Постанова

від 22.01.2025 по справі 757/5467/21-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 січня 2025 року

м. Київ

справа № 757/5467/21

провадження № 61-15004св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Гулька Б. І. (суддя-доповідач), Коломієць Г. В., Лідовця Р. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Вінг Девелопмент»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 18 вересня 2024 року у складі колегії суддів: Шкоріної О. І., Поливач Л. Д., Стрижеуса А. М.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Вінг Девелопмент» (далі - ТОВ «Вінг Девелопмент») про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.

Позовна заява мотивована тим, що з 01 жовтня 2018 року вона працювала на посаді директора з кадрових питань ТОВ «Вінг Девелопмент».

Позивачка зазначала, що 17 грудня 2019 року вона на ім`я директора ТОВ «Вінг Девелопмент» написала заяву про надання їй щорічної основної відпустки з 18 грудня 2019 року по 09 січня 2020 року, яку було задоволено та видано наказ від 17 грудня 2019 року про надання їй відпустки. Разом з цим, цього самого дня директором товариства - ОСОБА_2 в усному порядку їй було повідомлено, що вона звільнена, а на посаду, яку вона займала, прийшла інша людина.

10 січня 2020 року, тобто після закінчення відпустки, вона прибула до товариства, але до робочого місця її не було допущено, наказ про звільнення не надано, належним чином оформлену трудову книжку з відміткою про прийняття та звільнення з посади, а також довідку про роботу і заробітну плату також не було видано. У подальшому вона неодноразово зверталася засобами телефонного зв`язку та електронної пошти до товариства з метою отримання пояснень щодо недопуску її до робочого місця та надання документів, які підтверджують її звільнення, проте жодних відповідей від відповідача вона так і не отримала.

Лише 23 грудня 2020 року на адресу її представника надійшла відповідь на адвокатський запит із належним чином завіреними документами від ТОВ «Вінг Девелопмент», зокрема, наказом товариства від 09 січня 2020 року № 03-к про припинення трудового договору з ініціативи працівника на підставі статті 38 КЗпП України.

Позивачка вважала своє звільнення незаконним, оскільки заяву про звільнення за власним бажанням вона ТОВ «Вінг Девелопмент» не подавала.

Відповідно до статті 235 КЗпП України у разі звільнення працівника без законної підстави працівник повинен бути поновлений на роботі з одночасною виплатою йому середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу, розрахованого відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок № 100). Вказувала, що розмір її середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу становить 121 674 грн.

Крім того, у зв`язку з незаконними діями відповідача їй було завдано моральної шкоди, яка полягала у тому, що були втрачені нормальні життєві зв`язки, що вимагало від неї додаткових зусиль для організації свого життя. Розмір завданої моральної шкоди позивачка оцінювала у сумі 12 тис. грн.

Посилаючись на вищевказані обставини, виходячи з незаконності свого звільнення та необхідності захисту порушених трудових прав, ОСОБА_1 просила суд:

- поновити її на посаді директора з кадрових питань ТОВ «Вінг Девелопмент»;

- стягнути з товариства на її користь середній заробіток за весь час вимушеного прогулу, а саме з 09 січня 2020 року по 06 січня 2021 року, у сумі 121 674 грн;

- стягнути з товариства на її користь на відшкодування завданої моральної шкоди 12 тис. грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 09 лютого 2023 року у складі судді Григоренко І. В. у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення районного суду мотивовано тим, що заява позивачки від 17 грудня 2019 року на ім`я Генерального менеджера проєкту ОСОБА_3 містила вимогу про її звільнення, у ній не було зазначено іншого підприємства або організації, що підтверджується змістом вказаної заяви.

Отже, ОСОБА_1 подала заяву про звільнення із займаної посади на підставі статті 38 КЗпП України, що надавало підстави та зобов`язувало роботодавця провести її звільнення на таку вимогу.

На виконання вимог КЗпП України, відповідач з метою недопущення порушення прав працівника, передбачених Конституцією України, порушення вимог Конвенції Міжнародної організації праці № 105 про скасування примусової праці, ратифікованої Законом України від 05 жовтня 2000 року № 2021-III «Про ратифікацію Конвенції Міжнародної організації праці № 105 про скасування примусової праці», видав наказ, яким ОСОБА_1 звільнено з роботи 09 січня 2020 року на підставі статті 38 КЗпП України.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу, то такі позовні вимоги є похідними від позовних вимог про поновлення позивачки на роботі, тому вказані позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Крім того, судом установлено, що на виконання припису Головного управління Держпраці у Київській області про усунення виявлених порушень від 31 липня 2020 року № КВ 752/2000/АВ/П ТОВ «Вінг Девелопмент» було здійснено донарахування ОСОБА_1 належних їй до виплати сум за час затримки по день фактичного розрахунку.

Правові підстави для відшкодування моральної шкоди відсутні, оскільки суд не встановив порушень роботодавцем законних прав позивачки.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 18 вересня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Рішення Печерського районного суду м. Києва від 09 лютого 2023 року змінено, викладено його мотивувальну частину у редакції цієї постанови. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що згідно з наказу ТОВ «Вінг Девелопмент» від 09 січня 2020 року № 03-0000000104 підставою для звільнення ОСОБА_1 з посади директора з кадрових питань на підставі статті 38 КЗпП України (розірвання трудового договору з ініціативи працівника) зазначена заява останньої.

Водночас, ОСОБА_1 , як на підставу своїх позовних вимог, посилалася на те, що вона заяву про звільнення з посади директора з кадрових питань ТОВ «Вінг Девелопмент» за власним бажанням не подавала та наміру звільнятися вона не мала.

Представником відповідача до суду надані дві заяви ОСОБА_1 , датовані 17 грудня 2019 року. Заява від імені ОСОБА_1 , датована 17 грудня 2019 року та адресована директору ТОВ «Вінг Девелопмент», про надання відпустки, не містить вимоги позивачки про звільнення її за власним бажанням.

Інша заява ОСОБА_1 , датована 17 грудня 2019 року, адресована Генеральному менеджеру проєкту ОСОБА_3 , а не директору ТОВ «Вінг Девелопмент», в якому працювала ОСОБА_1 , містить прохання позивачки надати їй щорічну відпустку з 18 грудня 2019 року по 09 січня 2020 року, з послідуючим звільненням.

З листа директора Товариства з обмеженою діяльністю «Експлуатаційна компанія «Сервіс» (далі - ТОВ «Е.К. «Сервіс») ОСОБА_3 від 22 грудня 2020 року вбачається, що ТОВ «Е.К. «Сервіс» та ТОВ «Вінг Девелопмент» є різними юридичними особами.

Таким чином, у заяві ОСОБА_1 , адресованій директору ТОВ «Вінг Девелопмент», відсутнє волевиявлення позивачки на звільнення за власним бажанням, а інша заява, адресована Генеральному менеджеру проєкта ОСОБА_3 , не свідчить, що вона була подана директору товариства, у трудових відносинах з яким ОСОБА_1 перебувала.

Зазначеного суд першої інстанції не врахував та дійшов помилкового висновку, що подана ОСОБА_1 на ім`я Генерального менеджера проєкту ОСОБА_3 заява, яка містила її вимогу про звільнення, була адресована саме директору ТОВ «Вінг Девелопмент» і була достатньою підставою для видання директором ТОВ «Вінг Девелопмент» ОСОБА_2 наказу про звільнення ОСОБА_1 за власним бажанням.

За таких обставин вимоги ОСОБА_1 щодо незаконності її звільнення за власним бажанням є обґрунтованими.

Разом з тим, ОСОБА_1 звернулася до суду з позовними вимогами про поновлення на роботі з пропуском місячного строку, передбаченого частиною першої статті 233 КЗпП України.

Судом установлено, що ОСОБА_1 перебувала у відпустці з 18 грудня 2019 року по 09 січня 2020 року, що підтверджується наказом товариства від 17 грудня 2019 року № ВД000000012-0000000104, який підписаний директором товариства ОСОБА_2

09 січня 2020 року ТОВ «Вінг Девелопмент» видано наказ № 03-к-0000000104 про припинення трудового договору із ОСОБА_1 .

Належних та допустимих доказів на підтвердження вручення ОСОБА_1 наказу про звільнення в день звільнення представником відповідача не надано. Сам факт направлення відповідачем 13 лютого 2020 року на адресу місця проживання ОСОБА_1 копії наказу про звільнення не дає підстав вважати її врученою позивачці, оскільки доказів на підтвердження цього факту представником відповідача не надано. ОСОБА_1 отримання копії вказаного наказу заперечує.

Разом з тим, у позовній заяві ОСОБА_1 зазначала, що копію наказу ТОВ «Вінг Девелопмент» вона отримала через свого представника 23 грудня 2020 року. До суду з позовом позивачка звернулася 28 січня 2021 року (дата відправлення позовної заяви через Укрпошту), що свідчить про пропуск встановленого законом місячного строку звернення до суду з позовом про поновлення на роботі. Питання про поновлення строку звернення до суду позивачкою не заявлено. У відзиві на позовну заяву представник відповідача зазначав про пропуск ОСОБА_1 місячного строку для звернення до суду з позовом про поновлення на роботі.

Отже, пропуск ОСОБА_1 строку на звернення до суду з позовом про поновлення на роботі є самостійною підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.

Оскільки вимога позивачки про стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу є похідною від вирішення вимоги про поновлення на роботі, а вимога ОСОБА_1 про поновлення на роботі задоволенню не підлягає через пропуск встановленого законом строку на звернення до суду, підстави для задоволення позовної вимоги про стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу відсутні.

Висновок суду першої інстанції про недоведеність ОСОБА_1 вимоги про відшкодування моральної шкоди є обґрунтованими та законними.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржуване судове рішення апеляційного суду скасувати й ухвалити нове рішення, яким її позов задовольнити.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 грудня 2024 року клопотання ОСОБА_1 про поновлення строку на касаційне оскарження судового рішення задоволено. Поновлено ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження постанови Київського апеляційного суду від 18 вересня 2024 року. Відкрито касаційне провадження у вищевказаній справі та витребувано її матеріали з Печерського районного суду м. Києва. Підставами касаційного оскарження зазначено пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України.

У грудні 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 січня 2025 року справу за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «Вінг Девелопмент» про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди, за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 18 вересня 2024 рокупризначено до судового розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що апеляційний суд дійшов помилкового висновку про пропуск нею місячного строку на звернення до суду з позовними вимогами про поновлення на роботі, передбаченого частиною першою статті 233 КЗпП України. Апеляційний суд не врахував, що 06 січня 2021 року нею було подано до Печерського районного суду м. Києва позовну заяву до ТОВ «Вінг Девелопмент» про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди. Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 18 січня 2021 року у справі № 757/1591/21 вказану позовну заяву залишено без руху та надано строк для усунення її недоліків, а саме необхідно було сплати судовий збір за вимоги про відшкодування моральної шкоди та стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу. 27 січня 2021 року на виконання вимог вищевказаної ухвали районного суду від 18 січня 2021 року у справі № 757/1591/21 нею було сплачено судовий збір, що підтверджується відповідними квитанціями, а 28 січня 2021 року направлено до суду заяву про усунення недоліків позовної заяви, у додаток до якої було додано копію позовної заяви з доказами сплати судового збору.

05 лютого 2021 року ухвалою Печерського районного суду м. Києва її заяву про усунення недоліків від 28 січня 2021 року розглянуто та відкрито провадження справі, проте вже з присвоєнням іншого номеру справи, а саме № 757/5467/21. Проте, частиною третьою статті 185 ЦПК України визначено, якщо позивач відповідно до ухвали суду у встановлений строк виконає вимоги, визначені статтями 175 і 177 цього Кодексу, сплатить суму судового збору, позовна заява вважається поданою в день первісного її подання до суду. Якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві. Таким чином, її позовна заява до ТОВ «Вінг Девелопмент» про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди була подана у строк, визначений частиною першою статті 233 КЗпП України. Отже, апеляційний суд не врахував, що Печерським районним судом м. Києва замість розгляду заяви про усунення недоліків від 28 січня 2021 року та відкриття провадження у справі № 757/1591/21, яка була подана нею на виконання вимог ухвали Печерського районного суду м. Києва від 18 січня 2021 року у справі № 757/1591/21, прийнято її та зареєстровано як нову позовну заяву, відкривши провадження у справі з присвоєнням номеру судової справи № 757/5467/21.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У грудні 2024 року до Верховного Суду надійшов відзив ТОВ «Вінг Девелопмент» на касаційну скаргу ОСОБА_1 , в якому зазначено, що підстави для відкриття касаційного провадження у цій справі були відсутні, так як наведені у касаційній скарзі постанови Верховного Суду щодо застосування норма права у подібних правовідносинах не суперечать правовим висновкам апеляційного суду у цій справі. Апеляційним судом застосовані норми права, а саме положення статті 233 КЗпП України, з урахуванням правових висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду, тому підстав для касаційного оскарження прийнятої апеляційним судом постанови у позивачки не має. У зв`язку з наведеним, товариство просить закрити касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 з підстав, передбачених пунктом 4 частини першої статті 396 ЦПК України.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

З 01 жовтня 2018 року на підставі наказу (розпорядження) від 28 вересня 2018 року № 193553-0000000104 ОСОБА_1 було прийнято на посаду директора з кадрових питань ТОВ «Вінг Девелопмент».

17 грудня 2019 року ОСОБА_1 на ім`я директора ТОВ «Вінг Девелопмент» ОСОБА_2 написала заяву про надання їй щорічної відпустки з 18 грудня 2019 року по 09 січня 2020 року, тривалістю 20 календарних днів.

17 грудня 2019 року ОСОБА_1 на ім`я Генерального менеджера проєкту ОСОБА_3 написала заяву про надання їй щорічної відпустки з 18 грудня 2019 року по 09 січня 2020 року, тривалістю 20 календарних днів, з послідуючим звільненням.

Наказом ТОВ «Вінг Девелопмент» від 09 січня 2020 року № 03-к-0000000104 ОСОБА_1 звільнено з посади директора з кадрових питань на підставі статті 38 КЗпП України - розірвання трудового договору з ініціативи працівника.

Листом від 13 лютого 2020 року № 11 ОСОБА_1 направлено копію наказу про звільнення від 09 січня 2020 року № 03-к-0000000104. Крім того, ОСОБА_1 запропоновано надати власноруч написану заяву про звільнення на ім`я директора підприємства, надати особову справу та повідомити реквізити для зарахування нарахованих виплат, у випадку їх не отримання.

Також судом установлено, що Головним управлінням Держпраці у Київській області за зверненням ОСОБА_1 щодо можливого порушення законодавства про працю було проведено інспекційне відвідування ТОВ «Вінг Девелопмент», за результатами якого було складено припис про усунення виявлених порушень від 31 липня 2020 року № КВ 752/2000/АП/П. Зобов`язано відповідача усунути відповідні порушення щодо здійснення з позивачкою розрахунку та виплати сум за час затримки по день фактичного розрахунку; проведення виплат всіх сум, що належать працівникові від підприємства у день звільнення.

На виконання припису про усунення виявлених порушень від 31 липня 2020 року № КВ 752/2000/АП/П ТОВ «Вінг Девелопмент» було здійснено донарахування ОСОБА_1 належних їй до виплати сум за час затримки по день фактичного розрахунку, про що також повідомлено позивачку.

У відзиві на позовну заяву представник відповідача зазначив про пропуск ОСОБА_1 місячного строку для звернення до суду з позовом про поновлення на роботі, передбаченого частиною першою статті 233 КЗпП України (а. с. 55-58).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню частково.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувана постанова апеляційного суду не відповідає.

Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Частиною другою статті 2 КЗпП України передбачено, що працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є, зокрема, розірвання трудового договору з ініціативи працівника.

Згідно з частиною першою статті 38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною з інвалідністю; догляд за хворим членом сім`ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.

Для припинення трудового договору з підстав, передбачених частиною першою статті 38 КЗпП України, необхідне волевиявлення працівника, яке має бути чітким, добровільним і вираженим у письмовій формі.

Апеляційний суд, частково задовольняючи апеляційну скаргу ОСОБА_1 та змінюючи мотиви рішення районного суду, дійшов висновку, що звільнення позивачки є незаконним, оскільки заяву про звільнення за власним бажанням вона ТОВ «Вінг Девелопмент», з яким безпосередньо перебувала у трудових відносинах, не подавала, а тому у вказаного товариства не було підстав для видання наказу про її звільнення за власним бажанням. Проте, ОСОБА_1 пропущено місячний строк на звернення до суду з позовними вимогами про поновлення на роботі, передбаченого частиною першою статті 233 КЗпП України, так як наказ про звільнення вона отримала через свого представника 23 грудня 2020 року, а з позовом до суду звернулася 28 січня 2021 року і клопотання про поновлення цього строку нею не заявлено. Тоді як, представник відповідача у відзиві на позовну заяву зазначав про пропуск ОСОБА_1 місячного строку для звернення до суду з позовом про поновлення на роботі.

Верховний Суд з такими висновками апеляційного суду частково не погоджується.

Відповідно до частини першої статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній на момент звернення позивачки до суду) працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Встановлені статтею 233 КЗпП України строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. У кожному випадку суд зобов`язаний перевірити і обговорити причини пропуску цих строків, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити порушений строк.

Передбачений статтею 233 КЗпП України місячний строк поширюється на всі випадки звільнення незалежно від підстав припинення трудового договору.

Згідно з вимогами статті 234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки.

У статті 234 КЗпП України не наведено переліку поважних причин для поновлення строку звернення з заявою про вирішення спору, оскільки їх поважність має визначається в кожному випадку, залежно від конкретних обставин. Поважними причинами пропуску строку, встановленого в частині першій статті 233 КЗпП України, мають кваліфікуватися ті, які об`єктивно перешкоджали чи створювали труднощі для своєчасного звернення до суду та підтверджені належними доказами.

В абзаці 1 пункту 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» судам роз`яснено, що встановлені статтями 228, 223 КЗпП України строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. У кожному випадку суд зобов`язаний перевірити і обговорити причини пропуску цих строків, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити порушений строк. Передбачений статті 233 КЗпП України місячний строк поширюється на всі випадки звільнення незалежно від підстав припинення трудового договору.

Оскільки строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін, тому у кожному випадку суд зобов`язаний перевірити і обговорити причини пропуску цих строків, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити порушений строк. Указана судова практика є незмінною.

У зв`язку з викладеним та нормативним регулюванням спірних правовідносин Верховний Суд вважає помилковим висновок апеляційного суду про те, що ОСОБА_1 не заявила про поновлення їй строку на звернення до суду з цим трудовим спором, так як ураховуючи відповідну заяву відповідача й досліджуючи як цю заяву, так і доводи ОСОБА_1 , апеляційний суд не був позбавлений можливості дослідити питання пропуску позивачкою строку для звернення до суду.

Строк для звернення до суду за вирішенням трудового спору обчислюється з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення його права, норма статті 233 КЗпП України деталізує це правило стосовно випадків звільнення працівника. У такому разі строк обчислюється з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки: в залежності від того, яка з цих подій відбулася раніше.

Отже, для встановлення початку перебігу строку у справах про звільнення визначальними є такі юридично значимі обставини, як вручення копії наказу про звільнення або день видачі трудової книжки. Тобто для такої категорії трудових спорів встановлено спеціальне правило обрахунку початку строку виникнення права на звернення до суду, відмінне від загального правила, за яким виникнення цього права пов`язується з моментом, коли працівник дізнався або за всіма обставинами повинен був дізнатися про порушення свого права.

Строки звернення працівника до суду за вирішенням трудового спору є складовою механізму реалізації права на судовий захист та однією із основних гарантій забезпечення прав і свобод учасників трудових правовідносин.

Перевірка дотримання вимог закону щодо строків звернення до суду за вирішенням трудового спору здійснюється судом за принципом «ex officio», незалежно від того, чи заявляє відповідач про пропуск позивачем строку звернення до суду, на відміну від застосування позовної давності при вирішені судом цивільного спору, коли застосування позовної давності судом здійснюється тільки за заявою сторони у спорі.

Подібний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 02 грудня 2020 року у справі № 751/1198/18 (провадження № 61-5845св19), від 03 жовтня 2022 року у справі № 204/1724/20 (провадження № 61-18714св20).

Відмовляючи у задоволені позову ОСОБА_1 через пропуск нею місячного строку, який є незначним, на звернення до суду з позовними вимогами про поновлення на роботі, передбаченого частиною першою статті 233 КЗпП України, апеляційний суд не дослідив усіх обставин справи, не врахував, що 06 січня 2021 року ОСОБА_1 було подано до Печерського районного суду м. Києва позовну заяву до ТОВ «Вінг Девелопмент» про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди. Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 18 січня 2021 року у справі № 757/1591/21 вказану позовну заяву залишено без руху та надано строк для усунення її недоліків, а саме необхідно було сплати судовий збір за вимоги про відшкодування моральної шкоди та стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу. 27 січня 2021 року на виконання вимог вищевказаної ухвали районного суду від 18 січня 2021 року у справі № 757/1591/21 ОСОБА_1 було сплачено судовий збір, що підтверджується відповідними квитанціями.

28 січня 2021 року ОСОБА_1 направлено до суду заяву про усунення недоліків позовної заяви, у додаток до якої було додано копію позовної заяви з доказами сплати судового збору. Тобто нею не подавалося нового позову.

Проте, 05 лютого 2021 року ухвалою Печерського районного суду м. Києва її заяву про усунення недоліків від 28 січня 2021 року розглянуто та відкрито провадження справі, проте вже з присвоєнням іншого номеру справи, а саме № 757/5467/21.

Водночас, частиною третьою статті 185 ЦПК України визначено, якщо позивач відповідно до ухвали суду у встановлений строк виконає вимоги, визначені статтями 175 і 177 цього Кодексу, сплатить суму судового збору, позовна заява вважається поданою в день первісного її подання до суду. Якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві.

Отже, апеляційний суд належним чином не дослідив доводів ОСОБА_1 про поважність причин пропуску нею місячного строку на звернення до суду з позовними вимогами про поновлення на роботі, передбаченого частиною першою статті 233 КЗпП України.

Крім того, апеляційний суд не врахував, що Законом України від 30 березня 2020 року № 540-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» КЗпП України доповнено главою XIX Прикінцеві положення такого змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».

Верховний Суд у постанові від 11 грудня 2023 року у справі № 947/8885/21 (провадження № 61-7480сво22) дійшов висновку, що запровадження на всій території України карантину законодавець визначив безумовною правовою підставою для продовження строків, визначених статтею 233 КЗпП України, на строк дії такого карантину.

Такий висновок викладено і в постановах Верхового Суду від 03 серпня 2023 року у справі № 280/6779/22 (провадження № К/990/17641/23), від 02 серпня 2023 року у справі № 380/17776/22 (провадження № К/990/9109/23), від 25 квітня 2023 року у справі № 380/15245/22 (провадження № К/990/5056/23), від 19 січня 2023 року у справі № 460/17052/21 (провадження № К/990/30421/22), від 21 червня 2023 року у справі № 212/5018/20 (провадження № 61-2744св23).

Отже, строк звернення з цим позовом, заявленим у лютому 2021 року, тобто під час карантину, який був введений з 20 березня 2020 року та продовжувався до 30 червня 2023 року, не сплив.

Зазначені вище обставини свідчать про неповне встановлення судом апеляційної інстанції фактичних обставин, які мають істотне значення для правильного вирішення справи, порушення норм процесуального права, а тому постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до цього суду.

Згідно з вимогами частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до пунктів 1, 3 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

У задоволенні клопотання ТОВ «Вінг Девелопмент» про закриття касаційного провадження у справі слід відмовити, оскільки для цього відсутні правові підстави.

Щодо судових витрат

Згідно із частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки касаційний суд дійшов висновку про передачу справи на розгляд суду апеляційної інстанції, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у судах апеляційної та касаційної інстанцій немає.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «Вінг Девелопмент» про закриття касаційного провадження відмовити.

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного суду від 18 вересня 2024 рокускасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. Ю. Гулейков

Б. І. Гулько

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець