Постанова

від 21.01.2025 по справі 932/9640/24

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/1820/25 Справа № 932/9640/24 Суддя у 1-й інстанції - Ярощук О. В. Суддя у 2-й інстанції - Новікова Г. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 січня 2025 року Дніпровський апеляційний суд в складі колегії:

судді-доповідача: Новікової Г.В.

суддів: Гапонова А.В., Никифоряка Л.П.,

розглянувши в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи в письмовому провадженні у м. Дніпрі цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 адвоката Сакун В. А. на ухвалу Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 31 жовтня 2024 року у цивільній справі за заявою ОСОБА_1 до ТОВ «Краснолиманське» про видачу судового наказу про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати,-

В С Т А Н О В И Л А:

У жовтні 2024 року ОСОБА_1 через свого представника звернувся до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати та середнього заробітку з ТОВ «Краснолиманське».

Ухвалою Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 31 жовтня 2024 року відмовлено у видачі судового наказу за заявою ОСОБА_1 про видачу судового наказу про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати з «Краснолиманське».

Ухвала суду мотивована тим, що заявлено вимогу про стягнення середнього заробітку у розмірі 182460,80, однак доказів нарахування такої суми заборгованості не надано. Натомість надано довідку про середньоденний заробіток на дату звільнення на загальну суму 91230,22 грн..

В апеляційній скарзі представник Безлепкіна С. С. посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просив вказану ухвалу скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд першої інстанції безпідставно відмовив у видачі судового наказу з підстав, передбачених п.1 ч.1 ст.165 ЦПК України.

Зазначає, що суд першої інстанції в своїй ухвалі не зазначив визначених законом підстав, а тому безпідставно відмовив у видачі судового наказу, незважаючи на обґрунтовані довідкою та розрахунком вимоги у заяві про видачу судового наказу.

Так, середній заробіток становить 2400,80 грн. на день. Тобто з 25.06.2024 року по 13.10.2024 року кількість робочих днів 76. І за цей період потрібно стягнути 76 х 2400,80 = 182460,80 грн. Тому вважає, що заява була цілком обґрунтованою.

Відповідно до ч. 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Відповідно до положень частини 2 статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37-40 частини першої статті 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Враховуючи вищевикладене, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.

Перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відмовляючи увидачі судовогонаказу,суд першоїінстанції виходивіз того,що заявлено вимогу про стягнення середнього заробітку у розмірі 182460,80 грн., однак доказів нарахування такої суми заборгованості не надано. Натомість надано довідку про середньоденний заробіток на дату звільнення на загальну суму 91230,22 грн.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (частина третя статті 3 ЦПК України).

Відповідно до частини другої статті 19 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку: 1) наказного провадження; 2) позовного провадження (загального або спрощеного); 3) окремого провадження.

Наказне провадження призначене для розгляду справ за заявами про стягнення грошових сум незначного розміру, щодо яких відсутній спір або про його наявність заявнику невідомо (частина третя статті 19 ЦПК України).

Згідно з частиною другою статті 42 ЦПК України при розгляді вимог у наказному провадженні учасниками справи є заявник та боржник.

Наказне провадження один із видів проваджень цивільного судочинства, у якому без розгляду справи по суті на підставі безспірних вимог та доказів, поданих заявником, видається судовий наказ, згідно з яким з боржника стягуються грошові кошти.

Відповідно до частини першої статті 160 ЦПК України судовий наказ є особливою формою судового рішення, що видається судом за результатами розгляду вимог, передбачених статтею 161 цього Кодексу.

Згідно із п. 1 ч. 1 ст. 161 ЦПК України судовий наказ може бути видано, якщо заявлено вимогу про стягнення нарахованої, але не виплаченої працівникові суми заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку.

Звертаючись до суду з цією заявою, стягувач обґрунтовує її тим, що перебував у трудових відносинах із ТОВ "Краснолиманське» з жовтня 2022 року по 21.06.2024 року, був звільнений за власним бажанням за ст.38 КЗПП України.

Як зазначено у ч. 2 ст. 161 ЦПК України, особа має право звернутися до суду з вимогами, визначеними у частині першій цієї статті, в наказному або спрощеному позовному провадженні на свій вибір.

Відповідно п. 4 ч. 2 ст. 163 ЦПК України у заяві про видачу судового наказу, зокрема, повинно бути зазначено: вимоги заявника і обставини, на яких вони ґрунтуються.

До заяви про видачу судового наказу додаються: інші документи або їх копії, що підтверджують обставини, якими заявник обґрунтовує свої вимоги (п. 4 ч. 3 ст. 163 ЦПК України).

Порядок розгляду заяви про видачу судового наказу врегульований ст.ст. 165, 167 цього Кодексу. Зокрема, п. 1 ч. 1 ст. 165 ЦПК України визначено, що суддя, встановивши, що заява подана з порушенням вимог статті 163 цього Кодексу, відмовляє у видачі судового наказу.

Відповідно до п. 12 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ «Про практику розгляду судами заяв у порядку наказного провадження» № 14 від 23 грудня 2011 року, роз`яснено, що до заяви має бути додано докази перебування заявника у трудових відносинах із боржником, а підтвердженням суми, яка стягується, може бути будь-який належно оформлений документ, що вказує на розмір нарахованої заробітної плати та компенсації за порушення строків її виплати, зокрема, довідка бухгалтерії боржника, розрахунковий лист чи копія платіжної відомості тощо. Не допускається розгляд вимог про стягнення заробітної плати у разі наявності спору щодо розміру заборгованості чи права на її отримання. Відповідно п. 9 Постанови, наявність спору про право, яке є підставою для відмови у прийнятті заяви про видачу судового наказу, вирішується суддею у кожному конкретному випадку, виходячи із характеру та обґрунтованості заявленої матеріально-правової вимоги і документів, доданих до заяви. Наявність спору можна встановити відсутністю документів, що підтверджують наявність суб`єктивного права у заявника; документів, що підтверджують порушення суб`єктивного права або документів, що підтверджують виникнення права вимоги.

До заяви додано копію довідки №493 від 17.07.2024 року, виданої ТОВ «Краснолиманське» про те, що ОСОБА_1 працював на підприємстві з 17.10.2022 року по 21.06.2024 року, його середньоденний заробіток на дату звільнення складає: 2400,80 грн., розмір середньоденного заробітку за весь період складає 91230,22 грн.

Заявником заявлено вимогу про видачу судового наказу про стягнення середнього заробітку у розмірі 182460,80 грн., однак доказів нарахування такої суми заборгованості не надано.

Під час розгляду вимог у порядку наказного провадження та видачі судового наказу суд не розглядає обґрунтованість заявлених стягувачем вимог по суті. Також суд не наділений повноваженнями в межах наказного провадження здійснювати розрахунки сум.

Зі змісту ст. 161 ЦПК України випливає, що для видачі судового наказу вимоги заявника мають стосуватися лише стягнення грошової суми. Спори, що виникають на підставі інших вимог, розглядають за правилами позовного провадження. У п. 3 ч. 1 ст. 165 ЦПК України законодавець зазначив, що лише на підставі однієї з вимог ст. 161 може бути видано судовий наказ. Другою дуже важливою умовою для застосування наказного провадження є необхідність, щоб із заяви та поданих документів заявника вбачалося виникнення або порушення права грошової вимоги, а вимоги заявника мають бути безспірними.

Відтак, безспірними є вимоги заявника, що випливають із зазначених і неоспорюваних цивільно-правових відносин. Отже, вимоги заявника викладаються у заяві про видачу судового наказу та підтверджуються відповідними документами, які своєю чергою мають бути вагомими, переконливими і такими, що не викликають підозри щодо їх достовірності.

Разом з цим, з наданих заявником документів не вбачається безспірність грошових вимог, оскільки обставини, на які він посилається, не підтверджені належними доказами.

Доводи апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції не були досліджені вимоги про стягнення заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є безпідставними.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність підстав для відмови у видачі судового наказу, а доводи апеляційної скарги не знайшли своє підтвердження під час апеляційного розгляду.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Враховуючи наведене, судова колегія зазначає, що відповідно до ч. 1ст. 166 ЦПК України відмова у видачі судового наказу з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 2-1, 8, 9 частини першої статті 165 цього Кодексу, не є перешкодою для повторного звернення з такою самою заявою в порядку, встановленому цим розділом, після усунення її недоліків.

Відповідно до п. 1 ч. 1ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно з ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у видачі судового наказу, доводи, викладені в апеляційній скарзі, висновків суду не спростовують, тому колегія суддів апеляційну скаргу залишає без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції без змін.

Керуючись ст.ст. 259, 374, 367, 374, 379 ЦПК України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Сакун В. А. залишити без задоволення.

Ухвалу Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 31 жовтня 2024 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню не підлягає.

Судді: