Постанова

від 18.09.2024 по справі 757/5467/21-ц

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 вересня 2024 року місто Київ

справа № 757/5467/21-ц

провадження № 22-ц/824/12325/2024

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача - Шкоріної О.І., суддів - Поливач Л.Д., Стрижеуса А.М., за участю секретаря судового засідання - Височанської Н.В.

сторони:

позивач - ОСОБА_1

відповідач - ТОВ «ВІНГ ДЕВЕЛОПМЕНТ»

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1

на рішення Печерського районного суду м. Києва від 9 лютого 2023 року, ухвалене у складі судді Григоренко І.В., -

В С Т А Н О В И В:

У лютому 2021 року позивачка ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до відповідача, в якому просила поновити її на посаді директора з кадрових питань товариства; стягнути з товариства на її користь середньомісячний заробіток за час вимушеного прогулу з 9 січня 2020 року по 6 січня 2021 року в сумі 121 674 грн.; стягнути з товариства на її користь 12 000 грн. моральної шкоди.

Позов обґрунтовано тим, що позивач працювала на посаді директора з кадрових питань товариства «ВІНГ ДЕВЕЛОПМЕНТ» з 1 жовтня 2018 року.

17 грудня 2020 року позивачка на ім`я директора написала заяву про надання їй щорічної основної відпустки з 18 грудня 2019 року по 9 січня 2020 року. Того ж дня, 17 грудня 2019 року директором ОСОБА_2 , в усному порядку її було повідомлено, що її звільнено з займаної посади, а на її посаду прийшла інша людина.

10 січня 2020 року після закінчення відпустки, позивачка прибула до товариства, але до робочого місця вона не була допущена, наказ про звільнення їй надано не було, не було видано належним чином оформлену трудову книжку з відміткою про прийняття та звільнення з посади, а також довідку про роботу та заробітну плату.

23 грудня 2020 року на адресу представника позивача надійшла відповідь на адвокатський запит, із належним чином завіреними документами від ТОВ «ВІНГ ДЕВЕЛОПМЕНТ», а саме наказом № 03-к про припинення трудового договору на підставі ст.38 КЗпП України.

Вважає звільнення незаконним, оскільки заяву про звільнення за власним бажанням вона роботодавцю не подавала.

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 9 лютого 2023 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити. В апеляційній скарзі зазначає про те, що рішення ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права та з порушенням норм процесуального права.

Зокрема, зазначає, що судом не враховано положення ст.38 КЗпП України, не з'ясовано дійсні обставини справи, а саме відсутність у позивача волевиявлення на звільнення за власним бажанням. Судом першої інстанції не прийнято до уваги подані документи, якими підтверджується факт не проведення розрахунку з позивачем, з огляду на що суд помилково дійшов висновку щодо належного розрахунку.

У відзиві на апеляційну скаргу представник ТОВ «ВІНГ ДЕВЕЛОПМЕНТ» просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_1 в повному обсязі, рішення суду першої інстанції залишити без змін.

У судовому засіданні ОСОБА_1 та її представник адвокат Гжимайло Б.В. апеляційну скаргу підтримали і просили її задовольнити

Представник відповідача ОСОБА_3 проти доводів апеляційної скарги заперечувала і просила рішення суду першої інстанції як законне і обґрунтоване залишити без змін.

Заслухавши доповідь судді Шкоріної О.І., вислухавши пояснення осіб, які з`явилися в судове засідання, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого у справі рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції дійшов наступного.

Судом установлено, що з 1 жовтня 2018 року на підставі наказу (розпорядження) № 193553-0000000104 від 28 вересня 2018 року ОСОБА_1 було прийнято на посаду директора з кадрових питань ТОВ «ВІНГ ДЕВЕЛОПМЕНТ».

17 грудня 2019 року ОСОБА_1 на ім'я директора ТОВ «ВІНГ ДЕВЕЛОПМЕНТ» ОСОБА_2 написала заяву про надання щорічної відпустки з 18 грудня 2019 року по 9 січня 2020 року тривалістю 20 календарних днів.

17 грудня 2019 року ОСОБА_1 на ім'я генерального менеджера проєкту ОСОБА_4 написала заяву про надання щорічної відпустки з 18 грудня 2019 року по 9 січня 2020 року тривалістю 20 календарних днів, з послідуючим звільненням.

Наказом ТОВ «ВІНГ ДЕВЕЛОПМЕНТ» № 03-к-0000000104 від 9 січня 2020 року ОСОБА_1 звільнено з посади директора з кадрових питань на підставі ст.38 КЗпП України - розірвання трудового договору з ініціативи працівника.

Листом № 11 від 13 лютого 2020 року ОСОБА_1 направлено копію наказу про звільнення № 03-к-0000000104 від 9 січня 2020 року. Крім того, ОСОБА_1 запропоновано надати власноруч написану заяву про звільнення на ім'я директора підприємства, надати особову справу та повідомити реквізити для зарахування нарахованих виплат, у випадку їх не отримання.

Також установлено, що Головним управлінням Держпраці у Київській області за зверненням ОСОБА_1 щодо можливого порушення законодавства про працю було проведено інспекційне відвідування ТОВ «ВІНГ ДЕВЕЛОПМЕНТ», за результатами якого було складено припис про усунення виявлених порушень № КВ 752/2000/АП/П від 31 липня 2020 року, яким зобов`язано відповідача усунути відповідні порушення щодо здійснення з позивачем розрахунку та виплати сум за час затримки по день фактичного розрахунку; проведення виплат всіх сум, що належать працівникові від підприємства у день звільнення.

На підставі припису про усунення виявлених порушень № КВ 752/2000/АП/П від 31 липня 2020 року ТОВ «ВІНГ ДЕВЕЛОПМЕНТ» було здійснено донарахування ОСОБА_1 належних їй виплат за час затримки по день фактичного розрахунку, про що також повідомлено позивача.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_1 подала заяву про звільнення із займаної посади на підставі ст.38 КЗпП України, що надавало підстави та зобов`язувало відповідача провести її звільнення на таку вимогу, як це передбачено ст.38 КЗпП України.

Заява позивача від 17 грудня 2019 року на ім`я Генерального менеджера проєкту ОСОБА_4 містила вимогу про її звільнення, в ній не було зазначено іншого підприємства або організації, що підтверджується змістом вказаної заяви.

В свою чергу, на виконання вимог КЗпП України, відповідач, з метою недопущення порушення прав працівника, передбачених Конституцією України, порушення вимог Конвенції про скасування примусової праці видав наказ, яким ОСОБА_1 звільнено 9 січня 2020 року з посади на підставі ст.38 КЗпП України.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача середнього заробітку за час вимушеного прогулу, то оскільки ці позовні вимоги є похідними від позовних вимог про поновлення позивача на роботі, вказані позовні вимоги не підлягають задоволенню.

На підставі припису про усунення виявлених порушень від 31 липня 2020 року ТОВ «ВІНГ ДЕВЕЛОПМЕНТ» було здійснено донарахування ОСОБА_1 належних їй виплат за час затримки по день фактичного розрахунку.

Правові підстави для відшкодування моральної шкоди відсутні, оскільки суд не встановив порушень роботодавцем законних прав позивача.

Проте, з такими висновками суду першої інстанції повністю погодитись не можна, виходячи з наступного.

Відповідно до ст.43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Відповідно до п.4 ч1 ст.36 КЗпП України підставами припинення трудового договору, зокрема, є розірвання трудового договору з ініціативи працівника.

Згідно з ч.1 ст.38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною з інвалідністю; догляд за хворим членом сім`ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.

Для припинення трудового договору з підстави, передбаченої ч.1 ст.38 КЗпП України, необхідне волевиявлення працівника, яке має бути чітким, добровільним і вираженим у письмовій формі.

Як убачається з наказу № 03-0000000104 від 9 січня 2020 року підставою для звільнення ОСОБА_1 з посади директора кадрових питань на підставі ст.38 КЗпП (розірвання трудового договору з ініціативи працівника) зазначена заява.

ОСОБА_1 як на підставу позовних вимог посилалась на те, що вона заяву про звільнення з посади директора з кадрових питань ТОВ «ВІНГ ДЕВЕЛОПМЕНТ» за власним бажанням не подавала, звільнятись не збиралася.

Представником відповідача до суду надані дві заяви ОСОБА_1 , датовані 17 грудня 2019 року.

Надана представником відповідача заява від імені ОСОБА_1 , датована 17 грудня 2019 року та адресована директору ТОВ «ВІНГ ДЕВЕЛОПМЕНТ», про надання позивачеві відпустки, не містить вимоги позивача на звільнення за власним бажанням.

Інша заява ОСОБА_1 , датована 17 грудня 2019 року, адресована Генеральному менеджеру проєкту ОСОБА_4 , а не директору товариства, в якому працювала ОСОБА_1 .

З листа директора ТОВ «Експлуатаційна компанія «Сервіс» ОСОБА_4 від 22 грудня 2020 року, вбачається, що ТОВ «Е.К. «Сервіс» та ТОВ «ВІНГ ДЕВЕЛОПМЕНТ» є різними юридичними особами (а.с.18).

Таким чином, в заяві ОСОБА_1 , адресованій директору товариства «ВІНГ ДЕВЕЛОПМЕНТ» відсутнє волевиявлення позивача на звільнення за власним бажанням, інша заява, адресована Генеральному менеджеру проєкта ОСОБА_4 , не свідчить, що вона була подана директору товариства, в трудових відносинах з яким перебувала ОСОБА_1 .

Суд першої інстанції встановлених обставин не врахував і дійшов помилкового висновку, що подана ОСОБА_1 на ім'я Генерального менеджера проєкту ОСОБА_4 заява містила вимогу про звільнення, була адресована саме директору ТОВ «Вінг Девелопмент» і була достатньою підставою для видання директором ТОВ «Вінг Девелопмент» ОСОБА_2 наказу про звільнення ОСОБА_1 за власним бажанням.

За таких обставин колегія суддів вважає вимоги ОСОБА_1 щодо незаконності її звільнення за власним бажанням обґрунтованими.

Разом з тим, колегія суддів дійшла висновку, що ОСОБА_1 з позовними вимогами про поновлення на роботі звернулася до суду з позовом з пропуском встановленого законом строку.

Працівник може звернутись із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався бо повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки (ст.233 КЗпП України).

Дана норма містить вичерпний перелік обставин, з настанням яких починається перебіг зазначеного строку.

Встановлено, що ОСОБА_1 перебувала у відпустці з 18 грудня 2019 року по 9 січня 2020 року, що підтверджується наказом № ВД000000012-0000000104, який складений 17 грудня 2019 року та підписаний директором підприємства ОСОБА_2

9 січня 2020 року виданий наказ № 03-к-0000000104 про припинення трудового договору із ОСОБА_1 ..

Належних та допустимих доказів на підтвердження вручення ОСОБА_1 наказу про звільнення в день звільнення представником відповідача не надано. Сам факт направлення відповідачем 13 лютого 2020 року на адресу місця проживання ОСОБА_1 копії наказу про звільнення не дає підстав вважати її врученою позивачу, оскільки доказів на підтвердження цьому факту представником відповідача не надано. ОСОБА_1 же отримання копії наказу заперечує.

В той же час, в позовній заяві ОСОБА_1 зазначає, що копію наказу ТОВ «Вінг девелопмент» вона отримала через свого представника 23 грудня 2020 року. До суду з позовом позивачка ОСОБА_1 звернулася 28 січня 2021 року (дата відправлення позовної заяви через Укрпошту) (а.с.30), тобто з пропуском встановленого законом місячного строку звернення до суду з позовом про поновлення на роботі. Питання про поновлення строку звернення до суду позивачем не заявлено.

У відзиві на позовну заяву представник відповідача зазначав про пропуск ОСОБА_1 місячного строку для звернення до суду з позовом про поновлення на роботі.

Отже, пропуск позивачкою ОСОБА_1 строку на звернення до суду з позовом про поновлення на роботі є самостійною підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.

Посилання представника позивача на рішення Конституційного суду у справі № 1-5/2012 за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_5 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу від 22 лютого 2012 року, є безпідставним, оскільки предметом розгляду Конституційного Суду України у зазначеній справі не стосувалися встановленого законом строку для звернення до суду з позовом про поновлення на роботі.

Вимоги про стягнення заборгованості по заробітній платі та стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні позивачем у цій справі не заявлені.

Оскільки вимога позивача про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу є похідною від вирішення вимоги про поновлення на роботі, а вимога ОСОБА_1 про поновлення на роботі задоволенню не підлягає через пропуск встановленого законом строку на звернення до суду, підстави для задоволення позовної вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу відсутні.

Висновок суду першої інстанції про недоведеність ОСОБА_1 вимоги про відшкодування моральної шкоди є обґрунтованими та законними.

Враховуючи, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про поновлення на роботі, але помилився щодо мотивів відмови, рішення суду першої інстанції підлягає зміні, з викладенням мотивувальної частині рішення в редакції цієї постанови.

В іншій частині рішення як законне і обґрунтоване підлягає залишенню без змін.

Керуючись ст. ст. 259, 268, 367, 374, 376, 381-384, 390 ЦПК України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Печерського районного суду м. Києва від 9 лютого 2023 року змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

В іншій частині рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Постанова складена 26 вересня 2024 року.

Суддя-доповідач: О.І. Шкоріна

Л.Д. Поливач

Судді:

А.М. Стрижеус