Постанова

від 14.01.2025 по справі 380/18979/24

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Головуючий суддя у першій інстанції: Кравців О.Р.

14 січня 2025 рокуЛьвівСправа № 380/18979/24 пров. № А/857/31696/24Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії:

головуючого судді:Бруновської Н.В.

суддів:Хобор Р.Б., Шавеля Р.М.

за участю секретаря судового засідання:Пославського Д.Б.

представника апелянта:Гошковича Р.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Франківського відділу державної виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 18 листопада 2024 року у справі № 380/18979/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Франківського відділу державної виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, за участю третьої особи яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, про скасування постанови,-

ВСТАНОВИВ:

10.09.2024р. ОСОБА_1 звернувся з позовом до Франківського відділу державної виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, у якому просив суд:

- визнати протиправною і скасувати постанову державного виконавця Франківського відділу державної виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Гошковича Р.І. від 06.08.2024р. про закінчення виконавчого провадження №72687858 з примусового виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 27.04.2023р. у справі №380/22273/21.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 18.11.2024 року позов задоволено.

Не погоджуючись із даним рішеннями, апелянт Франківський відділ державної виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) подав апеляційну скаргу, в якій зазначає, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права. Просить суд, рішення Львівського окружного адміністративного суду від 18.11.2024р. скасувати та прийняти нову постанову якою в позові відмовити повністю.

Представник апелянта Гошкович Р.І. в судовому засіданні апеляційну скаргу підтримав з підстав у ній зазначених.

Інші особи в судове засідання не з`явились з невідомих суду причин хоча, про час та місце розгляду справи були належним чином повідомлені, що не перешкоджає розгляду справи у їх відсутності відповідно до ст.313 КАС України.

Заслухавши суддю-доповідача, учасника процесу, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи скарги, законність і обґрунтованість рішення суду, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення виходячи з наступних підстав.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 27.04.2023 у справі №380/22273/21 (яке набрало законної сили 20.06.2023), суд визнав протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо нарахування та виплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період: 01.01.2016р. - 28.02.2018., з врахуванням січня 2016 року як базового місяця та зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період: 01.01.2016р. - 28.02.2018р., із врахуванням січня 2008 року як базового місяця.

06.09.2023р. Державний виконавець Франківського відділу державної виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції виніс постанову про відкриття виконавчого провадження №72687858 на підставі виконавчого листа №380/22273/21 від 24.07.2023р.

До Відділу в квітні та липні 2024 року надходили скарги на бездіяльність державного виконавця щодо виконання рішення суду в межах виконавчого провадження №72687858.

За результатами розгляду скарг ОСОБА_1 повідомлено про вжиття державним виконавцем всіх дій визначених Законом України Про виконавче провадження та про закінчення проваджень відкритих на підставі двох інших виконавчих листів, виданих у межах справи №380/22273/21.

02.08.2024р. до Франківського відділу державної виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції надійшов лист боржника №50/02/12-1822, із змісту якого видно, що рішення суду у справі №380/22273/21 виконано. Після надходження коштів від головного розпорядника бюджетних коштів (Головного управління Національної гвардії України), ОСОБА_1 здійснено виплату індексації грошового забезпечення в період з 01.01.2016р. - 28.02.2018р. До листа долучено копію платіжної інструкції №4929 від 15.09.2023 у розділі призначені платежу якої зазначено: Перераховується індексація грошового забезпечення за рішення ВААС від 27.04.2023р. у справі №380/22273/21, ОСОБА_1 .

06.06.2024р. Державний виконавець на підставі зазначеного листа та платіжної інструкції, відповідно до п.9 ч.1 ст.39 Закону України Про виконавче провадження, виніс постанову про закінчення виконавчого провадження №72687858.

ч.2 ст.19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

В ст.129-1 Конституції України видно, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Згідно ст.370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, за її межами.

Із змісту абз.3 п.2.1 мотивувальної частини Рішення від 26.06.2013р. №5-рп/2013 Конституційний Суд України зазначив, що складовою права кожного на судовий захист є обов`язковість виконання судового рішення. Це право охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (п.2 мотивувальної частини Рішення від 13.12.2012р. №18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (п.3 мотивувальної частини Рішення від 25.04.2012р. №11-рп/2012).

У п.2.1 мотивувальної частини Рішення від 15.05.2019р. №2-р(II)/2019, на підставі аналізу ст.3, ст.8, ч.1, ч.2 ст.55, ч.1, ч.2 ст.129-1 Конституції України в системному взаємозв`язку, Конституційний Суд України вказав на те, що обов`язкове виконання судового рішення є необхідною умовою реалізації конституційного права кожного на судовий захист, тому держава не може ухилятися від виконання свого позитивного обов`язку щодо забезпечення виконання судового рішення задля реального захисту та відновлення захищених судом прав і свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави. Позитивний обов`язок держави щодо забезпечення виконання судового рішення передбачає створення належних національних організаційно-правових механізмів реалізації права на виконання судового рішення, здатних гарантувати здійснення цього права та обов`язковість судових рішень, які набрали законної сили, що неможливо без їх повного та своєчасного виконання.

За позицією Європейського суду з прав людини право на виконання судового рішення є одним із аспектів права на суд.

Виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, визначений у законі комплекс дій, спрямованих на захист і поновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (абз.2 Рішення Конституційного Суду України від 13 грудня 2012 року № 18-рп/2012).

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку визначено Законом України Про виконавче провадження від 02.06.2016р. №1404-VIII (далі Закон №1404-VIII).

Відповідно до ст.1, ч.1 ст.3, ч.1 ст.5 Закону України Про виконавче провадження виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі рішення) а сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів: виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.

Примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів.

В ст.18 Закону України Про виконавче провадження видно, що виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії (частина 1).

Виконавець зобов`язаний:

1) здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом;

2) надавати сторонам виконавчого провадження, їхнім представникам та прокурору як учаснику виконавчого провадження можливість ознайомитися з матеріалами виконавчого провадження;

3) розглядати в установлені законом строки заяви сторін, інших учасників виконавчого провадження та їхні клопотання;

4) заявляти в установленому порядку про самовідвід за наявності обставин, передбачених цим Законом;

5) роз`яснювати сторонам та іншим учасникам виконавчого провадження їхні права та обов`язки;

6) невідкладно, не пізніше наступного робочого дня після одержання відповідного звернення від Державного концерну Укроборонпром, акціонерного товариства, cтвореного шляхом перетворення Державного концерну Укроборонпром, державного унітарного підприємства, у тому числі казенного підприємства, яке є учасником Державного концерну Укроборонпром або на момент припинення Державного концерну Укроборонпром було його учасником, господарського товариства в оборонно-промисловому комплексі, визначеного частиною першою статті 1 Закону України Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності, вчинити дії щодо зняття арешту з майна, щодо якого було здійснено заходи із заміни майна, передбачені статтею 11 Закону України Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності.

Виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право: проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону (пункт 1); з метою захисту інтересів стягувача одержувати безоплатно від державних органів, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, посадових осіб, сторін та інших учасників виконавчого провадження необхідні для проведення виконавчих дій пояснення, довідки та іншу інформацію, в тому числі конфіденційну (пункт 3); звертатися до суду або органу, який видав виконавчий документ, із заявою (поданням) про роз`яснення рішення, про видачу дубліката виконавчого документа у випадках, передбачених цим Законом, до суду, який видав виконавчий документ, - із заявою (поданням) про встановлення чи зміну порядку і способу виконання рішення, про відстрочку чи розстрочку виконання рішення (пункт 10); здійснювати інші повноваження, передбачені цим Законом.

ч.1, ч.6 ст. 26 Закону України Про виконавче провадження передбачено, що виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.

За рішенням немайнового характеру виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження зазначає про необхідність виконання боржником рішення протягом 10 робочих днів (крім рішень, що підлягають негайному виконанню, рішень про встановлення побачення з дитиною).

Згідно ст.39, ст.40, ст.41 Закону України Про виконавче провадження виконавче провадження підлягає закінченню, зокрема, у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом (пункт 9).

У разі закінчення виконавчого провадження (крім закінчення виконавчого провадження за судовим рішенням, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також, крім випадків не стягнення виконавчого збору або витрат виконавчого провадження, не стягнення основної винагороди приватним виконавцем), повернення виконавчого документа до суду, який його видав, арешт, накладений на майно (кошти) боржника, знімається, відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників, скасовуються інші вжиті виконавцем заходи щодо виконання рішення, а також проводяться інші необхідні дії у зв`язку із закінченням виконавчого провадження.

У разі якщо постанова виконавця про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа стягувачу визнана судом незаконною чи скасована в установленому законом порядку, виконавче провадження підлягає відновленню за постановою виконавця не пізніше наступного робочого дня з дня одержання виконавцем відповідного рішення.

У разі відновлення виконавчого провадження стягувач, суд або орган (посадова особа), яким повернуто виконавчий документ, зобов`язані у місячний строк з дня надходження постанови про відновлення виконавчого провадження пред`явити його до виконання.

Відповідно до ст.63 Закону України Про виконавче провадження, за рішеннями, за якими боржник зобов`язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження.

У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність.

Виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, передбаченого частиною другою цієї статті, повторно перевіряє виконання рішення боржником.

У разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення, якщо таке рішення може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та вживає заходів примусового виконання рішення, передбачених цим Законом.

У разі невиконання боржником рішення, яке не може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.

Отже, з урахуванням викладених норм державний виконавець, як суб`єкт владних повноважень, повинен виконувати свої повноваження лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, та зобов`язаний вчинити всі заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання судового рішення. Прийняттю державним виконавцем постанови про закінчення виконавчого провадження мають передувати певні дії відносно боржника, послідовність яких визначена положеннями Закону №1404. Лише після здійснення всіх необхідних заходів, спрямованих на примусове виконання рішення суду, державний виконавець має можливість винести постанову про закінчення виконавчого провадження.

В п.9 ч.1 ст.39 Закону України Про виконавче провадження видно, що виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.

Так у справі № 240/27324/23 Верховний Суд з аналізу наведених норм права дійшов висновків, що виконавче провадження з підстав, визначених у п.9 ч.1 ст.39 Закону України Про виконавче провадження № 1404-VIII, закінчується у випадку фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом. При цьому, про закінчення виконавчого провадження з указаних підстав приймається мотивована постанова, яка має містити обставини, що свідчать про фактичне виконання судового рішення та засоби їхнього встановлення.

Суд апеляційної інстанції, здійснивши перевірку рішення суб`єкта владних повноважень а саме, постанову державного виконавця Франківського відділу державної виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Гошковича Р.І. від 06.08.2024р. про закінчення виконавчого провадження №72687858 з примусового виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 27.04.2023р. у справі №380/22273/21 щодо відповідності критеріям правомірності, визначених ч.2 ст.2 КАС України, вважає за необхідне зазначити наступне.

ч.1 ст.72 КАС України визначено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно ч.1.,ч.2 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

ч.1 ст.2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

У справі, що розглядається, спірні правовідносини виникли з приводу закінчення виконавчого провадження згідно п.9 ч.1 ст.39 Закону України Про виконавче провадження.

Позивач вважає, що рішення суду не виконане боржником у повному обсязі.

Колегія суддів звертає увагу апелянта, що цей спір стосується виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 27.04.2023р. у справі №380/22273/21 (набрало законної сили 20.06.2023). Зокрема, зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період: 01.01.2016р. - 28.02.2018р., із врахуванням січня 2008 року як базового місяця.

06.09.2023р. державний виконавець виніс постанову про відкриття виконавчого провадження №72687858 на підставі виконавчого листа №380/22273/21 від 24.07.2023р.

Після отримання постанови про відкриття виконавчого провадження, Військова частина НОМЕР_1 надіслала державному виконавцю 10.10.2023р. лист №50/02/33-1830. У листі зазначено, що Військова частина НОМЕР_1 є розпорядником бюджетних коштів нижчого рівня. Згідно положень ст.22 Бюджетного кодексу України Військова частина НОМЕР_1 надіслала потребу до головного розпорядника бюджетних коштів Головного управління Національної гвардії України. Після надходження коштів боржник добровільно виконав судове рішення та перерахував стягувачу відповідні грошові кошти, про що державного виконавця повідомлено листом №50/02/33-1655 від 22.09.2023р.

Листом від 02.08.2024р. №50/02/12-1822 боржник Військова частина НОМЕР_1 повідомила державного виконавця, що рішення суду у справі №380/22273/21 виконано. Після надходження коштів від головного розпорядника бюджетних коштів (Головного управління Національної гвардії України), позивачу здійснено виплату індексації грошового забезпечення в період: 01.01.2016р. - 28.02.2018р.

До листа долучено копію платіжної інструкції №4929 від 15.09.2023р. у розділі призначені платежу якої зазначено: Перераховується індексація грошового забезпечення за рішенням ВААС від 27.04.2023р. у справі №380/22273/21, ОСОБА_1 .

У зв`язку із отриманням платіжної інструкції державний виконавець на підставі зазначеного листа та платіжної інструкції, відповідно до п.9 ч.1 ст.39 Закону України «Про виконавче провадження» №1404-VIII, виніс 06.06.2024р. Постанову про закінчення виконавчого провадження №72687858.

Системний аналіз вищевказаних норм права дають підстави для висновків, що виконавче провадження з підстав, визначених у п.9 ч.1 ст.39 Закону України «Про виконавче провадження» №1404-VIII, закінчується у випадку фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно виконавчим документом. При цьому, про закінчення виконавчого провадження з указаних підстав приймається мотивована постанова, яка має містити обставини, що свідчать про фактичне виконання судового рішення та засоби їхнього встановлення.

Отже, закінчуючи виконавче провадження із зазначених підстав, державний виконавець зобов`язаний пересвідчитися, що відповідне зобов`язання виконано у чіткій відповідності з резолютивною частиною рішення суду та мотивами, якими керувався суд, постановляючи таке рішення.

Водночас, джерелом відомостей про фактичне виконання в повному обсязі рішення згідно виконавчим документом можуть бути будь-які докази, що містять відповідну інформацію, вид і форма яких залежить від суті та змісту покладеного на боржника зобов`язання.

Колегія суддів наголошує, що постанова про відкриття виконавчого провадження прийнята 06.09.2023р., тоді як постанова про закінчення виконавчого провадження прийнята лише 06.06.2024.

Протягом часу примусового виконання рішення суду державним виконавцем отримані листи від боржника, в яких зазначено, що після отримання кожної постанови про відкриття виконавчого провадження із примусового виконання рішення суду у справі №380/22273/21 (5 виконавчих листів), відповідно до положень ст.22 Бюджетного кодексу України Військова частина НОМЕР_1 надсилала потребу до головного розпорядника бюджетних коштів Головного управління Національної гвардії України. Після надходження бюджетних коштів позивачу здійснені виплати.

Водночас, під час примусового виконання рішення суду ОСОБА_1 звертався до Франківського відділу державної виконавчої служби у місті Львові із скаргами на бездіяльність державного виконавця щодо повного виконання рішення суду в межах виконавчого провадження №72687858.

За результатами розгляду скарг позивача повідомлено про отримання листів від боржника та про вжиття державним виконавцем всіх дій визначених Законом України Про виконавче провадження та про закриття проваджень відкритих на підставі двох інших виконавчих листів, виданих у межах справи №380/22273/21.

Державний виконавець Гошкович Р.І. прийняв постанову про закінчення виконавчого провадження від 06.08.2024р. лише на підставі отриманої копії платіжної інструкції № 4929 від 15.09.2023р. на суму 211,84 грн.

У мотивувальній частині рішення суду від 27.04.2023р у справі №380/22273/21 зазначено, що розрахунок індексації грошового забезпечення позивача за період: 01.01.2016р.- 28.02.2018р. має проводитись із врахуванням базового місяця січня 2008 року.

Розрахунок нарахування та виплати позивачу індексації грошового забезпечення за період: 01.01.2016р. - 28.02.2018р. надано Військовою частиною НОМЕР_1 лише під час судового розгляду (а.с.93)

Як видно із даного розрахунку, індексацію грошового забезпечення ОСОБА_1 проведено за січень та лютий 2016 року у сумі 2359,14 грн. За березень-травень 2016 року індексація грошового забезпечення не проведена зовсім. За період з червня 2016 року - лютий 2018 року індексація грошового забезпечення взагалі має від`ємна значення (наприклад: червень 2017 року індексація склала -270,54 грн.

Колегія суддів звертає увагу апелянта, що підвищення грошового забезпечення позивача відбулося за рахунок встановлення щомісячної додаткової грошової винагороди на підставі розпорядження Головного управління Національної гвардії України від 04.02.2016р. №Р-5.

Однак, п.5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, який затверджено Постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003р. №1078 (далі Порядок №1078) пов`язує початок обчислення зростання індексу споживчих цін з місяцем, у якому відбулося підвищення тарифних ставок (окладів) за посадою.

В абз.1-3, 5 п.5 Порядку №1078 визначено, що у разі підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків.

Постановою Кабінету Міністрів України Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб від 07.11.2007р. №1294 (далі Постанова №1294) затверджено схеми посадових окладів військовослужбовців. Дана постанова набрала чинності з 01.01.2008р.

Постанова №1294 діяла до дати набрання чинності Постанови Кабінету Міністрів України Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб від 30.08.2017р. №704 (далі Постанова №704), якою встановлені нові розміри посадових окладів військовослужбовців, а саме: до 01.03.2018р.

Отже, з січня 2008 року - 28.02.2018 року посадовий оклад військовослужбовців не змінювався.

Крім того, колегія суддів звертає увагу апелянта, що згідно довідки про розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 посадовий оклад у спірний період індексації встановлений на рівні 1070,00 грн. (а.с. 114)

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що Військова частина НОМЕР_1 як під час повідомлення державного виконавця про виконання рішення суду, як і під час судового розгляду не надала жодного належного та допустимого доказу, що нарахування позивачу індексації грошового забезпечення здійснено відповідно до норм законодавства.

Разом з тим, суд апеляційної інстанції наголошує, що під час примусового виконання рішення суду, Франківський відділ державної виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів), жодним чином не перевірив правильність нарахування суми індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період: 01.01.2016р. -28.02.2018р.

При цьому, Франківський відділ державної виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) не надав суду жодного належного та допустимого доказу, який свідчить про те, що під час тривалого часу примусового виконання рішення суду вчинялись будь-які дії передбачені положеннями ч.3 ст.18 Закону України Про виконавче провадження.

Варто зазначити, що державний виконавець, приймаючи оскаржувану постанову, повинен був пересвідчитися не тільки у проведенні перерахунку та виплаті грошового забезпечення на виконання рішення суду, а й у правильності виконання рішення суду у відповідній частині на час закінчення виконавчого провадження, чого ним зроблено не було.

В судовому порядку не встановлено, що державний виконавець вчиняв дії задля витребування у Військової частини детального розрахунку грошового забезпечення позивача на виконання рішення суду та не було здійснено перевірки такого розрахунку на предмет його відповідності резолютивній частині рішення суду, а також на наявність математичних невідповідностей.

З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що Франківський відділ державної виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) формально підійшов до виконання обов`язків та наданих йому законом повноважень в частині досягнення мети виконавчого провадження - виконання рішення суду та відновлення прав позивача, та зробив висновок про фактичне виконання рішення боржником у відповідній частині в повному обсязі без фактичної перевірки такого виконання, що потягло за собою порушення прав стягувача, який є позивачем у даній справі.

Отже, оспорювана постанова про закінчення виконавчого провадження винесена передчасно та за відсутності доказів, які б підтверджували факт належного повного виконання судового рішення боржником.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність підстав для задоволення позову, оскільки суб`єкт владних повноважень в особі Франківський відділ державної виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) діяв не у спосіб визначений законами та Конституцією України.

Інші доводи апеляційної скарги фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою апелянта з висновками суду першої інстанцій по їх оцінці, тому не можуть бути прийняті апеляційною інстанцією.

Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі Серявін та інші проти України (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29).

Також, п.41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, визначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Згідно ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

ст.316 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Із врахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є законним, доводи апеляційної скарги зроблених судом першої інстанції висновків не спростовують і при ухваленні оскарженого судового рішення порушень норм матеріального та процесуального права ним допущено не було, тому, відсутні підстави для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Франківського відділу державної виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) залишити без задоволення, а Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 18 листопада 2024 року у справі № 380/18979/24без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку, виключно у випадках передбачених ч.4 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя Н. В. Бруновська судді Р. Б. Хобор Р. М. Шавель Повне судове рішення складено 23.01.2025р.