роботі 13 травня 2024 року о 16 год 00 хв, у зв`язку з тим, що позивачці ще не було відомо про переведення її на посаду професора кафедри теорії та історії держави і права, надання чи не надання їй відпустки, а тому про необхідність бути на робочому місці не повідомлялось, оскільки лише 13 травня 2024 року о 16 год 42 хв їй надійшов електронний лист Державного податкового університету від 10 травня 2024 року № 1465/01-23, у якому містився наказ про переведення її на посаду професора кафедри теорії та історії держави і права з 13 травня 2024 року.

Згідно з листом Державного податкового університету від 14 травня 2024 року № 1502/01-23, підписаного начальником відділу кадрів Наталією Костецькою, станом на 15 год 30 хв 14 травня 2024 року встановлено відсутність позивачки на робочому місці кафедри теорії та історії держави і права Навчально-наукового інституту права Державного податкового університету, а також запропоновано надати письмові пояснення щодо причин відсутності на роботі. Суд зазначає, що у вказаному документі, на підставі якого, зокрема, видано наказ про звільнення позивачки у зв`язку з прогулом без поважних причин, не вказано проміжок часу, протягом якого ОСОБА_1 була відсутня на робочому місці без поважних причин.

Судом встановлено, що вказаний лист Державного податкового університету від 14 травня 2024 року № 1502/01-23 направлено засобами електронного зв`язку та надійшов на особисту електронну адресу позивачки 14 травня 2024 року о 16:15 год, про що наявні докази у матеріалах справи. Інші відповідні докази про ознайомлення позивачки з цим листом у матеріалах справи відсутні.

Відповідно до листа Державного податкового університету від 15 травня 2024 року № 1507/01-23, підписаного начальником відділу кадрів Наталією Костецькою, станом на 16 год 30 хв 15 травня 2024 року встановлено відсутність позивачки на робочому місці кафедри теорії та історії держави і права Навчально-наукового інституту права Державного податкового університету, а також запропоновано надати письмові пояснення щодо причин відсутності на роботі. Суд зазначає, що у вказаному документі, на підставі якого, зокрема, видано наказ про звільнення позивачки у зв`язку з прогулом без поважних причин, не вказано проміжок часу, протягом якого ОСОБА_1 була відсутня на робочому місці без поважних причин.

Під час розгляду справи встановлено, що вказаний лист Державного податкового університету від 15.05.2024 № 1507/01-23 направлено засобами електронного зв`язку та надійшов на особисту електронну адресу позивачки 15 травня 2024 року о 16:28 год, про що наявні докази у матеріалах справи. Інші відповідні докази про ознайомлення позивачки з цим листом у матеріалах справи відсутні.

Судом встановлено, що на лист позивачки від 14 травня 2024 року щодо надання їй щорічної відпустки, щодо пояснення причин її відсутності на роботі, щодо застосування до неї дистанційної форми проведення занять та щодо навчального навантаження листом Державного податкового університету від 20 травня 2024 року № 1557/01-23 повторно відмовлено позивачці у наданні їй невикористаної щорічної відпустки за 2017-2018 навчальний рікна підставі ч. 2 ст. 12 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану»; повідомлено, що згідно з відповідним наказом Університету передбачено, що у зв`язку із активними бойовими діями на території України, які унеможливлюють прибуття всіх здобувачів вищої освіти до Університету та забезпечення їм безпечних умов навчання, починаючи з 15 січня 2024 року і до кінця ІІ семестру 2023/2024 н.р. освітній процес здійснюється в очній, змішаній або дистанційній формі; також передбачено, що у період з 15 січня 2024 року і до кінця ІІ семестру 2023/2024 н.р. для здобувачів 1-го, 2-го та 4-го курсів денної форми навчання першого (бакалаврського) рівня вищої освіти встановлено очний формат навчання; повторно повідомлено про переведення позивачки на посаду професора кафедри теорії та історії держави і права Державного податкового університету з 13 травня 2024 року на 1 ставку за основним місцем роботи згідно з встановленого навчального навантаження відповідно до наказу Державного податкового університету від 10 травня 2024 року №158-к «Про переведення», а також повідомлено, що заняття в очному форматі у позивачки розпочались 16 травня 2024 року (згідно з розкладом).

Під час розгляду справи встановлено, що вказаний лист Державного податкового університету від 20 травня 2024 року № 1557/01-23 направлено засобами електронного зв`язку та надійшов на особисту електронну адресу позивачки 20 травня 2024 року о 17:31 год, про що наявні докази у матеріалах справи. Інші відповідні докази про ознайомлення позивачки з цим листом у матеріалах справи відсутні.

Відповідно до наказу Державного податкового університету від 21 травня 2024 року № 650 «Про проведення дисциплінарного провадження» відкрито дисциплінарне провадження щодо професора кафедри теорії та історії держави і права ОСОБА_1 , д. н. держ. упр., професора; дисциплінарній комісії Університету в межах чинного законодавства з 22 травня 2024 року здійснити дисциплінарне провадження за фактами, викладеними у зверненнях здобувачів вищої освіти та службовій записці директора навчально-наукового інституту права ОСОБА_6 від 21 травня 2024 року № С3/128/13-17 та подати в.о. ректора протокол дисциплінарної комісії з відображенням результатів здійснення дисциплінарного провадження.

Проте матеріали справи не містять доказів того, що позивачка ОСОБА_1 отримала копію чи будь-яким іншим чином ознайомилася із цим наказом, а тому вона не мала можливості надати пояснення причин своєї відсутності в університеті.

Відповідно до наказу Державного податкового університету від 30.05.2024 № 185-к «Про дисциплінарне стягнення до ОСОБА_1 » на підставі рекомендацій дисциплінарної комісії (протокол від 30 травня 2024 року №2) за порушення трудової дисципліни до позивачки ОСОБА_1 , професора кафедри теорії та історії держави і права Навчально-наукового інституту права Державного податкового університету, згідно з п. 2 ст. 147 КЗпП України застосовано дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення за п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України (за прогули без поважних причин). Підставою вказаного наказу зазначено: Протокол дисциплінарної комісії від 30 травня 2024 року №2.

Згідно з наказом Державного податкового університету від 31 травня 2024 року № 186-к «Про звільнення ОСОБА_1 » звільнено позивачку ОСОБА_1 , професора кафедри теорії та історії держави і права Навчально-наукового інституту права Державного податкового університету, 31 травня 2024 року за прогул без поважної причини, п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України. Як на підставу видання наказу від 31 травня 2024 року № 186-к «Про звільнення ОСОБА_1 » зазначено наказ Державного податкового університету від 30 травня 2024 року № 185-к.

Відповідно до частини першої статті 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Судом встановлено, що визначений законом строк звернення до суду за вирішенням трудового спору позивачкою не пропущений, оскількиматеріали справи не містять належних доказів про отримання копії чи будь-яким іншим чином ознайомлення ОСОБА_1 з оскаржуваними наказами Державного податкового університету. Так, в матеріалах справи відсутні докази направлення та отримання позивачкою засобами поштового зв`язку зазначених наказів, а наявні лише дані про направлення таких наказів засобами електронного зв`язку, однак належні докази про те, що відповідні засоби електронної комунікації з працівником визначені у трудовому договорі чи внесені до наказу і працівник з цим ознайомлений, матеріали справи не містять.

Щодо визнання незаконним та скасування наказу про переведення

Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення (частини перша та шоста статті 43 Конституції України).

Основоположні права громадян, пов`язані з реалізацією права на працю, передбачені статтями 43-46 Конституції України.

Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Разом з цим, відповідно до статті 64 Конституції України в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції.

В указі Президента України про введення воєнного стану зазначається вичерпний перелік конституційних прав і свобод людини і громадянина, які тимчасово обмежуються у зв`язку з введенням воєнного стану із зазначенням строку дії цих обмежень, а також тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень (пункт 5 частини першої статті 6 Закону України «Про правовий режим воєнного стану»).

Указом Президента України від 24 лютого 2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», у зв`язку з військовою агресією РФ проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який у подальшому неодноразово продовжувався та діє на теперішній час.

Згідно з пунктом 3 Указу Президента України від 24 лютого 2022 № 64/2022 у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30 - 34, 38, 39, 41 - 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану».

Відповідно до частини третьої статті 32 КЗпП України у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці допускається зміна істотних умов праці при продовженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою. Про зміну істотних умов праці - систем та розмірів оплати праці, пільг, режиму роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу, суміщення професій, зміну розрядів і найменування посад та інших - працівник повинен бути повідомлений не пізніше ніж за два місяці.

Аналіз частини третьої статті 32 КЗпП України свідчить про те, що під змінами в організації виробництва і праці слід розуміти об`єктивно необхідні дії власника або уповноваженого ним органу, обумовлені, за загальним правилом, впровадженням нової техніки, нових технологій, вдосконаленням структури підприємства, установи, організації, режиму робочого часу, управлінської діяльності, що спрямовані на підвищення продуктивності праці, поліпшення економічних і соціальних показників, створення безпечних умов праці, поліпшення її санітарно-гігієнічних умов.

У цій правовій нормі йдеться про такі зміни, які викликані об`єктивними причинами на виробництві і стосуються не одного працівника, а цілого підприємства або принаймні структурного підрозділу. Такі зміни законодавець розглядає як самостійне правове явище, що має особливий правовий статус, спеціальний порядок їх проведення.

15 березня 2022 року Верховна Рада України прийняла Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».

Відповідно до пункту 2 розділу «Прикінцеві положення» Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» главу XIX «Прикінцеві положення» Кодексу законів про працю України доповнено пунктом 2 такого змісту: «2. Під час дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану», діють обмеження та особливості організації трудових відносин, встановлені Законом України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».

Таким чином, норми Закону України від 15 березня 2022 року № 2136-ІХ «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», які регулюють деякі аспекти трудових відносин інакше, ніж Кодекс законів про працю - мають пріоритетне застосування на період дії воєнного стану. При цьому інші норми законодавства про працю, які не суперечать положенням Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» також можуть або повинні застосовуватися у відносинах між працівником та роботодавцем.

Згідно з частиною другою статті 3 Закону України від 15 березня 2022 року № 2136-ІХ «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, у період дії воєнного стану повідомлення працівника про зміну істотних умов праці та зміну умов оплати праці, передбачених частиною третьою статті 32 та статтею 103 Кодексу законів про працю України, здійснюється не пізніш як до запровадження таких умов.

Цей Закон діє у період дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану» (пункт 3 Прикінцевих положень Закону України № 2136-ІХ).

У постановах Верховного Суду від 22 травня 2019 року у справі № 601/1513/18 (провадження № 61-2741св19), від 02 жовтня 2019 року у справі № 752/346/18 (провадження № 61-13072св19) вказано, що при зміні істотних умов праці посада, яку обіймає працівник, залишається у штатному розписі, але змінюються умови трудового договору - система та розмір оплати праці, режим роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу, суміщення професій, зміна розрядів і найменування посад без зміни трудової функції, тощо, тобто зміни, які ведуть до звуження чи розширення трудової функції працівника за укладеним з ним трудовим договором, дія якого продовжується. Зміна істотних умов праці може бути визнана законною тільки в тому випадку, якщо буде доведена наявність змін в організації виробництва і праці. Якщо такі зміни не вводяться, власник не має права змінити істотні умови праці.

Відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 06 жовтня 2021 року № 1202-р «Про утворення Державного податкового університету» та наказу Міністерства фінансів України від 01 листопада 2021 року № 574 «Деякі питання утворення Державного податкового університету», Університет державної фіскальної служби України (код ЄДРПОУ 40233365) припиняється в результаті реорганізації шляхом приєднання до Державного податкового університету (код ЄДРПОУ 44550814). Таким чином, Державний податковий університет є правонаступником Університету державної фіскальної служби України.

Тобто зміна організації праці і виробництва, здійснена відповідачем, була викликана об`єктивними причинами - припиненням в результаті реорганізації юридичної особи Університет державної фіскальної служби України. Отже, зміна істотних умов праці позивача є законною, тому що відбулися зміни в організації виробництва і праці відповідача.

Як встановлено судом, з 13 травня 2024 року позивачку ОСОБА_1 переведено з посади професора кафедри теорії права та держави Університету державної фіскальної служби України на посаду професора кафедри теорії та історії держави і права Державного податкового університету згідно з наказом Державного податкового університету від 10 травня 2024 року №158-к «Про переведення»,яким позивачці змінено істотні умови праці.

Переведення позивачки на посаду професора кафедри теорії та історії держави і права Державного податкового університету виходить за межі передбаченого частиною другою статті 32 КЗпП України переміщення працівника у межах спеціальності, кваліфікації чи посади, обумовленої трудовим договором, оскільки наявна зміна істотних умов договору щодо оплати праці, зміна найменування посади та навчального навантаження.

Суд дійшов до висновку про незаконність переведення позивачки, адже відповідач не дотримався процедури переведення позивачки та допустив порушення трудового законодавства.

Так, як встановлено судом, матеріали справи містять повідомлення позивачки про наказ Державного податкового університету від 10 травня 2024 року №158-к «Про переведення», яким позивачці змінено істотні умови праці, лише засобами електронного зв`язку шляхом направлення листа Державного податкового університету від 10 травня 2024 року № 1465/01-23 на електронну адресу позивачки 13 травня 2024 року о 16:42 год.

При цьому, судом встановлено, що позивачці завчасно, тобто не пізніш як до запровадження таких умов, не були запропоновані нові умови праці, а саме не надано для ознайомлення інформацію про: робоче місце, охорону праці, навчальне навантаження, оплату праці, графік роботи, посадову інструкцію тощо.

Суд не розглядає лист відповідача Державного податкового університету від 03 травня 2024 року № 1384/01-23 «Щодо виконання рішення суду» як належне повідомлення у контексті статті 32 КЗпП України, враховуючи, що у ньому фактично немає інформації (ознайомлення) про запропоновані нові умови праці, а йдеться лише про зміну найменування посади.

Частиною 1 статті 29 КЗпП України встановлено, що до початку роботи роботодавець зобов`язаний в узгоджений із працівником спосіб поінформувати працівника про:

1) місце роботи (інформація про роботодавця, у тому числі його місцезнаходження), трудову функцію, яку зобов`язаний виконувати працівник (посада та перелік посадових обов`язків), дату початку виконання роботи;

2) визначене робоче місце, забезпечення необхідними для роботи засобами;

3) права та обов`язки, умови праці;

4) наявність на робочому місці небезпечних і шкідливих виробничих факторів, які ще не усунуто, та можливі наслідки їх впливу на здоров`я, а також про право на пільги і компенсації за роботу в таких умовах відповідно до законодавства і колективного договору - під підпис;

5) правила внутрішнього трудового розпорядку або умови встановлення режиму роботи, тривалість робочого часу і відпочинку, а також про положення колективного договору (у разі його укладення);

6) проходження інструктажу з охорони праці, виробничої санітарії, гігієни праці і протипожежної охорони;

7) організацію професійного навчання працівників (якщо таке навчання передбачено);

8) тривалість щорічної відпустки, умови та розмір оплати праці;

9) процедуру та встановлені цим Кодексом строки попередження про припинення трудового договору, яких повинні дотримуватися працівник і роботодавець.

Згідно з частиною 3 статті 29 КЗпП України ознайомлення працівників з наказами (розпорядженнями), повідомленнями, іншими документами роботодавця щодо їхніх прав та обов`язків допускається з використанням визначених у трудовому договорі засобів електронних комунікаційних мереж з накладенням удосконаленого електронного підпису або кваліфікованого електронного підпису. У трудовому договорі за згодою сторін можуть передбачатися альтернативні способи ознайомлення працівника, крім інформації, визначеної пунктом 4 частини першої цієї статті, що доводиться до відома працівників у порядку, встановленому цією статтею.

Відповідно до частини 2 статті 7 Закону України від 15 березня 2022 року № 2136-ІХ «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану»у період дії воєнного стану сторони трудового договору можуть домовитися про альтернативні способи створення, пересилання і зберігання наказів (розпоряджень) роботодавця, повідомлень та інших документів з питань трудових відносин та про будь-який інший доступний спосіб електронної комунікації, який обрано за згодою між роботодавцем та працівником.

За таких обставин, судом встановлено, що з наказом Державного податкового університету від 10 травня 2024 року №158-к «Про переведення» ОСОБА_1 належним чином у встановленому законом порядку ознайомлена не була, оскільки відсутні належні докази ознайомлення позивачки з таким наказом під підпис чи направлення та отримання позивачкою копії наказу засобами поштового зв`язку.Як вбачається, матеріали справи містять лише дані про те, що вказаний наказ направлений засобами електронного зв`язку листом Державного податкового університету №1465/01-23, підписаного електронним підписом від 10 травня 2024 року, та надійшов на особисту електронну адресу позивачки 13 травня 2024 року о 16:42 год, про що наявні докази у матеріалах справи. Між тим, належні докази про те, що відповідні засоби електронної комунікації з працівником визначені у трудовому договорі чи внесені до наказу і працівник ОСОБА_1 з цим ознайомлена, матеріали справи не містять.

Тобто судом встановлено порушення відповідачем визначеного частиною 3 статті 29 КЗпП України та частини 2 статті 7 Закону України від 15 березня 2022 року № 2136-ІХ «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» порядку ознайомлення працівників з наказами (розпорядженнями), повідомленнями, іншими документами роботодавця щодо їхніх прав та обов`язків.

Таким чином,повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв`язку, суд дійшов до висновку про те, що відповідачем не було дотримано порядок повідомлення позивачку про зміну істотних умов праці, оскільки встановлено, що відповідачем не повідомлено позивачку про їх зміну до запровадження таких умов.

У матеріалах справи відсутні докази, які б підтверджували дотримання відповідачем зазначених вище вимог законодавства.

Сам факт ознайомлення позивачку з наказом про її переведення засобами електронного зв`язку в день запровадження зміни істотних умов праці - 13 травня 2024 року о 16:42 год - не спростовує його незаконність через недотримання строків повідомлення працівника про таке переведення.

Щодо питання правомірності ненадання позивачці невикористаної щорічної відпустки за 2017-2018 навчальний рік як особі з інвалідністю

Матеріалами справи безспірно підтверджено, що позивачка ОСОБА_1 має науковий ступінь - доктора наук з державного управління, вчене звання - професор, є людиною з інвалідністю (3 група загальне захворювання), фактично приступила до роботи в Університеті державної фіскальної служби України, правонаступником якого є відповідач Державний податковий університет, з 19 червня 2017 року.

Встановлення трудових прав, гарантій особам з інвалідністю, які працюють, в Україні регулюються Конвенцією про права осіб з інвалідністю, Кодексу законів про працю України, законами України «Про відпустки», «Про охорону праці», «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», «Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні».

Відповідно до Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», Закону України «Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні» особою з інвалідністю є особа зі стійким розладом функцій організму, що при взаємодії із зовнішнім середовищем може призводити до обмеження її життєдіяльності, внаслідок чого держава зобов`язана створити умови для реалізації нею прав нарівні з іншими громадянами та забезпечити її соціальний захист.

Відповідно до статті 45 Конституції України кожен, хто працює, має право на відпочинок. Це право забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки, встановленням скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи у нічний час. Максимальна тривалість робочого часу, мінімальна тривалість відпочинку та оплачуваної щорічної відпустки, вихідні та святкові дні, а також інші умови здійснення цього права визначаються законом.

До спірних правовідносин необхідно застосувати Закон України від 15.11.1996 № 504/96-ВР «Про відпустки» (далі - Закон № 504/96-ВР), який установлює державні гарантії права на відпустки, визначає умови, тривалість і порядок надання їх працівникам для відновлення працездатності, зміцнення здоров`я, а також для виховання дітей, задоволення власних життєво важливих потреб та інтересів, всебічного розвитку особи.

Відповідно до частини першої статті 1 Закону № 504/96-ВР державні гарантії та відносини, пов`язані з відпусткою, регулюються Конституцією України, цим Законом, КЗпП України, іншими законами та нормативно-правовими актами України.

Суд також враховує, що пункт 2 глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України передбачає, що під час дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану», діють обмеження та особливості організації трудових відносин, встановлені Законом України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».

Відповідно до статті 2 Закону № 504/96-ВР право на відпустки мають громадяни України, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи. Право на відпустки забезпечується, зокрема, гарантованим наданням працівнику відпустки визначеної тривалості зі збереженням на її період місця роботи (посади) та заробітної плати, якщо таке передбачене законодавством.

Статтею 4 Закону № 504/96-ВР установлюються такі види відпусток: 1) щорічні відпустки: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством; 2) додаткові відпустки у зв`язку з навчанням (статті 13, 14 і 15 цього Закону); 3) творча відпустка (стаття 16 цього Закону); 3-1) відпустка для підготовки та участі в змаганнях (стаття 16-1 цього Закону); 4) соціальні відпустки: відпустка у зв`язку з вагітністю та пологами (стаття 17 цього Закону); відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (стаття 18 цього Закону); відпустка у зв`язку з усиновленням дитини (стаття 18-1 цього Закону); додаткова відпустка працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину-особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи (стаття 19 цього Закону); 5) відпустки без збереження заробітної плати (статті 25, 26 цього Закону). Законодавством, колективним договором, угодою та трудовим договором можуть установлюватись інші види відпусток.

За критерієм оплачуваності відпустки поділяються на оплачувані та без збереження заробітної плати. Залежно від обов`язковості надання відпустки для роботодавця відпустки можна поділити на ті, які роботодавець зобов`язаний надати, та ті, надання яких є правом роботодавця на власний розсуд.

Стаття 10 Закону № 504/96-ВР встановлює порядок надання щорічних відпусток та має такі положення: право працівника на щорічні основну та додаткові відпустки повної тривалості у перший рік роботи настає після закінчення шести місяців безперервної роботи на даному підприємстві; щорічні відпустки повної тривалості до настання шестимісячного терміну безперервної роботи у перший рік роботи на даному підприємстві за бажанням працівника надаються, у тому числі особам з інвалідністю (пункт 2 частини сьомої статті 10).

Відповідно до частин дев`ятої та десятої статті 10 Закону № 504/96-ВР щорічні відпустки за другий та наступні роки роботи можуть бути надані працівникові в будь-який час відповідного робочого року. Черговість надання відпусток визначається графіками, які затверджуються власником або уповноваженим ним органом за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом, і доводиться до відома всіх працівників. При складанні графіків ураховуються інтереси виробництва, особисті інтереси працівників та можливості для їх відпочинку.

Частиною чотирнадцятою статті 10 Закону № 504/96-ВР передбачено, що щорічні відпустки за бажанням працівника в зручний для нього час надаються: 1) особам віком до вісімнадцяти років; 2) особам з інвалідністю; 3) жінкам перед відпусткою у зв`язку з вагітністю та пологами або після неї; 4) жінкам, які мають двох і більше дітей віком до 15 років або дитину з інвалідністю; 5) одинокій матері (батьку), які виховують дитину без батька (матері); опікунам, піклувальникам або іншим самотнім особам, які фактично виховують одного або більше дітей віком до 15 років за відсутності батьків; 6) дружинам (чоловікам) військовослужбовців; 7) ветеранам праці та особам, які мають особливі трудові заслуги перед Батьківщиною; 8) ветеранам війни, особам, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною, а також членам сімей загиблих (померлих) ветеранів війни, членам сімей загиблих (померлих) Захисників і Захисниць України; 9) батькам - вихователям дитячих будинків сімейного типу; 9-1) працівникам, які є членами пожежно-рятувальних підрозділів для забезпечення добровільної пожежної охорони не менше року; 10) в інших випадках, передбачених законодавством, колективним або трудовим договором.

Таким чином, виявлення бажання працівником, який є особою із інвалідністю, отримати щорічну відпустку та подання відповідної заяви керівнику є безумовною підставою для надання відпустки, яка відповідно до вимог статті 10 Закону № 504/96-ВР надається в обов`язковому порядку.

За наведених обставин, бажання вищезазначених категорій працівників щодо вибору часу відпустки повинні бути враховані працедавцем не лише під час складання графіка відпусток, а й після його затвердження. Тобто навіть якщо відпустка була запланована у графіку відпусток чітко відповідно до побажань таких працівників, вони мають право змінити своє рішення і піти у відпустку в інший час. Тобто, якщо інтереси виробництва та інтереси працівників, які враховувалися під час складання графіку відпусток, не співпадають, тоді працівник пише заяву про надання йому відпустки.

З аналізу вищезазначених норм закону вбачається, що щорічна відпустка особам з інвалідністю належить до того виду відпустки, який надається працівнику обов`язково тоді, коли він забажає, та жодним чином не залежить від рішення керівника підприємства. Зі змісту ч. 14 ст. 10 Закону № 504/96-ВР випливає, що надання такої відпустки є обов`язком, а не правом роботодавця, оскільки у вказаній нормі зазначено, що щорічні відпустки за бажанням працівника в зручний для нього час надаються, а не можуть надаватися.

При цьому суд враховує, що жодних обмежень щодо застосування вказаної норми права у період дії оголошеного воєнного стану в Україні стаття 10 Закону № 504/96-ВР не містить.

Відтак, у період дії воєнного стану норми наведених статей не змінено.

Між тим, частиною 5 статті 11 Закону № 504/96-ВР забороняється ненадання щорічних відпусток повної тривалості протягом двох років підряд.

При цьому, відповідно до пункту 4.10 Колективного договору Державного податкового університету на 2023-2027 рокизабороняється ненадання щорічних відпусток повної тривалості протягом двох років поспіль.

Як встановлено судом, з метою реалізації свого права на відпустку позивачка зверталася до відповідача із належним чином оформленими заявами від 07 травня 2024 року, від 14 травня 2024 року та від 23 травня 2024 року про надання їй щорічної основної відпустки за період 2017-2018 роки на 56 календарних днів відповідно до статті 10 Закону України «Про відпустки» з дня переведення на посаду в Державному податковому університеті.

Таким чином, ОСОБА_1 повідомила відповідача про своє волевиявлення (виявила бажання) скористатись правом на щорічну відпусткуіз визначеної нею дати, яка надається за бажанням працівника-особи з інвалідністю в зручний для нього час у силу вимог статті 10 Закону № 504/96-ВР.

З матеріалів справи вбачається, що листом Державного податкового університетувід 10 травня 2024 року № 1465/01-23, направленого засобами електронного зв`язку та який надійшов на особисту електронну адресу позивачки 13 травня 2024 року о 16:42 год, заяву позивачки від 07 травня 2024 року року щодо погодження щорічної основної відпустки не було погоджено та відмовлено відповідачем позивачці у наданні їй основної щорічної відпустки за період 2017-2018 роки, керуючись указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», наказом Міністерства фінансів України від 23 травня 2023 року № 276 «Про визнання Державного податкового університету критично важливим для функціонування економіки та забезпечення життєдіяльності населення в особливий період», ч. 2 ст. 12 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».

Також встановлено, щолистом Державного податкового університетувід 20 травня 2024 року № 1557/01-23,направленого засобами електронного зв`язку та який надійшов на особисту електронну адресу позивачки 20 травня 2024 року о 17:31 год, на заяву позивачки від 14 травня 2024 року щодо надання їй відпустки повідомлено про те, що на підставі ч. 2 ст. 12 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» відповідач станом на вказану дату не може надати позивачці основну щорічну відпустку за період 2017-2018 р., якщо такий працівник залучений до виконання робіт на об`єктах критичної інфраструктури.

Також встановлено, щозаяву позивачки від 23 травня 2024 року, яка була отримана Відповідачем 24 травня 2024 року та зареєстрована за вх.№Л-106/01-18, не задоволено через підстави, передбачені ст. 12 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».

Судом беззаперечно встановлено, що роботодавець був обізнаний з тим, що ОСОБА_1 є особою з інвалідністю ІІІ групи, у зв`язку з чим має право на отримання щорічної відпустки за її бажанням у зручний для неї час і яка повинна надаватися роботодавцем згідно з положеннями п. 2 ч. 14 ст. 10 Закону № 504/96-ВР. Час надання такої відпустки визначається самим працівником та надається з дня, про який просить працівник за своїм розсудом.

При цьому, суд звертає увагу на те, що норма п. 2 ч. 14 ст. 10 Закону № 504/96-ВР пов`язує обов`язок роботодавця надати щорічну відпустку за бажанням працівника у зручний для нього час саме із наявністю в працівника статусу особи з інвалідністю, тобто сам по собі факт наявності такого статусу зобов`язує роботодавця надати працівнику щорічну відпустку з дня, про який просить працівник за своїм розсудом. Мета отримання та використання працівником такої відпустки, у відповідності до вказаної норми, правового значення немає.

Судом встановлено, що позивачка не отримувала від відповідача відпустку з 2017 року.

Чинним законодавством не передбачено терміну давності, після якого втрачається право на щорічну відпустку.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що позивачка подала заяву про надання їй щорічної відпустки, на яку за законом вона мала право, а відповідач як роботодавець у свою чергу, зобов`язаний був на виконання вимог закону надати таку відпуску з дня, про який просила позивачка, однак безпідставно цього не зробив, тим самим порушивши права позивача.

Щодо доводів відповідача про те, що позивачка фактично не працювала жодного дня в Університеті, то такі, на переконання суду, є необґрунтованими та неспроможними, оскільки ґрунтуються на невірному тлумаченні норм матеріального права. Відповідно до пункту 2 статті 9 Закону України «Про відпустки» до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку (стаття 6 цього Закону), зараховуються час, коли працівник фактично не працював, але за ним згідно із законодавством зберігалися місце роботи (посада) та заробітна плата повністю або частково (у тому числі час оплаченого вимушеного прогулу, спричиненого незаконним звільненням або переведенням на іншу роботу), тому доводи позивачки про те, що весь період з 19 червня 2017 року дотепер зараховується до стажу роботи, що дає ОСОБА_1 право на щорічні основні відпустки, суд вважає законними.

Таким чином, позивачка як особа з інвалідністю реалізувала своє право на отримання щорічної відпустки у зручний для неї час, належним чином подавши відповідачу відповідну письмову заяву щодо надання їй щорічної відпустки із визначеної нею дати, тобто повідомила роботодавця про своє волевиявлення (бажання) щодо отримання відпустки, проте відповідачем їй було неправомірно відмовлено у наданні такої відпустки.

Позивачкою заявлено вимоги про визнання протиправними дії Державного податкового університету, щодо розгляду заяви ОСОБА_1 від 07 травня 2024 року та від 14 травня 2024 року при вирішенні питання про надання їй, як особі з інвалідністю, відповідно до ст. 10 Закону України "Про відпустки» невикористаної щорічної відпустки за 2017-2018 навчальний рік у кількості 56 календарних днів та визнання незаконною відмов Державного податкового університету (які оформлені листами 1465/01-23 від 10 травня 2024 року та 1557/01-23 від 20 травня 2024 року) видати наказ про надання з 07 травня 2024 року та з 14.05.2024 ОСОБА_1 невикористаної щорічної відпустки за 2017-2018 навчальний рік у кількості 56 календарних днів як особі з інвалідністю на підставі заяви ОСОБА_1 від 07 травня 2024 року та від 14 травня 2024 року та визнання незаконною відмову Державного податкового університету у наданні ОСОБА_1 невикористаної щорічної відпустки за 2017-2018 навчальний рік у кількості 56 календарних днів як особі з інвалідністю та встановити зобов`язання Державному податковому університету повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 07 травня 2024 року та від 14 травня 2024 року про надання невикористаної щорічної відпустки за 2017-2018 н.р. у кількості 56 календарних днів як особі з інвалідністю (п.3 та 4 позовних вимог).

В той же час, на переконання суду, в задоволенні позовних вимог в цій частині слід відмовити, оскільки такі вимоги з огляду на обставини справи не є належним та ефективним способом захисту порушеного права, не узгоджується із способами захисту, визначеними ст.16 ЦК України.

Щодо визнання незаконними та скасування наказів про дисциплінарне стягнення та звільнення

Відповідно до статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Однією з головних гарантій від незаконного звільнення, яка ґрунтується на положеннях Конвенції Міжнародної Організації Праці №158 про припинення трудових відносин з ініціативи роботодавця від 22.06.1982 року (далі Конвенція МОП №158), є те, що роботодавець не може діяти довільно, на власний розсуд визначаючи як підстави, так і процедуру звільнення.

Згідно зі статтею 9 Конвенції МОП №158 тягар доказування наявності законної підстави для звільнення, як це визначено в ст. 4 цієї Конвенції, лежить на роботодавцеві.

Аналогічний правовий висновок щодо принципу розподілу тягаря доказування у трудових спорах та застосування до спірних правовідносин Конвенції МОП №158 міститься в постановах Верховного Суду від 11 вересня 2019 року по справі №235/3148/17-ц, від 23 січня 2019 року по справі №520/211/16-ц.

У той же час, як вбачається зі змісту статті 7 Конвенції МОП №158 трудові відносини з працівником не припиняються з причин, пов`язаних з його поведінкою і роботою, доти, доки йому не нададуть можливість захищатись у зв`язку з висунутим проти нього звинуваченням.

Цивільна справа повинна вирішується з урахуванням «балансу вірогідностей». Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри».

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадку: прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Прогул, що стався з об`єктивних, незалежних від волі самого працівника причин, власне не може вважатися прогулом в розумінні ст. 40 КЗпП України, а тому і не тягне наслідків, передбачених у п. 4 ч. 1 ст. 40, ст. 147 КЗпП України.

Враховуючи сталу судову практику та правову позицію Верховного Суду, основним критерієм віднесення причин відсутності працівника на роботі до поважних є наявність обставин, які виключають вину працівника.

У постанові Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 572/2944/16-ц (провадження № 61-20505св18) зазначено, що крім встановлення самого факту відсутності працівника на роботі більше трьох годин протягом робочого дня, визначальним фактором для вирішення питання про законність звільнення позивача з роботи є з`ясування поважності причини його відсутності. Поважними визнаються такі причини, які виключають вину працівника. До поважних причин відсутності на робочому місці слід відносити такі обставини, як: стихійні лиха, хвороба працівника або членів його сім`ї, нерегулярна робота транспорту, участь працівника в порятунку людей або майна, відмова від незаконного переведення та невихід у зв`язку з цим на нову роботу. Не вважаються прогулом відсутність працівника не на підприємстві, а на робочому місці; відмова від незаконного переведення; відмова від роботи, протипоказаної за станом здоров`я, не обумовленої трудовим договором або в умовах, небезпечних для життя і здоров`я; невихід на роботу після закінчення строку попередження при розірвання трудового договору з ініціативи працівника.

Вирішуючи питання про поважність причин відсутності на роботі працівника, звільненого за пунктом 4 статті 40 КЗпП України, суд повинен виходити з конкретних обставин і враховувати всі надані сторонами докази.

Вказаний висновок висловлений, зокрема, у постанові Верховного Суду від 11.03.2020 року у справі № 459/2618/17 (провадження № 61-47902св18).

Крім того, постановою Верховного Суду від 20 жовтня 2020 року по справі №676/2489/19 наголошено, що у справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, підлягають з`ясуванню обставини, в чому конкретно полягало порушення, що стало приводом до звільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України, чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені статтями 147-1, 148, 149 КЗпП України правила і порядок застосування дисциплінарних стягнень, зокрема, чи не закінчився встановлений для цього строк, чи застосовувалось вже за цей проступок дисциплінарне стягнення, чи враховувались при звільненні ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяна ним шкода, обставини, за яких вчинено проступок, і попередня робота працівника.

Ознакою порушення трудової дисципліни є наявність складу дисциплінарного проступку в діях або бездіяльності працівника.

Дисциплінарний проступок визначається як винне невиконання чи неналежне виконання працівником своїх трудових обов`язків. Складовими елементами дисциплінарного проступку є дії (бездіяльність) працівника; порушення або неналежне виконання покладених на працівника трудових обов`язків; вина працівника; наявність причинного зв`язку між діями (бездіяльністю) і порушенням або неналежним виконанням покладених на працівника трудових обов`язків.

Недоведеність хоча б одного з цих елементів виключає наявність дисциплінарного проступку.

Як встановлено судом, позивачкою доведено факт незаконності наказу Державного податкового університету від 10 травня 2024 року №158-к «Про переведення», а тому суд приходить до переконання, що невихід працівника на роботу у зв`язку з незаконним переведенням не можна вважати прогулом без поважних причин.

Схожий за змістом правовий висновок викладений Верховним Судом у постанові від 08 травня 2019 року у справі № 489/1609/17.

Таким чином, оскільки переведення позивачки на посаду супроводжувалось змінами істотних умов праці без згоди позивача, в тому числі визначення навчального навантаження без узгодження сторін трудового договору, та відбулося без завчасного, тобто не пізніш як до запровадження таких умов, попередження, а відтак з порушенням вимог статті 32 КЗпП України, тому невихід позивачки на роботу в даному випадку не може вважатися прогулом без поважних причин, а отже, звільнення ОСОБА_1 за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України відбулося без законної підстави, у зв`язку з чим за наявних у справі доказів судом встановлено наявність підстави для поновлення позивачки на роботі.

Суд враховує, що як вбачається із наданих суду доказів, позивачканеодноразово зверталась до відповідача із заявами від 07 травня 2024 року та від 14 травня 2024 року щодо погодження надання їй щорічної основної відпустки за період 2017-2018 роки та якими також доводила до відома відповідача про неможливість вчасно з`явитись на робочому місці з поважних причин, які не залежать від її волі та не можуть бути усунуті самим працівником, а саме: за незадовільним станом здоров`я (у матеріалах справи наявні виписані направлення на проходження обстежень та докази замовлення аналізів у медичній лабораторії «Сінево»), однак відповідачем незаконно відмовлено позивачці у наданні відпустки, чим, безумовно, порушено її права.

Саме через неможливість вчасно з`явитись на робочому місці з поважних причин, які не залежать від її волі та не можуть бути усунуті самим працівником, позивачка неодноразово зверталась до відповідача із заявами, зокрема заява ОСОБА_1 від 14 травня 2024 року, щодо застосування до неї дистанційної роботи.

У статті 60-2 КЗпП України зазначено, що дистанційна робота - це форма організації праці, за якої робота виконується працівником поза робочими приміщеннями чи територією роботодавця, в будь-якому місці за вибором працівника та з використанням інформаційно-комунікаційних технологій. У разі запровадження дистанційної роботи працівник самостійно визначає робоче місце та несе відповідальність за забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці на ньому. При дистанційній роботі працівник розподіляє робочий час на власний розсуд, на нього не поширюються правила внутрішнього трудового розпорядку, якщо інше не визначено трудовим договором. При цьому загальна тривалість робочого часу не може перевищувати норм, передбачених статтями 50 і 51 цього Кодексу. За погодженням між працівником і роботодавцем виконання дистанційної роботи може поєднуватися з виконанням працівником роботи на робочому місці у приміщенні чи на території роботодавця. Особливості поєднання дистанційної роботи з роботою на робочому місці у приміщенні чи на території роботодавця встановлюються трудовим договором про дистанційну роботу. На час загрози поширення епідемії, пандемії, необхідності самоізоляції працівника у випадках, встановлених законодавством, та/або у разі виникнення загрози збройної агресії, надзвичайної ситуації техногенного, природного чи іншого характеру дистанційна робота може запроваджуватися наказом (розпорядженням) роботодавця без обов`язкового укладення трудового договору про дистанційну роботу в письмовій формі. З таким наказом (розпорядженням) працівник ознайомлюється протягом двох днів з дня його прийняття, але до запровадження дистанційної роботи. У такому разі норми частини третьої статті 32 цього Кодексу не застосовуються.

Якщо виконання роботи передбачає можливість її здійснення віддалено, за допомогою інформаційно-комунікаційних технологій, роботодавцю доцільно прийняти рішення про переведення працівника на дистанційну роботу, якщо ні, - працівнику можуть бути надані відпустки, в тому числі і без збереження заробітної плати (правовий висновок постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 травня 2024 року у справі № 229/511/23 (провадження № 61-91св24) та постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 червня 2024 у справі № 367/569/23(провадження № 61-4703св24)).

Відповідачем надано суду витяг з протоколу засідання кафедри теорії та історії держави і права Навчально-наукового інституту права Державного податкового університету від 08 січня 2024 року, згідно якого встановлено робочий час за відсутності навчальних занять на другий семестр 2023-2024 навчального року. Однак в матеріалах справи відсутні докази ознайомлення позивачки як з даним витягом так і з іншими документами, які встановлюють режим робочого часу. Між тим, суд вважає неспроможними доводи відповідача про те, що згідно з відповідним наказом Університету (без дати та номера) передбачено, що у зв`язку із активними бойовими діями на території України, які унеможливлюють прибуття всіх здобувачів вищої освіти до Університету та забезпечення їм безпечних умов навчання, починаючи з 15 січня 2024 року і до кінця ІІ семестру 2023/2024 н.р. освітній процес здійснюється в очній, змішаній або дистанційній формі; також передбачено, що у період з 15 січня 2024 року і до кінця ІІ семестру 2023/2024 н.р. для здобувачів 1-го, 2-го та 4-го курсів денної форми навчання першого (бакалаврського) рівня вищої освіти встановлено очний формат навчання. Копія відповідного наказу в матеріалах справи відсутня. Суд вважає, що з вказаним наказом позивачка не була ознайомлена, адже відповідні докази у матеріалах справи відсутні, а тому аргументи відповідача в цій частині є необґрунтованими.

При цьому, відповідно до пункту 4.4 Колективного договору Державного податкового університету на 2023-2027 роки для працівників Університету також може встановлюватись гнучкий режим робочого часу, або дистанційна робота в порядку, передбаченому чинним законодавством.

Суд також враховує, що за під час військових дій на території міста Ірпінь Київської області місто понад 3 тижні перебувало в окупації, у місті проводились стабілізаційні заходи, повна зачистка території м. Ірпінь від окупантів, було зруйновано 70% соціальної та житлової інфраструктури, загинуло майже 300 місцевих жителів, відновлювалось електропостачання.

Суд вважає, що наведені факти кривавого російського терору та подальше ведення активних бойових дій на території Українидля особи з інвалідністю та такої, що досягла пенсійного віку, безперечно, викликають законні переживання, побоювання загрози повторного наступу росіян, що обумовлено необхідністю збереження життя та здоров`я.

При цьому, суд також враховує територіальне наближення міста Ірпінь до ведення активних бойових дій внаслідок повномасштабного вторгнення Російської федерації на територію України, порівнюючи з Львівською областю, де проживає позивачка.

Окрім того, згідно зі статистичними даними, наведених станом на 11:24 30 грудня 2024 року, за 2024 рік у Київській області сигнал повітряної тривоги лунав 664 рази, загальною тривалістю 51 день, а в Львівській області - 208 разів, загальною тривалістю 8 днів.

Суд відзначає, що відсутність працівника на роботі у зв`язку з військовим вторгненням не може бути кваліфікована як прогул без поважної причини.

Зважаючи на надскладну ситуацію на території України, працівники, які не виходять на роботу внаслідок обставин, пов`язаних з бойовими діями, або ті, які не мають змоги виходити на роботу у зв`язку з небезпекою для життя і здоров`я, не підлягають автоматичному звільненню чи, наприклад, за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України за «прогул без поважної причини».

Зазначене обумовлено необхідністю збереження життя та здоров`я таких працівників та їх сімей і вважається як відсутність на роботі з поважних причин.

Якщо з таким працівником відсутній зв`язок, до з`ясування причин і обставин його відсутності за ним зберігаються робоче місце та посада, трудові відносини не припиняються, однак час відсутності не зараховується до стажу роботи, що дає право на щорічну відпустку, та у загальному випадку не підлягає оплаті.

Подібної за змістом правової позиції додержується Верховний Суд у постанові від 06 червня 2024 року у справі № 367/569/23.

Таким чином, Державний податковий університет, не врахувавши поважності причин відсутності ОСОБА_1 на робочому місці, не надавши належної оцінки обставинам, викладеним у заявах позивачки від 07 травня 2024 року та від 14 травня 2024 року, безпідставно видав наказ про дисциплінарне стягнення до ОСОБА_1 у виді звільнення та похідний від нього наказ про звільнення ОСОБА_1 за прогул, з підстав відсутності на робочому місці з 13 травня 2024 року. Доводи відповідача щодо правомірності наказів не спростовують обставин, встановлених під час розгляду справи, яким суд дав повну, всебічну та об`єктивну оцінку.

Згідно п.2 ч.1 ст.147 КЗпП України, звільнення є одним із заходів стягнення. Відповідно положень ст.149 КЗпП України, до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. За кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення. При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника.

Під час судового розгляду встановлено що Відповідач до застосування дисциплінарного стягнення не отримав від позивачки письмові пояснення щодо відсутності її на робочому місці, а матеріали дисциплінарного провадження не містять чіткого періоду відсутності позивачки на робочому місці більше трьох годин протягом робочого дня як і підстави для звільнення позивачки - протокол дисциплінарної комісії від 30 травня 2024 року №2.

Отже, відсутність позивачки на роботі була обумовлена поважними причинами, зокрема незаконним переведенням, а докази прогулу без поважних причин відповідачем не надано, що у вказаній справі було його процесуальним обов`язком.

Оскільки судом під час розгляду справи встановлено, що позивачка ОСОБА_1 була звільнена без законних підстав, то суд вважає обґрунтованими позовні вимоги про визнання незаконним та скасування наказу Державного податкового університету від 30 травня 2024 року № 185-к «Про дисциплінарне стягнення до ОСОБА_1 », відповідно до якого за порушення трудової дисципліни застосовано до ОСОБА_1 , професора кафедри теорії та історії держави і права Навчально-наукового інституту права Державного податкового університету, згідно з п. 2 ст. 147 КЗпП України дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення за п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України (за прогули без поважних причин); визнання незаконним та скасування наказу Державного податкового університету від 31 травня 2024 року № 186-к «Про звільнення ОСОБА_1 », відповідно до якого звільнено ОСОБА_1 , професора кафедри теорії та історії держави і права Навчально-наукового інституту права Державного податкового університету, 31 травня 2024 року за прогул без поважної причини, п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України.

Щодо вимог про поновлення на посаді

Згідно ст. 235 КЗпП України в разі звільнення без законних підстав працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Поновлення на роботі полягає в тому, що працівнику надається та ж робота, яку він виконував до звільнення його з роботи. При цьому повноваження суду під час вирішення трудового спору щодо поновлення працівника на попередній роботі не слід ототожнювати із процедурою призначення на посаду, що належить до компетенції роботодавця.

Системний аналіз зазначених вище приписів статті 235 КЗпП України, дає підстави дійти висновку про те, що визнання незаконними та скасування наказів Державного податкового університету від 30 травня 2024 року № 185-к «Про дисциплінарне стягнення до ОСОБА_1 » та від 31 травня 2024 року № 186-к «Про звільнення ОСОБА_1 » тягнуть за собою поновлення її на посаді та вирішення питання щодо стягнення середнього заробітку.

Щодо вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу (частина друга статті 235 КЗпП України).

Згідно з пунктом 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок № 100) середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Відповідно до пункту 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 червня 2024 року в справі № 367/569/23 (провадження № 61-4703св24) зазначено, що «у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 січня 2023 року у справі № 752/23602/20 (провадження № 61-12064св22) зазначено, що: «cуми, які суд визначає до стягнення з роботодавця на користь працівника як заборгованість із заробітної плати та/або середній заробіток за час вимушеного прогулу, обчислюється без віднімання сум податків і зборів. Податки і збори із присудженої за рішенням суду суми заробітної плати та середнього заробітку за час вимушеного прогулу підлягають нарахуванню роботодавцем при виконанні відповідного судового рішення та, відповідно, відрахуванню із цієї суми при виплаті працівнику, внаслідок чого виплачена працівнику на підставі судового рішення сума зменшується на суму податків і зборів. При цьому відрахування податків і обов`язкових платежів із середнього заробітку за час вимушеного прогулу не погіршує становище працівника, якого поновлено на роботі, оскільки за цей період у разі перебування на посаді працівник отримував би заробітну плату, із якої також відраховувались би податки і збори. Відповідно до підпункту 168.1.1 пункту 168.1 статті 168 ПК України податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов`язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу (за загальним правилом 18 відсотків). Таким чином, якщо юридична особа відшкодовує (виплачує) на користь фізичної особи середній заробіток за час вимушеного прогулу, то ця особа, виступаючи щодо такої фізичної особи податковим агентом, зобов`язана (у випадках, передбачених ПК України) утримати і перерахувати податок із суми такого доходу. Аналогічний правовий висновок зроблений Верховним Судом у подібних правовідносинах у постановах від 18 липня 2018 року у справі № 359/10023/16-ц та від 07 жовтня 2020 року у справі № 523/14396/19».

У матеріалах справи наявне Повідомлення про нараховані та виплачені суми при звільненні, відповідно до якого позивачці ОСОБА_1 нараховано 600,42 грн. за один робочий день (простій), утримано 117,09 грн. податків та виплачено 483,33 грн.

Згідно зі ст. 34 КЗпП України простій - це зупинення роботи, викликане відсутністю організаційних або технічних умов, необхідних для виконання роботи, невідворотною силою або іншими обставинами.

Відповідно до ч. 1 ст. 113 КЗпП України час простою не з вини працівника, в тому числі на період оголошення карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, оплачується з розрахунку не нижче від двох третин тарифної ставки встановленого працівникові розряду (окладу).

З урахуванням наведеного, заробітна плата позивачки за один робочий день складала згідно з даними Університету 600,42 /2*3= 900,63 грн., тому суд погоджується з доводами позивачки і саме цю суму бере для обчислення сум, які підлягали до сплати.

Сума середнього заробітку 900,63 грн. при п`ятиденному робочому тижні х 165 робочих днів за період з 01 червня 2024 року по 17 січня 2025 року складає 148 603, гривень.

Щодо стягнення моральної шкоди суд зазначає наступне.

Згідно зі ст. 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Абз. 1 п. 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року N 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз`яснює, що відповідно до ст. 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Відповідно до частини першої, пункту 2 частини другої статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав, яка полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої.

Внаслідок незаконних переведення та звільнення порушені конституційні та трудові права позивачки.

У зв`язку з чим позивачці спричинено моральну шкоду, яка виразилась у втраті нормальних життєвих зв`язків, постраждала її репутація, що змусило позивачку прикладати додаткових зусиль для організації свого життя.

Вказані противоправні дії відповідача Державного податкового університету, безумовно, завдали позивачці фізичних і моральних страждань, які полягають у тому, що позивачка зазнала переживань за свою професію, втратила душевний спокій, була роздратована у зв`язку з систематичним психологічним тиском на неї зі сторони відповідача, незаконним звільненням з роботи, вона втратила нормальні життєві зв`язки з колегами, кар`єра, репутація, інші соціальні та професійні зв`язки позивачки зазнали непоправної шкоди, що принижує її людську честь і гідність та вимагає від позивачки додаткових зусиль для організації свого життя.

Посилання представника відповідача щодо недоведеності спричинення позивачу моральної шкоди є недоречними.

З урахуванням фактичних обставин справи, враховуючи принцип розумності, достатності та справедливості, суд приходить до висновку про стягнення на користь позивача у відшкодування моральної шкоди 1 500 гривень.

При визначенні розміру відшкодування моральної шкоди судом з урахуванням перенесених моральних та психологічних страждань враховано також стан здоров`я позивачки, тяжкість вимушених змін у її життєвих та виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, виходячи зі засад розумності, виваженості та справедливості.

Відтак позов підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Враховуючи те, що суд частково задовольняє позов частково, із відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір за подання позовної заяви у справі у розмірі 3 875, 84 гривні.

Керуючись ст. ст. 5,12-13,89,141,258, 259,264, 265,268, 273 ЦПК України, суд, -

у х в а л и в:

Позовні вимоги ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Визнати незаконним та скасувати наказ Державного податкового університету від 10 травня 2024 року №158-к «Про переведення», яким переведено ОСОБА_1 , професора кафедри теорії права та держави Університету державної фіскальної служби України на посаду професора кафедри теорії та історії держави і права Державного податкового університету з 13 травня 2024 року.

Визнати незаконним та скасувати наказ Державного податкового університету від 30 травня 2024 № 185-к «Про дисциплінарне стягнення до ОСОБА_1 », відповідно до якого за порушення трудової дисципліни застосовано до ОСОБА_1 , професора кафедри теорії та історії держави і права Навчально-наукового інституту права Державного податкового університету, згідно з п. 2 ст. 147 КЗпП України дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення за п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України (за прогули без поважних причин).

Визнати незаконним та скасувати наказ Державного податкового університету від 31 травня 2024 року № 186-к «Про звільнення ОСОБА_1 », відповідно до якого звільнено ОСОБА_1 , професора кафедри теорії та історії держави і права Навчально-наукового інституту права Державного податкового університету 31 травня 2024 року за прогул без поважної причини, п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України.

Поновити ОСОБА_1 на займаній посаді.

Стягнути з Державного податкового університету (вул. Університетська, 31, м. Ірпінь, Київська область, 08205 код ЄДРПОУ 44550814) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; адреса: с. Сможе, Сколівський район, Львівська область, 82642) середній заробіток за час вимушеного прогулу з 01 червня 2024 року по 17 січня 2025 року у сумі 148 603 (сто сорок вісім тисяч шістсот три) гривні 95 копійок.

Стягнути з Державного податкового університету (вул. Університетська, 31, м. Ірпінь, Київська область, 08205, код ЄДРПОУ 44550814) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; адреса: с. Сможе, Сколівський район, Львівська область, 82642) 1 500 (одну тисячу п`ятсот) гривень 00 копійок відшкодування моральної шкоди.

В решті - в задоволенні позовних вимог відмовити.

Стягнути з Державного податкового університету (вул. Університетська, 31, м. Ірпінь, Київська область, 08205, код ЄДРПОУ 44550814) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; адреса: с. Сможе, Сколівський район, Львівська область, 82642) судовий збір у сумі 3 875 (три тисячі вісімсот сімдесят п`ять) гривень 84 копійки.

Допустити негайне виконання рішення в частині поновлення на посаді та виплати середнього заробітку за один місяць.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку безпосередньо до апеляційного суду Львівської області шляхом подання апеляційної скарги в 30-ти денний строк з дня проголошення рішення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне найменування сторін та інших учасників справи:

Позивач:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрована за адресою: с. Сможе Стрийського району Львівської області, 82642, РНОКПП НОМЕР_1 ;

Відповідач:

Державний податковий університет, юридична адреса: вул. Університетська, 31, м. Ірпінь Київської області, 08205, код в ЄДРПОУ 44550814.

Головуючий суддя В.Я.Курницька