Постанова

від 22.01.2025 по справі 363/6737/23

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

іменем України

22 січня 2025 року м. Чернігів

Унікальний номер справи № 363/6737/23

Головуючий у першій інстанції - Тіщенко Л. В.

Апеляційне провадження № 22-ц/4823/159/25

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД у складі:

головуючого-судді: Онищенко О.І.

суддів: Висоцької Н.В., Мамонової О.Є.

секретар: Шкарупа Ю.В.

Позивач: ОСОБА_1

Відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , товариства з обмеженою відповідальністю «УКР-ТЕСТ-АВТО»

Особа, яка подала апеляційну скаргу: ОСОБА_1

Розглянув у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу на рішення Талалаївського районного суду Чернігівської області від 27 вересня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Товариства з обмеженою відповідальністю «УКР-ТЕСТ-АВТО» про визнання правочину недійсним та витребування майна з чужого незаконного володіння, (суддя Тіщенко Л.В. ), ухвалене у смт. Талалаївка о 12 годині 07 хвилин, повний текст рішення виготовлено 10 жовтня 2024 року,

В С Т А Н О В И В:

У листопаді 2023 року позивачка звернулась до суду із зазначеним позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ТОВ «УКР-ТЕСТ-АВТО» про визнання правочину недійсним та витребування майна з чужого незаконного володіння.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що на примусовому виконанні у Білоцерківському відділі ДВС перебуває зведене виконавче провадження № НОМЕР_4 (з 08.04.2021 року номер змінено на № НОМЕР_5) з примусового виконання :

- виконавчого листа № 2-1571 виданого 04.01.2012 року Білоцерківським міськрайонним судом Київської області про стягнення з ОСОБА_4 н користь ПАТ «Український комунальний банк» боргу в сумі 30 139, 28 грн;

- виконавчого листа № 2-14113/2010, виданого 03.01.2013 року Білоцерківським міськрайонним судом Київської області про стягнення солідарно з ОСОБА_5 та з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Банк «Демарк» боргу в сумі 40 303, 90 грн (ВП № НОМЕР_6)

- виконавчого листа № 2/357/1017/13, виданого 20.01.2014 року Білоцерківським міськрайонним судом Київської області про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «ВіЕйБіБанк» боргу в сумі 18 473, 01 грн (ВП № НОМЕР_7)

21.08.2013 року державним виконавцем Огер О.А. було описано та накладено арешт на належний позивачці автомобіль FORD FOCUS, 2004 р.р., д.н.з. НОМЕР_1 , про що в той самий день складено акт опису і арешту майна, а сам автомобіль переданий позивачці на відповідальне зберігання без будь-яких обмежень у користуванні. Проте, 14.09.2013 року у зв`язку з розшуком ДВС Білоцерківського міськрайонного управління юстиції, належний позивачці автомобіль було затримано працівниками міліції та доставлено для зберігання на спеціальний майданчик, розташований по АДРЕСА_1 . Лише через рік і три місяці, 03.12.2014 року, державним виконавцем Кравченко О.Г. було повторно описано та накладено арешт на належний позивачці автомобіль FORD FOCUS, 2004 р.р., д.н.з. НОМЕР_1 , що знаходився на спеціальному майданчику по АДРЕСА_1 . Весь цей час автомобіль позивачки знаходився просто неба та втрачав товарний вид та 30.01.2015 року державний виконавець Кравченко О.Г. автомобіль позивачки передав на зберігання невідомій особі ОСОБА_6 . В подальшому постановою головного державного виконавця міського відділу ДВС Білоцерківського міськрайонного управління юстиції Кравченко О.Г. від 02.03.2015 року, ТОВ «Українська експертна група» призначено експертом у зведеному виконавчому провадженні № 46768062з примусового виконання виконавчих листів № 2-1571 від 04.01.2012 року, № 2-14113/2010 від 03.01.2013 року та № 2/357/1017/13 від 20.01.2014 року, виданих Білоцерківським міськрайонним судом Київської області. Проте на даний час в матеріалах зведеного виконавчого провадження відсутній будь-який експертний висновок щодо вартості автомобіля FORD FOCUS, д.н.з. НОМЕР_1 , відсутні відомості про його реалізацію та зменшення чи взагалі погашення суми боргу позивачки. Ухвалою Сквирського районного суду Київської області від 24.02.2022 року визнано неправомірними дії Головного державного виконавця міського відділу ДВС Білоцерківського міського управління юстиції Кравченко О.Г., що полягали у безпідставній передачі на зберігання автомобіль FORD FOCUS, 2004 р.р., д.н.з. НОМЕР_1 сторонній особі, та бездіяльність, що полягала у невнесенні постанови про арешт майна боржника та тривалому нездійсненні дій щодо реалізації належного ОСОБА_1 автомобіля FORD FOCUS, 2004 р.в., д.н.з. НОМЕР_1 . Для відновлення своїх прав, позивачка 13.06.2023 звернулась до Білоцерківського міськрайонного суду з позовом до держави Україна в особі відділу ДВС у м. Біла Церква, треті особи - ПАТ «Український комунальний банк», ПАТ «Банк Демарк», ПАТ «ВіЕйБі Банк», Державна казначейська служба України про стягнення матеріальної та моральної шкоди. Під час підготовчого засідання в Білоцерківському міськрайонному суді їй стало відомо, що ОСОБА_6 помер ще у 2017 році, а належний їй автомобіль було неодноразово відчужено та на даний час зареєстровано за ОСОБА_3 . Також позивачці стало відомо, що за життя ОСОБА_6 обвинувачувався у вчинені кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст 190 КК України, ч.2 ст 200 КК України, ч.1 ст 205 КК України, ч.2 ст 364-1 КК України, ч.1 ст 366 КК України. За скоєне не був засуджений, оскільки помер. Але причетність ОСОБА_6 до кримінальних правопорушень встановлена вироком Шевченківського районного суду м Києва від 20.11.2018 року, що характеризує його як недобросовісного, ненадійного зберігача майна, який міг допустити чи сприяти розтраті належного позивачці майна. Крім того, позивачці стало відомо, що ланцюжок відчужень її транспортного засобу почався з ніби то її звернення 11.08.2015 року до ВРЕР ДАІ з обслуговування Вишгородського району для отримання дублікату свідоцтва про реєстрацію на транспортний засіб FORD FOCUS, 2004 р.в., д.н.з. НОМЕР_1 , а вже 19.08.2015 року вона ніби то продала цей транспортний засіб ОСОБА_2 через торгівельну організацію - ТОВ «УКР ТЕСТ АВТО». Проте позивачка цього не робила і фізично не могла зробити, оскільки свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу у неї ніхто не вилучав і вона наявне у неї і на сьогоднішній день, тому отримувати дублікат не було потреби. Крім того, автомобіль у неї вилучили ще у 2013 році і з того часу не повертали. Однак у 2015 році для перереєстрації транспортного засобу на іншого власника необхідно було пред`явити цей транспортний засіб для огляду з метою звірення ідентифікаційних номерів. Тому належний позивачці транспортний засіб було відчужено без її згоди особою яка не мала на це право. За таких умов, оскільки позивачка не уповноважувала ТОВ «УКР ТЕСТ АВТО» на продаж її автомобіля і жодних договорів з цим товариством не укладала, правочин з відчуження належного позивачці транспортного засобу FORD FOCUS, 2004 р.в., д.н.з. НОМЕР_1 , підтверджений довідкою-рахунком серії ААЕ № 279740 від 13.08.2015 року ТОВ «УКР ТЕСТ АВТО» має бути визнано недійсним, а належний позивачці транспортний засіб - витребуваний з чужого незаконного володіння.

Рішенням Талалаївського районного суду Чернігівської області від 27 вересня 2024 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Товариства з обмеженою відповідальністю «УКР-ТЕСТ-АВТО» про визнання правочину недійсним та витребування майна з чужого незаконного володіння - відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що на даний час діє редакція п. 8 зазначених Правил, яка передбачає, що державна реєстрація (перереєстрація) транспортних засобів проводиться на підставі заяв власників, поданих особисто або уповноваженим представником і документів, що посвідчують їх особу, підтверджують представництво, інші документи, які є підставою для внесення змін до реєстраційних документів. До заяви додається копія рішення суду, засвідчена в установленому порядку із зазначенням юридичних і фізичних осіб, які визнаються власниками транспортних засобів в установленому порядку, із зазначенням юридичних чи фізичних осіб, які визнаються власниками транспортних засобів, марки, моделі, року випуску таких засобів, а також ідентифікаційних номерів їх складових частин. Оскільки на даний час власником спірного автомобіля в «НАІС ДДАІ» МВС України зазначений ОСОБА_3 , тому належним способом захисту порушеного, на думку позивачки, її права власності на спірний автомобіль буде позовна вимога про визнання за нею права власності на транспортний засіб із зазначення відповідних ідентифікуючих даний на транспортний засіб, а не визнання недійсною довідки-рахунку, як про це просить позивачка у позовній заяві. Тобто, позивачкою та її представником обраний неефективний спосіб захисту порушеного права, оскільки це не призведе до поновлення її права, що є самостійною підставою для відмові в позові, оскільки неправильний спосіб захисту зумовлює прийняття рішення про відмову в задоволенні позову незалежно від інших встановлених обставин, як про це зазначено в Постановах ВП ВС від 29.09.2020 у справі № 378/596/16-ц, від 15.09.2022 у справі № 910/12525/20. Також суд першої інстанції прийшов до висновку про те, що позивачка ОСОБА_1 звернулася з вимогою про визнання недійсним правочину - а саме довідки-рахунку із застосуванням реституції і одночасно із віндикаційним позовом про витребування цього ж транспортного засобу з чужого незаконного володіння. Але одночасне звернення з віндикаційним позовом і вимогами про визнання правочину недійсним із застосуванням реституції є взаємовиключним. Крім того, в ході судового розгляду позивачем належними і допустимими доказами не підтверджено, що транспортний засіб вибув з володіння власника ОСОБА_1 поза її волею , оскільки останньою не доведено, що вона особисто не була присутня 11.08.2013 року при перереєстрації належного їй транспортного засобу для видачі дублікату свідоцтва про реєстрацію у ВРЕР ДАІ з обслуговування Вишгородського району при УДАІ ГУМВС України в Київській області, оскільки без її особистої присутності неможливо було здійснити перереєстрацію транспортного засобу та видати дублікат свідоцтва, як цього вимагало діюче на той час законодавство. ОСОБА_3 правомірно набутий автомобіль FORD FOCUS, 2004 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , а отже він є добросовісним набувачем спірного транспортного засобу. В ході розгляду справи не встановлено, якими неправомірними діями саме відповідача ОСОБА_3 порушено права позивачки, за захистом яких вона звернулась до суду. Оскільки суд першої інстанції прийшов до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог у зв`язку з його безпідставністю, тому відсутні підстави для застосування наслідків в пропуску позивачем позовної давності, як самостійної підстави для відмови в позові.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати зазначене рішення суду та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог. Апеляційна скарга позивачки обґрунтована тим, що висновок суду першої інстанції про заявлення нею взаємовиключних вимог: віндикаційного позову та вимоги про визнання правочину недійсним із застосуванням реституції є помилковим, оскільки віндикаційний позов нею було заявлено до ОСОБА_3 , як останнього власника спірного транспортного засобу, а негаторний - до ОСОБА_2 (першого власника в ланцюжку незаконних відчуджень), яка придбала спірний транспортний засіб на підставі оскаржуваної довідки-рахунку, виданої ТОВ « УКР-ТЕСТ-АВТО», яке ніби то діяло як посередник за дорученням. ОСОБА_1 звертає увагу суду на те, що не надавала ТОВ «УКР -ТЕСТ- АВТО» жодних доручень та не укладала жодних договорів посередництва, оскільки спірний автомобіль у неї було вилучено Білоцерківським міським відділом Державної виконавчої служби та поставлено на штраф майданчик, а в подальшому передано на зберігання ОСОБА_6 . За таких умов, в даному конкретному випадку, одночасне заявлення віндикаційного та негаторного позовів є не взаємовиключним, а взаємодоповнюючими. До того ж , норма ч.1 ст.216 ЦК України не може застосовуватись як підстава позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке було відчуджене третій особі. Відтак для звернення з віндикаційним позовом, необхідно встановити недійсність першого правочину щодо відчудження спірного майна. Саме з цією метою і було включено вимогу про визнання недійсною довідку-рахунок серії ААЕ № 279740 від 13.08.2015 року видану ТОВ «УКР ТЕСТ АВТО». Позивачка також вказує на те, що суд першої інстанції замість того, щоб застосувати заходи процесуального примусу та розцінити поведінку ТОВ «УКР ТЕСТ АВТО», яка полягає в самоусуненні від участі в справі та не наданні витребовуваних судом доказів на її користь, розглянув справу на підставі наявних у ній доказів, позбавивши можливості довести недійсність першого правочину у ланцюжку наступних відчуджень. При цьому зробивши висновок про те, що ОСОБА_1 не надала доказів на підтвердження не вчинення нею особисто оспорюваного правочину. Крім того, судом першої інстанції було спотворено пояснення представника третьої особи - Головного сервісного центру МВС та зроблено припущення, що транспортний засіб вибув з володіння позивачки за її волею. ОСОБА_1 наголошує на тому, що вона ніколи не була знайома з ОСОБА_6 та автомобіль у неї був вилучений ще у вересні 2013 року. Також позивачка звертає увагу суду на те, що третя особа Білоцерківський відділ державної виконавчої служби у Білоцерківському районі Київської області підтримав позов та у письмових поясненнях зазначав про те, що на час відчудження транспортного засобу на нього було накладено арешт, тобто його відчудження відбулось з порушенням законодавства України. ОСОБА_1 не погоджується з висновком суду щодо застосування судом правового висновку викладеного у постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного суду від 11.12.2023 року у справі № 752/5281/20, оскільки обставини справи не є аналогічними.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_3 просить суд, апеляційну скаргу позивачки залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. ОСОБА_3 не погоджується з доводами апеляційної скарги щодо не відчудження спірного автомобіля саме ОСОБА_1 та вважає висновок суду законним та обгрунтованим, оскільки позивачем не доведено належними, беззаперечними та допустимими доказами факт того, що вона не зверталась до органів ВРЕР за видачею дублікату свідоцтва про право власності на автомобіль та відчудженням автомобіля, які не можливо було вчинити без особистої присутності позивачки. У даній справі саме сторона позивача повинна довести ті обставини, на які вона посилається у якості підтвердження заявлених вимог. Сам по собі факт вилучення автомобіля у позивачки працівниками Білоцерківського міського відділу Державної виконавчої служби та перебування його на штрафмайданчику, а також передача його на зберігання ОСОБА_6 не є безсумнівним підтвердженням неможливості вчинення позивачкою дій щодо отримання дублікату свідоцтва про право власності на транспортний засіб та здійснення його перереєстрації. Стороні позивача було достовірно відомо про ненадання ТОВ «УКР ТЕСТ АВТО» витребуваних судом першої інстанції доказів, проте під час виконання судом вимог ст. 241 ЦПК України щодо можливості закінчення з`ясування обставин та перевірки їх доказами представник позивача не заявляв клопотань про повторне витребування доказів, про застосування заходів процесуального примусу. Також представник позивача не заперечував проти закінчення з`ясування обставин справи та перевірки їх доказами і переходу до судових дебатів. Тому доводи апеляційної скарги позивачки про те, що суд фактично позбавив її можливості довести недійсність першого правочину у ланцюжку наступних відчуджень є безпідставними. Також ОСОБА_3 зазначає про те, що з довідки Головного сервісного центру МВС вбачаєть про відсутність будь-яких обмежень щодо продажу автомобіля, тому відповідач набуваючи у власність спірний автомобіль з дотриманням працівниками територіального сервісного центру вимог щодо обтяжень на таке майно, не міг знати про те, що цей автомобіль вибув з власності позивачки поза її волею і щодо такого майна існує будь-який спір чи обтяження.

Згідно з ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справ.

Відповідно до вимог ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Частиною 1 ст.368 ЦПК України встановлено, що справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

За нормами ст. 268 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Зазначеним вимогам закону частково відповідає судове рішення суду першої інстанції.

По справі встановлено, що згідно копії свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_2 з 22.02.2012 року власником транспортного засобу FORD FOCUS, 2004 р.в., д.н.з. НОМЕР_1 червоного кольору була ОСОБА_7 (т.1 а.с.12)

Відповідно до копії свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_3 ОСОБА_7 та ОСОБА_8 20 лютого 2019 року зареєстрували шлюб, прізвище дружини після реєстрації шлюбу - ОСОБА_7 (т.1 а.с.13)

На примусовому виконанні у Білоцерківському відділі державної виконавчої служби у Білоцерківському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції перебуває зведене виконавче провадження № НОМЕР_4 ( з 08.04.2021 року номер зведеного виконавчого провадження змінено на № НОМЕР_5) з примусового виконання:

- виконавчого листа № 2-1571 виданого 04.01.2012 року Білоцерківським міськрайонним судом Київської області про стягнення з ОСОБА_4 н користь ПАТ «Український комунальний банк» боргу в сумі 30 139, 28 грн;( а.с. 14-17 т.1)

- виконавчого листа № 2-14113/2010, виданого 03.01.2013 року Білоцерківським міськрайонним судом Київської області про стягнення солідарно з ОСОБА_5 та з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Банк «Демарк» боргу в сумі 40 303, 90 грн (ВП № НОМЕР_6)( а.с. 18-21 т.1)

- виконавчого листа № 2/357/1017/13, виданого 20.01.2014 року Білоцерківським міськрайонним судом Київської області про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «ВіЕйБіБанк» боргу в сумі 18 473, 01 грн (ВП № НОМЕР_7) ( а.с. 22-24 т.1)

21.08.2013 року державним виконавцем було описано та накладено арешт на належний позивачці автомобіль FORD FOCUS, 2004 р.р., д.н.з. НОМЕР_1 , про що в той самий день складено акт опису і арешту майна, а сам автомобіль переданий позивачці на відповідальне зберігання без будь-яких обмежень у користуванні. ( а.с.25-26 т.1)

Проте, 14.09.2013 року у зв`язку з розшуком ДВС Білоцерківського міськрайонного управління юстиції, належний позивачці автомобіль затримано працівниками міліції та доставлено для зберігання на спеціальний майданчик, розташований по АДРЕСА_1 . Ключі від автомобіля та оригінал Свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу залишились у позивачки та були надані суду апеляційної інстанції для огляду під час розгляду справи.

03.12.2014 року державним виконавцем Кравченко О.Г. повторно описано та накладено арешт на автомобіль FORD FOCUS, 2004 р.р., д.н.з. НОМЕР_1 , що знаходився на спеціальному майданчику по АДРЕСА_1 . ( а.с. 27-29 т.1)

30.01.2015 року державним виконавцем Кравченко О.Г. автомобіль позивачки передано на зберігання невідомій особі ОСОБА_6 ( а.с. 30,31 т.1)

Для підтвердження посилань представника позивача щодо певних шахрайських дій зберігача майна ОСОБА_6 та ТОВ «УКР ТЕСТ АВТО» долучено:

- ухвалу Шевченківського районного суду м Києва від 20 вересня 2018 року у кримінальному провадженні (внесено в ЄРДР за № 12015100080011426 від 17.11.2015 року) по обвинуваченню ОСОБА_10 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 190, ч. 2 ст. 200, ч. 5 ст. 27 ч. 1 ст.366 КК України, та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Києва, громадянина України, з професійно-технічною освітою, неодруженого, який офіційно не працює, проживає за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судимого відповідно до ст. 89 КК України, у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 190, ч. 2 ст. 200, ч. 1 ст. 205, ч. 2 ст. 364-1, ч. 1 ст.366 КК України. Даною ухвалою кримінальне провадженя відносно ОСОБА_6 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 190, ч. 2 ст. 200, ч. 1 ст. 205, ч. 2 ст. 364-1, ч. 1 ст.366 КК України - було закрито відносно ОСОБА_6 на підставі п. 5 ч. 1 ст. 284 КПК України, у зв`язку з його смертю. Ухвалою встановлено, що ОСОБА_6 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 (т.2 а.с.29-30)

- вирок Шевченківського районного суду м Києва від 20 листопада 2018 року по обвинуваченню ОСОБА_10 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 190, ч. 2 ст. 200, ч. 5 ст. 27, ч. 1 ст. 366 КК України, яка діяла за попередньою змовою з ОСОБА_6 у здійсненні незаконних операцій з використанням електронно-обчислювальної техніки, використанні підробленої платіжної картки, створенні з метою прикриття своєї незаконної діяльності фіктивного підприємства та вчинення службового підроблення. Зазначеним вироком ОСОБА_10 визнана винуватою у вчиненні злочинів, передбачених ч. 3 ст. 190, ч. 2 ст. 200 та ч. 5 ст. 27 ч. 1 ст. 366 КК України, за якими їй призначено остаточне покарання відповідно до ст. 70 КК України, шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим у виді п`яти років позбавлення волі та звільнена на підставі ст. 75, 76 КК України від відбування покарання у виді позбавлення волі з іспитовим строком три роки (т.2 а.с. 31-33)

Також на підтвердження недобросовісної діяльності ТОВ «УКР ТЕСТ АВТО» матеріали справи містять ухвали Київського районного суду м. Харкова від 20 квітня 2017 року та від 25 квітня 2017 року, з яких вбачається, що судом розглядалось клопотання слідчого по кримінальному провадженню внесеному в ЄРДР за № 12015220490005866 від 25.11.2015, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 190 КК України, відносно ТОВ «УКР ТЕСТ АВТО». (т.2 а.с.34-40).

В подальшому постановою головного державного виконавця міського відділу ДВС Білоцерківського міськрайонного управління юстиції Кравченко О.Г. від 02.03.2015 року, ТОВ «Українська експертна група» призначено експертом у зведеному виконавчому провадженні № 46768062з примусового виконання виконавчих листів № 2-1571 від 04.01.2012 року, № 2-14113/2010 від 03.01.2013 року та № 2/357/1017/13 від 20.01.2014 року, виданих Білоцерківським міськрайонним судом Київської області.( а.с. 32 т.1)

ОСОБА_1 неодноразово зверталась до Міністерства юстиції та Білоцерківського міського відділу державної виконавчої служби Центрального управління Міністерства юстиції з скаргами в яких просила провести перевірки щодо зведеного виконавчого провадження № НОМЕР_4 на що отримувала відповіді. ( а.с.34,35-36, 37,39-40 т.1)

Ухвалою Сквирського районного суду Київської області від 24 лютого 2022 року скаргу ОСОБА_1 , заінтересовані особи ПАТ «Український комунальний банк», ПАТ «Банк «Демарк», ПАТ «ВіЕйБі Банк», на рішення (дії, бездіяльність) державного виконавця - задоволено. Визнано неправомірними дії Головного державного виконавця міського відділу державної виконавчої служби Білоцерківського міськрайонного управління юстиції Кравченко О.Г., що полягають у безпідставній передачі на зберігання автомобіля Ford Focus, 2004 р.в., д.н.з. НОМЕР_1 , сторонній особі та бездіяльність, що полягає у невинесенні постанови про арешт майна боржника та тривалому нездійсненні дій щодо реалізації належного ОСОБА_1 автомобіля Ford Focus, 2004 р.в., д.н.з. НОМЕР_1 . Зобов`язано відділ державної виконавчої служби у місті Біла Церква Білоцерківського району Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) вжити всі необхідні виконавчі дії у спосіб, порядку та строки, встановлені законом, з примусового виконання зведеного виконавчого провадження №46768062, з метою поновлення порушених прав заявника ОСОБА_1 (т.1 а.с. 43-49)

Оскільки дії головного державного виконавця Кравченко О.Г. міського відділу державної виконавчої служби Білоцерківського міськрайонного управління юстиції визнані судом неправомірними та спричинили позивачці матеріальну шкоду в розмірі 81290 грн, то ОСОБА_1 13.06.2023 року звернулась до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області з позовом до держави Україна в особі відділу державної виконавчої служби у місті Біла Церква Білоцерківського району Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції про стягнення моральної та матеріальної шкоди. На даний час провадження у справі зупинено до набрання рішенням у даній справі законної сили.

З інформації ГСЦ МВС вбачається, що транспортний засіб FORD FOCUS, 2004 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 12.02.2012 року перереєстровано за ОСОБА_7 , а 11.08.2015 року автомобіль переєстровано при видачі дубліката свідоцтва про реєстрацію на ОСОБА_7 ; 19.08.2015 року транспортний засіб FORD FOCUS, 2004 р.в. перереєстровано на ОСОБА_2 ; 17.09.2015 року транспортний засіб FORD FOCUS, 2004 р.в. знято з обліку для реалізації; 12.11.2015 року транспортний засіб FORD FOCUS, 2004 р.в. перереєстровано на ОСОБА_11 ; 28.04.2016 року транспортний засіб FORD FOCUS, 2004 р.в. перереєстровано при переобладнанні без заміни номерних агрегатів; 02.08.2018 року транспортний засіб FORD FOCUS, 2004 р.в. перереєстровано на ОСОБА_12 ; 08.09.2018 року транспортний засіб FORD FOCUS, 2004 р.в. перереєстровано на ОСОБА_13 ; 12.03.2020 року транспортний засіб FORD FOCUS, 2004 р.в. перереєстровано на ОСОБА_14 ; 28.11.2020 року транспортний засіб FORD FOCUS, 2004 р.в. перереєстровано на ОСОБА_3 (т.1 а.с.56-56 зв.)

Представник ОСОБА_1 адвокат Капустін В.В. 11.10.2023 року направляв адвокатський запит до ТОВ «УКР ТЕСТ АВТО» про надання копії довідки-рахунку серії ААЕ № 279740 від 13.08.2015 року, виданої ТОВ «УКР ТЕСТ АВТО», копії договору, укладеного між ОСОБА_7 та ТОВ «УКР ТЕСТ АВТО», копії розписок, довіреностей, актів та інших документів, що стосуються відчуження належного ОСОБА_7 транспортного засобу FORD FOCUS, 2004 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 (т.1 а.с.57), але відповідь на який не було надано.

Згідно повідомлення РГС МВС в Київській області від 07.12.2023 року на транспортний засіб FORD FOCUS, 2004 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 в НАІС ДДАІ накладено обмеження - арешт та заборона на відчуження.

На запит судді Вишгородського районного суду Київської області виконавчим комітетом Вишгородської міської ради Київської області було повідомлено про смерть ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_3 - 22.03.2017 року. ( а.с.73 т.1) Судом апеляційної інстанції витребувано з Вишгородського відділу державної реєстрації актів цивільного стану у Вишгородському районі Київської області актовий запис про смерть ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_3 , який складено за №4920 від 24.03.2017 року з зазначенням дати смерті ІНФОРМАЦІЯ_4 . ( а.с. 138 т.2)

Відповідно до частин першої та другої статті 25 ЦК України здатність мати цивільні права та обов`язки (цивільну правоздатність) мають усі фізичні особи. Цивільна правоздатність фізичної особи виникає у момент її народження.

У статті 46 ЦПК України визначено, що здатність мати цивільні процесуальні права та обов`язки сторони, третьої особи, заявника, заінтересованої особи (цивільна процесуальна правоздатність) мають усі фізичні і юридичні особи.

Згідно з частиною першою статі 42 ЦПК України у справах позовного провадження учасниками справи є сторони, треті особи.

Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач (частина перша стаття 48 ЦПК України).

Цивільна правоздатність фізичної особи припиняється у момент її смерті (частина четверта статті 25 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 55 ЦПК України у разі смерті фізичної особи, припинення юридичної особи, заміни кредитора чи боржника у зобов`язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідної сторони або третьої особи на будь-якій стадії судового процесу.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 квітня 2020 року у справі № 473/1433/18 (провадження № 14-35цс20), викладено такі правові висновки: «Цивільне процесуальне законодавство України не містить норм, які б передбачали здійснення провадження у справах щодо осіб, які померли до відкриття провадження у справі. Отже, ЦПК України визначає порядок процесуального правонаступництва лише у тих справах, де сторона учасник процесу, вибула з певних причин, у тому числі й у зв`язку зі смертю після відкриття провадження у справі. У позовному провадженні процесуальне правонаступництво відбувається в тих випадках, коли права або обов`язки одного із суб`єктів спірного матеріального правовідношення в силу тих або інших причин переходять до іншої особи, яка не брала участі у цьому процесі. Отже процесуальне правонаступництво тісно пов`язане з матеріальним, оскільки процесуальне правонаступництво передбачає перехід суб`єктивного права або обов`язку від однієї особи до іншої в матеріальному праві. При цьому не залежно від підстав матеріального правонаступництва, процесуальне правонаступництво допускається лише після того, як відбудеться заміна в матеріальному правовідношенні. Таким чином, процесуальне правонаступництво у разі смерті фізичної особи в порядку статті 55 ЦПК України можливо лише шляхом залучення правонаступника померлої сторони за умови, що смерть фізичної особи настала після звернення позивача до суду та відкриття провадження у справі, адже залучення правонаступників особи, яка померла до відкриття провадження у справі, суперечить принципам цивільного судочинства. За таких обставин, оскільки чинним законодавством України не передбачено судового вирішення спору з особою, яка на час звернення до суду померла та правоздатність якої відповідно до вимог статті 25 ЦК України припинено, та в силу вказаного вище не могла бути стороною у справі, провадження у справі в частині позовних вимог, пред`явлених до відповідача, який на час звернення з позовом до суду вже помер, підлягало закриттю з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України у зв`язку з тим, що справа не підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства.».

Подібні правові висновки викладено також Верховним Судом у постановах: від 16 травня 2018 року у справі № 183/4229/14 (провадження № 61-5330св18), від 20 червня 2019 року у справі № 185/998/16-ц (провадження № 61-33766сво18), від 05 квітня 2021 року у справі № 200/21020/15-ц (провадження № 61-9921св19) та багатьох інших.

У справі, яка переглядається, судом встановлено, що ОСОБА_1 звернулася до суду з цим позовом 23 листопада 2023 року. Провадження у даній справі було відкрито 04 березня 2024 року. Відповідачка ОСОБА_2 померла ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства (пункт 1частини першої статті 255 ЦПК України).

За таких обставин, встановивши, що відповідачка ОСОБА_2 померла ІНФОРМАЦІЯ_4 , тобто до відкриття провадження у справі (04 березня 2024 ), і на момент смерті вона не набула статусу учасника справи, колегія суддів апеляційного суду, дійшла висновку про закриття провадження у справі в частині заявлених вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про

про визнання правочину недійсним та витребування майна з чужого незаконного володіння на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України з скасуванням рішення суду першої інстанції в цій частині.

Відповідно до частини першої статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У справі, що переглядається, спір виник щодо права власності на автомобіль, який вибув із власності позивачки за відплатним договором купівлі-продажу, що не містить підпису позивачки, а від її імені був підписаний сторонньою особою.

Статтею 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом (частина перша статті 205 ЦК України).

Відповідно до абзацу першого частини другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Згідно з абзацом першим частини першої, частин другої та третьої статті 209 ЦК України правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін. Нотаріальне посвідчення правочину здійснюється нотаріусом або іншою посадовою особою, яка відповідно до закону має право на вчинення такої нотаріальної дії, шляхом вчинення на документі, в якому викладено текст правочину, посвідчувального напису. Нотаріальне посвідчення може бути вчинене на тексті лише такого правочину, який відповідає загальним вимогам, встановленим статтею 203 цього Кодексу.

За положеннями статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю (абзац перший частини першої статті 216 ЦК України).

Згідно з абзацом першим частини першої статті 218 ЦК України недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 655 ЦК України).

Згідно зі статтею 657 ЦК України договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.

Відповідно до абзацу першого статті 638 ЦК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Тлумачення вищенаведених норм ЦК України свідчить, що обов`язковим елементом двостороннього правочину (в даному випадку купівлі-продажу) є дії його сторін щодо набуття, зміни або припинення цивільних прав та обов`язків, тобто правочин не може бути визнаний таким, що відбувся, без цілеспрямованих дій його сторін, які є вираженням їх волевиявлення.

Отже, основним критерієм, за яким можна розмежувати укладені та неукладені правочини купівлі-продажу, є факт вираження сторонами правочину їх волевиявлення - зовнішньої об`єктивної форми виявлення волі особи, що проявляється у вчиненні цілеспрямованих дій з метою зміни цивільних правовідносин, що склалися на момент вчинення правочину.

Коли ж відсутній факт вираження волевиявлення стороною двостороннього правочину, можна говорити про відсутність обов`язкового суб`єкта цивільних правовідносин та, як наслідок, констатувати відсутність фактичної підстави для виникнення договірних правовідносин.

Тобто, на відміну від укладених правочинів, у цьому випадку не виникає самої можливості піддати юридичній оцінці об`єктивно відсутній юридичний факт (цілеспрямовану дію), існування якого було б зумовлено юридично значимим волевиявленням учасника цивільних правовідносин.

Тобто, на відміну від укладених правочинів, у цьому випадку не виникає самої можливості піддати юридичній оцінці об`єктивно відсутній юридичний факт (цілеспрямовану дію), існування якого було б зумовлено юридично значимим волевиявленням учасника цивільних правовідносин.

Натомість у випадку недійсності чи нікчемності правочину насамперед йдеться про юридичну кваліфікацію об`єктивно наявного та вираженого у певний спосіб волевиявлення суб`єкта права щодо виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин.

Таким чином, на відміну від неукладеного правочину, оспорюваний та нікчемний правочин є такими, що відбулися, а його сторони виразили своє волевиявлення на зміну цивільних правовідносин.

Конструкція частини третьої статті 203 ЦК України визначає наявність волевиявлення учасника правочину обов`язковим і безумовним елементом, додержання якого є необхідним для чинності правочину. При цьому таке волевиявлення має бути: 1) вільним; 2) відповідати внутрішній волі учасника правочину.

В пунктах 7.5-7.7 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19) зазначено, що порушення вимог законодавства щодо волевиявлення учасника правочину є підставою для визнання його недійсним у силу припису частини першої статті 215 ЦК України, а також із застосуванням спеціальних правил про правочини, вчинені з дефектом волевиявлення - під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості, тяжкої обставини.

Як у частині першій статті 215, так і у статтях 229-233 ЦК України, йдеться про недійсність вчинених правочинів, тобто у випадках, коли існує зовнішній прояв волевиявлення учасника правочину, вчинений ним у належній формі (зокрема, шляхом вчинення підпису на паперовому носії), що, однак, не відповідає фактичній внутрішній волі цього учасника правочину.

У тому ж випадку, коли сторона не виявляла свою волю на вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою не набуті, а правовідносини за ним - не виникли.

Отже, тлумачення частини третьої статті 203 ЦК України дає підстави стверджувати, що вона застосовується лише тоді, коли існує хоча б якесь волевиявлення учасника правочину. Якщо процес формування його волі відбувся під впливом (тиском) зовнішніх обставин чи факторів, які її деформують, за приписами частини першої статті 215 ЦК України це є підставою для визнання правочину недійсним.

Набрання договором чинності є моментом у часі, коли починають діяти права та обов`язки за договором, тобто коли договір (як підстава виникнення правовідносин та письмова форма, в якій зафіксовані умови договору) породжує правовідносини, на виникнення яких було спрямоване волевиявлення сторін (див. постанову Верховного Суду України від 07 червня 2017 року у справі № 6-872цс17).

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для цього виду договорів не вимагалася (абзац перший частини другої статті 639 ЦК України).

Неукладеність договору у зв`язку з недотриманням установленої для нього законом обов`язкової письмової форми, зокрема й щодо його підписання, повинна насамперед корелюватися з відсутністю у сторони правочину волевиявлення на його укладення, про що може свідчити факт непідписання договору цією особою чи підписання його від імені сторони іншою неуповноваженою особою (підроблення підпису).

Отже, відсутність або підроблення підпису сторони (яка у зв`язку із цим фактично не є учасником договірних правовідносин) на письмовому правочині створює презумпцію відсутності волевиявлення сторони на виникнення, зміну чи припинення цивільних правовідносин, яка може бути спростована письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами, що підтверджують факт наявності волевиявлення на укладення правочину у сторони, яка заперечує проти цього. Натомість неспростування цієї презумпції свідчить про неукладеність договору, яка ґрунтується на положеннях абзацу першого частини першої статті 638 ЦК України - договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Неукладений правочин не може бути визнаний недійсним чи вважатися нікчемним (недійсним у силу вимог закону), оскільки недійсність правочину як приватноправова категорія покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів, щодо яких було виражено волевиявлення сторін правочину, або ж їх відновлювати.

Належним способом захисту права особи, майно якої вибуло з її законного володіння за неукладеним договором купівлі-продажу, є віндикаційний позов - витребування майна із чужого незаконного володіння чи від добросовісного набувача.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (пункт 38), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 04 червня 2019 року у справі № 916/3156/17 (пункт 72), від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23), від 13 жовтня 2020 року у справі № 369/10789/14-ц (пункт 7.37), від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (пункт 58), від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (пункт 42), від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (пункт 9.1), від 31 серпня 2021 року у справі № 903/1030/19 (пункт 68), від 26 жовтня 2021 року у справі № 766/20797/18 (пункт 19), від 14 грудня 2021 року у справі № 643/21744/19 (пункт 61), від 11 січня 2022 року у справі № 904/1448/20 (пункт 5.31), від 22 лютого 2022 року у справі № 761/36873/18 (пункт 9.21).

Відповідно до частини другої статті 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов`язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Звертаючись до суду з позовом ОСОБА_1 посилалась, як на підставу недійсності договору купівлі - продажу автомобіля FORD FOCUS, 2004 р.р., д.н.з. НОМЕР_1 на те, що транспортний засіб було відчужено без її згоди, особою яка не мала на це право.

Тобто, позов містить вимогу, у якій ідеться про предмет спору, що відсутній (не існує); реституція ж як спосіб захисту застосовується для повернення виконаного за правочином, а не в тому разі, коли жодного виконання не відбувалося (саме це стверджує позивачка ).

У випадку заперечення самого факту укладення правочину, як і його виконання, такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним, шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність спірного договору у мотивувальній частині судового рішення.

Порушенням права у такому випадку є не саме по собі існування письмового тексту правочину, волевиявлення позивача щодо якого не було, а вчинення конкретних дій, які порушують право позивача (наприклад, реєстрація права власності на належне йому майно за іншою особою).

Наведене узгоджується з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними в постанові від 26 жовтня 2022 року у справі № 227/3760/19-ц (провадження № 14-79цс21), від 27.11.2024 року у справі № 204/8017/17.

Таким чином позовна вимога позивачки ОСОБА_1 про визнання договору купівлі - продажу автомобіля FORD FOCUS, 2004 р.р., д.н.з. НОМЕР_1 недійсним у зв`язку з його відчудженням без її волі, особою яка не мала на це право не є належним способом захисту прав особи, майно якої вибуло з володіння за неукладеним договором.

Власник, майно якого вибуло з його законного володіння за неукладеним договором, може захистити своє майнове право шляхом пред`явлення віндикаційного позову [про витребування майна із чужого незаконного володіння чи від добросовісного набувача (статті 387, 388 ЦК України)]без оспорювання правочину (правочинів) щодо спірного майна та скасування рішення (рішень) про державну реєстрацію права власності на належне йому майно за іншою (іншими) особою (особами).

Звертаючись до суду із цим позовом, позивачка, зокрема, стверджувала, що14.09.2013 року у зв`язку з розшуком ДВС Білоцерківського міськрайонного управління юстиції, належний їй автомобіль було затримано працівниками міліції та доставлено для зберігання на спеціальний майданчик, розташований по АДРЕСА_1 . З цього часу вона не користувалась автомобілем та не могла ним розпорядитись та вчинити його відчудження.

Судом встановлено та підтверджено наявними у справі доказами, що належний позивачці автомобіль FORD FOCUS, 2004 р.р., д.н.з. НОМЕР_1 було вилучено з її користування у вересні 2013 року та поміщено для зберігання на спеціальний майданчик. Представником позивачки в судовому засіданні апеляційного суду було надано для огляду ключі від автомобіля та оригінал свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу. Належних, достовірних та переконливих доказів передачі у користування чи зберігання автомобіля позивачкою, після вересня 2013 року матеріали справи не містять.

Спірний автомобіль 30.01.2015 року державним виконавцем було передано на відповідальне зберігання ОСОБА_6 і докази повернення автомобіля виконавчій службі матеріали справи не містять.

Натомість ухвалою Сквирського районного суду Київської області від 24 лютого 2022 року скаргу ОСОБА_1 , заінтересовані особи ПАТ «Український комунальний банк», ПАТ «Банк «Демарк», ПАТ «ВіЕйБі Банк», на рішення (дії, бездіяльність) державного виконавця - задоволено та визнано неправомірними дії Головного державного виконавця міського відділу державної виконавчої служби Білоцерківського міськрайонного управління юстиції Кравченко О.Г., що полягають у безпідставній передачі на зберігання автомобіля Ford Focus, 2004 р.в., д.н.з. НОМЕР_1 , сторонній особі ОСОБА_6 та бездіяльність, що полягає у невнесенні постанови про арешт майна боржника та тривалому нездійсненні дій щодо реалізації належного ОСОБА_1 автомобіля Ford Focus, 2004 р.в., д.н.з. НОМЕР_1 .

Також колегія суддів апеляційного суду приймає до уваги, що ухвалою Шевченківського районного суду м Києва від 20 вересня 2018 року у кримінальному провадженні (внесено в ЄРДР за № 12015100080011426 від 17.11.2015 року) по обвинуваченню ОСОБА_10 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 190, ч. 2 ст. 200, ч. 5 ст. 27 ч. 1 ст.366 КК України та ОСОБА_6 , раніше не судимого відповідно до ст. 89 КК України, у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 190, ч. 2 ст. 200, ч. 1 ст. 205, ч. 2 ст. 364-1, ч. 1 ст.366 КК України закрито відносно ОСОБА_6 на підставі п. 5 ч. 1 ст. 284 КПК України, у зв`язку з його смертю.

Відчуження транспортного засобу може бути проведено одним із таких способів: відчуження за цивільно-правовими договорами через нотаріуса; продаж шляхом оформлення довідки-рахунку.

Згідно із пунктом 8 Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 07 вересня 1998 року (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), державна реєстрація (перереєстрація) транспортних засобів проводиться на підставі заяв власників, поданих особисто, і документів, що посвідчують їх особу, підтверджують правомірність придбання, отримання, ввезення, митного оформлення (далі-правомірність придбання) транспортних засобів, відповідність конструкції транспортних засобів установленим вимогам безпеки дорожнього руху, а також вимогам, які є підставою для внесення змін до реєстраційних документів.

Документами, що підтверджують правомірність придбання транспортних засобів, їх складових частин, що мають ідентифікаційні номери, є засвідчені підписом відповідної посадової особи, що скріплений печаткою, зокрема: довідка-рахунок за формою згідно з додатком 1, видана суб`єктом господарювання, діяльність якого пов`язана з реалізацією транспортних засобів та їх складових частин, що мають ідентифікаційні номери.

З листа ГСЦ МВС вбачається, що 12.02.2012 року транспортний засіб FORD FOCUS, 2004 року випуску перереєстровано за ОСОБА_7 Реєстраційний номер НОМЕР_1 вказаного автомобіля був виданий до 19.08.2015 року. Після зазначеної дати, ВРЕВ ДАІ з обслуговування Вишгородського району при УДАІ ГУ МВС України в Київській області проведено перереєстрацію транспортного засібу FORD FOCUS, 2004 року з ОСОБА_7 на нового власника ОСОБА_2 на підставі довідки-рахунку ААЕ279740 від 13.08.2015 року, виданої ТОВ «УКР-ТЕСТ-АВТО».

Отже, придбання ОСОБА_2 автомобіля FORD FOCUS, 2004 року, що підтверджується довідкою-рахунком серії ААЕ279740, виданою ТОВ «УКР-ТЕСТ-АВТО», було здійснено відповідно до вимог Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів та є договором купівлі-продажу транспортного засобу.

Зазначена правова позиція є незмінною у судовій практиці, зокрема викладена у постанові Верховного Суду від 21 лютого 2018 року у справі № 465/5492/15-ц, провадження 61-3790 св 18.

Згідно до Реєстру юридичних осіб Товариство з обмеженою відповідальністю ТОВ «УКР-ТЕСТ-АВТО» має статус юридичної особи з 18.11.2014 року, його основним видом діяльності є торгівля автомобілями та легковими автотранспортними засобами ( КВЕД 45.11) Зазначене товариство залучене позивачем в якості відповідача у справі. На вимогу суду, як першої інстанції так і апеляційної, відповідачем не надано доказів на підтвердження чи спростування видачі товариством довідки-рахунку ААЕ279740 від 13.08.2015 року, що була підставою для укладення договору купівлі-продажу автомобіля. ТОВ «УКР-ТЕСТ-АВТО» не подано до суду відзиву щодо позовних вимог, як і не надано жодного дозказу щодо визнання чи заперечення позовних вимог. Колегія суддів апеляційного суду також приймає до уваги те, що матеріали справи місять підтвердження недобросовісної діяльності ТОВ «УКР ТЕСТ АВТО» саме в 2015 році.

Аналізуючи надані суду докази, враховуючи позицію сторін у спорі та обставини справи, колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку про те, що отримання дублікату реєстраційного документу та перереєстрація транспортного засобу на підставі довідки-рахунку ААЕ279740 від 13.08.2015 року була проведена без згоди ОСОБА_1 , іншими сторонніми особами, оскільки виходячи з вимог діючого на час вчинення договору купівлі-продажу законодавства, для оформлення зазначеного правочину особа, що відчуджує автомобіль повинна його надати для огляду. Враховуючи обставини справи та докази, ОСОБА_1 не могла надати спірний автомобіль на огляд та необхідності в отриманні дублікату реєстраційного документу у неї для оформлення правочину не було. В той же час передача автомобіля на зберігання сторонній особі ОСОБА_6 державним виконавцем, визнана в судовому порядку незаконною. Суд також враховує особу ОСОБА_6 та випадки недобросовісної діяльності ТОВ «УКР ТЕСТ АВТО», а також його позицію у справі.

Таким чином, виходячи з наведених вище правових висновків договір купівлі-продажу спірного автомобіля здійсненого на підставі довідки-рахунку серії ААЕ279740, виданої ТОВ «УКР-ТЕСТ-АВТО», без згоди власника транспортного засобу ОСОБА_1 , необхідно кваліфікувати як неукладений, оскільки законна власниця майна фактично не була учасником спірних правовідносин.

Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Примусове відчуження об`єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості. Примусове відчуження таких об`єктів з наступним повним відшкодуванням їх вартості допускається лише в умовах воєнного чи надзвичайного стану.

Частиною першою статті 321 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), яка кореспондується із статтею 41 Конституції України, унормовано, що право власності є непорушним, ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

ЦК України одним зі способів захисту порушених прав передбачено віндикацію.

Так, власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України).

Віндикація - це витребування своєї речі не володіючим власником від володіючого не власника. Віндикація - це передбачений законом основний речово-правовий спосіб захисту цивільних прав та інтересів власника майна чи особи, що має речове право на майно (титульного володільця), який полягає у відновленні становища, що існувало до порушення, шляхом повернення об`єкта права власності у володіння власника (титульного володільця) з метою відновлення права використання власником усього комплексу його правомочностей. Майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача - з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України.

Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником (законним володільцем) і володільцем майна відсутні договірні відносини і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного безпосередньо із власником договору.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Для застосування пункту 3 частини першої статті 388 ЦК України ключовими аспектами є відсутність волі власника на відчуження майна, добросовісність набувача, а також оплатність при відчуженні спірного майна.

Стаття 388 ЦК України передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі зазначеної норми залежить від того, в який спосіб майно вибуло з його володіння.

Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі унеможливлює витребування майна від добросовісного набувача на підставі зазначеної норми. Волею є детерміноване i мотивоване бажання особи досягти поставленої мети. Сама по собі воля не тягне юридичних наслідків для відповідної особи. Волевиявлення - прояв волі особою зовні, завдяки чому воля стає доступною для сприйняття іншими особами.

Добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК країни ) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Зазначене також підтверджується висновками Верховного Суду, який неодноразово звертав увагу на те, що можливість задоволення позовних вимог на підставі частини першої статті 388 ЦК України пов`язане із встановленням двох основних обставин - наявності волі у власника (позивача, який витребував майно) та обставин переходу права власності до останнього набувача (чи було таке набуття добросовісним чи не добросовісним).

Крім того, власник, за наявності підстав, передбачених статтею 388 ЦК України, може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача (див. висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 11.02.2020 у справі № 922/614/19, від 22.01.2020 у справі № 910/1809/18, 14.11.2018 у справі № 183/1617/16).

Задоволення вимоги про витребування нерухомого майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає характеру спірних правовідносин і призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна із чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц, від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, від 02.07.2019 у справі № 48/340, від 28.01.2020 у справі № 50/311-б, від 16.06.2020 у справі № 372/266/15-ц).

Водночас, з урахуванням положень статті 1 Першого протоколу до Конвенції, саме по собі відібрання від однієї приватної особи майна на користь іншої приватної особи не є виправданим втручанням у право власності за відсутності суспільного інтересу (див. постанову Верховного Суду від 22.12.2021 у справі № 902/1706/13 (902/958/20)).

У випадку, коли річ вибуває з володіння власника за його бажанням, власник сам несе ризик вибору контрагента, якому він вирішив довірити своє майно. Отже,

у разі наявності волі власника щодо передання іншій особі транспортного засобу, доказом якої є наявність у володільця реєстраційного документа на цей транспортний засіб, відсутні підстави вважати, що така особа володіє транспортним засобом неправомірно.

Вищевикладене дає підстави для висновку, що у випадку, якщо власник із власної волі передав (вручив) рухому річ іншій особі, що мало наслідком позбавлення можливості впливу на таку річ, таку ситуацію слід кваліфікувати як вибуття рухомої речі з володіння власника за його волею.

Не вважається вибуттям транспортного засобу з володіння власника (особи, якій він передав майно у користування) таким, що відбулося не з його волі в розумінні положень пункту 3 частини першої статті 388 ЦК України у випадку передачі майна власником іншій особі в користування.

Якщо воля на передачу володіння мала місце і потім відповідна річ була відчужена (неважливо - особою, якій власник передав володіння, чи будь-якою іншою особою), то задоволення віндикаційного позову до добросовісного набувача цієї речі виключається. При цьому відсутні підстави стверджувати, що має йтися лише про таку втрату володіння річчю з волі власника, яка зумовлена наданням власником іншій особі права розпоряджатися цією річчю, адже змішування волі власника на передання речі у фактичне володіння іншої особи та мотивів такого передання є неприпустимим. Так само не має значення, чи була відповідна річ передана власником у володіння іншої особи на певному правовому титулі чи без установлення такого.

Цей підхід ґрунтується на давній максимі германського права "Hand muss Hand wahren" (нім.: "рука за руку відповідає"), що означає: лише речі, які буквально вийшли з рук власника проти його волі, можуть бути витребувані. Натомість речі, які були власником добровільно передані особі, яка їх відчужила (чи втратила з подальшим відчуженням іншою особою), не можуть бути витребувані в добросовісного набувача.

Власник речі (у цьому випадку автомобіля) повинен нести ризик обрання контрагента, який може своєю недобросовісною поведінкою позбавити його права на витребування своєї речі. У такому разі власник може захистити своє право шляхом звернення з позовом про відшкодування збитків до особи, якій він передав річ у користування і володіння, оскільки спірне майно вибуло з його власності з його волі, а тому правовий механізм, передбачений вимогами 388 ЦК України, застосуванню до спірних правовідносин не підлягає.

Вирішуючи питання про можливість витребування від відповідача майна, зокрема, про наявність або відсутність підстав для застосування статті 388 ЦК України, слід враховувати висновки Великої Палати Верховного Суду щодо необхідності оцінки на добросовісність поведінки насамперед зареєстрованого володільця нерухомого майна , а також рухомого майна (див., зокрема, постанови від 26.06.2019 у справі № 669/927/16-ц (пункт 51), від 23.10.2019 у справі № 922/3537/17 (пункти 38-39, 57), від 01.04.2020 у справі № 610/1030/18 (пункти 46.1-46.2), а також висновок про те, що не може вважатися добросовісною особа, яка знала чи могла знати про порушення порядку реалізації майна або знала чи могла знати про набуття нею майна всупереч закону (див., зокрема, постанови від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (пункт 61), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 211), від 06.07.2022 у справі № 914/2618/16 (пункт 55), від 21.09.2022 у справі № 908/976/19 (пункт 5.66)).

Тому, з урахуванням наявного правового регулювання, у разі витребування спірного майна від добросовісного набувача на користь власника, суди, при застосуванні статті 1 Першого Протоколу до Конвенції, повинні досліджувати обставини справи на предмет наявності легітимної мети при витребуванні спірного майна, а також досліджувати обставини справи на предмет чи відповідні дії є пропорційними легітимній меті втручання у право власності відповідача.

За обставинами справи, належний позивачці автомобіль FORD FOCUS, 2004 р.р., д.н.з. НОМЕР_1 був вилучений у неї 14.09.2013 року у зв`язку з розшуком ДВС Білоцерківського міськрайонного управління юстиції працівниками міліції та доставлено для зберігання на спеціальний майданчик, розташований по АДРЕСА_1 . Дії працівників міліції чи виконавчої служби щодо вилучення спірного автомобіля позивачка не оскарджувала. Довгий час позивачка не цікавилась виконанням судових рішень в яких була боржником.

У судовому засіданні суду апеляційної інстанції представник позивача повідомив суд про те, що рішення судів про стягнення з ОСОБА_1 коштів не виконані і на сьогоднішній день відбуваються стягнення з позивачки у межах зведеного виконавчого провадження № НОМЕР_4 (з 08.04.2021 року номер змінено на № НОМЕР_5).

Колегія суддів апеляційного суду враховує ту обставину, що матеріалами справи доведено неукладеність договору відчудження спірного автомобіля позивачкою, але в той же час за обставинами справи ОСОБА_1 з своєї волі передала автомобіль FORD FOCUS, 2004 р.р., д.н.з. НОМЕР_1 працівникам виконавчої служби для подальшої його реалізації та виконання судового рішення. Тобто вибуття транспортоного засобу з її володіння відбулось за її волею.

В той же час ОСОБА_3 придбав спірний автомобіль за платним договором та є його власником з 28.11.2020 року. Заборона щодо відчудження автомобіля на час його придбання ОСОБА_3 була не внесена до відповідних реєстрів заборон на відчудження, що було встановлено в ході розгляду скарги ОСОБА_1 на рішення дії, бездіяльніть державного виконавця Сквирським районним судом Київської області. Будь -яких порушень чи протиправних дій відповідача при набутті ним права власності на автомобіль в ході розгляду справи не встановлено. Також в ході розгляду справи не встановлено, якими неправомірними діями саме відповідача ОСОБА_3 порушено права позивачки, за захистом яких вона звернулась до суду.

Колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивачка ОСОБА_1 згідно положень ЦК України не має права витребовувати у добросовісного набувача ОСОБА_3 правомірно набутий належний йому транспортний засіб FORD FOCUS, 2004 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 . Відповідач ОСОБА_3 являється добросовісним набувачем спірного транспортного засобу, право власності на який зареєстровано за ним 28.11.2020 року.

Виходячи з вище вказаного, апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню, а оскаржуване рішення зміні в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «УКР-ТЕСТ-АВТО» про визнання правочину недійсним та скасуванню в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання правочину недійсним з закриттям провадження в частині вирішення зазначених вимог.

рішення суду першої інстанції підлягає зміні з мотивів викладених у мотивувальній частині цієї постанови.

Керуючись ч. 1 п.1 ст.255, ст.ст. 258, 263, 374, 376 ч.4 п.4, 382, 384, 389, 390, 391 ЦПК України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Талалаївського районного суду Чернігівської області від 27 вересня 2024 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання правочину недійсним скасувати та закрити провадження в частині цих вимог.

Рішення Талалаївського районного суду Чернігівської області від 27 вересня 2024 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «УКР-ТЕСТ-АВТО» про визнання правочину недійсним змінити, виклавши мотивувальну частину рішення, в частині цих вимог, в редакції цієї постанови.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів, який обчислюється з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Повний текст постанови виготовлено 23 січня 2025 року.

Головуючий: Судді: