Постанова

від 22.01.2025 по справі 757/22295/17-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 січня 2025 року

м. Київ

справа № 757/22295/17-ц

провадження № 61-8574св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І.,

суддів: Гудими Д. А., Дундар І. О. (суддя-доповідач), Краснощокова Є. В., Пархоменка П. І.,

учасники справи:

позивач - Національний банк України,

відповідач - ОСОБА_1 ,

треті особи: Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Фінансова ініціатива»,

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником Крохмальовою Яною Едуардівною , на рішення Печерського районного суду м. Києва від 13 липня 2023 року у складі судді Остапчук Т. В. та постанову Київського апеляційного суду від 05 червня 2024 року у складі колегії суддів: Таргоній Д. О., Голуб С. А., Слюсар Т. А.,

Історія справи

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2017 року Національний банк України (далі - НБУ) звернувся з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

Позов мотивований тим, що 04 червня 2014 року між НБУ та Публічним акціонерним товариством «Комерційний банк «Фінансова Ініціатива» (далі - ПАТ «КБ «Фінансова Ініціатива») укладений кредитний договір № 12/09/6, відповідно до пункту 1.1 якого кредитор надає позичальнику кредит на суму 2 000 000 000 грн на строк з 04 червня 2014 року до 30 грудня 2016 року (включно) шляхом збільшення ліміту за відкритою кредитною лінією відповідно до кредитного договору від 16 лютого 2009 року №12/09. НБУ виконав взяті на себе зобов`язання, перерахувавши обумовлені договором кошти.

З метою забезпечення виконання зобов`язань позичальника за кредитним договором 04 червня 2014 року між НБУ та ОСОБА_1 укладений договір поруки 12/09/6/П, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Літвіновим А. В. за реєстровім номером 811, відповідно до пункту 1 якого поручитель зобов`язується перед банком відповідати за належне виконання позичальником всіх своїх зобов`язань, що випливають (а також випливатимуть в майбутньому) з кредитного договору від 04 червня 2014 року №12/09/6, враховуючі всі додаткові договори (угоди), що будуть укладені у майбутньому до кредитного договору, в тому числі, щодо суми зобов`язань, строків їх виконання, розміру процентів, комісій та їх умов тощо.

ПАТ «КБ «Фінансова Ініціатива» зобов`язання за кредитним договором не виконано, внаслідок чого утворилась заборгованість, яка складається з: заборгованості за кредитом - 2 000 000 000 грн; пені за прострочення терміну сплати процентів по кредиту - 111 935,64 грн; штрафу (пункт 2.3.16 кредитного договору) - 30 000 грн.

На підставі постанови Правління Національного банку України від 23 червня 2015 року № 408 «Про віднесення ПАТ «КБ «Фінансова Ініціатива» до категорії неплатоспроможних», виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 23 червня 2015 року № 121 «Про запровадження з 24 червня 2015 року тимчасової адміністрації у ПАТ «КБ «Фінансова Ініціатива» та призначення уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію в ПАТ «КБ «Фінансова Ініціатива».

З огляду на викладене, НБУ, у зв`язку із невиконанням умов кредитного договору позичальником, набув право вимоги про стягнення заборгованості за договором поруки з поручителя.

Позивач, з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог, просив:

стягнути з ОСОБА_1 заборгованість по тілу кредиту, що становить 1 803 545 992,63 грн та штраф у розмірі 30 000,00 грн.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 27 січня 2021 року залучено до участі у справі як третіх осіб Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива». В частині залучення третіх осіб ТОВ «Юрок Плюс», ПАТ «Відрадненське», ТОВ «Птахофабрика Київська» відмовлено.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 29 листопада 2022 року провадження у справі № 757/22295/17-ц зупинено до набрання ухвалення Великою Палатою Верховного Суду остаточного рішення у справі № 522/179/16-ц за позовом НБУ до ОСОБА_3 , ПАТ «Імексбанк», за участю третьої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, про стягнення заборгованості.

Ухвала суду мотивована тим, що правовідносини у справі, що знаходиться на розгляді у Великої Палати Верховного Суду, мають подібні правовідносини, зокрема, тотожними є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені судом фактичні обставини справи, в тому числі, застосування положень Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» у поєднанні з положеннями частини четвертої статті 559 ЦК України, що полягає у визначенні моменту, з якого починається перебіг шестимісячного строку для пред`явлення кредитором вимоги до поручителя за зобов`язаннями боржника - банку в ліквідації: з моменту початку процедури ліквідації банку чи з моменту акцептування кредиторських вимог за основним зобов`язанням, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання.

Постановою Київського апеляційного суду від 18 квітня 2023 року апеляційну скаргу НБУ задоволено. Ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 29 листопада 2022 року скасовано та направлено справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що при скасуванні ухвали Печерського районного суду міста Києва від 29 листопада 2022 року та направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції, апеляційний суд вказав, що підставою для зупинення провадження у справі є не лише існування схожої (ідентичної) справи на розгляді у суді касаційної інстанції та припущення про те, що рішення у ній має значення для цивільної справи, що розглядається, а саме об`єктивна неможливість її розгляду до вирішення цієї іншої справи. Суд першої інстанції в оскаржуваній ухвалі не обґрунтовано наявність об`єктивної неможливості розгляду справи № 757/22295/17-ц до перегляду судового рішення у справі № 522/179/16-ц Великою Палатою Верховного Суду, а лише зазначив на тотожність предмету та підстав позову.

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 13 липня 2023 року, з урахуванням ухвали Печерського районного суду м. Києва від 24 жовтня 2023 року про виправлення описки, яке залишене без змін постановою Київського апеляційного суду від 05 червня 2024 року, позов НБУ до ОСОБА_1 , треті особи: Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива», про стягнення заборгованості задоволено.

Стягнено з ОСОБА_1 на користь НБУ заборгованість за кредитним договором від 04 червня 2014 року № 12/09/6 в розмірі 1 803 575 992,63 грн, штраф в розмірі 30 000 грн, судовий збір в розмірі 27 053 639,89 грн.

Судові рішення мотивовані тим, що НБУ виконав взяті на себе зобов`язання відповідно до кредитного договору, перерахувавши обумовлені договором кошти. ОСОБА_1 забезпечені договором поруки зобов`язання по сплаті заборгованості по тілу кредиту, штрафу не виконано, грошових коштів на користь НБУ не перераховано, доказів зворотного не надано. З огляду на викладене, суд першої інстанції стягнув з ОСОБА_1 на користь НБУ заборгованість за кредитним договором та штраф.

Апеляційний суд вказав, що НБУ до суду подано первинні облікові (бухгалтерські) документи: виписку по рахунку, меморіальний ордер № 7000011798 від 04 червня 2014 року про видачу коштів. Заперечуючи щодо розміру заборгованості, заявленого позивачем, відповідач та його представник доказів на його спростування не надали.

Доводи апеляційної скарги про те, що позивачем не було надано та судом не досліджено розпорядження ДКАПЛ, посилання на які міститься в розрахунку заборгованості, наданому позивачем, апеляційний суд оцінив критично, оскільки такі розпорядження не є первинними обліковими (бухгалтерськими) документами, а лише внутрішніми банківськими документами.

Колегія суддів апеляційного суду відхилила доводи апеляційної скарги щодо підвідомчості даного спору судам господарської юрисдикції, та вказала, що оскільки позов у цій справі поданий до внесення до ГПК та ЦПК України змін (15 грудня 2017 року), провадження у справі відкрито також до цих змін, розгляд справи необхідно проводити за правилами цивільного судочинства.

Доводи апеляційної скарги щодо порушення судом першої інстанції норм процесуального права, внаслідок чого відповідач був обмежений у реалізації своїх процесуальних прав, апеляційний суд відхилив та зазначив, що аналіз матеріалів справи свідчить, що про відкриття провадження у цій справі Печерським районним судом м. Києва відповідач ОСОБА_1 був обізнаний з 19 травня 2017 року та до проведення підготовчого судового засідання (01 червня 2023 року) мав достатньо часу (більш ніж 6 років) для реалізації свого процесуального права щодо надання відзиву на позовну заяву та доказів на підтвердження своїх заперечень щодо заявлених вимог.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 08 січня 2024 року заяву про повернення судового збору задоволено частково. Повернуто на рахунок Адвокатського об`єднання «Капітал Партнерс» суму надмірно сплаченого судового збору за подання апеляційної скарги на рішення Печерського районного суду Київської області від 13 липня 2023 року у справі 757/22295/17-ц у розмірі 194 658,84 грн.

Ухвала суду мотивована тим, що ухвалою Київського апеляційного суду від 04 грудня 2023 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Крохмальової Я. Е. залишено без руху, надано строк для сплати судового збору у розмірі 40 580 459,80 грн. Звертаючись до суду із заявою від 08 грудня 2023 року про зменшення судового збору, представник ОСОБА_1 - адвокат Крохмальова Я. Е. обґрунтовувала вимоги заяви фінансовою неспроможністю відповідача сплатити судовий збір у розмірі, визначеному законом, який є надмірним та значно перевищує 5 % річного доходу відповідача. Поряд із цим, до вирішення судом питання за вказаною заявою, 11 грудня 2023 року судовий збір за подання апеляційної скарги на рішення Печерського районного суду м. Києва від 13 липня 2023 року було сплачено у розмірі 40 580 459,80 грн, чим фактично виконано вимоги ухвали Київського апеляційного суду від 04 грудня 2023 року про залишення скарги без руху. Сплативши судовий збір у визначеному законом розмірі, ОСОБА_1 не порушив питання відкликання поданої раніше до суду заяви про зменшення судового збору, що може свідчити про неналежне дотримання принципу добросовісності сторони.

Крім того, колегія суддів зауважила, що положення пункту 1 частини першої статті 7 Закону України «Про судовий збір» передбачають право особи на повернення судового збору саме у випадку внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом, а не ухвалою суду. При вирішенні вказаного питання не має правового значення, ким був оплачений судовий збір, стороною, чи іншою особою в інтересах сторони по справі. З огляду на вказане та з урахуванням вимог пункту 1 частини першої, частини другої статті 7 Закону України «Про судовий збір», колегія суддів частково задовольнила вимоги заяви АО «Капітал Партнерс» та повернення заявнику надмірно сплаченого судового збору в розмірі 194 658,84 грн.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги та доповнень до неї

У червні 2024 року ОСОБА_1 подав касаційну скаргу за підписом представника Крохмальової Я. Е., в якій просив рішення Печерського районного суду м. Києва від 13 липня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 05 червня 2024 року скасувати, ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову, вирішити питання про розподіл судових витрат.

Касаційна скарга мотивована тим, що:

судом не з`ясовано чи включено Фондом гарантування вкладів фізичних осібвимоги НБУ за кредитним договором № 12/09/6 від 04 червня 2014 року до реєстру акцептованих вимог кредиторів, чи відбулось задоволення вимог кредитора в процедурі ліквідації банку за результатами виконання ліквідаційної процедури та затвердження ліквідаційного балансу;

суди не врахували, що відсутні підстави для задоволення позовних вимог, оскільки вимоги НБУ до ПАТ КБ «Фінансова Ініціатива» (як боржника за основним зобов`язанням) та відповідно до відповідача (який виступив поручителем та відповідне таке зобов`язання акцесорним, додатковим) вважаються припиненими в силу закону. З зазначеного питання відсутній висновок Верховного Суду;

на стадії апеляційного провадження НБУ 04 червня 2024 року подало заперечення, до яких приєднано копії листа Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «КБ «Фінансова Ініціатива» від 25 липня 2019 року, заяви про кредиторські вимоги НБУ до ПАТ КБ «Фінансова Ініціатива» від 19 червня 2019 року та електронного повідомлення щодо звірки заборгованості від 29 січня 2019 року № 16. Проте, позивачем не заявлялось клопотання про їх приєднання до матеріалів справи та не заявлялось клопотання про поновлення строку на долучення вказаних документів, як доказів, з обґрунтуванням причин неподання таких доказів у строки, визначені вимогами ЦПК України. Судом апеляційної інстанції в судовому засіданні не ставилось на обговорення питання про приєднання вказаних документів до матеріалів справи, не зазначалось про надходження до суду таких документів, такі документи не досліджувались судом та їм не надавалась оцінка;

суди не перевірили розрахунок заборгованості, не з`ясували вартість предметів іпотеки за забезпечувальними договорами, за результатами реалізації яких позивачем було зменшено розмір заборгованості. У матеріалах справи відсутні документи, які вказані в розрахунку заборгованості (розпорядження ДКАПЛ № 1852-рф, № 1853-рф, № 215-рф, № 2256-рф), на підставі яких відбулось часткове погашення заборгованості. Суди не перевірили на підставі первинних документів розмір заборгованості. Виписка по кредитному договору не може вважатись документом, який підтверджує вимоги банку до відповідача, оскільки зі змісту виписки неможливо перевірити правильність даних відносно розміру заборгованості відповідача по несплаченим відсоткам за користування кредитом, нарахованій пені за несвоєчасне повернення кредиту, відсотків, комісії та відповідно тілу кредиту. З зазначеного питання відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права подібних правовідносинах;

постанова апеляційного суду від 18 квітня 2023 року, якою скасовано ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 29 листопада 2022 року про зупинення провадження справі до ухвалення Великою Палатою Верховного Суду судового рішення у справі № 522/179/16-ц за позовом НБУ до ОСОБА_3 , ПАТ «Імексбанк», третя особа - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, про стягнення заборгованості, прийнята без додержання норм процесуального права. У справі № 522/179/16-ц виключна правова проблема полягала у застосуванні положень Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» у поєднанні з положеннями статті 559 ЦК України щодо моменту визначення шестимісячного строку для пред`явлення кредитором вимоги до поручителя за зобов`язаннями боржника - банку в ліквідації;

щодо ухвали Київського апеляційного суду від 08 січня 2024 року в частині відмови суду у поверненні надмірно сплаченого судового збору відповідач вказав, що 14 грудня 2023 року у зв`язку з ризиком повернення апеляційної скарги з підстав невиконання ухвали суду про залишення без руху від 04 грудня 2023 року, представником відповідача - адвокатом Крохмальовою Я. Е. подано докази сплати судового розміру розмірі 40 580 459,80 грн. Проте, оскільки ухвалою апеляційного суду від 14 грудня 2023 року відповідачу зменшено судовий збір до 194 658,84 грн, суд апеляційної інстанції безпідставно не повернув судовий збір, чим порушив вимоги щодо обов`язковості судового рішення, також принципу правової визначеності щодо легітимного очікування повернення надмірно сплаченого судового збору внаслідок встановлення судом майнового стану апелянта та зменшення на цій підставі розміру судового збору.

Аналіз змісту касаційної скарги свідчить про те, що ухвала Київського апеляційного суду від 08 січня 2024 року оскаржується в частині відмови суду у поверненні надмірно сплаченого судового збору, тому в іншій частині не оскаржується та в касаційному порядку не переглядається.

У липні 2024 року ОСОБА_1 подав доповнення до касаційної скарги за підписом представника Крохмальової Я. Е., в яких просить рішення Печерського районного суду м. Києва від 13 липня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 05 червня 2024 року скасувати, ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову. Зобов`язати Державну казначейську службу України повернути Адвокатському об`єднанню «Капітал Партнере» надмірно сплачений судовий збір у розмірі 40 580 459,80 грн, судові витрати стягнути з позивача.

В доповненнях до касаційної скарги ОСОБА_1 послався на висновок Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2024 року у справі № 522/179/16, відповідно до якого необхідною умовою для задоволення вимог кредитора неплатоспроможного банку є акцептування його вимог Уповноваженою особою Фонду на ліквідацію такого неплатоспроможного банку, а також їх затвердження Фондом, оскільки у протилежному випадку такі вимоги вважатимуться погашеними та не підлягатимуть задоволенню. Судом не з`ясовано чи включено Фондом вимоги НБУ за кредитним договором № 12/09/6 від 04 червня 2014 року до реєстру акцептованих вимог кредиторів та в якому обсязі.

Позиція інших учасників справи

У липні 2024 року НБУ подало відзив на касаційну скаргу за підписом представника Перетятька С. М. , в якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, оскаржені судові рішення - без змін.

Відзив на касаційну скаргу мотивований тим, що законом не визначено та не передбачено конкретного способу повідомлення кредитора про акцептування його вимог. Фонд безпосередньо підтверджував акцептування кредиторських вимог НБУ в судових засіданнях суду першої інстанції (усно і в письмових поясненнях), у суду не було обов`язку досліджувати додаткові докази на підтвердження акцептування. Твердження ОСОБА_1 про не дослідження судами факту акцептування кредиторських вимог НБУ направлені на переоцінку касаційним судом доказів та обставин, які в повній мірі досліджені судами. Посилання відповідача на те, що суди не врахували висновки Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2024 року у справі №522/179/16 в частині обов`язкового акцептування вимог кредитора, є безпідставними, оскільки на момент розгляду справи № 757/22295/17-ц вказані висновки не існували. В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 також не заперечував щодо факту акцептування Фондом кредиторських вимог НБУ, а зазначав про це, лише в судовому засіданні та поданих поясненнях в переддень судового засідання. Твердження відповідача про порушення НБУ вимог законодавства в частині подання доказів, є хибним. Банківська виписка з особового рахунку клієнта банку є документом, який підтверджує проведення банком касових операцій, за умови зазначення в ній інформації про проведення банком таких операцій, сум і дат операцій та заповнення обов`язкових реквізитів. Доводи касаційної скарги про те, що судами не було досліджено розпорядження ДКАПЛ, посилання на які містяться в розрахунку заборгованості, наданому НБУ, спростовуються висновками постанови апеляційного суду. Заперечуючи щодо розміру заборгованості, заявленого позивачем, відповідач та його представник доказів на його спростування не надали. На сьогодні сформувалась стала судова практика, відповідно до якої чітко вказано, що у спорах кредитних спорах документами, які підтверджують розмір заборгованості є первинні бухгалтерські документи і банківська виписка, зокрема, відноситься до таких первинних бухгалтерських документів.

У липні 2024 року Фонд гарантування вкладів фізичних осіб подав відзив на касаційну скаргу за підписом представника Кустової Т. В. , в якому просить оскаржені судові рішення залишити без змін.

Відзив на касаційну скаргу мотивований тим, що відповідач в суді першої та апеляційної інстанціях та в апеляційній скарзі взагалі не ставив під сумнів акцептування Уповноваженою особою Фонду кредиторських вимог позивача по кредитному договору. Посилання представника ОСОБА_1 у своїй касаційній скарзі на неврахування судами позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 12 червня 2024 року у справі № 522/179/16-ц, є безпідставними, адже матеріали справи містять підтвердження акцептування кредиторських вимог НБУ. Право на стягнення з поручителя заборгованості шляхом звернення до суду з позовом (квітень 2017 року) було реалізоване НБУ до затвердження ліквідаційного балансу боржника, тому завершення процедури ліквідації останнього не свідчить про припинення зобов`язання поручителя. Доводи касаційної скарги про те, що судами не було досліджено розпорядження ДКАПЛ, посилання на які містяться розрахунку заборгованості, наданому НБУ, спростовуються висновками постанови апеляційного суду. Матеріали справи містять достатньо доказів (кредитний договір та додаткові угоди до нього, договір поруки, первинні фінансові документи (меморіальний ордер), оборотно-сальдові відомості, розрахунок заборгованості), надавши оцінку яким, суд першої інстанції зробив правильний висновок щодо підтвердження заявленого позивачем розміру заборгованості та не спростування його відповідачем.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 20 червня 2024 року клопотання ОСОБА_1 про зменшення розміру судового збору задоволено. Зменшено ОСОБА_1 розмір судового збору до 44 060,42 грн за подання касаційної скарги на рішення Печерського районного суду м. Києва від 13 липня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 05 червня 2024 року. Касаційну скаргу залишено без руху, встановлено строк для усунення недоліків.

Ухвалою Верховного Суду від 26 червня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано справу з суду першої інстанції. Задоволено частково клопотання ОСОБА_1 про зупинення виконання рішення Печерського районного суду м. Києва від 13 липня 2023 року та постанови Київського апеляційного суду від 05 червня 2024 року. Зупинено виконання рішення Печерського районного суду м. Києва від 13 липня 2023 року до закінчення його перегляду у касаційному порядку. У задоволенні клопотання ОСОБА_1 про зупинення виконання постанови Київського апеляційного суду від 05 червня 2024 року відмовлено.

У липні 2024 року матеріали справи № 757/22295/17-ц надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 06 листопада 2024 року клопотання ОСОБА_1 , яке підписане представником Крохмальовою Я. Е. , про поновлення строку на подання доповнень до касаційної скарги задоволено. Поновлено ОСОБА_1 строк на подання доповнень до касаційної скарги на рішення Печерського районного суду м. Києва від 13 липня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 05 червня 2024 року. У задоволенні клопотань Національного банку України, яке підписано представником Перетятьком С. М., Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, яке підписано представником Кустовою Т. В., про розгляд справи з повідомленням та викликом сторін відмовлено. Справу призначено до судового розгляду.

Ухвалою Верховного Суду від 11 грудня 2024 року у задоволенні клопотань ОСОБА_1 , які підписані представником Крохмальовою Я. Е., про відкладення судового засідання та виклик учасників справи у судове засідання відмовлено.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 26 червня 2024 рокузазначено, що касаційна скарга містить передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України підстави для відкриття касаційного провадження (суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 18 січня 2022 року у справі № 910/17048/17, від 03 червня 2019 року у справі № 910/10679/18, від 06 вересня 2023 року у справі № 200/14169/15-ц, від 16 вересня 2020 року у справі № 200/5647/18, відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах та судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 ЦПК України).

Фактичні обставини

Суди встановили, що 04 червня 2014 року між НБУ та ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива»укладений кредитний договір № 12/09/6.

Відповідно до пункту 1.1 кредитного договору кредитор надає позичальнику кредит на суму 2 000 000 000,00 грн на строк з 04 червня 2014 року до 30 грудня 2016 року (включно) шляхом збільшення ліміту за відкритою кредитною лінією відповідно до кредитного договору від 16 лютого 2009 року № 12/09.

Процентна ставка за користування кредитом не підлягає коригуванню, її розмір встановлюється на рівні подвійної облікової ставки НБУ та становить 14,25 % річних (облікова ставка Національного банку України станом на 04 червня 2014 року становить 9,5%).

Відповідно до пункту 1.4 кредитного договору позичальник нараховує та сплачує нараховані проценти за користування кредитом щомісячно в останній робочий день поточного місяця та одночасно з кінцевим строком погашення кредиту.

Пунктом 2.1.1 кредитного договору передбачено, що після підписання цього кредитного договору, кредитор зобов`язується перерахувати на рахунок позичальника № НОМЕР_1 , код позичальника 380054, код за ЄДРПОУ 33299878 кошти відповідно до пункту 1.1 цього кредитного договору.

Національний банк України у відповідності до пункту 2.1.1 кредитного договору виконав взяті на себе зобов`язання, перерахувавши обумовлені говором кошти.

З метою забезпечення виконання зобов`язань позичальника за кредитним договором 04 червня 2014 року між НБУ та ОСОБА_1 укладений договір поруки № 12/09/6/П, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Літвіновим А. В. за реєстровим номером 811.

Відповідно до пункту 1 договору поруки, поручитель зобов`язується перед банком відповідати за належне виконання позичальником всіх своїх зобов`язань, що випливають (а також випливатимуть в майбутньому) з кредитного договору від 04 червня 2014 року № 12/09/6, укладеного між банком та позичальником, згідно з яким позичальник зобов`язується повернути кредитні кошти у сумі 2 000 000 000,00 грн до 30 грудня 2016 року, враховуючі всі додаткові договори (угоди), що будуть укладені у майбутньому до кредитного договору, в тому числі щодо суми зобов`язань, строків їх виконання, розміру процентів, комісій та їх умов тощо.

Пунктом 4 договору поруки передбачено, що при невиконанні позичальником зобов`язань, поручитель здійснює погашення заборгованості за кредитом, нараховані проценти, штрафні санкції, неустойки (пені, штрафи) за несвоєчасне виконання позичальником своїх зобов`язань за кредитним договором, а також відшкодовує втрати та збитки за неналежне виконання умов основного зобов`язання за першою вимогою банку протягом 7 (семи) календарних днів з дня направлення банком поручителю письмової заяви про невиконання позичальником своїх зобов`язань по кредитному договору.

Відповідно до пункту 14 договору поруки, сторони цього договору погодили, що з укладанням цього договору сторони досягли згоди з усіх його істотних умов, що наведені у цьому договорі.

26 січня 2017 року НБУ надіслано ОСОБА_1 письмову вимогу від 26 січня 2017 року № 18-0013/6084 про невиконання позичальником своїх зобов`язань по кредитному договору.

Відповідно до пункту 7 договору поруки, письмові повідомлення, направлені позивачем відповідачу на належну адресу для листування, вважаються такими, що отримані відповідачем протягом 3 робочих днів з дати направлення без будь-яких додаткових доказів їх отримання відповідачем.

ОСОБА_1 забезпечені договором поруки зобов`язання по сплаті заборгованості по тілу кредиту, штрафу не виконано, грошових коштів на користь НБУ не перераховано.

Позиція Верховного Суду

Щодо суті позову

Касаційний суд відхиляє аргументи касаційної скарги в цій частині з таких підстав.

Для приватного права апріорі властивою є така засада, як розумність. Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року у справі № 554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20).

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду (див, зокрема, постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року у справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23)).

Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 березня 2023 року в справі № 753/8671/21 (провадження № 61-550св22), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21 (провадження № 61-20968 сво 21))

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).

Спосіб захисту порушеного права повинен бути таким, що найефективніше захищає або відновляє порушене право позивача, тобто повинен бути належним. Належний спосіб захисту повинен гарантувати особі повне відновлення порушеного права та/або можливість отримання нею відповідного відшкодування (див. пункт 8.54 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 січня 2022 року всправі № 910/10784/16 (провадження № 12-30гс21)).

Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року в справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23), постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі № 607/20787/19 (провадження № 61-11625сво22)).

Однією з підстав виникнення зобов`язання є договір (пункт 1 частини другої статті 11 ЦК України).

Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, примусове виконання обов`язку в натурі (пункт 5 частини другої статті 16 ЦК України).

Договір як універсальний регулятор приватних відносин, покликаний забезпечити їх регулювання та має бути направлений на встановлення, зміну або припинення приватних прав та обов`язків (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 лютого 2023 року в справі № 465/5980/17 (провадження № 61-1178св20)).

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

У статті 629 ЦК України закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов`язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов`язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов`язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду) (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17 (провадження № 61-30435сво18)).

Тлумачення правочину - це з`ясування змісту дійсного одностороннього правочину чи договору (двостороннього або багатостороннього правочину), з тексту якого неможливо встановити справжню волю сторони (сторін). З урахуванням принципу тлумачення favor contractus (тлумачення договору на користь дійсності) сумніви щодо дійсності, чинності та виконуваності договору (правочину) повинні тлумачитися судом на користь його дійсності, чинності та виконуваності (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року у справі № 753/8945/19 (провадження № 61-8829сво21)).

Як передбачено частиною першою статті 637 ЦК України тлумачення умов договору здійснюється відповідно до статті 213 ЦК України. У частинах третій та четвертій статті 213 ЦК України визначаються загальні способи, що застосовуватимуться при тлумаченні, які втілюються в трьох рівнях тлумачення. Перший рівень тлумачення здійснюється за допомогою однакових для всього змісту правочину значень слів і понять, а також загальноприйнятих у відповідній сфері відносин значення термінів. Другим рівнем тлумачення (у разі, якщо за першого підходу не вдалося витлумачити зміст правочину) є порівняння різних частин правочину як між собою, так і зі змістом правочину в цілому, а також з намірами сторін, які вони виражали при вчиненні правочину, а також з чого вони виходили при його виконанні. Третім рівнем тлумачення (при безрезультативності перших двох) є врахування: (а) мети правочину, (б) змісту попередніх переговорів, (в) усталеної практики відносин між сторонами (якщо сторони перебували раніше в правовідносинах між собою), (г) звичаїв ділового обороту; (ґ) подальшої поведінки сторін; (д) тексту типового договору; (е) інших обставин, що мають істотне значення. Таким чином, тлумаченню підлягає зміст правочину або його частина за правилами, встановленими статтею 213 ЦК України (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2018 року у справі № 753/11000/14-ц (провадження № 61-11сво17), постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року в справі № 753/8945/19 (провадження № 61-8829сво21)).

Відповідно до частини першої статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником.

У статті 554 ЦК України встановлено, що у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

У справі, що переглядається:

у квітні 2017 року НБУ звернувся з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. В обґрунтування позову вказав, що 04 червня 2014 року між НБУ та ПАТ «КБ «Фінансова Ініціатива» укладений кредитний договір № 12/09/6. З метою забезпечення виконання зобов`язань позичальника за кредитним договором 04 червня 2014 року між НБУ та ОСОБА_1 укладений договір поруки №12/09/6/П. На підставі постанови Правління Національного банку України від 23 червня 2015 року № 408 «Про віднесення ПАТ «КБ «Фінансова Ініціатива» до категорії неплатоспроможних», виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 23 червня 2015 року № 121 «Про запровадження з 24 червня 2015 року тимчасової адміністрації у ПАТ «КБ «Фінансова Ініціатива» та призначення уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію в ПАТ «КБ «Фінансова Ініціатива». Відповідачем забезпечені договором поруки зобов`язання зі сплати заборгованості за тілом кредиту, штрафу не виконано. Просив стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за тілом кредиту, що становить 1 803 545 992,63 грн та штраф у розмірі 30 000 грн;

суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, при задоволенні позову вказав, що НБУ виконав взяті на себе зобов`язання відповідно до кредитного договору, перерахувавши обумовлені договором кошти. 26 січня 2017 року НБУ надіслано відповідачу письмову вимогу № 18-0013/6084 про невиконання позичальником своїх зобов`язань за кредитним договором. ОСОБА_1 забезпечені договором поруки зобов`язання зі сплати заборгованості за тілом кредиту, штрафу не виконано, грошових коштів на користь НБУ не перераховано. Позивачем на підтвердження наявної заборгованості перед НБУ були надані первинні фінансові документи (меморіальний ордер), оборотно-сальдові відомості, розрахунок заборгованості, надавши оцінку яким у сукупності, суди зробили правильний висновок щодо підтвердження заявленого позивачем розміру заборгованості. Відповідач на спростування розрахунку заборгованості не надав власного розрахунку та доказів, що підтверджують повернення грошових коштів у розмірі та на умовах, визначених договором. З огляду на викладене, суди зробили обґрунтований висновок про стягнення з ОСОБА_1 на користь НБУ заборгованості за тілом кредиту та штрафу. З урахуванням викладеного, доводи касаційної скарги про те, що виписка за рахунком не може вважатись документом, який підтверджує вимоги банку до відповідача, є безпідставними.

Доводи відповідача зводяться до переоцінки доказів та незгоди з висновками судів щодо встановлених обставин справи, проте повноваження суду касаційної інстанції стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду у вигляді переоцінки доказів та встановлення нових обставин, які не були встановлені судами першої та апеляційної інстанцій.

Щодо аргументів касаційної скарги, викладених в доповненнях до неї, щодо необхідності врахування у спірних правовідносинах висновку Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2024 року у справі № 522/179/16, відповідно до якого необхідною умовою для задоволення вимог кредитора неплатоспроможного банку є акцептування його вимог Уповноваженою особою Фонду на ліквідацію такого неплатоспроможного банку, а також їх затвердження Фондом, оскільки у протилежному випадку такі вимоги вважатимуться погашеними та не підлягатимуть задоволенню, колегія суддів зазначає таке.

Учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами (частина перша статті 44 ЦПК України).

Процесуальному праву притаманний принцип процесуальної доброї совісті. Проявом принципу процесуальної доброї совісті є те, що особа (зокрема, позивач) навряд чи може висувати твердження несумісні з тією позицією, яка зайнята нею в судовому процесі, що вже відбувся. Принцип процесуальної доброї совісті навряд чи має толерувати непостійність учасників процесу, а навпаки покликаний забезпечити послідовну поведінку учасників спору. Адже суд не є місцем для «безцеремонної процесуальної гри». Правопорядок не може допускати ситуації, за яких особа наполягає в різних судових процесах на правдивості протилежних одне одному тверджень задля просування власних інтересів (див., постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 травня 2024 року в справі № 229/7156/19 (провадження № 61-4283св24), постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 04 листопада 2024 року в справі № 532/1550/23 (провадження № 61-4145сво24)).

Основною засадою (принципом) цивільного судочинства є, зокрема, змагальність сторін та диспозитивність (пункт 4 та 5 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона (див. пункт 21 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19)).

Диспозитивність - один з базових принципів судочинства, керуючись яким, позивач самостійно вирішує, які позовні вимоги заявляти. Суд позбавлений можливості формулювати позовні вимоги замість позивача. Якщо особою заявляється належна позовна вимога, яка може її ефективно захистити, суди не повинні відмовляти у її задоволенні виключно з формальних міркувань. Така відмова призведе до необхідності особи повторно звертатись до суду за захистом своїх прав (які при цьому могли бути ефективно захищені), що невиправдано затягне вирішення справи по суті (див. пункт 118 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 грудня 2022 року в справі № 914/2350/18 (914/608/20) (провадження № 12-83гс21)).

Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву (частина друга статті 174 ЦПК України).

Відзив повинен містити заперечення (за наявності) щодо наведених позивачем обставин та правових підстав позову, з якими відповідач не погоджується, із посиланням на відповідні докази та норми права (пункт 5 частини третьої статті 178 ЦПК України).

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (частина перша статті 367 ЦПК України).

Аналіз матеріалів справи свідчить, що:

у квітні 2017 року НБУ звернулось з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором;

04 травня 2017 року ухвалою Печерського районного суду м. Києва відкрито провадження у справі, копію якої ОСОБА_1 отримав 19 травня 2017 року (т. 1, а. с. 87, 94);

05 листопада 2020 року до суду надійшло клопотання представника відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_6 , про відкладення розгляду справи, в якому зазначено, що представник відповідача має намір брати участь у розгляді справи та користуватися всіма правами відповідача, в тому числі висловлювати свої заперечення проти заяв, клопотань, доводів та міркувань позивача. Вказане клопотання було задоволено протокольною ухвалою суду від 12 листопада 2020 року, у справі оголошено перерву у зв`язку з неявкою відповідача (т. 2, а. с. 36-38, 58);

ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 01 червня 2023 року закрито підготовче провадження у справі;

відповідач ОСОБА_1 (його представники) з 19 травня 2017 року по 01 червня 2023 року мав достатньо часу для реалізації свого процесуального права щодо надання відзиву на позовну заяву та доказів на підтвердження своїх заперечень щодо заявлених вимог. Проте, ні відзиву, ні будь-яких інших заяв, в яких було б викладено доводи щодо невключення Фондом гарантування вкладів фізичних осіб вимоги НБУ за кредитним договором № 12/09/6 від 04 червня 2014 року до реєстру акцептованих вимог кредиторів, відповідач суду не подав;

рішенням Печерського районного суду м. Києва від 13 липня 2023 року позов НБУ було задоволено;

не погодившись з вказаним рішенням ОСОБА_1 через представника Крохмальову Я. Е. подав апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції, доводами якої було порушення судом першої інстанції норм процесуального права (порушення правил юрисдикції). Просив провадження у справі закрити (т. 4, а. с. 225-229);

у жовтні 2023 року ОСОБА_1 через представника Крохмальову Я. Е. подав доповнення до апеляційної скарги, доповнивши доводи апеляційної скарги наступним: у матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази на підтвердження розміру заборгованості; виписки за особовими рахунками не є первинними документами; суд першої інстанції за відсутності належного повідомлення відповідача закрив провадження у справі, обмеживши процесуальні права відповідача, які можливо заявити виключно на стадії підготовчого провадження; 13 липня 2023 року суд відмовив у задоволенні клопотання відповідача про відкладення розгляду справи у зв`язку з його перебуванням на лікарняному (т. 5, а. с. 63-68);

під час апеляційного розгляду справи ОСОБА_1 через представника Крохмальову Я. Е. подав письмові додаткові пояснення, датовані 30 травня 2024 року, в яких зазначив про те, що необхідною умовою для задоволення вимог кредитора неплатоспроможного банку є визнання та акцептування його вимог уповноваженою особою Фонду на ліквідацію такого неплатоспроможного банку, а також їх затвердження Фондом, а матеріали справи не містять доказів включення ПАТ «КБ «Фінансова Ініціатива» як боржника за основним зобов`язання до реєстру акцептованих вимог (т. 6, а. с. 154-158);

05 червня 2024 року судом апеляційної інстанції під час розгляду справи було зауважено, що апеляційний суд переглядає справу в межах доводів апеляційної скарги та уточнень до неї, які подані у визначені цивільним процесуальним законом строки. На запитання суду представник відповідача пояснила, що додаткові пояснення - це письмовий виклад обставин, які представник відповідача бажає озвучити в судовому засіданні. В судових дебатах представник позивача підтримала доводи, викладені в апеляційній скарзі, доповненнях до неї та озвучених нею у судовому засіданні поясненнях (т. 6, а. с. 180-181);

cуд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги;

таким чином, твердження касаційної скарги про те, що суди залишили поза увагою, що необхідною умовою для задоволення вимог кредитора неплатоспроможного банку є акцептування його вимог Уповноваженою особою Фонду на ліквідацію такого неплатоспроможного банку, а також їх затвердження Фондом, оскільки у протилежному випадку такі вимоги вважатимуться погашеними та не підлягатимуть задоволенню, є необґрунтованим, оскільки вказані доводи не були викладені відповідачем у заявах по суті справи, тому не можуть бути прийняті судом касаційної інстанції.

Тому оскаржені судові рішення по суті спору ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України).

Правило про те, що «не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань» стосується випадків, коли такі недоліки не призводять до порушення основних засад (принципів) цивільного судочинства (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року в справі № 522/18010/18 (провадження № 61-13667сво21)).

Щодо заперечень на постанову апеляційного суду від 18 квітня 2023 року

Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги в цій частині.

Складовою правової визначеності є передбачуваність застосування норм процесуального законодавства.

Європейський суд з прав людини зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, а й щодо національних судів (DIYA 97 v. UKRAINE, №19164/04, § 47, ЄСПЛ, від 21 жовтня 2010 року).

Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру (пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).

Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Європейський суд з прав людини зауважив, що розумність тривалості провадження повинна оцінюватись з урахуванням обставин справи та таких критеріїв як складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також важливості спору для заявника (FRYDLENDER v. FRANCE, № 30979/96, § 43, ЄСПЛ, від 20 червня 2000 року).

У постанові Верховного Суду України 07 жовтня 2015 року у справі № 6-1367цс15 зазначено, що «зупинення провадження у справі - це тимчасове припинення судом вчинення процесуальних дій під час судового розгляду із визначених у законі об`єктивних підстав, які перешкоджають подальшому розгляду справи і щодо яких неможливо передбачити їх усунення. Межі зупинення провадження у справі не повинні призводити до зменшення розумного строку розгляду справи».

У постанові Верховного Суду України від 01 лютого 2017 року в справі № 6-1957цс16 зазначено, що «межі зупинення провадження у справі не повинні призводити до зменшення розумного строку розгляду справи. Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та11 до Конвенції», визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Розумність тривалості судового розгляду має визначатися з огляду на обставини справи та наступні критерії: складність справи, поведінка заявника та компетентних органів, а також важливість предмета позову для заявника у справі».

Відповідно до пункту 10 частини першої статті 252 ЦПК України суд може за заявою учасника справи, а також з власної ініціативи зупинити провадження в справі у випадку, зокрема, перегляду судового рішення у подібних правовідносинах (у іншій справі) у касаційному порядку палатою, об`єднаною палатою, Великою Палатою Верховного Суду.

В постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 лютого 2024 року у справі № 755/9500/15-ц (провадження № 61-13490св23) зазначено, що «статтею 252 ЦПК України передбачено право, а не обов`язок суду зупинити провадження у справі до перегляду судового рішення у подібних правовідносинах (у іншій справі) у касаційному порядку палатою, об`єднаною палатою, Великою Палатою Верховного Суду (пункт 10 частини першої цієї статті)».

Отже, з`ясувавши повно та всебічно обставини, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень щодо можливості зупинення провадження у справі, належним чином мотивувавши прийняте рішення, суд апеляційної інстанції зробив обгрунтований висновок про скасування ухвали суду першої інстанції.

Щодо ухвали апеляційного суду від 08 січня 2024 року щодо відмови суду у поверненні надмірно сплаченого судового збору

Судові витрати складаються, зокрема, з судового збору (частина перша статті 133 ЦПК України).

Судові витрати несе сторона, яка ініціює судовий процес чи окрему дію у межах судового розгляду справи.

Відповідно до частини першої статті 42 ЦПК України у справах позовного провадження учасниками справи є сторони, треті особи. Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач (частина перша статті 48 ЦПК України).

Представники сторін є лише учасниками судового процесу (§ 2 глави 4 розділу І ЦПК України).

Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом (частина друга статті 133 ЦПК України).

Згідно з пунктом 1 частини першої, частиною другою статті 7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду у разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом. У випадках, установлених пунктом 1 частини першої цієї статті, судовий збір повертається в розмірі переплаченої суми; в інших випадках, установлених частиною першою цієї статті, - повністю.

Судові витрати несе учасник справи, зокрема, сторона, яка має право на повернення цих витрат за наявності підстав, встановлених законом.

Європейський суд з прав людини зауважив, що внутрішньодержавним судам при застосуванні процесуальних норм належить уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до скасування процесуальних вимог, встановлених законом (SHISHKOV v. RUSSIA, № 26746/05, § 110, ЄСПЛ, від 20 лютого 2014 року).

Аналіз матеріалів справи свідчить, що:

ухвалою Київського апеляційного суду від 04 грудня 2023 року відмовлено в задоволенні заяви представника ОСОБА_1 - адвоката Крохмальової Я. Е. про зменшення розміру судового збору. Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Крохмальової Я. Е. на рішення Печерського районного суду міста Києва від 13 липня 2023 року залишено без руху. Апеляційний суд визначив суму судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 40 580 459,80 грн (27 053 639,89 грн (розмір судового збору, який підлягав сплаті при поданні позовної заяви) х 150 %). Відмовивши у задоволенні клопотання представника відповідача про зменшення розміру судового збору, апеляційний суд вказав, що наведені заявником доводи та надані докази не є достатніми для того, щоб зробити висновок про неможливість сплати відповідачем судового збору за подання апеляційної скарги або свідчать про відсутність коштів для сплати судового збору, оскільки з наданих з доказів неможливо повністю встановити його майновий стан;

08 грудня 2023 року до апеляційного суду надійшло клопотання ОСОБА_1 про зменшення розміру судового збору (т. 5, а. с. 207-211);

11 грудня 2023 року ОСОБА_1 сплатив судовий збір на виконання ухвали Київського апеляційного суду від 04 грудня 2023 року, платник: Адвокатське об`єднання «Капітал Партнерс», призначення платежу: за апеляційною скаргою ОСОБА_1 (т. 6, а. с. 35,36);

ухвалою Київського апеляційного суду від 14 грудня 2023 року клопотання представника ОСОБА_1 - адвоката Крохмальової Я. Е. про зменшення судового збору задоволено. Зменшено ОСОБА_1 розмір судового збору за подання апеляційної скарги на рішення Печерського районного суду м. Києва від 13 липня 2023 року до 194 658,84 грн. Продовжено ОСОБА_1 строк для усунення недоліків апеляційної скарги;

15 грудня 2023 року до апеляційного суду надійшло клопотання ОСОБА_1 про усунення недоліків апеляційної скарги, визначених в ухвалі Київського апеляційного суду від 14 грудня 2023 року, до якого додано платіжну інструкцію № 127 від 14 грудня 2023 року про сплату судового збору у розмірі 194 658,84 грн (т. 6, а. с. 38,39);

20 грудня 2023 року до апеляційного суду надійшло клопотання представника відповідача ОСОБА_1 - Крохмальова Я. Е. про повернення надміру сплаченого судового збору у розмірі 40 580 459,80 грн, в якій представник відповідача просив повернути АО «Капітал Партнерс» надмірно сплачений судовий збір у розмірі 40 580 459,80 грн (т. 6, а. с. 50-51);

відмовляючи у поверненні судового збору у розмірі 40 580 459,80 грн апеляційний суд вказав, що, звертаючись до суду із заявою від 08 грудня 2023 року про зменшення судового збору, представник ОСОБА_1 - адвокат Крохмальова Я. Е. обґрунтовувала вимоги заяви фінансовою неспроможністю відповідача сплатити судовий збір у розмірі, визначеному законом, який є надмірним та значно перевищує 5 % річного доходу відповідача. Проте, до вирішення судом питання за вказаною заявою, 11 грудня 2023 року судовий збір за подання апеляційної скарги на рішення Печерського районного суду м. Києва від 13 липня 2023 року було сплачено у розмірі 40 580 459,80 грн, чим фактично виконано вимоги ухвали Київського апеляційного суду від 04 грудня 2023 року про залишення скарги без руху. Сплативши судовий збір у визначеному законом розмірі, ОСОБА_1 не порушив питання відкликання поданої раніше до суду заяви про зменшення судового збору, що може свідчити про неналежне дотримання принципу добросовісності сторони;

судові витрати несе учасник справи, зокрема, сторона, яка має право на повернення цих витрат за наявності підстав, встановлених законом;

суд апеляційної інстанції при відмові у поверненні надмірно сплаченого судового збору залишив поза увагою, що відповідач ОСОБА_1 не звертався із заявою про повернення на свою користь надмірно сплаченого судового збору, заяву було подано його представником Крохмальовою Я. Е. , в якій остання просила повернути судовий збір АО «Капітал Партнерс», а не стороні у справі - відповідачу ОСОБА_1 , тому підстави для задоволення заяви відсутні.

Оскільки суд апеляційної інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні заяви про повернення судового збору у розмірі 40 580 459,80 грн, проте помилився щодо мотивів такої відмови, ухвалу апеляційного суду в оскарженій частині слід змінити, виклавши її мотиви в редакції цієї постанови.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги, з урахуванням меж касаційного перегляду, не дають підстави для висновку, що рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права. Ухвала апеляційного суду в оскарженій частині постановлена з частковим порушеннями норм процесуального права. У зв`язку з цим, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити частково, рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду залишити без змін, ухвалу суду апеляційної інстанції в оскарженій частині змінити, виклавши її мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

Оскільки рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду підлягають залишенню без змін, ухвала апеляційного суду в оскарженій частині зміні, але щодо мотивів, судові витрати, понесені на сплату судового збору за подання касаційної скарги, покладаються на особу, яка її подала.

Щодо клопотань НБУ та ОСОБА_1 .

У відзиві на касаційну скаргу НБУ виклав клопотання за підписом представника Перетятька С. М. про закриття касаційного провадження на підставі пунктів 4 та 5 частини першої статті 396 ЦПК України, оскільки вказані відповідачем підстави касаційного оскарження не отримали підтвердження після відкриття касаційного провадження.

З урахування результатів розгляду касаційної скарги ОСОБА_1 узадоволенні клопотання про закриття касаційного провадження слід відмовити.

У жовтні 2024 року ОСОБА_1 подав клопотання за підписом представника Крохмальової Я. Е. про закриття провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України. Відповідач вважав, що виникнення правовідносин за договором поруки обумовлено наявністю спору між НБУ та ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива» з приводу наданого стабілізаційного кредиту для підтримки ліквідності ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива», тому спір у цій справі є господарським.

У жовтні 2024 року НБУ подав заперечення на клопотання про закриття провадження у справі за підписом представника Перетятька С. М .

Однією з підстав закриття провадження у справі є те, що справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства (пункт 1 частини першої статті 255 ЦПК України).

Оскільки НБУ звернулося з позовом у цій справі у квітні 2017 року, тобто до набрання чинності Законом України від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», спір у цій справі підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, а підстави для закриття провадження у справі відсутні.

Щодо зупинення виконання рішення суду першої інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 26 червня 2024 року зупинено виконання рішення Печерського районного суду м. Києва від 13 липня 2023 року до закінчення його перегляду у касаційному порядку.

Оскільки рішення Печерського районного суду м. Києва від 13 липня 2023 року залишено без змін, наявні підстави для поновлення його виконання.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні клопотання Національного Банку України, яке подане представником Перетятьком Сергієм Миколайовичем, про закриття касаційного провадження відмовити.

У задоволенні клопотання ОСОБА_1 , яке подане представником Крохмальовою Яною Едуардівною, про закриття провадження у справі відмовити.

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником Крохмальовою Яною Едуардівною , задовольнити частково.

Рішення Печерського районного суду м. Києва від 13 липня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 05 червня 2024 року залишити без змін.

Ухвалу Київського апеляційного суду від 08 січня 2024 року в частині відмови в задоволенні заяви про повернення судового збору у розмірі 40 580 459,80 грн змінити, виклавши її мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

Поновити виконання рішення Печерського районного суду м. Києва від 13 липня 2023 року.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Д. А. Гудима

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

П. І. Пархоменко