Постанова

від 17.01.2025 по справі 756/572/23

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 січня 2025 року

м. Київ

справа № 756/572/23

провадження № 61-6357св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І.,

суддів: Гудими Д. А., Дундар І. О. (суддя-доповідач), Краснощокова Є. В.,

Пархоменка П. І.,

учасники справи за позовом:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

учасники справи за поданням приватного виконавця:

особа, яка подала подання - приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Пилипчук Віталій Григорович,

стягувач - ОСОБА_1 ,

боржник - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку письмового провадження касаційні скарги ОСОБА_2 , які підписані представником Бузановим Дмитром Вікторовичем , на ухвалу Київського апеляційного суду від 28 березня 2024 року у складі колегії суддів: Таргоній Д. О., Голуб С. А., Слюсар Т.А. та на ухвалу Оболонського районного суду м. Києва від 30 листопада 2023 року у складі судді Диби О. В., постанову Київського апеляційного суду від 15 травня 2024 року в складі колегії суддів: Таргоній Д. О., Голуб С. А., Слюсар Т.А.,

Історія справи

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2023 року ОСОБА_1 звернулась з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором між батьками про сплату аліментів.

Позов мотивований тим, що позивач з 07 грудня 2012 року перебувала з відповідачем у шлюбі, який рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 07 лютого 2022 року розірвано.

Під час зареєстрованого шлюбу у сторін народилась донька ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та син ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

05 серпня 2021 року між сторонами укладений договір про визначення розміру аліментів та порядку їх виплати, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ковальчуком С. П., зареєстрований у реєстрі за № 6967. За умовами вказаного договору сторони погодили порядок, розмір і строки виплати батьком ОСОБА_2 матеріальної допомоги (аліментів) на дітей відповідно до встановленого графіку: 10 числа кожного календарного місяця на картковий рахунок номер НОМЕР_1 у розмірі 22 000,00 грн, 20 числа кожного календарного місяця на картковий рахунок номер НОМЕР_1 у розмірі 22 000,00 грн, в останній день кожного календарного місяця на картковий рахунок номер НОМЕР_1 у розмірі 22 000,00 грн.

18 грудня 2021 року між сторонами укладений договір про визначення місця проживання дітей та участі батьків у їх вихованні, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Краснодембським О. А., зареєстрований за № 198, згідно з умовами якого сторони визначили проживання дітей за адресою позивача.

У зв`язку з несплатою відповідачем аліментів ОСОБА_1 звернулася до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Рубльової К. О. із заявою про вчинення виконавчого напису. 05 жовтня 2022 року приватний нотаріус вчинила виконавчий напис про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за договором про визначення розміру аліментів та порядку їх виплати від 05 серпня 2021 року у розмірі 444 000,00 грн за період з 01 лютого 2022 року до 01 жовтня 2022 року. Проте позивач позбавлена можливості пред`явити вказаний виконавчий напис до виконання у зв`язку із законодавчою забороною на стягнення заборгованості на підставі виконавчих написів нотаріусів у період дії режиму воєнного стану.

Станом на 01 березня 2023 року заборгованість відповідача зі сплати аліментів з урахуванням інфляційних втрат та пені становить 951 872,53 грн.

ОСОБА_1 просила стягнути з ОСОБА_2 на її користь заборгованість за договором про визначення розміру аліментів та порядку їх виплати від 05 серпня 2021 року, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ковальчуком С. П. та зареєстрованим у реєстрі за № 6967, у розмірі 951 872,53 грн, з них: основний борг - 874 517,00 грн, інфляційні втрати - 74 362,93 грн, пеня - 2 992,60 грн.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанції під час розгляду справи по суті спору

Заочним рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 11 травня 2022 року позов задоволено.

Стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором про визначення розміру аліментів та порядку їх виплати від 05 серпня 2021 року в розмірі 951 872,53 грн, з яких: основна сума боргу в розмірі 874 517,00 грн, інфляційні втрати - 74 362,93 грн та пеня - 2 992,60 грн.

Стягнено з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір у розмірі 9 518,72 грн.

Суд першої інстанції виходив з того, що відповідач свого обов`язку зі сплати аліментів в обумовлені договором порядок, розмір і строки не виконав, допустив несвоєчасність сплати платежів та не у повному обсязі, у зв`язку з чим станом на 01 березня 2023 року у нього утворилась заборгованість зі сплати аліментів у розмірі 874 517,00 грн за період з серпня 2021 року до березня 2023 року, яка підлягає стягненню з відповідача.

Суд першої інстанції також зробив висновок, що з відповідача на користь позивача слід стягнути в межах заявлених позовних вимог пеню у розмірі 2 992,60 грн та інфляційні втрати у розмірі 74 362,93 грн.

Ураховуючи, що відповідач зобов`язаний сплачувати аліменти на утримання дитини, проте свого обов`язку в повному обсязі не виконав без поважних причин, внаслідок чого з його вини виникла заборгованість зі сплати аліментів, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.

Додатковим рішення Оболонського районного суду м. Києва від 19 червня 2023 року стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу адвоката у розмірі 20 000,00 грн.

Ухвалою Оболонського районного суду м. Києва від 29 січня 2024 року заяву ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення Оболонського районного суду м. Києва від 11 травня 2022 року залишено без задоволення.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 28 березня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 у частині оскарження заочного рішення Оболонського районного суду м. Києва від 11 травня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором між батьками про сплату аліментів визнано неподаною та повернуто особі, яка її подала. Цією ж ухвалою відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2 в частині оскарження додаткового рішення Оболонського районного суду м. Києва від 19 червня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором між батьками про сплату аліментів.

Апеляційний суд виходив з того, що ухвалою Київського апеляційного суду від 15 березня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 на заочне рішення Оболонського районного суду м. Києва від 11 травня 2022 року та додаткове рішення Оболонського районного суду м. Києва від 19 червня 2023 року залишено без руху, надано строк для усунення зазначених в ухвалі недоліків, а саме: подання заяви про поновлення строку на апеляційне оскарження з доказами поважності пропуску строку на апеляційне оскарження додаткового рішення Оболонського районного суду м. Києва від 19 червня 2023 року та сплати судового збору на суму 13 472,88 грн за апеляційне оскарження заочного рішення суду.

18 березня 2024 року ухвалу Київського апеляційного суду від 15 березня 2024 року направлено на поштову та електронну адреси скаржника для виконання.

26 березня 2024 року до суду представник ОСОБА_2 - адвокат Бузанов Д. В. подав заяву про усунення недоліків апеляційної скарги, які вказані в ухвалі від 15 березня 2024 року. До заяви про усунення недоліків апеляційної скарги скаржник долучив квитанцію про сплату судового збору на суму 5 134,80 грн та нову редакцію апеляційної скарги. Крім того, у поданій заяві представник зазначив, що ухвалу Київського апеляційного суду від 15 березня 2024 року отримав 16 березня 2024 року. Таким чином, останнім днем для усунення недоліків апеляційної скарги слід вважати 26 березня 2024 року.

Апеляційний суд вважав, що представник Цуда В. В. належним чином не усунув недоліки. Так, відповідач подав апеляційну скаргу на заочне рішення Оболонського районного суду м. Києвавід 11 травня 2022 року та додаткове рішення Оболонського районного суду м. Києва від 19 червня 2023 року, яка не відповідала вимогам статей 354, 356 ЦПК України (особою, яка подала апеляційну скаргу не в повному обсязі сплачено судовий збір за подання апеляційної скарги на заочне рішення та не подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження з доказами поважності пропущення строку на апеляційне оскарження додаткового рішення). З долученої до заяви про усунення недоліків апеляційної скарги квитанції від 25 березня 2024 року № 0.0.3550961095.1 вбачається, що ОСОБА_2 сплатив судовий збір в розмірі 5 134,80 грн. Водночас в ухвалі про залишення без руху вказано, що судовий збір при подачі даної апеляційної скарги на рішення суду становить 14 278,08 грн. Разом з апеляційною скаргою до суду подано квитанцію про сплату судового збору в розмірі 805,20 грн, тому відповідачу необхідно доплатити 13 472,88 грн. Таким чином, скаржник доплатив судовий збір не в повному обсязі.

Станом на 28 березня 2024 року на адресу Київського апеляційного суду доказів сплати судового збору в повному обсязі від відповідача не надходило. Таким чином, апеляційний суд вважав, що недоліки, вказані в ухвалі Київського апеляційного суду від 15 березня 2024 року, в частині оскарження заочного рішення, скаржник належним чином не усунув.

Отже, апеляційний суд зробив висновок, що апеляційна скарга в частині оскарження заочного рішення підлягає поверненню особі, що її подала з таких підстав. Крім того, роз`яснено особі, яка подала апеляційну скаргу, що повернення апеляційної скарги не перешкоджає повторному зверненню із скаргою до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для її повернення.

Щодо поновлення строку на апеляційне оскарження додаткового рішення апеляційний суд зазначив, що з нової редакції апеляційної скарги не вбачається підстав для поновлення строку на апеляційне оскарження додаткового рішення Оболонського районного суду м. Києва від 19 червня 2023 року.

Станом на 28 березня 2024 року скаржник не вказав об`єктивних обставин, які унеможливили виконання ним свого процесуального обов`язку щодо використання у повному обсязі наявних засобів та передбачених законодавством можливостей для вчинення відповідних процесуальних дій у межах встановленого законом строку. ОСОБА_2 та/або його представник не навели жодного доказу на підтвердження поважності пропущеного строку на апеляційне оскарження додаткового рішення. Таким чином, апеляційний суд вважав, що недоліки, вказані в ухвалі Київського апеляційного суду від 15 березня 2024 року, не усунено.

Враховуючи норму пункту 4 частини першої статті 358 ЦПК України, суд апеляційної інстанції зробив висновок про відмову у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2 в частині оскарження додаткового рішення суду першої інстанції, у зв`язку з не виконанням вимог ухвали Київського апеляційного суду від 15 березня 2024 року, зокрема з підстав неподання доказів поважності пропущення строку на апеляційне оскарження.

Короткий зміст подання

У листопаді 2023 року приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Пилипчук В. Г. (далі - приватний виконавець Пилипчук В. Г.) звернувся до суду з поданням про звернення стягнення на нерухоме майно боржника, право власності на яке не зареєстровано в установленому законом порядку.

Подання мотивоване тим, що у нього на виконанні знаходиться виконавче провадження № НОМЕР_3 щодо примусового виконання виконавчого листа Оболонського районного суду м. Києва від 11 серпня 2023 року № 756/572/23 про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованості за договором про визначення розміру аліментів та порядку їх виплати від 05 серпня 2021 року в розмірі 951 872,53 грн, з яких: основна сума боргу - 874 517,00 грн, інфляційні втрати - 74 362,93 грн та пеня - 2 992,60 грн.

Приватний виконавець вказував, що станом на день звернення до суду із поданням боржник ухиляється від виконання зобов`язань за виконавчим документом.

Станом на 13 листопада 2023 року у боржника недостатньо коштів для погашення боргу в повному обсязі. Іншого майна (коштів), на яке можна звернути стягнення не виявлено, крім транспортного засобу, заходи щодо розшуку якого виявилися безрезультатними.

У процесі виконання приватним виконавцем було виявлено майно боржника, право власності на яке не зареєстровано у встановленому законом порядку, а саме земельну ділянку, кадастровий номер 3222484200:03:002:0059, загальною площею 0,0932 га, що знаходиться в селі Малютянка Києво-Святошинського району Київської області.

На підставі викладеного, враховуючи факт невиконання рішення суду, приватний виконавець просив звернути стягнення на земельну ділянку, кадастровий номер 3222484200:03:002:0059, загальною площею 0,0932 га, що знаходиться в селі Малютянка Києво-Святошинського району Київської області, та фактично належить боржнику ОСОБА_2 , проте не зареєстрована у встановленому законом порядку.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій під час розгляду подання приватного виконавця

Ухвалою Оболонського районного суду м. Києва від 30 листопада 2023 року, яка залишена без змін постановою Київського апеляційного суду від 15 травня 2024 року, подання приватного виконавця Пилипчука В. Г. задоволено.

На виконання боржником ОСОБА_2 зобов`язань за виконавчим листом № 756/572/23, виданим 11 серпня 2023 року Оболонським районним судом м. Києва, звернуто стягнення на належну боржнику ОСОБА_2 земельну ділянку, кадастровий номер 3222484200:03:002:0059, загальною площею 0,0932 га, що знаходиться в селі Малютянка Києво-Святошинського району Київської області.

Суд першої інстанції виходив з того, що боржник має заборгованість та є власником нерухомого майна, яке не зареєстроване в установленому законом порядку. Станом на день розгляду справи грошове зобов`язання боржника не виконане, грошові кошти не сплачені, борг не погашено, а іншого нерухомого та рухомого майна, на яке можливо звернути стягнення, за боржником у встановленому законом порядку не значиться. У зв`язку з викладеним суд зробив висновок про обґрунтованість вимог приватного виконавця щодо звернення стягнення на земельну ділянку для подальшого погашення заборгованості боржника.

Апеляційний суд зазначив, що при зверненні до суду з поданням приватний виконавець Пилипчук В. Г. посилався на те, що він у порядку виконання вимог Закону України «Про виконавче провадження» вжив визначених законом заходів для виконання рішення суду, а саме: були винесені постанова про арешт коштів боржника в банківських установах та постанова про арешт майна боржника. Проте відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно у боржника зареєстроване на праві власності майно відсутнє.

Отже, такі дії не призвели до задоволення вимог стягувача та виконання рішення суду.

Разом з цим відповідно до наданих приватному виконавцю відомостей, зокрема копії договору купівлі - продажу земельної ділянки, укладеного 09 лютого 2012 року між ОСОБА_7 і ОСОБА_2 , посвідченого приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Михальченко М. М., боржник придбав земельну ділянку, кадастровий номер 3222484200:03:002:0059, загальною площею 0,0932 га, що знаходиться в селі Малютянка Києво-Святошинського району Київської області.

Таким чином, апеляційний суд вважав, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність визначених частиною четвертою статті 50 Закону України «Про виконавче провадження» та частиною десятою статті 440 ЦПК України підстав для задоволення подання приватного виконавця та надання йому дозволу на звернення стягнення на вказане майно боржника.

Доводи апеляційної скарги про те, що подання не містить достатньо доказів, що за рахунок іншого майна, право на яке зареєстровано за боржником не можливо виконати рішення суду в примусовому порядку, правильності висновків суду першої інстанції не спростовують. Боржник був обізнаний про існування відкритого виконавчого провадження, проте не надав приватному виконавцю інформації стосовно належного йому на праві власності іншого майна, на яке можливо звернути стягнення заборгованості за виконавчим листом, та не скористався своїм правом, передбаченим частиною п`ятою статті 48 Закону України «Про виконавче провадження», зокрема не запропонував види майна чи предмети, які необхідно реалізувати в першу чергу. Крім того, вказана норма Закону визначає, що черговість стягнення на кошти та інше майно боржника остаточно визначається виконавцем.

Посилання в апеляційній скарзі, що матеріали справи не містять відомостей, які посвідчують особу приватного виконавця Пилипчука В. Г. та подання не містить відомостей, що посвідчують повноваження приватного виконавця, який уповноважений державою здійснювати діяльність з примусового виконання рішень, є безпідставними. Дані щодо приватних виконавців (виконавчий округ, чинність та номер посвідчення, дата видачі посвідчення, адреса офісу, дата рішення про надання права на здійснення діяльності, помічники та дата внесення до реєстру), зокрема приватного виконавця Пилипчука В. Г., можливо перевірити у Єдиному реєстрі приватних виконавців України у вільному доступі.

За своїм змістом усі доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди з наданою судом першої інстанції оцінкою зібраних у справі доказів та встановлених на їх підставі обставин, а доказів на спростування встановлених судом першої інстанції обставин особою, яка подала апеляційну скаргу, не надано.

Короткий зміст вимог та доводів касаційних скарг

У квітні 2024 року представник ОСОБА_2 - адвокат Бузанов Д. В. подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить ухвалу Київського апеляційного суду від 28 березня 2024 року скасувати, а справу передати на розгляд до суду апеляційної інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що:

29 лютого 2024 року представник відповідача подав апеляційну скаргу на заочне рішення Оболонського районного суду м. Києва від 11 травня 2023 року та додаткове рішення Оболонського районного суду м. Києва від 19 червня 2023 року. За подання апеляційної скарги відповідачем сплачено судовий збір у розмірі 805,20 грн. Розмір сплаченого збору було визначено із урахуванням того, що позивач при поданні позовної заяви сплатила судовий збір у сумі 536,80 грн із визначеної нею ціни позову та із застосуванням пункту 3 частини першої статті 176 ЦПК України (пункт 1 позовної заяви), що підтверджується відповідною квитанцією. Питання про зменшення суми судового збору, звільнення від сплати, тощо, позивач не заявляла, а суд такого питання не вирішував. Таким чином, відповідно до абзацу 6 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» сплаті за подання апеляційної скарги підлягало 805,20 грн (536,80 грн x 150 %);

15 березня 2024 року апеляційний суд постановив ухвалу, якою апеляційну скаргу ОСОБА_2 на заочне рішення Оболонського районного суду м. Києва від 11 травня 2023 року та додаткове рішення Оболонського районного суду м. Києва від 19 червня 2023 року залишив без руху, надав строк для усунення вказаних в ухвалі недоліків. При цьому недоліками апеляційної скарги суд вважав необхідність сплати судового збору в розмірі 14 278,08 грн, а оскільки скаржником сплачено 805,20 грн, то йому необхідно доплатити 13 472,88 грн. Щодо оскарження додаткового рішення Оболонського районного суду м. Києва від 19 червня 2023 року суд зазначив, що апеляційна скарга подана з пропуском строку, адже додаткове рішення ухвалено 19 червня 2023 року, а апеляційну скаргу подано лише 29 лютого 2024 року;

26 березня 2024 року до суду подано заяву про усунення недоліків апеляційної скарги, до якої було долучено нову редакцію апеляційної скарги, де в частині необхідності подання заяви про поновлення пропущеного строку на оскарження додаткового рішення Оболонського районного суду м. Києва від 19 червня 2024 року вказано про те, що у разі скасування рішення у справі ухвалене додаткове рішення втрачає силу; стосовно розміру судового збору в тексті апеляційної скарги наведено розрахунок відповідно до пункту 3 частини першої статті 176 ЦПК України та пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір», а також надано квитанцію на суму 5 134,00 грн, загальний розмір сплаченого судового збору становить 5 940,00 грн. Проте ухвалою Київського апеляційного суду від 28 березня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 у частині оскарження заочного рішення Оболонського районного суду м. Києва від 11 травня 2022 року визнано неподаною та повернуто особі, яка її подала. Цією ж ухвалою відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2 в частині оскарження додаткового рішення Оболонського районного суду м. Києва від 19 червня 2023 року;

суд першої інстанції, ухвалюючи заочне рішення про стягнення з ОСОБА_2 судового збору на користь держави у розмірі 9 518,72 грн не обґрунтував в мотивувальній частині рішення стосовно розміру судового збору, який підлягає стягненню. Про незгоду з розміром стягненого з ОСОБА_2 судового збору зазначалось в апеляційній скарзі в редакції від 26 березня 2024 року. Суд апеляційної інстанції, визначаючи розмір необхідного для сплати судового збору виходив лише з резолютивної частини заочного судового рішення, адже жодних обґрунтувань необхідності сплати саме суми 14 278,08 грн за подання апеляційної скарги суд не навів;

позивач при зверненні до суду з позовом повинна була сплатити судовий збір у розмірі 9 518,72 грн, а суд першої інстанції мав би стягнути на її користь цю суму. Проте відповідно до заочного рішення суду судовий збір стягнено з ОСОБА_2 на користь держави. Тобто суд звільнив позивача від сплати судового збору на підставі пункту 3 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір». Таким чином, для розрахунку ціни позову, яка необхідна для визначення розміру ставок судового збору згідно з абзацом 2 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» застосовується пункт 3 частини першої статті 176 ЦПК України, якою визначено, що у позовах про стягнення аліментів ціна позову визначається сукупністю всіх виплат, але не більше ніж за шість місяців;

згідно з пунктом 2.1.2 договору про визначення розміру аліментів та порядку їх виплати від 05 серпня 2021 року сторони погодили, що розмір регулярного платежу зі сплати аліментів підлягає коригуванню на індекс інфляції, 66 000,00 грн, на обох дітей в рівних частинах, що за офіційним курсом гривні до долара США, встановленим Національним банком України на день укладення цього договору (1 дол. США = 26,95 грн) становить еквівалент 2 450,00 дол. США. Таким чином, сукупність виплат за шість місяців за договором становить 396 000,00 грн, що є ціною позову, від якої має бути розрахована ставка судового збору, яка підлягає сплаті при зверненні до суду. Оскільки за подання позову до суду першої інстанції позивач повинна була сплатити 3 960,00 грн, то під час оскарження рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку сплаті підлягає судовий збір у розмірі 5 940,00 грн (3 960,00 грн х 150 %);

суд апеляційної інстанції безпідставно повернув апеляційну скаргу з підстав не усунення недоліку апеляційної скарги, а саме щодо сплати судового збору у загальному розмірі 14 278,08 грн, адже не врахував, що ціна позову у цій справі повинна визначатись з урахуванням пункту 3 частини першої статті 176 ЦПК України, а не на загальних підставах як у справі про стягнення грошових коштів (пункт 1 частина перша статті 176 ЦПК України);

посилання в ухвалі суду апеляційної інстанції на висновки Європейського суду з прав людини з метою обґрунтування вказаної ухвали навпаки доводять той факт, що суд обмежив ОСОБА_2 у доступі до правосуддя.

У червні 2024 року представник ОСОБА_2 - адвокат Бузанов Д. В. подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій з урахуванням уточнення просить ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційного суду скасувати.

Касаційна скарга мотивована тим, що:

ухвалою Оболонського районного суду м. Києва від 23 листопада 2023 року заяву ОСОБА_2 про поновлення пропущеного строку на подання заяви про перегляд заочного рішення суду задовольнив, поновив строк на подання заяви про перегляд заочного рішення Оболонського районного суду м. Києва від 11 травня 2023 року в справі № 756/572/23, прийняв заяву про перегляд заочного рішення суду та призначив справу до розгляду на 29 листопада 2023 року о 11-00 год. Таким чином, відповідно до статті 289 ЦПК України заочне рішення не набрало законної сили, оскільки відповідач (боржник) подав заяву про перегляд заочного рішення, яку суд прийняв до розгляду. Отже, розглядаючи клопотання/заяву (подання) приватного виконавця 30 листопада 2023 року, суду були відомі ці обставини. Проте всупереч норм процесуального законодавства прийнято ухвалу про задоволення подання приватного виконавця Пилипчука В. Г. про звернення стягнення на нерухоме майно боржника, право власності на яке не зареєстровано у встановленому законом порядку;

примусовому виконанню підлягають лише рішення суду, які набрали законної сили, а тому клопотання/заява (подання) приватного виконавця Пилипчука В. Г. про звернення стягнення на нерухоме майно боржника, право власності на яке не зареєстровано у встановленому законом порядку, є передчасним і не підлягає задоволенню. Суд апеляційної інстанції під час перегляду ухвали суду першої інстанції не надав оцінку доводам апеляційної скарги в цій частині, фактично заочне рішення суду, яке не набрало законної сили з огляду на порядок набрання законно сили заочним рішенням суду, виконується в примусовому порядку;

під час розгляду подання у матеріалах справи не було документів, які посвідчують особу приватного виконавця Пилипчука В. Г., а саме подання не містить таких відомостей як номер, дата видачі посвідчення, яке підтверджує повноваження приватного виконавця. Таким чином, не зрозуміло, яким чином суддя встановив, що документи надійшли саме від приватного виконавця. Крім того, не дотримано самої форми подання, адже у ньому зазначено, що це клопотання/заява. Крім того, у клопотанні не зазначено, що підпис здійснено приватним виконавцем, а протоколу перевірки електронно-цифрового підпису матеріли справи не містять;

з 18 жовтня 2023 року введено в дію Закон від 29 червня 2023 року № 3200-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо обов`язкової реєстрації та використання електронних кабінетів в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі (далі - ЄСІТС) або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами» щодо обов`язкової реєстрації та використання електронних кабінетів в ЄСІТС або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами. Частиною п`ятою статті 14 ЦПК України встановлено, що суд направляє судові рішення, судові повістки, судові повістки-повідомлення та інші процесуальні документи учасникам судового процесу до їхніх електронних кабінетів, вчиняє інші процесуальні дії в електронній формі із застосуванням ЄСІТС або її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами, в порядку, визначеному цим Кодексом, Положенням про ЄСІТС та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів). Адвокати, нотаріуси, державні та приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, органи державної влади та інші державні органи, зареєстровані за законодавством України як юридичні особи, їх територіальні органи, органи місцевого самоврядування, інші юридичні особи, зареєстровані за законодавством України, реєструють свої електронні кабінети в ЄСІТС або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в обов`язковому порядку. Інші особи реєструють свої електронні кабінети в ЄСІТС або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в добровільному порядку (частина шоста статті 14 ЦПК України). Разом з цим відповідно до відомостей ЄСІТС за даними, які зазначені в клопотанні/заяві (РНОКПП НОМЕР_2 ), значиться зареєстрованим фізична особа Пилипчук В. Г. , без вказівки на посаду «приватний виконавець». Таким чином, суд дійшов помилкового висновку, що клопотання/заява (подання) подана засобами ЄСІТС саме приватним виконавцем Пилипчуком В. Г.;

посилання суду апеляційної інстанції на те, що «дані приватних виконавців (виконавчий округ, чинність та номер посвідчення, дата видачі посвідчення, адреса офісу, дата рішення про надання права на здійснення діяльності, помічники та дата внесення до реєстру), зокрема приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Пилипчук В. Г., можливо перевірити у Єдиному реєстрі приватних виконавців України у вільному доступі», не можуть бути належним встановленням посадового становища приватного виконавця. При цьому дії щодо встановлення посадового становища приватного виконавця суд не здійснював;

клопотання/заява (подання) не містить достатньо доказів, що за рахунок іншого майна, право на яке зареєстроване за боржником, не можливо виконати рішення суду в примусовому порядку. У поданні вказується про наявність транспортного засобу у власності боржника, проте доказів звернення до правоохоронних органів з метою розшуку транспортного засобу та відповіді від правоохоронних органів щодо неможливості розшукати або про початок розшуку транспортного засобу до клопотання/заяви (подання) не додано, а тому відсутні підстави для внесення такого подання. Взагалі відомостей про транспортний засіб, розшук якого начебто як зазначено в подані та в ухвалі суду виявився безрезультатним, немає. За таких обставин задоволення клопотання/заяви (подання) приватного виконавця є неможливим.

суд апеляційної інстанції, надаючи оцінку доводам апеляційної скарги помилково послався на норми статей 175, 177 ЦПК України, якими не передбачено долучення до подання документа, що посвідчує особу заявника. Таким чином, суд апеляційної інстанції неправильно застосував процесуальні норми.

Аргументи інших учасників справи

У серпні 2024 року від приватного виконавця Пилипчука В. Г. надійшов відзив, у якому він просить у задоволенні касаційної скарги відмовити, ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційного суду залишити без змін.

Відзив обґрунтований тим, що поданням касаційної скарги ОСОБА_2 як боржник намагається ухилитися від виконання рішення суду, що знаходить свій вияв у зловживанні процесуальним правом, шляхом безпідставного оскарження рішення судів першої та апеляційної інстанцій. З касаційної скарги не зрозуміло, які саме законні права та інтереси боржника порушені внаслідок прийняття оскаржених судових рішень. Крім того, не обґрунтовано того, яке порушене право боржника буде відновлено внаслідок скасування судових рішень.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 20 травня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі № 756/572/23 та витребувано справу із суду першої інстанції. Цією ж ухвалою у задоволенні клопотання ОСОБА_2 про зупинення виконання заочного рішення Оболонського районного суду м. Києва від 11 травня 2022 року відмовлено.

У червні 2024 року матеріали справи № 756/572/23 надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 17 червня 2024 року касаційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Оболонського районного суду м. Києва від 30 листопада 2023 року залишено без руху, надано строк для усунення її недоліків.

Ухвалою Верховного Суду від 22 липня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі № 756/572/23. Цією ж ухвалою у задоволенні клопотання ОСОБА_2 про зупинення виконання ухвали Оболонського районного суду м. Києва від 30 листопада 2023 року відмовлено.

Ухвалою Верховного Суду від 06 листопада 2024 року справу призначено до судового розгляду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 20 травня 2024 року зазначено, що доводи касаційної скарги містять підстави касаційного оскарження, передбачені абзацом 2 частини другої статті 389 ЦПК України (порушення норм процесуального права).

В ухвалі Верховного Суду від 22 липня 2024 року зазначено, що доводи касаційної скарги містять підстави касаційного оскарження, передбачені абзацом 2 частини другої статті 389 ЦПК України (порушення норм процесуального права).

Фактичні обставини справи

Суди встановили, що заочним рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 11 травня 2023 року в справі № 756/572/23 стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором про визначення розміру аліментів та порядку їх виплати від 05 серпня 2021 року в розмірі 951 872,53 грн, з яких: основна сума боргу - 874 517,00 грн, інфляційні втрати - 74 362,93 грн та пеня - 2 992,60 грн.

11 серпня 2023 року на виконання заочного рішення Оболонського районного суду м. Києва від 11 травня 2023 року видано виконавчий лист № 756/572/23, який 14 серпня 2023 року пред`явлено стягувачем до виконання.

Постановою приватного виконавця Пилипчука В. Г. від 14 серпня 2023 року відкрито виконавче провадження № НОМЕР_3 з примусового виконання виконавчого листа № 756/572/23.

Того ж дня постановами приватного виконавця Пилипчука В. Г. визначено до стягнення основну винагороду приватного виконавця, накладено арешт на грошові кошти боржника.

15 серпня 2023 року приватний виконавець Пилипчук В. Г. наклав арешт на все майно належне боржнику.

Згідно з договором купівлі-продажу земельної ділянки від 09 лютого 2012 року, який укладено між ОСОБА_7 та ОСОБА_2 та посвідчено приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Михальченко М. М., боржник ОСОБА_2 придбав земельну ділянку загальною площею 0,0932 га, кадастровий номер 3222484200:03:002:0059, що знаходиться в селі Малютянка Києво-Святошинського району Київської області.

Державний акт на право власності на зазначену земельну ділянку від 12 березня 2010 року серії ЯК №700117 видано на ім`я ОСОБА_9 .

Позиція Верховного Суду

Щодо оскарження ухвали апеляційного суду про повернення апеляційної скарги на заочне рішення суду першої інстанції

Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру (стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).

Європейський суд з прав людини зауважував, що:

відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції, якщо апеляційне оскарження існує в національному правовому порядку, держава зобов`язана забезпечити особам під час розгляду справи в апеляційних судах, в межах юрисдикції таких судів, додержання основоположних гарантій, передбачених статтею 6 Конвенції, з урахуванням особливостей апеляційного провадження, а також має братись до уваги процесуальна єдність судового провадження в національному правовому порядку та роль в ньому апеляційного суду. «Право на суд», одним із аспектів якого є право доступу, не є абсолютним і може підлягати обмеженням; їх накладення дозволене за змістом, особливо щодо умов прийнятності апеляційної скарги. Проте такі обмеження повинні застосовуватись з легітимною метою та повинні зберігати пропорційність між застосованими засобами та поставленого метою (VOLOVIK v. UKRAINE, 15123/03, § 53, 55, ЄСПЛ, від 06 грудня 2007 року);

згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практики Європейського суду з прав людини, сплата судових витрат не повинна перешкоджати доступу до суду, ускладнювати цей доступ таким чином і такою мірою, щоб завдати шкоди самій суті цього права, та має переслідувати законну мету (KREUZ v. POLAND, № 28249/95, § 59, ЄСПЛ, від 19 червня 2001 року, пункт 54);

внутрішньодержавним судам при застосуванні процесуальних норм належить уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до скасування процесуальних вимог, встановлених законом. Вимога про сплату державного мита є стримуючою мірою для потенційних позивачів від пред`явлення безрозсудних і необґрунтованих позовів. Для того, щоб гарантувати справедливий баланс між підтримкою нормального функціонування судової системи і захистом інтересів заявника при поданні позову до суду, внутрішньодержавні суди звільняють від сплати державного мита заявників, які можуть підтвердити свій поганий фінансовий стан (SHISHKOV v. RUSSIA, № 26746/05, § 110-111, ЄСПЛ, від 20 лютого 2014 року).

Однією з основних засад судочинства в Україні є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України).

Конституція України як закон прямої дії має найвищу юридичну силу, а офіційне тлумачення конституційних положень здійснюється Конституційним Судом України, який у низці своїх рішень висловив правову позицію щодо права на оскарження судових рішень та доступу до правосуддя, згідно з якою кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку. Суд не може відмовити у правосудді, якщо особа вважає, що її права і свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод. Відмова суду у прийнятті позовних та інших заяв, скарг, оформлених відповідно до чинного законодавства, є порушенням права на судовий захист, яке, згідно зі статтею 64 Конституції України, не може бути обмежене (пункти 1, 2 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 25 грудня 1997 року № 9-зп; абзац сьомий пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 25 квітня 2012 року № 11-рп/2012).

Право на оскарження судових рішень у судах апеляційної інстанції є складовою конституційного права особи на судовий захист. Таке право гарантується визначеними Конституцією України основними засадами судочинства, які є обов`язковими для всіх форм судочинства та судових інстанцій, зокрема забезпеченням апеляційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом (пункт 3.2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 25 квітня 2012 року №11-рп/2012).

У пункті 3 частини четвертої статті 356 ЦПК України передбачено, що до апеляційної скарги додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.

Відповідно до частини другої статті 357 ЦПК України до апеляційної скарги, яка оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 356 цього Кодексу, а також подана особою, яка відповідно до частини шостоїстатті 14 цього Кодексу зобов`язана зареєструвати електронний кабінет, але не зареєструвала його, застосовуються положення статті 185 цього Кодексу.

Згідно з частинами першою - третьою статті 185 ЦПК України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху. Суд постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху також у разі, якщо позовну заяву подано особою, яка відповідно до частини шостої статті 14 цього Кодексу зобов`язана зареєструвати електронний кабінет, але не зареєструвала його. У разі надходження до суду справи, що підлягає вирішенню в порядку цивільного судочинства, після закриття провадження Верховним Судом чи судом апеляційної інстанції в порядку господарського чи адміністративного судочинства, суд перевіряє наявність підстав для залишення позовної заяви без руху відповідно до вимог цивільного процесуального закону, чинного на дату подання позовної заяви.

В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. Якщо ухвала про залишення позовної заяви без руху постановляється з підстави несплати судового збору у встановленому законом розмірі, суд в такій ухвалі повинен зазначити точну суму судового збору, яку необхідно сплатити (доплатити). Якщо ухвала про залишення позовної заяви без руху постановляється з підстави, визначеної абзацом другим частини першої цієї статті, суд у такій ухвалі зазначає про обов`язок такої особи зареєструвати електронний кабінет відповідно до статті 14 цього Кодексу.

Якщо позивач відповідно до ухвали суду у встановлений строк виконає вимоги, визначені статтями 175 і 177 цього Кодексу, сплатить суму судового збору, позовна заява вважається поданою в день первісного її подання до суду. Якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві.

Апеляційна скарга залишається без руху також у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 354 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду апеляційної інстанції з заявою про поновлення строку або вказати інші підстави для поновлення строку (частина третя статті 357 ЦПК України).

Порядок сплати та розмір судового збору визначено нормами Закону України «Про судовий збір» від 08 липня 2011 року.

Відповідно до частини першої статті 4 Закону України «Про судовий збір» (у редакції, чинній на час звернення до суду з позовом) судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

У підпункті 1 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» (у редакції, чинній на час звернення до суду з позовом) визначено, що за подання до суду позовної заяви майнового характеру фізичною особою або фізичною особою - підприємцем ставка судового збору становить 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Згідно з підпунктом 6 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» за подання апеляційної скарги на рішення суду судовий збір підлягає сплаті в розмірі 150 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги.

Від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються, зокрема: позивачі - у справах про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів чи зміну способу їх стягнення, а також заявники у разі подання заяви щодо видачі судового наказу про стягнення аліментів (пункт 3 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір»).

Позовна заява, крім іншого, повинна містити: зазначення ціни позову, якщо позов підлягає грошовій оцінці; обґрунтований розрахунок сум, що стягуються чи оспорюються (пункт 3 частини третьої статті 175 ЦПК України).

У пунктах 1, 3 частини першої статті 176 ЦПК України передбачено, що ціна позову визначається: у позовах про стягнення грошових коштів - сумою, яка стягується, чи оспорюваною сумою за виконавчим чи іншим документом, за яким стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку; у позовах про стягнення аліментів - сукупністю всіх виплат, але не більше ніж за шість місяців.

Касаційний суд наголошує, що у цій справі вирішення питання стосовно правильності визначення розміру судового збору у справі про стягнення заборгованості за договором, укладеним між батьками, про сплату аліментів безпосередньо залежить від розуміння того, що таке аліменти на дитину. Оскільки норми СК України не містять загального визначення поняття «аліменти на дитину», з`ясування його змісту можливе у спосіб аналізу норм СК України в їх системному взаємозв`язку.

У частині третій статті 181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

Згідно з частиною другою статті 189 СК України у разі невиконання одним із батьків свого обов`язку за договором аліменти з нього можуть стягуватися на підставі виконавчого напису нотаріуса.

Таким чином, законодавець визначив аліменти як синонім утримання дитини або одного з подружжя. Матеріальним вираженням форми такого утримання є гроші або натура. У разі невиконання одним із батьків свого обов`язку за договором аліменти з нього можуть стягуватися на підставі виконавчого напису нотаріуса. При цьому стан виконання батьківського обов`язку щодо утримання дитини жодним чином не змінює мети цього обов`язку - утримання, а також цільового призначення предмету такого утримання - забезпечення дитини відповідно до вимог закону (добровільно, у тому числі на підставі договору, чи примусово на підставі виконавчого напису або судового рішення). Це дає підстави для висновку про те, що несплачені (незалежно від причини) аліменти жодним чином не втрачають своєї аліментної сутності, а тому заборгованість за договором про сплату аліментів, укладеним між батьками, є аліментами.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 лютого 2024 року у справі № 757/27298/20-ц (провадження № 61-15994св23) вказано, що «у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 грудня 2020 року у справі № 147/127/17 (провадження № 61-22215св19) зроблено висновок, що «законодавець не покладає на суд обов`язок продовжити строк на усунення недоліків у разі усунення недоліків апеляційної скарги частково. При цьому вказані процесуальні правові приписи не позбавляють суд права в разі усунення недоліків не в повному обсязі постановити ухвалу, якою продовжити строк для усунення недоліків апеляційної скарги. Подавши заяву про усунення недоліків апеляційної скарги, ОСОБА_1 не виконала всі вимоги ухвали апеляційного суду та не надала суду належним чином оформленої апеляційної скарги та її копій відповідно до кількості учасників справи, про відновлення якої вона подала заяву, а тому апеляційний суд із урахуванням часткового усунення недоліків мав продовжити ОСОБА_1 відповідний строк, а повернення апеляційної скарги здійснене судом апеляційної інстанції з порушенням норм процесуального права».

Тлумачення частини другої статті 121, статті 185, статті 357 ЦПК України свідчить, що якщо особа, яка подала апеляційну скаргу, не усунула недоліки скарги в строк, наданий судом, скарга вважається неподаною та повертається (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 серпня 2023 року в справі № 524/11220/21 (провадження № 61-6716св23)).

Встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду (частина друга статті 127 ЦПК України).

Аналіз матеріалів справи свідчить, що:

29 лютого 2024 року представник ОСОБА_2 - адвокат Бузанов Д. В. подав апеляційну скаргу на заочне рішення Оболонського районного суду м. Києва від 11 травня 2023 року та додаткове рішення Оболонського районного суду м. Києва від 19 червня 2023 року. За подання апеляційної скарги відповідач сплатив судовий збір у розмірі 805,20 грн, що підтверджується платіжною інструкцією АТ КБ «ПриватБанк» від 28 лютого 2024 року (т. 2, а. с. 91-103);

ухвалою Київського апеляційного суду від 15 березня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 на заочне рішення Оболонського районного суду м. Києва від 11 травня 2022 року та додаткове рішення Оболонського районного суду м. Києва від 19 червня 2023 року залишено без руху, надано строк для усунення зазначених в ухвалі недоліків, а саме: подання заяви про поновлення строку на апеляційне оскарження з доказами поважності пропущення строку на апеляційне оскарження додаткового рішення Оболонського районного суду м. Києва від 19 червня 2023 року та сплати судового збору на суму 13 472,88 грн за апеляційне оскарження заочного рішення суду (т. 2, а. с. 127-129);

18 березня 2024 року ухвалу Київського апеляційного суду від 15 березня 2024 року направлено на поштову та електронну адреси представника скаржника для виконання;

26 березня 2024 року представник ОСОБА_2 - адвокат Бузанов Д. В. подав заяву про усунення недоліків апеляційної скарги, які вказані в ухвалі від 15 березня 2024 року. До заяви про усунення недоліків апеляційної скарги представник скаржника долучив квитанцію про сплату судового збору на суму 5 134,80 грн та нову редакцію апеляційної скарги (т. 2, а. с. 140-175);

ухвалою Київського апеляційного суду від 28 березня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 у частині оскарження заочного рішення Оболонського районного суду м. Києвавід 11 травня 2022 року визнано неподаною та повернено особі, яка її подала. Цією ж ухвалою відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2 у частині оскарження додаткового рішення Оболонського районного суду м. Києва від 19 червня 2023 року;

апеляційний суд зробив висновок, що представник ОСОБА_2 належним чином не усунув недоліки апеляційної скарги, оскільки не в повному обсязі сплатив судовий збір за подання апеляційної скарги на заочне рішення та не подав заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження з доказами поважності пропущення строку на апеляційне оскарження додаткового судового рішення. Згідно з платіжною інструкцією від 25 березня 2024 року № 0.0.3550961095.1 ОСОБА_2 сплатив судовий збір в розмірі 5 134,80 грн, проте в ухвалі про залишення без руху вказано, що судовий збір при подачі цієї апеляційної скарги становить 14 278,08 грн. Разом з апеляційною скаргою до суду подано квитанцію про сплату судового збору в розмірі 805,20 грн, тому відповідачу необхідно доплатити 13 472,88 грн. Таким чином, ураховуючи часткову доплату судового збору, скаржник сплатив судовий збір не в повному обсязі;

проте суд апеляційної інстанції не звернув уваги на аліментну правову природу заборгованості, яка виникла у ОСОБА_2 на підставі договору про визначення розміру аліментів та порядку їх виплати від 05 серпня 2021 року. Тому суд не врахував, що ціна позову у цій справі підлягає визначенню на підставі положень пункту 3 частини першої статті 176 ЦПК України, тобто з урахуванням всіх виплат, але не більше ніж за шість місяців (66 000,00 грн х 6 = 396 000,00 грн) та з урахуванням суми інфляційних втрат у сумі 74 362,93 грн та пені у сумі 2 992,06 грн, які позивачем пред`явлені до стягнення. Отже, ціна позову в цій справі становить 473 354,99 грн (396 000,00 грн +74 362,93 грн + 2 992,06 грн);

якби позивач не була звільнена від сплати судового збору на підставі пункту 3 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», відповідно до підпункту 1 пункту 1 частини другої статті 4 цього ж Закону вона як фізична особа, яка подає до суду позовну заяву майнового характеру, мала б сплатити судовий збір у розмірі 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Оскільки позов подано у 2023 році (прожитковий мінімум 2023 року для працездатних осіб становив 2 684,00 грн, мінімальна та максимальна межі становили 1 073,60 грн і 13 420,00 грн відповідно, а 1 відсоток ціни позову становив 4 733,55 грн). Тому з урахуванням положень підпункту 6 пункту 1 частини другої статті 4Закону України «Про судовий збір»судовий збір за подання апеляційної скарги на рішення суду у цій справі мав становити 7 100,33 грн (4 733,55 грн х 150 %), а відповідач двома платежами сплатив суму 5 940,00 грн.

Таким чином, апеляційний суд зробив передчасний висновок про повернення апеляційної скарги ОСОБА_2 в частині оскарження заочного рішення Оболонського районного суду м. Києва від 11 травня 2022 року в зв`язку із несплатою у повному розмірі судового збору, адже повинен був надати строк для усунення недоліків апеляційної скарги у спосіб доплати судового збору в розмірі 1 160,33 грн (7 100,33 грн - 5 940,00 грн).

Водночас колегія суддів наголошує, що касаційна скарга не містить доводів щодо незаконності ухвали Київського апеляційного суду від 28 березня 2024 року стосовно відмови у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2 у частині оскарження додаткового рішення Оболонського районного суду м. Києва від 19 червня 2023 року. В уточненій редакції апеляційної скарги стосовно необхідності подання заяви про поновлення пропущеного строку на оскарження додаткового рішення Оболонського районного суду м. Києва від 19 червня 2024 року представник відповідача зазначив, що у разі скасування рішення у справі ухвалене додаткове рішення втрачає силу.

Щодо вирішення подання приватного виконавця

Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

У пункті 9 частини другої статті 129 Конституції України передбачено, що однією з основних засад судочинства є обов`язковість судового рішення.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно із частиною першої статті 5 Закону України «Про виконавче провадження» примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».

Заходами примусового виконання рішень є:

1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами;

2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника;

3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні;

4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов`язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем;

5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом (стаття 10 України «Про виконавче провадження»).

Відповідно до частин першої, другої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Виконавець зобов`язаний: здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом; надавати сторонам виконавчого провадження, їхнім представникам та прокурору як учаснику виконавчого провадження можливість ознайомитися з матеріалами виконавчого провадження; розглядати в установлені законом строки заяви сторін, інших учасників виконавчого провадження та їхні клопотання; заявляти в установленому порядку про самовідвід за наявності обставин, передбачених цим Законом; роз`яснювати сторонам та іншим учасникам виконавчого провадження їхні права та обов`язки.

У пункті 1 частини першої статті 26 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.

Частиною першою статті 48 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації.

Згідно із частиною п`ятою статті 48 Закону України «Про виконавче провадження» у разі відсутності у боржника коштів та інших цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення невідкладно звертається також на належне боржнику інше майно, крім майна, на яке згідно із законом не може бути накладено стягнення. Звернення стягнення на майно боржника не зупиняє звернення стягнення на кошти боржника. Боржник має право запропонувати види майна чи предмети, які необхідно реалізувати в першу чергу. Черговість стягнення на кошти та інше майно боржника остаточно визначається виконавцем.

Відповідно до положень статті 50 Закону України «Про виконавче провадження» звернення стягнення на об`єкти нерухомого майна здійснюється в разі відсутності в боржника достатніх коштів чи рухомого майна. При цьому в першу чергу звертається стягнення на окрему від будинку земельну ділянку, інше приміщення, що належать боржнику. В останню чергу звертається стягнення на житловий будинок чи квартиру, в якому фактично проживає боржник.

У разі звернення стягнення на об`єкт нерухомого майна виконавець здійснює в установленому законом порядку заходи щодо з`ясування належності майна боржнику на праві власності, а також перевірки, чи перебуває це майно під арештом.

Після документального підтвердження належності боржнику на праві власності об`єкта нерухомого майна виконавець накладає на нього арешт та вносить відомості про такий арешт до відповідного реєстру у встановленому законодавством порядку. Про накладення арешту на об`єкт нерухомого майна, заставлене третім особам, виконавець невідкладно повідомляє таким особам.

У разі якщо право власності на нерухоме маймо боржника не зареєстровано в установленому законом порядку, виконавець звертається до суду із заявою про вирішення питання про звернення стягнення на таке майно.

Згідно із частиною десятою статті 440 ЦПК України питання про звернення стягнення на нерухоме майно боржника, право власності на яке не зареєстровано в установленому законом порядку, під час виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) вирішуються судом за поданням державного виконавця, приватного виконавця.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 червня 2021 року у справі № 334/3161/17 (провадження № 14-188цс20) зазначено:

«якщо ЦК України та інший нормативно-правовий акт, що має юридичну силу закону України, містять однопредметні норми, що мають різний зміст, то пріоритетними є норми ЦК України.

Суперечність між одночасно чинними нормами частини третьої статті 3 Закону № 1952-IV (у редакції Закону № 1878-VI) та частини четвертої статті 334 ЦК України (у редакції, чинній до 01 січня 2013 року) слід вирішувати на користь норми ЦК України: до 01 січня 2013 року право власності в набувача нерухомого майна за договором купівлі-продажу виникало за правилами частини четвертої статті 334 цього Кодексу - з моменту державної реєстрації такого договору як правочину.

Особа, яка до 01 січня 2013 року придбала нерухоме майно за договором купівлі-продажу, державну реєстрацію якого було належним чином здійснено, стала власником такого нерухомого майна з моменту державної реєстрації відповідного договору купівлі-продажу незалежно від того, чи здійснила ця особа в подальшому державну реєстрацію свого права власності».

Суд розглядає справи не інакше як за звернення особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів поданих учасниками справи; учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (стаття 13 ЦПК України).

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

У справі, що переглядається:

заочним рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 11 травня 2023 року в справі № 756/572/23 стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором про визначення розміру аліментів та порядку їх виплати від 05 серпня 2021 року в загальному розмірі 951 872,53 грн. На виконання вказаного рішення суду 11 серпня 2023 року Оболонський районний суд м. Києва видав виконавчий лист № 756/572/23, який 14 серпня 2023 року було пред`явлено стягувачем до виконання;

постановою приватного виконавця Пилипчука В. Г. від 14 серпня 2023 року відкрито виконавче провадження № НОМЕР_3 з примусового виконання виконавчого листа № 756/572/23. Цього ж дня постановами приватного виконавця Пилипчука В. Г. визначено до стягнення основну винагороду приватного виконавця, накладено арешт на грошові кошти боржника. 15 серпня 2023 року приватний виконавець Пилипчук В. Г. наклав арешт на все майно належне боржнику;

при зверненні до суду з поданням приватний виконавець Пилипчук В. Г. зазначав, що в порядку виконання вимог Закону України «Про виконавче провадження» він вжив передбачені законом заходи для виконання рішення суду. Запити приватного виконавця з метою виявлення грошових коштів та майна, які належать боржнику, та отримані на них відповіді свідчать про те, що у ОСОБА_2 недостатньо коштів для погашення боргу в повному обсязі. Іншого майна (коштів), на яке можна звернути стягнення не виявлено, крім транспортного засобу, заходи щодо розшуку якого виявилися безрезультатними. При цьому станом на день звернення боржник ухиляється від виконання зобов`язань за виконавчим документом;

у процесі виконання судового рішення (на підставі відомостей, які надав Київський обласний державний нотаріальний архів на вимогу приватного виконавця щодо виконання виконавчого провадження від 14 серпня 2023 року) приватний виконавець виявив майно боржника, право власності на яке не зареєстровано у встановленому законом порядку, а саме земельну ділянку загальною площею 0,0932 га, кадастровий номер 3222484200:03:002:0059, що знаходиться в селі Малютянка Києво-Святошинського району Київської області. Вказане нерухоме майно набуте боржником на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки, який укладено 09 лютого 2012 року між ОСОБА_7 і ОСОБА_2 . Цей договір посвідчений приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Михальченко М. М. Разом з цим державний акт на право власності на зазначену земельну ділянку від 12 березня 2010 року серії ЯК № 700117 видано на ім`я ОСОБА_9 ;

таким чином, суди вважали, що приватний виконавець Пилипчук В. Г. вжив усі передбачені законодавством заходи для виконання рішення суду, проте такі дії не призвели до задоволення вимог стягувача та виконання рішення суду у повному обсязі. Також суди вважали наявними визначені частиною четвертою статті 50 Закону України «Про виконавче провадження» та частиною десятою статті 440 ЦПК України підстави для задоволення подання приватного виконавця та надання йому дозволу на звернення стягнення на майно боржника (земельну ділянку загальною площею 0,0932 га, кадастровий номер 3222484200:03:002:0059), право власності на яке не зареєстровано в установленому законом порядку;

проте апеляційний суд, залишаючи без змін ухвалу суду першої інстанції про задоволення подання приватного виконавця та надання йому дозволу на звернення стягнення на майно боржника (земельну ділянку), право власності на яке не зареєстровано в установленому законом порядку, не звернув уваги на те, що до 01 січня 2013 року право власності в набувача нерухомого майна за договором купівлі-продажу виникало за правилами частини четвертої статті 334 цього Кодексу - з моменту державної реєстрації такого договору як правочину. Про необхідність державної реєстрації договору купівлі-продажу земельної ділянки від 09 лютого 2012 року, який укладено між ОСОБА_7 і ОСОБА_2 , як правочину зазначено й у його змісті (т. 1, а. с. 171). Таких обставин апеляційний суд не з`ясував, тому передчасно вважав, що земельна ділянка загальною площею 0,0932 га, кадастровий номер 3222484200:03:002:0059, фактично належить ОСОБА_2 .

Оскільки встановлено підстави для скасування постанови апеляційного суду, то колегія суддів не аналізує інші підстави касаційного оскарження.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційних скарг дають підстави для висновку, що ухвала суду апеляційної інстанції про повернення апеляційної скарги та постанова апеляційного суду стосовно вирішення подання приватного виконавця прийняті без додержання норм процесуального права. Тому касаційні скарги слід задовольнити, оскаржену ухвалу апеляційного суду в частині повернення апеляційної скарги та постанову апеляційного суду скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2 в частині оскарження заочного рішення та для нового апеляційного розгляду справи за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на ухвалу про задоволення подання приватного виконавця.

Щодо розподілу судових витрат

Згідно із підпунктом «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається крім іншого, і з розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

У постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року в справі № 530/1731/16-ц (провадження № 61-39028св18) зроблено висновок, що: «у разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Разом із тим, у випадку, якщо судом касаційної інстанції скасовано судові рішення з передачею справи на розгляд до суду першої/апеляційної інстанції, то розподіл суми судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює остаточне рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат».

З урахуванням висновку щодо суті касаційної скарги, розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, здійснюється тим судом, який ухвалює (ухвалив) остаточне рішення у справі, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги ОСОБА_2 , які підписані представником Бузановим Дмитром Вікторовичем , задовольнити.

Ухвалу Київського апеляційного суду від 28 березня 2024 року в частині повернення апеляційної скарги особі, яка її подала, та постанову Київського апеляційного суду від 15 травня 2024 року скасувати.

Справу № 756/572/23 направити до суду апеляційної інстанції:

для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на заочне рішення Оболонського районного суду м. Києва від 11 травня 2022 року;

для нового апеляційного розгляду справи за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на ухвалу Оболонського районного суду м. Києва від 30 листопада 2023 року про задоволення подання приватного виконавця про звернення стягнення на нерухоме майно боржника, право власності на яке не зареєстровано в установленому законом порядку.

З моменту прийняття постанови судом касаційної інстанції ухвала Київського апеляційного суду від 28 березня 2024 року та постанова Київського апеляційного суду від 15 травня 2024 року втрачають законну силу.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Д. А. Гудима

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

П. І. Пархоменко