Рішення
від 09.12.2024 по справі 205/6680/23
ЛЕНІНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

09.12.2024 Єдиний унікальний номер 205/6680/23

Номер провадження: 2/205/245/24

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 грудня 2024 року м.Дніпро

Ленінський районний суд м. Дніпропетровська у складі:

головуючого судді Мовчан Д.В.

при секретарі Волкобоєвої А.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження в залі суду м. Дніпрі цивільну справу за позовом Західної окружної прокуратури міста Дніпра до Дніпровської міської ради, ОСОБА_1 , треті особи, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору: Регіональний офісводних ресурсіву Дніпропетровськійобласті,Департамент пороботі зактивами Дніпровськоїміської ради,про визнання незаконним та скасування рішення Дніпровської міської ради від 25.09.2019 року за № 182/48, скасування державної реєстрації прав на земельну ділянку, усунення перешкод права користування та розпорядження земельною ділянкою,-

ВСТАНОВИВ:

І. Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача.

Західна окружна прокуратура міста Дніпра (далі Позивач) звернулася до суду з позовом до Дніпровської міської ради, ОСОБА_1 , треті особи, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору: Регіональний офісводних ресурсіву Дніпропетровськійобласті,Департамент пороботі зактивами Дніпровськоїміської ради,про визнання незаконним та скасування рішення Дніпровської міської ради від 25.09.2019 року за № 182/48, скасування державної реєстрації прав на земельну ділянку, усунення перешкод права користування та розпорядження земельною ділянкою.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що рішенням Дніпровської міської ради від 25.09.2019 року № 182/48 затверджено проект землеустрою та передано земельну ділянку площею 0,0959 га (кадастровий номер 1210100000:08:650:0039) у власність ОСОБА_1 (далі Відповідач-2) для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) по АДРЕСА_1 .

Вивченням матеріалів проекту землеустрою щодо відведення такої земельної ділянки встановлено, що листом від 08.04.2019 року за № 724/11-19 Регіонального офісу водних ресурсів у Дніпропетровській області вказано,що земельнаділянка площею0,0959га по АДРЕСА_1 розташованана відстані51…63м відурізу водив річці. Такожзазначено,що земельнаділянка розташованаза межеюземель водногофонду,що визначеніпроектом «Проектземлеустрою щодоорганізації івстановлення межземель водногофонду таводоохоронної зонир.Дніпро натериторії м.Дніпра вздовжправого берегар.Дніпра відпричалу Фестивальнийдо межіміста зКам`янською міською радою(ділянка2)».Отже,в своємулисті Регіональний офіс водних ресурсів у Дніпропетровській області самостійно визначає, що земельна ділянка розташована за межами земель водного фонду виключно через її встановлення проектом «Проект землеустрою щодо організації і встановлення меж земель водного фонду та водоохоронної зони р. Дніпро на території м. Дніпра вздовж правого берега р. Дніпро від причалу Фестивальний до межі міста з Кам`янською міською радою(ділянка2).

Таким чином, на думку сторони позивача, при передачі спірної земельної ділянки за відсутності проекту землеустрою зі встановлення прибережної захисної смуги необхідно виходити з нормативних розмірів прибережних захисних смуг, встановлених ст. 88 Водного кодексу України, якою визначено, що прибережні смуги встановлюються по берегах річок та навколо водойм уздовж урізу води шириною для великих річок 100 м.

Згідно технічного звіту з топографо геодезичних робіт по об`єкту «обстеження р. Дніпро за адресою: м. Дніпро, вул. Мостова, в районі буд. 75-В» земельна ділянка кадастровий номер 1210100000:08:650:0039 по вул. Мостовій у м. Дніпрі розташована на відстані 37 м від урізу води в р. Дніпро, тобто в межах прибережної захисної смуги, тому відповідно до чинного законодавства не може передаватися у власність громадян. Також, на запит окружної прокуратури, Регіональним офісомводних ресурсіву Дніпропетровськійобластіповідомлено, що земельна ділянка з кадастровим номером 1210100000:08:650:0039 розташована на правобережжі великої річки Дніпро (Дніпропетровська область). Таким чином, вищевказана земельна ділянка належить до території водного фонду.

Таким чином, Дніпровська міська рада не мала права передавати у приватну власність фізичній особі земельну ділянку, що знаходиться в межах прибережної захисної смуги річки Дніпро у м. Дніпрі та визначати цільове призначення «землі житлової та громадської забудови», оскільки призначення прямо суперечить одночасно встановленому законом цільовому призначенню земельних ділянок прибережних захисних смуг «землі водного фонду».

Отже, органом, уповноваженим здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, є Дніпровська міська рада, як розпорядник земельних ділянок комунальної власності на території міста Дніпро, суб`єкт уповноважений на здійснення самоврядного контролю за використанням та охороною земель на території міста, та зобов`язана здійснювати захист комунальних майнових прав. Разом з цим, враховуючи, що прокурором оскаржується рішення Дніпровської міської ради № 182/48 від 25.09.2019 року та остання є відповідачем -1 у справі, то прокурор у даній справі виступає як самостійний позивач.

У зв`язку з вищевикладеним, прокурор звертається із зазначеним позовом до суду в порядку, передбаченому чинним законодавством та просить суд: 1) визнати незаконним та скасувати рішення Дніпровської міської ради від 25.09.2019 року № 182/48, яким затверджено проект землеустрою та передано земельну ділянку площею 0,0959 га (кадастровий номер 1210100000:08:650:0039) у власність ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) по АДРЕСА_1 за рахунок земель, не переданих у власність або користування, код цільового використання землі 02.01. «Для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка)»; 2) скасувати державну реєстрацію прав на земельну ділянку площею 0,0959 га (кадастровий номер 1210100000:08:650:0039), що розташована по АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 2189435812101) за ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) від 05.10.2020 року, номер запису про право власності: 38583593, вчинену державним реєстратором Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради Хабло Костянтином Олександровичем на вказаний об`єкт нерухомого майна; 3) усунути перешкоди у здійсненні Дніпровською міською радою права користування та розпорядження земельною ділянкою площею 0,0959 га (кадастровий номер 1210100000:08:650:0039), шляхом її витребування на користь територіальної громади м. Дніпра в особі Дніпровської міської ради (ЄДРПОУ 26510514) із незаконного володіння ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ); 4) скасувати державну реєстрацію земельної ділянки, площею 0,0959 га, кадастровий номер 1210100000:08:650:0039 у Державному земельному кадастрі та вирішити питання щодо судових витрат.

Представник відповідача-1-Дніпровської міськоїради, подала відзив на позовну заяву, в якому просила відмовити в задоволені позовних вимог у їх повному обсязі.

Вобґрунтування такихзаперечень посилаласяна те,щона момент погодження та затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки по АДРЕСА_1 , кадастровий номер 1210100000:08:650:0039, був чинний Генеральний план розвитку м. Дніпра, затверджений рішенням міської ради від 20.09.2017 року за № 82/24.

Згідно матеріалів генерального плану розвитку м. Дніпра зазначена земельна ділянка розташована на території садибної житлової забудови. Розміщення жилого будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка) на зазначеній території відповідає вимогам містобудівної документації. Так, згідно наявних матеріалів топографо геодезичної зйомки території станом на 2017 рік в районі розміщення вказаної (кадастровий номер 1210100000:08:650:0039) ділянки знаходилась житлова будівля на відстані близько 50 м від урізу води (штрихова пунктирна лінія берегова лінія невизначена, тобто простійна, але з нечіткими або часто змінюваними обрисами).

Крім того,проект землеустроющодо відведенняземельної ділянки,який розробленийТОВ «Інфініт Ленд», площею 0,0959 га (кадастровий номер 1210100000:08:650:0039) у власність ОСОБА_1 , проходив перевірку у Головному управлінні Держгеокадастру за результатами чого був складений Висновок про розгляд проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки від 29.05.2019 року № 5435/32-19. У п. 8 якого вказано, що аналіз проекту землеустрою на відповідність земельному законодавству та прийнятим відповідно до нього нормативно правовим актам: проект землеустрою в цілому відповідає земельному законодавству та прийнятим відповідно до нього нормативно правовим актам.

Також у проекті землеустрою міститься висновок Регіонального офісу водних ресурсів у Дніпропетровській області згідно якого останній надав позитивні рекомендації про його погодження Сектору у Дніпропетровській області Держводагенства України. Отже, проект землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги є, а відсутність рішення Дніпровської міської ради про його затвердження не скасовує правильність та відповідність останнього нормами чинного законодавства та не забороняє відомості встановлені у такому проекті використовувати при погоджені та наданні висновків стосовно земельних питань, тобто не затвердження вищевказаного проекту не може свідчити про відсутність такого.

Отже, у спірних правовідносинах компетентний орган з надання висновків та рекомендацій /погоджень щодо знаходження спірної земельної ділянки в прибережній захисній зоні чи не знаходження, відноситься до компетенції Регіонального офісуводних ресурсіву Дніпропетровськійобласті.Враховуючи,що вматеріалах проектуземлеустрою міститьсявисновок /погодженнякомпетентного органуз оскаржуваногопитання,вважаємо,що позовнівимоги єбезпідставними.

Також представник позивача вказує, що наданий позивачем технічний звіт з топографо геодезичних робіт по об`єкту «обстеження р.Дніпро за адресою: м. Дніпро, вул. Мостова, в районі буд. 75-В» зроблений у 2023 році є не належним доказом у справі, оскільки не може ні спростувати, ні підтвердити встановлені межі за 2018 рік.

Окремо сторона відповідача наголошує на відсутності підстав для представництва позивача у справі оскільки Західною окружною прокуратурою на виконання вимог ст. 23 Закону України було направлено листа від 23.06.2023 року до Дніпровської міської ради про наявність порушень вимог чинного законодавства та чи вживались заходи досудового та судово претензійного характеру, причини невжиття таких заходів та надано можливість відреагувати на зазначені порушення, який згідно трекінгу відправлення на офіційному сайті Укрпошта було отримано міської радою 28.06.2023 року. 29.06.2023 року (тобто одразу після отримання) прокуратура подала позов до суду, що надає можливість дійти до висновку, що у міської ради не було достатнього часу для звернення з позовом до суду самостійно, а отже, вона була позбавлена такого права.

У зв`язкуз вищевикладеним представник Дніпровської міської ради просить у задоволені позовних вимог Західної окружної прокуратури міста Дніпра, відмовити у повному обсязі.

Позивачем подано до суду відповідь на відзив на позовну заяву, в якому вони просили відхилити доводи, викладені у відзиві, із посиланням на мотиви, які тотожні тим, що містяться у позовній заяві, та просили суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Представником відповідача Дніпровської міської ради подано до суду заперечення на відповідь на відзив на позовну заяву, в яких вони просили при винесені рішення у справі врахувати надані Дніпровської міської ради докази та пояснення, що викладені у відзиві на позов, у зв`язку з чим відмовити в задоволені позовних вимог у їх повному обсязі.

Представник третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Департаменту по роботі з активами Дніпровської міської ради, також, надала до суду письмові пояснення, в яких просили відмовити у задоволені позовних вимог та вважають позовні вимоги Західної окружної прокуратури міста Дніпра необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню і підтримують позицію Дніпровської міської ради по даній справі, викладену у їх відзиві на позов.

Будь-яких інших заяв по суті справи до суду не надходило.

ІІ. Заяви (клопотання) учасників справи.

Прокурор Західної окружної прокуратури міста Дніпра підтримав позовні вимоги та просив їх задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача -1 - Дніпровської міськоїради, позовні вимоги не визнала та просила відмовити у їх задоволені в повному обсязі, з огляду на їх недоведеність.

Відповідач -2- ОСОБА_1 , у відкрите судове засіданні не з`явився, про день та час розгляду справи повідомлявсяналежним чином, причини неявки суду не повідомив, заяв чи клопотань від такого учасника справи до суду не надходило.

Представники третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Регіонального офісу водних ресурсів у Дніпропетровській області та Департаменту по роботі з активами Дніпровської міської ради у судове засідання не з`явилися, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялися належним чином, про причини своєї неявки суду не повідомили.

ІІІ. Процесуальні дії у справі.

Ухвалою Ленінськогорайонного судум.Дніпропетровська від14.07.2023року вирішено накласти арешт на нерухоме майно, що є предметом позову, а саме: земельну ділянкуплощею 0,0959га (кадастровийномер 1210100000:08:650:0039),що розташованапо АДРЕСА_1 (реєстраційнийномер об`єктанерухомого майнав Державномуреєстрі речовихправ нанерухоме майно 2189435812101)та заборонити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,РНОКПП: НОМЕР_1 ) табудь якиміншим особам,у томучислі суб`єктамдержавної реєстраціїправ (державнимреєстраторам,приватним тадержавним нотаріусам)вчиняти будьякі дії,пов`язані здержавною реєстрацієюречових правщодо земельноїділянки площею0,0959га (кадастровийномер 1210100000:08:650:0039),що розташованапо АДРЕСА_1 (реєстраційнийномер об`єктанерухомого майнав Державномуреєстрі речовихправ нанерухоме майно 2189435812101),у томучислі шляхомукладання договорівкупівлі продажу,дарування,міни,про задоволеннявимог іпотекодержателя,передачі воренду,поділу об`єктутощо,до набраннярішенням посправі законноїсили.

Ухвалою Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 24.10.2023 року вирішено залучити до участі у справі, в якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Регіональний офіс водних ресурсів у Дніпропетровській області (місце знаходження: 49044, м. Дніпро, пр. Дмитра Яворницького, буд. 39-А) та залучити до участі у справі, в якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Департамент по роботі з активами Дніпровської міської ради (місце знаходження: 49000, м. Дніпро, пр. Дмитра Яворницького, буд. 75).

Ухвалою Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 27.03.2024 року вирішено зупинити провадження по цивільній справі № 205/6680/23 (2/205/245/24) за позовом Західної окружної прокуратури міста Дніпра до Дніпровської міської ради, ОСОБА_1 , треті особи, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору: Регіональний офісводних ресурсіву Дніпропетровськійобласті,Департамент пороботі зактивами Дніпровськоїміської ради,про визнання незаконним та скасування рішення Дніпровської міської ради від 25.09.2019 року за № 182/48, скасування державної реєстрації прав на земельну ділянку, усунення перешкод права користування та розпорядження земельною ділянкою до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою палатою Верховного Суду справи № 925/1133/18 за позовом заступника керівника Черкаської місцевої прокуратури до Черкаської міської ради, Приватного підприємства «Інвестиційно будівельна компанія «Будгарант» про визнання незаконними і скасування рішення Черкаської міської ради та визнання недійсними змін до договору оренди землі.

Ухвалою Ленінськогорайонного судум.Дніпропетровська від06.08.2024року вирішено поновити провадженняпо цивільній справі № 205/6680/23 за позовом Західної окружної прокуратури міста Дніпра до Дніпровської міської ради, ОСОБА_1 , треті особи, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору: Регіональний офісводних ресурсіву Дніпропетровськійобласті,Департамент пороботі зактивами Дніпровськоїміської ради,про визнання незаконним та скасування рішення Дніпровської міської ради від 25.09.2019 року за № 182/48, скасування державної реєстрації прав на земельну ділянку, усунення перешкод права користування та розпорядження земельною ділянкою.

Ухвалою Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 06.09.2024 року вирішено у задоволені клопотання представника відповідача Дніпровської міськоїради про витребування доказів по цивільні справі за позовом Західної окружної прокуратури міста Дніпра до Дніпровської міської ради, ОСОБА_1 , треті особи, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору: Регіональний офісводних ресурсіву Дніпропетровськійобласті,Департамент пороботі зактивами Дніпровськоїміської ради,про визнання незаконним та скасування рішення Дніпровської міської ради від 25.09.2019 року за № 182/48, скасування державної реєстрації прав на земельну ділянку, усунення перешкод права користування та розпорядження земельною ділянкою, відмовити.

Будь-яких інших процесуальних дій у справі судом не вживалось.

З огляду на викладені вимоги процесуального законодавства, враховуючи нижченаведені фактичні обставини справи, зміст спірних правовідносин, оцінку доказів, та аргументів сторін, суд ухвалює рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі, з огляду на наступне.

ІV. Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.

Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що згідно рішення Дніпровської міської ради № 370/34 від 25.07.2018 року «Про надання дозволу на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок для будівництва та обслуговування жилих будинків, господарських будівель і споруд (присадибні ділянки) громадянам у м. Дніпрі (15 осіб)», Дніпровською міською радою було вирішено надати громадянам у м. Дніпрі, згідно додатку, дозвіл на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок для будівництва та обслуговування жилих будинків, господарських будівель і споруд (присадибні ділянки).

Відповідно до п. 2 зазначеного рішення міської ради ОСОБА_1 було зобов`язано замовити у суб`єктів господарювання, що є розробниками документації із землеустрою, згідно з вимогами, передбаченими чинним законодавством, розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок тa після ix погодження подати ці проекти до міської ради для організації робіт щодо його погодження і підготовки відповідного проекту рішення.

Судом також встановлено, що 23.07.2019 року ОСОБА_1 звернувся до міського голови Дніпровської міської ради з клопотанням, у якому просив надати доручення відповідним службам підготувати проект рішення міської ради щодо затвердження зазначеного проекту землеустрою та передачі земельної ділянки по АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка). До вказаного клопотання ОСОБА_1 також додав проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки, виготовлений ТОВ «Інфініт Ленд».

Також судом встановлено, що рішенням Дніпровської міської ради від 25.09.2019 № 182/48 «Про передачу земельної ділянки по АДРЕСА_1 у власність гр. ОСОБА_1 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) було затверджено Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передано земельну ділянку площею 0,0959 га (кадастровий номер 1210100000:08:650:0039) у власність ОСОБА_1 для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) по АДРЕСА_1 за рахунок земель, не переданих у власність або користування, код виду цільового призначення земель (КВЦПЗ) 02.01 (для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) (том 1 а.с. 49-51). Вищезазначеним рішенням Дніпровської міської ради земельну ділянку площею 0,0959 га (кадастровий номер 1210100000:08:650:0039) віднесено за основним цільовим призначенням до категорії «Землі житлової та громадської забудови».

Матеріалами справи підтверджено, що згідно листа Регіонального офісу водних ресурсів у Дніпропетровській області № 724/11-19 від 08.04.2019 року земельна ділянка площею 0,0959 га по АДРЕСА_1 розташована на відстані 52…63 м від урізу води в річці. При цьому вказано, що земельна ділянка розташована за межею земель водного фонду, що визначені проектом «Проект землеустрою щодо організації і встановлення меж земель водного фонду та водоохоронної зони р. Дніпро на території м. Дніпра вздовж правого берега р. Дніпро від причалу Фестивальний до межі міста з Кам`янською міською радою (ділянка 2)».

Також, матеріалами справи підтверджено, що згідно Витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку, сформованого 17.07.2019 року, Відділом у м. Дніпро Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області 17.07.2019 року земельну ділянку площею 0,0959 га із кадастровим номером 1210100000:08:650:0039, по АДРЕСА_1 , код цільового використання землі 02.01 «Для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка)» було зареєстровано за відповідачем ОСОБА_1 .

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборони відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, сформованого 28.06.2023 року, відповідачу ОСОБА_1 на праві власності належить земельна ділянка площею 0,0959 га із кадастровим номером 1210100000:08:650:0039, на підставі рішення органу місцевого самоврядування № 182/48, виданого 25.09.2019 року, видавник: Дніпровська міська рада.

Згідно копії технічного звіту з топографо-геодезичних робіт по об`єкту «обстеження р. Дніпро за адресою: м. Дніпро, вул. Мостова, в районі буд. № 75-В», земельна ділянка кадастровий номер 1210100000:08:650:0039 по АДРЕСА_1 розташована на відстані 37 м від урізу води в р. Дніпро.

Матеріалами справи підтверджено, що ФОП ОСОБА_2 є кваліфікованим інженером-геодезистом, що підтверджується кваліфікаційним сертифікатом інженера-геодезиста № 011181 від 21.06.2013 року, має право проводити топографо-геодезичні і картографічні роботи на всій території України.

На запит Західної окружної прокуратури м. Дніпра, Регіональним офісом водних ресурсів у Дніпропетровській області листом від 29.05.2023 року повідомлено, що земельна ділянка з кадастровим номером 1210100000:08:650:0039 розташована на правобережжі великої річки Дніпро (Дніпровське водосховище). Щодо відстаней від земельної ділянки з кадастровим номером 1210100000:08:650:0039 до урізу води в р. Дніпро, то Регіональний офіс водних ресурсів у Дніпропетровській області немає доступу до Державного земельного кадастру і не може визначити ці відстані.

Оскільки позивач наполягає на тому, що спірна земельна ділянка розташована в межах прибережної захисної смуги, тому відповідно до чинного законодавства не може передаватися у власність громадян, а відповідач заперечує таку обставину, то суд доходить висновку про наявність спору між сторонами із приводу речового права на таке майно, який підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

V. Оцінка суду доказів та аргументів сторін. Мотиви застосування норм права судом.

Щодо наявності підстав для звернення керівника Західної окружної прокуратури міста Дніпра з даним позовом до суду, суд вважає за необхідне зазначити про наступне.

У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Європейський Суд з прав людини неодноразово звертав увагу на участь прокурора в суді на боці однієї зі сторін як обставину, що може впливати на дотримання принципу рівності сторін. Оскільки прокурор або посадова особа з аналогічними функціями, пропонуючи задовольнити або відхилити скаргу, стає противником або союзником сторін у справі, його участь може викликати в однієї зі сторін відчуття нерівності (рішення у справі «Ф.В. проти Франції» (F.W. v. France) від 31 березня 2005 року, заява № 61517/00, пункт 27).

Водночас, Європейський Суд з прав людини уникає абстрактного підходу до розгляду питання про участь прокурора у цивільному провадженні. Розглядаючи кожен випадок окремо, суд вирішує наскільки участь прокурора у розгляді справи відповідала принципу рівноправності сторін.

Відповідно до пункту 2 Рекомендації Rec (2012) 11 Комітету Міністрів Ради Європи державам-учасникам «Про роль публічних обвинувачів поза системою кримінальної юстиції», прийнятих 19 вересня 2012 року на 1151-му засіданні заступників міністрів (далі Рекомендації), якщо національна правова система надає публічним обвинувачам певні обов`язки та повноваження поза системою кримінальної юстиції, їх місія полягає в тому, щоб представляти загальні або публічні інтереси, захищати права людини й основоположні свободи та забезпечувати верховенство права.

У пункті 7 Рекомендацій передбачено, що ілюстрацією повноважень публічних обвинувачів у системі загального права є визнання або анулювання шлюбів, захист дітей або недієздатних осіб і реєстрацію або припинення діяльності асоціацій та фондів. Іншою групою повноважень публічних обвинувачів є правовий контроль публічної адміністрації та інших юридичних осіб під кутом зору відповідності їх діяльності закону. В цілому, ці повноваження покладені на публічного обвинувача з міркувань публічного інтересу та захисту прав людини і, як правило, здійснюється в суді.

З огляду на викладене, з урахуванням ролі прокуратури у демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження, зміст пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України щодо підстав представництва прокурора інтересів держави в судах не може тлумачитися розширено.

Відтак, прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією з засад правосуддя (п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України).

Статтею 324 ЦК України передбачено, що від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, встановлених Конституцією України.

Таким чином, з огляду на зазначені законодавчі положення, прокурор може заявити в інтересах держави позов, який виражається в інтересах частини українського народу членів територіальної громади, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює саме орган місцевого самоврядування, хоча він, цей орган, навпаки, покликаний ці інтереси захищати.

Такий підхід узгоджується з Європейською хартією місцевого самоврядування 1985 року (ратифікована Законом України від 15 липня 1997 року № 452/97-ВР), яка передбачає, що органи місцевого самоврядування при вирішенні відповідної частини публічних (суспільних) справ (public affairs) діють під власну відповідальність в інтересах місцевого населення й у правовій системі держав-учасниць, зокрема у сфері адміністративного контролю за органами самоврядування, має забезпечуватись співмірність (баланс) між заходами контролю та важливістю інтересів, які контролюючий орган має намір захищати (статті 3, 8).

Конституція України визначає, що місцеве самоврядування в Україні здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи; особливості здійснення місцевого самоврядування в містах Києві та Севастополі визначаються окремими законами України (статті 140 Конституції України).

Відповідно до статті 2 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» місцеве самоврядування територіальної громади є однією з гарантій держави.

Згідно із частиною 1 статті 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» сільські, селищні, міські рада є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Відповідно до статті 142 Конституції України, статті 60 «Про місцеве самоврядування в Україні» матеріальною та фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів.

Положення статті 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» встановлюють, що територіальним громадам міст належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно.

До повноважень міських рад у галузі земельних відносин згідно зі ст. ст. 12, 83, 122 Земельного кодексу України, ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» належить розпорядження землями комунальної власності в межах, визначених Земельним кодексом України.

Враховуючи викладене, органом, уповноваженим здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, є Територіальна громада в особі Дніпровської міської ради, як розпорядник земельних ділянок та суб`єкт, уповноважений на здійснення самоврядного контролю за використанням та охороною земель на території громади, та зобов`язана здійснювати захист комунальних майнових прав.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Тобто імператив зазначеного конституційного положення встановлює обов`язок органів державної влади та їх посадових осіб дотримуватись принципу законності при здійсненні своїх повноважень, що забезпечує здійснення державної влади за принципом її поділу.

Тобто, імператив зазначеного конституційного положення встановлює обов`язок органів державної влади та їх посадових осіб дотримуватись принципу законності при здійсненні своїх повноважень, що забезпечує здійснення державної влади за принципом її поділу.

Як підкреслив Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 01 квітня 2008 року № 4-рп/2008, неухильне додержання органами законодавчої, виконавчої та судової владиКонституціїта законів України забезпечує реалізацію принципу поділу влади і є запорукою їх єдності, важливою передумовою стабільності, підтримання громадського миру і злагоди в державі.

Положеннями ст. 131-1 Конституції України та ст. 2 Закону України «Про прокуратуру» передбачено, що на органи прокуратури покладено функцію представництва інтересів держави в суді.

Згідно із ч. 3ст. 56 ЦПК Україниу визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Відповідно до ч. 4ст. 56 ЦПК Українипрокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Оскільки повноваження органів влади, зокрема, і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, тому суд згідно з принципом «суд знає закони» під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах (пункт 50 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 року у справі № 587/430/16-ц (провадження № 14-104 цс19).

Суд звертає увагу, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, у тому числі шляхом подання відповідних позовних заяв, а не прокурор. Прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави. Проте для того, щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. Наведену правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 року у справі № 912/2385/18, постановах Верховного Суду від 10.08.2021 року по справі № 923/833/20, від 20.07.2021року у справі № 908/2153/20.

Позовна заява прокурора є єдиним ефективним засобом захисту інтересів держави, територіальної громади та суспільства, оскільки лише прокуратура є тим суб`єктом, що має процесуальну можливість звернутися до суду з даним позовом в інтересах держави з метою реального відновлення її порушених прав та інтересів. Таким чином, оскільки у даній справі Дніпровська міська рада є одним із співвідповідачів, рішення якого оскаржується через недотримання вимог законодавства стосовно передачі земельної ділянки у власність для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, що у даному випадку свідчить про відсутність органу, уповноваженого державою здійснювати функції захисту її інтересів саме у спірних правовідносинах, у зв`язку з чим прокурор має підстави для представництва інтересів держави у цій справі як самостійний позивач.

Аналогічні правові позиції викладені і у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.01.2020 у справі № 698/119/18.

Конституційний Суд України визначив, що оскільки «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося, чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах

Інтереси держави охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація «інтересів держави», особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно. Аналогічна позиція щодо повноважень прокурора під час здійснення захисту інтересів держави у суді викладена у постановах Верховного Суду України від 26.06.2019 року у справі № 587/430/16-ц та від 25.04.2018 року у справі № 806/1000/17. Незаконне надання органом місцевого самоврядування земельної ділянки у власність фізичної особи порушує інтереси держави у сфері контролю за використанням та охороною земель, ефективного використання земельних ресурсів, суперечить державній політиці у сфері земельних відносин, що є підставою для здійснення окружною прокуратурою захисту інтересів держави в суді.

Так, матеріалами справи підтверджено, що Західною окружною прокуратурою міста Дніпра 02.09.2022 року направлено перший запит до Дніпровської міської ради про надання інформації відносно спірної земельної ділянки та її розташування в межах прибережної захисної смуги р. Дніпро, а також, про надання документації із землеустрою щодо організації і встановлення меж земель водного фонду та водоохоронної зони р. Дніпро в районі земельної ділянки кадастровий номер 1210100000:08:650:0039. У своєму запиті прокуратурою зазначено в чому вбачаються порушення земельного законодавства. 24.10.2022 року Дніпровською міською радою надано відповідь, в якій зазначено, що згідно з листом Дніпропетровського обласного управління водних ресурсів та Регіонального офісу водних ресурсів у Дніпропетровській області запитувана земельна ділянка розташована за межами земель водного фонду або прибережної захисної смуги річки Дніпро. На повторний запит Західною окружною прокуратурою міста Дніпра від 17.10.2022 року, додаткових відомостей Дніпровською міською радою у відповіді не надано. Західною окружною прокуратурою міста Дніпра направлено черговий запит до Дніпровської міської ради в якому прокуратура просила надати «Проект землеустрою щодо організації і встановлення меж земель водного фонду та водоохоронної зони р. Дніпро на території м. Дніпра вздовж правого берега р. Дніпро від причалу Фестивальний до межі міста з Кам`янською міською радою (ділянка 2)», на який посилається Дніпровська міська рада та Регіональний офіс водних ресурсів у Дніпропетровській області.

Проте, згідно інформації Дніпровської міської ради «Проект землеустрою щодо організації і встановлення меж земель водного фонду та водоохоронної зони р. Дніпро на території м. Дніпра вздовж правого берега р. Дніпро від причалу Фестивальний до межі міста з Кам`янською міською радою (ділянка 2)» не затверджено рішенням Дніпровської міської ради. На запит Західної окружної прокуратури міста Дніпра від 03.05.2023 року № 04/51-2258 вих-23 Дніпровською міською радою повідомлено, що рішення про припинення права власності земельною ділянкою кадастровий номер 1210100000:08:650:0039 не приймалось, заходи, спрямовані на поновлення інтересів Дніпровської міської територіальної громади та повернення земельної ділянки не здійснювались. 23.06.2023 року Західною окружною прокуратурою міста Дніпра, на виконання вимог ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», направлено лист до Дніпровської міської ради про звернення до Ленінського районного суду м. Дніпропетровська з позовом в інтересах держави до Дніпровської міської ради, ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування рішення органу місцевого самоврядування, усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою (кадастровий номер 1210100000:08:650:0039) шляхом її повернення, скасування державної реєстрації речових прав на земельну ділянку, скасування державної реєстрації земельної ділянки.

Таким чином, на думку суду, Дніпровська міська рада з 02.09.2022 року була повідомлена про ймовірне порушення чинного законодавства, однак не дивлячись на сплив об`єктивно достатнього для реагування часу, не вживала відповідних заходів як для поновлення інтересів Дніпровської міської територіальної громади, так і для належної комунікації з органами прокуратури щодо обгрунтування правомірності підстав та причин ухвалення спірного рішення.

Виконання вимог ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» Західною окружною прокуратурою міста Дніпра у вказаній справі дотримано.

Як вказано у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.10.2019 року у справі № 903/129/18, сам факт незвернення до суду відповідного органу з позовом, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та відповідно мав змогу захистити інтереси держави, свідчить про те, що указаний орган неналежно виконує свої повноваження щодо повернення земельної ділянки, у зв`язку із чим, у прокурора виникають обґрунтовані підстави для захисту інтересів держави та звернення до суду з таким позовом, що відповідає нормам національного законодавства та практиці Європейського суду з прав людини.

Крім цього, в постанові Верховного Суду від 09.06.2021 року у справі № 920/839/20 визначено, що якщо попереднє листування свідчить про те, що воно мало характер інформування відповідного органу про вже раніше виявлені прокурором порушення, а відповідний орган протягом розумного строку на таку інформацію не відреагував або відреагував повідомленням про те, що він обізнаний (у тому числі до моменту отримання інформації від прокурора) про таке порушення, але не здійснював та/або не здійснює та/або не буде здійснювати захист порушених інтересів, то, у такому випадку, наявні підстави для представництва передбачені абзацом 1 частини 3статті 23 Закону України «Про прокуратуру».

В даному випадку орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах відсутній, оскільки рішення, що є предметом спору приймала Дніпровська міська рада, яка в свою чергу не може звернутись до суду з позовом про визнання незаконними своїх власних актів, оскільки позивач і відповідач будуть співпадати в одній особі. Водночас, у даному випадку міська рада позбавлена повноважень самостійно скасувати вищевказані рішення у зв`язку із їх реалізацією шляхом реєстрації права власності на земельну ділянку у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Зважаючи на вищевикладене, на думку суду, прокурор, відповідно до положень ч. 5 ст. 56 ЦПК України, набув статусу позивача у вказаній справі.

Суд зазначає, що звернення прокурора до суду спрямоване на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значимого питання та дотримання конституційного принципу рівності усіх перед Законом, а отже порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції з прав людини та основоположних свобод у даному спорі відсутнє.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для представництва прокурором інтересів держави у даній справі.

Шодо наявності підстав для задоволення позову суд зазначає про наступні висновки по суті спору.

Згідно із ст.ст. 13, 14 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Положенням ч. 1 ст. 3 Водного кодексу України визначено, що усі води (водні об`єкти) на території України становлять її водний фонд.

Статтею 2 Закону України «Про охорону земель»визначено, що об`єктом особливої охорони держави є всі землі в межах території України.

Землі України за основним цільовим призначенням поділяються на відповідні категорії, в тому числі, на землі сільськогосподарського призначення, землі водного фонду. Земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадян чи юридичних осіб, можуть перебувати у запасі (стаття 19 Земельного кодексу України).

Відповідно до ч.ч. 1, 3, 4 ст. 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішеннями органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом. Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання.

Статтею 118 ЗК України визначений порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами, згідно з яким громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності, зокрема, для ведення особистого селянського господарства подають клопотання до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки, яка розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

Згідно із ч. 1 ст. 121 Земельного кодексу України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах: б) для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара.

Відповідно до ст. 20 Земельного кодексу України віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.

Положеннямист. 58 Земельного кодексу України та ст. 4 Водного кодексу Українипередбачено, що до земель водного фонду належать землі, зайняті: морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об`єктами, болотами, а також островами; землі зайняті прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм; гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; береговими смугами водних шляхів.

Правовий режим прибережних смуг визначається ст.ст.60,62 Земельного кодексу Українита ст.ст.88, 89,90 Водного кодексу України.

Межі прибережних захисних смуг, пляжних зон зазначаються в документації із землеустрою, містобудівній документації на місцевому та регіональному рівнях та позначаються органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування на місцевості інформаційними знаками. Відомості про межі прибережних захисних смуг, пляжних зон вносяться до Державного земельного кадастру як відомості про обмеження у використанні земель.

Відповідно достатті 60 Земельного кодексу України,статті 88 Водного кодексу Україниприбережні захисні смуги встановлюються по обидва береги річок та навколо водойм уздовж урізу води (у меженний період) шириною: для малих річок, струмків і потічків, а також ставків площею менше 3 гектарів - 25 метрів; для середніх річок, водосховищ на них, водойм, а також ставків площею понад 3 гектари - 50 метрів; для великих річок, водосховищ на них та озер - 100 метрів. Якщо крутизна схилів перевищує три градуси, мінімальна ширина прибережної захисної смуги подвоюється. Прибережні захисні смуги встановлюються на земельних ділянках всіх категорій земель, крім земель морського транспорту. Землі прибережних захисних смуг перебувають у державній та комунальній власності, та можуть надаватися в користування лише для цілей, визначенихВодним кодексом України. У межах існуючих населених пунктів прибережна захисна смуга встановлюється з урахуванням містобудівної документації. Прибережні захисні смуги встановлюються за окремими проектами землеустрою. Проекти землеустрою щодо встановлення меж прибережних захисних смуг (з установленою в них пляжною зоною) розробляються в порядку, передбаченому законом. Уздовж морів та навколо морських заток і лиманів встановлюється прибережна захисна смуга шириною не менше двох кілометрів від урізу води. У межах прибережної захисної смуги морів та навколо морських заток і лиманів встановлюється пляжна зона, ширина якої визначається залежно від ландшафтно-формуючої діяльності моря, але не менше 100 метрів від урізу води, що включає: території, розташовані між лінією максимального відпливу та лінією максимального напливу хвиль, зареєстрованих під час найсильніших штормів, а також територію берега, яка періодично затоплюється хвилями; прибережні території - складені піском, гравієм, камінням, ракушняком, осадовими породами, що сформувалися в результаті діяльності моря, інших природних чи антропогенних факторів; скелі, інші гірські утворення.

Землі прибережних захисних смуг є землями водного фонду України, на які розповсюджується особливий порядок їх використання та режим обмеженої господарської діяльності (постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц, від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц, від 07 квітня 2020 року у справі № 372/1684/14-ц).

Згідно із статтею 61 Земельного кодексу України та статтею 89 Водного кодексу України прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності. Зокрема, у прибережних захисних смугах уздовж річок, навколо водойм та на островах забороняється: розорювання земель (крім підготовки ґрунту для залуження і залісення), а також садівництво та городництво; зберігання та застосування пестицидів і добрив; влаштування літніх таборів; для худоби; будівництво будь-яких споруд (крім гідротехнічних, гідрометричних та лінійних), у тому числі баз відпочинку, дач, гаражів та стоянок автомобілів тощо. Об`єкти, що знаходяться у прибережній захисній смузі, можуть експлуатуватись, якщо при цьому не порушується її режим. Не придатні для експлуатації споруди, а також ті, що не відповідають встановленим режимам господарювання, підлягають винесенню з прибережних захисних смуг.

Випадки передачі земель водного фонду до приватної власності, зокрема, громадян, передбачені положеннями частини 2 статті 59 Земельного кодексу України.

Громадянам та юридичним особам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування можуть безоплатно передаватись у власність замкнені природні водойми (загальною площею до 3 гектарів). Власники на своїх земельних ділянках можуть у встановленому порядку створювати рибогосподарські, протиерозійні та інші штучні водойми (частина друга статті 59 Земельного кодексу України).

Громадянам та юридичним особам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть передаватися на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів, а також озера, водосховища, інші водойми, болота та острови для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт тощо (частина 4 статті 59 Земельного кодексу України).

Тобто, законом чітко визначено кому та для яких цілей можуть надаватись землі водного фонду.

Згідно із частинами першою, другою, пунктом «ґ» частини 3статті 83 Земельного кодексу України, землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної та державної власності, а також земельні ділянки за їх межами, на яких розташовані об`єкти комунальної власності. До земель комунальної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать землі водного фонду, крім випадків, визначених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 2 ст. 88 Водного кодексу України та ч. 2 ст. 60 Земельного кодексу України прибережні захисні смуги встановлюються по берегах річок та навколо водойм уздовж урізу води (у меженний період) шириною: а) для малих річок, струмків і потічків, а також ставків площею менш як З гектари - 25 метрів; б) для середніх річок, водосховищ на них, водойм, а також ставків площею понад 3 гектари - 50 метрів; в) для великих річок, водосховищ на них та озер - 100 метрів.

Об`єкти, що знаходяться у прибережній захисній смузі, можуть експлуатуватись, якщо при цьому не порушується її режим. Непридатні для експлуатації споруди, а також ті, що не відповідають встановленим режимам господарювання, підлягають винесенню з прибережних захисних смуг.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18) зазначила, що серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна із чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391 ЦК України, частина друга статті 52 ЗК України). Вказані способи захисту можна реалізувати шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів відповідно.

Суд зазначає, що матеріали справи не містять документів, згідно яких було встановлено межі земель водного фонду та водоохоронної зони річки Дніпро в районі земельної ділянки із кадастровим номером 1210100000:08:650:0039.

На момент винесення Дніпровською міською радою спірного рішення, проект іншого рішення щодо організації і встановлення меж земель водного фонду та водоохоронної зони р. Дніпро на території м. Дніпра вздовж правого берега р. Дніпро від причалу Фестивальний до межі міста з Кам`янською міською радою (ділянка 2) не був затверджений уповноваженим органом, а відтак в суду не має підстав вважати, що в даному випадку слід застосовувати будь-які інші показники для меж земель водного фонду, аніж ті які передбачені вищенаведеними нормами матеріального закону.

Суд також вказує, що не визначення відповідними органами державної влади чи органами місцевого самоврядування на місцевості меж прибережної захисної смуги в натурі не може трактуватись як відсутність такої прибережної захисної смуги загалом та можливість передавати до її встановлення у приватну власність ділянок, що входять до нормативно визначеної прибережної захисної смуги.

Згідно довідки містобудівного кадастру, з якої вбачається, що в генеральному плані міста Дніпра відсутні відомості про встановлення меж земель водного фонду та водоохоронної зони, прибережнозахисної смуги р. Дніпро в районі вул. Мостової, що також свідчить про те, що при наданні земельної ділянки за відсутності проекту землеустрою зі встановлення прибережної захисної смуги необхідно виходити з нормативних розмірів прибережних захисних смуг, установлених статтею 88 ВК України, яка передбачає, що прибережні захисні смуги встановлюються по берегах річок та навколо водойм уздовж урізу води шириною для великих річок 100 метрів.

Суд звертає увагу, що Регіональний офіс водних ресурсів у Дніпропетровській області не складав висновок та не погоджував надання земельної ділянки, а надав виключно рекомендації щодо поліпшення стану водного об`єкту і прилеглих територій в районі земельної ділянки, що надається ОСОБА_1 та не заперечує щодо відведення означеної земельної ділянки за умови виконання певних вимог, зокрема, дотримання вимог природоохоронного законодавства, що підтверджується копією листа від 08.04.2019 року № 724/11-19.

У вищезгаданому листі також зазначено, що земельна ділянка площею 0,0959 га по АДРЕСА_1 розташована на відстані 52…63 м від урізу води в річці. При цьому вказано, що земельна ділянка розташована за межею земель водного фонду, що визначені проектом «Проект землеустрою щодо організації і встановлення меж земель водного фонду та водоохоронної зони р. Дніпро на території м. Дніпра вздовж правого берега р. Дніпро від причалу Фестивальний до межі міста з Кам`янською міською радою (ділянка 2)».

Таким чином, при наданні в користування земельної ділянки відповідач мав забезпечувати дотримання положень щодо меж водоохоронних зон та прибережних захисних смуг шляхом урахування при розгляді матеріалів про надання цих земельних ділянок нормативних розмірів прибережних захисних смуг, встановлених ст. 88 Водного кодексу України і ст. 60 Земельного кодексу України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до Порядку, з урахуванням конкретної ситуації.

Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 15.05.2018 року у справі № 372/2180/15-ц та Верховний Суд України в постановах від 21.05.2014 у справі № 6-14сц 14 та від 22.04.2015 року у справі № 6-52цс15.

Судом в ході судового розгляду встановлено, згідно технічного звіту з топографо-геодезичних робіт по об`єкту «обстеження р. Дніпро за адресою: м. Дніпро, вул. Мостова, в районі буд. № 75-В», земельна ділянка кадастровий номер 1210100000:08:650:0039 по АДРЕСА_1 розташована на відстані 37 м від урізу води в р. Дніпро, тобто в межах прибережної захисної смуги.

Місце провадження діяльності може не збігатись з адресою реєстрації, а тому посилання Дніпровської міської ради на реєстрацію ФОП ОСОБА_2 у м. Львів, не свідчить про неможливість проведення ним топографо-геодезичних робіт на території міста Дніпра, за наявності відповідних документів.

Окрім того, вказаний технічний звіт підтверджує інформацію, яка міститься в рекомендаціях Регіонального офісу водних ресурсів у Дніпропетровській області у листі від 08.04.2019 року № 724/11-19, у якому зазначено, що спірна земельна ділянка розташована на відстані 52…63 м від урізу води в річці.

Як було встановлено судом, рішенням Дніпровської міської ради № 182/48 від 25.09.2019 року затверджено проект землеустрою та передано земельну ділянку площею 0,0959 га, кадастровий номер 1210100000:08:650:0039, у власність ОСОБА_1 для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) по АДРЕСА_1 за рахунок земель, не переданих у власність або користування, код цільового призначення землі 02.01 «Для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка)». Вищезазначеним рішенням міської ради земельну ділянку площею 0,0959 га (кадастровий номер 1210100000:08:650:0039) віднесено за основним цільовим призначенням до категорії «Землі житлової та громадської забудови».

Однак відповідач не дотримався означених положень закону, та фактично дозволив передачу земельної ділянки площею 0,0959 га (кадастровий номер 1210100000:08:650:0039) у власність ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) за умови розташування такої ділянки уздовж урізу води шириною для великих річок 100 метрів, що є порушеням нормативних умов захисту прибережної захисної смуги.

Суд вказує, що порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для визнання відповідно до статті 21 ЗК України недійсними рішень про надання земель, угод щодо земельних ділянок, відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною тощо.

Згідно зі статтею 3 ВК України усі води (водні об`єкти) на території України становлять її водний фонд. До водного фонду України належать: поверхневі води: природні водойми (озера), водотоки (річки, струмки), штучні водойми (водосховища, ставки) і канали; інші водні об`єкти; підземні води та джерела; внутрішні морські води та територіальне море.

Відповідно до частини першої статті 58 ЗК України та статті 4 ВК України до земель водного фонду належать землі, зайняті: морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об`єктами, болотами, а також островами; землі зайняті прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм; гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; береговими смугами водних шляхів.

Крім того, до земель водного фонду України відносяться землі, на яких хоч і не розташований водний фонд, але за своїм призначенням вони сприяють функціонуванню водного фонду.

Згідно з положеннями статті 60 ЗК України та статті 88 ВК України (у редакціях, чинних на час виникнення правовідносин) уздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об`єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності встановлюються прибережні захисні смуги. Прибережні захисні смуги встановлюються по берегах річок та навколо водойм уздовж урізу води (у меженний період) шириною:а) для малих річок, струмків і потічків, а також ставків площею менш як 3 гектари - 25 метрів; б) для середніх річок, водосховищ на них, водойм, а також ставків площею понад 3 гектари - 50 метрів; в) для великих річок, водосховищ на них та озер - 100 метрів. При крутизні схилів більше трьох градусів мінімальна ширина прибережної захисної смуги подвоюється. Отже, до земель водного фонду України відносяться землі, на яких хоча і не розташовані об`єкти водного фонду, але за своїм призначенням вони сприяють функціонуванню і належній експлуатації водного фонду, виконують певні захисні функції.

Статтею 59 ЗК України встановлено особливий правовий режим використання земель водного фонду.

Так, хоча й у частині першій статті 59 ЗК України передбачено, що такі землі можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності, разом з тим стаття 59 ЗК України у частинах другій-четвертій закріплює обмеження щодо набуття таких земель у приватну власність та встановлює можливість їх використання для визначених цілей на умовах оренди.

Відповідно до пункту «ґ» частини третьої статті 83 ЗК України та пункту «д» частини четвертої статті 84 ЗК України землі водного фонду, які перебувають у державній або комунальній власності взагалі не можуть передаватися у приватну власність, крім випадків передбачених законодавством.

Випадки передачі земель водного фонду до приватної власності, зокрема громадян, передбачені положеннями частини другої статті 59 ЗК України, зокрема, громадянам та юридичним особам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування можуть безоплатно передаватись у власність замкнені природні водойми (загальною площею до 3 гектарів). Власники на своїх земельних ділянках можуть у встановленому порядку створювати рибогосподарські, протиерозійні та інші штучні водойми (частина друга статті 59 ЗК України).

Громадянам та юридичним особам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть передаватися на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів, а також озера, водосховища, інші водойми, болота та острови для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт тощо (частина четверта статті 59 ЗК України).

За змістом положень ЗК України землі під водними об`єктами загальнодержавного значення, зокрема зайняті поверхневими водами: водотоками (річки, струмки), штучні водойми (водосховища, ставки) і канали; іншими водними об`єктами; підземними водами та джерелами; внутрішніми морськими водами та територіальним морем, як землі зайняті водним фондом України, а також прибережні захисні смуги вздовж річок (у тому числі струмків та потічків), морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм не можуть передаватись у власність громадян, оскільки є землями водного фонду України.

Правовий режим прибережних смуг визначається статтями 60-62 ЗК України та статтями 1, 88-90 ВК України.

Так, згідно зі статтею 61 ЗК України, статтею 89 ВК України прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності.

Зокрема, у прибережних захисних смугах уздовж річок, навколо водойм та на островах забороняється: розорювання земель (крім підготовки ґрунту для залуження і залісення), а також садівництво та городництво; зберігання та застосування пестицидів і добрив; влаштування літніх таборів для худоби; будівництво будь-яких споруд (крім гідротехнічних, гідрометричних та лінійних), у тому числі баз відпочинку, дач, гаражів та стоянок автомобілів тощо.

Власник земельної ділянки може вимагати, зокрема, усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою (частина друга статті 152 ЗК України).

Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 ЦК України).

Велика Палата Верховного Суду вже вказувала на те, що заволодіння громадянами та юридичними особами землями водного фонду всупереч вимогам ЗК України (перехід до них права володіння цими землями) є неможливим. Розташування земель водного фонду вказує на неможливість виникнення приватного власника, а отже, і нового володільця, крім випадків, передбачених у статті 59 цього кодексу (див. також висновки Великої Палати Верховного Суду, сформульовані у постанові від 22 травня 2018 року у справі № 469/1203/15-ц, у пункті 70 постанови від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц).

Отже, зайняття земельної ділянки водного фонду з порушенням ЗК України та ВК України треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади. У такому разі позовну вимогу зобов`язати повернути земельну ділянку слід розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки водного фонду (пункт 71 постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі№ 504/2864/13-ц, а також пункт 96 постанови Великої Палати Верховного Судувід 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц). Власник земельної ділянки водного фонду може вимагати усунення порушення його права власності на цю ділянку, зокрема, оспорюючи відповідні рішення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договори або інші правочини, та вимагаючи повернути таку ділянку.

Земельним кодексом України встановлено, що право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникають після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує це право, та його державної реєстрації.

Присвоєння кадастрового номера це обов`язкова складова процесу приватизації, оформлення прав власності, врегулювання договірних відносин, що здійснюється шляхом державної реєстрації земельної ділянки у Державному земельному кадастрі. Кадастровий номер присвоюється земельній ділянці незалежно від форми власності за заявою особи, яка оформлює технічну документацію на відповідну земельну ділянку.

Відповідно до положень ст.ст.193,195,202,203 Земельного кодексу УкраїниДержавний земельний кадастр єдина державна геоінформаційна система відомостей про землі, розташовані в межах кордонів України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами.

Основними завданнями ведення державного земельного кадастру є: забезпечення повноти відомостей про всі земельні ділянки; запровадження єдиної системи земельно-кадастрової інформації та її достовірності.

Державна реєстрація земельних ділянок здійснюється у Державному земельному кадастрі в порядку, встановленому Законом.

Процедура державної реєстрації земельної ділянки передбачена Порядком ведення Державного земельного кадастру, затвердженогопостановою Кабінету Міністрів України № 1051 від 17.10.2012 року(далі Порядок № 1051).

Відповідно до п. 107 Порядку № 1051 державна реєстрація земельної ділянки здійснюється під час її формування за результатами складення документації із землеустрою після її погодження у встановленому порядку та до прийняття рішення про її затвердження органом державної влади або органом місцевого самоврядування (у разі, коли згідно із законом така документація підлягає затвердженню таким органом) шляхом відкриття Поземельної книги на таку земельну ділянку відповідно до пунктів 49-54 цього Порядку.

Державна реєстрація земельної ділянки здійснюється, зокрема, за заявою особи, якій за рішенням органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування надано дозвіл на розроблення документації із землеустрою, що є підставою для формування земельної ділянки у разі її передачі у власність чи користування із земель державної чи комунальної власності, або уповноваженої нею особи (п. 109 Порядку № 1051).

Пункт 110 Порядку № 1051 передбачає, що для державної реєстрації земельної ділянки Державному кадастровому реєстраторові, який здійснює таку реєстрацію, подаються: заява про державну реєстрацію земельної ділянки за формою згідно з додатком 22; оригінал погодженої відповідно до законодавства документації із землеустрою, яка є підставою для формування земельної ділянки (разом з позитивним висновком державної експертизи землевпорядної документації у разі, коли така документація підлягає обов`язковій державній експертизі землевпорядної документації); електронний документ.

Після прийняття органом державної влади чи органом місцевого самоврядування рішення про затвердження документації із землеустрою, яка є підставою для державної реєстрації земельної ділянки, та надання Держгеокадастру або його територіальному органові відповідно до компетенції засвідченої копії такого рішення Державний кадастровий реєстратор протягом двох робочих днів з моменту її отримання вносить відповідні відомості до Поземельної книги в електронній (цифровій) та паперовій формі.

До поземельної книги в паперовій формі додається засвідчена копія рішення, яке є підставою для внесення відомостей до неї (п. 112 Порядку № 1051).

Пунктом 113 Порядку № 1051 встановлено, що Державний кадастровий реєстратор в день отримання інформації про зареєстровані речові права на нерухоме майно шляхом безпосереднього доступу до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вносить відомості про власників, користувачів земельної ділянки відповідно до даних зазначеного Реєстру до Поземельної книги в електронній (цифровій) та паперовій формі.

Відповідно до ст. 186 Земельного кодексу України (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок усіх категорій та форм власності (крім земельних ділянок зони відчуження та зони безумовного (обов`язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи) підлягає обов`язковому погодженню з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Як вбачається із витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку Відділом у м. Дніпро Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області 17.07.2019 року земельну ділянку площею 0,0959 га із кадастровим номером 1210100000:08:650:0039, по АДРЕСА_1 , код цільового використання землі 02.01 «Для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка)» було зареєстровано за відповідачем ОСОБА_1 .

Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ стаття 1 Першого протоколу до Конвенції застосовується з огляду на такі принципи: 1) у першому реченні першого абзацу закладається принцип мирного володіння майном, який має загальний характер; 2) принцип, викладений у другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності й обумовлює його певними критеріями; 3) закріплений у другому абзаці принцип визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна у загальних інтересах. Другу та третю норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, треба тлумачити у світлі загального принципу, закладеного першою нормою (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява №19336/04), § 166168).

Критеріями пропорційності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право.

Втручання держави у право власності повинне мати нормативну основу в національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування передбачуваними.

Якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів.

Втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (див. рішення ЄСПЛ у справах «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року (Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04), «Кривенький проти України» від 16 лютого 2017 року (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07)).

Порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції ЄСПЛ констатує, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий. І, навпаки, встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії.

Положеннями ч. 1ст. 316 ЦК Українипередбачено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Статтею 321 ЦК України встановлено непорушність права власності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до частини 1статті 317 ЦК Українивласникові належить права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Положеннями статті 373 ЦК України встановлено, що право власності на землю (земельну ділянку) набувається і здійснюється відповідно до закону.

За змістомстатті 325 ЦК Українисуб`єктами права приватної власності є фізичні та юридичні особи. Фізичні та юридичні особи можуть бути власниками будь-якого майна, за винятком окремих видів майна, які відповідно до закону не можуть їм належати.

Згідно зістаттею 328 цього Кодексуправо власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четвертастатті 263 ЦПК України).

В постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16, від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13, від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14, від 07 квітня 2020 року у справі № 372/1684/14 вирішувалось питання визначення належного способу захисту права власності на земельну ділянку водного фонду та зроблено висновок, що заволодіння громадянами та юридичними особами землями водного фонду всупереч вимогамЗК України(перехід до них права володіння цими землями) є неможливим. Розташування земель водного фонду вказує на неможливість виникнення приватного власника, а отже, і нового володільця, крім випадків, передбачених устатті 59 цього Кодексу. Отже, зайняття земельної ділянки водного фонду з порушеннямЗК УкраїнитаВК Українитреба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади. У такому разі позовну вимогу про зобов`язання повернути земельну ділянку варто розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки водного фонду.

Таким чином, належним та ефективним способом захисту прав власності на землі водного фонду є негаторний позов про повернення земельної ділянки, який може бути пред`явлено упродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки водного фонду і на вказану вимогу не поширюється позовна давність.

Такі правові висновки викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17, а також в постанові Верховного Суду від 07 грудня 2022 року у справі № 545/1847/20.

Предмет негаторного позову становить вимога власника, який володіє майном, до третіх осіб про усунення порушень його права власності, що перешкоджають йому належним чином користуватися, розпоряджатися цим майном тим чи іншим способом. Підставою негаторного позову слугують посилання позивача на належне йому право користування і розпорядження майном та факти, які підтверджують дії відповідача у створенні позивачу перешкод щодо здійснення цих правомочностей.

Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. При цьому поняття перешкод у реалізації прав користування і розпорядження є загальним поняттям і може включати не лише фактичну відсутність доступу до земельної ділянки та можливості використати її за цільовим призначенням, а й будь-які інші неправомірні дії порушника прав, а також рішення органів державної влади чи місцевого самоврядування, договори, інші правочини, у зв`язку з якими розпорядження і користування майном ускладнене або повністю унеможливлене. При визначенні законного володільця спірного майна необхідно враховувати, що право власності держави або територіальної громади на обмежені в обороті об`єкти установлене законом, тому не потребує доказування правового титулу.

Частиною другоюстатті 90 Земельного кодексу Українипередбачено, що порушені права власників земельних ділянок підлягають відновленню в порядку, встановленому законом.

Власник не може бути позбавлений права власності на земельну ділянку, крім випадків, передбачених цим Кодексом та іншими законами України (ч. 1 ст. 153 Земельного кодексу України).

В даному випадку у судовому засіданні та за сукупності долучених до матеріалів справи доказів, які були у повному обсязі досліджені судом в ході розгляду цивільної справи, прокурором доведено, що вказана земельна ділянка розташована в межах прибережної захисної смуги, тому відповідно до чинного законодавства не може передаватися у власність громадян. Таким чином, при винесенні рішення № 182/48 від 25.09.2019 року Дніпровська міська рада не врахувала, що земельна ділянка з кадастровим номером 1210100000:08:650:0039 відноситься до земель водного фонду, що розташовані у прибережній захисній смузі, на які поширюється особливий порядок використання та надання їх у користування. Такі землі можуть змінювати володільця лише у випадках, прямо передбаченихЗемельним кодексом УкраїнитаВодним кодексом України.

За таких обставин належним та ефективним способом захисту порушених інтересів держави в особі Дніпровської міської ради є визнання незаконним та скасування рішення Дніпровської міської ради № 182/48 від 25.09.2019 року про затвердження проекту землеустрою та передачу земельної ділянки площею 0,0959 га, кадастровий номер 1210100000:08:650:0039, у власність ОСОБА_1 для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) по АДРЕСА_1 за рахунок земель, не переданих у власність або користування, код цільового використання землі 02.01 «Для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка)», усунення перешкод у здійсненні Дніпровською міською радою права користування та розпорядження вказаною земельною ділянкою із зобов`язанням повернути земельну ділянку на користь Дніпровської територіальної громади в особі Дніпровської міської ради з незаконного володіння ОСОБА_1 із скасуванням відповідних записів у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Державному земельному кадастрі.

Означений вид втручання у права власності є пропорційним та не свавільним, оскільки дотримання встановлених заборон є необхідною умовою використання земельної ділянки, на яку поширюється режим прибережної захисної смуги, з тією метою, щоб навіть потенційне їх порушення не могло зашкодити охороні навколишнього природного середовища в цілому й конкретному водному об`єкту зокрема.

Так, статтею 21 ЦК України передбачено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Як неодноразово зазначалось Верховним Судом, заволодіння громадянами та юридичними особами землями, стосовно яких діє чітка заборона на вилучення, зміну цільового призначення та надання у користування всупереч вимогЗемельного кодексу України, є неможливим (аналогічні висновки Великої Палати Верховного Суду викладено у постановах від 28.11.2018 року у справі № 504/2864/13-ц, від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц щодо земель водного фонду).

Надання у приватну власність земельних ділянок, які знаходяться у прибережній захисній смузі, без урахування обмежень, зазначених у статті 59 ЗК України, суперечить нормам статей 83, 84 цього Кодексу (вказаний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 травня 2018 року в справі № 469/1393/16-ц (провадження № 14- 71цс18).

Відповідно до правової позиції, викладеної у Постанові Верховного Суду від 11.08.2020 року по справі № 821/837/17 (адміністративне провадження № К/9901/43694/18, К/9901/43698/18) щодо затвердження проекту землеустрою щодо встановлення прибережної захисної зони, при наданні земельної ділянки за відсутності проекту землеустрою зі встановлення прибережної захисної смуги необхідно виходити із нормативних розмірів прибережних захисних смуг, встановлених ст. 88 ВК України та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до постанови КМУ «Про затвердження Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режиму ведення господарської діяльності в них». Тобто сама по собі відсутність землевпорядної документації не змінює правовий режим захисних смуг. Відсутність проекту землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги не може свідчити про відсутність самої прибережної захисної смуги, оскільки її розмір і межі встановлено законом, а тому такі земельні ділянки, що належали до земель водного фонду, не можуть бути передані у власність.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 23.02.2022 року в справі № 707/2357/17 (провадження №61-5391св21) з посиланням на пункти 51, 52, 109 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року в справі №469/1044/17 (провадження №14-317цс19) зроблено висновок, що: «заволодіння громадянами та юридичними особами землями водного фонду (перехід до них володіння цими землями) всупереч вимогам ЗК України є неможливим; розташування земель водного фонду вказує на неможливість виникнення приватного власника, а отже, і нового володільця, крім випадків, передбачених у ст. 59 цього Кодексу (висновки Великої Палати Верховного Суду, сформульовані у постановах від 22 травня 2018 року у справі №469/1203/15-ц (провадження №14-95 с18); від 28 листопада 2018 року у справі №504/2864/13-ц (провадження №14-452цс18, пункт 70); від 12 червня 2019 року у справі №487/10128/14-ц (провадження №14-473цс18, пункт 80); від 11 вересня 2019 року у справі №487/10132/14-ц (провадження №14-364цс19, пункт 96); від 15 вересня 2020 року у справі №372/1684/14-ц (провадження №14-740цс19, пункт 45); від 22 червня 2022 у справі №676/1795/20 (провадження №61-21233св21).

Такі висновки зроблені Великою Палатою Верховного Суду виходячи з того, що в силу зовнішніх, об`єктивних, явних і видимих природних ознак таких земельних ділянок особа, проявивши розумну обачність, може і повинна знати про те, що ділянки належать до водного фонду, набуття приватної власності на них є неможливим. Як відомо, якщо в принципі, за жодних умов не може виникнути право власності, то і володіння є неможливим. Тому ані наявність державної реєстрації права власності за порушником, ані фізичне зайняття ним земельної ділянки водного фонду не приводять до заволодіння порушником такою ділянкою.

VІ. Розподіл судових витрат між сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки позовні вимоги було задоволено у повному обсязі, тому судові витрати по справі у вигляді судового збору у загальному розмірі 8 588 грн. 80 коп. слід стягнути у рівних частках із відповідачів по справі, тобто по 4 294 грн. 40 коп. з кожного, на користь позивача.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 5, 13, 14, 19, 129, 131, 140 Конституції України, Законом України «Про місцеве самоврядування», Законом України «Про прокуратуру», ст.ст. 21, 58, 59, 60, 61, 62, 90, 116, 152, 153 ЗК України, ст.ст. 3, 4, 88, 89 ВК України, ст.ст. 15-16, 21, 316, 317, 324, 325, 328, 373, 374 ЦК України, ст.ст. 4, 12, 13, 56, 76-81, 89, 141, 223, 247, 258-259, 263-266, 354 ЦПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Західної окружної прокуратури міста Дніпра до Дніпровської міської ради, ОСОБА_1 , треті особи, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору: Регіональний офісводних ресурсіву Дніпропетровськійобласті,Департамент пороботі зактивами Дніпровськоїміської ради,про визнання незаконним та скасування рішення Дніпровської міської ради від 25.09.2019 року за № 182/48, скасування державної реєстрації прав на земельну ділянку, усунення перешкод права користування та розпорядження земельною ділянкою, - задовольнити в повному обсязі.

2. Визнати незаконним та скасувати рішення Дніпровської міської ради від 25.09.2019 року № 182/48, яким затверджено проект землеустрою та передано земельну ділянку площею 0,0959 га (кадастровий номер 1210100000:08:650:0039) у власність ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) по АДРЕСА_1 за рахунок земель, не переданих у власність або користування, код цільового використання землі 02.01. «Для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка)».

3. Скасувати державну реєстрацію прав на земельну ділянку площею 0,0959 га (кадастровий номер 1210100000:08:650:0039), що розташована по АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 2189435812101) за ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) від 05.10.2020 року, номер запису про право власності: 38583593, вчинену державним реєстратором Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради Хабло Костянтином Олександровичем на вказаний об`єкт нерухомого майна.

4. Усунути перешкоди у здійсненні Дніпровською міською радою права користування та розпорядження земельною ділянкою площею 0,0959 га (кадастровий номер 1210100000:08:650:0039), шляхом її витребування на користь територіальної громади м. Дніпро в особі Дніпровської міської ради (ЄДРПОУ 26510514) із незаконного володіння ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ).

5. Скасувати державну реєстрацію земельної ділянки, площею 0,0959 га, кадастровий номер 1210100000:08:650:0039 у Державному земельному кадастрі.

6. Стягнути з Дніпровської міської ради (місцезнаходження:49000,м.Дніпро,просп.Дмитра Яворницького,75,код ЄДРПОУ26510514) на користь Дніпропетровської обласної прокуратури (місцезнаходження:49000,м.Дніпро,просп.Дмитра Яворницького,38,код ЄДРПОУ02909938) судовий збір у розмірі 4 294 грн. 40 коп.

7. Стягнути з ОСОБА_1 (зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 ) на користь Дніпропетровської обласної прокуратури (місцезнаходження:49000,м.Дніпро,просп.Дмитра Яворницького,38,код ЄДРПОУ02909938) судовий збір у розмірі 4 294 грн. 40 коп.

Рішення може бути оскаржено до Дніпровського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги на рішення суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного тексту рішення.

Суддя: Д.В. Мовчан


Суд	Ленінський районний суд м.Дніпропетровська
Дата ухвалення рішення	09.12.2024
Оприлюднено	27.01.2025
Номер документу	124653640
Судочинство	Цивільне
Категорія	Справи позовного провадження Справи у спорах, що виникають із земельних відносин, з них:

Мовчан Д. В.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

Телеграм Вайбер

Опендатабот для телефону

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

🇺🇦 Зроблено в Україні

Рішеннявід 09.12.2024 по справі 205/6680/23ЛЕНІНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

Судовий реєстр по справі —205/6680/23

Рішення від 09.12.2024

Рішення
від 09.12.2024 по справі 205/6680/23
ЛЕНІНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ДНІПРОПЕТРОВСЬКА