Рішення

від 14.01.2025 по справі 627/403/23

КРАСНОКУТСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 627/403/23

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 січня 2025 року с-ще Краснокутськ

Краснокутський районний суд Харківської області у складі

головуючої Вовк Л.В.,

за участю секретаря судового засідання Тішакіної Л.В.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника відповідача ПСРП «Нововодолазький рибгосп», адвоката ПанченкоО.О.,

представника відповідача Краснокутської селищної ради Богодухівського району Харківської області Саміла В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в сел-щі Краснокутськ в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Краснокутської селищної ради Богодухівського району Харківської області , Приватного сільськогосподарсько - рибоводного підприємства « Нововодолазький рибгосп» , Богодухівської районної державної (військової) адміністрації Харківської області про визнання незаконним та скасування розпорядження, визнання недійсним договору оренди землі, третя особа , яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору : Головне управління Держгеокадастру у Харківській області ,

у с т а н о в и в :

Короткий зміст позовних вимог та доводів позивача.

У травні2023року ОСОБА_1 звернувсядо судуз позовомдо Краснокутської селищноїради Богодухівськогорайону Харківськоїобласті,Приватного сільськогосподарсько-рибоводного підприємства « Нововодолазький рибгосп» ,Богодухівської районної державної(військової) адміністрації Харківськоїобласті ,в якомуз урахуваннямуточнених позовнихвимог від30.11.2023 , просить визнатинезаконним таскасувати розпорядженняКраснокутської РДА Харківськоїобласті №395від 17.10.2007«Про передачув орендуПСРП «Нововодолазькийрибгосп» земельнихділянок ізводосховищем «Ковалівське»на територіїРябоконівської сільськоїради» ,визнавши недійснимдоговір орендиземлі №б/нвід 21.12.2007, кадастровий номер земельноїділянки 6323586200:05:01:0096, укладений міжКраснокутською РДАХарківської області та ПСРП «Нововодолазький рибгосп», скасувати державну реєстрацію договору оренди землі №б/н від 21.12.2007, здійснену 06.02.2023 державним реєстратором виконавчого комітету Богодухівської міської ради Харківської області , № запису 49184122.

Позов обгрунтовано тим , що розпорядженням Краснокутської РДА Харківської області №540 від 17.11.2005 , ПСРП « Нововодолазький рибгосп» надано дозвіл на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки із водосховищем та виготовлення технічної документації з нормативної грошової оцінки земель для подальшого укладення договору оренди земельної ділянки із земель водного фонду за межами населеного пункту на території Рябоконівської сільської ради для ведення рибогосподарської діяльності. На підставі розпорядження Краснокутської РДА Харківської області від 17.10.2007 № 395 , 21.12.2007 був укладений договір оренди б/н, орендарем став відповідач ПСРП « Нововодолазький рибгосп» ,якому згідно договору передано в оренду земельну ділянку площею 126,3164 га у тому числі 100, 0896 га під штучними водосховищами , 0,2364 га під гідротехнічними спорудами , 9,2732 га болота , 4,6912 га сіножаті, 1,7877 га пасовища ,10,2383 га інших насаджень.

17.08.2011 Краснокутська РДА Харківської області видала розпорядження №242 « Про надання дозволу на розробку проектів землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв) для складання державних актів на право власності на землю власникам сертифікатів на право власності на земельні частки (паї) реформованих сільськогосподарських підприємств в частині нереалізованого права на сіножаті , пасовища та багаторічні насадження на території Краснокутського району Харківської області». Проєкти були виготовлені . Зміни до договору оренди землі №б/н від 17/07 у зв`язку з цим внесені не були.

30.08.2019 рішенням Рябоконівської сільської ради Краснокутського району Харківської області позивачу надано дозвіл на розробку технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення ) меж земельних ділянок в натурі на місцевості в контурі №8 ділянка №145 площею 0,2500 га (пасовища).

24.06.2020 державний кадастровий реєстратор своїм рішенням відмовив позивачу у внесенні відомостей до державного земельного кадастру , у зв`язку з тим , що земельна ділянка , на яку позивач має право , перетинається з земельною ділянкою з кадастровим номером 6323586200:05:001:0096, яка перебуває в оренді у відповідача ПСРП « Нововодолазький рибгосп ».

З метою врегулювання даного питання 21.08.2020 позивач звернувся до Краснокутської РДА Харківської області та отримав копію спірного договору оренди , де в п.27 зазначено , що передача в оренду земельної ділянки не є підставою для припинення або зміни обмежень (обтяжень) та інших прав третіх осіб на цю діялнку. Не зважаючи на це орендодавець Краснокутська РДА Харківської області відмовилася вносити зміни до договору. Окрім того , позивач звернувся до Краснокутської селищної ради Богодухівського району Харківської області , оскільки зі змінами у законодавстві , землі державної власності розташовані за межами населених пунктів, перейшли до територіальних громад , з заявою щодо поділу землі, однак йому було відмовлено та рекомендовано звернутися до суду.

Окрім того , позивач звертає увагу на те, що площа земельних ділянок ,відповідно до розпорядження Краснокутської РДА Харківської області№395 від 17.10.2007, відрізняється від площі земельних ділянок , зазначених в договорі оренди землі б/н від 21.12.2007, що на його думку, є підстави вважати договір оренди землі недійсним.

На думку позивача , оскаржуване розпорядження Краснокутської РДА №395 від 17.10.2007 « Про передачу в оренду ПСРП « Нововодолазький рибгосп » земельних ділянок із водосховищем «Ковалівське» на території Рябоконівської сільської ради» неправомірне та підлягає скасуванню ,оскільки Краснокутська РДА Харківської області перевищила свої повноваження , передавши землі колективної власності АТ АФ «Промінь» в оренду відповідачу ПСРП « Нововодолазький рибгосп » .

Окрім того, позивач вважає, що Краснокутська районна державна адміністрація Харківської області не мала права на розпорядження вищевказаною земельною ділянкою із земель державної власності, розташованої за межами населеного пункту, для таких потреб як ведення рибного господарства, оскільки законодавством, яке діяло на момент виникнення правовідносин, вона не була наділена такими повноваженнями. Краснокутська РДА Харківської області мала право передавати земельні ділянки для ведення водного господарства, а питання пов`язані із землями для ведення рибного господарства, займається обласна адміністрація. Таким чином позивач вважає , що розпорядження районної держадміністрації про передачу земель в оренду із водосховищем є незаконним та підлягає скасуанню , а договір оренди від 21.12.2007 №б/н визнанню недійсним .

Аргументи учасників справи.

25.09.2023 відповідач ПСРП « Нововодолазький рибгосп» подав відзив на позовну заяву ,який в подальшому був уточнений від 27.11.2023 на уточнену позовну заяву , в якому просить відмовити в позові ОСОБА_1 .

Відзив мотивовано тим , що відповідно до розпорядження Краснокутської РДА Харківської області №395 від 17.10.2007 , 21.12.2007 були укладені шість договорів оренди землі № б/н між Краснокутською РДА та ПСРП « Нововодолазький рибгосп» . Одним із шести договорів оренди є договір оренди землі №б/н від 21.12.2007 ( далі-оскаржуваний договір) предметом якого є оренда земель водного фонду площею 126,3164 га , у тому числі 100,0896 га під штучними водосховищами, 0,2364 га під гідротехнічними спорудами , 9,2732 га болота, 4,6912 га сіножаті , 1,7877 га пасовищ ,10,2383 га інших захисних насаджень. Право оренди ПСРП « Нововодолазький рибгосп» було зареєстровано 24.12.2007 . ПСРП « Нововодолазький рибгосп» отримав в оренду земельні ділянки площею 132,2278 га із земель запасу водного фонду. На думку представника відповідача розпорядниками земель водного фонду, а також земель державної власності на той час являлися районні державні адміністрації. Земельні ділянки за межами населених пункиів являлися землями державної власності , а тому розпорядження Краснокутської РДА Харківської області №395 було прийнято відповідно до вимог ст.17,93,124,125 ЗК України , пункту 12 розділу Х ЗК України ( в редакції станом на 17.10.2007 ). Землі водного фонду роздержавленню та паюванню не підлягають за винятком невеликих ( до 3 гектрів ) ділянок водоймі боліт ,які при передачі земель у колективну власність входять до складу сільгоспугідь , сільгосп підприємств або до селянських (фермерських) господарств. Також , оскільки відповідно до ст.5,6 ВК України , ст.83 ЗК України землі водного фонду не підлягають передачі у власність , Рябоконівська сільська рада , приймаючи рішення від 30.08.2019 , яким надала дозвіл ОСОБА_1 на розробку технічної документації із земелеустрою щодо встановлення (відновлення ) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва за рахунок земель реформованого АТ АФ « Промінь» на території Рябоконівської сільської ради , вийшла за межі наданих їй повноважень. Оскільки оспорюване розпорядження Краснокутської РДА є законним , відсутні підстави для його скасування та визнання недійсним договору оренди землі . Позивач не надав доказів того , чи належала земельна ділянка до земель , що підлягали паюванню , не надав сертифікат на право на земельну частку (пай) , чи має спірна земельна ділянка статус земельною паю (паїв) , що до якого не оформлено право власності членами АТ АФ « Промінь» , жодних доказів зазначених обставин суду не подано. Також представник вважає , що позивач не є ані власником ,а ні користувачем земельної ділянки , на яку він претендує, тому його право не порушено та позовні вимоги задоволенню не підлягають .

16.11.2023 відповідач Краснокутська селищна рада Богодухівського району Харківської області подала відзив на позов , в якому позовні вимоги ОСОБА_1 не визнала , просить відмовити. У відзиві зазначено , що Краснокутська селищна рада Богодухівського району Харківської області не є правонаступником Краснокутської РДА Харківської області , тому не несе відповідповідальність за юридичні дії ,які здійснювала Краснокутська РДА Харківської області . На підставі п.24 розділу Х Перехідних положень ЗК України , землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності , розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад . 25.07.2023 між Краснокутською селищною радою Богодухівського району Харківської області та ПСРП « Новодолазький рибгосп» укладено додаткову угоду до договору оренди землі від 21.12.2007 ( кадастровий номер земельної ділянки 6323586200:05:001:0096 ) . На час укладення додаткової угоди, Краснокутська селищна рада Богодухівського району Харківської області діяла відповідно до вимог чинного законодавства , а договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однією сторін ( а.с.24 т.2)

Рух справи.

22.05.2023 ухвалою Краснокутського районного суду Харківської області , позовна заява ОСОБА_1 залишена без руху.

Ухвалою Краснокутського районного суду Харківської області від 30.05.2023, провадження у справі відкрито в порядку спрощеного позовного провадження та призначено судовий розгляд.

08.11.2023 ухвалою Краснокутського районного суду Харківської області , клопотання ОСОБА_2 про залучення в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача залишено без задоволення.

30.11.2023 ухвалою Краснокутського районного суду Харківської області , залучено у справі співвідповідача Богодухівську районну державну (військову ) адміністрацію Харківської області .

Ухвалою Краснокутського районного суду Харківської області від 23.01.2024, залучено до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору Головне управління Держгеокадастру у Харківській області на стороні позивача .

13.02.2024 ухвалою Краснокутського районного суду Харківської області, заяву ОСОБА_3 про залучення в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача повернуто заявнику без розгляду.

22.02.2024 ухвалою Краснокутського районного суду Харківської області від 23.01.2024 , відмовлено у клопотанні позивача у об`єднанні цивільних справ .

Ухвалою Краснокутського районного суду Харківської області від 22.02.2024, заяву місцевої громадської організації «Товариство власників майнових та земельних паїв «Колос» , про залучення в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача залишено без задоволення.

22.02.2024 ухвалою Краснокутського районного суду Харківської області від 23.01.2024 відмовлено у клопотанні представника відповідача ПСРП « Новодолазький рибгосп» у зупиненні провадження у справі до вирішення іншої справи .

Ухвалою Краснокутського районного суду Харківської області від 14.03.2024, заяву ОСОБА_3 про залучення в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача залишено без задоволення.

14.03.2024 ухвалою Краснокутського районного суду Харківської області клопотання ОСОБА_1 про перехід до розгляду справи за правилами загального позовного провадження залишено без задоволення.

Ухвалою Краснокутського районного суду Харківської області від 16.12.2024, клопотання представника відповідача ПСРП « Нововодолазький рибгосп», адвоката Панченко О.О. , про зупинення провадження у справі до вирішення іншої справи залишено без задоволення.

Заяви, клопотання та інші процесуальні дії у справі.

Позивач у судовому засіданні підтримав позов , просить задовольнити .

15.07.2024 , 19.08.2024 позивачем подані додаткові пояснення у справі .

Представник відповідача ПСРП « Новодолазький рибгосп», адвокат Панченко О.О. , у судовому засіданні проти позову ОСОБА_1 заперечувала , просила відмовити в позові .

22.01.2024 представник відповідача ПСРП « Новодолазький рибгосп», адвокат Панченко О.О. , подала додаткові пояснення у справі.

Представник відповідача Краснокутської селищної ради Богодухівського району Харківської області у судовому засіданні позов не визнав , посить відмовити в позові .

Представник відповідача Богодухівської РДА Харківської області до суду не з`явився , подав заяву , в якій просить суд заслухати справу у його відсутність, проти позову не заперечує.

Представник третьої особи Голового управління Держгеокадастру у Харківській області до суду не з`явився , подав заяву заслухати справу у його відсутність.

Суд, заслухавши пояснення сторін, дослідивши письмові докази, з`ясувавши обставини справи, дійшов до наступних висновків.

Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.

Матеріалами справи встановлено, що 26.12.2003 між Краснокутською РДА Харківської області та ПСРП « Нововодолазький рибгосп» укладено договір оренди земельної ділянки водного фонду всього площею 117,6 га з метою сільськогосподарського використання для розведення ,вирощення та вилову риби строком на 15 років ( а.с.39 т.2)

Розпорядженням Краснокутської РДА Харківської області №540 від 17.11.2005 , яким внесені зміни до розпорядження від 26.12.2003 № 384 « Про надання в довгострокову оренду ПСРП « Нововодолазький рибгосп» земельної ділянки земель водного фонду на території Рябоконівської сільської ради » та визання таким, що втратило чинність розпорядження голови райдержадміністрації від 13.05.2005 №189 « Про скасування розпорядження голови райдержадміністрації від 26.12.2003 № 384» , ПСРП « Нововодолазький рибгосп» надано дозвіл на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки із водосховищем та виготовлення технічної документації з нормативної грошової оцінки земель для подальшого укладення договору оренди земельної ділянки із земель водного фонду за межами населеного пункту на території Рябоконівської сільської ради для ведення рибогосподарської діяльності. ( а.с. 10 т.1)

Розпорядженням голови КраснокутськоїРДА Харківськоїобласті від 17.10.2007№395 ПСРП« Нововодозазький рибгосп»,надано воренду земельні ділянки ізводосховищем « Ковалівське»на територіїРябоконівської сільськоїради Краснокутськогорайону Харківськоїобласті загальноюплощею 132,2278 га.(а.с.177т.1)

Згідно з договором оренди землі №б/н від 21.12.2007 , орендодавець Краснокутська РДА Харківської області, на підставі розпорядження голови райдержадміністрації від 17.10.2007 № 395 , надала ПСРП « Нововодолазький рибгосп» в оренду земельну ділянку із земель водного фонду загальною площею 126,3164 га , у тому числі 100,0896 га під штучними водосховищами, 0,2364 під гідротехнічними спорудами , 9,2732 га болота , 4,6912 сіножаті ,1,7877 га пасовищ , 10,2383 га інших захисних насаджень, яка знаходиться за межами населених пунктів на території Рябоконівської сільської ради , строком на 49 років . Договір оренди зареєстрований в Краснокутському районному відділі Харківської регіональної філії ДП « Центр ДЗК» , про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 24.12.2007 за № 040769900002 ( а.с. 168-175 т.1)

Пунктом 15,16 договору оренди визначено, що цільове призначення земельної ділянки - землі водного фонду для рибогосподарських потреб.

Відповідно до акту прийому-передачі земельної ділянки від 26.12.2007 , ПСРП « Нововодолазький рибгосп» отримано земельну ділянку у користування площею 126,3164 га ( а.с.176 т.1)

Згідно витягу зДержавного реєстру речовихправ від 08.02.2023, земельнаділянка з кадастровимномером 6323586200:05:001:0096площею 126,3164га ,яка перебуваєв орендів ПСРП« Нововодолазький рибгосп» ,згідно договору орендиземлі б/н від21.12.2007, зареєстрована 06.02.2023,номер записупро іншеречове право 49184122. ( а.с. 187 т.1)

25.07.2023 між ПСРП « Нововодолазький рибгосп» та Краснокутською селищною радою Богодухівського району Харківської області укладено додаткову угоду №1 до договору оренди землі б/н від 21.12.2007 ( кадастровий номер земельної ділянки 6323586200:05:001:0096), згідно якого сторону договору , орендодавця Краснокутську РДА Харківської області , замінено на Краснокутську селищну раду Богодухівського району Харківської області , внесені зміни про нормативну грошову оцінку земельної ділянки , про розмір орендної плати, її обчислення та внесення . ( а.с. 185 т.1)

Згідно витягу з Державного реєстру речових прав від 04.08.2023 , додаткова угода №1 від 25.07.2023 укладена між ПСРП « Нововодолазький рибгосп» та Краснокутською селищною радою Богодухівського району Харківської області на земельну ділянку з кадастровим номером 6323586200:05:001:0096 зареєстрована у Державному реєстрі речових прав. ( а.с. 187 т.1)

Окрім того , відповідно до розпорядження Краснокутської РДА Харківської області №395 від 17.10.2007 , 21.12.2007 , окрім зазначеної земельної ділянки , було укладено ще 5 договорів оренди землі №б/н між Краснокутською РДА Харківської області та ПСРП « Нововодозазький рибгосп» , а саме земельні ділянки площею 0,3778 га , 2,5976 га , 0,1629 га , 0,7413 га , 2,0318 га , про що свідчать витяги з Державного реєстру речових прав від 11.02.2023, 04.08.2023 ,08.02.2023 ( а.с. 191 -210 т.1 )

17.08.2011 Краснокутська РДА Харківської області видала розпорядження №242 « Про надання дозволу на розробку проєктів землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв) для складання державних актів на право власності на землю власникам сертифікатів на право власності на земельні частки (паї) реформованих сільськогосподарських підприємств в частині нереалізованого права на сіножаті , пасовища та багаторічні насадження на території Краснокутського району Харківської області». ( а.с. 29 т.1)

Рішенням ХХХI сесії VII скликання Рябоконівської сільської ради Краснокутського від 30.08.2019 , ОСОБА_1 надано дозвіл на розробку технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення ) меж земельних ділянок в натурі ( на місцевості) , земельна ділянка № НОМЕР_1 , площею 0,5205 га (сіножаті) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва за рахунок земель реформованого АТ АФ « Промінь» на території Рябоконівської сільської ради Краснокутського району Харківської області для подальшого надання у власність ( а.с. 23 т.1)

Колективна власність АТ АФ « Промінь» підтверджена державним актом на право колективної власності на землю серії ХР-18-00000702 ,яка підлягала розпаюванню , відповідно до Указу Президента України №720 від 08.08.1995. ( а.с. 33-34 т.1)

Відповідно до рішення № РВ-6302417552020 державного кадастрового реєстратора відділу у Краснокутському районі Головного управління Держгеокадастру у Харківській області від 24.06.2020 , ОСОБА_1 у заяві про внесення відомостей до Державного земельного кадастру від 22.06.2020 відмовлено , в зв`язку з розташуванням в межах земельної ділянки ,яку передбачається зареєструвати , іншої земельної ділянки, а саме земельна ділянка , що планується для внесення до бази даних ДЗК , має перетин ділянок з ділянкою з кадастровим номером : 6323586200:05:001:0096 , тому проведення державної реєстрації земельної ділянки неможливо. ( а.с. 25 т.1 ).

Згідно п. 27 договору оренди землі №б/н від 21.12.2007 , зазначено, що передача в оренду земельної ділянки , не є підставою для припинення або зміни обмежень (обтяжень ) та інших прав третіх осіб на цю ділянку.

На неодноразові звернення позивача до Богодухівської РДА Харківської області ,правонаступника Краснокутської РДА Харківської області, Краснокутської селищної ради Богодухівського району Харківської області (титульного власника землі ), відповідачі відмовили позивачу внести зміни до договору.

Підставою для звернення до суду з вказаним позовом стало порушення прав позивача на спірну земельну ділянку .

Мотиви, якими керується суд, та застосовані норми права

Правовідносини, наявні між сторонами справи на підставі вищенаведених фактичних обставин, мають таке правове регулювання.

Відповідно достатті 14 Конституції Україниземля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини першої статті 21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Згідно з положеннями частини першої статті 13 та частини першоїстатті 14 Конституції України земля, її надра, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування. Земля є основним національним багатством, що знаходиться під особливою охорони держави.

Статтею 21 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» (у редакції, яка була чинною на час виникнення правовідносин) передбачені повноваження місцевої державної адміністрації, зокрема розпоряджається землями державної власності відповідно до закону.

Відповідно статті 1 ЗК України земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності, право власності на землю - це право володіти, користуватися, розпоряджатися земельними ділянками.

Відповідно пункту «а» статті 17 ЗК України (у редакції на час виникнення правовідносин) до повноважень місцевих державних адміністрацій у галузі земельних відносин належить розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.

За змістом пункту 12 Перехідних положень ЗК України до розмежування земель державної і комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів, крім земель, переданих у приватну власність, здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

Згідно із статтями 19, 20 ЗК України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на відповідні категорії, у тому числі: землі житлової та громадської забудови й землі водного фонду, та віднесення їх до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно їх повноважень.

Статтею 1 Водного кодексу України (на час укладення договору оренди) передбачено, що у цьому Кодексі вживаються такі терміни: водний об`єкт - природний або створений штучно елемент довкілля, в якому зосереджуються води (море, річка, озеро, водосховище, ставок, канал, водоносний горизонт); рибництво - штучне розведення і відтворення риби та інших водних живих ресурсів; рибогосподарський водний об`єкт - водний об`єкт (його частина), що використовується для рибогосподарських цілей; ставок - штучно створена водойма місткістю не більше 1 млн кубічних метрів.

За змістом частин першої, другої статті 3 Водного кодексу України (далі -ВК України) усі води (водні об`єкти) на території України становлять її водний фонд.

До водного фонду України належать: 1) поверхневі води: природні водойми (озера); водотоки (річки, струмки); штучні водойми (водосховища, ставки) і канали; інші водні об`єкти; 2) підземні води та джерела; 3) внутрішні морські води та територіальне море.

Відповідно до пункту «а» частини першої статті 58 ЗК України та статті 4 ВК України (у редакціях, які були чинними на час виникнення правовідносин) до земель водного фонду належать землі, зайняті морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об`єктами, болотами, а також островами.

Крім того, до земель водного фонду України відносяться землі, на яких хоча і не розташований водний фонд, але за своїм призначенням вони сприяють функціонуванню водного фонду.

За положеннями статті 4 ВК України, статті 58 ЗК України до таких земель відносяться землі зайняті прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм; гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; береговими смугами водних шляхів.

Таким чином, землі зайняті поверхневими водами: природними водоймами (озера), водотоками (річки, струмки), штучними водоймами (водосховища, ставки), каналами і іншими водними об`єктами та землі прибережних захисних смуг є землями водного фонду України, на яких знаходиться водний фонд України та на який розповсюджується окремий порядок надання та використання.

Згідно із статтею 51 ВК України (у редакції, яка була чинною на час виникнення правовідносин) у користування на умовах оренди водні об`єкти (їх частини) місцевого значення та ставки, що знаходяться в басейнах річок загальнодержавного значення, можуть надаватися водокористувачам лише для риборозведення, виробництва сільськогосподарської і промислової продукції, а також у лікувальних і оздоровчих цілях.

Відповідно до статті 85 ВК України (у редакції, яка була чинною на час виникнення правовідносин) порядок надання земель водного фонду у користування та припинення права користування ними встановлюється земельним законодавством.

За змістом статті 59 ЗК України (у редакції, яка була чинною на час виникнення правовідносин) визначене право на землі водного фонду.

Відповідно до частини першої статті 59 ЗК України землі водного фонду можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.

Громадянам та юридичним особам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть передаватися на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів, а також озера, водосховища, інші водойми, болота та острови для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт тощо (частина четверта статті 59 ЗК України, у редакції, яка була чинною на час виникнення правовідносин).

Частиною 5 зазначеної статті встановлено, що використання земельних ділянок водного фонду для рибальства здійснюється за згодою їх власників або за погодженням із землекористувачами.

Відповідно до положень частини першої статті 84 ЗК України (у редакції, яка була чинною на час виникнення правовідносин) у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності.

Згідно із частиною першою статті 93 ЗК України (у редакції, яка була чинною на час виникнення правовідносин) право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Землекористувачі, якщо інше не передбачено законом або договором, мають право використовувати у встановленому порядку для власних потреб наявні на земельній ділянці водні об`єкти (пункт «в» частини першої статті 95ЗК України у редакції, яка була чинною на час виникнення правовідносин).

Статтею 116 ЗК України (у редакції, яка була чинною на час виникнення правовідносин) визначено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Відповідно до частини третьої статті 122 ЗК України (у редакції, яка була чинною на час виникнення правовідносин) районні державні адміністрації на їх території передають земельні ділянки із земель державної власності у власність або у користування у межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для: а) сільськогосподарського використання; б) ведення водного господарства, крім випадків визначених частиною сьомою цієї статті; в) будівництва об`єктів, пов`язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району, крім випадків визначених частиною сьомою цієї статті.

Відповідно до частини четвертої статті 122 ЗК України (у редакції, яка була чинною на час виникнення правовідносин) обласні державні адміністрації передають земельні ділянки на їх території із земель державної власності у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів для всіх потреб, крім випадків, визначених частинами третьою, сьомою цієї статті.

За частиною першою статті 123 ЗК України (у редакції, яка була чинною на час виникнення правовідносин) надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Рішення зазначених органів приймається на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у разі: зміни цільового призначення земельних ділянок відповідно до закону; надання у користування земельних ділянок, межі яких не встановлені в натурі (на місцевості). Надання у користування земельної ділянки, межі якої встановлені в натурі (на місцевості), без зміни її цільового призначення здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо складання документа, що посвідчує право користування земельною ділянкою.

Згідно із положеннями статті 124 ЗК України (у редакції, яка була чинною на час виникнення правовідносин) передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями (визначеними статтею 122 цього Кодексу), чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу.

Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, громадянам, юридичним особам, визначеним частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу, здійснюється в порядку, встановленому статтею 123 цього Кодексу.

Тобто, відповідно до наведених нормам підставою для надання в оренду земельної ділянки державної або комунальної власності та передумовою укладення відповідного договору (договорів) є рішення особи, яка здійснює розпорядження нею від імені власника.

Таким чином, районні державні адміністрації мають обмежені повноваження щодо розпорядження земельними ділянками, при цьому такі обмеження встановлені виходячи з місця розташування земельної ділянки та цільового призначення їх використання. Зокрема, районні державні адміністрації мають право розпоряджатись земельними ділянками водного фонду лише для ведення водного господарства.

Поняття «водне господарство» визначене у Концепції розвитку водного господарства України, яка затверджена постановою Верховної Ради України від 14 січня 2000 року № 1390-ХІV (у редакції, яка була чинною на час виникнення правовідносин), а саме: це - галузь, завданням якої є забезпечення потреб населення і народного господарства у водних ресурсах, збереження, охорона та відтворення водного фонду, попередження шкідливої дії вод і ліквідація її наслідків.

Отже, водне господарство передбачає використання земельної ділянки водного фонду для: 1) забезпечення потреб населення і народного господарства у водних ресурсах; 2) збереження, охорона та відтворення водного фонду; 3) попередження шкідливої дії вод і ліквідація її наслідків.

У зв`язку з цим, необхідним є тлумачення і розуміння понять «водні ресурси» та «водний фонд».

Статтею 1 ВК України визначено, що водні ресурси це - обсяги поверхневих, підземних і морських вод відповідної території.

Водночас, водний фонд (стаття 3 ВК України) включає в себе поверхневі води: штучні водойми (ставки).

Таким чином, водне господарство по суті передбачає забезпечення населення і народного господарства водою; збереження, охорону і відтворення водних об`єктів, і, звісно, попередження шкідливої дії вод і ліквідація її наслідків.

Потреба у веденні водного господарства не ототожнюється з потребами та цілями, для яких надаються у користування на умовах оренди водні об`єкти згідно із статтею 51 ВК України, зокрема, для риборозведення, виробництва сільськогосподарської і промислової продукції, а також у лікувальних і оздоровчих цілях.

Поняття виду цільового використання земель водного фонду «рибне господарство» визначене у пункті 1 Тимчасового порядку ведення рибного господарства і здійснення рибальства, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 28 вересня 1996 № 1192 (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), відповідно до якого рибне господарство - це галузь народного господарства, завданням якої є вивчення, охорона, використання і відтворення на науковій основі водних живих ресурсів з метою одержання різноманітних видів харчової, кормової, технічної та медичної продукції.

Поняття «водні живі ресурси» закріплено у пункті 1.3. Інструкції про порядок здійснення штучного риборозведення, вирощування риби, інших водних живих ресурсів та їх використання в спеціальних товарних рибних господарствах, затвердженої Наказом Державного комітету рибного господарства України від 15 січня 2008 року № 4, відповідно до якої риба та інші водні живі ресурси - це сукупність організмів, життя яких неможливе без перебування (знаходження) у воді.

До водних живих ресурсів належать: прісноводні, морські, анадромні риби на всіх стадіях розвитку, круглороті, морські ссавці, водні безхребетні, у тому числі молюски головоногі, черевоногі, двостулкові, ракоподібні, черв`яки, голкошкірі, губки, кишковопорожнинні, наземні безхребетні у водній стадії розвитку, інші водні тварини, водорості, вищі водні рослини.

Отже, рибне господарство передбачає відносини у галузі охорони, використання і відтворення водних живих ресурсів, ведення рибного господарства та здійснення рибальства.

Статтею 25 Закону України «Про тваринний світ» (у редакції, яка була чинною на час виникнення правовідносин) закріплено, що добування риби та водних безхребетних вважається рибальством, а не водним господарством.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про аквакультуру» від 18 вересня2012 року, гідротехнічні споруди рибогосподарської технологічної водойми (гідротехнічні споруди) - об`єкти нерухомого майна (земляні греблі та дамби, водозабірні споруди, повеневі водоскиди, донні водовипуски, водопостачальні, скидні та рибозбірноосушувальні канали, рибовловлювачі, камери облову, причали, водоскиди, бистротоки, перепади, перегороджувальні рибозахисні та інші споруди), що є інженерними спорудами, які призначені для управління водними ресурсами (підготовка, постачання, збереження, транспортування води та водовідведення), а також для запобігання шкідливій дії вод; рибницький ставок - рибогосподарський водний об`єкт, призначений для розведення, утримання та/або вирощування об`єктів аквакультури; рибогосподарська технологічна водойма - штучно створена водойма спеціального технологічного призначення, що визначається технічним проектом та/або паспортом, яка наповнюється штучно за допомогою гідротехнічних споруд і пристроїв та призначена для створення умов існування і розвитку об`єктів аквакультури.

За змістом ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обовязки.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обовязків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори) (ст. 202 ЦК України).

Згідно ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обовязків.

Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК України).

Відповідно до ст. 6 ЦК України сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства.

Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами.

Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обовязковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Згідно ч. 2 ст. 792 ЦК України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Спеціальним законом, яким регулюються відносини, пов`язані з орендою землі, є закон України «Про оренду землі» від 6 жовтня 1998 року № 161-XIV.

За змістом ст. 1 Закону України «Про оренду землі» та ст. 93 ЗК України оренда земліце засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Відповідно до ст. 95 ЗК України землекористувачі, якщо інше не передбачено законом або договором, мають право самостійно господарювати на землі.

Порушені права землекористувачів підлягають відновленню в порядку, встановленому законом.

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про оренду землі» об`єктами оренди є земельні ділянки, що перебувають у власності громадян, юридичних осіб, комунальній або державній власності.

Частиною 4 ст. 4 Закону України «Про оренду землі» встановлено, що орендодавцями земельних ділянок, що перебувають у державній власності, є органи виконавчої влади, які відповідно до закону передають земельні ділянки у власність або користування.

Згідно ст. 6 Закону України «Про оренду землі» орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим та іншими законами України і договором оренди землі.

За приписами ст. 13 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобовязаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобовязаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Відповідно до ст. 15 Закону України «Про оренду землі» договір оренди може передбачати надання в оренду декількох земельних ділянок, що перебувають у власності одного орендодавця (а щодо земель державної та комунальної власності - земельних ділянок, що перебувають у розпорядженні одного органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування).

Згідно ст. 16 Закону України «Про оренду землі» укладення договору оренди земельної ділянки із земель державної або комунальної власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування - орендодавця, прийнятого у порядку, передбаченому Земельним кодексом України, або за результатами аукціону.

Презумпція правомірності правочину, а відтак і цивільно-правового договору, встановлена законодавцем у статті 204 ЦК України.

Відповідно до цієї правової норми правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний недійсним судом.

Згідно з нормами глави 16 ЦК України правочин може бути визнано судом недійсним лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом.

Згідно із ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Підставою недійсності правочину відповідно до статті 215 Цивільного кодексу України, є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, пятою та шостою ст. 203 Цивільного кодексу України, а саме: 1) зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; 2) особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3) волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно ч. 1 ст. 216, ч. 1 ст. 236 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

Нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, на підставі розпорядження Краснокутської районної державної адміністрації Харківської області від 17.10.2007 №395 , був укладений №б/н від 21.12.2007 договір оренди з ПСРП « Нововодолазький рибгосп» на земельну ділянку (кадастровий номер: 6323586200:05:01:0096) земель водного фонду загальною площею 126,3164 га, у тому числі 100,0896 га під штучними водосховищами , 0,2364 під гідротехнічними спорудами , 9,2732 га болота , 4,6912 сіножаті ,1,7877 га пасовищ , 10,2383 га інших захисних насаджень на території Краснокутської селищної ради Богодухівського району Харківської області ( колишньої - Рябоконівської сільської ради Краснокутського району Харківської області ) за межами населених пунктів .

Краснокутська районна державна адміністрація Харківської області, приймаючи оскаржувані розпорядження , не мала передбачених законом повноважень щодо розпорядження землями державної власності для потреб ведення рибного господарства.

Водночас, згідно з ч. 4 ст. 122 ЗК України (у редакції, яка була чинною на час виникнення правовідносин), надання земельної ділянки водного фонду, розташованої за межами населеного пункту, для рибогосподарських потреб, відноситься до повноважень обласної державної адміністрації.

Оскільки Краснокутська районна державна адміністрація Харківської області перебрала на себе повноваження Харківської обласної державної адміністрації, зазначені вище правові акти індивідуальної дії Краснокутської районної державної адміністрації Харківської області, як органом виконавчої влади, видані не у межах наданих їй законом повноважень, а саме: статей 13, 21 Закону України «Про місцеві державні адміністрації», ч. 3 ст. 122, ст. 124 ЗК України.

Крім того, слід зазначити, що взагалі передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу. Вказані вимоги закону також не були дотримані.

При розгляді справи суд враховує правову позицію викладену у постанові Верховного Суду України за результатами розгляду справи № 615/1267/16-ц від 19.09.2019

Разом з тим, слід звернути увагу на обраний позивачем спосіб захисту.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно з частинами першою та другою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

За правовим висновком ВС у постанові від 19.02.2024 у справі №567/3/22 кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.

Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Установивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачеві у захисті.

Застосування судом того чи іншого способу захисту має призводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду. Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту.

Такі висновки сформульовані в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (провадження № 12-204гс19, пункт 63), від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20, пункт 6.13), від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (провадження № 12-140гс19, пункт 98) постанова Великої Палати Верховного Суду від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц, (провадження № 14-67цс20).

Розглядаючи справу, суд має з`ясувати: 1) з яких саме правовідносин сторін виник спір; 2) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 3) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 4) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах.

У постанові від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (провадження№ 14-182цс21) Велика Палата Верховного Суду виснувала, що коли особа звернулася до суду за захистом її порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або інтересу, а суд позов задовольнив, виконання його рішення має настільки, наскільки це можливо, відновити стан позивача, який існував до порушення його права та інтересу, чи не допустити таке порушення. Судове рішення не повинне породжувати стан невизначеності у відносинах позивача з відповідачем і вимагати від них подальшого вчинення узгоджених дій для вичерпання конфлікту.

Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги позивача не підлягають задоволенню (подібний висновок викладений у пунктах 6.6, 6.7 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19).

Відмова у задоволенні позову через обрання неефективного (неналежного) способу захисту не позбавляє позивача права заявити належний позов до суду (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі№ 145/2047/16-ц, (провадження № 14-499цс19).

Вимоги про визнання незаконним та скасування відповідних рішень органу місцевого самоврядування щодо земельної ділянки та договору оренди цієї земельної ділянки можуть бути заявлені особою , права якої порушено , за умови доведеності факту порушення прав цієї особи .

Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 363/3641/17(провадження №61-36341 св 18 ), від 19.01.2022 у справі № 592/10260/16)

Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 березня 2023 року у справі № 753/8671/21 (провадження № 61-550св22)).

Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння(стаття 387 ЦК України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391 ЦК України,частина другастатті 52 ЗК України).

Вказані способи захисту можна реалізувати шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів відповідно.

Предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуально-визначеного майна, до особи, яка незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння.

Негаторний позов- це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном.

Власник земельної ділянки може вимагати, зокрема, усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою (частина другастатті 152 ЗК України).

Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 ЦК України).

Захист порушених прав особи, яка вважає себе власником (співвласником) майна, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 ЦК України.

Задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування положень статей 387 та 388 ЦК України, є неефективними.

Зазначена правова позиція викладена, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/18 (провадження № 14-208цс18).

У постанові Верховного Суду від 21 грудня 2022 року у справі № 522/8412/19 (провадження № 61-10353св22) зазначено, що при розгляді спорів про витребування власником свого майна із чужого незаконного володіння необхідно враховувати, що позивачем за таким позовом може бути лише власник майна, який на момент подання позову не володіє цим майном, а також особа, яка хоча і не є власником, але в якої майно перебувало у володінні за законом або договором, зокрема, на підставі цивільно-правових договорів (зберігання, майнового найму тощо), в оперативному управлінні, на праві повного господарського відання, а також на інших підставах, встановлених законом (див. постанову Верховного Суду від 11 вересня 2019 року у справі № 766/4410/17, (провадження № 61-29040св18).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що власник з дотриманням вимог статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача (постанова Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц(провадження № 14-2цс21).

Для витребування майна оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, які вже були реалізовані і вичерпали свою дію, оскарження всього ланцюга договорів та інших правочинів щодо спірного майна, державного акту на право власності не є ефективним способом захисту прав. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. При цьому позивач у межах розгляду справи про витребування майна із чужого володіння вправі посилатися, зокрема, на незаконність рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування, без заявлення вимоги про визнання його недійсним; таке рішення за умови його невідповідності закону не зумовлює правових наслідків, на які воно спрямоване.

Подібні за змістом висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18 (пункти 85, 86, 94); від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19 (пункти 38, 39); від 01 жовтня2019 року у справі № 911/2034/16 (провадження № 12-303гс18 (пункт 46);від 15 жовтня 2019 року № 911/3749/17 (провадження № 12-95гс19 (пункти 6.25, 6.26); від 19 листопада 2019 року у справі № 911/3680/17 (провадження № 12-104гс19); від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження№ 12-52гс20 (пункти 42-43, 47, 49), від 04 вересня 2024 року 640/10320/17 (провадження № 61-3022св24).

Отже, за загальним правилом, якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, з якою позивач не перебуває у договірних відносинах, тоді правомірному та ефективному способу захисту права відповідає вимога про витребування від цієї особи нерухомого майна. Для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не вимагається, оскільки не є ефективним способом захисту права власника.

Відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 199/8324/19 (провадження № 14-212цс21), якщо позивач вважає, що його право порушене тим, що право власності зареєстроване за відповідачем, то ефективним способом захисту може бути позов про витребування нерухомого майна, оскільки його задоволення, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру прав. Натомість вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідними для відновлення його права. Задоволення позову про витребування майна є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру прав.

В постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21) зроблено висновок, що рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування за умови його невідповідності закону не тягне тих юридичних наслідків, на які воно спрямоване. Тому під час розгляду справи, в якій на вирішення спору може вплинути оцінка рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування як законного або протиправного (наприклад, у спорі за віндикаційним позовом), не допускається відмова у позові з тих мотивів, що рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування не визнане судом недійсним, або що таке рішення не оскаржене, відповідна позовна вимога не пред`явлена. Під час розгляду такого спору слід виходити з принципу «jura novit curia»- «суд знає закони». Тому суд незалежно від того, оскаржене відповідне рішення чи ні, має самостійно дати правову оцінку рішенню органу державної влади чи місцевого самоврядування та викласти її у мотивувальній частині судового рішення… Вимога про визнання рішень органів державної влади чи органів місцевого самоврядування недійсними (незаконними) та їх скасування не є ефективним способом захисту, адже задоволення такої вимоги не призвело б до відновлення володіння відповідною земельною ділянкою.

Обрання самих по собі вимог про визнання рішення міської ради незаконним та його скасування, визнання державного акту недійсним (без пред`явлення вимоги про витребування земельної ділянки), є неефективним способом захисту, оскільки задоволення вимоги про визнання рішення міської ради незаконним та його скасування, визнання державного акту недійсним не може призвести до захисту або відновлення порушеного речового права позивачів (у разі його наявності), зокрема повернення у володіння або користування спірної земельної ділянки (постанова Верховного Суду від 14 квітня 2021 року у справі № 450/2410/18 (провадження № 61-19036св20).

Неправильно обраний спосіб захисту зумовлює прийняття рішення про відмову в задоволенні позову незалежно від інших встановлених судом обставин (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у справі № 378/596/16-ц (провадження № 14-545цс19), від 15 вересня 2022 року у справі № 910/12525/20 (провадження № 12-61гс21) (пункт 148)).

У справі, позивачем ОСОБА_1 заявлено лише вимоги про визнання незаконним та скасування рішення райдержадміністрації , яке вже було реалізоване і вичерпало свою дію, а також визнання недійсним договору оренди землі , котрі самі по собі не призводять до поновлення прав позивача та не відповідають критеріям доцільності та ефективності. Вимоги про витребування майна з чужого незаконного володіння ОСОБА_1 не заявлено.

Задоволення заявлених у справі позовних вимог не призведе до захисту або відновлення порушеного речового права позивача, зокрема, відновлення володіння, користування спірною земельною ділянкою , а навпаки зумовить необхідність подвоєння судового процесу - пред`явлення позову про витребування земельної ділянки.

Враховуючи правові висновки Верховного Суду та обставини цієї справи, належним способом захисту прав позивача може бути звернення до суду з вимогами про витребування майна із чужого незаконного володіння за умови доведеності, що позивач був позбавлений права володіння (користування) земельною ділянкою, або усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном, у разі доведеності, що позивачеві чиняться перешкоди у реалізації цих прав.

Зазначене відповідає висновкам щодо належних та ефективних способів захисту, які викладено у постановах Верховного Суду від 19 січня 2022 року у справі № 483/705/18, від 06 вересня 2023 року у справі № 308/15144/18, від 01 листопада 2023 року у справі № 686/19206/14-ц, від 13 вересня 2023 рокуусправі № 359/3912/15-ц.

Відповідно до положень ст.12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Таким чином, суддійшов висновку,що позивачпред`явивцей позов,обравши неефективнийспосіб захистусвоїх прав,оскільки визнаннянезаконним таскасування розпорядження КраснокутськоїРДА Харківської області№ 395від 17.10.2007 ,визнання недійснимдоговору оренди землі№б/нвід 21.12.2007, кадастровий номер земельноїділянки 6323586200:05:01:0096, укладений міжКраснокутською РДАХарківської області та ПСРП «Нововодолазький рибгосп», скасування державної реєстрації договору оренди землі №б/н від 21.12.2007, не призведуть до відновлення його прав. Указане є самостійною підставою для відмови в позові.

Інші доводи позивача щодо площі земельних ділянок в розпорядженні та в договорі оренди землі , не заслуговують на увагу і не є підставою для задоволення позову .

Оскільки у задоволенні позовних вимог відмовлено, перерозподіл судових витрат не здійснюється , відповідно до ст. 141 ЦПК України.

На підставі викладеного та керуючись ст.215,216 ЦК України , ст. 10, 11, 12, 13, 81, 263-265, 352 , 354 ЦПК України, суд

у х в а л и в :

Відмовити в позові ОСОБА_1 до Краснокутської селищної ради Богодухівського району Харківської області , Приватного сільськогосподарсько - рибоводного підприємства « Нововодолазький рибгосп» , Богодухівської районної державної (військової) адміністрації Харківської області про визнання незаконним та скасування розпорядження, визнання недійсним договору оренди землі, третя особа , яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору : Головне управління Держгеокадастру у Харківській області .

Рішення може бути оскаржено до Харківського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного тексту рішення суду.

Повне найменування (ім`я) сторін :

Позивач: ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ;

Віповідачі: Краснокутська селищна рада Богодухівського району Харківської області, юридична адреса: вул. Охтирська, 1, с-ще Краснокутськ Богодухівського району Харківської області, 62002, код ЄДРПОУ 04397359.

Приватне сільськогосподарсько - рибоводне підприємство «Нововодолазький рибгосп», адреса: вул.Полтавський шлях,167, с.Старовірівка Красноградського району Харківської області, 63251, код ЄДРПОУ 30259387;

Богодухівська районна державна (військова) адміністрація Харківської області , юридична адреса: пл.Свято-Духівська,2, м.Богодухів Харківської області, 62103, код ЄДРПОУ 04059616;

третя особа , яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору : Головне управління Держгеокадастру у Харківській області , адреса: вул.Космічна,21 поверх 8-9, м.Харків, 61165, код ЄДРПОУ 39792822.

Повний текст складено 20.01.2025.

Суддя Л. В. Вовк