Рішення

від 21.01.2025 по справі 567/946/23

ОСТРОЗЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа №567/946/23

Провадження №2/567/14/25

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 січня 2025 року м. Острог

Острозький районний суд Рівненської області у складі:

головуючий суддя Венгерчук А.О.

секретар Дем`янчук Н.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу

в с т а н о в и в:

в Острозький районний суд Рівненської області з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу звернувся ОСОБА_1 .

В обґрунтування позову зазначають, що 19.05.2020 ОСОБА_2 позичив у нього 100000 доларів США і зобов`язався їх повернути до 15.07.2021 та сплатити відсотки у розмірі 15% річних, про що дав відповідну розписку.

19.05.2021 відповідачем було сплачено відсотки за користування грошовими коштами у розмірі 15000 доларів США та продовжено дію договору до 19.05.2022, а в подальшому до 19.05.2023 знову із сплатою відсотків.

Зазначаючи про те, що станом на 26.05.2023 кошти повернені не були, відповідач у добровільному порядку відмовляється їх повертати, просить стягнути з нього 100000 доларів США боргу та 15000 доларів США відсотків за користування грошовими коштами.

Ухвалою Острозького районного суду Рівненської області від 29.05.2023 відкрито провадження у справі та призначено судовий розгляд справи в порядку загального позовного провадження, відповідачу було встановлено строк протягом п`ятнадцяти днів з дня отримання ухвали про відкриття провадження для подачі відзиву на позовну заяву та заперечень проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження.

Відповідач позов не визнав, зазначивши, у поданому відзиві, що розписка не є письмовою формою договору та не є документом, що його замінює, вона не містить інформацію, яка сума боргу підлягає поверненню, із неї не випливає, що відповідач зобов`язаний повернути усі спірні кошти. Окрім того, вказуючи на те, що розписка не містить будь-яких ідентифікаційних даних позикодавця, що б могли ідентифікувати особу, якій передали кошти, просить відмовити у задоволенні позову.

Зазначав, що звертаючись із позовом про стягнення з відповідача - ОСОБА_2 боргу в сумі 115 000, 00 доларів США, позивач ОСОБА_1 , наголошував, що 19.05.2020 ОСОБА_2 взяв в борг 100 000 доларів США, які зобов`язався повернути до 15.07.2021 та сплатити відсотки за користування грошовими коштами у розмірі 15% річних, про що дав розписку.

Вказував,що відповідачем19.05.2021були сплаченівідсотки закористування грошовими коштами в сумі 15 000, 00 доларів США, про що було зроблено відмітку у розписці від 19.05.2020. Також сторонами було погоджено продовження строку дії договору позики до 19.05.2022, про що зазначено у розписці. 19.05.2022 відповідачем було сплаченівідсотки закористування грошовимикоштами всумі 15000,00доларів США,про щобуло зробленовідмітку увищевказаній розписці.Також сторонамибуло погоджено продовження строку дії договору позики до 19.05.2023, про що зазначено у розписці.

Зазначав, що розписка не є письмовою формою договору позики та не є документом, що його замінює.

Вважає, що вимоги ОСОБА_1 про повернення 115000 доларів США є безпідставними і задоволенню не підлягають.

В судовому засіданні представник позивача просив позов задоволити на підставі обставин викладених у позовній заяві.

Представник відповідача в судовому засіданні просить відмовити у задоволенні позову, на підставі обставин наведених у відзиві на позов.

Ухвалою від 18.01.2024 провадження у справі зупинено.

Постановою Рівненського апеляційного суду від 28.03.2024 апеляційну скаргу на ухвалу від 18.01.2024 залишено без задоволення.

20.05.2024 провадження по справі відновлено.

Ухвалою від 20.05.2024 закрито підготовче провадження, справу призначено до розгляду по суті.

Ухвалою від 10.09.2024 відмовлено у задоволенні клопотання представника відповідача про призначення судово-економічної експертизи.

Постановою Рівненського апеляційного суду від 03.12.2024, ухвала від 10.09.2024 залишена без змін.

Суд, розглянувши справу за правилами загального позовного провадження, визначивши юридичну природу правовідносин і закон який їх регулює, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши подані письмові докази в їх сукупності та взаємозв`язку, вважає, що позов підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно з статтею 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути зокрема примусове виконання обов`язку в натурі.

Згідно із статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 листопада 2021 року в справі № 359/92/16 (провадження № 61-18300св20) зазначено про те, що «на підтвердження укладення договору позики та його умов, згідно із частиною другою статті 1047 ЦК України, може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Крім того, частиною першою статті 1049 ЦК України встановлено, що за договором позики позичальник зобов`язаний повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором. Отже, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов`язання, має містити умови отримання позичальником в борг грошей із зобов`язанням їх повернення та дати отримання коштів.

Тлумачення статей 1046 та 1047 ЦК України свідчить, що по своїй суті розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видає боржник (позичальник) кредитору (позикодавцю) за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.

У постанові Верховного Суду України від 11 листопада 2015 року у справі № 6-1967цс15 викладено правовий висновок, що на підтвердження укладення договору позики та його умов, згідно із частиною другою статті 1047 ЦК України, може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Крім того, частиною першою статті 1049 ЦК України встановлено, що за договором позики позичальник зобов`язаний повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.

Отже, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов`язання, має містити умови отримання позичальником в борг грошей із зобов`язанням їх повернення та дати отримання коштів.

У частині 3 ст. 545 ЦК України передбачено презумпцію належності виконання обов`язку боржником, оскільки наявність боргового документа в боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку. І навпаки, якщо борговий документ перебуває у кредитора, то це свідчить про неналежне виконання або невиконання боржником його обов`язку. У контексті презумпції належності виконання обов`язку боржником потрібно акцентувати на декількох аспектах: (а) формулювання «наявність боргового документа у боржника» варто розуміти розширено, адже такий документ може перебувати в іншої особи, яка на підставі статті 528 ЦК України виконала зобов`язання; (б) вона є спростовною, якщо кредитор доведе протилежне. Тобто кредитор має можливість доказати той факт, що не зважаючи на «знаходження» в боржника (іншої особи) боргового документа, він не виконав свій обов`язок належно; (в) у частині третій статті 545 ЦК України регулюються як матеріальні, так і процесуальні відносини. Матеріальні втілюються в тому, що наявність боргового документа в боржника (іншої особи) свідчить про належність виконання зобов`язання. У свою чергу, процесуальні відносини проявляються в тому, що презумпція належності виконання розподіляє обов`язки з доказування обставин під час судового спору; (г) частина третя статті 545 ЦК України не охоплює всіх підстав підтвердження виконання зобов`язання, перерахованих у статті 545 ЦК України. Це пов`язано з тим, що і розписка про одержання виконання доводить належність виконання боржником обов`язків, особливо у тих випадках, за яких кредитору не передавався борговий документ. Тобто й наявність у боржника (іншої особи) розписки кредитора про одержання виконання підтверджує належність виконання боржником свого обов`язку».

У частині третій статті 12, частинах першій, п`ятій, шостій статті 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

І з аналізу матеріалів справи, і з дослідженого у судовому засіданні оригіналу розписки вбачається, що 19.05.2020 ОСОБА_2 позичив у ОСОБА_1 100000 доларів США і зобов`язався їх повернути до 15.07.2021 та сплатити відсотки у розмірі 15% річних, про що дав відповідну розписку. 19.05.2021 відповідачем було сплачено відсотки за користування грошовими коштами у розмірі 15000 доларів США та продовжено дію договору до 19.05.2022, а в подальшому до 19.05.2023 знову із сплатою відсотків. Відомості про вказані дії зафіксовано у поданій розписці.

Згідно ч. 1 ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ст.ст.1046, 1047, 1051 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику. Факт передачі грошової суми позичальнику сторонами не оспорювався.

Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов`язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.

Судом встановлено, що 19.05.2020 ОСОБА_2 позичив у ОСОБА_1 100000 доларів США і зобов`язався їх повернути до 15.07.2021 та сплатити відсотки у розмірі 15% річних, про що дав відповідну розписку. Як зазначено у цій розписці 19.05.2021 ОСОБА_2 було сплачено відсотки за користування грошовими коштами у розмірі 15000 доларів США та продовжено дію договору до 19.05.2022, а в подальшому до 19.05.2023 знову зі сплатою відсотків, що підтверджується оригіналом розписки, дослідженої у судовому засіданні.

Зміст розписки, виданої відповідачем, є зрозумілим і не викликає неясностей, у ній натомість чітко вказано суму і відсотки річних.

Наведене свідчить про наявність між сторонами правовідносин, які випливають із договору позики, оскільки наданий позивачем до суду оригінал розписки підтверджує як факт укладення договору позики, так і факт отримання боржником від кредитора певної грошової суми.

Представник відповідача в судовому засіданні, відповідач у поданому відзиві, не заперечував, що боргова розписка від 19.05.2020 складена ним власноручно, клопотань чи доказів щодо спростування зазначеного факту не надходило.

За вимогами ч.ч.1, 2 ст. 545 ЦК України, прийнявши виконання зобов`язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов`язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає.

Відповідно до правового висновку Верховного Суду України в постанові від 18.09.2013 у справі №6-63цс13, письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей. Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.

Доказів того, що позивач неправомірно заволодів цією розпискою, суду не надано.

Отже, наявність у позивача оригіналу боргової розписки свідчить, що зобов`язання відповідача за вищевказаним договором позики від 19.05.2020 не виконано.

За змістом частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У правовідносинах з неналежного виконання грошового зобов`язання права та інтереси кредитора забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Згідно з ч.1 ст.1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

З вказаного вбачається, що позовні вимоги про стягнення з ОСОБА_2 суми боргу за договором позики від 19.05.2020, в розмірі 100000 доларів США, та 15000 доларів США відсотків за користування грошовими коштами, слід задовольнити.

Крім того, на підставі ст. 141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача слід стягнути документально підтверджені витрати по сплаті судового збору.

Керуючись статтями 22, 524, 526, 527, 533, 545, 625, 655, 692, 1046-1048 ЦК України, статтями 5, 12, 13, 142, 211, 258, 263-265, 273 ЦПК України, суд,

у х в а л и в :

позов ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ) до ОСОБА_2 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) про стягнення боргу задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики в розмірі 100000 (сто тисяч)доларів США та 15000 (п`ятнадцять тисяч) доларів США відсотків від суми позики.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 13420 гривень та 536 гривень 80 копійок сплачених за подання заяви про забезпечення позову.

Заходи забезпечення позову зберігають свою дію до набрання законної сили цим судовим рішенням.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Рівненського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 22 січня 2025 року.

Суддя Острозького районного судуВенгерчук А.О.