Постанова

від 14.01.2025 по справі 910/384/24

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 січня 2025 року

м. Київ

cправа № 910/384/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Могил С. К. - головуючий (доповідач), Краснов Є. В., Мачульський Г.М.

за участю секретаря судового засідання Амірханяна Р. К.,

та представників:

позивача - Кравченко Л. С.,

відповідача - Скаржинського М. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Відкритого акціонерного товариства "Меридіан ім. С. П. Корольова"

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 09.10.2024

та рішення Господарського суду м. Києва від 01.05.2024

у справі № 910/384/24

за позовом Державного підприємства "Виробниче об`єднання "Південний машинобудівний завод ім. О. М. Макарова"

до Відкритого акціонерного товариства "Меридіан ім. С. П. Корольова"

про стягнення 5 801 618,25 грн,

В С Т А Н О В И В:

У січні 2024 року Державне підприємство "Виробниче об`єднання "Південний машинобудівний завод ім. О. М. Макарова" (далі - ДП "ВО "Південний машинобудівний завод ім. О.М. Макарова"; позивач) звернулось до Господарського суду м. Києва з позовом (з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог) про стягнення з Відкритого акціонерного товариства "Меридіан ім. С. П. Корольова" (далі - ВАТ "Меридіан ім. С. П. Корольова"; відповідач) 3 675 370, 72 грн пені, 2 126 247,53 грн штрафу, а всього 5 801 618,25 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач не виконав роботи у строки, визначені договором від 01.11.2022 № 189, чим порушив його умови, а отже, що наявні підстави для стягнення з відповідача на користь позивача пені та штрафу відповідно до п. 7.2 договору.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 01.05.2024 (суддя - Ягічева Н. І.), залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 09.10.2024 (головуючий суддя - І. В. Вовк, судді - О. М. Сибіга, С. Р. Станік), позов задоволено. Стягнуто з відповідача на користь позивача 3 675 370,72 грн пені, 2 126 247,53 грн штрафу.

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що 01.11.2022 між ДП "ВО "Південний машинобудівний завод ім. О.М. Макарова" (замовник) і ВАТ "Меридіан ім. С.П. Корольова" (виконавець) було укладено договір № 189 на виконання робіт, за умовами якого виконавець зобов`язувався на виробничих площах виконавця виконати роботи з підготовки виробництва в частині закупівлі обладнання та виготовлення обладнання (устаткування) та передати замовнику результати роботи в цілому або по кожному етапу, а замовник - прийняти виконані робот та оплатити їх.

Пунктом 1.2 договору визначено, що підставою для укладення договору є державний контракт від 02.09.2022 № 64.

Відповідно до п. 1.3 договору виконання та приймання роботи (її етапів) здійснюється згідно із календарним планом виконання робіт.

За додатком № 1 до договору відповідно до календарного плану виконання робіт - строк виконання робіт з підготовки виробництва в частині закупівлі обладнання та виготовлення (устаткування) розпочинається у жовтні 2022 року та закінчується у червні 2023 року на загальну вартість 37 968 705,83 грн.

У додатковій угоді від 27.10.2023 № 1 до договору сторони досягли згоди додаток № 1 до договору викласти у новій редакції - "календарний план виконання робіт із підготовки-виробництва в частині закупівлі і виготовлення обладнання та приладів із змінами на доповненнями".

Відповідно до нової редакції календарного плану, найменування виду робіт, що виконуються на кожному етапі, структуровано на 2 етапи: 1 етап - "закупівля обладнання" на загальну вартість 36 005 173,01 грн; початок виконання робіт по 1 етапу - жовтень 2022 року; закінчення строку виконання робіт по 1 етапу: червень 2023 року, вартістю 30 374 964,66 грн; листопад 2023 року, вартістю 5 630 208,35 грн; 2 етап - "виготовлення обладнання" на загальну вартість 1 963 532,82 грн; початок виконання робіт по 2 етапу - жовтень 2022 року; закінчення строку виконання робіт по 2 етапу - листопад 2023 року.

Загальна вартість за двома етапам складає 37 968 705,83 грн, яка визначена у п. 2.1 договору та протоколі погодження орієнтовної ціни на виконання робіт (додаток № 2 до договору).

За п. 3.9 договору замовник перераховує виконавцю аванс у розмірі до 80% від суми договору.

Відповідно до п. п. 4.1, 4.3 договору передача виконавцем та приймання замовником виконаних робіт оформляється актом приймання-передачі. Датою приймання замовником виконання робіт в цілому або окремих її етапів є дата підписання замовником акта приймання-передачі.

Пунктом 7.2 договору встановлено, що за прострочення виконання робіт виконавець сплачує на користь замовника пеню в розмірі 0,1% вартості невиконаного заходу за кожний день прострочення, а при простроченні виконання робіт понад 30 днів додатково стягується штраф в розмірі 7 % вказаної вартості. За порушення строків проведення оплати замовник сплачує на користь виконавця пеню у розмірі 0,1% від суми заборгованості за кожний день прострочення.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що на виконання умов договору позивач перерахував відповідачу 30 374 964,66 грн, про що свідчить наявне у матеріалах справи платіжне доручення від 08.11.2022 № 6295. Оскільки відповідач роботи у встановлені договором строки не виконав, чим порушив його умови, то з відповідача на користь позивача необхідно стягнути штрафні санкції відповідно до умов договору.

Не погоджуючись із ухваленими у справі судовими рішеннями, ВАТ "Меридіан ім. С. П. Корольова" звернулося до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить скасувати постановлені у справі судові рішення та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Скаржник мотивує подання касаційної скарги на підставі п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України та посилається на те, що суди ухвалили оскаржувані судові рішення без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 03.10.2019 у справі № 914/2202/18, від 12.09.2019 у справі № 910/10427/18, від 11.09.2019 у справі № 905/2149/18, від 06.09.2019 у справі № 914/2252/18, від 27.09.2019 у справі № 923/760/16, від 24.05.2022 у справі № 910/10675/21 та інших.

Посилається у касаційній скарзі на добросовісність відповідача, відсутність його вини у порушенні зобов`язання; а також на те, що суди попередніх інстанцій не навели конкретних мотивів відхилення доводів відповідача щодо зменшення розміру неустойки - фактичне виконання ним зобов`язання (його ступінь виконання); важливе стратегічне значення підприємства боржника для економіки, безпеки і оборони держави, чим порушили ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), ч. 1 ст. 233 Господарського кодексу України (далі - ГК України).

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2024 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ВАТ "Меридіан ім. С. П. Корольова" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 09.10.2024 та рішення Господарського суду м. Києва від 01.05.2024 з підстави, передбаченої п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу до 19.12.2024.

У відзиві позивач просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а судові рішення, які, на його думку, ухвалено відповідно до ст. 236 ГПК України, без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши наявність зазначеної у касаційній скарзі підстави касаційного оскарження судових рішень (п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України), дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на таке.

За п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 ч. 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Зі змісту п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України вбачається, що оскарження судових рішень з підстави, передбаченої п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, може мати місце за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих же норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, у якій подано касаційну скаргу, і у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

Неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права полягає, зокрема, у такому: у різному тлумаченні судами змісту відповідних норм, що зумовлює відмінність у висновках про наявність чи відсутність суб`єктивних прав та обов`язків учасників певних правовідносин; у різному застосуванні правил вирішення колізій між нормами права з урахуванням їх юридичної сили, а також дії у часі, просторі та за колом осіб; у застосуванні різних норм права для регулювання аналогічних правовідносин або у поширенні дії норми на певні відносини в одних випадках і незастосуванні цієї норми до аналогічних відносин в інших випадках; у різному застосуванні аналогії права чи закону у подібних правовідносинах (такий висновок викладений у п. 28 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2019 у справі № 367/2022/15-ц).

Щодо подібності правовідносин, необхідно зазначити, що зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи (див. п. 32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19).

При цьому, Верховний Суд звертає увагу на те, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження. Самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначаються підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України покладається на скаржника.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу (ч. 2 ст. 509 ЦК України).

Частиною 2 ст. 11 ЦК України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

За ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання, настають наслідки, передбачені договором або законом, в тому числі, сплата неустойки (ч. 1 ст. 611 ЦК України).

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 ЦК України).

Стаття 230 ГК України також визначає штрафні санкції, а їх розмір - ст. 231 ГК України. Так, за ч. 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Частиною 4 ст. 231 ГК України встановлено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Верховний Суд неодноразово висновував, що застосування до боржника, який порушив господарське зобов`язання, штрафних санкцій у вигляді пені або штрафу, передбачених ч. 4 ст. 231 ГК України, є можливим, оскільки суб`єкти господарських відносин при укладенні договору наділені законодавцем правом забезпечити виконання господарських зобов`язань встановленням договірної санкції за невиконання або неналежне виконання таких зобов`язань і пеня (штраф) застосовується за порушення будь-яких господарських зобов`язань, а не тільки за невиконання грошового зобов`язання (див., зокрема, постанови Верховного Суду від 17.09.2020 у справі № 922/3548/19, від 23.04.2019 у справі № 904/3565/18, від 25.06.2018 у справі № 912/2483/17, від 29.05.2018 у справі № 910/23003/16, від 19.09.2019 у справі № 904/5770/18, від 04.05.2023 у справі № 910/21298/21, від 02.10.2024 у справі № 910/4273/22 та інші).

Як встановлено судами попередніх інстанцій, сторони у договорі погодили як застосування таких штрафних санкцій як пеня та штраф, так і їх розмір за неналежне виконання сторонами своїх зобов`язань за цим договором. Надавши оцінку наявним у матеріалах справи документам відповідно до вимог ст. 86 ГПК України, врахувавши наведені вище вимоги законодавства та умови договору, а також прострочення виконання відповідачем свого зобов`язання за договором, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов підставного висновку про стягнення з відповідача на користь позивача 3 675 370,72 грн пені, 2 126 247,53 грн штрафу відповідно до п. 7.2 договору. Підстав для зменшення штрафних санкцій суди не встановили.

У касаційній скарзі скаржник посилається на п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України та зазначає про те, що суди попередніх інстанцій ухвалили оскаржувані судові рішення без урахування висновків Верховного Суду, зокрема, щодо застосування ст. 233 ГК України, викладених у постановах від 03.10.2019 у справі № 914/2202/18, від 12.09.2019 у справі № 910/10427/18, від 11.09.2019 у справі № 905/2149/18, від 06.09.2019 у справі № 914/2252/18, від 27.09.2019 у справі № 923/760/16, від 24.05.2022 у справі № 910/10675/21. Здійснивши аналіз висновків Верховного Суду, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, Верховний Суд вважає, що постановлені у справі судові рішення їм не суперечать. Відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норм права, а неоднаковими юридично значущими фактами та обставинами, що визначають фактично-доказовий склад у справі, виходячи з підстав, вимог та заперечень сторін.

Верховний Суд зазначає також те, що зменшення розміру неустойки є правом суду та залежить виключно від встановлених судом конкретних обставин кожної справи за наслідками правової оцінки спірних правовідносин та поданих сторонами доказів, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог або заперечень. Верховний Суд неодноразово зазначав, що застосоване у ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України словосполучення "суд має право" та "може бути зменшений за рішенням суду" свідчить про те, що саме суди першої та апеляційної інстанцій користуються певною можливістю розсуду щодо зменшення розміру штрафних санкцій (неустойки), оцінюючи розмір збитків та інші обставини, які мають істотне значення. Водночас вирішення цих питань як правило не відноситься до повноважень Верховного Суду, завдання якого полягає лише у перевірці правильності застосування судом першої чи апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи, порушення чого (ст. 551 ЦК України, ст. 233 ГК України) Верховним Судом не встановлено у цій справі (див. висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 04.06.2019 у справі № 904/3551/18, від 24.02.2020 у справі № 917/686/19, від 26.02.2020 у справі № 922/1608/19, від 15.04.2020 у справі № 922/1607/19, від 04.10.2021 у справі № 922/3436/20, від 10.11.2022 у справі № 910/15705/21, від 01.02.2023 у справі № 914/3203/21, від 22.05.2024 у справі № 911/95/20).

Верховний Суд вважає, що наведені у касаційній скарзі доводи фактично зводяться до незгоди скаржника з висновками судів попередніх інстанцій та спрямовані на спонукання суду касаційної інстанції до переоцінки доказів і встановлення інших обставин, що відповідно до положень ст. 300 ГПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

З огляду на вищевикладене, відсутні підстави для скасування постанови апеляційного господарського суду та рішення суду першої інстанції з підстави, передбаченої п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України.

За змістом п. 1 ч. 1 ст. 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до ст. 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених ст. 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Верховний Суд, переглянувши судові рішення в межах наведених у касаційній скарзі доводів, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, вважає, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для їх зміни чи скасування немає.

Згідно з ст. 129 ГПК України судовий збір за подання касаційної скарги покладається на скаржника.

Керуючись ст. ст. 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Відкритого акціонерного товариства "Меридіан ім. С. П. Корольова" залишити без задоволення.

Постанову Північного апеляційного господарського суду від 09.10.2024 та рішення Господарського суду м. Києва від 01.05.2024 у справі № 910/384/24 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Могил С. К.

Судді: Краснов Є. В.

Мачульський Г. М.