Постанова

від 22.01.2025 по справі 465/256/22

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 465/256/22 Головуючий у 1 інстанції: Марків Ю.С.

Провадження № 22-ц/811/1014/24 Доповідач в 2-й інстанції: Бойко С.М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 січня 2025 року м. Львів

Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Бойко С.М., суддів: Копняк С.М., Ніткевича А.В., розглянувши впорядку письмовогопровадження цивільнусправу заапеляційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю «Видавничий дім «Високий Замок» на рішення Франківського районного суду м. Львова від 05 лютого 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Видавничий дім «Високий Замок» про стягнення компенсації за порушення авторського права,

в с т а н о в и в:

У січні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю (далі ТОВ) «Видавничий дім «Високий Замок» компенсацію за порушенняавторського права в розмірі 24000 грн.

Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що він є відомим художником та дизайнером, який створив та оприлюднив 02.10.2019 року на своїй веб-сторінці в соціальній мережі «Фейсбук» малюнок з авторським підписом «Паленко 2019», який є художньою алегорією на тему так званої «формули Штайнмаєра» щодо вирішення військового конфлікту на Донбасі.

У вересні 2021 року був виявлений номер газети «Високий замок» №79 (5921) за 3-9 жовтня 2019 року, в якому на першій сторінці розміщено малюнок під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_1 » ( ОСОБА_2 ) з підписом « ОСОБА_3 », однак, без оригінального підпису «Паленко 2019».

Всі авторські права на малюнок належать йому і він не надавав дозволу засновнику та видавцю газети «Високий замок» ТОВ «Видавничий дім «Високий Замок» на використання вказаного малюнка.

Позивач звертався до ТОВ «Видавничий дім «Високий Замок» із претензією щодо порушення авторського майнового права, однак, у відповідь отримав лист (вих.№1/29 від 11.10.2021 року), в якому вказано, що відповідач має право вільно використовувати твір без згоди автора на підставі п.3 ч.1 ст.21 Закону України «Про авторське право і суміжні права».

04.11.2021 року позивач надіслав ще одну претензію №69-11/21 про порушення авторського права, в якій детально роз`яснив про безпідставність посилання відповідача на норму п.3 ч.1 ст. 21 Закону України «Про авторське право і суміжні права», але відповіді на таку претензію не отримав.

Стверджував, що не укладав з відповідачем авторського договору на опублікування малюнка в газеті і ТОВ «Видавничий дім «Високий Замок» не виплачував позивачу гонорару за використання його твору.

Вказував, що розмір авторської винагороди за надання дозволу на одноразове використання твору в друкованому виданні становить 8000 грн., а оскільки дії відповідача щодо порушення його авторського права є умисними, тому компенсація за таке порушення має бути стягнута у трикратному розмірі винагороди у сумі 24000 грн.

Рішенням Франківського районного суду м. Львова від 05 лютого 2024 року позов задоволено.

Стягнуто з ТОВ «Видавничий дім «Високий Замок» на користь ОСОБА_1 компенсацію за порушення його авторських прав в розмірі 24000 грн.

Стягнуто з ТОВ «Видавничий дім «Високий Замок» на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 908 грн.

Рішення суду оскаржив відповідач ТОВ «Видавничий дім «Високий Замок», просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Апелянт зазначає, що судом не взято до уваги висновки Верховного Суду в постанові від 04 серпня 2020 року у справі №591/2159/17 щодо правомірності використання зображень, розміщених у соціальній мережі «Фейсбук».

Вважає, що позивач, розміщуючи своє зображення у соціальній мережі «Фейсбук» на доступній для всіх його особистій сторінці, погодився з умовами користування мережею, які передбачають, що публікація матеріалів чи інформації з використанням налаштування «Доступно всім» означає, що особа дозволяє використовувати всім його матеріали чи інформацію, включаючи людей поза «Фейсбук», отримати доступ до цієї інформації і використовувати її, а також пов`язувати її з користувачем (тобто з іменем і фото профілю).

Апелянт наголошує на урахуванні висновку Верховного Суду в постанові від 19 липня 2023 року у справі №214/11028/21, згідно з яким, поширення (розміщення) фото у соціальній мережі в Інтернеті без обмеження кола користувачів, які можуть переглядати це фото, є публічним показом фото, яке здійснює ця особа самостійно. Також використання таких фото є правомірним, адже попереднє поширення (розміщення) у соціальній мережі було публічним і за згодою особи, яка своїми діями зробила таку інформацію відкритою.

Апелянт зазначає, що судом першої інстанції не взято до уваги спеціальний статус відповідача, як засобу масової інформації, який у своїй діяльності використовує будь-які ілюстрації у відповідності до норм статті 21 Закону України «Про авторське право і суміжні права», без згоди автора, але з обов`язковим зазначенням імені автора та джерела запозичення.

Додає, що приписами вказаної статті допускається відтворення у пресі, публічне виконання чи публічне сповіщення попередньо опублікованих у газетах або журналах статей з поточних економічних, політичних, релігійних та соціальних питань чи публічно сповіщених творів такого ж самого характеру у випадках, коли право на таке відтворення, публічне сповіщення або інше публічне повідомлення спеціально не заборонено автором.

Звертає увагу, що згадувана позивачем ілюстрація широко використовується в мережі Інтернет для публічного сповіщення проблеми застосування так званої формули Штайнмаєра, відтак, будь-яка публікація такої ілюстрації буде публічним сповіщення проблеми застосування так званої формули Штайнмаєра з наступним використанням ілюстрації у відповідності до норм Закону України «Про авторське право і суміжні права».

Наголошує, що позивач не надав суду оригіналу газети, де начебто розміщена спірна інформація, і яка б, відповідно, свідчила про його порушене авторське право. Натомість, у матеріалах справи наявні чорно-білі графічні матеріали невідомого походження, які не були завірені на достовірність.

Додає, що у відповіді Національної бібліотеки України імені Ярослава Мудрого, назва якої розміщена на таких графічних матеріалах, вказано, що установа не має права засвідчувати копії документів, які зберігаються у її фондах, оскільки такі документи не були створені самою бібліотекою.

07.06.2024 року позивач ОСОБА_1 в особі свого представника адвоката Братківського К.С. подав відзив на апеляційну скаргу, в якому заперечує доводи та вимоги апелянта.

Відповідно до вимог ч.13 ст.7 та ч.1 ст.369 ЦПК України, справу розглянуто апеляційним судом без повідомлення учасників справи в порядку письмового провадження.

Частиною четвертою статті 268 ЦПК України передбачено, що у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

У частині п`ятій статті 268 ЦПК України зазначено, що датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Отже, враховуючи наведені вище вимоги процесуального закону, датою ухвалення апеляційним судом судового рішення в даній справі, призначеній до розгляду на 16.01.2025 року, є дата складення повного судового рішення 22.01.2025 року.

Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення відповідно до вимог статті 367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення з наступних підстав.

Відповідно до статті 418 ЦК України, право інтелектуальної власності це право особи на результат інтелектуальної, творчої діяльності або на інший об`єкт права інтелектуальної власності, визначений цим Кодексом та іншим законом. Право інтелектуальної власності становлять особисті немайнові права інтелектуальної власності та (або) майнові права інтелектуальної власності, зміст яких щодо певних об`єктів права інтелектуальної власності визначається цим Кодексом та іншим законом. Право інтелектуальної власності є непорушним. Ніхто не може бути позбавлений права інтелектуальної власності чи обмежений у його здійсненні, крім випадків, передбачених законом.

Суб`єктами права інтелектуальної власності є: творець (творці) об`єкта права інтелектуальної власності (автор, виконавець, винахідник тощо) та інші особи, яким належать особисті немайнові та (або) майнові права інтелектуальної власності відповідно до цього Кодексу, іншого закону чи договору (стаття 421 ЦК України).

Відповідно до статті 424 ЦК України, майновими правами інтелектуальної власності є: 1) право на використання об`єкта права інтелектуальної власності; 2) виключне право дозволяти використання об`єкта права інтелектуальної власності; 3) виключне право перешкоджати неправомірному використанню об`єкта права інтелектуальної власності, в тому числі забороняти таке використання; 4) інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.

Згідно зі статтею 7 Закону України «Про авторське право і суміжні права» (тут і надалі у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), суб`єктами авторського права є автори творів, зазначених у частині першій статті 8 цього Закону, та інші фізичні та юридичні особи, які набули прав на твори відповідно до правочину або закону.

Відповідно до частини першої статті 11 Закону України «Про авторське право і суміжні права», первинним суб`єктом, якому належить авторське право, є автор твору. За відсутності доказів іншого автором твору вважається особа, зазначена як автор на оригіналі або примірнику твору (презумпція авторства).

Згідно з пунктом 8 частини першої статті 8 Закону України «Про авторське право і суміжні права», об`єктами авторського права є твори у галузі науки, літератури і мистецтва, зокрема, твори образотворчого мистецтва.

У пункті 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 04.06.2010 року №5 «Про застосування судами норм законодавства у справах про захист авторського права і суміжних прав» судам роз`яснено, що авторське право виникає в силу факту створення інтелектуальною творчою працею автора або співавторів твору науки, літератури і мистецтва. Твір вважається створеним з моменту первинного надання йому будь-якої об`єктивної форми з урахуванням суті твору (зокрема, письмової форми, електронної форми, речової форми). Якщо не доведено інше, результат інтелектуальної діяльності вважається створеним творчою працею.

За змістом статті 15 Закону України «Про авторське право і суміжні права», до майнових прав автора (чи іншої особи, яка має авторське право) належать: а) виключне право на використання твору; б) виключне право на дозвіл або заборону використання твору іншими особами.

Виключне право на використання твору автором (чи іншою особою, яка має авторське право) дозволяє йому використовувати твір у будь-якій формі і будь-яким способом.

Виключне право автора (чи іншої особи, яка має авторське право) на дозвіл чи заборону використання твору іншими особами дає йому право дозволяти або забороняти: 1) відтворення творів; 2) публічне виконання і публічне сповіщення творів; 3) публічну демонстрацію і публічний показ; 4) будь-яке повторне оприлюднення творів, якщо воно здійснюється іншою організацією, ніж та, що здійснила перше оприлюднення; 5) переклади творів; 6) переробки, адаптації, аранжування та інші подібні зміни творів; 7) включення творів як складових частин до збірників, антологій, енциклопедій тощо; 8) розповсюдження творів шляхом першого продажу, відчуження іншим способом або шляхом здавання в майновий найм чи у прокат та шляхом іншої передачі до першого продажу примірників твору; 9) подання своїх творів до загального відома публіки таким чином, що її представники можуть здійснити доступ до творів з будь-якого місця і у будь-який час за їх власним вибором; 10) здавання в майновий найм і (або) комерційний прокат після першого продажу, відчуження іншим способом оригіналу або примірників аудіовізуальних творів, комп`ютерних програм, баз даних, музичних творів у нотній формі, а також творів, зафіксованих у фонограмі чи відеограмі або у формі, яку зчитує комп`ютер; 11) імпорт примірників творів. Цей перелік не є вичерпним.

Частиною третьою ст.426 ЦК України передбачено, що використання об`єкта права інтелектуальної власності іншою особою здійснюється з дозволу особи, яка має виключне право дозволяти використання об`єкта права інтелектуальної власності, крім випадків правомірного використання без такого дозволу, передбачених цим Кодексом та іншим законом.

Використанням твору в силу ст.441 ЦК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) вважається, зокрема, його публікування (випуск у світ); відтворення будь-яким способом та у будь-якій формі; включення складовою частиною до збірників, баз даних, антологій, енциклопедій тощо; продаж, передання в найм (оренду) тощо. Використанням твору є також інші дії, встановлені законом.

Відповідно до ч.ч.1, 3 ст.442 ЦК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), твір вважається опублікованим (випущеним у світ), якщо він будь-яким способом повідомлений невизначеному колу осіб, у тому числі виданий, публічно виконаний, публічно показаний, переданий по радіо чи телебаченню, відображений у загальнодоступних електронних системах інформації. Ніхто не має права опублікувати твір без згоди автора, крім випадків, встановлених цим Кодексом та іншим законом.

Згідно з частиною першою статті 32 Закону України «Про авторське право і суміжні права», автору та іншій особі, яка має авторське право, належить виключне право надавати іншим особам дозвіл на використання твору будь-яким одним або всіма відомими способами на підставі авторського договору. Використання твору будь-якою особою допускається виключно на основі авторського договору, за винятком випадків, передбачених статтями 21

25 цього Закону.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 21 Закону України «Про авторське право і суміжні права», без згоди автора (чи іншої особи, яка має авторське право), але з обов`язковим зазначенням імені автора і джерела запозичення, допускається відтворення у пресі, публічне виконання чи публічне сповіщення попередньо опублікованих у газетах або журналах статей з поточних економічних, політичних, релігійних та соціальних питань чи публічно сповіщених творів такого ж самого характеру у випадках, коли право на таке відтворення, публічне сповіщення або інше публічне повідомлення спеціально не заборонено автором.

Пунктом «а» ст.50 Закону України «Про авторське право і суміжні права»передбачено, що порушенням авторського права і (або) суміжних прав, що дає підстави для захисту таких прав, у тому числі судового, є: вчинення будь-якою особою дій, які порушують особисті немайнові права суб`єктів авторського права і (або) суміжних прав, визначені статтями 14 і 38 цього Закону, та їхні майнові права, визначені статтями 15, 17, 27, 39 41 цього Закону, з урахуванням умов використання об`єктів авторського права і (або) суміжних прав, передбачених статтями 21 25, 42, 43 цього Закону, а також зловживання посадовими особами організації колективного управління службовим становищем, що призвело до невиплати або неналежних розподілу і виплати винагороди правовласникам.

Способи цивільно-правового захисту авторського права і суміжних прав встановлені статею 52 Закону України «Про авторське право і суміжні права».

Частиною першою статті 52 Закону України «Про авторське право і суміжні права» передбачено, що за захистом свого авторського права і (або) суміжних прав суб`єкти авторського права та суміжних прав мають право звертатися в установленому порядку до суду та інших органів відповідно до їх компетенції.

Так, зокрема, згідно з п.«г» ч.1 ст.52 України «Про авторське право і суміжні права», одним із способів захисту авторського права і (або) суміжних прав у судовому порядку є:подання позову про відшкодування збитків (матеріальної шкоди), включаючи упущену вигоду, або стягнення доходу, отриманого порушником внаслідок порушення ним авторського права і (або) суміжних прав, або виплату компенсацій.

Згідно з п.«г» ч.2 ст.52 України «Про авторське право і суміжні права», суд має право постановити рішення чи ухвалу про: виплату компенсації, що визначається судом як паушальна сума на базі таких елементів, як подвоєна, а у разі умисного порушення як потроєна сума винагороди або комісійні платежі, які були б сплачені, якби порушник звернувся із заявою про надання дозволу на використання оспорюваного авторського права або суміжних прав замість відшкодування збитків або стягнення доходу.

При визначенні компенсації, яка має бути виплачена замість відшкодування збитків чи стягнення доходу, суд зобов`язаний у встановлених пунктом «г» цієї частини межах визначити розмір компенсації, враховуючи обсяг порушення та (або) наміри відповідача.

Судом встановлено, що 02.10.2019 року ОСОБА_1 на своїй веб-сторінці у соціальній мережі «Фейсбук» розмістив твір образотворчого мистецтва (малюнок) з авторським підписом «Паленко 2019».

ТОВ «Видавничий дім «Високий Замок» здійснило видання газети «Високий Замок» №79 за 3-9 жовтня 2019 року, на першій сторінці якої відтворив примірник цього малюнку під назвою «Steinmeier formula» з підписом: « ОСОБА_3 ».

За встановлених обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивач ОСОБА_1 є автором спірного об`єкта авторського права, який було використано відповідачем без відповідного дозволу позивача при виданні газети «Високий замок» №79 (5921) за 3-9 жовтня 2019 року.

При цьому, необхідно зазначити, що відповідачем не дотримано вимоги статті 21 Закону України «Про авторське і суміжні права» щодо обов`язкового зазначення імені автора та джерела запозичення, оскільки на малюнку, який розміщений на першій сторінці вказаного номеру газети «Високий замок», зазначено лише ім`я автора, без зазначення джерела запозичення твору.

Правові позиції Верховного Суду, викладені у постановах Касаційного цивільного суду від 19 липня 2023 року у справі №214/11028/21 та від 19 липня 2023 року у справі №214/11028/21, на які ТОВ «Видавничийдім «ВисокийЗамок» посилається в своїй апеляційній скарзі, не можуть бути застосовані до спірних правовідносин, оскільки стосуються не права інтелектуальної власності, а поширення фото відповідно до ст.ст.307, 308 ЦК України (охорона інтересів особи, яка зображена на фото-, відео-).

Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують правильних висновків суду по суті вирішення даного спору, позивачем обрано спосіб захисту порушеного права, який передбачений законом (виплата компенсації), при визначенні розміру компенсації суд виконав вимоги частини другої статті 52 Закону України «Про авторське право і суміжні права», до спірних правовідносин застосовано норми матеріального права, які підлягали застосуванню, і не допущено порушень норм процесуального права, які б були обов`язковою підставою для скасування оскаржуваного рішення, тому апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Керуючись ст.ст.367, 374 ч.1 п.1, 375, 381, 382, 384 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Видавничий дім «Високий Замок» залишити без задоволення.

Рішення Франківського районного суду м. Львова від 05 лютого 2024 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови. Повний текст постанови складений 22 січня 2025 року.

Головуючий С.М. Бойко

Судді: С.М. Копняк

А.В. Ніткевич