Постанова

від 22.01.2025 по справі 750/18240/23

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

іменем України

22 січня 2025 року м. Чернігів

Унікальний номер справи № 750/18240/23

Головуючий у першій інстанції Маринченко О. А.

Апеляційне провадження № 22-ц/4823/273/25

Чернігівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого-судді Висоцької Н.В.,

суддів: Онищенко О.І., Шитченко Н.В.,

із секретарем Піцан В.М.,

учасники справи: позивач ОСОБА_1 ,

відповідачі Товариство з обмеженою відповідальністю «Укравтотрейд-групп», ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - регіональний сервісний центр Головного сервісного центру МВС в м. Києві (філія ГСЦ МВС),

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 06 листопада 2024 року (місце ухвалення м. Чернігів, дата складення повного тексту судового рішення 13.11.2024) у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Укравтотрейд-групп», ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання правочинів недійсними, скасування державної реєстрації транспортного засобу, витребування майна з чужого незаконного володіння,

В С Т А Н О В И В :

У грудні 2023 року представник ОСОБА_1 адвокат Євсюков Ф.Б. звернувся до суду з позовом до ТОВ «Укравтотрейд-групп», ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання правочинів недійсними, скасування державної реєстрації транспортного засобу, витребування майна з чужого незаконного володіння. В обґрунтування посилався на те, що відповідно до свідоцтва про право власності від 04.07.2019, виданого державним нотаріусом Двадцять першої київської державної нотаріальної контори Зубченко Л.С., позивачка набула право власності на автомобіль «TOYOTA PRADO 150», 2012 року випуску, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 , що належав спадкодавцю, який доводився їй чоловіком - ОСОБА_4 .

Вказує, що після отримання вказаного свідоцтва позивачка технічний паспорт не замінювала та жодних доручень з перереєстрації автомобіля третім особам не надавала, а у подальшому вказаний транспортний засіб разом із свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу позивачка передала в тимчасове користування ОСОБА_5 .

За доводами позову, наприкінці квітня 2021 року позивачці стало відомо, що 27.07.2020 без її згоди та проти волі ОСОБА_5 її транспортним засобом незаконно заволодів ОСОБА_6 у співучасті з іншими особами і за фактом незаконних дій ОСОБА_6 за заявою ОСОБА_5 слідчим управлінням ГУНП в Київській області 14.01.2021 розпочато досудове розслідування у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12021110000000015 за ч. 4 ст. 190, ч. 2 ст. 189 КК України.

Також посилається, що 08.02.2022 ОСОБА_1 визнано потерпілою в указаному кримінальному провадженні, а у ході здійснення досудового розслідування було встановлено, що після незаконного заволодіння транспортним засобом «TOYOTA PRADO 150» (номер шасі НОМЕР_1 ) без дозволу власника було здійснено його незаконне відчуження, чим позбавлено позивача права володіти та розпоряджатися вказаним майном.

Позивач стверджує, що 15.12.2020 між ТОВ «Укравтотрейд-групп» та ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу транспортного засобу № 7849/20/006700, за умовами якого продавець зобов`язався передати у власність покупця за 5000 грн транспортний засіб марки «TOYOTA», модель «LAND CRUISER PRADO 150 УНІВЕРСАЛ-В», сірого кольору, номер кузова НОМЕР_1 . Тому на підставі поданої 16.12.2020 до територіального сервісного центру № 8046 ОСОБА_2 заяви на нього здійснено перереєстрацію транспортного засобу з реєстраційним номером ВТ4321О та видано свідоцтво НОМЕР_3 .

Зазначає, що слідством також встановлено, що для забезпечення здійснення реалізації транспортного засобу, який на праві спільної сумісної власності належав позивачу та її чоловіку, ТОВ «Укравтотрейд-групп» у сервісному центрі 8046 Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в м. Києві підтвердило свої повноваження договором комісії № 7849/20/006700 від 15.12.2020, в якому зазначено, що відповідно до свідоцтва про право на спадщину № НМН230665 від 07.12.2020 ОСОБА_4 надає ТОВ «Укравтотрейд-групп» дозвіл здійснювати повноваження відносно транспортного засобу «TOYOTA PRADO 150», номер кузова НОМЕР_1 , проте із відповіді приватного нотаріуса Запорізького міського нотаріального округу Чернявського В.В. слідує, що згідно із свідоцтвом про право на спадщину № НМН230665 вказана юридична особа не є спадкоємцем, а спадковим майном виступає зовсім інший транспортний засіб. Тому вважає, що вказані факти свідчать про те, що поведінка представника ТОВ «Укравтотрейд-групп» при укладенні договору комісії та договору купівлі-продажу належного позивачу транспортного засобу суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, а відповідачем ОСОБА_2 укладено даний правочин під впливом обману, оскільки представник ТОВ «Укравтотрейд-групп» не мав жодних повноважень представляти інтереси померлого ОСОБА_4 та укладати договір купівлі-продажу автомобіля, у зв`язку з чим є підстави для застосування наслідків недійсності правочину.

Крім того, вказує, що у подальшому, 06.01.2021 між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладено договір купівлі-продажу транспортного засобу № 8046/2021/2375131, згідно з яким продавець зобов`язався передати у власність покупця за 600000 грн транспортний засіб марки «TOYOTA» модель «LAND CRUISER PRADO 150 УНІВЕРСАЛ-В», сірого кольору, номер кузова НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_4 . На підставі поданої 06.01.2021 ОСОБА_3 до територіального сервісного центру № 8046 заяви на нього здійснено перереєстрацію транспортного засобу з реєстраційним номером НОМЕР_5 та видано свідоцтво НОМЕР_6 , а 08.02.2022 слідчим під час здійснення обшуку за місцем проживання ОСОБА_3 було вилучено транспортний засіб «TOYOTA», модель «LAND CRUISER PRADO 150 УНІВЕРСАЛ-В», сірого кольору, номер кузова НОМЕР_1 , технічний паспорт НОМЕР_6 , а також ключі до вказаного автомобіля, також 11.02.2022 ухвалою слідчого судді Святошинського районного суду міста Києва на вилучене майно накладено арешт.

Як стверджує позивач, 27.07.2022 постановою процесуального прокурора з матеріалів кримінального провадження № 12021110000000015 виділено матеріали кримінального провадження № 1202211000000264 за підозрою ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 289 Кримінального Кодексу України, а 21.09.2022 у вказаному кримінальному провадженні прокурором затверджено обвинувальний акт та скеровано його до Києво-Святошинського районного суду Київської області для розгляду по суті. Тому зазначає, що оскільки позивачка не надавала згоди на будь-які правочини щодо відчуження спірного автомобіля, реєстрація зазначеного транспортного засобу за ОСОБА_2 та ОСОБА_3 були здійснені неправомірно. Посилається, що позивачка не здійснювала відчуження належного їй автомобіля і останній вибув з її володіння іншим шляхом, а тому він повинен бути витребуваний у відповідача ОСОБА_3 на підставі ст. 388 ЦК України, а оскільки позивачка є власником транспортного засобу, а відповідач ОСОБА_3 є добросовісним набувачем цього майна, тому належним способом захисту в даному випадку є віндикація, у зв`язку з чим позивачка звернулася до суду з вказаним позовом.

У позові представник ОСОБА_1 адвокат Євсюков Ф.Б. з урахуванням уточнення просив:

- визнати недійсним договір комісії № 7849/20/006700, укладений 15.12.2020 між ТОВ «Укравтотрейд-групп» та ОСОБА_4 ;

- визнати недійсним договір купівлі-продажу № 7849/20/006700 транспортного засобу, укладений 15.12.2020 між ТОВ «Укравтотрейд-групп», як продавцем, та фізичною особою ОСОБА_2 , як покупцем, згідно з яким продавець зобов`язується передати у власність покупця транспортний засіб марки «TOYOTA», модель «LAND CRUISER PRADO 150 УНІВЕРСАЛ-В», сірого кольору, номер кузова НОМЕР_1 , свідоцтво про реєстрацію НОМЕР_7 , реєстраційний номер НОМЕР_2 , та застосувати наслідки недійсності правочину;

- скасувати державну реєстрацію ОСОБА_2 на автомобіль марки «TOYOTA», модель «LAND CRUISER PRADO 150 УНІВЕРСАЛ-В», сірого кольору, номер кузова НОМЕР_1 , здійснену в територіальному сервісному центрі № 8046 Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в м. Києві (ФІЛІЯ ГСЦ МВС) згідно заяви від 16.12.2020 № 282430362;

- скасувати державну реєстрацію ОСОБА_3 на автомобіль марки «TOYOTA», модель «LAND CRUISER PRADO 150 УНІВЕРСАЛ-В», сірого кольору, номер кузова НОМЕР_1 , здійснену в територіальному сервісному центрі № 8046 Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в м. Києві (ФІЛІЯ ГСЦ МВС) згідно заяви від 06.01.2021 № 284277965;

- витребувати із чужого незаконного володіння ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 автомобіль марки «TOYOTA», модель «LAND CRUISER PRADO 150 УНІВЕРСАЛ-В», сірого кольору, номер кузова НОМЕР_1 , придбаний на підставі договору купівлі-продажу № 8046/2021/2375131 транспортного засобу, укладеного 06.01.2021 між ОСОБА_2 , як продавцем, та ОСОБА_3 , як покупцем згідно свідоцтва про реєстрацію НОМЕР_3 , реєстраційний номер НОМЕР_8 .

Ухвалою Деснянського районного суду від 13.03.2024, залишеною без змін постановою Чернігівського апеляційного суду від 10.04.2024, в задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову шляхом накладення арешту на транспортний засіб, відмовлено.

Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 06.11.2024 в задоволенні позову ОСОБА_1 до ТОВ «Укравтотрейд-групп», ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання правочинів недійсними, скасування державної реєстрації транспортного засобу, витребування майна з чужого незаконного володіння, відмовлено.

Рішення суду обґрунтовано тим, що з урахуванням добровільного передання позивачем належного їй автомобіля ОСОБА_5 разом із ключами та технічним паспортом на транспортний засіб та з урахуванням особливостей правового режиму транспортного засобу як рухомого майна, суд дійшов висновку, що спірний автомобіль вибув із володіння позивача з її волі, а тому не підлягає витребуванню у добросовісного набувача.

Відмовляючи в задоволенні вимог ОСОБА_1 про визнання недійсними договорів комісії та купівлі-продажу, скасування державної реєстрації спірного автомобіля за відповідачами, судом були враховані правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, Верховного Суду, викладені у постанові від 19.05.2021 у справі № 201/12569/16-ц.

Не погодившись з вказаним рішенням суду, представник ОСОБА_1 адвокат Євсюков Ф.Б. подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати частково рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 06.11.2024 і ухвалити нове рішення у відповідній частині, яким задовольнити заявлені позовні вимоги про визнання недійсним договору комісії, договору купівлі-продажу та витребувати із чужого незаконного володіння ОСОБА_3 спірний автомобіль.

За доводами апеляційної скарги в оскаржуваній частині рішення суду першої інстанції є необґрунтованим та таким, що ухвалено із неправильним застосуванням норм матеріального права.

Заявник не погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що оскільки позивачка передала майно іншій особі у володіння, воно не підлягає витребуванню у добросовісного набувача на підставі ст. 388 ЦК України та вказує, що згідно положень п. 3 ч. 1 ст. 388 ЦК України у позивачки залишається право витребувати майно у добросовісного набувача не тільки у випадку вибуття його з володіння власника, позивачки, а і з володіння особи, якій він передав майно у володіння поза їх волею, тобто ОСОБА_5 .

Тому вважає, що суд хоча і послався у своєму рішення на положення п. 3 ч. 1 ст. 388 ЦК України, однак фактично не застосував закріплену законодавцем норму права, внаслідок чого ухвалив необґрунтоване та невмотивоване рішення.

В апеляційній скарзі заявник посилається на те, що рішення суду першої інстанції про відмову суду у задоволенні позовних вимог позивача про визнання недійсними договорів комісії та купівлі-продажу через їх неефективність, позивачка не оскаржує, оскільки дійсно вважає, що такий спосіб буде неефективним, але перехід права власності за договором купівлі-продажу між померлим ОСОБА_4 та ОСОБА_2 здійснено на підставі використання недійсних документів і вказаний факт також підтверджено судом у своєму рішенні.

Також вказує, що укладення ОСОБА_4 договору комісії із ТОВ «Укравтотрейд-груп» 15.12.2020, тобто через декілька років після своєї смерті ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) є очевидно неможливим та свідчить про явно незаконність укладення договору купівлі-продажу від імені ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 .

Як наголошує заявник, оспорюваний договір комісії від 15.12.2020 укладено на підставі недійсних документів, а договір купівлі-продажу від 15.12.2020 під впливом обману, шляхом навмисного введення ТОВ «Укравтотрейд-групп» в оману ОСОБА_2 щодо обставин, які впливають на вчинення правочину.

Крім того, в апеляційній скарзі заявник вказує, що орієнтовний розмір витрат позивачки на правову допомогу в суді апеляційної інстанції складає 30000 грн і докази представництва інтересів позивачки будуть надані протягом 5-ти днів з дня ухвалення рішення.

На виконання вимог ст. 361 ЦПК України учасникам справи було надіслано копії апеляційної скарги та додані до неї матеріали справи.

У поданому відзиві представник ОСОБА_3 адвокат Веремій Т.М. просить залишити без задоволення апеляційну скаргу, а рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 06.11.2024 залишити без змін, а також просить стягнути з позивача на користь ОСОБА_3 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 30000 грн. В обґрунтування посилається, що твердження позивачки про те, що вона не здійснювала відчуження належного автомобіля і він вибув з володіння не з її волі, не відповідають фактичним обставинам та спростовуються матеріалами справи. Вказує, що особа, якій позивачка добровільно передала транспортний засіб у володіння ОСОБА_5 , повідомив позивачку та правоохоронні органи про незаконне заволодіння транспортним засобом майже через 9 місяців, а позивачка звернулась до правоохоронних органів більше ніж через 9 місяців після того як її повідомив ОСОБА_5 . За доводами відзиву, позивачка не заявляла клопотання у цивільній справі про допит ОСОБА_5 в якості свідка, а особисто позивачка у судове засідання жодного разу не з`явилась і більшість обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог, можуть бути підтверджені або спростовані виключно їх безпосередніми поясненнями, тому вважає, що позивачка не довела обставини, на які вона посилається як на підставу позовних вимог. Крім того, зазначає, що вимога позивачки про витребування транспортного засобу від добросовісного набувача на підставі п. 3 ч. 1 ст. 388 ЦК України як такого, що вибув з володіння власника не з його волі іншим шляхом в суді першої інстанції не підтвердились і в апеляційній скарзі позивачка на вказаних обставинах не наполягає. Як вказує заявник, позивачка на надала суду достовірних та достатніх доказів, на підставі яких суд міг дійти висновку про наявність обставин вибуття транспортного засобу з володіння ОСОБА_5 не з його волі іншим шляхом. Вважає, що поведінка позивачки, а також ОСОБА_5 , а саме: дії щодо перереєстрації транспортного засобу 27.08.2019; показання ОСОБА_5 та позивачки під час досудового розслідування щодо продажу позивачем транспортного засобу ОСОБА_5 ; неповідомлення правоохоронних органів факту вибуття транспортного засобу більше ніж протягом 1,5 років, - викликають обґрунтовану підозру в шахрайських діях зі сторони останніх і прямо спростовують обставини вибуття транспортного засобу з володіння ОСОБА_5 не з його волі іншим шляхом.

Від інших учасників справи у встановлений судом строк відзив на апеляційну не надходив.

Згідно з ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Ухвалою Чернігівського апеляційного суду від 21.01.2025 в задоволенні заяви представника ОСОБА_1 адвоката Євсюкова Ф.Б. про забезпечення позову у цій справі шляхом заборони вчиняти дії, відмовлено.

Вислухавши суддю-доповідача, учасників судового розгляду, обговоривши доводи апеляційної скарги, відзиву та дослідивши матеріали справи, апеляційний суд приходить до висновку про залишення без задоволення апеляційної скарги, враховуючи наступне.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_4 перебували в зареєстрованому шлюбі з 10.03.2006 (а.с. 110 т. 2).

21.05.2013 за ОСОБА_4 зареєстровано автомобіль марки «TOYOTA», модель «LAND CRUISER PRADO 150», 2012 року випуску, номер кузова НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 , що підтверджується копією свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_7 (а.с. 23 зворот 24 т. 1).

Вбачається, що ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 помер (а.с. 57 т. 1).

За матеріалами справи, 04.07.2019 державним нотаріусом Двадцять першої київської державної нотаріальної контори видано свідоцтво про право власності, згідно з яким ОСОБА_1 , що є пережившою дружиною ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , належить 1/2 частка у праві спільної сумісної власності на майно, набуте подружжям за час шлюбу. Спільне сумісне майно подружжя, право власності на яке в указаній частці посвідчується цим свідоцтвом складається з автомобіля марки «TOYOTA», модель «LAND CRUISER PRADO 1», 2012 року випуску номер кузова НОМЕР_9 , реєстраційний номер НОМЕР_2 , який належав спадкодавцю на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_7 (а.с. 56 зворот т. 1).

Також 04.07.2019 ОСОБА_1 та ОСОБА_7 , діюча на підставі розпорядження Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації від 13.05.2019 за № 308 та змін до нього від 10.06.2019 за № 410 від імені малолітніх ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , які є спадкоємцями майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 по спадковій справі № 65-2019, уклали договір про поділ спадкового майна, на підставі якого ОСОБА_1 виділено у власність та видано свідоцтво про право на спадщину за законом на майно, а саме на 1/2 частку автомобіля марки «TOYOTA», модель «LAND CRUISER PRADO 1», 2012 року випуску (а.с. 111, 112 т. 2).

Проте, після отримання вказаних свідоцтв ОСОБА_1 реєстрацію автомобіля на своє ім`я здійснено не було.

Судом також встановлено, що 15.12.2020 між ТОВ «Укравтотрейд-групп» (комісіонер) та ОСОБА_4 (комітент) в особі ОСОБА_11 , яка діє на підставі свідоцтва про право на спадщину ИМН 230665 від 07.12.2020, укладено договір комісії № 7849/20/006700, за умовами якого комісіонер зобов`язався за дорученням комітента за комісійну плату вчинити за рахунок комітента від свого імені один або декілька правочинів щодо продажу транспортного засобу «TOYOTA», модель «LAND CRUISER PRADO 1», 2012 року випуску, номер кузова НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 (а.с. 108 т. 2).

З копії свідоцтва про право на спадщину за законом ИМН 230665 від 07.12.2020 та листа приватного нотаріуса Запорізького міського нотаріального округу Чернявського В.В. № 461/01-16 від 08.06.2021 убачається, що спадщина, на яку видане це свідоцтво стосується спадкоємця ОСОБА_12 , а спадщина складається з 1/2 частки транспортного засобу марки RENAULT SANDERO 46В випуску 2013 року, номер шасі НОМЕР_10 , реєстраційний номер НОМЕР_11 та 1/2 частки транспортного засобу марки ЗАЗ 110307, випуску 2006 року, номер шасі НОМЕР_12 , реєстраційний номер НОМЕР_13 (а.с. 19 зворот, 20 т. 1).

За матеріалами справи, 15.12.2020 між ТОВ «Укравтотрейд-групп», що здійснює оптову та/або роздрібну торгівлю транспортними засобами на підставі договору комісії, укладеного з власником транспортного засобу, та ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу транспортного засобу № 7849/20/006700, за умовами якого продавець зобов`язався передати у власність покупця транспортний засіб «TOYOTA», модель «LAND CRUISER PRADO 150», 2012 року випуску, номер кузова НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 , зареєстрований за власником транспортного засобу 27.08.2019, а покупець зобов`язався сплатити продавцю ціну транспортного засобу, зазначену в пункті 3.1. договору, в порядку та на визначених цим договором умовах прийняти транспортний засіб. Передача транспортного засобу продавцем і прийняття його покупцем здійснюється після повної оплати вартості майна в момент підписання цього договору, ціна транспортного засобу за домовленістю сторін складає 5000 грн (а.с. 27 зворот - 28 т. 1).

Згідно із заявою ОСОБА_2 № 282430362 від 16.12.2020, поданою начальнику ТСЦ 8046, транспортний засіб «TOYOTA», модель «LAND CRUISER PRADO 150», 2012 року випуску, номер кузова НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 перереєстровано на нового власника за договором купівлі-продажу на підставі договору комісії № 7849/20/006700 від 15.12.2020, укладеного між ТОВ «Укравтотрейд-групп» та ОСОБА_4 ; договору купівлі-продажу транспортного засобу № 7849/20/006700 від 15.12.2020, укладеного між ТОВ «Укравтотрейд-групп» та ОСОБА_2 та видано останньому свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_14 (реєстраційний номер НОМЕР_8 ) (а.с. 24 зворот 26, 28 зворот 29 т. 1).

Також вбачається, що 06.01.2021 між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладено договір купівлі-продажу транспортного засобу № 8046/2021/2375131, за умовами якого продавець зобов`язався передати у власність покупця транспортний засіб «TOYOTA», модель «LAND CRUISER PRADO 150», 2012 року випуску, номер кузова НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_8 , зареєстрований за продавцем 16.12.2020 ТСЦ 8046, а покупець зобов`язався сплатити продавцю ціну транспортного засобу, зазначену в пункті 3.1. договору, в порядку та на визначених цим договором умовах прийняти транспортний засіб. Передача транспортного засобу продавцем і прийняття його покупцем здійснюється після повної оплати вартості майна в момент підписання цього договору, ціна транспортного засобу за домовленістю сторін складає 600000 грн (а.с. 32 зворот 33 том 1).

Згідно із заявою ОСОБА_3 № 284277965 від 06.01.2021, поданою начальнику ТСЦ 8046, транспортний засіб «TOYOTA», модель «LAND CRUISER PRADO 150», 2012 року випуску номер кузова НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_8 перереєстровано на нового власника за договором купівлі-продажу транспортного засобу № 8046/2021/2375131 від 06.01.2021, укладеного в ТСЦ, та видано ОСОБА_3 свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_15 (реєстраційний номер НОМЕР_5 ) (а.с. 30 зворот 31 т. 1).

Крім того, як убачається з матеріалів справи, 14.01.2021 Слідчим управлінням Головного управління Національної поліції в Київській області внесено відомості в Єдиний реєстр досудових розслідувань за № 12021110000000015 та розпочато досудове розслідування за фактом вчинення ОСОБА_13 , ОСОБА_14 та особою на ім`я ОСОБА_15 у липні 2020 року шахрайських дій у вигляді заволодіння комп`ютерним обладнанням, що належить ОСОБА_16 (а.с. 136 т. 1).

Також, із копії витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12021110000000015 убачається, що 20.04.2021 ОСОБА_5 звернувся до Слідчого управління Головного управління Національної поліції в Київській області із заявою про вчинення кримінального правопорушення, в якій зазначив, що 27.07.2020 ОСОБА_14 , ОСОБА_17 та інші невстановлені особи за вказівкою ОСОБА_6 за попередньою змовою між собою, знаходячись за адресою: АДРЕСА_1 , неподалік ТЦ «4РУМ» біля невстановленого ресторану поруч, вимагали у ОСОБА_5 грошові кошти в сумі 147000 доларів США за неіснуючий борг та відібрали в останнього автомобіль «TOYOTA PRADO 150», реєстраційний номер НОМЕР_2 , номер шасі НОМЕР_1 , вартістю 720000 грн, який належить ОСОБА_1 . ОСОБА_1 звернулася до органів поліції щодо незаконного заволодіння належним їй транспортним засобом «TOYOTA PRADO 150», 2012 року випуску 07.02.2022 (а.с. 136 -138 т. 1).

Згідно копії протоколу допиту свідка ОСОБА_1 від 31.05.2021, з кінця 2018 року транспортним засобом «TOYOTA», модель «LAND CRUISER PRADO 150», 2012 року випуску по технічному паспорту керував ОСОБА_5 , якому вона надала технічний паспорт на авто та два ключі. За усною домовленістю з ОСОБА_5 він надав їй грошову суму за дане авто 30000 доларів США та після отримання спадщини вона повинна була перереєструвати автомобіль на нього, проте до теперішнього часу він до неї стосовно перереєстрації не звертався, а тому по факту вказаний автомобіль належить їй (а.с. 160-163 т. 1).

Крім того, у протоколі допиту свідка ОСОБА_5 від 08.04.2021 та протоколі допиту потерпілого ОСОБА_5 від 17.05.2021 також зазначено, що ОСОБА_5 дуже добре спілкується із дружиною померлого ОСОБА_4 - ОСОБА_1 .. Після оформлення спадщини вона повинна була переоформити належний їй автомобіль на нього, оскільки він уже виплатив їй кошти. Керував він вказаним автомобілем по технічному паспорту (а.с. 142-147, 148-152, т. 1).

Ухвалою слідчого судді Святошинського районного суду міста Києва від 11.02.2022 у справі № 759/2394/22 накладено арешт на транспортний засіб «TOYOTA LAND CRUISER PRADO 150», сірого кольору, реєстраційний номер НОМЕР_5 , технічний паспорт НОМЕР_6 , ключі до вказаного автомобіля (а.с. 45-47 т. 1).

27.07.2022 постановою прокурора відділу Київської обласної прокуратури про виділення матеріалів кримінального провадження виділено з кримінального провадження № 12021110000000015 від 14.01.2021 в окреме кримінальне провадження № 1202211000000264 від 27.07.2022 матеріали досудового розслідування щодо кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 289 Кримінального кодексу України за підозрою ОСОБА_6 (а.с. 41 зворот 42 т. 1).

На час розгляду справи судом першої інстанції обвинувальний акт у кримінальному провадженні № 12022110000000264, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 27.07.2022 за обвинуваченням ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення злочину, передбаченого частиною третьою статті 289 Кримінального кодексу України, перебуває на розгляді в суді.

Звертаючись до суду з позовом, представник ОСОБА_1 адвокат Євсюков Ф.Б. посилався на те, що позивачка не здійснювала відчуження належного їй автомобіля і останній вибув з її володіння іншим шляхом, а тому він повинен бути витребуваний у відповідача ОСОБА_3 на підставі ст. 388 ЦК України, а оскільки позивачка є власником транспортного засобу, а відповідач ОСОБА_3 є добросовісним набувачем цього майна, тому належним способом захисту в даному випадку є віндикація

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що з урахуванням добровільного передання позивачем належного їй автомобіля ОСОБА_5 разом із ключами та технічним паспортом на транспортний засіб та з урахуванням особливостей правового режиму транспортного засобу як рухомого майна, суд дійшов висновку, що спірний автомобіль вибув із володіння позивача з її волі, а тому не підлягає витребуванню у добросовісного набувача.

Відмовляючи в задоволенні вимог ОСОБА_1 про визнання недійсними договорів комісії та купівлі-продажу, скасування державної реєстрації спірного автомобіля за відповідачами, судом були враховані правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, Верховного Суду, викладені у постанові від 19.05.2021 у справі № 201/12569/16-ц.

Рішення суду оскаржується в частині незадоволених позовних вимог щодо визнання недійсним договору комісії №7849/20/006700 від 15.12.2020, визнання недійсним договору купівлі-продажу 7849/20/006700 транспортного засобу від 15.12.2020 та витребування із чужого незаконного володіння ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 автомобіля, в іншій частині рішення суду не оскаржується, та, відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України, в апеляційному порядку не переглядається.

Зазначене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 03.10.2018 року у справі № 186/1743/15-ц, яка, зокрема зазначає, у разі якщо апеляційна скарга подана на рішення щодо частини вирішених вимог, суд апеляційної інстанції відповідно до принципу диспозитивності не має права робити висновків щодо неоскарженої частини ні в мотивувальній, ні в резолютивній частині судового рішення, а в описовій частині повинен зазначити, в якій частині вимог судове рішення не оскаржується.

Таким чином, апеляційний суд переглядає рішення суду у даній справі лише в частині позовних вимог щодо визнання недійсним договору комісії №7849/20/006700 від 15.12.2020, визнання недійсним договору купівлі-продажу 7849/20/006700 транспортного засобу від 15.12.2020 та витребування із чужого незаконного володіння ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 автомобіля.

З висновкоми районного суду в оскаржуваній частині погоджується апеляційний суд, оскільки він ґрунтується на матеріалах справи та відповідає вимогам чинного законодавства.

Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції в оскаржуваній частині не спростовують, враховуючи наступне.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 зазначено, що порушенням вважається такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково. Позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.

Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до статей 317, 319 ЦК України власнику належить право розпоряджатися своїм майном за власною волею.

Статтею 330 ЦК України встановлено, що в разі, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 ЦК України майно не може бути витребуване у нього.

Згідно зі статтею 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. Віндикаційний позов заявляється власником при порушенні його правомочності володіння, тобто тоді, коли майно вибуло з володіння власника: (а) «де факто» - фізичне вибуття майна з володіння власника має місце у випадку, коли воно в нього викрадене, загублене ним тощо; (б) «де юре» - юридичне вибуття майна з володіння має місце, коли воно хоч і залишається у власника, але право на нього зареєстровано за іншим суб`єктом.

Віндикація - це передбачений законом основний речово-правовий спосіб захисту цивільних прав та інтересів власника майна чи особи, що має речове право на майно (титульного володільця), який полягає у відновленні становища, що існувало до порушення, шляхом повернення об`єкта права власності у володіння власника (титульного володільця) з метою відновлення права використання власником усього комплексу його правомочностей. Майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача - з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України.

Частина перша статті 388 ЦК України стосується випадків, коли набувач за відплатним договором придбав майно в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач).

У такому випадку власник має право витребувати це майно від набувача лише в разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. У частині третій цієї статті передбачено самостійне правило: якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача в усіх випадках.

Згідно з ч. 5 ст. 12 ЦК України добросовісність набувача презюмується, тобто незаконний набувач вважається добросовісним, поки не буде доведено протилежне. Якщо судом буде встановлено, що набувач знав чи міг знати про наявність перешкод до вчинення правочину, в тому числі про те, що продавець не мав права відчужувати майно, це може свідчити про недобросовісність набувача і є підставою для задоволення позову про витребування у нього майна. При цьому в діях набувача не повинно бути і необережної форми вини, оскільки він не лише не усвідомлював і не бажав, а й не допускав можливості настання будь-яких несприятливих наслідків для власника.

Виникнення права на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України залежить від того, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпний перелік підстав, за наявності яких за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Таким чином, можливість витребування майна з володіння іншої особи законодавець ставить у залежність насамперед від змісту правового зв`язку між позивачем та спірним майном, його волевиявлення щодо вибуття майна, а також від того, чи є володілець майна добросовісним чи недобросовісним набувачем, та від характеру набуття майна (оплатно чи безоплатно).

Указане тлумачення частини першої статті 388 ЦК України є сталим у правовій доктрині та судовій практиці.

Правомірність володіння майном виникає на підставі певного юридичного факту, зокрема, укладення відповідного договору. Такий договір може укладатися як усно, так і письмово. Якщо власник майна передає іншій особі у володіння певне майно добровільно, проте без відповідного письмового оформлення договірних відносин (за винятком випадків, коли законом встановлена обов`язкова письмова форма такого правочину), то за загальним правилом вважається, що власник правомірно передав майно у володіння іншої особи.

Під неправомірним заволодінням потрібно розуміти заволодіння особою чужим майном усупереч волі його власника. Умовою, яка визначає відмінність між правомірним та неправомірним володінням особою майном, є наявність відповідної волі власника на передання володіння таким майном іншій особі.

Пунктом 2.2 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306, передбачено, що власник транспортного засобу, а також особа, яка використовує такий транспортний засіб на законних підставах, можуть передавати керування транспортним засобом іншій особі, що має при собі посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії. Власник транспортного засобу може передавати такий засіб у користування іншій особі, що має посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії, передавши їй реєстраційний документ на цей транспортний засіб.

Відповідно, фактична передача транспортного засобу разом із реєстраційним документом на цей транспортний засіб є правомірним способом набуття володіння такою особою (фактичним володільцем) щодо набутого в такий спосіб автомобіля. Таке володіння вважатиметься правомірним навіть за відсутності будь-яких документів, виданих від імені власника (довіреності, договору тощо), допоки протилежне не буде встановлено.

У випадку, коли річ вибуває з володіння власника за його бажанням, власник сам несе ризик вибору контрагента, якому він вирішив довірити своє майно. Отже, у разі наявності волі власника щодо передання іншій особі транспортного засобу, доказом якої є наявність у володільця реєстраційного документа на цей транспортний засіб, відсутні підстави вважати, що така особа володіє транспортним засобом неправомірно.

Вищевикладене дає підстави для висновку, що у випадку, якщо власник із власної волі передав (вручив) рухому річ іншій особі, що мало наслідком позбавлення можливості впливу на таку річ, таку ситуацію слід кваліфікувати як вибуття рухомої речі з володіння власника за його волею.

Не вважається вибуттям транспортного засобу з володіння власника (особи, якій він передав майно у користування) таким, що відбулося не з його волі в розумінні положень пункту 3 частини першої статті 388 ЦК України у випадку передачі майна власником іншій особі в користування.

Якщо воля на передачу володіння мала місце і потім відповідна річ була відчужена (неважливо - особою, якій власник передав володіння, чи будь-якою іншою особою), то задоволення віндикаційного позову до добросовісного набувача цієї речі виключається. При цьому відсутні підстави стверджувати, що має йтися лише про таку втрату володіння річчю з волі власника, яка зумовлена наданням власником іншій особі права розпоряджатися цією річчю, адже змішування волі власника на передання речі у фактичне володіння іншої особи та мотивів такого передання є неприпустимим. Так само не має значення, чи була відповідна річ передана власником у володіння іншої особи на певному правовому титулі чи без установлення такого.

Власник речі (у цьому випадку автомобіля) повинен нести ризик обрання контрагента, який може своєю недобросовісною поведінкою позбавити його права на витребування своєї речі. У такому разі власник може захистити своє право шляхом звернення з позовом про відшкодування збитків до особи, якій він передав річ у користування і володіння, оскільки спірне майно вибуло з його власності з його волі, а тому правовий механізм, передбачений вимогами 388 ЦК України, застосуванню до спірних правовідносин не підлягає.

Подібні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду: від 11 грудня 2023 року у справі № 752/5281/20 (провадження № 61-1371сво23); від 11 грудня 2023 року у справі № 607/8879/21 (провадження № 61-7375сво22).

Висновки щодо неможливості витребування майна у добросовісного набувача із застосуванням правового механізму, передбаченого ст. 388 ЦК України, у випадку добровільної передачі автомобіля у тимчасове користування, тобто за наявності відповідної волі власника на передання володіння таким майном іншій особі, також було наведено Верховним Судом у постановах від 2 червня 2021 року (справа № 761/44057/19) та від 19 липня 2023 року.

Відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18) задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними.

Власник з дотриманням норм статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача (подібний за змістом висновок сформулював Верховний Суд України у постанові від 17 грудня 2014 року у справі № 6-140цс14). Для такого витребування оспорювання правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.

Отже, правова мета віндикаційного позову полягає у поверненні певного майна законному власнику як фактично, тобто у його фактичне володіння, так і у власність цієї особи, тобто шляхом відновлення відповідних записів у державних реєстрах.

За правилами доказування, визначеними статтями 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

З огляду на встановлені судом першої інстанції у цій справі обставини добровільного передання позивачкою належного їй автомобіля ОСОБА_5 , а також ключів та технічного паспорту, враховуючи правовий режим транспортного засобу як рухомого майна, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що спірний автомобіль вибув із володіння ОСОБА_1 з її волі, а тому не підлягає витребуванню у добросовісного набувача, оскільки у цих правовідносинах відсутні правові підстави для застосування положень статті 388 ЦК України.

Крім того, апеляційний суд враховує, що матеріалами справи підтверджується і не заперечувалося позивачкою, що при допиті ОСОБА_1 та ОСОБА_5 як свідків, ними були надані пояснення в рамках кримінального провадження про те, що вона добровільно передала ОСОБА_5 технічний паспорт на транспортний засіб та два ключі від нього, отримавши грошову суму від нього у розмірі 30000 доларів США та після отримання спадщини вона повинна була перереєструвати автомобіль на нього, проте він стосовно перереєстрації до позивачки не звертався

Судом апеляційної інстанції враховано, що позивачка обгрутовуючи позовні вимоги при зверненні до суду наводить обставини, які суперечать раніше наданими показами в матеріалах кримінальної справи, оскільки вирок від 16.01.2025 року у справі № 369/9145/22, яким виправдано ОСОБА_6 містить дані про допит ОСОБА_1 , як потерпілої, та вона змінила свої покази дані на досудовому слідстві, згідно яких вона підтверджувала сплату коштів за автомобіль ОСОБА_5 в момент його передачі та домовленнності в подальшому оформити перереєстрацію, проте в цій частині змінила покази, та в подальшому стала заперечувати факт передачі коштів (а.с. 88-92 т. 3).

Добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі- «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.

Постанова ВС від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17 (провадження № 61-22315сво18).

Отже, апеляційний суд приходить до висновку про те, що позивачкою належними та допустимими доказами не доведено, що є її процесуальним обов`язком (статті 12, 81 ЦПК України), існування при укладенні спірного правочину недобросовісності дій відповідачів та виникнення через це несприятливих наслідків для неї.

Крім того, власник речі (у цьому випадку автомобіля) повинен нести ризик обрання контрагента, який може своєю недобросовісною поведінкою позбавити його права на витребування своєї речі. У такому разі власник може захистити своє право шляхом звернення з позовом про відшкодування збитків до особи, якій він передав річ у користування і володіння, оскільки спірне майно вибуло з його власності з його волі, а тому правовий механізм, передбачений вимогами 388 ЦК України, застосуванню до спірних правовідносин не підлягає.

Подібні правові висновки викладені у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року у справі №752/5281/20.

Передавши спірний автомобіль ОСОБА_5 на підставі усної домовленості та отримавши кошти за нього, позивачка тим самим виразила волю на передання майна іншій особі, що унеможливлює його витребування від добросовісного набувача.

З урахуванням того, що спірний автомобіль позивачка добровільно передала, а також з урахуванням особливостей правого режиму транспортного засобу як рухомого майна, колегія суддів вважає, що спірний автомобіль вибув із володіння ОСОБА_1 з її волі, а тому не підлягає витребуванню у добросовісного набувача.

З огляду на викладене, доводи апеляційної скарги в цій частині є необґрунтованими, спростовуються матеріалами справи.

Факт незаконного відчуження іншою (невстановленою) особою та допущення повторних продажів рухомого майна не може породжувати правових наслідків для добросовісних набувачів, у тому числі кінцевого, у безпосередньому володінні та власності якого наразі перебуває транспортний засіб. Конструкція, за якою добросовісний набувач втрачає майно і сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат, є неприйнятною та покладає на добросовісного набувача індивідуальний і надмірний тягар. Такий висновок апеляційного суду відповідає висновкам Верховного Суду, викладеним у постанові 15березня 2023 року у справі № 725/1824/20.

ОСОБА_1 не позбавлена можливості захистити своє право шляхом звернення з позовом до суду про відшкодування збитків до особи, якій вона передала річ у користування та/або володіння.

Що стосується вимог ОСОБА_1 про визнання недійсними договору комісії від 15.12.2020 та договору купівлі-продажу транспортного засобу від 15.12.2020, апеляційний суд враховує, що одночасне звернення з віндикаційним позовом і вимогами про визнання правочину недійсним є взаємовиключним. Одне й те саме майно не може бути витребуване одночасно від одних осіб внаслідок визнання правочину недійсним і від іншої особи за результатами розгляду віндикаційної вимоги (витребування майна із чужого незаконного володіння).

Положення ч.1 ст. 216 ЦК України не можуть застосовуватись як підстава позову про повернення переданого на виконання недійсного правочину майна, яке було відчужене третій особі. Положення ст. 388 ЦК України можуть застосовуватись як підстава позову про повернення майна від добросовісного набувача, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом, і було відчужене третій особі за умови, що між власником та володільцем майна не існує жодних юридичних відносин. Таким чином, одночасне пред`явлення віндикаційного позову про витребування майна із чужого незаконного володіння (позову власника, позбавленого володіння майном, про витребування майна від його володільця) та негаторного позову про визнання правочину недійсним із застосування реституції (позову про захист права від порушень, не пов`язаних з позбавлення володіння), тобто одночасне застосування статей 216 і 338 ЦК України, є помилковим, оскільки віндикаційний і негаторний позови вважаються взаємовиключними.

Якщо майно передане власником за правочином, який є нікчемним або оспорюваним, то позов про визнання правочину недійсним та (або) про застосування наслідків недійсності правочину має пред`являтися тоді, коли майно залишається за набувачем. Тобто якщо вчинений один правочин і повернути майно можна шляхом застосування реституції, то ефективним способом захисту буде визнання правочину недійсним. Якщо ж набувач, який набув майно за недійсним правочином, надалі відчужив таке майно іншій особі, потрібно звертатися з віндикаційним позовом, якщо для цього існують підстави, передбачені статтею 388 ЦК України, які дають право витребувати в набувача це майно. Якщо підстав для витребування майна від добросовісного набувача немає, то позивач може звернутися з позовом про відшкодування збитків від особи, якій майно було передано позивачем та яка не повернула це майно (Постанова Верховного Суду від 2 червня 2021 року у справі №761/44057/19).

У постанові від 27 січня 2020 року (справа № 761/26815/17) Верховний Суд зазначив, що недійсність договору, як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність договору не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим.

При цьому, якщо оспорюваний договір є недійсним в силу закону (нікчемним) і саме цією підставою позивач обґрунтовує свій позов, у задоволенні вимоги про визнання його недійсним належить відмовити.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 463/5896/14-ц зроблено висновок, що цивільне право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (абзац перший частини другої статті 215 ЦК України). Якщо недійсність певного правочину встановлена законом, тобто якщо цей правочин нікчемний, позовна вимога про визнання його нікчемним не є належним способом захисту права чи інтересу позивача.

Позивачкою не надано ні суду першої інстанції, ні апеляційному суду належних і допустимих доказів порушення її прав та інтересів на спірний автомобіль з урахуванням того, що вона добровільно передала його ОСОБА_5 .

Не можуть бути підставою для скасування правильного рішення суду першої і інстанції і доводи скарги про те, що оспорюваний договір комісії від 15.12.2020 укладено на підставі недійсних документів, а договір купівлі-продажу від 15.12.2020 під впливом обману, шляхом навмисного введення ТОВ «Укравтотрейд-групп» в оману ОСОБА_2 щодо обставин, які впливають на вчинення правочину, оскільки заявником не надано належних і допустимих доказів недійсності таких документів, а також апеляційний суд враховує, що підставами заявленого позову ОСОБА_1 є витребування майна з чужого незаконного володіння на підставі ст. 388 ЦК України, а не визнання недійсними договорів, які були укладені шляхом обману, крім того позовні вимоги позивачем не обгрутовувались і не доводились щодо не укладеності цього правочину.

Приведені в апеляційній скарзі доводи не можуть бути прийняті до уваги, оскільки вони зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх оцінці, та особистого тлумачення заявником норм матеріального та процесуального права, проте висновків суду першої інстанції про відмову в задоволенні позовних вимог не спростовують.

Вимога заявника в апеляційній скарзі про стягнення з відповідачів судового збору та витрат на правову допомогу апеляційним судом вирішенню не підлягають, оскільки рішення суду першої інстанції про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 підлягає залишенню без змін, тому судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові на позивача.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку згідно зі статтями 76-78, 81, 89, 367, 368 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Інші доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права, а зводяться лише до переоцінки доказів.

За таких обставин, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції - без змін.

Вирішуючи клопотання представника ОСОБА_3 адвоката Веремій Т.М. про стягнення витрат на професійну правничу допомогу у суді апеляційної інстанції, заявлене у відзиві на апеляційну скаргу, колегія суддів виходить з наступного.

Статтею 141 ЦПК України визначений порядок розподілу витрат між сторонами. Так, у разі відмови у позові судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на позивача (п. 2 ч. 2 ст. 141 ЦПК).

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України).

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 137 ЦПК України).

Згідно з приписами ч. 4, 5, 6 ст. 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог ч. 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Представництво інтересів відповідача ОСОБА_3 у суді апеляційної інстанції здійснювала адвокат Веремій Т.М. на підставі договору про надання правової допомоги № від 23.12.2024 (а.с. 42-44 т. 3) та ордеру серії СВ № 1111281 від 23.12.2024 (а.с. 40 т. 3).

За змістом розділу 1 договору є, в тому числі, представництво інтересів Клієнта у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного, кримінального та конституційного судочинства, третейських судах, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Розділом 2 договору передбачені права Адвоката, зокрема брати участь у судових засіданнях; давати усні і письмові пояснення; подавати свої доводи і міркування, які виникають під час судового розгляду; оскаржувати рішення; користуватись іншими процесуальними правами, встановленими законом.

Розділом 3 договору визначений гонорар та порядок його оплати. Так, гонорар складається з суми вартості послуг, тарифи яких узгоджені Сторонами та зазначені у Додатку 1 до цього Договору. Розмір гонорару не залежить від досягнення чи недосягнення Адвокатом позитивного результату, якого бажає Клієнт. Клієнт сплачує гонорар протягом 3-х днів з дня підписання даного договору. Гонорар сплачується готівкою або здійснюється у безготівковому порядку на рахунок Адвоката.

Згідно розрахунку судових витрат (суми гонорару за надану правову допомогу за Договором про надання правової допомоги від 23.12.2024) від 23.12.2024 Адвокат надав Клієнту правничу допомогу з приводу усної консультації з вивченням документів, підготовки правової позиції у справі, складання відзиву на апеляційну скаргу, участь у судовому засіданні в Чернігівському апеляційому суді. Загальна кількість витраченого Адвокатом часу складає 11 годин, а вартість 30000 грн (а.с. 45 т. 3).

У матеріалах справи наявний акт наданих послуг від 23.12.2024, яким підтверджується факт належного отримання послуг відповідно до положень Договору про надання правничої допомоги від 23.12.2024 на загальну суму 30000 грн (а.с. 46 т. 3).

Представником ОСОБА_18 адвокатом Євсюковим Ф.Б. були надані заперечення на клопотання (заяву) про стягнення витрат на правову допомогу, в якому просив відмовити відповідачу ОСОБА_3 в задоволенні заяви (клопотання) про стягнення з позивача ОСОБА_1 витрати на правову допомогу у розмірі 30000 грн, а у випадку наявності підстав для стягнення зменшити до 1000 грн.

Відповідно до пунктів 1, 2 частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.

Суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи зокрема на складність справи, витрачений адвокатом час.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Аналогічний висновок викладено Верховним Судом у постанові від 02 липня 2020 року у справі № 362/3912/18 та у додатковій постанові від 30 вересня 2020 року у справі № 201/14495/16-ц.

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України, заява № 19336/04, п. 269).

Крім того, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним зі: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до ч. 4 ст. 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може. За клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 5 ст. 137 ЦПК України).

Відповідно до ч. 5 ст. 137 ЦПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт.

Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Таким чином, у разі недотримання вимог ч. 5 ст. 137 ЦПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (ч.ч. 5, 6 ст. 137 ЦПК України).

Закон України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту визначає гонорар.

Частинами першою та другою статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» встановлено, що порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

З аналізу зазначеної норми слідує, що гонорар може встановлюватися у формі: фіксованого розміру; погодинної оплати.

Визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону № 5076-VI, враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу.

Не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.

Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року у справі №922/1964/21.

Верховний Суд у постанові від 27 липня 2022 року у справі № 686/28627/18 зазначив, що витрати на професійну правову допомогу можуть відшкодовуватись незалежно від того, оплачені вони стороною до моменту заявлення вимоги про їх відшкодування, чи будуть оплачені лише в майбутньому.

Крім того, згідно з практичними рекомендаціями «Вимоги щодо справедливої компенсації» (ст. 41 Конвенції), виданих Головою ЄСПЛ відповідно до Правил 32 Регламенту Суду від 28 березня 2007 року, суд зазначає, що витрати, понесені (як на національному рівні, так і під час розгляду справи в самому суді) у спробі запобігти порушенню чи з метою отримання компенсації після того, як воно сталося, мають бути фактично понесені. Фактично понесені означає, що «заявник мав сплатити їх або буде зобов`язаним сплатити їх відповідно до юридичного або договірного зобов`язання».

Враховуючи викладене та заперечення представника ОСОБА_1 адвоката Євсюкова Ф.Б. щодо заявленого розміру витрат на правову допомогу, апеляційний суд враховує складність справи, обсяг наданих адвокатських послуг та витрачений адвокатом час, виходячи з критерію розумності та співмірності, та доходить висновку про задоволення клопотання представника ОСОБА_3 адвоката Веремій Т.М. та стягнення на його користь витрат на правову допомогу у суді апеляційної інстанції у розмірі 10000 грн, оскільки заявлений розмір витрат на правову допомогу у сумі 30000 грн є неспівмірними з розумною необхідністю витрат для цієї справи.

Керуючись ст. 141, 367, 368, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 06 листопада 2024 року залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_16 ) на користь ОСОБА_3 (місце проживання: АДРЕСА_3 ; РНОКПП НОМЕР_17 ) витрати на професійну правничу допомогу за розгляд справи у суді апеляційної інстанції 10000,00 грн.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту.

Повний текст судового рішення складено 24.01.2025.

Головуючий Судді :