Постанова

від 23.01.2025 по справі 640/21739/22

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 січня 2025 року

м. Київ

справа № 640/21739/22

адміністративне провадження № К/990/34095/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Яковенка М. М.,

суддів: Дашутіна І. В., Шишова О. О.,

розглянувши у порядку письмового провадження в касаційній інстанції адміністративну справу № 640/21739/22

за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Олсідз груп Україна» до Центрального міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків про визнання протиправними та скасування рішень,

за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Олсідз груп Україна» на ухвалу Київського окружного адміністративного суду (суддя: М. А. Білоноженко) від 31 травня 2024 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду (колегія у складі суддів: Є. О. Сорочко, А. Ю. Коротких, Є. В. Чаку) від 05 серпня 2024 року,

УСТАНОВИВ:

І. РУХ СПРАВИ

1. Товариство з обмеженою відповідальністю «Олсідз груп Україна» (далі - ТОВ «Олсідз груп Україна», позивач, скаржник) звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Центрального міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків, в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 27 грудня 2019 року № 0005104105, від № 0005114105 та № 0005124105.

2. Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 грудня 2022 року (суддя Арсірій P. O.) позовну заяву ТОВ «Олсідз груп Україна» залишено без руху, надавши позивачу строк для усунення її недоліків, шляхом подання до суду уточненої позовної заяви, із зазначенням змісту позовних вимог щодо кожного з відповідачів та оригіналу документу про сплату судового збору у розмірі відповідно до заявлених позовних вимог.

3. Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 30 січня 2023 року (суддя Журавель В. О.) прийнято до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі та призначено підготовне засідання.

4. Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 15 березня 2023 року (суддя Журавель В. О.) замінено відповідача у цій справі із Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби України на його процесуального правонаступника - Центральне міжрегіональне управління ДІІС по роботі з великими платниками податків.

5. Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 08 листопада 2023 року (суддя Білоноженко М. А.) прийнято до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі та призначено підготовче засідання.

6. В підготовчому судовому засіданні, призначеному на 13 лютого 2024 року, представником відповідача було підтримано клопотання про залишення позову без розгляду у зв`язку з пропущеним строком звернення до суду, заявлене 09 травня 2023 року, подане під час розгляду даної справи попереднім складом суду.

7. 25 березня 2024 року через систему «Електронний суд» відповідачем подано клопотання про залишення позову без розгляду, мотивуючи його тим, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення ТОВ «Олсідз груп Україна» було отримано 03 січня 2020 року, а позовну заяву подано 09 грудня 2022 року, матеріалами справи підтверджується факт пропуску позивачем строку звернення до суду. Центральне МУ ДПС звертає увагу суду, що позивачем пропущено строк звернення до суду з позовом про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 27 грудня 2019 року № 0005104105, № 0005114105 та № 0005124105. Тобто, строк оскарження спірних податкових повідомлень-рішень становить у даному випадку шість місяців.

8. 22 квітня 2024 року через систему «Електронний суд» позивачем подано додаткові пояснення до заперечення на клопотання про залишення позовної заяви без розгляду, у яких просить відмовити у задоволенні названого клопотання в повному обсязі. Позивач заперечуючи проти задоволення клопотання посилається на те, що у постанові від 26 листопада 2020 року у справі № 500/2486/19 Верховний Суд відступив від висновку про застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в постанові Верховного Суду від 03 квітня 2020 року у справі № 2540/2576/18, у частині того, що строк для звернення платника подать із позовом до адміністративного суду, у тому числі після використання процедури адміністративного оскарження, становить 1095 днів з дня отримання платником податків податкового повідомлення-рішення. Вважає, що у цій постанові Верховний Суд вказав на твердження про те, що як загальним правилом, так і у разі попереднього адміністративного оскарження податкового повідомлення-рішення строк звернення до суду становить 1095 днів відповідно до положень, пункту 56.18 статті 56 Податкового кодексу України. Тобто, перебіг строку, з якого змінилася стала судова практика щодо застосування строку звернення до суду у шість місяців, почався саме з 27 січня 2022 року, постанова Верховного Суду № 160/11673/20 від 27 січня 2022 року. Тому, в позивача існує право на оскарження податкових повідомлень-рішень від 27 грудня 2019 року № 0005104105, № 0005114105 та № 0005124105 протягом 1095 у будь-який момент після отримання такою рішення на підставі пункту 56.18. статті 56 Податкового кодексу України (далі - ПК України) з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 ПК України.

8.1 Позивачем також звернуто увагу на те, що станом на кінець 2022 року, за даними Київської міської військової адміністрації, місто зазнало 52 російських повітряних атак. Загальна тривалість повітряної тривоги склала 29 днів. А до квітня 2022 року на підходах до Києва, а подекуди й на території м. Києва, взагалі тривали бойові дії, а велика частина мешканців м. Києва в зв`язку з цим взагалі була змушена покинути м. Київ, рятуючись від бойових дій, що в свою чергу, унеможливило доступ до інформації та документів, необхідних для підготовки Документ сформований в системі «Електронний суд» 22 квітня 2024 року позовної заяви.

8.2 Акцентував увагу на те, що до клопотання про поновлення пропущеного строку позивачем було надано, крім іншого, Наказ № 02/01 від 24 лютого 2024 року про встановлення віддаленого режиму роботи у зв`язку із запровадженням воєнного стану в Україні, з метою збереження життя та здоров`я працівників, який закріпив віддалений режим роботи на підприємстві до моменту скасування режиму воєнного стану та/або наявності максимально безпечних умов роботи, що в свою чергу, також ускладнило доступ до інформації та документів, необхідних для підготовки позовної заяви.

9. Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 23 квітня 2024 року задоволено клопотання представника позивача та вирішено подальший розгляд справи проводити в режимі відеоконференції з наданням можливості представнику ТОВ «Олсідз груп Україна» використовувати власні технічні засоби з використанням Системи відеоконференцзв`язку EasyCon на офіційному веб-порталі судової влади України vkz.court.gov.ua.

10. Як вбачається з судового рішення суду першої інстанції, а також з електронної справи, яка формувалась судом першої інстанції, наступні судові засідання відкладалися у зв`язку із технічними несправностями програми ВКЗ.

11. Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 31 травня 2024 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 05 серпня 2024 року, позов залишено без розгляду на підставі пункту 8 частини першої статті 240 Кодексу адміністративного судочинства України (у зв`язку з пропущенням встановленого строку звернення до суду).

12. Не погоджуючись з рішеннями суддів першої та апеляційної інстанцій, 04 вересня 2024 року через систему «Електронний суд» позивачем подано до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій Товариство просить скасувати ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 31 травня 2024 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 05 серпня 2024 року, відмовити відповідачу в задоволенні клопотання про залишення позову без розгляду, та справу направити до суду першої інстанції для подальшого розгляду.

13. Ухвалою Верховного Суду від 17 вересня 2024 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою та встановлено строк для подання відзиву. Витребувані матеріали справи. Також за допомогою функціоналу комп`ютерної програми «Діловодство спеціалізованого суду», Судом було витребувано електронну справу, яка формувалась судами попередніх інстанцій.

14. 26 вересня 2024 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому, відповідач, посилаючись на те, що вимоги касаційної скарги є необґрунтовані та не можуть бути задоволені, просить в задоволенні касаційної скарги відмовити, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишити без змін.

15. 18 грудня 2024 року через систему «Електронний суд» до Суду надійшло клопотання позивача про зупинення дії ухвали Київського окружного адміністративного суду від 31 травня 2024 року та постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 05 серпня 2024 року, у задоволенні якої ухвалою Верховного Суду від 08 січня 2025 року - відмовлено.

16. Ухвалою Верховного Суду закінчено підготовку даної справи до касаційного розгляду та призначено її касаційний розгляд у порядку письмового провадження.

IІ. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

17. Розглянувши матеріали справи, що стосуються заявленого клопотання суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов висновку, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийняті 27 грудня 2019 році, які були отримані позивачем 03 січня 2020 року, тоді як Товариство звернулося до суду лише у 09 грудня 2022 року, тобто з шестимісячним пропуском строку звернення до суду, встановлений частиною другою статті 122 КАС України. При цьому, надаючи оцінку доводам позивача про поважність причин пропуску звернення до суду, суди попередніх інстанцій зазначили, що наведені позивачем причин пропуску строку є неповажними.

18. Приймаючи таке рішення, суди врахували правовий висновок Верховного Суду, викладений в постановах від 26 листопада 2020 року у справі № 500/2486/19 та від 27 січня 2022 року у справі № 160/11673/20 щодо застосування пункту 56.18 статті 56, статті 102 ПК України, статті 122 КАС України. Суди зауважили, що звернення позивачем до суду щодо оскарження податкових повідомлень-рішень мало місце лише 09 грудня 2022 року, тобто після спливу більш як на шість місяців з дня остаточного формулювання нової практики Верховним Судом, що не може бути демонстрацією позивачем прояву належної зацікавленості щодо їх оскарження, та вчинення юридично значущих дій без зайвих зволікань.

19. Щодо доводів позивача про безспірне (автоматичне) поновлення строку звернення до суду з адміністративним позовом шляхом прийняття адміністративної справи до провадження суддею, суд першої інстанції зазначив, що саме по собі відкриття провадження у справі чи прийняття адміністративної справи до свого провадження складом суду, - не є вирішенням питання про поновлення строку звернення до суду з адміністративним позовом.

Проте, суд звернув увагу на те, що в ухвалі про прийняття справи до свого провадження, відкриття провадження та призначення підготовчого судового засідання від 30 січня 2023 року не вирішено питання щодо поновлення строку звернення до суду, а також не вирішено заяву представника позивача про поновлення пропущеного строку. Більше того, з резолютивної частини ухвали від 30 січня 2023 року вбачається, що жодного рішення щодо строків звернення до суду суддею Журавлем В. О. не вирішено.

Відповідно до пункту 10 частини другої статті 180 КАС України у підготовчому засіданні суд вирішує заяви та клопотання учасників справи, зокрема, але не виключно, які поданні на виконання вимог ухвали про залишення позовної заяви без руху. Тому, суд першої інстанції прийшов до висновку, що питання про поновлення пропущеного строку звернення до суду та вирішення питання щодо поданої заяви про поновлення пропущеного строку звернення до суду, попередній склад суду повинен був вирішити під час підготовчого провадження.

З вказаного вбачається, що клопотання позивача про поновлення пропущеного строку звернення до суду попереднім складом суду не вирішувалось.

Крім того, аналіз протоколів підготовчих судових засідань під час проведення підготовчого провадження попереднім складом суду, свідчить про те, що вищевказане клопотання про поновлення пропущеного строку не вирішувалось, в тому числі під час судових засідань.

Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції прийшов до висновку про безпідставність доводів позивача про поновлення позивачу строку звернення до суду з даним позовом попереднім складом суду.

20. Посилання позивача на введення в Україні воєнного стану як на поважну причину пропуску строку звернення до суду суд апеляційної інстанції відхилив, оскільки скаржник не надав будь-яких належних доказів того, що він був залучений до обороноздатного процесу держави.

IІІ. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

21. Скаржник у своїй касаційній скарзі не погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, вважає їх необґрунтованими та такими, що підлягають скасуванню, оскільки судами порушено норми процесуального права, а саме, статті 123, частину третю статті 169, частину тринадцяту статті 171, пункт 10 частини другої статті 180 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), що призвело до ухвалення незаконних судових рішень у справі.

22. З огляду на зміст касаційної скарги, підставою касаційного оскарження судових рішень у цій справі скаржником зазначено пункти

1 частини четвертої статті 328 КАС України, - якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

4 частини четвертої статті 328 КАС України, - якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.

23. У розрізі заявленої підстави касаційного оскарження, а саме пункту 1 частини 328 КАС України, скаржник зазначає, що суди попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішень застосували норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 04 серпня 2022 року у справі № 500/1149/21, від 29 вересня 2022 року у справі № 500/1912/22, від 13 липня 2023 року у справі № 560/10129/22, від 04 квітня 2023 року у справі № 140/1487/22, щодо поважності причин, в тому числі причин, зміни судової практики, а також причин пов`язаних зі збройною агресією росії проти України та введенням на всій території України воєнного стану при вирішенні питання поновлення строків звернення до суду.

24. Обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження передбачену пунктом 4 частини четвертої статті 328 КАС України скаржник зауважує, що суди не здійснили повного, всебічного та об`єктивного з`ясування обставин, не дослідили належним чином зібрані в справі докази, що призвело до прийняття необґрунтованих, однобічних та незаконних судових рішень, в тому числі з порушенням принципу справедливості, що згідно з частиною першою статті 353 КАС України, пункту 1 частини другої статті 353 КАС України є підставою для скасування судового рішення.

25. Товариство звертає увагу на те, що питання, чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними, вирішується саме при відкритті провадження. А тому, на його думку, суд першої інстанції розглянувши позовну заяву, яка подана разом з клопотанням про поновлення строку, з`ясувавши усі обставини, які суд мав з`ясувати згідно з частиною першою статті 171 КАС України, визнавши подані матеріали достатніми для прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження у справі, визначивши, що відсутні підстави для залишення позовної заяви без руху, її повернення чи відмови у відкритті провадження у справі (в тому числі, враховуючи вимоги частин першої та другої статті 171 КАС України, визначивши підстави для визнання причин пропуску строку звернення до суду, зазначені в клопотанні, поважними) та прийнявши ухвалу про відкриття провадження, суд першої інстанції визнав підстави пропуску строку для звернення до адміністративного суду, викладені скаржником у клопотанні, поважними.

25.1 Таким чином, при відкритті провадження у цій справі судом вже було розглянуто клопотання, надано правову оцінку всім наведеним у клопотанні об`єктивним та обґрунтованим підставам пропуску процесуального строку для звернення до адміністративного суду в сукупності та визнано наведені скаржником у клопотанні підстави поважними, так як судом першої інстанції було відкрите провадження в даній адміністративній справі і не було визнано підстави, вказані скаржником у клопотанні, неповажними (у протилежному випадку суд мав би зазначити про те, що підстави, вказані скаржником у клопотанні, визнані неповажними, та залишити позовну заяву скаржника без руху, але такого не було).

26. Товариство не погоджується з посиланням судів на норми частини тринадцятої статті 171 КАС України в контексті даної конкретної справи є неправомірним, оскільки скаржник разом із позовною заявою одночасно подав клопотання відповідно до вимог частини шостої статті 161 КАС України, а також відповідно до вимог частини четвертої статті 121 КАС України. Більш того, так як норма частини тринадцятої статті 171 КАС України передбачає залишення заяви без руху та надання позивачу строку для усунення недоліків, то якби суд мав застосувати положення згаданої норми, то тоді він мав би винести ухвалу саме про залишення позовної заяви без руху, в якій зазначити, які саме наведені скаржником у клопотанні підстави пропуску строку на звернення до адміністративного суду суд визнав неповажними, та надати строк для усунення недоліків і можливість позивачу навести інші підстави для поновлення строку, але аж ніяк не ухвалу про залишення позовної заяви без розгляду.

26.1 Як вбачається з ухвали, суддею Журавель В. О. не розглядалося клопотання та жодного рішення щодо клопотання в ухвалі не приймалося, натомість просто вирішено задовольнити клопотання відповідача. Так саме й апеляційний суд, не розглядав клопотання та жодного рішення щодо клопотання в постанові не при приймав, натомість вирішив залишити ухвалу без змін.

27. Як на підставу поважності пропуску строку звернення до суду з позовом у цій справі позивач посилався на зміну судової практики, збройна агресія росії проти України, введення воєнного стану в Україні, здійснення господарської діяльності в м. Києві, об`єм документів, які необхідно було зібрати, опрацювати, підготувати та подати до суду, постійні ракетні атаки, повітряні тривоги, відсутність електроенергії, значні перебої у роботі засобів зв`язку та інтернету тощо, які ускладнили можливість скаржника своєчасно або в менш тривалий строк з моменту зміни судової практики звернутися до суду.

28. Наголошує, що вказані обставини/підстави виникли об`єктивно, незалежно від волі скаржника, виникли протягом строку, який пропущено та ці обставини/підстави підтверджується інформацією, наявною у відкритих джерелах, а також належними і допустимими засобами доказування, в тому числі наданими до клопотання скаржника документами.

29. У касаційній скарзі окремо просить Суд урахувати, що офіційне оприлюднення постанови Верховного Суду, якою було змінено судову практику, відбулося 09 лютого 2022 року, тобто всього лише за 15 днів до повномасштабного вторгнення російської федерації на територію України, і в скаржника фактично було менше одного місяця на підготовку позову та документів, які до нього додаються, до початку повномасштабного вторгнення росії на територію України.

30. Крім того, акцентує увагу на тому, що позивачем було зазначено в клопотанні, що останній керувався наявними рішеннями Ради Суддів України від 22 квітня 2022 року щодо вжиття невідкладних заходів для забезпечення сталого функціонування судової влади в Україні в умовах припинення повноважень ВРП та воєнного стану в зв`язку зі збройною агресією з боку рф, яка 02 березня 2022 року опублікувала рекомендації щодо роботи судів в умовах воєнного стану. Так, судам, зокрема, рекомендовано по можливості продовжувати процесуальні строки щонайменше до закінчення воєнного стану.

31. Наголошує, що усі вищезазначені обставини/підстави були зазначені Товариством у клопотанні та запереченнях на клопотання відповідача про залишення позову без розгляду, а також у додаткових письмових поясненнях, однак суди проігнорували усе вищеперелічене, зазначивши, що скаржник не наводив вищенаведених підстав пропуску строку на звернення до суду.

32. Серед іншого, зазначає, що питання щодо визнання підстав пропуску строку звернення до суду поважними ніяким чином не могло бути відображено в протоколах підготовчих засідань, оскільки відповідно до вимог КАС України вирішувалося саме під час відкриття провадження в цій справі, а не під час підготовчих засідань. Таким чином, Суд встановив обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів.

Решта доводів касаційної скарги є аналогічними до тих, що вже неодноразово викладались позивачем у клопотанні про поновлення строку, запереченні на клопотання про залишення позову без розгляду, а також у апеляцій скарзі.

IV. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ

33. Верховний Суд, переглянувши оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій в межах доводів та вимог касаційної скарги, та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування апеляційним судами норм матеріального та процесуального права у спірних правовідносинах, відповідно до частини першої статті 341 КАС України, виходить з такого.

34. У межах підстав касаційного оскарження ключовим було питання додержання строку звернення до суду з позовом про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень № 0005104105, від № 0005114105 та № 0005124105 прийнятих Центральним міжрегіональним управлінням ДПС по роботі з великими платниками податків 27 грудня 2019 року, отриманих платником податків 03 січня 2020 року та оскаржених до суду за умови, що в адміністративному порядку ці податкові повідомлення-рішення не оскаржувались. У випадку, якщо такий строк було пропущено, вирішенню також підлягало питання поважності наведених позивачем причин пропуску такого строку.

35. Частина перша статті 122 КАС України встановлює, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративною суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

36. Відповідно до абзацу першого частини другої статті 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

37. Частиною першою, другою статті 123 КАС України передбачено, що у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.

Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.

38. Визначення строку звернення до адміністративного суду в системному зв`язку з принципом правової визначеності слугує меті забезпечення передбачуваності для відповідача (як правило, суб`єкта владних повноважень в адміністративних справах) та інших осіб того, що зі спливом установленого проміжку часу прийняте рішення, здійснена дія (бездіяльність) не матимуть поворотної дії в часі та не потребуватимуть скасування, а правові наслідки прийнятого рішення або вчиненої дії (бездіяльності) не будуть відмінені у зв`язку з таким скасуванням. Тобто встановлені строки звернення до адміністративного суду сприяють уникненню ситуації правової невизначеності щодо статусу рішень, дій (бездіяльності) суб`єкта владних повноважень.

39. Питання строків звернення до суду як і з попереднім використанням платником податків досудового порядку вирішення спору, так і без застосування зазначеної процедури було предметом неодноразового розгляду Верховним Судом і станом на сьогодні практика Верховного Суду з цього питання є сформованою і усталеною.

40. При цьому в кожному випадку темпоральні проміжки, як і момент початку відліку строку, є різними.

41. 26 листопада 2020 року Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду ухвалив постанову у справі № 500/2486/19, у якій зазначив, що граматичне тлумачення змісту пункту 56.18 статті 56 ПК України дає підстави для висновку, що вказана норма не встановлює процесуальних строків звернення до суду. Абзац перший цієї норми презюмує право платника податків використати судовий порядок оскарження відповідного рішення контролюючого органу та встановлює момент виникнення права на відповідне оскарження - з моменту отримання платником податків податкового повідомлення-рішення або іншого рішення контролюючого органу. Також він передбачає, що при реалізації такого права необхідно враховувати строки давності, установлені статтею 102 ПК України.

42. Виходячи з наведених вище мотивів, Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду сформулював такий правовий висновок: «Норма пункту 56.18 статті 56 ПК України не визначає процесуального строку звернення до суду і, відповідно, не є спеціальною щодо норми пункту 56.19 статті 56 ПК України. Водночас норма пункту 56.19 статті 56 ПК України є спеціальною щодо норми частини четвертої статті 122 КАС України, має перевагу в застосуванні у податкових спорах і регулює визначену її предметом групу правовідносин - оскарження в судовому порядку податкових повідомлень-рішень та інших рішень контролюючих органів про нарахування грошових зобов`язань за умови попереднього використання позивачем досудового порядку вирішення спору (застосування процедури адміністративного оскарження - абзац третій пункту 56.18 статті 56 ПК України). Вона встановлює строк для їх оскарження протягом місяця, що настає за днем закінчення процедури адміністративного оскарження відповідно до пункту 56.17 цієї статті».

43. Колегія суддів зазначає, що, незважаючи на те, що правовий висновок, викладений у вищевказаній постанові безпосередньо стосується застосування пункту 56.19 статті 56 ПК України при вирішенні питання дотримання строку звернення до суду з позовом про визнання протиправними і скасування податкових повідомлень-рішень після проведення процедури адміністративного оскарження, Верховний Суд у складі судової палати також більш широко виклав і новий підхід у тлумаченні пунктів 56.18 статті 56 і 102.1 статті 102 ПК України як норм, які не визначають процесуального строку звернення до суду в податкових правовідносинах, що мало бути враховано у подальшому правозастосуванні при вирішенні аналогічних питань. Цей висновок фактично мав універсальний характер.

44. У розвиток зазначеного правового підходу у постанові від 27 січня 2022 року у справі № 160/11673/20 Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду сформулював наступний правовий висновок: «Процесуальний строк звернення до суду з позовом про скасування податкового повідомлення-рішення (рішення про застосування штрафних санкцій) у випадку, якщо платником податків не використовувалася процедура досудового вирішення спору (адміністративного оскарження) визначається частиною другою статті 122 КАС України - становить шість місяців і обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Судова палата вважає, що такий висновок не суперечить пункту 56.18 статті 56 ПК України, який закріплює право на звернення до суду з позовом у будь-який момент після отримання такого рішення, але при реалізації цього права має враховуватися строк давності».

45. Таким чином, строк звернення до суду з позовом про скасування податкового повідомлення-рішення (без використання процедури досудового вирішення спору) становив шість місяців і обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

46. Суд касаційної інстанції враховує, що 10 грудня 2020 року відбулось офіційне оприлюднення постанови Верховного Суду від 26 листопада 2020 року у справі № 500/2486/19, в якій було викладено новий підхід щодо тлумачення пункту 56.18 статті 56, пункту 102.1 статті 102 ПК України як норм, які не визначають процесуального строку звернення до суду в податкових правовідносинах, що мало б враховуватись у подальшому правозастосуванні при вирішенні аналогічних питань.

47. При цьому і в постанові від 26 листопада 2020 року, і в постанові від 27 січня 2022 року Верховний Суд звертав увагу на те, що задля додержання принципу правової визначеності та забезпечення права на справедливий суд, які є елементами принципу верховенства права, зміна сталої судової практики, яка відбулася в бік тлумачення норм права щодо застосування коротших строків звернення до суду, може розглядатися судами як поважна причина при вирішенні питання поновлення строків звернення до суду в податкових правовідносинах, які виникли та набули характеру спірних до зміни такої судової практики.

48. У постановах від 23 вересня 2021 року у справі № 640/11650/21, а в подальшому від 27 січня 2022 року у справі № 160/11673/20 Верховний Суд роз`яснив зміст вищенаведеного висновку. Суд зазначив, що у перехідний період для забезпечення реалізації права особи на звернення до суду у вказаних умовах їй має бути забезпечений певний розумний строк, достатній для формулювання правової позиції і вчинення дій з підготовки відповідного позову та його подання до суду. Новий підхід Верховного Суду у питанні визначення строку звернення до суду з позовами може застосовуватися для нових позовів, поданих після ухвалення постанови від 26 листопада 2020 року, однак, під час вирішення питання поновлення строку звернення з позовом істотне значення мають такі обставини: строк, який сплинув після зміни судової практики і до моменту звернення до суду з позовом; причини, які заважали звернутися до суду з позовом у максимально короткий термін після зміни судової практики; чи є підставі вважати, що позивачем було допущено необґрунтовані зволікання.

49. Водночас слід зазначити, що остаточне формулювання правової позиції щодо процесуального строку звернення до суду у податкових правовідносинах про оскарження податкових повідомлень-рішень за умови, що платником податків не використовувалась процедура досудового вирішення спору, та відступ від існуючого на той час підходу, що тривалість такого строку становить 1095 днів, було здійснено саме у постанові Верховного Суду від 27 січня 2022 року у справі № 160/11673/20. Вказана постанова була офіційно оприлюднена 09 лютого 2022 року.

50. Не є спірним між сторонами, що податкові повідомлення-рішення від 27 грудня 2019 року № 0005104105, від № 0005114105 та № 0005124105 позивач отримав ще 03 січня 2020 року та в адміністративному порядку їх не оскаржував.

51. Суди попередніх інстанцій правильно визначились, що у спірних правовідносинах строк звернення до суду врегульований нормою частини першої статті 122 КАС України і становить шість місяців з дня вручення позивачу податкових повідомлень-рішень. Доводів про те, що позивач дізнався чи повинен був дізнатися про прийняття означених ППР в іншу дату, в ході судового розгляду питання про поновлення строку звернення до суду не наводилось.

52. Водночас, з урахуванням викладених висновків Верховного Суду, суди попередніх інстанцій встановили, що звернення позивачем до суду щодо оскарження спірних податкових повідомлень-рішень мало місце лише 09 грудня 2022 року, тобто після спливу більш як на шість місяців з дня остаточного формулювання нової практики Верховним Судом, яка відбулася 27 січня 2022 року та була офіційно оприлюднена 09 лютого 2022 року, що не може бути демонстрацією позивачем прояву належної зацікавленості щодо їх оскарження, та вчинення юридично значущих дій без зайвих зволікань.

53. Так, позивач наполягав на тому, що строк звернення до суду він пропустив з поважних причин, тому він підлягає поновленню. Враховуючи викладене, при касаційному перегляді слід оцінити дотримання судами попередніх інстанцій норм процесуального права при вирішенні питання щодо поважності наведених Товариством причин пропуску строку звернення до суду.

54. Частина перша статті 121 КАС України передбачає, що суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

55. Суд зауважує, що строк звернення до суду, як одна із складових гарантії «права на суд», може і має бути поновленим лише у разі наявності достатніх на те поважних причин. При цьому норми Кодексу адміністративного судочинства України не містять вичерпного переліку підстав, які вважаються поважними для вирішення питання про поновлення пропущеного процесуального строку. Такі причини визначаються в кожному конкретному випадку з врахуванням обставин у справі.

56. Оцінюючи поважність підстав несвоєчасного звернення до суду, слід виходити з того, що причина пропуску строку є поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина (або кілька обставин), яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом або судом строк; 2) це обставина, яка виникла об`єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.

57. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 жовтня 2020 року у справі № 9901/32/20 дійшла висновку, що інакшого способу визначити, які причини належить віднести до поважних, ніж через зовнішню оцінку (кваліфікацію) змісту конкретних обставин, хронологію та послідовність дій суб`єкта правовідносин перед зверненням до суду за захистом свого права, немає. Під таку оцінку мають потрапляти певні явища, фактори та їх юридична природа; тривалість строку, який пропущений; те, чи могли і яким чином певні фактори завадити вчасно звернутися до суду, чи перебувають вони у причинному зв`язку із пропуском строку звернення до суду; яка була поведінка суб`єкта звернення протягом цього строку; які дії він вчиняв, і чи пов`язані вони з готуванням до звернення до суду тощо.

58. Поряд з наведеним суд касаційної інстанції звертає увагу, що дотримання строків звернення до адміністративного суду є однією з умов дисциплінування учасників публічно-правових відносин, якщо ці відносини стали спірними.

59. Необхідно зауважити на тому, що інститут строків у адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах та стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Строки звернення до адміністративного суду з позовом обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

60. У цій справі позивач доводив як судам попередніх інстанцій, так і касаційному суду, що пропуск ним строку звернення до суду, зумовлений поважними причинами, які, якщо їх узагальнити, зводяться до наступного:

- введення в Україні воєнного стану з 24 лютого 2022 року, постійні ракетні атаки, повітряні тривоги, відсутність електроенергії, значні перебої у роботі засобів зв`язку та інтернету тощо;

- зміна судової практики в бік застосування коротших строків звернення до суду відбулась після виникнення спірних правовідносин (тобто, прийняття спірних ППР) та має розглядатись як поважна причина пропуску строку звернення до суду.

61. Перевіривши наведене скаржником обґрунтування поважності причин пропуску строку звернення до суду, суд касаційної інстанції знаходить його таким, що ґрунтується як на неправильному тлумаченні норм процесуального права, так і на суб`єктивному ставленні позивача до решти наведених ним обставин. Водночас приведені доводи жодним чином не можуть сприйматись як об`єктивні перешкоди, які не залежали від волі позивача та дійсно унеможливили звернення до суду у більш стислі строки, на що правильно вказали суди попередніх інстанцій.

61. Так, доводи скаржника про введення в Україні воєнного стану правильно були відхилені судом апеляційної інстанції.

62. В аспекті вказаних аргументів доцільно зазначити, що питання щодо поновлення строку звернення до суду у випадку його пропуску з причин пов`язаних із запровадженням воєнного стану в Україні було предметом дослідження Верховним Судом, зокрема у постановах від 04 квітня 2023 року у справі № 140/1487/22, від 23 січня 2023 року у справі № 496/4633/18, від 23 грудня 2022 року у справі № 760/5369/19, від 29 вересня 2022 року у справі № 500/1912/22, від 02 червня 2022 року у справі у №757/30991/18-а.

63. Так, у вищевказаних постановах Верховний Суд зауважив, що введення на території України воєнного стану не зупинило перебіг процесуальних строків звернення до суду з позовами. Питання поновлення процесуального строку у випадку його пропуску з причин, пов`язаних із запровадженням воєнного стану в Україні, вирішується в кожному конкретному випадку з урахуванням доводів, наведених у заяві про поновлення такого строку. Сам по собі факт запровадження воєнного стану в Україні не є підставою для поновлення процесуального строку. Такою підставою можуть бути обставини, що виникли внаслідок запровадження воєнного стану та унеможливили виконання учасником судового процесу процесуальних дій протягом установленого законом строку.

64. За усталеною практикою Верховного Суду введення воєнного стану може бути визнано судом поважною причиною пропуску відповідного процесуального строку або його продовження за умови, якщо пропуск строку знаходиться в прямому причинному зв`язку з такою обставиною.

65. Суд резюмує, що, дійсно, введений в Україні воєнний стан суттєво ускладнив (подекуди унеможливив) повноцінне функціонування, зокрема, органів державної влади (місцевого самоврядування). Між тим, сама по собі ця обставина, без належного її обґрунтування крізь призму неможливості ситуативного (в конкретних умовах) виконання процесуальних прав і обов`язків учасника справи, й підтвердження її належними й допустимими доказами, не може слугувати підставою для поновлення пропущеного процесуального строку.

66. У цій справі позивачем не наведено належних обґрунтувань відносно того, яким чином введення на території України воєнного стану вплинуло на неможливість своєчасного звернення до суду з даним позовом. Суд також враховує, що позивач не конкретизує межі впливу запровадження воєнного стану на роботу підприємства та не надав належних і допустимих доказів на підтвердження таких обставин.

67. Суд наголошує, що посилання позивача на те, що вся сукупність складних умов, які виникли і тривають у зв`язку із збройною агресією проти нашої країни, вплинули на можливість нормального ведення суб`єктами своїх справ і дотримуватися визначених процесуальним законодавством вимог, жодним чином не обґрунтовують та не підтверджують поважність підстав пропуску строку звернення до суду з цим позовом.

68. Більш того, поновлення строку Товариству за наявності такого обґрунтування його пропуску поставить у нерівне становище інші товариства, які за таких же умов звертаються до суду в межах строків встановлених процесуальним законодавством.

69. Підсумовуючи викладене, суд касаційної інстанції висновує, що сукупність обставин у цій справі вказує на те, що Товариством у спірний період не було вчинено усіх залежних та можливих від нього дій, які б свідчили про бажання та дійсний намір реалізації наданих законом процесуального права на подання адміністративного позову. Належних доказів на підтвердження наявності обмежень для своєчасної підготовки позову не було надано ні судам попередніх інстанцій, ні до суду касаційної інстанції.

70. Отже, суд касаційної інстанцій погоджується із висновком судів попередніх інстанцій про відсутність поважних причин для поновлення строку звернення до суду, оскільки позивач у спірний період не довело належними і допустимими доказами, що за встановлених обставин часовий проміжок, з моменту зміни судової практики до моменту подання адміністративного позову, є виправданим та не був надмірним навіть із врахуванням введення в Україні воєнного стану.

71. Посилання скаржника на зміну судової практики як на поважну причину пропуску строку звернення до суду у спірному випадку також правильно були відхилені судами.

72. У постановах від 23 вересня 2021 року у справі № 640/11650/21, від 03 квітня 2023 року у справі № 640/12898/21 Верховний Суд вказував, що не можна вважати порушенням правової визначеності як елементу принципу верховенства права сам факт зміни судової практики (як вказує скаржник), в тому числі і в питанні правозастосування норм щодо строків звернення до суду у бік їх скорочення, у разі забезпечення особі можливості доступу до суду у розумний строк, якщо він є об`єктивно достатнім для реалізації цього права.

73. Остаточне формулювання правової позиції щодо процесуального строку звернення до суду у податкових правовідносинах про оскарження податкових повідомлень-рішень за умови, що платником податків не використовувалась процедура досудового вирішення спору, та відступ від існуючого на той час підходу, що тривалість такого строку становить 1095 днів, було здійснено саме у постанові Верховного Суду від 27 січня 2022 року у справі №160/11673/20. Вказана постанова була офіційно оприлюднена 09 лютого 2022 року.

74. Однак, звертаючись до суду з позовом 09 грудня 2022 року про оскарження ППР від 27 грудня 2019 року № 0005104105, від № 0005114105 та № 0005124105, не обґрунтував і не довів необхідності саме такого часу після зміни судової практики для реалізації свого права на судове оскарження податкових повідомлень-рішень.

75. З приводу посилань скаржника на постанову Верховного Суду від 29 вересня 2022 року (справа № 500/1912/22) суд касаційної інстанції зазначає наступне. Так, у наведеній скаржником справі перебіг шестимісячного строку звернення до суду із позовом сплинув 01 квітня 2022 року, але позивач звернувся до суду першої інстанції 26 квітня 2022 року, у зв`язку з чим суд першої інстанції, якого підтримав апеляційний суд, залишив позов без розгляду. Верховний Суд, скасовуючи судові рішення та направляючи справу на продовження розгляду до суду першої інстанції, звернув увагу судів на неврахування того, що позивач є учасником бойових дій та був мобілізований у першу хвилю. Ці обставини у сукупності із строком, що був пропущений (26 днів), слугували підставою для висновку, що протягом усього періоду дії воєнного стану, запровадженого на території України у зв`язку із збройною агресією російської федерації, суворе застосування адміністративними судами процесуальних строків стосовно звернення до суду із позовними заявами, апеляційними і касаційними скаргами, іншими процесуальними документами може мати ознаки невиправданого обмеження доступу до суду, гарантованого статтями 55, 124, 129 Конституції України, статтею 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права та статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

76. Разом з тим, виходячи із встановлених у цій справі обставин звернення Товариства до суду із позовом із спливом майже у три роки після отримання спірних ППР, відсутні підстави вважати, що суди попередніх інстанцій не врахували означеного висновку і допустили надто суворе застосування процесуального строку звернення до суду.

77. Щодо доводів позивача про безспірне (автоматичне) поновлення строку звернення до суду з адміністративним позовом шляхом прийняття адміністративної справи до провадження суддею, суд першої інстанції правильно зазначив, що саме по собі відкриття провадження у справі чи прийняття адміністративної справи до свого провадження складом суду, - не є вирішенням питання про поновлення строку звернення до суду з адміністративним позовом.

78. При цьому, відповідно до вимог КАС України, вирішення питання строків звернення до суду можливе як до відкриття провадження у справі так і після, так само як і застосування судом наслідків пропуску строку звернення до адміністративного суду.

79. До того ж, Суд враховує, що судом першої інстанції вирішувалось вказане питання у відкритому судовому засіданні за участю представника позивача, а також, при розгляді апеляційної скарги позивача на ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 31 травня 2024 року, суд апеляційної інстанції також розглядав справу у відкритому судовому засіданні, тобто відбувся її публічний розгляд, тим самим заявник реалізував своє право на викладення відповідних пояснень та обґрунтувань своїх вимог.

80. Підсумовуючи викладене, суд касаційної інстанції висновує, що сукупність обставин у цій справі вказує на те, що позивачем у спірний період не було вчинено усіх залежних та можливих від нього дій, які б свідчили про бажання та дійсний намір реалізації наданих законом процесуальних прав на подання адміністративного позову. Належних доказів на підтвердження наявності обмежень для підготовки позову не було надано ні судам попередніх інстанцій, ні до суду касаційної інстанції.

81. Таким чином, у межах здійсненого Верховним Судом касаційного перегляду судових рішень установлено, що суди попередніх інстанцій, залишаючи без розгляду позовну заяву правильно застосували норми права, що регулюють спірні правовідносини, оскільки позивач, звернувшись до суду лише 09 грудня 2022 року, пропустив строк звернення до суду за відсутності поважних причин такого пропуску. Не зазначено таких причин і в касаційній скарзі.

82. Аргументи касаційної скарги про неправильність зроблених судами висновків є безпідставними та зводяться до переоцінки встановлених у справі обставин, що не узгоджується з приписами статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України.

83. Касаційна скарга не містить інших відомостей про обставини, які б давали підстави для поновлення строку звернення до суду, а також свідчили б про порушення судами норм процесуального права при ухваленні судового рішення, а тому підстави для їх скасування та задоволення касаційної скарги відсутні.

84. Суд також звертає увагу на зміст частини другої статті 350 КАС України, відповідно до якої, не може бути скасовано правильне по суті і законне судове рішення з мотивів порушення судом норм процесуального права, якщо це не призвело і не могло призвести до неправильного вирішення справи.

85. Однак, скаржником не наведено порушень судами попередніх інстанцій норм процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

86. Згідно із частиною першою статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуті в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

87. Таким чином, зважаючи на приписи статті 350 КАС України, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, Суд,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Олсідз груп Україна» залишити без задоволення.

Ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 31 травня 2024 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 05 серпня 2024 року у справі № 640/21739/22 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач М. М. Яковенко

Судді І. В. Дашутін

О. О. Шишов