Постанова

від 22.01.2025 по справі 161/53/16-ц

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 161/53/16-ц Головуючий у 1 інстанції: Гринь О. М. Провадження № 22-ц/802/163/25 Доповідач: Карпук А. К.

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 січня 2025 року місто Луцьк

Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - судді Карпук А.К.

суддів Бовчалюк З.А., Федонюк С.Ю.,

секретар Ганжа М.І.,

з участю: представника скаржника Шваліковської В. О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за скаргою ОСОБА_1 на бездіяльність державного виконавця Відділу державної виконавчої служби у місті Луцьку Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції під час примусового виконання заочного рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 13 квітня 2017 року у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором за апеляційною скаргою Відділу державної виконавчої служби у місті Луцьку Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції на ухвалу Луцького міськрайонного суду Волинської області від 28 листопада 2024 року,-

встановив:

У вересні 2024 року заявник ОСОБА_1 звернувся в суд зі скаргою на бездіяльність державного виконавця Відділу державної виконавчої служби у місті Луцьку Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції під час примусового виконання заочного рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 13 квітня 2017 року покликаючись на такі обставини.

Заочним рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області 13.04.2017 у справі №161/53/16-ц було задоволено позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором; стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» заборгованість за кредитним договором в розмірі 1315603 грн. 06 коп.; стягнуто з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» понесені витрати пов`язані зі сплатою судового збору в розмірі 19 734 грн. 04 коп., з кожного по 9687 грн. 02 коп..

На виконання вищезазначеного рішення суду було видано виконавчий лист № 161/53/16-ц.

Виконавчий лист, виданий Луцьким міськрайонним судом Волинської області у справі № 161/53/16-ц щодо стягнення коштів солідарно зі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебував на примусовому виконанні у Відділі державної виконавчої служби у місті Луцьку Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції.

06.09.2017 державним виконавцем Першого відділу державної виконавчої служби м. Луцька Головного територіального управління юстиції у Волинській області Гончар О.Ю. було відкрито виконавче провадження № 54640433 за виконавчим листом № 161/53/16-ц про стягнення солідарно з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна» 1 325 290,08 грн. заборгованості за кредитним договором та судового збору у розмірі 9 687,02 грн.

В межах цього виконавчого провадження старшим державним виконавцем Першого відділу державної виконавчої служби м. Луцька Головного територіального управління юстиції у Волинській області Гончар О.Ю. винесено постанову від 07.09.2017 про арешт майна боржника ОСОБА_1 та було накладено арешт на все майно, що належить боржнику, 04.12.2019 державним виконавцем винесено постанову про стягнення виконавчого збору.

Постанова про стягнення виконавчого збору не була пред`явлена до виконання в межах строків, встановлених для пред`явлення таких документів, а саме 3 місяці з дати винесення.

21.05.2020 державним виконавцем Кобзар Катериною Едуардівною було повернуто виконавчий документ стягувачу на підставі п. 9 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження».

У липні 2021 року ТОВ «ОТП Факторинг Україна» повторно звернулись до Першого відділу державної виконавчої служби у місті Луцьку ЗМУМЮ (м. Львів) із заявою про відкриття виконавчого провадження на підставі виконавчого листа №161/53/16-ц від 18.07.2017.

28.07.2021 головним державним виконавцем Першого відділу державної виконавчої служби у місті Луцьку ЗМУМЮ (м. Львів) було відкрито виконавче провадження № 66286696 за виконавчим листом № 161/53/16-ц про стягнення солідарно з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна» 1 325 290,08 грн. заборгованості за кредитним договором та судового збору у розмірі 9 687,02 грн.

В межах цього виконавчого провадження головним державним виконавцем Першого відділу державної виконавчої служби у м. Луцьку ЗМУМЮ (м. Львів) винесено постанову від 28.07.2021 про арешт майна боржника ОСОБА_1 та було накладено арешт на все майно, що належить боржнику. 28.07.2021 державним виконавцем винесено постанову про стягнення виконавчого збору.

25.10.2023 старшим державним виконавцем відділу державної виконавчої служби ЗМУМЮ винесено постанову про повернення виконавчого документу стягувачу на підставі п. 2 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження».

Після повернення виконавчого документа стягувачу, державним виконавцем не було пред`явлено до виконання постанову про стягнення виконавчого збору.

Заявник указував, що відповідно до довідки ТОВ «ОТП Факторинг» № 384 від 23.06.2023, станом на 23.06.2023, заборгованість за кредитним договором № ML-АОЗ/053/2008 від 20.03.2008 перед ТОВ «ОТП Факторинг Україна» відсутня.

Оскільки заборгованість перед ТОВ «ОТП Факторинг Україна» за кредитним договором, яка стягувалась за виконавчим листом № 161/53/16-ц від 18.07.2017 погашена боржником в повному обсязі, ОСОБА_1 28.08.2024 звернувся до Відділу Державної виконавчої служби у м. Луцьку ЗМУМЮ із заявою про зняття арешту з належного йому нерухомого майна,

Листом старшого державного виконавця Відділу Державної виконавчої служби у м. Луцьку ЗМУМЮ № 202660 від 29.08.2024 було відмовлено у знятті арешту з посиланням на п. 9 ч. 1 ст. 37 та п. 2 ч. 1 ст. 37 ЗУ «Про виконавче провадження», рекомендовано ОСОБА_1 , на підставі ч. 5 ст. 59 ЗУ «Про виконавче провадження», з метою зняття арешту з майна, звернутися до суду.

Вважає такі дії неправомірними, тому просив суд визнати бездіяльність Відділу державної виконавчої служби у місті Луцьку Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, яка полягає у відмові зняти арешт з майна боржника.

Ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 28 листопада 2024 року скаргу задоволено частково.

Постановлено зобов`язати Відділ державної виконавчої служби у місті Луцьку Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції зняти арешт із всього нерухомого майна ОСОБА_1 , який накладено постановою старшого державного виконавця Першого ВДВС м. Луцька ГТУЮ у Волинській області Гончар О.Ю. від 07 вересня 2017 року ВП №54640433 (номер запису про обтяження 22222222 від 07 вересня 2017 року (спеціальний розділ)), а також постановою головного державного виконавця Першого ВДВС у м. Луцьку ЗМУ МЮ (м. Луцьк) Блажівської М.А. від 28 липня 2021 року №66286695 (номер запису про обтяження 43206319 від 28 липня 2021 року (спеціальний розділ)).

В задоволенні решти вимог скарги відмовити.

В апеляційній скарзі Відділ державної виконавчої служби у місті Луцьку Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції просить ухвалу скасувати, постановити нове судове рішення про відмову у задоволенні скарги. Вказує про відсутність передбачених законом підстав для зняття арешту.

У відзиві на апеляційну скаргу представник заявника Кумановський Л. М. просить ухвалу суду залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення з тих мотивів, що ОСОБА_1 погасив заборгованість, тому відсутні підстави для продовження дії арешту на майно та обмеження права розпорядження майном.

Вивчивши матеріали скарги, доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представника заявника апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.

З матеріалів справи вбачається, що на виконанні Першого відділу державної виконавчої служби м. Луцька Головного територіального управління юстиції у Волинській області перебував виконавчий лист, виданий Луцьким міськрайонним судом Волинської області у справі № 161/53/16-ц щодо стягнення коштів солідарно зі ОСОБА_1 та ОСОБА_2

06.09.2017 державним виконавцем Першого відділу державної виконавчої служби м. Луцька Головного територіального управління юстиції у Волинській області Гончар О.Ю. було відкрито виконавче провадження № 54640433 за виконавчим листом № 161/53/16-ц про стягнення солідарно з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна» 1 325 290,08 грн. заборгованості за кредитним договором та судового збору у розмірі 9 687,02 грн.

В межах виконавчого провадження старшим державним виконавцем Першого відділу державної виконавчої служби м. Луцька Головного територіального управління юстиції у Волинській області Гончар О.Ю. винесено постанову від 07.09.2017 про арешт майна боржника ОСОБА_1 та було накладено арешт на все майно, що належить боржнику.

04.12.2019 головним державним виконавцем Кобзар К. Е. винесено постанову про стягнення виконавчого збору.

21.05.2020 головним державним виконавцем повернуто виконавчий документ стягувачу на підставі п. 9 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження».

У липні 2021 року ТОВ «ОТП Факторинг Україна» повторно звернулись до Першого відділу державної виконавчої служби у місті Луцьку ЗМУМЮ (м. Львів) із заявою про відкриття виконавчого провадження на підставі виконавчого листа №161/53/16-ц від 18.07.2017.

28.07.2021 головним державним виконавцем Першого відділу державної виконавчої служби у місті Луцьку ЗМУМЮ (м. Львів) Блажівською М. А. відкрито виконавче провадження № 66286696 за виконавчим листом № 161/53/16-ц про стягнення солідарно з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна» 1302807,06грн. та судового збору у розмірі 9687,02 грн.

Головним державним виконавцем Блажівською М. А., в межах цього виконавчого провадження, 28.07.2021 винесено постанову про стягнення виконавчого збору.

Також головним державним виконавцем винесено постанову від 28.07.2021 про арешт майна боржника ОСОБА_1 та було накладено арешт на все майно, що належить боржнику.

25.10.2023 старшим державним виконавцем відділу державної виконавчої служби ЗМУМЮ Недумовою А. О. винесено постанову про повернення виконавчого документу стягувачу на підставі п. 2 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження» .

Матеріали справи не містять доказів того, що після повернення виконавчого документа стягувачу, державним виконавцем було пред`явлено до виконання постанови про стягнення виконавчого збору.

Як вбачається з довідки ТОВ «ОТП Факторинг» № 384 від 23.06.2023, станом на 23.06.2023, заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором № ML-АОЗ/053/2008 від 20.03.2008 перед ТОВ «ОТП Факторинг Україна» відсутня .

28.08.2024 ОСОБА_1 з метою скасування арешту, накладеного у межах виконавчих проваджень №54640433, №66286696 звернувся до Відділу державної виконавчої служби у м. Луцьку Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції з заявою про зняття арешту з майна в рамках завершених виконавчих проваджень.

Листом старшого державного виконавця Відділу Державної виконавчої служби у м. Луцьку ЗМУМЮ № 202660 від 29.08.2024 у знятті арешту було відмовлено з посиланням на те, що у разі закінчення виконавчих проваджень за п. 9 ч. 1 ст. 37 та п. 2 ч. 1 ст. 37 ЗУ «Про виконавче провадження», такі наслідки, як зняття арешту з майна, не передбачені.

Відповідно до результатів пошуку виконавчих проваджень в Автоматизованій системі виконавчих проваджень, виконавчі провадження №54640433, №66286696 завершені, інші відомості про відкриті виконавчі провадження з примусового виконання виконавчого листа №161/53/16-ц від 18.07.2017 щодо боржника ОСОБА_1 та стягувача ТОВ «ОТП Факторинг Україна» відсутні.

Згідно з приписами статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Відповідно до частин другої, третьої статті 451 ЦПК України у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника). Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказував у своїх рішеннях, що «право на суд» було б ілюзорним, якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін. Важко собі навіть уявити, щоб стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, - а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо вбачати у статті 6 тільки проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права, який Договірні держави зобов`язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). Отже, для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина «судового розгляду» (рішення від 19 березня 1997 року у справі «Горнсбі проти Греції», № 18357/91, § 40).

Виконання судових рішень у справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду й ефективного захисту сторони у справі, що передбачено статями 6, 13 Конвенції.

Саме такий принцип застосовує ЄСПЛ у своїй сталій практиці, зазначаючи, що виконання судових рішень є невід`ємною частиною судового процесу, оскільки без цієї стадії судового процесу сам факт прийняття будь-якого рішення суду втрачає сенс. Саме на цій стадії судового процесу завершується відновлення порушених прав особи.

ЄСПЛ неодноразово наголошував у своїх рішеннях, що право на судовий розгляд, гарантоване статтею 6 Конвенції, також захищає і виконання остаточних та обов`язкових судових рішень (рішення у справах «Горнсбі проти Греції» від 19 березня 1997 року, «Ясіун`єне проти Литви» від 06 березня 2003 року, «Руйану проти Румунії» від 17 червня 2003 року, «Півень проти України» від 29 червня 2004 року).

Існування заборгованості, яка підтверджена остаточним і обов`язковим для виконання судовим рішенням, дає особі, на користь якої таке рішення винесено, підґрунтя для «законного сподівання» на виплату такої заборгованості і становить «майно» цієї особи у розумінні статті 1 Першого протоколу (рішення ЄСПЛ у справі «Агрокомплекс проти України» від 25 липня 2013 року).

Отже, виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції.

Згідно з частиною п`ятою статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України. У пункті 9 частини третьої статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов`язковість рішень суду.

Частиною першою статті 18 ЦПК України передбачено, що судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Виходячи зі змісту статті 26 Закону України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 року № 1404-VIII (надалі - ЗУ № 1404-VIII) за заявою стягувача виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону.

Відповідно до ч.5, ч. 7 ст. 26 ЗУ № 1404-VIII виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. У разі якщо в заяві стягувача зазначено конкретне майно боржника, виконавець негайно після відкриття виконавчого провадження перевіряє в електронних державних базах даних та реєстрах наявність права власності або іншого майнового права боржника на таке майно та накладає на нього арешт. На інше майно боржника виконавець накладає арешт в порядку, визначеному статтею 56 цього Закону.

Статтею 56 ЗУ № 1404-VIII визначено, що арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника. Постанова про арешт майна (коштів) боржника виноситься виконавцем під час відкриття виконавчого провадження та не пізніше наступного робочого дня після виявлення майна.

Відповідно до положень частини четвертої статті 59 ЗУ № 1404-VIII підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є: 1) отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом; 2) надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника; 3) отримання виконавцем документів, що підтверджують повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах; 4) наявність письмового висновку експерта, суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв`язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням; 5) відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостій статті 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно; 6) отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову; 7) погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника; 8) отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову; 9) підстави, передбачені пунктом 1-2 розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону.

Статтею 50 ЗУ № 1404-VIII передбачено, що у разі закінчення виконавчого провадження (крім закінчення виконавчого провадження за судовим рішенням, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також, крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат виконавчого провадження, нестягнення основної винагороди приватним виконавцем), повернення виконавчого документа до суду, який його видав, арешт, накладений на майно (кошти) боржника, знімається, відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників, скасовуються інші вжиті виконавцем заходи щодо виконання рішення, а також проводяться інші необхідні дії у зв`язку із закінченням виконавчого провадження. Про зняття арешту з майна (коштів) виконавець зазначає у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа, яка в день її винесення надсилається органу, установі, посадовій особі, яким була надіслана для виконання постанова про накладення арешту на майно (кошти) боржника, а у випадках, передбачених законом, вчиняє дії щодо реєстрації припинення обтяження такого майна.

Частиною 3 ст. 40 ЗУ № 1404-VIII встановлено, що у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев`ятою статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.

Аналіз зазначених норм дає підстави дійти висновку, що арешт майна боржника є заходом звернення стягнення на майно боржника, який застосовується для забезпечення реального виконання рішення, що відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» підлягає примусовому виконанню.

Водночас, у випадку повного виконання виконавчого документа та сплати витрат, пов`язаних з його примусовим виконанням, підстави для збереження чинності арешту майна боржника відсутні.

У цій справі встановлено, що після повернення стягувачеві виконавчого документа № 161/53/16-ц від 18.07.2017 про стягнення із ОСОБА_1 кредитної заборгованості, боржник звернувся до виконавчої служби із заявою про зняття арешту з його майна з підстав повного виконання зобов`язань за кредитним договором.

Необхідно зазначити, що виконавчою службою не оспорювався факт погашення боржником заборгованості за виконавчим документом.

Законом України «Про виконавче провадження» № 1404-VIII не врегульовано правовідносини щодо припинення заходів примусового виконання виконавчого документа у зв`язку з його добровільним виконанням після повернення виконавчого документа стягувачу з підстав відсутності майна у боржника, на яке може бути звернено стягнення.

Разом з тим, наявність протягом тривалого часу нескасованого арешту на майно боржника, за умови відсутності виконавчого провадження та майнових претензій з боку стягувача, є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном.

Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 2-356/12 (провадження № 61-5972св19), від 03.11.2021 у справі № 161/14034/20 (провадження № 61-1980св21), від 22.12.2021 у справі № 645/6694/15 (провадження № 61-18160св19).

Факт обтяження власності ОСОБА_1 є втручанням у вільне володіння, користування та розпорядження майном, які захищені Конституцією України та Протоколом №1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, і може бути здійснено лише на підставі Закону.

Встановивши, що відкритих виконавчих проваджень щодо ОСОБА_1 не має, відсутні майнові претензії з боку стягувача до боржника, державним виконавцем не повідомлено в апеляційній скразі та не подано доказів про відкриті виконавчі провадження щодо стягнення виконавчого збору із ОСОБА_1 , суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що наявність протягом тривалого часу нескасованого арешту на майно боржника, є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном. тому обгрунтовано задовольнив скаргу.

Доводи ВДВС про наявність підстав зберігти чинність обтяження майна ОСОБА_1 у зв"язку із несплатою останнім виконавчого збору апеляційний суд відхиляє, оскільки питання про стягнення виконавчого збору відповідно до закону державний виконавець не вирішував. Всупереч вимог ст. 81 ЦПК України, державним виконавцем не подано суду доказів пред`явлення постанов про стягнення виконавчого збору із ОСОБА_1 до виконання в межах встановленого трьохмісячного строку з дати винесення постанови.

Колегія судів також звертає увагу, що ОСОБА_1 , який був боржником у виконавчому провадженні, позбавлений іншого способу захисту свого права на мирне володіння майном, аніж оскарження дій виконавця щодо незняття арешту із належного йому майна.

При цьому апеляційний суд виходить із того, що відповідно до висновку, викладеного у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати касаційного цивільного суду від 24 травня 2021 року у справі № 712/12136/18 (провадження № 61-4726сво19), боржник, як сторона виконавчого провадження, у разі незгоди з арештом, який накладений державним або приватним виконавцем під час примусового виконання судового рішення, не може пред`являти позов про зняття арешту з майна та бути позивачем за таким позовом, оскільки має право на оскарження дій державного виконавця у порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України.

Відповідно до положень статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального.

Враховуючи встановлені судом обставини справи та вимоги указаного процесуального закону, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а ухвалу Луцького міськрайонного суду в даній справі без змін.

Керуючись статтями 367, 374, 375, 389, 383-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд

ухвалив:

Апеляційну скаргу Відділу державної виконавчої служби у місті Луцьку Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції залишити без задоволення.

Ухвалу Луцького міськрайонного суду Волинської області від 28 листопада 2024 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий

Судді