Постанова

від 23.01.2025 по справі 420/26836/24

П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 січня 2025 р.м. ОдесаСправа № 420/26836/24Перша інстанція: суддя Караван Р.В.

Судова колегія П`ятого апеляційного адміністративного суду у складі:

Головуючого:Градовського Ю.М.

суддів:Турецької І.О.,

Шеметенко Л.П.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м.Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 25 жовтня 2024р. по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Ізмаїльського районного відділу поліції Головного управління Національної поліції в Одеській області, за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача Національної поліції України, Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити певні дії та стягнення моральної шкоди,

В С Т А Н О В И Л А:

У серпні 2024р. ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Ізмаїльського РВП ГУ НП в Одеській області, за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача Національної поліції України, ГУ ДКСУ в Одеській області, у якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність Ізмаїльського районного відділу поліції ГУ НП в Одеській області, а саме: ненадання в повному обсязі інформації на заяву про надання інформації ОСОБА_1 від 26.06.2024р.;

- зобов`язати Ізмаїльський районний відділ поліції ГУ НП в Одеській області надати в повному обсязі інформацію згідно заяви про надання інформації ОСОБА_1 від 26.06.2024р.;

- стягнути з Ізмаїльського районного відділу поліції ГУ НП в Одеській області на користь ОСОБА_1 суму моральної шкоди у розмірі 90 000грн.;

- стягнути з Ізмаїльського районного відділу поліції ГУ НП в Одеській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судові витрати.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 26.06.2024р. він звернувся до відповідача із заявою про надання інформації.

Проте, Ізмаїльським РВП ГУНП в Одеській області надано письмову відповідь позивачу не в повному обсязі, тобто не на всі питання, які були поставлені ОСОБА_1 у запиті.

Посилаючись на вказані обставини, просив позов задовольнити.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 25 жовтня 2024р. у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Не погодившись із даним рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати та прийняти нову постанову, якою задовольнити адміністративний позов в повному обсязі.

Разом із апеляційною скаргою ОСОБА_1 подав клопотання про витребування доказів.

Ухвалою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 23.01.2025р. у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про витребування доказів відмовлено.

Судова колегія вважає, що у відповідності до п.1 ч.1 ст.311 КАС України, апеляційну скаргу можливо розглянути в порядку письмового провадження, оскільки в матеріалах справи достатньо доказів для вирішення справи по суті.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідь судді-доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про залишення скарги без задоволення, а рішення суду без змін, з наступних підстав.

Відповідно до ст.316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відмовляючи у задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що з урахуванням тексту поданої позивачем заяви про надання інформації, яка має не чіткий та не конкретизований характер, допускає множинне тлумачення її змісту, суд дійшов висновку, що відповідачем не було допущено протиправної бездіяльності, а саме ненадання в повному обсязі інформації згідно із заяви про надання інформації позивача від 26.06.2024р..

Вирішуючи спір судова колегія вважає, що суд першої інстанції повно та об`єктивно дослідив обставини по справі, надані докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.

Так, судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи під час апеляційного розгляду, що 26.06.2024р. ОСОБА_1 звернувся до відповідача із заявою про надання інформації, у якій відповідно до ст.251, 268 КУпАП, ЗУ «Про Національну поліцію», ЗУ «Про інформацію» просив надати всі наявні фото/відеодокази, копії протоколів, постанов по справі щодо адміністративного правопорушення, де заявником та/або потерпілим, свідком, або особа, відносно якої було складено будь-які матеріали, внесено інформацію до журналу ЄО, відкрито кримінальні провадження/закрито кримінальні провадження, у тому числі є ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за період з 1.05.2023р. по 26.06.2024р..

Однак, листом від 1.07.2024р. Ізмаїльський РВП ГУ НП в Одеській області №65/3-М-528 надано відповідь позивачу, що матеріали зареєстровані до сектору документального забезпечення Ізмаїльського РВП ГУНП в Одеській області за вх.№М-528 від 26.06.2024р.. Перевіркою за базами даних Національної поліції України було встановлено, що в період часу з 1.05.2023р. по 26.06.2024р. до адміністративної та кримінальної відповідальності ОСОБА_1 не притягувався, відкритих кримінальних проваджень відносно позивача немає.

Не погодившись із вказаною відповіддю, позивач звернувся до суду із даним позовом.

Перевіряючи правомірність оскаржуваних дій відповідача, з урахуванням підстав, за якими позивач пов`язує їх протиправність, судова колегія виходить з наступного.

Приписами ч.2 ст.19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Закон України від 13.01.2011р. №2939-VI «Про доступ до публічної інформації» (далі - Закон №2939-VI) визначає порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом, та інформації, що становить суспільний інтерес.

Відповідно до ст.1 Закону №2939-VI публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб`єктами владних повноважень своїх обов`язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом. Публічна інформація є відкритою, крім випадків, встановлених законом.

Доступ до інформації забезпечується шляхом, зокрема надання інформації за запитами на інформацію (п.2 ч.1 ст.5 Закону №2939-VI).

Стаття 6 цього Закону визначає публічну інформацію з обмеженим доступом, а саме інформацією з обмеженим доступом є: 1) конфіденційна інформація; 2) таємна інформація; 3) службова інформація.

Згідно зі ст.12 Закону №2939-VI суб`єктами відносин у сфері доступу до публічної інформації є:

1) запитувачі інформації - фізичні, юридичні особи, об`єднання громадян без статусу юридичної особи, крім суб`єктів владних повноважень;

2) розпорядники інформації - суб`єкти, визначені у статті 13 цього Закону;

3) структурний підрозділ або відповідальна особа з питань доступу до публічної інформації розпорядників інформації.

За приписами п.1 ч.1 ст.13 Закону №2939-VI передбачено, що розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються: 1) суб`єкти владних повноважень - органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб`єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов`язковими для виконання.

Розпорядники інформації зобов`язані, серед іншого, надавати та оприлюднювати достовірну, точну та повну інформацію, а також у разі потреби перевіряти правильність та об`єктивність наданої інформації і оновлювати оприлюднену інформацію (п.6 ч.1 ст.14 Закону №2939-VI).

Відповідно до ч.ч.1-5 ст.19 Закону №2939-VI запит на інформацію - це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні. Запитувач має право звернутися до розпорядника інформації із запитом на інформацію незалежно від того, стосується ця інформація його особисто чи ні, без пояснення причини подання запиту. Запит на інформацію може бути індивідуальним або колективним. Запити можуть подаватися в усній, письмовій чи іншій формі (поштою, факсом, телефоном, електронною поштою) на вибір запитувача. Письмовий запит подається в довільній формі. Запит на інформацію має містити: 1) ім`я (найменування) запитувача, поштову адресу або адресу електронної пошти, а також номер засобу зв`язку, якщо такий є; 2) загальний опис інформації або вид, назву, реквізити чи зміст документа, щодо якого зроблено запит, якщо запитувачу це відомо; 3) підпис і дату за умови подання запиту в письмовій формі.

Частини 1, 2 ст.21 Закону №2939-VI передбачають, що інформація на запит надається безкоштовно. У разі якщо задоволення запиту на інформацію передбачає виготовлення копій документів обсягом більш як 10 сторінок, запитувач зобов`язаний відшкодувати фактичні витрати на копіювання та друк.

Правилами ст.22 Закону №2939-VI встановлено, що розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту в таких випадках: 1) розпорядник інформації не володіє і не зобов`язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит; 2) інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини другої статті 6 цього Закону; 3) особа, яка подала запит на інформацію, не оплатила передбачені статтею 21 цього Закону фактичні витрати, пов`язані з копіюванням або друком; 4) не дотримано вимог до запиту на інформацію, передбачених частиною п`ятою статті 19 цього Закону. Відповідь розпорядника інформації про те, що інформація може бути одержана запитувачем із загальнодоступних джерел, або відповідь не по суті запиту вважається неправомірною відмовою в наданні інформації.

Згідно зі ст.23 Закону №2939-VI рішення, дії чи бездіяльність розпорядників інформації можуть бути оскаржені до керівника розпорядника, вищого органу або суду.

Водночас, ЗУ «Про інформацію» від 2.10.1992р. №2657-XII (далі - Закон №2657-XII) регулює відносини щодо створення, збирання, одержання, зберігання, використання, поширення, охорони, захисту інформації.

Пункт 3 ч.1 ст. 1 цього Закону визначає, що інформація - будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді.

Основними принципами інформаційних відносин є: гарантованість права на інформацію; відкритість, доступність інформації, свобода обміну інформацією; достовірність і повнота інформації; свобода вираження поглядів і переконань; правомірність одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації; захищеність особи від втручання в її особисте та сімейне життя (ст.2 Закону №2657-XII).

Стаття 5 Закону №2657-XII передбачає, що кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів. Реалізація права на інформацію не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб.

Як вбачається із матеріалів справи, що 26.06.2024р. ОСОБА_1 звернувся до відповідача із заявою про надання інформації, у якій відповідно до ст.251, 268 КУпАП, ЗУ «Про Національну поліцію», ЗУ «Про інформацію» просив надати всі наявні фото/відеодокази, копії протоколів, постанов по справі щодо адміністративного правопорушення, де заявником та/або потерпілим, свідком, або особа, відносно якої було складено будь-які матеріали, внесено інформацію до журналу ЄО, відкрито кримінальні провадження/закрито кримінальні провадження, у тому числі є ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за період з 1.05.2023р. по 26.06.2024р..

1.07.2024р. Ізмаїльський РВП ГУ НП в Одеській області листом за №65/3-М-528 надав позивачу відповідь, що матеріали зареєстровані до сектору документального забезпечення Ізмаїльського РВП ГУНП в Одеській області за вх.№М-528 від 26.06.2024р.. Перевіркою за базами даних Національної поліції України було встановлено, що в період часу з 1.05.2023р. по 26.06.2024р. до адміністративної та кримінальної відповідальності позивач не притягувався, відкритих кримінальних проваджень відносно позивача немає.

На думку позивача, відповідь Ізмаїльського РВП ГУ НП в Одеській області від 1.07.2024р. не містить відповідей на усі поставлені питання.

Такого висновку ОСОБА_1 дійшов, посилаючись на обставини, які зазначені в позовній заяві, зокрема, що у вказаний у запиті період ним подавались заяви до Ізмаїльського РВП ГУНП в Одеській області, було здійснено виклик на лінію « 102» та щодо нього та інших осіб було подано до Ізмаїльського РВП ГУНП в Одеській області заяви про «ніби-то» притягнення його до адміністративної та кримінальної відповідальності.

Надаючи оцінку вказаному, судова колегія зазначає, що саме по собі посилання на наявність певних обставин без підтвердження їх відповідними доказами не може слугувати достатньою підставою для визнання дій або бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправними.

Відповідно до положень ч.1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відтак, судова колегія із висновком суду першої інстанції, що позивачем не надано належних та достатніх доказів на підтвердження обставин, які б підтверджували наведені позивачем твердження.

Беручи до уваги вищевикладене, та оцінюючи наявні в матеріалах справи письмові докази в сукупності, судова колегія вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.

У контексті оцінки доводів апеляційної скарги, колегія суддів звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах «Проніна проти України» (пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

В доводах апеляційної скарги апелянт посилався на неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. На думку судової колегії, викладені у скарзі доводи не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи по суті.

За таких обставин, судова колегія вважає, що рішення суду ухвалене з додержанням норм процесуального та матеріального права, а тому не вбачає підстав для його скасування.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.246,315,316,328 КАС України, колегія суддів

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Одеського окружного адміністративного від 25 жовтня 2024р. залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків встановлених п.2 ч.5 ст.328 КАС України.

Головуючий: Ю.М. Градовський

Судді: І.О. Турецька

Л.П. Шеметенко