Рішення

від 09.01.2025 по справі 285/5255/24

БОГУНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. ЖИТОМИРА

Справа №285/5255/24

Категорія 17

2-о/295/15/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09.01.2025 року м. Житомир

Богунський районний суд м. Житомира

в складі: головуючого судді Лєдньова Д.М.

при секретарі Желєвої Т.Г.

розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , за участі заінтересованих осіб - Звягельської районної військової адміністрації Житомирської області, Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, про встановлення факту проживання,-

В СТ АН ОВ ИВ :

Заявник ОСОБА_1 звернулась до суду із заявою, в якій зазначила, що протягом певного періоду вона була зареєстрована та проживала в с. Кам`янка Звягельського району Житомирської області.

З 20.11.1984 року ОСОБА_1 була знята з реєстрації, проте продовжила фактичне проживання у відповідному населеному пункту до травня 1988 року.

Заявник зауважує про намір реалізувати права, визначені Законом України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», в тому числі, через отримання посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи, що, у свою чергу, унеможливлюється без підтвердження факту проживання на території радіоактивного забруднення, та просить встановити факт проживання у період з вересня 1984 року по травень 1988 року в с. Кам`янка Звягельського району Житомирської області.

Ухвалами суду від 11.11.2024 року по справі відкрите провадження, залучено до участі по справі як заінтересовану особу Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області.

В судовому засіданні заявник підтримала наведені вимоги. Вказала, що на початку періоду одруження вони із чоловіком проживали в м.Житомирі. З народженням дитини - ОСОБА_2 , 1984 р.н., подружжя прийняло рішення про переїзд дружини із малолітнім сином до її батьків, в с. Кам`янка Звягельського району Житомирської області. Заявник додала, що такий переїзд був пов`язаний із потребами дитини у посиленому догляді, що полегшувалось в умовах оточення її батьків. В листопаді 1986 року повернулась до Житомира, де улаштувалась на роботу.

Інші учасники в судове засідання не з`явились, про час та місце розгляду справи повідомлялись належним чином.

Відповідно до ч. 1 ст. 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Відповідно до частини другої статті 315 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав; чинне законодавство не передбачає іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення такого факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право.

Для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету, для якої необхідне його встановлення. Один і той самий факт для певних осіб і для певної мети може мати юридичне значення, а для інших осіб та іншої мети - ні.

Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов:

- факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету його встановлення;

- встановлення факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов`язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах;

- заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред`явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо);

- чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів.

Аналіз зазначених правових норм свідчить про те, що існують два порядки встановлення фактів, що мають юридичне значення: позасудовий і судовий.

Не можуть розглядатися судами заяви про встановлення фактів належності до осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, до ветеранів чи інвалідів війни, проходження військової служби, перебування на фронті, у партизанських загонах, одержання поранень і контузій при виконанні обов`язків військової служби, про встановлення причин і ступеня втрати працездатності, групи інвалідності та часу її настання, про закінчення учбового закладу і одержання відповідної освіти, одержання урядових нагород. Відмова відповідного органу в установленні такого факту може бути оскаржена заінтересованою особою до суду в порядку, передбаченому законом.

Аналогічний висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 08 листопада 2019 року у справі № 161/853/19, від 18 грудня 2019 року у справі № 370/2598/16-ц та від 18 січня 2024 року у справі № 560/17953/21.

За змістом положень Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» № 796-XII документами, які підтверджують статус громадян, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи та надають право користуватись пільгами, встановленими Законом, є посвідчення "Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС" та "Потерпілий від Чорнобильської катастрофи" (ст. 65 Закону України № 796-XII).

Відповідно до ст. 15 Закону України № 796-XII підставами для визначення статусу учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС є період роботи (служби) у зоні відчуження, що підтверджено відповідними документами.

Підставою для визначення статусу евакуйованих із зони відчуження, відселених і тих, які самостійно переселилися, відповідно достатті 4є довідка про евакуацію, відселення, самостійне переселення.

Підставою для визначення статусу потерпілих від Чорнобильської катастрофи, які проживають або працюють на забруднених територіях, є довідка про період проживання, роботи на цих територіях.

Видача довідок про період роботи (служби) по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, а також на територіях радіоактивного забруднення, про заробітну плату за цей період здійснюється підприємствами, установами та організаціями (військкоматами), а про період проживання на територіях радіоактивного забруднення, евакуацію, відселення, самостійне переселення - органами місцевого самоврядування.

Згідно з п. 2 ст. 11 Закону України № 796-XII до потерпілихвід Чорнобильськоїкатастрофи належать: особи, які постійно проживали на територіях зон безумовного (обов`язкового) та гарантованого добровільного відселення на день аварії або прожили за станом на 1 січня 1993 року на території зони безумовного (обов`язкового) відселення не менше двох років, а на території зони гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років, та відселені або самостійно переселилися з цих територій.

У відповідності до п.6 Порядку видачі посвідченьособам,які постраждаливнаслідок Чорнобильськоїкатастрофи,та іншимкатегоріям громадян,затвердженого постановоюКабінету МіністрівУкраїни від 11 липня 2018 р. № 551, потерпілим від Чорнобильської катастрофи (не віднесеним до категорії 2), які постійно проживали на територіях зон безумовного (обов`язкового) та гарантованого добровільного відселення на день аварії або які станом на 1 січня 1993 р. прожили в зоні безумовного (обов`язкового) відселення не менше двох років, а на території зони гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років та відселені або самостійно переселилися з цих територій, і таким, що постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються у зонах безумовного (обов`язкового) та гарантованого добровільного відселення, за умови, що вони станом на 1 січня 1993 р. прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у зоні безумовного (обов`язкового) відселення не менше двох років, а в зоні гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років, віднесеним до категорії 3, видаються посвідчення Потерпілий від Чорнобильської катастрофи (категорія 3) серії Б зеленого кольору.

Судом встановлено, що с. Кам`янка Звягельського (Ємільчинського) району Житомирської області відноситься до ІІІ категорії гарантованого відселення згідно постанови Кабінету Міністрів України від 23.07.1991 року за № 106.

Повідомленням Звягельської районної військової адміністрації Житомирської області від 06.05.2024 року заявнику відмовлено у видачі довідки встановленого зразка (додаток № 5 постанови від 11 липня 2018 р. № 551) у зв`язку з наявними згідно довідки Рясненського старостинського округу Барашівської сільської ради № 2094 від 02.05.2024 року відомостями про реєстрацію та проживання особи в с. Кам`янка Звягельського району до 20.11.1984 року.

Отже, з наведеного слідує, що пред`явлення вимог про встановлення факту проживання на території радіоактивного забруднення пов`язується заявником з наміром отримати довідку встановленого зразка як документальної підстави видачі посвідчення потерпілого від наслідків Чорнобильської катастрофи, що, у свою чергу, визначатиме обсяг соціальних пільг та гарантій заявника.

У ст. 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» визначено, що місце перебування особи - це адміністративно-територіальна одиниця, на території якої особа проживає строком менше шести місяців на рік; місце проживання -житло, розташоване на території адміністративно-територіальної одиниці, в якому особа проживає, а також спеціалізовані соціальні установи, заклади соціального обслуговування та соціального захисту, військові частини.

Таким чином, місце проживання необхідно відрізняти від місця перебування фізичної особи, тобто того місця, де вона не проживає, а тимчасово знаходиться.

Згідно зі ст. 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Відповідно до ст. 33 Конституції України, кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлені законом. Відповідно до вимог п.15 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 01.11.1996 року «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя», наявність чи відсутність прописки не є визначальною обставиною.

З аналізу наведених норм можна дійти висновку, що законодавець не пов`язує місце проживання особи з місцем реєстрації даної особи, а ототожнює його з місцем проживання особи, яке може знаходитися поза межами його реєстраційного обліку.

Згідно ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Досліджені в судовому за засіданні докази, оцінку яким надано за окремим, а також взаємним сукупним охопленням, підтверджують обставини проживання заявника ОСОБА_1 в період часу з вересня 1984 року по листопад 1986 року, тобто станом на день аварії, в селі Кам`янка Звягельського (колишнього Ємільчинського) району Житомирської області.

Так,зокрема,згідно довідки Рясненського старостинського округу Барашівської сільської ради № 2094 від 02.05.2024 року ОСОБА_1 дійсно проживала з вересня 1984 року по грудень 1986 року разом із сином Щербиною в с. Кам`янка.

За змістом довідки Рясненської сільської ради народних депутатів ОСОБА_2 перебував з вересня 1984 року по травень 1988 року на обліку у фельдшерському пункту с. Кам`янка.

Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_3 підтвердив, що його дружина - ОСОБА_1 , після народження сина переїхала до своїх батьків, де проживала тривалий час.

Суд, керуючись внутрішнім переконанням, приходить до висновку про достатню переконливість таких доказів на підтвердження обставин фактичного проживання особи - ОСОБА_1 , в період часу з вересня 1984 року по листопад 1986 року, тобто станом на день аварії, в селі Кам`янка Звягельського (колишнього Ємільчинського) району Житомирської області.

Судом не отримано доказів на спростування таких відомостей, а тому подана заява про встановлення юридичного факту підлягає до задоволення.

Керуючись ст.ст. 258-273, 315 ЦПК України, суд,

УХВАЛИВ :

Встановити факт постійного проживання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в період часу з вересня 1984 року по листопад 1986 року, тобто станом на день аварії, в селі Кам`янка Звягельського (колишнього Ємільчинського) району Житомирської області.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом 30 днів з дня проголошення рішення до Житомирського апеляційного суду.

Суддя : Д.М.Лєдньов