Постанова

від 23.01.2025 по справі 520/33351/23

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 січня 2025 р. Справа № 520/33351/23Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Макаренко Я.М.,

Суддів: Жигилія С.П. , Любчич Л.В. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційними скаргами Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України та Головного управління Національної поліції в Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 29.02.2024, головуючий суддя І інстанції: Мельников Р.В., м. Харків, по справі № 520/33351/23

за позовом ОСОБА_1

до Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України , Головного управління Національної поліції в Харківській області

про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2023 року ОСОБА_1 (надалі позивач) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України (далі відповідач-1, Департамент), Головного управління Національної поліції в Харківській області (далі відповідач-2, ГУНП в Харківській області, Управління) про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, в якій просив суд:

- визнати протиправними бездіяльність Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення у вигляді індексації грошового забезпечення за період з 07.11.2015 по 19.10.2016 і компенсації за невикористану частину щорічної відпустки за 2015 рік (3 доби) і 2016 рік (30 діб);

- зобов`язати Департамент внутрішньої безпеки Національної поліції України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення у вигляді індексації грошового забезпечення за період з 07.11.2015 по 19.10.2016 і компенсації за невикористану частину щорічної відпустки за 2015 рік (3 доби) і 2016 рік (30 діб);

- визнати протиправними бездіяльність Головного управління Національної поліції в Харківській області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення у вигляді індексації грошового забезпечення з 20.10.2016 по 01.11.2017 р. і компенсації за невикористану частину щорічної відпустки за 2017 рік (16 діб);

- зобов`язати Головне управління Національної поліції в Харківській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення у вигляді індексації грошового забезпечення з 20.10.2016 по 01.11.2017 і компенсації за невикористану частину щорічної відпустки за 2017 рік (16 діб).

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 29.02.2024 по справі №520/33351/23 адміністративний позов ОСОБА_1 до Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України, Головного управління Національної поліції в Харківській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії задоволено частково.

Визнано протиправними бездіяльність Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення у вигляді індексації грошового забезпечення за період з 07.11.2015 по 19.10.2016.

Зобов`язано Департамент внутрішньої безпеки Національної поліції України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення у вигляді індексації грошового забезпечення за період з 07.11.2015 по 19.10.2016.

Визнано протиправними бездіяльність Головного управління національної поліції в Харківській області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення у вигляді індексації грошового забезпечення з 20.10.2016 по 01.11.2017 і компенсації за невикористану частину щорічної відпустки за 2015 рік (3 доби) і 2016 рік (30 діб).

Зобов`язано Головне управління національної поліції в Харківській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення у вигляді індексації грошового забезпечення з 20.10.2016 по 01.11.2017 і компенсації за невикористану частину щорічної відпустки за 2015 рік (3 доби) і 2016 рік (30 діб).

У задоволенні іншої частини позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції в частині щодо нарахування та виплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 07.11.2015 по 19.10.2016, відповідач-1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, просить рішення Харківського окружного адміністративного суду від 29.02.2024 по справі №520/33351/23 скасувати та прийняти нове, яким в цій частині відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .

В обґрунтування вимог апеляційної скарги Департамент посилався на те, що до моменту набрання чинності постановою КМУ від 18.10.2017 №782 про внесення змін до пункту 2 Порядку №1078 у відповідача-1 не було підстав нараховувати позивачу індексацію, оскільки Порядок проведення індексації не містив грошового забезпечення поліцейських, як грошового доходу, який не має разового характеру та підлягає індексації. У зв`язку з чим лише з 01.11.2017 розпочато виплату індексації поліцейських.

ГУНП в Харківській області, також не погодившись із рішенням суду першої інстанції в частині щодо нарахування та виплати позивачу компенсації за невикористану частину щорічної відпустки за 2015 рік (3 доби) і 2016 рік (30 діб), подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, просить рішення Харківського окружного адміністративного суду від 29.02.2024 по справі №520/33351/23 скасувати та прийняти нове, яким в цій частині відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .

В обґрунтування вимог апеляційної скарги віджповідач-2 зазначив, що відсутні підстави для здійснення компенсації невикористаної позивачем щорічної оплачуваної відпустки за 2015 - 2016 роки, оскільки з 01.05.2022 набув чинності Закон України від 15.03.2022 № 2123-IX "Про внесення змін до законів України "Про Національну поліцію" та "Про Дисциплінарний статут Національної поліції України" (далі Закон № 2123-IX), яким внесені зміни, зокрема до статті 60 Закону України Про Національну поліцію від 02.07.2015 № 580-VIII (далі Закон № 580-VIII), а саме частину 1 викладено у наступній редакції "Відносини, що виникають у зв`язку зі вступом, проходженням та припиненням служби в поліції, регулюються цим Законом та іншими нормативно-правовими актами з питань проходження служби в поліції", що виключає можливість субсидіарного застосування загальних норм трудового законодавства та інших загальних законів до регулювання порядку проходження та припинення служби поліцейськими.

Отже, законодавством не передбачені умови та підстави виплати поліцейському грошової компенсації за невикористані дні щорічних чергових відпусток не у році звільнення зі служби в поліції. Отже, у ГУНП в Харківській області відсутні підстави для нарахування та виплати компенсації за невикористані дні щорічних відпусток за минулі роки.

Позивач своїм правом на подання письмового відзиву на апеляційні скарги відповідачів не скористався.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Враховуючи, що справа судом розглянута за правилами спрощеного позовного провадження, характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі, який відноситься до незначної складності, не вимагають витребування нових доказів та проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи, то за таких обставин колегія суддів вважає за необхідне розглянути справу в порядку письмового провадження.

Згідно з частиною четвертою статті 229 КАС України при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

З огляду на норми частини першої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційних скарг, в межах оскарженої частини рішення суду першої інстанції, колегія суддів дійшла до висновку, що апеляційні скарги відповідачів не підлягають задоволенню, з наступних підстав.

Колегія суддів зазначає, що справа переглядається в межах доводів та вимог апеляційних скарг в частині задоволення позовних вимог щодо:

- визнання протиправною бездіяльність Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення у вигляді індексації грошового забезпечення за період з 07.11.2015 по 19.10.2016;

- зобов`язання Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення у вигляді індексації грошового забезпечення за період з 07.11.2015 по 19.10.2016;

- визнання протиправною бездіяльність Головного управління національної поліції в Харківській області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 компенсації за невикористану частину щорічної відпустки за 2015 рік (3 доби) і 2016 рік (30 діб);

- зобов`язання Головного управління національної поліції в Харківській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію за невикористану частину щорічної відпустки за 2015 рік (3 доби) і 2016 рік (30 діб).

Щодо іншої частини задоволених позовних вимог відповідачі погоджуються з рішенням суду першої інстанції, а тому відповідно до вимог статті 308 КАС України дана частина задоволених позовних вимог судом апеляційної інстанції не переглядається.

Так, судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 , починаючи з 07 листопада 2015 року по 19 грудня 2017 року проходив службу в Національній поліції України, зокрема з 07 листопада 2015 року до 19 жовтня 2016 року в Управлінні внутрішньої безпеки в Харківській області Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України, а з 20 жовтня 2016 року по 19 грудня 2017 року у Головному управлінні Національної поліції в Харківській області та у відповідності до Наказу ГУНП в Харківській області від 19 грудня 2017 року № 721 о/с «По особовому складу» звільнений зі служби згідно із п. 2 ч. 1 ст. 77 законом України «Про Національну поліцію» від 02.07.2015 № 580-VIII, через хворобу.

Під час проходження служби в Національній поліції України, на позивача розповсюджувались всі права і гарантії передбачені законодавством щодо нарахування та виплати грошового забезпечення поліцейських, зокрема щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер).

У позовній заяві позивачем вказано, що йому під час проходження публічної служби в Управлінні внутрішньої безпеки в Харківській області ДВБ НПУ протиправно не проводилась індексація грошового забезпечення з 07.11.2015 по 19.10.2016, а як наслідок останньому не здійснювались виплати належних йому сум грошового забезпечення. Також позивачем вказано, що за час проходження служби в Департаменті внутрішньої безпеки Національної поліції України позивачем не використано щорічні оплачувані відпуски за 2015 (3 доби) та 2016 (30 діб) роки, тоді як Департаментом внутрішньої безпеки Національної поліції України протиправно не виплачена компенсація за невикористану частину щорічної відпустки. Також в порушення чинного законодавства, Головним управлінням Національної поліції України в Харківській області також не проводилась індексація грошового забезпечення позивача з 20.10.2016 по 01.11.2017, а як наслідок останньому не здійснювались виплати належних йому сум. Крім того, під час проходження служби позивачем не використано 16 діб чергової оплачуваної відпустки за 2017 рік, тоді як Головним управлінням Національної поліції України в Харківській області протиправно не виплачена компенсація за невикористану частину щорічної відпустки.

Вважаючи свої права порушеними з приводу вказаного питання позивач через свого представника звернувся до відповідачів.

Листом Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України від 04.10.2023 №125аз, 126аз/42-05ЦА/02-2023 представника позивача було повідомлено про те, що ОСОБА_1 проходив службу в Департаменті з 07.11.2015 до 19.10.2016. Із посиланням на положення законодавства вказано, що право на індексацію грошового забезпечення ОСОБА_1 набув після набрання чинності постанови Кабінету Міністрів України від 18.10.2017 №782, тобто з 24.10.2017, а отже за період проходження служби в Департаменті із 07.11.2015 до 19.10.2016 індексація грошового забезпечення не проводилась згідно із вимогами чинного на той час законодавства України. Також стосовно невикористаних днів чергових оплачуваних відпусток та їх компенсації за період з 07.11.2015 до 16.10.2016 вказано, що згідно із довідкою відділу кадрового забезпечення та оперативного прикриття Департаменту від 04.10.2023 №349 кількість невикористаних ОСОБА_1 щорічних чергових оплачуваних відпусток за період з 07.11.2015 до 31.12.2015 становить 3 (три) доби та за період з 01.01.2016 до 19.10.2016 становить 30 (тридцять) діб. Згідно з наказом ДВБ НПУ від 20.10.2016 №160 о/с полковник поліції ОСОБА_1 звільнений з посади оперуповноваженого відділу оперативного забезпечення управління внутрішньої безпеки в Харківській області та переведений для подальшого проходження служби до Головного управління Національної поліції в Харківській області з 20.10.2016. В той же час вказано, що компенсація за невикористану відпустку законодавцем передбачена лише у тому випадку, якщо поліцейський звільняється зі служби в поліції, але ОСОБА_1 зі служби в поліції не звільнявся, а був переведений для подальшого проходження служби до Головного управління Національної поліції в Харківській області. Відтак компенсація за невикористані дні відпусток здійснюється тим органом поліції, з якого ОСОБА_1 звільнявся зі служби в поліції та на разі правові підстави для компенсації такої відпустки Департаментом відсутні.

Також листом Головного управління Національної поліції в Харківській області від 16.10.2023 №160аз/119/29-2023 представника позивача повідомлено про те, що грошове забезпечення ОСОБА_1 за період з 20.10.2016 по 01.11.2017 у відповідності до законодавства не підлягало індексації. Відповідно до постанови КМУ від 18.10.2017 №782, з метою проведення індексації грошового забезпечення поліцейських, внесені зміни до п. 2 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, доповнено абзац п`ятий такою категорією осіб як поліцейські, у зв`язку з цим нарахування індексації розпочато з 01.11.2017. Також повідомлено, що під час проходження служби в ГУНП Харківській області з 20.10.2016 по 19.12.2017 ОСОБА_1 щорічну чергову основну та додаткову відпустки за 2017 рік використав частково, невикористана частина 01 доба основної відпустки та 15 діб додаткової відпустки. Інформація про використання чергової та додаткової відпустки за 2016 рік знаходиться в ДВБ Національної поліції України. Наказом ГУНП Харківській області від 19.12.2017 № 721 о/с ОСОБА_1 звільнено з поліції за п.2 ч.1 ст.77 (через хворобу), з 19.12.2017, з виплатою компенсації за невикористану щорічну оплачувану відпустку за період з 01.01.2017 по 31.05.2017 у кількості 12 діб. Грошові кошти за невикористану відпустку 12 діб отримав у грудні 2017 року. Відповідно до ч.10 ст.93 Закону України «Про Національну поліцію», за невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до закону. Пунктом 8 розділу III Наказу МВС України від 06.04.2016 № 260 передбачено, що за невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до чинного законодавства. Виплата грошової компенсації за невикористану в році звільнення відпустку проводиться, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого поліцейський має відповідно до чинного законодавства, на день звільнення зі служби. Кількість днів для виплати грошової компенсації за невикористану відпустку вказується в наказі про звільнення. Відповідно до вимог Закону України «Про Національну поліцію» та наказу МВС № 260-2016, які і є спеціальним законодавством, грошова компенсація за невикористану відпустку за попередні роки не передбачена.

Вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Задовольняючи частково вимоги позову ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що позивач має право на індексацію грошового забезпечення за період з 07.11.2015 року по 31.10.2017 (включно), а отже є протиправною бездіяльність Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України та Головного управління національної поліції в Харківській області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення у вигляді індексації грошового забезпечення за період з 07.11.2015 по 19.10.2016 та з 20.10.2016 по 31.10.2017 відповідно, у зв`язку з чим суд першої інстанції прийшов до висновку, що належним способом відновлення порушених прав позивача є зобов`язання Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України і Головного управління національної поліції в Харківській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення у вигляді індексації грошового забезпечення за період з 07.11.2015 по 19.10.2016 та з 20.10.2016 по 31.10.2017 відповідно.

Окрім того, судом першої інстанції встановлено, що компенсацію за невикористану щорічну відпустку за період з 07.11.2015 до 19.10.2016 позивачу нараховано та виплачено не було, а тому Головним управлінням Національної поліції в Харківській області було допущено протиправну бездіяльність щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 компенсації за невикористану частину щорічної відпустки за 2015 рік (3 доби) і 2016 рік (30 діб), у зв`язку з чим суд першої інстанції прийшов до висновку, що наявні підстави для зобов`язання Головного управління Національної поліції в Харківській області відновити порушені права позивача.

Колегія суддів з приведеними висновками суду першої інстанції погоджується, виходячи з наступного.

Стосовно вимог в частині нарахування та виплати позивачу грошового забезпечення у вигляді індексації грошового забезпечення з 07.11.2015 по 19.10.2016, колегія суддів приводить наступне.

Так, правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначає Закон України «Про Національну поліцію» від 02.07.2015 № 580-VIII (далі -Закон № 580-VІII).

Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначає Закон України від 3 липня 1991 року № 1282-ХІІ «Про індексацію грошових доходів населення»(далі - Закон № 1282-ХІІ).

Згідно зі статтею 1 Закону № 1282-ХІІ індексація грошових доходів населення - це встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

Частинами першою, п`ятою статті 2 Закону № 1282-ХІІ визначено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення).

Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.

Статтею 4 Закону №1282-ХІІ передбачено, що індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.

Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону.

Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті.

Підвищення грошових доходів населення у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін.

У разі якщо грошові доходи населення підвищено з урахуванням прогнозного рівня інфляції випереджаючим шляхом, при визначенні обсягу підвищення грошових доходів у зв`язку із індексацією враховується рівень такого підвищення у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Статтею 18 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» від 05 жовтня 2000 року № 2017-111 (далі - Закон № 2017-111) визначено, що індексацію доходів населення, яка встановлюється для підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін, віднесено до державних соціальних гарантій, що, згідно зі статтею 19 цього Закону, є обов`язковими для всіх підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.

Правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення, що поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників визначає Порядок проведення індексації грошових доходів населення, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078 (далі - Порядок № 1078, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Пунктом 2 Порядку № 1078 (у редакції до 24 жовтня 2017 року) визначено, перелік грошових доходів громадян, які підлягають індексації.

Постановою Кабінету Міністрів України від 18 жовтня 2017 року №782, яка набрала чинності 24 жовтня 2017 року, внесено зміну до пункту 2 Порядку № 1078, доповнивши абзац п`ятий після слова «військовослужбовців» словом «поліцейських».

Аналізуючи правові норми Закону №2017-ІІІ та Закону №1282-ХІІ, суд апеляційної інстанції зазначає, що індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій щодо оплати праці. При цьому, відповідно до вимог чинного законодавства України проведення індексації у зв`язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов`язком для всіх юридичних осіб-роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного суду від 19 липня 2019 у справі № 240/4911/18, від 16 вересня 2020 року у справі № 815/2590/18, від 04 вересня 2020 року у справі № 120/2005/19-а.

Конституційний Суд України у рішенні від 15.10.2013 № 9-рп/2013 вказав, що індексація заробітної плати як складова належної працівникові заробітної плати спрямована на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.

Частинами першою, другою, п`ятою статті 94 Закону № 580-VІII визначено, що поліцейські отримують грошове забезпечення, розмір якого визначається залежно від посади, спеціального звання, строку служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наявності наукового ступеня або вченого звання.

Порядок виплати грошового забезпечення визначає Міністр внутрішніх справ України.

Грошове забезпечення поліцейських індексується відповідно до закону.

Колегія суддів зазначає, що, згідно зі статтями 18,19 Закону № 2017-III, індексація є відповідною соціальною гарантією, оскільки це є виплата, що спрямована на забезпечення достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати.

З матеріалів справи колегією суддів встановлено, що на момент звільнення ОСОБА_2 зі служби в поліції індексація грошового забезпечення за спірний період виплачена не була, оскільки Департаментом право позивача на дану виплату не визнавалось. Саме це і спричинило звернення позивача до суду.

На підставі викладеного колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність протиправної бездіяльності відповідача щодо нездійснення нарахування та виплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 07.11.2015 по 19.10.2016.

Доводи апеляційної скарги відповідача-1 щодо відсутності правових підстав для нарахування спірної індексації до внесення змін до Порядку №1078, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки Закон №580-VIII має вищу юридичну силу, ніж Порядок №1078.

Така позиція суду узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 21.01.2021 у справі № 160/35/20.

З приводу вимог щодо нарахування та виплати позивачу компенсації за невикористану частину щорічної відпустки за 2015 рік (3 доби) і 2016 рік (30 діб), колегія суддів наводить наступне.

Згідно із статтею 45 Конституції України кожен, хто працює, має право на відпочинок. Це право забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки, встановленням скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи у нічний час. Максимальна тривалість робочого часу, мінімальна тривалість відпочинку та оплачуваної щорічної відпустки, вихідні та святкові дні, а також інші умови здійснення цього права визначаються законом.

Державні гарантії права на відпустки, умови, тривалість і порядок надання їх працівникам для відновлення працездатності, зміцнення здоров`я, а також для виховання дітей, задоволення власних життєво важливих потреб та інтересів, всебічного розвитку особи, встановлено Законом України Про відпустки від 15.11.1996 № 504/96-ВР (далі - Закон № 504/96-ВР).

Згідно із ст.4 Закону № 504/96-ВР встановлюються такі види відпусток: 1) щорічні відпустки: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством; 2) додаткові відпустки у зв`язку з навчанням (статті 13,14 і 15 цього Закону); 3) творча відпустка (стаття 16 цього Закону); 3-1) відпустка для підготовки та участі в змаганнях (стаття 16-1 цього Закону); 4) соціальні відпустки: відпустка у зв`язку з вагітністю та пологами (стаття 17 цього Закону); відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (стаття 18 цього Закону); відпустка у зв`язку з усиновленням дитини (стаття 18-1 цього Закону); додаткова відпустка працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину-особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи (стаття 19 цього Закону); 5) відпустки б ез збереження заробітної плати (статті 25, 26 цього Закону). Законодавством, колективним договором, угодою та трудовим договором можуть встановлюватись інші види відпусток.

Приписами частини першої статті 24 Закону №504/96-ВР визначено, що у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину-особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.

Аналогічні положення містяться в частині першій статті 83 Кодекс законів про працю України (далі - КЗпП України).

Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначено в Законі України "Про Національну поліцію" від 02.07.2015 № 580-VIII (далі - Закон № 580-VIII).

Так, відповідно до положень статті 59 Закону № 580-VIII служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень. Рішення з питань проходження служби оформлюються письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік і форма яких установлюються Міністерством внутрішніх справ України.

Згідно із частин першої та другої статті 92 Закону № 580-VIII поліцейським надаються щорічні чергові оплачувані відпустки в порядку та тривалістю, визначених цим Законом. Поліцейському надаються також додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки, соціальні відпустки, відпустки без збереження заробітної плати (грошового забезпечення) та інші види відпусток відповідно до законодавства про відпустки.

Приписами частин першої-четвертої статті 93 Закону № 580-VIII передбачено, що тривалість відпусток поліцейського обчислюється подобово. Святкові та неробочі дні до тривалості відпусток не включаються. Тривалість щорічної основної оплачуваної відпустки поліцейського становить тридцять календарних днів, якщо законом не визначено більшої тривалості відпустки. За кожний повний календарний рік служби в поліції після досягнення п`ятирічного стажу служби поліцейському надається один календарний день додаткової оплачуваної відпустки, але не більш як п`ятнадцять календарних днів. Тривалість чергової відпустки у році вступу на службу в поліції обчислюється пропорційно з дня вступу до кінця року з розрахунку однієї дванадцятої частини відпустки за кожен повний місяць служби.

Відповідно до частин восьмої-одинадцятої статті 93 Закону № 580-VIII поліцейським, які захворіли під час чергової відпустки, після одужання відпустка продовжується на кількість невикористаних днів. Продовження відпустки здійснюється керівником, який надав її, на підставі відповідного документа, засвідченого у визначеному законом чи іншим нормативно-правовим актом порядку. Поліцейським у рік звільнення за власним бажанням, за віком, через хворобу чи скорочення штату в році звільнення, за їх бажанням, надається чергова відпустка, тривалість якої обчислюється пропорційно з розрахунку однієї дванадцятої частини відпустки за кожний повний місяць служби в році звільнення. При звільненні поліцейського проводиться відрахування з грошового забезпечення надмірно нарахованої частини чергової відпустки за час невідпрацьованої частини календарного року. За невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до закону. Відкликання поліцейського із чергової відпустки, як правило, забороняється. У разі крайньої необхідності відкликання з чергової відпустки може бути дозволено керівнику територіального органу поліції. За бажанням поліцейського невикористана частина відпустки може бути приєднана до чергової відпустки на наступний рік.

За положеннями статті 94 Закону № 580-VIII визначено, що поліцейські отримують грошове забезпечення, розмір якого визначається залежно від посади, спеціального звання, строку служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наявності наукового ступеня або вченого звання. Порядок виплати грошового забезпечення визначає Міністр внутрішніх справ України.

Критерії виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, які здійснюють підготовку поліцейських (далі - ВНЗ МВС із специфічними умовами навчання) визначено Порядком та умовами виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, затвердженим наказом Міністерства внутрішніх справ від 06.04.2016 за № 260 (далі - Порядок № 260).

Так, п. 3 розділу І Порядку № 260 визначено, що грошове забезпечення поліцейських визначається залежно від посади, спеціального звання, стажу служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наукового ступеня або вченого звання. До складу грошового забезпечення входять: 1) посадовий оклад; 2) оклад за спеціальним званням; 3) щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер); 4) премії; 5) одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Згідно з положеннями п. 8 розділу ІІІ Порядку № 260 за невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до чинного законодавства. Виплата грошової компенсації за невикористану в році звільнення відпустку проводиться, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого поліцейський має відповідно до чинного законодавства на день звільнення із служби. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів. Кількість днів для виплати грошової компенсації за невикористану відпустку вказується в наказі про звільнення.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 11 листопада 2021 року у справі № 360/1874/20, право працюючої особи на відпочинок у формі відпустки закріплено Конституцією України. Особу не може бути позбавлено такого права. Види відпусток, які можуть надаватися поліцейським, визначені у статті 92 Закону № 580-VIII. Її аналіз дозволяє зробити висновок, що поліцейським можуть бути надані такі відпустки: щорічні чергові оплачувані відпустки, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки, соціальні відпустки, відпустки без збереження заробітної плати (грошового забезпечення) та інші види відпусток відповідно до законодавства про відпустки.

Правило про надання відпустки до кінця календарного року не є виключним, про що свідчать положення частин восьмої, одинадцятої статті 93 Закону № 580-VIII, а саме: до яких поліцейським, які захворіли під час чергової відпустки, після одужання відпустка продовжується на кількість невикористаних днів. Відкликання поліцейського з чергової відпустки, як правило, забороняється. У разі крайньої необхідності відкликання з чергової відпустки може бути дозволено керівнику територіального органу поліції. За бажанням поліцейського невикористана частина відпустки може бути приєднана до чергової відпустки на наступний рік.

З аналізу приведених норм вбачається, що законом не виключаються випадки, коли поліцейським відпустка не буде використана протягом календарного року. Не передбачено позбавлення поліцейського права на відпустку, яке він уже отримав в попередньому календарному році. Водночас надано право працівнику використати право на відпустку за попередній рік одночасно з черговою відпусткою наступного року.

Отже, у наступному календарному році, в тому числі і за умови, що він є роком звільнення, поліцейський має гарантоване право на чергову відпустку за поточний календарний рік та на відпустки (основні і додаткові), що не були використані в попередніх роках, що виражається в праві на отримання грошової компенсації за весь час невикористаної оплачуваної відпустки, незалежно від часу набуття права на таку відпустку, оскільки відпустки за попередні роки також є невикористаними в році звільнення та не можуть бути залишені без розрахунку з поліцейським, адже це суперечить суті та гарантіям як трудового, так і спеціального законодавства в частині реалізації права на відпочинок.

Рішенням Конституційного Суду України від 07 травня 2002 року №8-рп/2002 в справі за конституційним поданням Президента України щодо офіційного тлумачення положень частин другої, третьої статті 124 Конституції України (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) зазначено, що при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, установивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми, у яких визначені основні трудові права працівників - КЗпП України.

Враховуючи відсутність правового врегулювання даного питання положеннями Закону України Про Національну поліцію і Порядку №260 питання компенсації невикористаної частини відпустки поліцейському за минулі роки, підлягають застосуванню приписи КЗпП України і Закону України Про відпустки.

Відповідно до частини першої статті 24 Закону України Про відпустки і частини першої статті 83 КЗпП України у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.

Таким чином, у випадку звільнення поліцейських з органів Національної поліції України їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні, як основної, так і додаткової відпустки.

Зазначена позиція суду відповідає висновкам постанови Верховного Суду від 19 січня 2021 року по справі №160/10875/19.

З наявних в матеріалах справи доказів колегією суддів встановлено, що згідно з довідкою відділу кадрового забезпечення та оперативного прикриття Департаменту від 04.10.2023 № 349 кількість невикористаних ОСОБА_1 щорічних чергових оплачуваних відпусток за період із 07.11.2015 до 31.12.2015 становить 3 (три) доби та за період з 01.01.2016 до 19.10.2016 становить 30 (тридцять) діб (а.с.20 том 1).

Обставина не нарахування та невиплати позивачу компенсації за невикористану частину щорічної відпустки за 2015 рік (3 доби) і 2016 рік (30 діб) в апеляційній скарзі відповідачем-2 не спростована.

Таким чином, як свідчать матеріали справи, компенсацію за невикористану щорічну відпустку за період з 07.11.2015 до 19.10.2016 позивачу нараховано та виплачено не було.

Ураховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивач має право на отримання грошової компенсації за невикористану частину щорічної відпустки за 2015 рік (3 доби) і 2016 рік (30 діб).

Доводи апеляційної скарги відповідача-2 про те, що Законом № 2123-ІХ внесено зміни до Закону № 580-VIII та викладено частину першу статті 60 останнього в редакції: Відносини, що виникають у зв`язку зі вступом, проходженням та припиненням служби в поліції, регулюються цим Законом та іншими нормативно-правовими актами з питань проходження служби в поліції, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки вказаним Законом № 2232-ІХ не було змінено правове регулювання питання компенсації невикористаної частини відпустки поліцейському. При цьому, спірні правовідносини виникли задовго до внесення змін до відповідної норми Закону № 580-VIII.

Твердження апеляційної скарги відповідача-2 про те, що позивач звернення з даним позовом до суду майже через 6 років після звільнення зі служби, колегія суддів не приймає до уваги, виходячи з наступного.

Так, згідно з частиною третьою та п`ятою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

В той же час, положеннями частин першої та другої статті 233 КЗпП України передбачено, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116 КЗпП України).

Колегія суддів зазначає, що положення статті 122 КАС України не містять норми, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці (грошового забезпечення військовослужбовців).

Такі правовідносини регулюються положеннями статті 233 КЗпП України, зокрема, частиною другою цієї статті.

Відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України від 01.07.2022 №2352-IX) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Законом України від 01.07.2022 №2352-IX, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції: «Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».

Отже, до 19 липня 2022 року КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

При цьому, з огляду на правові позиції Конституційного Суду України викладені у рішеннях від 09 лютого 1999 року №1-рп/99 та від 05 квітня 2001 року № 3-рп/2001 щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, Верховний Суд у справі №260/3564/22 (рішення від 06.04.2023) дійшов висновку про поширення дії частини першої статті 233 КЗпП України в редакції Закону України від 01.07.2022 №2352-IX тільки на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою закону чинності.

У згаданому рішенні у справі №260/3564/22 Верховний Суд констатував, що зважаючи на гарантування конституційного права на своєчасне одержання винагороди за працю та рівність усіх працівників у цьому праві, положення статті 233 КЗпП України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов`язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед частиною п`ятою статті 122 КАС України.

З матеріалів справи колегією суддів встановлено, що починаючи з 07 листопада 2015 року по 19 грудня 2017 року позивач проходив службу в Національній поліції України, зокрема, з 07 листопада 2015 року до 19 жовтня 2016 року в Управлінні внутрішньої безпеки в Харківській області Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України, а з 20 жовтня 2016 року по 19 грудня 2017 року у Головному управлінні Національної поліції в Харківській області та у відповідності до Наказу ГУНП в Харківській області від 19 грудня 2017 року № 721 о/с «По особовому складу» звільнений зі служби згідно із п. 2 ч. 1 ст. 77 Законом України «Про Національну поліцію» від 02.07.2015 № 580-VIII, через хворобу

Отже на момент звільнення позивача зі служби в поліції частина друга статті 233 КЗпП України діяла в редакції, якою строк звернення працівника до суду з позовом про стягнення належної йому при звільненні заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці не обмежувався будь-яким строком.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що оскільки станом на момент звільнення позивача зі служби в поліції діяла норма щодо необмеженості будь-яким строком строку звернення до суду стосовно подачі позовів про стягнення належної позивачу при звільненні заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці, у зв`язку з чим суд апеляційної інстанції вважає безпідставними доводи апеляційної скарги відповідача-2 про звернення позивача з даним позовом до суду майже через 6 років після звільнення зі служби.

Інші доводи на, які посилаються заявники апеляційних скарг не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи судом апеляційної інстанції, спростовані зібраними по справі доказами та встановленими обставинами, з наведених підстав висновків суду не спростовують.

Колегія суддів також зауважує, що Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні від 10 лютого 2010 року у справі «Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. У справі «Трофимчук проти України» ЄСПЛ також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Відповідно до пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Наведена позиція ЄСПЛ також застосовується у практиці Верховним Судом, що, як приклад, відображено у постанові від 24.01.2020 (справа № 420/2921/19).

Згідно частини першої-четвертої статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

За пунктом 1 частини першої статті 315 КАС України визначено, що за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.

Згідно із статтею 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Оскільки доводи апеляційних скарг не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому оскаржуване рішення слід залишити без змін.

Зважаючи на положення статті 139 КАС України, питання розподілу судових витрат не вирішується.

Керуючись ст. ст. 311, 315, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційними скаргами Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України та Головного управління Національної поліції в Харківській області - залишити без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 29.02.2024 по справі № 520/33351/23 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя Я.М. Макаренко Судді С.П. Жигилій Л.В. Любчич