Постанова

від 22.01.2025 по справі 921/193/24

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 січня 2025 року

м. Київ

cправа № 921/193/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Міщенка І.С. - головуючого, Берднік І.С., Зуєва В.А.,

за участю секретаря судового засідання - Кравченко О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу першого заступника керівника Львівської обласної прокуратури

на постанову Західного апеляційного господарського суду від 05.11.2024 (головуюча - Бонк Т. Б., судді Бойко С. М., Якімець Г. Г.) і рішення Господарського суду Тернопільської області від 22.07.2024 (суддя Охотницька Н. В.) у справі

за позовом керівника Кременецької окружної прокуратури в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Івано-Франківській, Чернівецькій та Тернопільській областях

до Фізичної особи-підприємця Герасимовича Віктора Олексійовича

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: (1) Міністерства культури та стратегічної комунікації України, (2) Кременецько-Почаївського Державного історико-архітектурного заповідника

про розірвання договору оренди та зобов`язання повернути майно

(за участю представників: прокурор - Мовчан О.В., третьої особи-1 - Олексієнко В.М.)

Історія справи

Обставини справи, встановлені судами

1. Нежитлова будівля «Замок руїни ІХ-ХVІ ст.» (Руїни Кременецького Замку) загальною площею 113,2 м кв, розташована по вул. Замкова, 59 у м. Кременець (далі - Замок, пам`ятка), є пам`яткою архітектури національного значення, належить державі в особі Міністерства культури та інформаційної політики України та перебуває на балансі Кременецько-Почаївського державного історико-архітектурного заповідника (далі - Заповідник).

2. 18.05.2017 між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Тернопільській області (правонаступник - Регіональне відділення Фонду державного майна України по Івано-Франківській, Чернівецькій та Тернопільській областях, далі - ФДМУ, позивач, орендодавець) та Фізичною особою-підприємцем Герасимовичем Віктором Олексійовичем (далі - ФОП Герасимович В.О., відповідач, орендар) укладений договір оренди №1215 Замку з метою розміщення кафе терміном до 17.04.2021 (з урахуванням змін та доповнень відповідно до додаткової угоди від 05.05.2020, далі - договір оренди від 18.05.2017 №1215).

3. 18.05.2017 між Заповідником, як балансоутримувачем, та орендарем підписаний акт приймання-передавання орендованого майна, у якому стан пам`ятки на момент укладення договору оренди визначено як такий, що потребує капітального ремонту.

4. Наказом ФДМУ від 07.04.2021 №164 оголошений аукціон на продовження договору оренди пам`ятки від 18.05.2017 №1215, переможцем якого став ФОП Герасимович В.О. (протокол проведення електронного аукціону №UА-РS-2021-04-13-000029-2 від 11.05.2021).

5. 07.06.2021 між ФДМУ, Заповідником та ФОП Герасимовичем В.О. укладений договір про внесення змін №2 до договору оренди від 18.05.2017 №1215 шляхом викладення цього договору в новій редакції (далі - договір оренди від 07.06.2021).

6. За умовами договору оренди від 07.06.2021:

- орендар зобов`язаний виконувати усі обов`язки балансоутримувача за охоронним договором, який є додатком до цього договору (пункт 6.6);

- договір може бути достроково припинений на вимогу орендодавця, зокрема якщо орендар використовує майно не за цільовим призначенням (пункт 12.7.2); порушує додаткові умови договору оренди, зазначені в пункті 14 Умов (щодо забезпечення орендарем вимог законодавства про охорону культурної спадщини та умов охоронного договору від 20.09.2016 №1081) (пункт 12.7.6); істотно порушує умови охоронного договору (пункт 12.7.7).

7. Термін дії охоронного договору на пам`ятку від 20.09.2016 №1081, укладеного між Міністерством культури України (орган охорони) та Заповідником (далі - охоронний договір), встановлений на період управління пам`яткою.

8. Відповідно до пункту 5 охоронного договору користувач зобов`язується: використовувати пам`ятку (частину пам`ятки) виключно під музей, розміщення кафе, реалізацію сувенірної продукції та туристичний об`єкт; утримувати пам`ятку (її частину) в належному санітарному, протипожежному і технічному стані; утримувати територію пам`ятки упорядженою, не допускати використання цієї території для нового будівництва та задоволення інших господарських потреб, що можуть зашкодити пам`ятці; не робити будь-яких прибудов до пам`ятки, не переробляти її як ззовні, так і всередині, а також не вести будь-яких земляних робіт на території пам`ятки без спеціального письмового дозволу органу охорони.

9. Згідно з пунктами 10, 11 охоронного договору користувач зобов`язується негайно повідомляти органи охорони про будь-яке руйнування, пошкодження аварію чи іншу обставину, що заподіяла шкоду пам`ятці (її частині), і своєчасно вживати заходів для приведення пам`ятки (її частини) в належний стан; своєчасно проводити поточний та капітальний ремонт пам`ятки (її частини) і роботи з упорядження території пам`ятки, виконувати реставраційні, ремонтні та інші роботи в терміни, передбачені пунктом 13 цього договору, а у разі потреби в терміни, визначені окремим розпорядженням органу охорони.

10. Згідно з пунктом 12 охоронного договору користувач зобов`язаний проводити реставраційні, ремонтні та інші роботи відповідно до науково-проектної документації, затвердженої в установленому порядку, за письмового дозволу органу охорони.

11. В пункті 16 охоронного договору зазначено, що його невід`ємною частиною є акт технічного стану пам`ятки, який фіксує стан пам`ятки на час укладання охоронного договору.

12. В акті технічного стану пам`ятки, підписаному 20.09.2016 між Управлінням культури Тернопільської облдержадміністрації та Заповідником, зафіксовано необхідність виконання комплексних протиаварійних та ремонтно-реставраційних робіт, загальний стан більшої частини пам`ятки аварійний.

13. 14.09.2023 в Єдиний реєстр досудових розслідувань внесено відомості про кримінальне провадження №12023211010000690 за ознаками кримінального правопорушення, стосовно того, що на території Замку відбувається незаконне будівництво, чим пошкоджуються об`єкти архітектурної спадщини.

14. На виконання листа Міністерства культури та інформаційної політики від 27.09.2023 №06/34/8336-23 і в межах проведення службової перевірки та встановлення осіб, які проводили незаконні пошукові роботи на об`єкті культурної спадщини в нежитловому приміщенні пам`ятки, наказом в.о. директора Заповідника від 10.11.2023 №122 утворено спеціальну комісію для обстеження частини нежитлового приміщення пам`ятки на предмет проведення незаконних пошукових робіт.

15. За результатами візуального огляду комісія склала акт від 13.11.2023, у якому зафіксувала ряд порушень пам`яткоохоронного законодавства та надала Міністерству культури та інформаційної політики України доповідні від 15.11.2023 №3/1-294 та від 16.11.2023 №3/1-303, у яких зафіксовано: (1) сліди проведення земляних та пошукових робіт (вибірка археологічного культурного шару пам`ятки по всій площі приміщень (49,7 кв.м) та наявні пошукові заглиблення (шурфи), товщина зруйнованого культурного шару становить в середньому 0,5 м по всій площі приміщень, у приміщенні №2 складений рухомий археологічний матеріал (фрагменти кераміки XII-XIII ст. та ХVІ-ХVІІ ст.), що походить із несанкціонованих пошукових робіт; (2) в приміщеннях другого ярусу пам`ятки (порохова вежа та дах) наявні сліди несанкціонованих ремонтно-реставраційних робіт, втручання у капітальні стіни пам`ятки, самовільне мурування дверних та віконних порталів: у приміщенні №7 у південній віконній бійниці понижено на 0,5 м первісний рівень дна за рахунок демонтажу автентичної стіни площею 2,25 кв м; у північно-західній віконній бійниці понижено рівень дна на 0,5 м та розширено вхідний портал за рахунок демонтажу капітальних стін пам`ятки на площі 4,5 кв м, бокові стіни віконних бійниць та дверей підмуровані сучасним цементним розчином із включенням не автентичних матеріалів (клеймованої цегли ХІХ-ХХ ст.); у вежі (приміщення №8) прокопаний колодязь на глибину 3,2 м і діаметром 1 м, який є окрім архітектурного і археологічною складовою пам`ятки; дах на обстежуваних приміщеннях засипаний пісковою сумішшю і без накриття, що становить додаткове навантаження на пам`ятку і може призвести до аварійних наслідків.

Комісія також зазначила, що обстеження проведено лише у доступних підвальних частинах приміщення Замку. Інші приміщення Замку, в т.ч. порохова вежа, були опечатані (недоступні для огляду), оскільки там проводяться слідчі дії.

16. За результатами складених Заповідником доповідних та актів Міністерство культури та інформаційної політики України винесло щодо ФОП Герасимовича В.О. припис від 30.11.2023 №24/56/23 про негайне припинення проведення будь-яких робіт на об`єкті культурної спадщини, зокрема в підвальній частині та верхньому ярусі нежитлових приміщень пам`ятки, які виконуються з порушенням законодавства, за відсутності погодженої з центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини, проектної документації та дозволів.

Узагальнений зміст позовних вимог та підстав позову

17. Керівник Кременецької окружної прокуратури (далі - прокурор) звернувся до суду з позовом в інтересах держави в особі ФДМУ до ФОП Герасимовича В.О. про розірвання договору оренди від 18.05.2017 №1215 та зобов`язання повернути пам`ятку балансоутримувачу.

18. Позов мотивований істотним порушенням відповідачем умов договору оренди та охоронного договору, використання орендованого майна не за призначенням, що створює загрозу пошкодження пам`ятки архітектури. Правовою підставою позову визначає статті 651, 783 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статтю 24 Закону України «Про оренду державного та комунального майна».

Узагальнений зміст та обґрунтування оскаржуваних рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

19. Господарський суд Тернопільської області рішенням від 22.07.2024, яке залишив без змін Західний апеляційний господарський суд постановою від 05.11.2024, в позові відмовив.

20. Суди попередніх інстанцій виходили з того, що підстави для розірвання договору оренди відсутні, оскільки: (1) прокурор не довів істотного порушення орендарем умов договору оренди, а саме проведення саме відповідачем будь-яких будівельних, ремонтних, земляних робіт, що призвели до пошкодження пам`ятки; (2) позивач не дотримався досудового порядку розірвання договору, передбаченого статтею 188 Господарського кодексу України (далі - ГК України) та умовами договору оренди.

Касаційна скарга

21. Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій, прокурор звернувся з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати з підстав, передбачених пунктами 1, 4 частини 2 статті 287 ГПК України, ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити повністю.

Аргументи учасників справи

Узагальнені доводи касаційної скарги

22. Суди неправильно застосували норми статті 188 ГК України, статті 651 ЦК України, Закону України «Про охорону культурної спадщини» без врахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 23.10.2019 у справі № 924/217/18, від 26.05.2020 у справі № 908/299/18, від 08.09.2020 у справі № 920/418/19 від 10.02.2021 у справі № 908/288/20, від 21.08.2019 у справі № 826/12524/18, від 20.02.2024 у справі № 917/586/23, від 18.10.2018 у справі № 821/140/18, від 31.05.2019 у справі № 823/687/18, від 15.08.2019 у справі № 320/8479/15-а; порушили статті 2, 13, 14, 74, 78, 86, 236 ГПК України, без врахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17, від 14.12.2022 у справі № 477/2330/18 від 27.01.2021 у справі № 461/3675/17.

23. Прокурор зазначає, що надсилання відповідачеві пропозицій щодо розірвання договору оренди є правом, а не обов`язком позивача, тому недотримання останнім вимог частини 2 статті 188 ГК України не позбавляє його права звернутися до господарського суду з позовом про розірвання договору в силу прямої вказівки, що міститься у частині 2 статті 651 ЦК України.

24. Суди не дослідили зібрані у справі докази, які підтверджують істотні для справи обставини порушення відповідачем умов договору та свідчать про наявність підстав для розірвання договору оренди. Суди не встановили, які саме зобов`язання за договором оренди з урахуванням особливостей правового статусу орендованого майна, були порушені відповідачем, що могло б свідчити про істотність порушення ним умов договору, не встановили, яку шкоду відповідач завдав позивачеві таким порушенням.

Позиція інших учасників справи у відзивах на касаційну скаргу

25. ФДМУ підтримує доводи та вимоги касаційної скарги прокурора, просить її задовольнити.

26. Відповідач проти касаційної скарги заперечує, погоджується з мотивами та висновками судів попередніх інстанції в оскаржуваних судових рішеннях.

Позиція Верховного Суду

27. Відповідно до частини 1 статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

28. У позові прокурор стверджує про порушення відповідачем умов договору оренди та охоронного договору, яке полягало у незаконному проведенні будівельних робіт без науково-проектної документації та без дозволу органу охорони культурної спадщини, що за умовами договору оренди є підставою для його дострокового розірвання на вимогу орендодавця.

29. Заперечуючи проти позову, відповідач зазначав, що не здійснював ніяких несанкціонованих ремонтних та земляних робіт в орендованому майні, а лише інвестував кошти в роботи з ремонту Замку, які проводились за розробленим в 2010 році на замовлення заповідника проектом ліквідації аварійного стану пам`ятки. Також відповідач посилався на недотримання позивачем досудового порядку розірвання договору.

30. В основу оскаржуваних рішення та постанови покладено висновки місцевого та апеляційного судів про те, що (1) прокурор не довів проведення саме відповідачем будь-яких будівельних, ремонтних, земляних робіт, що призвели до пошкодження пам`ятки; (2) позивач не дотримався встановленого законом та договором оренди досудового порядку розірвання договору.

31. Верховний Суд вважає такі висновки судів попередніх інстанцій передчасними, погоджується з доводами прокурора в касаційній скарзі та зазначає про таке.

32. Верховний Суд враховує, що об`єкт оренди - Замок має спеціальний статус пам`ятки архітектури національного значення, тобто є об`єктом культурної спадщини та на відміну від іншого нерухомого майна має особливу правову природу та історико-культурну цінність.

33. Особливості правовідносин, пов`язаних з культурною спадщиною та її збереженням, врегульовані Законом України «Про охорону культурної спадщини» (далі - Закон № 1805-III), у преамбулі якого зазначено, що об`єкти культурної спадщини, які знаходяться на території України, охороняються державою. Охорона об`єктів культурної спадщини є одним із пріоритетних завдань органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

34. Отже, нерухомі об`єкти культурної спадщини потребують особливої охорони, у тому числі - з боку органів державної влади та органів місцевого самоврядування, для яких така охорона є одним із пріоритетних напрямків діяльності.

35. Статтею 24 Закону № 1805-III передбачено, що власник або уповноважений ним орган, користувач зобов`язані утримувати пам`ятку в належному стані, своєчасно провадити ремонт, захищати від пошкодження, руйнування або знищення відповідно до цього Закону та охоронного договору (частина 1); використання пам`ятки має здійснюватися відповідно до визначених або встановлених режимів використання, у спосіб, що потребує якнайменших змін і доповнень пам`ятки та забезпечує збереження її матеріальної автентичності, просторової композиції, а також елементів обладнання, упорядження, оздоби тощо (частина 2).

36. Юридичні та фізичні особи, у користуванні яких перебувають пам`ятки, відповідають за їхню збереженість і зобов`язані дотримувати вимог органів охорони культурної спадщини (частина 2 статті 25 Закону № 1805-III).

37. Так, умовами договору оренди (як в редакції від 18.05.2017 №1215, так і від 07.06.2021) на орендаря покладений обов`язок виконувати обов`язки балансоутримувача за охоронним договором.

38. Порушення ж орендарем вимог законодавства про охорону культурної спадщини та умов охоронного договору відповідно до пунктів 12.7.6, 12.7.7 договору оренди від 07.06.2021 є підставою дострокового припинення договору на вимогу орендодавця.

39. У справі встановлено, що станом на момент укладення охоронного договору та договору оренди від 18.05.2017 №1215 пам`ятка перебувала переважно в аварійному стані та потребувала виконання комплексних протиаварійних та ремонтно-реставраційних робіт.

40. Умовами ж охоронного договору чітко встановлений обов`язок користувача (яким з 2017 року є відповідач) утримувати пам`ятку в належному санітарному, протипожежному і технічному стані, не вести будь-яких земляних робіт на території пам`ятки без спеціального письмового дозволу органу охорони; своєчасно проводити поточний та капітальний ремонт пам`ятки, виконувати реставраційні, ремонтні та інші роботи відповідно до науково-проектної документації, затвердженої в установленому порядку, за письмового дозволу органу охорони та в терміни, передбачені пунктом 13 цього договору.

41. Верховний Суд звертає увагу на те, що в силу вимог частини 2 статті 9 ЦК України та частини 1 статті 2 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» у спірних правовідносинах у співвідношенні із загальним законом (частина 2 статті 651 ЦК України) спеціальним законом є Закон України «Про оренду державного та комунального майна», частина 2 статті 24 якого підлягає пріоритетному застосуванню до правовідносин дострокового припинення (розірвання) договору оренди державного майна.

42. У зв`язку з чим питання щодо розірвання спірних договірних орендних відносин має вирішуватися із застосуванням цього Закону, який є спеціальним нормативним актом у сфері регулювання правовідносин оренди державного майна, та, як наслідок, ФДМУ має право вимагати розірвання договору оренди лише з підстав, передбачених цим Законом або самим договором оренди.

43. Висновок щодо пріоритетного застосування до правовідносин дострокового припинення (розірвання) договору оренди державного та комунального майна норми частини 2 статті 24 названого Закону в співвідношенні з нормами частини 2 статті 651 ЦК України викладений в постановах Верховного Суду від 29.05.2024 у справі № 910/5508/23, від 07.03.2023 у справі № 926/4092/23.

44. Як становили суди попередніх інстанцій, прокурор обґрунтовував вимогу про розірвання договору невиконанням орендарем умов договору оренди та охоронного договору, зокрема проведенням відповідачем несанкціонованих ремонтних та земляних робіт, що створює загрозу пошкодження пам`ятки архітектури.

45. У підтвердження своїх доводів прокурор надав, зокрема:

- складені Заповідником акти огляду від 13.11.2023, доповідні від 15.11.2023 №3/1-294 та від 16.11.2023 №3/1-303, у яких зафіксовано стверджуванні позивачем порушення законодавства про охорону культурної спадщини та охоронного договору;

- винесений на підставі зазначених вище доповідних припис Міністерства культури та інформаційної політики України від 30.11.2023 №24/56/23 про негайне припинення ФОП Герасимовичем В.О. проведення будь-яких робіт на об`єкті культурної спадщини, які виконуються з порушенням законодавства, за відсутності погодженої з центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини, проектної документації та дозволів.

46. Згідно зі статтею 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

47. Відповідно до підпункту "в" пункту 3 частини 1 статті 282 ГПК України у мотивувальній частині постанови суду апеляційної інстанції мають бути зазначені мотиви прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного учасниками справи в апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу.

48. У порушення положень статей 86, 269, 282 ГПК України суди першої та апеляційної інстанцій, помилково обмежившись посиланнями на недоведеність порушення орендарем зобов`язань за договором, лише процитували зміст вищенаведених доказів, наданих прокурором, проте не надали їм належної правової оцінки, не перевірили істотних для справи обставин щодо вірогідності допущення відповідачем істотного порушення умов охоронного договору, що відповідно до пунктів 12.7.6, 12.7.7 договору оренди від 07.06.2021 є безумовною підставою для дострокового припинення договору оренди на вимогу орендодавця.

49. Так, заперечуючи проти позову, відповідач будує свою позицію на тому, що з моменту укладення договору оренди, тобто з 2017 року, він взагалі не здійснював жодних ремонтних, будівельних, земляних робіт в Замку. Тобто за твердженням самого відповідача протягом усього строку оренди він взагалі не опікувався станом пам`ятки, не зважаючи на те, що уклав договір оренди з метою розміщення кафе, яке станом на момент звернення прокурора з даним позовом (тобто зі спливом семи років з моменту укладення договору оренди) в орендованому майні так і не облаштував.

50. Суди попередніх інстанцій вказані аргументи відповідача не оцінили в контексті виконання останнім приписів пункту 13 охоронного договору, відповідно до якого з метою збереження пам`ятки та створення належних умов для її використання користувач (власник) був зобов`язаний, зокрема до 31.12.2021 за письмовим дозволом органу охорони виконати комплексні протиаварійні та реставраційні роботи, а також з урахуванням наявних у справі доказів, які підтверджують аварійний стан пам`ятки станом на 2017 рік.

51. Обов`язок користувача утримувати пам`ятку в належному стані, своєчасно провадити ремонт, захищати від пошкодження, руйнування або знищення відповідно до Закону № 1805-III та охоронного договору встановлений і приписами частини 1 статті 24 названого Закону.

52. При цьому Верховний Суд вважає неспроможними посилання судів попередніх інстанцій на недоведення прокурором обставини здійснення будівельних та земляних робіт в орендованому майні саме відповідачем. У спірних правовідносинах відповідач є орендарем, тобто фактичним користувачем пам`ятки, а отже саме він, уклавши за власним волевиявленням відповідний договір оренди, взяв на себе обов`язок щодо утримання в належному стані орендованого майна, яке має особливий статус пам`ятки архітектури та охороняється державою, і саме відповідач у такому випадку відповідає за збереження орендованого майна.

53. Відповідальність відповідача, в користуванні якого перебуває пам`ятка, за її збереженість і зобов`язання останнього дотримувати вимог органів охорони культурної спадщини прямо передбачена і приписами частини 2 статті 25 Закону № 1805-III.

54. У зв`язку з чим у спірних правовідносинах обставина вчинення стверджуваних позивачем та прокурором дій з орендованим майном саме відповідачем презюмується і тягар доведення протилежного лежить саме на ньому.

55. У цьому контексті суди попередніх інстанцій також не врахували та не дослідили зміст припису Міністерства культури та інформаційної політики України від 30.11.2023 №24/56/23, виданого на виконання визначених статтею 5 Закону № 1805-III повноважень цього органу охорони культурної спадщини, щодо припинення ФОП Герасимовичем В.О. робіт, які проводяться з порушенням законодавства, за відсутності погодженої з центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини, проектної документації та дозволів.

56. Крім того, пославшись як на підставу для відмови в позові на недотримання позивачем досудового порядку розірвання договору, суди попередніх інстанції не врахували усталені правові висновки Верховного Суду в постановах від 12.02.2019 у справі № 914/2649/17, від 23.10.2019 у справі № 924/217/18 (на які посилається заявник касаційної скарги), відповідно до яких правила, передбачені частинами 2-4 статті 188 ГК України, є матеріально-правовими, а не процесуальними. Процедура, передбачена ними, не відноситься до випадків обов`язкового досудового врегулювання спору в розумінні частини третьої статті 124 Конституції України та не спричиняє наслідків у вигляді повернення позовної заяви відповідно до приписів пункту 6 частини 5 статті 174 ГПК України. Те, що сторона спору не скористалася процедурою його позасудового врегулювання, не позбавляє її права реалізувати своє суб`єктивне право на зміну чи припинення договору та вирішити існуючий конфлікт у суді.

57. За таких обставин колегія суддів вважає, що покладений в основу оскаржуваних судових рішень висновок судів попередніх інстанцій про відсутність передбачених законом та договором підстав для розірвання договору оренди є передчасним, позаяк зроблений без належного дослідження зібраних у справі доказів та не відповідає наведеним вище усталеним правовим висновкам Верховного Суду.

58. Суд касаційної інстанції, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, вважає, що підстави касаційного оскарження судових рішень, передбачені пунктами 1, 4 частини 2 статті 287 ГПК України, знайшли своє підтвердження під час розгляду справи.

59. Відповідно до статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

60. За змістом частини 1 статті 237 ГПК України при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.

61. У зв`язку з наведеним, постанова суду апеляційної інстанції та рішення суду першої інстанції зазначеним вимогам процесуального закону не відповідають, оскільки суди не дослідили належним чином зібрані у справі докази та не встановили пов`язані з ними обставини, що входили до предмета доказування, отже, рішення судів попередніх інстанцій не можна визнати законними і обґрунтованими.

62. Порушення судами норм процесуального права унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення цієї справи, та які не можуть бути усунуті Верховним Судом самостійно в силу меж розгляду справи судом касаційної інстанції (стаття 300 ГПК України).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

63. Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

64. Переглянувши у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, дійшов висновку, що наведені вище обставини щодо дослідження та оцінки в сукупності доказів, які є в матеріалах справи, згідно з пунктом 1 частини 3, частини 4 статті 310 ГПК є підставою для скасування постанови апеляційного господарського суду і рішення місцевого господарського суду та передачі справи на новий розгляд до суду першої інстанції. У зв`язку з чим касаційна скарга підлягає задоволенню частково

65. Під час нового розгляду справи суду першої інстанції слід установити й дослідити фактичні обставини справи, які мають значення для її правильного вирішення, а також надати їм належну правову оцінку з урахуванням викладеного в цій постанові та з урахуванням норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини.

Розподіл судових витрат

66. За результатами нового розгляду справи має бути вирішено й питання розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 300, 301, 306, 308, 310, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу першого заступника керівника Львівської обласної прокуратури задовольнити частково.

2. Постанову Західного апеляційного господарського суду від 05.11.2024 і рішення Господарського суду Тернопільської області від 22.07.2024 у справі № 921/193/24 скасувати.

3. Справу № 921/193/24 направити на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Міщенко І.С.

Судді Берднік І.С.

Зуєв В.А.