Постанова

від 23.01.2025 по справі 910/1241/24

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 січня 2025 року

м. Київ

cправа № 910/1241/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Булгакової І.В. (головуючої), Жайворонок Т.Є. та Колос І.Б.,

за участю секретаря судового засідання Ксензової Г.Є.,

представників учасників справи:

позивача - комунального підприємства теплових мереж "Черкаситеплокомуненерго" Черкаської міської ради - Войцеховський М.Ю. - адвокат (ордер від 06.01.2025 АІ № 1785046),

відповідача - Північного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України - Тацишина О.П. (у порядку самопредставництва),

розглянув у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу комунального підприємства теплових мереж "Черкаситеплокомуненерго" Черкаської міської ради (далі - Підприємство)

на рішення Господарського суду міста Києва від 13.06.2024

(суддя Щербаков С.О.) та

постанову Північного апеляційного господарського суду від 30.10.2024

(головуючий - суддя Ходаківська І.П., судді: Владимиренко С.В. і Демидова А.М.)

у справі № 910/1241/24

за позовом Підприємства

до Північного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України (далі - територіальне відділення АМК)

про визнання недійсним та скасування рішення.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

Підприємство звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до територіального відділення АМК про визнання недійсним та скасування рішення адміністративної колегії територіального відділення АМК від 16.11.2023 № 60/137-р/к "Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу" (далі - Рішення АМК).

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Рішення АМК є незаконним та необґрунтованим внаслідок неповного з`ясування та доведення обставин, які мають значення для справи, невідповідності висновків, викладених у рішенні, обставинам справи, неправильного застосування норм матеріального права.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

Рішенням Господарського суду міста Києва від 13.06.2024, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 30.10.2024, відмовлено у задоволенні позову.

Судові рішення мотивовані тим, що при розгляді антимонопольної справи № 96/60/98-рп/к.21 територіальним відділенням АМК повністю з`ясовано та доведено належними доказами обставини, які мають значення для справи, висновки територіального відділення АМК у повній мірі відповідають обставинам справи, ним не було порушено або неправильно застосовано норми матеріального чи процесуального права.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі Підприємство просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 13.06.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 30.10.2024 і прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Обґрунтовуючи підстави для відкриття касаційного провадження, передбачені пунктами 3, 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), скаржник зазначає:

- про неправильне застосування судами попередніх інстанції норм матеріального права, зокрема, підпункту 21 пункту "а" частини першої статті 30 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", пункту 2 частини другої статті 9 Закону України "Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання", а також норм Додатку А "Розрахункові витрати води" ДБН В.2.5-64:2012 "Внутрішній водопровід та каналізація. Частина І. Проектування. Частина ІІ Будівництво" за відсутності висновків Верховного Суду щодо застосування вказаних норм у подібних правовідносинах;

- оскаржувані судові рішення ухвалені з порушенням норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин справи, які мають значення для правильного вирішення спору, оскільки суд не дослідив зібрані у справі докази (пункт 1 частини третьої статті 310 ГПК України).

Підприємством надано попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат, який станом на подання касаційної скарги складається з 3 028 грн. судового збору за подання позову, 3 633,60 грн. - судового збору за подання апеляційної скарги, 4 844,80 грн. - судового збору за подання апеляційної скарги, 218 398,14 грн. - витрат на професійну правничу допомогу у суді першої інстанції, 65 173,19 грн. - витрат на професійну правничу допомогу, понесену в суді апеляційної інстанції та 2 250 дол. США в гривневому еквіваленті - витрат на професійну правничу допомогу, понесену в суді касаційної інстанції. Позивач повідомив, що докази понесення ним судових витрат будуть подані відповідно до вимог частини восьмої статті 129 ГПК України.

Доводи іншого учасника справи

Територіальне відділення АМК у відзиві на касаційну скаргу заперечує проти доводів скаржника, зазначаючи про їх необґрунтованість та довільного тлумачення норм законодавства України, і просить оскаржувані судові рішення залишити без змін, а скаргу - без задоволення.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Судами попередніх інстанцій у розгляді справи з`ясовано й зазначено, зокрема, таке.

Рішенням АМК:

- визнано, що Підприємство у період з лютого 2021 року по вересень 2023 року займало монопольне (домінуюче) становище на ринку послуг з постачання гарячої води у м. Черкаси, де розташовані мережі, які знаходяться у власності, господарському віданні, користуванні чи експлуатації Підприємства, з часткою 100%, оскільки на цьому ринку у нього не було жодного конкурента (пункт 1);

- визнано, що дії Підприємства, які полягають у розробленні (визначенні) економічно необґрунтованих норм споживання гарячої води, зокрема на рівні, передбаченому будівельними нормами і правилами - БНіП 2.04.01-85 "Внутрішній водопровід та каналізація будівель", що втратили чинність 01.03.2013, є порушенням, передбаченим частиною першою статті 13 та пунктом 2 статті 50 Закону України "Про захист економічної конкуренції" (далі - Закон), у вигляді зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку послуг з постачання гарячої води у м. Черкаси, де розташовані мережі, які знаходяться у власності, господарському віданні, користуванні чи експлуатації Підприємства, що призвело до ущемлення інтересів споживачів, яке було б неможливим за умов існування значної конкуренції на цьому ринку (пункт 2);

- за порушення, вказане в пункті 2 резолютивної частини цього рішення, накладено на Підприємство штраф у розмірі 68 000 грн. (пункт 3);

- зобов`язано Підприємство у двомісячний строк із дати отримання рішення в цій справі припинити порушення, зазначене в пункті 2 резолютивної частини цього рішення, про що письмово повідомити територіальне відділення АМК протягом 5 календарних днів із дня його припинення з наданням підтвердних документів (пункт 4).

Підставою для прийняття Рішення АМК стала заява щодо можливого порушення Підприємством та/або виконавчим комітетом Черкаської міської ради, законодавства про захист економічної конкуренції під час надання послуг з централізованого постачання гарячої води у м. Черкаси.

Розпорядженням адміністративної колегії територіального відділення АМК від 08.06.2021 № 60/98-рп/к розпочато розгляд справи № 96/60/98-рп/к.21 за ознаками вчинення Підприємством порушення, передбаченого частиною першою статті 13 та пунктом 2 статті 50 Закону.

Підприємство є ліцензіатом Національної комісії регулювання електроенергетики України з таких видів діяльності, як: постачання теплової енергії, транспортування теплової енергії магістральними та місцевими (розподільчими) тепловими мережами; виробництво теплової енергії (крім діяльності з виробництва теплової енергії на теплоелектроцентралях, теплоелектростанціях і когенераційних установках та установках з використанням нетрадиційних або поновлюваних джерел енергії) відповідно до рішення від 14.04.2011 № 630 (переоформлено рішенням від 23.02.2016 №220).

Відповідно до відомостей, які містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, основним видом діяльності Підприємства за КВЕД є 35.30 постачання пари, гарячої води та кондиційованого повітря.

Отже, Підприємство є суб`єктом господарювання у розумінні статті 1 Закону.

Суди попередніх інстанцій зазначили, що визначення становища позивача на ринку послуг з постачання гарячої води (попередня назва - послуга з централізованого постачання гарячої води) у м. Черкаси, де розташовані мережі, які знаходяться у власності, господарському віданні, користуванні чи експлуатації Підприємства, здійснено відповідачем відповідно до Методики визначення монопольного (домінуючого) становища суб`єктів господарювання на ринку, затвердженої розпорядженням Антимонопольного комітету України від 05.03.2002 № 49-р. зареєстрованої у Міністерстві юстиції України 01.04.2002 за № 317/6605 (із змінами) (далі - Методика), з урахуванням пункту 2.2 Методики та відповідно до статті 12 Закону.

Об`єктом аналізу щодо визначення монопольного (домінуючого) становища є:

- суб`єкт господарювання - Підприємство, яке надає послуги з постачання гарячої води в межах мереж, які знаходяться у власності, господарському віданні, користуванні чи експлуатації Підприємства та розташовані в територіальних межах м. Черкаси;

- товар - послуги з постачання гарячої води.

Інша господарська діяльність Підприємства, крім надання вказаних послуг, не є об`єктом аналізу щодо визначення монопольного (домінуючого) становища.

Предметом розгляду антимонопольної справи № 96/60/98-рп/к.21 були дії Підприємства, із розроблення (формування, визначення) норм споживання гарячої води відповідно до будівельних норм і правил - БНіП 2.04.01-85 "Внутрішній водопровід та каналізація будівель" (втратили чинність 01.03.2013), що містять ознаки порушення законодавства про захист економічної конкуренції.

Територіальним відділенням АМК у Рішенні АМК встановлено, що норми споживання послуг з постачання гарячої води використовуються як під час встановлення уповноваженими органами тарифів на такі послуги, так і під час здійснення виконавцями розрахунків із споживачами за спожиті ними послуги (у разі відсутності/несправності вузлів розподільного обліку, з розрахунку на одну особу).

Отже, товаром, щодо якого визначається монопольне (домінуюче) становище, є послуги з постачання гарячої води.

Відділенням зазначено, що внаслідок технологічних особливостей процесу надання послуг з постачання гарячої води, споживачі не можуть за звичайних умов легко перейти до споживання аналогічних послуг іншого суб`єкта господарювання, що, можливо, здійснює діяльність на території відповідного населеного пункту, оскільки кожен із таких суб`єктів здійснює діяльність у межах саме тих мереж, які йому належать (на праві власності, користування). Прокладення ж інших мереж гарячого водопостачання поряд з існуючими є економічно недоцільним, оскільки потребує витрачання значних матеріально- фінансових ресурсів.

Територіальним відділенням АМК встановлено, що єдиними учасниками ринку послуг з постачання гарячої води у м. Черкаси, де розташовані мережі, які знаходяться у власності, господарському віданні, користуванні чи експлуатації позивача, є: продавець (виконавець) - Підприємство; покупці (споживачі) - фізичні особи та юридичні особи, які отримують або мають намір отримувати послуги з постачання гарячої води від Підприємства внаслідок того, що системи гарячого водопостачання їх приміщень (житлових або нежитлових) приєднані (підключені) саме до мереж гарячого водопостачання, які знаходяться у власності, господарському віданні, користуванні чи експлуатації Підприємства для надання таких послуг.

Згідно з пунктами 5.1 та 5.2 Методики товарні межі ринку визначаються шляхом формування групи взаємозамінних товарів (товарних груп), у межах якої споживач за звичайних умов може легко перейти від споживання одного товару до споживання іншого.

Формування групи взаємозамінних товарів (товарних груп) здійснюється із переліку товарів, які мають для продавців (постачальників, виробників), покупців (споживачів, користувачів) ознаки одного (подібного, аналогічного) товару (товарної групи), за показниками взаємозамінності, якими зокрема є: подібність призначення, споживчих властивостей, умов використання тощо; подібність фізичних, технічних, експлуатаційних властивостей і характеристик, якісних показників тощо; наявність спільної групи споживачів товару (товарної групи); відсутність суттєвої різниці в цінах; взаємозамінність товарів (товарної групи) з точки зору їх виробництва, тобто здатності виробників запропонувати нові товари на заміну існуючих.

Стандартизованими товарами (товарними групами) можуть розглядатися товари, які мають єдину систему показників, параметрів, що характеризують товар, і у виробництві яких використовуються єдині чи однакові технічні стандарти, технічні умови, стандарти застосування тощо.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" житлово-комунальні послуги - це результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг; гаряча вода - вода, призначена для задоволення санітарно-гігієнічних та господарсько-побутових потреб споживачів, якісні та температурні характеристики якої відповідають нормативним вимогам.

Предметом типового індивідуального договору про надання послуг з постачання гарячої води, що є публічним договором приєднання та який опубліковано на вебсайті Підприємства, останнє визначило, що виконавець (Підприємство) зобов`язується надавати споживачу послуги з постачання гарячої води відповідної якості, а споживач зобов`язується своєчасно та в повному обсязі оплачувати надані послуги та відшкодовувати витрати теплової енергії на забезпечення функціонування внутрішньобудинкової системи гарячого водопостачання (за наявності циркуляції) в строки і на умовах, що визначені цим договором.

Таким чином, відповідачем обґрунтовано було встановлено, що послуги з постачання гарячої води за показниками взаємозамінності, подібності призначення, споживчих властивостей та умов використання товару не мають еквівалентних товарів-замінників.

У зв`язку з чим, товарними межами ринку, який досліджувався відповідачем, є послуги з постачання гарячої води.

Відповідачем у Рішенні АМК встановлено, що внаслідок технологічних особливостей процесу надання вказаних послуг, споживачі не можуть за звичайних умов легко перейти до споживання аналогічних послуг іншого суб`єкта господарювання, що, можливо, здійснює діяльність на території відповідного населеного пункту, оскільки кожен із таких суб`єктів здійснює діяльність у межах саме тих мереж, які йому належать (на праві власності, користування). Для підтримки, модернізації і розвитку інфраструктури потрібні значні капіталовкладення для фінансування робіт із вдосконалення конструкцій.

Тобто, отримання послуг з постачання гарячої води можливе лише у суб`єкта господарювання, який здійснює діяльність у межах саме тих мереж, які йому належать на праві власності або користування.

Як вбачається з рішення Виконкому Черкаської міськради від 03.10.2012 № 1307 виконавцями послуг з постачання гарячої води в м. Черкаси є: ПрАТ "Черкаське Хімволокно"; Підприємство (ідентифікаційний код юридичної особи 02082522); ПП "Теплопостачання" (ідентифікаційний код юридичної особи 37239524; (для населення та інших споживачів житлового будинку № 67 по вул. Пушкіна).

Листом від 02.02.2023 № 974-01-21 Виконком повідомив відповідача, що територіальне розмежування споживачів ПрАТ "Черкаське Хімволокно" та позивача здійснюється на підставі рішення виконавчого комітету Черкаської міської ради від 24.05.2000 № 520 "Про забезпечення населення міста гарячим водопостачанням та центральним опаленням державним підприємством "Черкаська ТЕЦ" (далі - Рішення № 520).

Також, листом від 09.01.2023 № 11/55 позивач пояснив відповідачу, що станом на 31.12.2022 на його балансі знаходиться 1262 одиниць теплових мереж, які були передані на підставі рішень органів місцевого самоврядування, а також в результаті нового будівництва та введення їх в експлуатацію.

Отже, відповідачем було встановлено, що територіальними межами ринку послуг з постачання гарячої води є територія в межах м. Черкаси, де розташовані мережі, які знаходяться у власності, господарському віданні, користуванні чи експлуатації позивача.

Часові межі досліджуваного ринку визначалися виходячи з мети розслідування та охоплюють період дії завищених норм споживання гарячої води, які були розроблені (визначені) Підприємством та затверджені Виконкомом.

За результатами розгляду листа позивача від 11.01.2021 № 07/31 Виконкомом Черкаської міської ради прийнято рішення від 02.02.2021 № 73 "Про затвердження норм споживання гарячої води для житлових будинків, установ та організацій, які не оснащені вузлами обліку гарячої води" (далі - Рішення № 73), яким затверджено норми споживання гадячої води у житлових будинках, установах, організаціях для господарсько-побутових потреб, підприємницької діяльності та ведення підсобного господарства у м. Черкаси.

Листом від 12.10.2023 № 06/1781 позивачем надано відповідачу копії рахунків за послуги з постачання гарячої води, які були виставлені його споживачам, зокрема за вересень 2023 року, за нормами споживання, затвердженими Рішенням № 73.

У зв`язку з цим, часовими межами досліджуваного ринку визначено період з лютого 2021 року по вересень 2023 року, протягом якого залишилася незмінною структура ринку, співвідношення попиту та пропозицій на ньому.

Внаслідок технологічних особливостей постачання гарячої води, а також з огляду на обмеження, що пов`язані з територією розміщення (розташування) мереж, конкуренція на ринку послуг із постачання гарячої води відсутня, тому потенційні конкуренти у Підприємства відсутні.

Отже, відповідачем визначено, що Підприємство було єдиним виконавцем послуг з постачання гарячої води у м. Черкаси, де розташовані мережі, які знаходяться у власності, господарському віданні, користуванні чи експлуатації Підприємства.

Відповідно до абзацу другого частини першої статті 12 Закону суб`єкт господарювання займає монопольне (домінуюче) становище на ринку товару, якщо на цьому ринку у нього немає жодного конкурента.

Відповідачем встановлено, що Підприємство у період з лютого 2021 року по вересень 2023 року займало монопольне (домінуюче) становище на ринку послуг з постачання гарячої води у м. Черкаси, де розташовані мережі, які знаходяться у володінні, господарському віданні, користуванні та експлуатації Підприємства, з часткою 100%, оскільки на цьому ринку у нього не було жодного конкурента.

Територіальним відділенням АМК встановлено, що листом від 23.10.2019 № 1115 ПрАТ "Черкаське Хімволокно" звернулося до міського голови м. Черкаси щодо встановлення норм споживання гарячої води для житлових будинків, установ та організацій, які не оснащені вузлами обліку гарячої води по зоні надання Товариством послуг. Розраховані (визначені) норми споживання гарячої води були відповідно до будівельних норм і правил - БНіП 2.04.01-85 "Внутрішній водопровід та каналізація будівель".

Розглянувши вказаний лист, рішенням від 05.11.2019 № 1248 (далі - Рішення № 1248) Виконком Черкаської міськради затвердив норми споживання гарячої води для житлових будинків, установ та організацій у м. Черкаси, які не оснащені вузлами обліку гарячої води, зокрема для житлових будинків з централізованим гарячим водопостачання і ваннами довжиною від 1500 до 1700 мм, обладнаних душами, що становить 120 л/добу або 3,5 м3/місяць.

Однак, наказом від 31.10.2012 № 553 Міністерство регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України визнало - БНіП 2.04.01-85 таким, що не застосовується на території України з 01.03.2013.

Також, наказом від 31.10.2012 № 553 Міністерство регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України затвердило нові державні будівельні норми - ДБН В.2.5-64:2012 "Внутрішній водопровід та каналізація. Частина 1. Проектування. Частина 11. Будівництво", якими передбачено, що витрати гарячої води на одного мешканця для 1 кліматичного району для житлових будинків з централізованим гарячим водопостачанням і ваннами довжиною від 1500 до 1700 мм, обладнаних душами, становлять 100 л/добу (що у перерахунку становить 3,0 м3/місяць).

Листом від 19.11.2020 № 23176-01-3 Виконком Черкаської міськради повідомив відповідача, що при встановленні норм споживання гарячої води для мешканців житлових будинків м. Черкас, які не оснащені вузлами обліку гарячої води, для виконавця послуг ПрАТ "Черкаське хімволокно" застосовувались вимоги додатку 3 - БНіП 2.04.01-85 "Внутрішній водопровід та каналізація будівель", з урахуванням того, що на період розробки проектної документації та введення в експлуатацію систем гарячого водопостачання житлових будинків діяв чинний нормативний документ - БНіП 2.04.01-85. Відповідно, системи гарячого водопостачання житлових будинків споживачів м. Черкаси, які не оснащені вузлами обліку гарячої води, розроблені відповідно до нормативного документу - БНіП 2.04.01-85. Виконком також зазначив, що відповідно до пункту 1.1 розділу 1 "Сфера застосування" ДБН В.2.5-64:2012 ці норми встановлюють вимоги до проектування та будівництва систем внутрішнього холодного та гарячого водопостачання, каналізації і водостоків при новому будівництві, реконструкції, капітальному ремонті, технічному переоснащенні та реставрації будинків, будівель, споруд різного призначення. Відповідно, дані норми не можуть бути застосовані для будинків та будівель споживачів, неоснащених вузлами обліку гарячої води, які були введені в експлуатацію до 01.03.2013, тому до вимог проектної документації на системи гарячого водопостачання будинків та будівель, які вводились в експлуатацію після 01.03.2013, передбачено оснащення приміщень споживачів вузлами обліку гарячої води.

Листом від 11.01.2021 № 07/31 Підприємство звернулося до Департаменту житлово-комунального комплексу Черкаської міської ради щодо встановлення норм споживання гарячої води для житлових будинків, установ та організацій, які не оснащені вузлами обліку гарячої води. Розраховані (визначені) Підприємством норми споживання гарячої води були, зокрема на рівні, передбаченому БНіП 2.04.01-85 "Внутрішній водопровід та каналізація будівель".

Розглянувши зазначений лист Підприємства, Виконком Рішенням № 73 затвердив норми споживання гарячої води для житлових будинків, установ та організацій, які не оснащені вузлами обліку гарячої води, зокрема для житлових будинків з централізованим гарячим водопостачання і ваннами довжиною від 1500 до 1700 мм, обладнаних душами, що становить 120 л/добу або 3,5 м3/місяць.

Листом від 02.02.2023 № 974-01-21 Виконком повідомив територіальне відділення АМК, що затверджені Рішенням № 73 норми споживання гарячої води одночасно застосовуються як до споживачів Підприємства так і до споживачів ПрАТ "Черкаське хімволокно".

Відповідно до абзацу другого пункту 1 Положення про Міністерство розвитку громад, територій та інфраструктури України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.04.2014 № 197 (втратило чинність 18.02.2023) (далі - Мінрігіон, Положення № 197), Мінрегіон є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує, зокрема, державну політику у сфері житлово-комунального господарства.

Згідно з підпунктами 36 та 39 пункту 4 Положення № 197 Мінрегіон відповідно до покладених на нього завдань узагальнює практику застосування законодавства з питань, що належать до його компетенції, інформує та надає роз`яснення щодо реалізації державної політики у відповідних сферах, зокрема у сфері житлово-комунальних послуг.

Листом від 18.12.2020 № 7/11/20231-20 Мінрегіон повідомив відповідача, що наразі чинним документом, який застосовується для визначення відпущеної теплової енергії теплопостачальними організаціями споживачам, у яких тимчасово відсутні прилади обліку, для проведення комерційних та інших розрахунків, є КТМ 204 України 244-94 "Норми та вказівки по нормуванню витрат палива та теплової енергії на опалення житлових та громадських споруд, а також на господарсько-побутові потреби в Україні", затверджений Держжитлокомунгоспом України 14.12.1993.

Саме в пунктах та формулах КТМ 204 України 244-94 є посилання на застосування при розрахунках норми витрат на гаряче водопостачання на добу на одного споживача відповідно до - БНіП 2.04.01-85 "Внутрішній водопровід та каналізація будівель", яким передбачена норма в 120 л/добу - норма найбільшого споживання гарячої води для житлових будинків квартирного типу з ванною від 1500 до 1700 мм.

БНіП 2.04.01-85 "Внутрішній водопровід та каналізація будівель" втратили чинність 01.03.2013, у зв`язку із прийняттям та веденням в дію ДБН В.2.5-64:2012 "Внутрішній водопровід та каналізація. Частина І. Проектування. Частина II. Будівництво", яким вже передбачена норма в 100 л/добу - добові витрати споживання гарячої води на одного мешканця в житлових будинках з ванною більше ніж 1500 мм.

Таким чином, відповідачем встановлено, що відповідно до роз`яснень Мінрегіону при встановленні норм споживання гарячої води при відсутності вузлів обліку необхідно керуватися саме ДБН В.2.5-64:2012, як оновленими нормами, що були розраховані з метою приведення застарілих положень у відповідність із сучасними умовами, характером економічних відносин і чинним законодавством.

З огляду на зазначене, відповідач дійшов висновку, що розроблення (визначення) позивачем норм споживання гарячої води, що становлять 120 л/добу (на рівні, передбаченому БНіП 2.04.01-85, які втратили чинність з 01.03.2013) або 3,5 м3/місяць для одного споживача, не відповідає вимогам чинного законодавства України.

Крім того, відповідачем визначено, що розроблення (визначення) Підприємством економічно необґрунтованих норм споживання гарячої води, зокрема на рівні, передбаченому будівельними нормами і правилами - БНіП 2.04.01-85 "Внутрішній водопровід та каналізація будівель", що втратили чинність з 01.03.2013, було б неможливим за умови існування значної конкуренції на відповідному ринку, адже в такому випадку споживачі мали б можливість вільно обирати між кількома виконавцями таких послуг та, у разі ущемлення їх інтересів, обрали б іншого виконавця.

У випадку відсутності конкуренції на ринку послуг з постачання гарячої води у м. Черкаси, де розташовані мережі, які знаходяться у власності, господарському віданні, користуванні чи експлуатації Підприємства, і, як наслідок, відсутності у споживачів альтернативи щодо придбання послуг з постачання гарячої води інакше ніж у позивача, зазначені дії призвели до настання негативних наслідків для споживачів (додаткові витрати на оплату послуг, обсяг надання яких визначався на підставі завищених норм споживання гарячої води), тобто ущемлення їх законних прав та охоронюваних інтересів при отриманні вказаних послуг.

Листами від 19.05.2023 № 07/644 та від 18.09.2023 № 07/1629 Підприємство проінформувало відповідача про кількість споживачів, яким Підприємство надавало послуги з постачання гарячої води за нормами споживання, що були встановлені Рішенням № 73, а також обсягів і вартості надання таких послуг.

Суди попередніх інстанцій зазначили, що позивач, оскаржуючи Рішення АМК повинен був довести, що він зазнає значної конкуренції на ринку, проте Підприємством не було надано до територіального відділення АМК документи, які можуть підтвердити факти обрання саме споживачами (окремими мешканцями або цілими багатоквартирними будинками) інших виконавців послуг з постачання гарячої води в м. Черкаси протягом досліджуваного періоду з лютого 2021 року по вересень 2023 року.

Крім того, судами взято до уваги, що предметом розгляду антимонопольної справи №96/60/98-рп/к.21 було не застосування, а саме розроблення (визначення) позивачем економічно необґрунтованих норм споживання гарячої води, зокрема на рівні, передбаченому БНіП 2.04.01-85 "Внутрішній водопровід та каналізація будівель", що втратили чинність 01.03.2013. При цьому, в додатках як до листа Підприємства від 11.01.2021 № 07/31, так і до Рішення № 73 було зазначено обидва показника споживання гарячої води - 120 л/добу та 3,5 м3/місяць.

Проте, у разі розроблення (визначення) позивачем норм споживання гарячої води на рівні, передбаченому ДБН 13.2.5-64:2012. нарахування вартості послуг з постачання гарячої води споживачам без вузлів обліку мало б здійснюватися за набагато нижчім показником 3,0 м3 (100 літрів * 30 днів / 1000), що, в свою чергу, дозволило б уникнути негативних наслідків для споживачів, у вигляді додаткових витрат на оплату послуг.

Крім того, у розроблених (визначених) позивачем та в подальшому затверджених Виконкомом нормах споживання гарячої води відсутня примітка про те, що вони мають застосовуватися виключно до старих будинків. Отже, зазначені норми споживання гарячої води стосувалися і до нових, реконструйованих, відремонтованих, технічно переоснащених та відреставрованих будинків, будівель, споруд різного призначення у м. Черкаси, що також суперечить положенням ДБН В.2.5-64:2012.

Суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що дії позивача, які полягають у розробленні (визначенні) економічно необґрунтованих норм споживання гарячої води, зокрема на рівні, передбаченому будівельними нормами і правилами - БНіП 2.04.01 -85 "Внутрішній водопровід та каналізація будівель", що втратили чинність 01.03.2013, є порушенням, передбаченим частиною першою статті 13 та пунктом 2 статті 50 Закону, у вигляді зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку послуг з постачання гарячої води у м. Черкаси, де розташовані мережі, які знаходяться у власності, господарському віданні, користуванні чи експлуатації Підприємства, що призвело до ущемлення інтересів споживачів, яке було б неможливим за умов існування значної конкуренції на цьому ринку.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Джерела права. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій

Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства закріплених у частини третій статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

Верховний Суд звертає увагу на те, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про Антимонопольний комітет України" (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) Антимонопольний комітет України є державним органом із спеціальним статусом, метою діяльності якого є забезпечення державного захисту конкуренції у підприємницькій діяльності та у сфері державних закупівель.

Згідно з приписами статті 3 вказаного Закону основним завданням Антимонопольного комітету України є участь у формуванні та реалізації конкурентної політики, зокрема, в частині здійснення державного контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції на засадах рівності суб`єктів господарювання перед законом та пріоритету прав споживачів, запобігання, виявлення і припинення порушень законодавства про захист економічної конкуренції.

Як унормовано пунктом 11 частини першої статті 7 Закону України "Про Антимонопольний комітет України", у сфері здійснення контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції Антимонопольний комітет України має повноваження проводити дослідження ринку, визначати межі товарного ринку, а також становище, в тому числі монопольне (домінуюче), суб`єктів господарювання на цьому ринку та приймати відповідні рішення (розпорядження).

Відповідно до частин першої та другої статті 12 Закону суб`єкт господарювання займає монопольне (домінуюче) становище на ринку товару, якщо: на цьому ринку у нього немає жодного конкурента; не зазнає значної конкуренції внаслідок обмеженості можливостей доступу інших суб`єктів господарювання щодо закупівлі сировини, матеріалів та збуту товарів, наявності бар`єрів для доступу на ринок інших суб`єктів господарювання, наявності пільг чи інших обставин.

Монопольним (домінуючим) вважається становище суб`єкта господарювання, частка якого на ринку товару перевищує 35 відсотків, якщо він не доведе, що зазнає значної конкуренції.

Установлення монопольного (домінуючого) становища суб`єкта (суб`єктів) господарювання включає застосування як структурних, так і поведінкових показників, що характеризують стан конкуренції на ринку. При цьому застосування структурних показників зумовлюється встановленням об`єкта аналізу, визначенням товарних, територіальних (географічних), часових меж ринку на підставі інформації, яка може бути використана для визначення монопольного (домінуючого) становища.

Обов`язок з доведення в суді факту зайняття суб`єктом господарювання монопольного (домінуючого) становища на ринку покладається на АМК або його територіальне відділення, яке є стороною у справі. Водночас за змістом приписів статті 12 Закону суб`єкт господарювання, який заперечує зайняття ним монопольного (домінуючого) становища на ринку товару, має довести, що він зазнає значної конкуренції.

Суд виходить з того, що господарські суди у розгляді справ мають перевіряти правильність застосування органами АМК відповідних правових норм, зокрема, Методики. Однак господарські суди не повинні перебирати на себе не притаманні суду функції, які здійснюються виключно органами Антимонопольного комітету України, та знову встановлювати товарні, територіальні (географічні), часові межі певних товарних ринків після того, як це зроблено зазначеними органами, й на підставі цього робити висновки про наявність чи відсутність монопольного (домінуючого) становища суб`єкта господарювання на ринку.

Методика встановлює порядок визначення монопольного (домінуючого) становища суб`єктів господарювання на ринку і призначена для аналізу діяльності суб`єктів господарювання, груп суб`єктів господарювання та споживачів з виробництва, реалізації, придбання товарів, надання послуг, виконання робіт на загальнодержавних та регіональних ринках.

Відповідно до пункту 5.1 Методики товарні межі ринку визначаються шляхом формування групи взаємозамінних товарів (товарних груп), у межах якої споживач за звичайних умов може легко перейти від споживання одного товару до споживання іншого.

Як унормовано пунктами 6.1, 6.2 Методики територіальні (географічні) межі ринку певного товару (товарної групи) визначаються шляхом установлення мінімальної території, за межами якої з точки зору споживача придбання товарів (товарної групи), що належать до групи взаємозамінних товарів (товарної групи), є неможливим або недоцільним.

Відповідно до пункту 7.1 Методики часові межі ринку визначаються як проміжок часу (як правило - рік), протягом якого відповідна сукупність товарно-грошових відносин між продавцями (постачальниками, виробниками) і споживачами утворює ринок товару із сталою структурою.

Бар`єрами для вступу потенційних конкурентів на відповідний ринок є: обмеження за попитом, пов`язані з високою насиченістю ринку товарами (товарними групами) та низькою платоспроможністю покупців; адміністративні обмеження; економічні та організаційні обмеження; екологічні обмеження; нерозвиненість ринкової інфраструктури; інші обмеження, що спричиняють суттєві витрати, необхідні для вступу на певний ринок товару (товарної групи).

Наявність хоча б одного бар`єру вступу на ринок, що не може бути подоланий суб`єктом господарювання протягом 1-2 років унаслідок неможливості компенсації за цей час витрат, необхідних для вступу на ринок, розглядається як ознака того, що суб`єкт господарювання не є потенційним конкурентом.

Так, Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що на АМК або його територіальне відділення, яке є стороною у справі, крім того, що покладено обов`язок з доведення у суді факту зайняття суб`єктом господарювання монопольного (домінуючого) становища на ринку також покладено обов`язок доведення наявності у діях суб`єкта господарювання зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку, оскільки саме по собі займання монопольного (домінуючого) становища суб`єктом господарювання на ринку не підтверджує його зловживання та не може бути підставою для притягнення до відповідальності, зокрема, у вигляді накладення штрафу відповідно до статті 52 Закону.

Таким чином, під час вирішення спорів про скасування рішень АМК щодо порушення законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченого статтями 12 та 13 Закону, та накладення штрафу за відповідне порушення, господарським судам необхідно здійснити перевірку та надати належну оцінку доводам кожної зі сторін у справі не лише щодо наявності чи відсутності монопольного (домінуючого) становища суб`єкта господарювання на ринку, а й наявності чи відсутності факту зловживання ним таким становищем.

Відповідно до приписів Закону:

- зловживанням монопольним (домінуючим) становищем на ринку є дії чи бездіяльність суб`єкта господарювання, який займає монопольне (домінуюче) становище на ринку, що призвели або можуть призвести до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції, або ущемлення інтересів інших суб`єктів господарювання чи споживачів, які були б неможливими за умов існування значної конкуренції на ринку (частина перша статті 13);

- порушенням законодавства про захист економічної конкуренції є зловживання монопольним (домінуючим) становищем (пункт 2 статті 50);

- порушення законодавства про захист економічної конкуренції тягне за собою відповідальність, встановлену законом (стаття 51);

- за порушення, передбачені, зокрема, пунктом 2 статті 50 цього Закону, накладаються штрафи у розмірі, встановленому частиною другою статті 52 Закону;

- підставами для зміни, скасування чи визнання недійсними рішень органів Антимонопольного комітету України є: неповне з`ясування обставин, які мають значення для справи; недоведення обставин, які мають значення для справи і які визнано встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні, обставинам справи; заборона концентрації відповідно до Закону України "Про санкції"; порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права (частина перша статті 59).

Суди попередніх інстанцій встановивши, що:

- Підприємство у період з лютого 2021 року по вересень 2023 року займало монопольне (домінуюче) становище на ринку послуг з постачання гарячої води у м. Черкаси, де розташовані мережі, які знаходяться у володінні, господарському віданні, користуванні та експлуатації Підприємства, з часткою 100%, оскільки на цьому ринку у нього не було жодного конкурента;

- розроблення (визначення) позивачем норм споживання гарячої води, що становлять 120 л/добу (на рівні, передбаченому БНіП 2.04.01-85, які втратили чинність з 01.03.2013) або 3,5 м3/місяць для одного споживача, не відповідає вимогам чинного законодавства України та було б неможливим за умови існування значної конкуренції на відповідному ринку, адже в такому випадку споживачі мали б можливість вільно обирати між кількома виконавцями таких послуг та, у разі ущемлення їх інтересів, обрали б іншого виконавця;

- позивач не довів, що він зазнавав значної конкуренції на ринку та не надав документи, які можуть підтвердити факти обрання саме споживачами (окремими мешканцями або цілими багатоквартирними будинками) інших виконавців послуг з постачання гарячої води в м. Черкаси протягом досліджуваного періоду з лютого 2021 року по вересень 2023 року, - дійшли висновку, що дії позивача, які полягали у розробленні (визначенні) економічно необґрунтованих норм споживання гарячої води, зокрема на рівні, передбаченому будівельними нормами і правилами - БНіП 2.04.01-85 є порушенням передбаченим частиною першою статті 13 та пунктом 2 статті 50 Закону та про відсутність підстав для задоволення позову.

При розгляді даної справи Верховний Суд покликається до постанови Верховного Суду від 13.08.2024 у справі № 922/4858/23 в якій зазначено, що господарські суди не повинні перебирати на себе не притаманні суду функції, які здійснюються виключно органами АМК, та знову встановлювати товарні, територіальні (географічні), часові межі певних товарних ринків після того, як це зроблено зазначеними органами, й на підставі цього робити висновки про наявність чи відсутність монопольного (домінуючого) становища суб`єкта господарювання на ринку. АМК самостійно в межах своїх дискреційних повноважень встановлює товарні, територіальні (географічні), часові межі певних товарних ринків.

Аргументи наведені скаржником у касаційній скарзі щодо того, що у процесі встановлення норм споживання гарячої води позивач не міг скористатися монопольним становищем на ринку, адже визначення норм споживання залежить від волі Виконкому, який розраховує та затверджує такі норми на власний розсуд спростовуються наявними у матеріалах справи доказами та встановленими судами попередніх інстанцій обставинами, а саме тим, що Рішення № 73 прийняте Виконкомом, приймалося на основі розгляду відповідного листа Підприємства. Такі доводи скаржника не відповідають змісту Рішення АМК та з урахуванням норм Методики, відповідно не можуть бути підставою для визнання його недійсним.

Крім того, на думку скаржника, суди попередніх інстанцій застосували положення ДБН В.2.5-64:2012 "Внутрішній водопровід та каналізація. Частина І. Проектування. Частина II. Будівництво", які не підлягали застосуванню під час оцінки економічної обґрунтованості норм споживання гарячої води у будинках, побудованих до набрання чинності цим ДБН.

Однак, Підприємством не враховано, що під час вирішення спорів про скасування рішень органів АМК господарським судам необхідно здійснити перевірку та надати належну оцінку доводам кожної зі сторін у справі не лише щодо наявності чи відсутності монопольного (домінуючого) становища суб`єкта господарювання на ринку, а й наявності чи відсутності факту зловживання ним таким становищем (постанова Верховного Суду від 01.10.2020 у справі № 908/540/19).

Судами попередніх інстанцій взято до уваги, що предметом розгляду антимонопольної справи № 96/60/98-рп/к.21 було не застосування, а саме розроблення (визначення) позивачем економічно необґрунтованих норм споживання гарячої води, зокрема на рівні, передбаченому БНіП 2.04.01-85 "Внутрішній водопровід та каналізація будівель", що втратили чинність 01.03.2013.

При цьому, судами враховано та досліджено як докази у справі лист Підприємства від 11.01.2021 № 07/31 з додатками і Рішення № 73, в яких було зазначено обидва показника споживання гарячої води - 120 л/добу та 3,5 мЗ/місяць.

Як встановлено територіальним відділенням АМК, що у розроблених (визначених) позивачем та в подальшому затверджених Виконкомом нормах споживання гарячої води відсутня примітка про те, що вони мають застосовуватися виключно до старих будинків на відповідній території. Отже, зазначені норми споживання гарячої води стосувалися і до нових, реконструйованих, відремонтованих, технічно переоснащених та відреставрованих будинків, будівель, споруд різного призначення у м. Черкаси, що також суперечить положенням ДБНВ.2.5-64:2012.

Таким чином, Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що дії Підприємства, які полягають у розробленні (визначенні) економічно необґрунтованих норм споживання гарячої води, зокрема на рівні, передбаченому будівельними нормами і правилами - БНіП 2.04.01-85 "Внутрішній водопровід та каналізація будівель", що втратили чинність 01.03.2013, є порушенням, передбаченим частиною першою статті 13 та пунктом 2 статті 50 Закону.

Крім того, скаржником не доведено необхідності у формуванні висновку Верховного Суду щодо застосування наведених ним у касаційній скарзі норм права у спірних правовідносинах.

Інші аргументи скаржника фактично зводяться до намагання здійснити переоцінку доказів та прохання надати нову оцінку доказам у справі, що в силу вимог частини другої статті 300 ГПК України виходить за межі повноважень Верховного Суду, оскільки суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Верховний Суд у прийнятті даної постанови керується й принципом res judicata, базове тлумачення якого вміщено в рішеннях Європейського суду з прав людини від 09.11.2004 у справі "Науменко проти України", від 19.02.2009 у справі "Христов проти України", від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України", в яких цей принцип розуміється як елемент принципу юридичної визначеності, що вимагає поваги до остаточного рішення суду та передбачає, що перегляд остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду не може здійснюватись лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі, а повноваження судів вищого рівня з перегляду (у тому числі касаційного) мають здійснюватися виключно для виправлення судових помилок і недоліків. Відхід від res judicate можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини, наявності яких у даній справі скаржником не зазначено й не обґрунтовано.

Верховний Суд зазначає, що повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок і недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень, наявність яких скаржником у цій справі аргументовано не доведено.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі "Трофимчук проти України" (№4241/03, §54, ЄСПЛ, 28 жовтня 2010 року) Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Верховний Суд звертає увагу на те, що хоча поняття "обґрунтованого" рішення не можна тлумачити як таке, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент учасників справи, а міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення, проте суд у будь-якому випадку, навіть без відображення окремих аргументів у своєму рішенні (якщо він вважає їх такими, що не впливають на правильне рішення спору або не відносяться до суті справи), в силу імперативних приписів статті 236 ГПК України повинен під час розгляду справи надати оцінку особливо тим аргументам учасників справи, оцінка яких є необхідною для правильного вирішення спору.

Суд зауважує, що чітке обґрунтування та аналіз є базовими вимогами до судових рішень та важливим аспектом права на справедливий суд.

Гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є компетенцією виключно національних судів першої та апеляційної інстанцій. Проте зважаючи на прецедентну практику Європейського суду з прав людини, суд зобов`язаний мотивувати свої дії та рішення, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.

Суд касаційної інстанції з огляду на викладене зазначає, що надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а інші доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують вказаного висновку.

З урахуванням наведеного Судом приймаються доводи, наведені у відзиві територіального відділення АМК на касаційну скаргу, у частині, яка узгоджується з даною постановою.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи скаржника про порушення судами попередніх інстанцій норм права при прийнятті оскаржуваних судових рішень за результатами перегляду справи в касаційному порядку не знайшли своє підтвердження.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу - без задоволення.

За змістом частини першої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції, Суд вважає, що доводи, викладені у касаційній скарзі не підтвердилися, та не спростовують висновків господарських судів попередніх інстанцій, а тому касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а судові рішення - без змін.

Судові витрати

Відповідно до статті 129 ГПК України понесені Підприємством у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції судові витрати покладаються на Підприємство, оскільки касаційна скарга залишається без задоволення.

Керуючись статтями 129, 300, 308, 309, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу комунального підприємства теплових мереж "Черкаситеплокомуненерго" Черкаської міської ради залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 13.06.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 30.10.2024 у справі № 910/1241/24 - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя І. Булгакова

Суддя Т. Жайворонок

Суддя І. Колос