Постанова

від 22.01.2025 по справі 640/4985/20

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 січня 2025 року

м. Київ

справа №640/4985/20

адміністративне провадження № К/990/12834/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Стеценка С.Г.,

суддів: Стрелець Т.Г., Тацій Л.В.,

розглянувши в письмовому провадженні в касаційному порядку адміністративну справу №640/4985/20

за позовом Приватного акціонерного товариства «Л-Капітал»

до Міністерства культури України, Міністерства культури та інформаційної політики України

про визнання протиправною відмови, зобов`язання вчинити дії,

за касаційною скаргою Приватного акціонерного товариства «Л-Капітал» на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 05 березня 2024 року (колегія у складі: головуючого судді Кобаля М.І., суддів: Бужак Н.П., Костюк Л.О.),-

В С Т А Н О В И В:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування

1. У березні 2020 року Приватне акціонерне товариство «Л-Капітал» (далі - позивач, ПрАТ «Л-Капітал») звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Міністерства культури України (далі - відповідач 1), Міністерства культури та інформаційної політики (далі - відповідач 2), в якому просило:

- визнати протиправною відмову Міністерства культури України, викладену в листі від 04 квітня 2019 року за №163/10-2/72-19, у погодженні проектної документації, в тому числі Генерального плану об`єкту «Реставрація з пристосуванням нежитлової будівлі по вул. Володимирській 36 (літ. А) та реконструкції з надбудовою нежитлової будівлі по вул. Золотоворітській, 11 (літ. А', А'. Б) з об`єднанням в єдиний готельно-офісний комплекс у Шевченківському районі міста Києва»;

- зобов`язати Міністерство культури, молоді та спорту України погодити ПрАТ «Л-Капітал» (01034 м. Київ, вул. Володимирська, 36, літера А, ідентифікаційний код 32735854) проект «Реставрація з пристосуванням нежитлової будівлі по вул. Володимирській 36 (літ. А) та реконструкції з надбудовою нежитлової будівлі по вул. Золотоворітській, 11 (літ. А', А'. Б) з об`єднанням в єдиний готельно-офісний комплекс у Шевченківському районі міста Києва», розроблений у 2016 році ТОВ «Архітектурне бюро «ВІВАС» (головний архітектор проекту - Васягін В.А., кваліфікаційний сертифікат АА № 000124, виданий 11.07.2012), в тому числі Генеральний план об`єкту «Реставрація з пристосуванням нежитлової будівлі по вул. Володимирській 36 (літ. А) та реконструкції з надбудовою нежитлової будівлі по вул. Золотоворітській, 11 (літ. А', А'. Б) з об`єднанням в єдиний готельно-офісний комплекс у Шевченківському районі міста Києва»;

- зобов`язати Міністерство культури, молоді та спорту України надати дозвіл на проведення земляних робіт в межах Центрального історичного ареалу м. Києва, для потреб будівництва об`єкту «Реставрація з пристосуванням нежитлової будівлі по вул. Володимирській 36 (літ. А) та реконструкції з надбудовою нежитлової будівлі по вул. Золотоворітській, 11 (літ. А', А'. Б) з об`єднанням в єдиний готельно-офісний комплекс у Шевченківському районі міста Києва».

2. Обґрунтовуючи позов, ПрАТ «Л-Капітал» вказувало на протиправність відмови у погодженні проекту, в тому числі генерального плану об`єкту «Реставрація з пристосуванням нежитлової будівлі по вул. Володимирській 36 (літ. А) та реконструкції з надбудовою нежитлової будівлі по вул. Золотоворітській, 11 (літ. А', А'. Б) з об`єднанням в єдиний готельно-офісний комплекс у Шевченківському районі міста Києва», оскільки остання прийнята всупереч вимогам законодавства та фактичним обставинам, а у позивача є законодавчі підстави для отримання відповідного погодження та дозволу.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

3. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 серпня 2020 року позовні вимоги ПрАТ «Л-Капітал» задоволено повністю; визнано протиправною відмову Міністерства культури України, викладену в листі від 04 квітня 2019 року за №163/10-2/72-19, у погодженні ПрАТ «Л-Капітал» проектної документації, в тому числі Генерального плану об`єкту «Реставрація з пристосуванням нежитлової будівлі по вул. Володимирській 36 (літ. А) та реконструкції з надбудовою нежитлової будівлі по вул. Золотоворітській, 11 (літ. А', А'. Б) з об`єднанням в єдиний готельно-офісний комплекс у Шевченківському районі міста Києва»; зобов`язано Міністерство культури та інформаційної політики погодити ПрАТ «Л-Капітал» проект «Реставрація з пристосуванням нежитлової будівлі по вул. Володимирській 36 (літ. А) та реконструкції з надбудовою нежитлової будівлі по вул. Золотоворітській, 11 (літ. А', А'. Б) з об`єднанням в єдиний готельно-офісний комплекс у Шевченківському районі міста Києва», розроблений у 2016 році ТОВ «Архітектурне бюро «ВІВАС» (головний архітектор проекту - Васягін В.А., кваліфікаційний сертифікат АА № 000124, виданий 11.07.2012), в тому числі Генеральний план об`єкту «Реставрація з пристосуванням нежитлової будівлі по вул. Володимирській 36 (літ. А) та реконструкції з надбудовою нежитлової будівлі по вул. Золотоворітській, 11 (літ. А', А'. Б) з об`єднанням в єдиний готельно-офісний комплекс у Шевченківському районі міста Києва»; зобов`язано Міністерство культури та інформаційної політики надати ПрАТ «Л-Капітал» дозвіл на проведення земляних робіт в межах Центрального історичного ареалу м. Києва для потреб будівництва об`єкту «Реставрація з пристосуванням нежитлової будівлі по вул. Володимирській 36 (літ. А) та реконструкції з надбудовою нежитлової будівлі по вул. Золотоворітській, 11 (літ. А', А'. Б) з об`єднанням в єдиний готельно-офісний комплекс у Шевченківському районі міста Києва».

4. Своє рішення суд першої інстанції обґрунтував тим, що Міністерство культури України у спірних правовідносинах діяло поза межами повноважень та у спосіб, невизначений Конституцією та законами України, необґрунтовано, упереджено, недобросовісно, не розсудливо, без дотримання принципу рівності перед законом, у зв`язку з чим є всі правові підстави для визнання протиправним і скасування відмови у погодженні проектної документації, в тому числі Генерального плану об`єкту «Реставрація з пристосуванням нежитлової будівлі по вул. Володимирській 36 (літ. А) та реконструкції з надбудовою нежитлової будівлі по вул. Золотоворітській, 11 (літ. А', А'. Б) з об`єднанням в єдиний готельно-офісний комплекс у Шевченківському районі міста Києва», за наявності такого погодження ще у 2016 році за принципом мовчазної згоди. Крім того, всупереч вимог Порядку видачі дозволів на проведення археологічних розвідок, розкопок, інших земляних робіт на території пам`ятки, охоронюваній археологічній території, у зонах охорони, в історичних ареалах населених місць, а також досліджень решток життєдіяльності людини, що містяться під земною поверхнею, під водою на території України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13 березня 2002 року №316, не надано дозволу на проведення земляних робіт, натомість позивачем було дотримано вимоги, передбачені цим Порядком.

5. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 17 листопада 2020 року апеляційну скаргу Міністерства культури та інформаційної політики України залишено без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

6. Не погодившись із рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 серпня 2020 року, Кабінет Міністрів України (далі - КМ України) та Департамент охорони культурної спадщини виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) як особи, які не брали участі у розгляді справи, подали апеляційну скаргу, в якій просили скасувати таке судове рішення та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

7. Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 11 липня 2023 року відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційними скаргами КМ України та Департаменту охорони культурної спадщини виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 серпня 2020 року.

8. Постановою Верховного Суду від 26 жовтня 2023 року касаційні скарги КМ України та Департаменту охорони культурної спадщини виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) задоволено, скасовано ухвалу Шостого апеляційного адміністративного суду від 11 липня 2023 року, а справу №640/4985/20 направлено для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

9. Шостий апеляційний адміністративний суд постановою від 05 березня 2024 року апеляційну скаргу КМ України задовольнив повністю; скасував рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 серпня 2020 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 17 листопада 2020 року; прийняв у справі нове рішення, яким у задоволенні позову ПрАТ «Л-Капітал» відмовив повністю.

10. Суд апеляційної інстанції виходив з того, що дозвіл на будівництво в буферній зоні об`єкта всесвітньої спадщини ЮНЕСКО «Київ: Собор Святої Софії з прилеглими монастирськими спорудами, Києво-Печерська Лавра» суперечить нормам міжнародного права та чинного національного законодавства України, спірна проектна документація такого обов`язкового етапу як погодження Комітетом всесвітньої спадщини ЮНЕСКО не пройшла, останнім надано негативну оцінку, що виключає можливість її погодження Міністерством культури України. Як наслідок, відсутні й законні та обґрунтовані підстави для надання ПрАТ «Л-Капітал» дозволу на проведення земляних робіт в межах Центрального історичного ареалу м. Києва для потреб будівництва об`єкту «Реставрація з пристосуванням нежитлової будівлі по вул. Володимирській 36 (літ. А) та реконструкції з надбудовою нежитлової будівлі по вул. Золотоворітській, 11 (літ. А', А'. Б) з об`єднанням в єдиний готельно-офісний комплекс у Шевченківському районі міста Києва».

Також апеляційний суд зазначив, що принцип мовчазної згоди (у контексті процедури отримання дозволу та наслідків неприйняття суб`єктом владних повноважень своєчасного рішення) можна застосувати у випадку, коли у визначений термін відповідним органом не прийнято жодного (позитивного або негативного) рішення про видачу або відмову у видачі документа дозвільного характеру, або відповідного погодження. Натомість, звернення позивача стосовно погодження спірної проектної документації та видачі дозволу на проведення земляних робіт були розглянуті по суті, про що надано відповідь Міністерства культури України щодо відмови у погодженні, що унеможливлює застосування принципу мовчазної згоди. До того ж, на думку суду апеляційної інстанції, в даному випадку зобов`язання судом Міністерства культури та інформаційної політики України погодити проект та надати ПАТ «Л-Капітал» дозвіл на проведення земляних робіт є безпосереднім втручання у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень та перебуває поза компетенцією суду.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та їх обґрунтування

11. Не погодившись із таким судовим рішенням суду апеляційної інстанції, ПрАТ «Л-Капітал» звернулось до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить його скасувати, залишивши в силі рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 серпня 2020 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 17 листопада 2020 року.

12. Як на підставу для касаційного оскарження судового рішення, вказує на неправильне застосування апеляційним судом положень статті 323 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) та неврахування висновків Верховного Суду з цих питань, викладених у постановах від 12 червня 2020 року у справі №826/477/17, від 25 травня 2022 року у справі №640/10637/20, від 26 жовтня 2023 року у справі №640/4985/20 (пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України).

Стверджує, що Шостий апеляційний адміністративний суд, ухвалюючи рішення в порядку розгляду апеляційної скарги, що надійшла до суду апеляційної інстанції після закінчення апеляційного розгляду справи, порушив процесуальні норми та фактично здійснив новий перегляд рішення суду першої інстанції, адже всі доводи по суті спору, наведені КМ України у апеляційній скарзі, вже були детально розглянуті ще у 2020 році під час апеляційного розгляду справи за апеляційною скаргою Міністерства культури та інформаційної політики України; до того ж, рішення про права та обов`язки КМ України судами у цій справі не приймалося.

По суті вважає, що апеляційний суд дійшов помилкового висновку про необґрунтованість позовних вимог, адже здійснив необ`єктивну правову оцінку залучених до справи доказів та фактичних обставин, які дають підстави стверджувати про протиправність відмови у погодженні проектної документації, в тому числі Генерального плану об`єкту «Реставрація з пристосуванням нежитлової будівлі по вул. Володимирській 36 (літ. А) та реконструкції з надбудовою нежитлової будівлі по вул. Золотоворітській, 11 (літ. А', А'. Б) з об`єднанням в єдиний готельно-офісний комплекс у Шевченківському районі міста Києва», та ненадання дозволу на проведення земляних робіт.

Процесуальні дії у справі та клопотання учасників справи

13. 03 квітня 2024 року в автоматизованій системі документообігу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду зареєстровано вказану касаційну скаргу.

14. Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03 квітня 2024 року визначено склад колегії суддів: головуючий суддя Стеценко С.Г., судді: Стрелець Т.Г., Тацій Л.В.

15. Ухвалою Верховного Суду від 17 квітня 2024 року відкрито касаційне провадження за означеною касаційною скаргою.

16. 29 квітня та 23 травня 2024 року до Верховного Суду надійшли відзиви відповідача 2 та КМ України на касаційну скаргу, у якому останні просять залишити її без задоволення, а постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 05 березня 2024 року - без змін.

17. 06 травня 2024 року до Верховного Суду надійшла відповідь позивача на відзив Міністерства культури та інформаційної політики України.

18. Ухвалою Верховного Суду від 21 січня 2025 року справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження.

Стислий виклад обставин справи, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій

19. Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що ПрАТ «Л-КАПІТАЛ» є власником об`єктів нерухомості, розташованих в м. Києві по вул. Золотоворітська, 11, а саме: нежитлового приміщення загального площею 720, 8 м2 (літ. А'), нежилих приміщень загальною площею 854,30 м2 (літ. А'), нежитлового будинку загальною площею 239, 30 м2 (літ. Б), а також власником нежитлового будинку площею 3 913,70 м2, який розташований в м. Києві по вул. Володимирська, № 36 (літера А).

20. 04 березня 2014 року позивач подав до Міністерства культури України заяву про погодження та реєстрацію історико-містобудівного обґрунтування, з метою здійснення робіт на об`єкті будівництва, шляхом реставрації з пристосуванням нежитлової будівлі по вул. Володимирській, 36 (літ. А) та реконструкції з надбудовою нежитлової будівлі по вул. Золотоворітська, 11 (літ. А', А', Б) з об`єднанням в єдиний готельно-офісний комплекс.

21. 29 квітня 2014 року Міністерство культури України за результатами розгляду вказаної заяви листом за №22-228/35 відмовило ПрАТ «Л-Капітал» у погодженні та реєстрації історико-містобудівного обґрунтування вказаного вище об`єкту.

22. Вказана відмова оскаржена в судовому порядку, за результатами якого, постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 липня 2014 року у справі №826/7461/14 визнано протиправною відмову Міністерства культури України у погодженні Історико-містобудівного обґрунтування, викладену в листі від 09 квітня 2014 року за №22-228/35 (реставрація з пристосуванням нежитлової будівлі та реконструкція з надбудовою нежитлової будівлі) об`єкту, що розташований за адресою вул. Володимирська. 36 (літ. А) та вул. Золотоворітська, 11 (літ. А', А'. Б) в Шевченківському районі міста Києва, та зобов`язано Міністерство культури України погодити ПрАТ «Л-Капітал» історико-містобудівне обґрунтування реставрації з пристосуванням нежитлової будівлі по вул. Володимирській, 36 (літ. А) та реконструкції з надбудовою нежитлової будівлі по вул. Золотоворітська, 11 (літ. А', А', Б') в Шевченківському районі міста Києва, розроблене Українським державним науково-дослідним та проектним інститутом «УКРН ДІПРОЕКТРЕСТАВРАЦІЯ».

23. 17 серпня 2016 року Міністерство культури України листом №668/10/61-16 погодило ПрАТ «Л-КАПІТАЛ» історико-містобудівне обґрунтування реставрації з пристосуванням нежитлової будівлі по вул. Володимирській, 36 (літ. А) та реконструкції з надбудовою нежитлової будівлі по вул. Золотоворітська, 11 (літ. А', А', Б') в Шевченківському районі міста Києва.

24. Одночасно позивача повідомлено щодо необхідності погодження проектної документації та надання дозволу на проведення земляних робіт Міністерства культури України.

25. 07 жовтня 2016 року ПрАТ «Л-Капітал» звернулося до Міністерства культури України щодо погодження проектної документації/проекту за вищевказаним об`єктом.

26. 27 жовтня 2016 року Міністерство культури України листом за №4025/10/13-16 повідомило позивача, що Міністерство позбавлено правових підстав для погодження проектної документації, посилаючись на те, що принциповою вимогою при погодженні історико-містобудівного обґрунтування на розроблення вказаної проектної документації було дотримання максимальних відміток висоти будівлі, що реконструюється, на рівні шести наземних поверхів, в той час, як наданою проектною документацією передбачено прибудову на об`єкті реконструкції на рівні восьми наземних поверхів.

27. 05 грудня 2016 року листом за №12/55 ПрАТ «Л-Капітал» було подано до Міністерства культури України роз`яснення щодо проектних рішень та помилкового висновку Міністерства культури України, так як комплекс, що проектується, складається з основних двох частин: об`єму блоку з надбудовою по вул. Золотоворітській, 11, який підлягає реконструкції (існуючий 4-х поверховий об`єм, що надбудовується двома поверхами) та об`єму існуючої будівлі по вул. Володимирській, 36, що підлягає реставрації із збереженням позначки гребеня існуючої скатової покрівлі (у складі заходів з пристосування передбачається в межах існуючого простору аттикового поверху влаштування приміщень в двох рівнях, що не є надбудовою, оскільки рівень висоти будинку не змінюється і позначки гребня покрівлі залишаються на рівні існуючих), об`єднаних в єдину споруду, що формується навколо простору внутрішнього двору.

28. Листом від 06 лютого 2019 року №19/02-06 ПрАТ «Л-Капітал» повторно звернулося до Міністерства культури України з проханням погодити проект, в тому числі Генеральний план об`єкту: «Реставрація з пристосуванням нежитлової будівлі по вул. Володимирській 36 (літ. А) та реконструкції з надбудовою нежитлової будівлі по вул. Золотоворітській, 11 (літ. А', А'. Б) з об`єднанням в єдиний готельно-офісний комплекс у Шевченківському районі міста Києва», а також видати дозвіл на проведення земляних робіт у межах Центрального історичного ареалу міста Києва.

29. 04 квітня 2019 року Міністерство культури України за результатами розгляду заяви ПрАТ «Л-Капітал» листом №163/10-2/72-19 відмовило позивачу у погодженні проекту, в тому числі Генерального плану Об`єкту.

30. Вважаючи оскаржувану відмову Міністерства культури України протиправною, позивач звернувся до суду із цим позовом.

Позиція Верховного Суду

31. Верховний Суд, перевіривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 КАС України, а також, надаючи оцінку дотримання апеляційним судом процесуальних норм, вказує на наступне.

32. Однією з основних засад судочинства, визначеною пунктом 8 частини третьої статті 129 Конституції України, є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

33. КАС України також означено принципи здійснення адміністративного судочинства, серед яких є забезпечення права на апеляційний перегляд справи. Даний принцип полягає в тому, що особам, які беруть участь у справі, а також іншим особам, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи чи інтереси, у випадках та порядку визначених цим Кодексом, надається право на апеляційний перегляд справи.

34. Статтею 55 Конституції України кожному гарантовано право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

35. Відповідно до частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

36. Згідно з частиною першою статті 13 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

37. Відповідно до статті 323 КАС України якщо апеляційна скарга надійшла до суду апеляційної інстанції після закінчення апеляційного розгляду справи і особа, яка подала скаргу, не була присутня під час апеляційного розгляду справи, суд розглядає її за правилами цієї глави. У випадку відкриття апеляційного провадження за такою скаргою суд апеляційної інстанції може зупинити дію раніше прийнятої ним постанови та рішення суду першої інстанції, що оскаржується.

За результатами розгляду апеляційної скарги, зазначеної в частині першій цієї статті, суд приймає постанову відповідно до статті 315 цього Кодексу. При цьому за наявності підстав може бути скасовано раніше прийняту постанову суду апеляційної інстанції. Суд апеляційної інстанції розглядає скаргу, зазначену в частині першій цієї статті, в межах доводів, які не розглядалися під час апеляційного розгляду справи за апеляційною скаргою іншої особи. Суд відмовляє у відкритті провадження за апеляційною скаргою, поданою відповідно до частини першої цієї статті, якщо суд розглянув наведені у ній доводи під час апеляційного розгляду справи за апеляційною скаргою іншої особи.

38. У цій справі судом апеляційної інстанції встановлено, що КМ України до участі у справі залучений не був, що виключало, як можливість для нього навести свої доводи, так і бути присутнім під час первинного апеляційного розгляду.

39. Натомість слід зазначити, що за змістом пункту 2 частини першої статті 20 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» КМ України, окрім іншого, забезпечує проведення державної політики у сферах охорони історичної та культурної спадщини.

40. Правові, організаційні, соціальні та економічні відносини у сфері охорони культурної спадщини з метою її збереження, використання об`єктів культурної спадщини у суспільному житті, захисту традиційного характеру середовища в інтересах нинішнього і майбутніх поколінь регулює Закон України «Про охорону культурної спадщини».

41. Положеннями статті 1 Закону України «Про охорону культурної спадщини» визначено, що об`єкт культурної спадщини - це визначне місце, споруда (витвір), комплекс (ансамбль), їхні частини, пов`язані з ними рухомі предмети, а також території чи водні об`єкти (об`єкти підводної культурної та археологічної спадщини), інші природні, природно-антропогенні або створені людиною об`єкти незалежно від стану збереженості, що донесли до нашого часу цінність з археологічного, естетичного, етнологічного, історичного, архітектурного, мистецького, наукового чи художнього погляду і зберегли свою автентичність; історичний ареал населеного місця - частина населеного місця, що зберегла об`єкти культурної спадщини і пов`язані з ними розпланування та форму забудови, які походять з попередніх періодів розвитку, типові для певних культур або періодів розвитку.

42. Частиною першою статті 3 Закону України «Про охорону культурної спадщини» встановлено, що державне управління у сфері охорони культурної спадщини покладається, зокрема, на КМ України.

43. У відповідності до статті 4 Закону України «Про охорону культурної спадщини» до повноважень КМ України у сфері охорони культурної спадщини належить, серед інших, забезпечення проведення державної політики.

44. Наведені правові норми дають підстави для висновку, що збереження об`єктів культурної спадщини, їх охорона, у тому числі з метою захисту традиційного характеру середовища в інтересах нинішнього і майбутніх поколінь, є одним із завдань КМ України, який забезпечує проведення державної політики у цій сфері.

45. Як наслідок, відсутня можливість стверджувати, що судове рішення у цій справі не зачіпає прав та обов`язків Уряду України, у тому числі щодо захисту інтересів держави у правовідносинах по забезпеченню дотримання і виконання зобов`язань по виявленню, збереженню, популяризації й передачі майбутнім поколінням об`єктів культурної спадщини, охорони буферної зони об`єкта всесвітньої спадщини ЮНЕСКО «Київ: Собор Святої Софії з прилеглими монастирськими спорудами, Києво-Печерська Лавра». Наведені ж у касаційній скарзі твердження позивача не спростовують такого висновку, а є лише власним суб`єктивним розумінням ролі та завдання КМ України у контексті спірних правовідносин.

46. Враховуючи такі обставини та вказані вище норми процесуального законодавства, слід констатувати, що доводи апеляційної скарги КМ України лише частково збігаються з аргументами апеляційної скарги Міністерства культури та інформаційної політики України, яка вже розглянута судом апеляційної інстанції. Зміст доводів у цій частині зводився до того, що відповідно до норм міжнародного та національного законодавства Міністерство не мало права погоджувати проектну документацію та видачі дозволу на проведення земляних робіт на об`єкти по вул. Володимирській 36 (літ. А) та вул. Золотоворітській, 11 (літ. А', А'. Б) у Шевченківському районі міста Києва; неврахування судом першої інстанції Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи №R(80)2, прийнятих Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень; неправильне застосування норм матеріального права, які врегульовують спірні відносини.

47. Однак, Верховний Суд акцентує увагу, що мотиви апеляційної скарги КМ України є значно ширшими у порівнянні із апеляційною скаргою Міністерства культури та інформаційної політики України, вказують на коло обставин, яким не надавалася оцінка при первинному апеляційному перегляді, зокрема: дворівневої процедури погодження спірного проекту щодо будівництва в межах буферної зони об`єкта всесвітньої спадщини ЮНЕСКО, відповідно до якої розгляд такої документації національними компетентними органами можливий лише після позитивного рішення ООН з питань освіти, науки і культури; негативної оцінки спірної проектної документації ООН з питань освіти, науки і культури на першому етапі погодження та, у зв`язку із цим, застосування частини п`ятої статті 4-1 Закону України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності»; неможливості застосування принципу мовчазної згоди у спірних правовідносинах; незалучення КМ України та Департаменту КМДА до розгляду справи; помилкового віднесення справи до категорії незначної складності та неврахування її значного суспільного інтересу тощо.

48. Відтак Шостий апеляційний адміністративний суд у постанові від 05 березня 2024 року цілком обґрунтовано дійшов висновку, що такі доводи КМ України можуть бути предметом перевірки судом апеляційної інстанції у розумінні частини четвертої статті 323 КАС України. Наведене узгоджується також із підходом, який зайняв Верховний Суд у постанові від 27 жовтня 2022 року у справі №160/6261/20.

49. Підстави вважати таку позицію помилковою відсутні і касаційна скарга не містить належного необхідного обґрунтування на підтвердження того, що суд апеляційної інстанції безпідставно керувався статтею 323 КАС України й, що в основі правозастосування у цій справі та постановах Верховного Суду у справах №826/477/17, №640/10637/20, на які посилається позивач, лежать тотожні між собою фактичні обставини, які зумовили відповідне трактування і застосування зазначеної норми права. Наведені скаржником постанови Верховного Суду ухвалені за інших фактичних обставин справ, установлених судами, тому посилання на те, що судове рішення у цій справі ухвалено без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у цих постановах Верховного Суду, є безпідставними.

50. Так само відсутні підстави й для ствердження про ухвалення апеляційним судом рішення всупереч висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 26 жовтня 2023 року у цій справі (№640/4985/20). У вказаному рішенні суд касаційної інстанції, вказавши на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права при вирішенні питання про відкриття апеляційного провадження за апеляційними скаргами КМ України та Департаменту КМДА, які унеможливили встановлення наявності права цих осіб, які не брали участі у справі, на оскарження рішення суду та строків звернення з апеляційною скаргою, направив справу для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції, не формував правового висновку.

51. Відтак доводи касаційної скарги не свідчать про порушення апеляційним судом процесуальних норм, їх застосування всупереч змісту фактичних обставин справи та їх правовому значенню. По суті доводи останньої зводяться до незгоди із результатом вирішення апеляційним судом спору, проте не є такими, що з огляду на приписи частини четвертої статті 328 (підстави касаційного оскарження судових рішень) та статі 341 КАС України (межі перегляду судом касаційної інстанції) дають можливість для скасування судового рішення.

52. За правилами частин першої, другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права; суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

53. Згідно з частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

54. Суд ураховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява №65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява №63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява №4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29) і повинні діяти вчасно та в належний і послідовний спосіб (рішення у справах «Beyeler v. Italy» №33202/96, «Oneryildiz v. Turkey» №48939/99, «Moskal v. Poland» №10373/05).

55. З огляду на те, що обставини, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, не підтвердилися й не спростовують правильності висновку суду апеляційної інстанції у цій справі, в задоволенні касаційної скарги позивача слід відмовити. З цих же підстав суд касаційної інстанції, враховуючи положення статті 341 КАС України, не надає оцінку суті спірних у цьому спорі правовідносин, що є предметом розгляду у справі.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Л-Капітал» залишити без задоволення, а постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 05 березня 2024 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

СуддіС.Г. Стеценко Т.Г. Стрелець Л.В. Тацій