Постанова

від 23.01.2025 по справі 914/3832/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 січня 2025 року

м. Київ

cправа № 914/3832/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Жайворонок Т. Є. - головуючої, Булгакової І. В., Колос І. Б.,

за участю секретаря судового засідання - Іщука В. В.,

представників:

позивачів:

1) Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім "Лоза"» - не з`явився,

2) Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-проектне об`єднання "Фікс"» - не з`явився,

відповідача: Західного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України - Оленюка С. Л.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім "Лоза"»

на постанову Західного апеляційного господарського суду від 08.10.2024 (колегія суддів: Галушко Н. А. (головуючий), Желік М. Б., Орищин Г. В.) та рішення Господарського суду Львівської області від 15.07.2024 (суддя Крупник Р. В.)

у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім "Лоза"» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-проектне об`єднання "Фікс"»

до Західного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України

про визнання недійсним та скасування рішення,

УСТАНОВИВ:

У грудні 2023 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Торговий дім "Лоза"» (далі - позивач-1, ТОВ ТД «Лоза») та Товариство з обмеженою відповідальністю «Виробничо-проектне об`єднання "Фікс"» (далі - позивач-2, ТОВ ВПО «Фікс») подали до господарського суду позов, в якому просили визнати недійсним та скасувати рішення Західного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України (далі - відповідач, Відділення АМКУ) від 12.10.2023 № 69/92-р/к «Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафів» (далі - оспорюване рішення), яким дії позивачів щодо узгодження своєї поведінки під час участі у торгах на закупівлю послуг визнано порушенням, передбаченим п. 4 ч. 2 ст. 6 та п. 1 ст. 50 Закону України «Про захист економічної конкуренції» (далі - Закон № 2210-ІІІ), та на кожне товариство окремо накладено штраф у розмірі 68 000,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оспорюване рішення є протиправним та необґрунтованим, оскільки при його прийнятті відповідач не з`ясував всіх обставин, що мають значення для правильного визначення питання узгодженості дій, що стосуються спотворення результатів торгів, та не довів обставин, покладених в основу висновків про вчинення позивачами узгоджених антиконкурентних дій під час участі в торгах.

Господарський суд Львівської області у рішенні від 15.07.2024, залишеним без змін Західним апеляційним господарським судом у постанові від 08.10.2024, у задоволенні позову відмовив повністю.

Висновки судів мотивовані тим, що сукупність всіх доказів, зібраних відповідачем під час розгляду антимонопольної справи, надає підстави для висновку про порушення позивачами законодавства про захист економічної конкуренції у вигляді вчинення антиконкурентних узгоджених дій, які стосуються спотворення результатів торгів, і ці докази переважають доводи позивачів, а зазначені в оспорюваному рішенні факти у своїй сукупності не можуть бути випадковим збігом обставин чи наслідком дій об`єктивних чинників.

У поданій касаційній скарзі ТОВ ТД «Лоза», посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права судами попередніх інстанцій, а також на наявність підстав касаційного оскарження за пп. 1, 4 ч. 2 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), просить скасувати постановлені у справі рішення, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Обґрунтовуючи наявність підстав касаційного оскарження за пп. 1, 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України, скаржник вказав, що суди попередніх інстанцій:

- не врахували правових висновків Верховного Суду у постановах:

від 29.08.2018 у справі № 910/23428/17, від 28.11.2018 у справі № 910/17819/17, від 27.01.2019 у справі № 910/7054/18, від 05.02.2019 у справі № 914/1131/18, від 12.02.2019 у справі № 911/1694/18, від 08.07.2021 у справі № 915/1889/19, від 05.08.2021 у справі № 903/972/20, від 28.12.2021 у справі № 911/1101/21 щодо стандартів доказування та оцінки доказів, наведення мотивування їх прийняття або відхилення, в результаті чого повно та всебічно не дослідили доказів, поданих позивачами, не врахували обставин, які ці докази підтверджують;

від 02.07.2019 у справі № 910/23000/17, від 29.08.2019 у справі № 910/12465/18, від 10.09.2020 у справі № 910/23375/17, від 01.11.2022 у справі № 910/737/21 щодо обґрунтованості рішення АМКУ, перевірки судом висновків АМКУ без перебирання на себе непритаманних суду функцій, внаслідок чого суд першої інстанції вийшов за межі своєї компетенції, перебрав на себе повноваження антимонопольного органу, коли навів додаткові обставини у справі, надав самостійно оцінку діям позивачів та зробив додаткові судження, які не були викладені в оспорюваному рішенні, і таких порушень апеляційний суд не усунув;

- не дослідили та не надали оцінки всім доказам позивачів, поданим на підтвердження вимог та заперечень, зокрема, й медичним документам директора ТОВ ВПО «Фікс», який потрапив у лікарню напередодні торгів і прийняв рішення не понижувати цінових пропозицій, не зважили на аргументи позивачів щодо неправдивості інформації в оспорюваному рішенні, що вплинуло на помилкові висновки у ньому в цілому, що є підставою для скасування судових рішень з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 310 ГПК України.

Верховний Суд в ухвалі від 16.12.2024 відкрив касаційне провадження у справі з підстав, передбачених пп. 1, 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України.

31.12.2024 до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому відповідач заперечив доводи касаційної скарги, просив залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши наведені в касаційній скарзі доводи ТОВ ТД «Лоза», врахувавши заперечення Відділення АМКУ у відзиві на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов таких висновків.

У справі, яка розглядається, суди попередніх інстанцій встановили, що 06.12.2021 Галицька районна адміністрація Львівської міської ради провела електронні торги на предмет закупівлі: ДБН А.2.2-3:2014 ДК 021:2015 - 45220000-5 - «Інженерні та будівельні роботи. Послуги з поточного ремонту вуличних меблів (лавок) на території пішохідної зони центральної частини м. Львова».

Подання пропозицій щодо участі в торгах відбувалося у період з 17.11.2021 до 06.12.2021.

Згідно з реєстром для участі у торгах свої пропозиції подали два учасника, а саме: ТОВ ТД «Лоза» (початкова пропозиція 287 210,00 грн; кінцева пропозиція 287 210,00 грн) та ТОВ ВПО «Фікс» (початкова пропозиція 293 000,00 грн; кінцева пропозиція 293 000,00 грн).

З протоколу про розгляд тендерних пропозицій від 09.12.2021 № 2/09.12 вбачається, що економічно вигідною та такою, що відповідає вимогам та умовам тендерної документації, визнано пропозицію ТОВ ТД «Лоза», з яким укладено договір про закупівлю від 21.12.2021 № 364.

30.08.2022 Відділення АМКУ на підставі розпорядження № 63/31-рп/к розпочало розгляд справи № 63/1-01-28-2022 про порушення ТОВ ТД «Лоза» та ТОВ ВПО «Фікс» законодавства про захист економічної конкуренції у вигляді вчинення антиконкурентних узгоджених дій, які стосуються спотворення результатів торгів.

12.10.2023 Відділення АМКУ прийняло рішення № 63/92-р/к «Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафів», у якому визнало дії ТОВ «ТД «Лоза» та ТОВ «ВПО «Фікс» під час участі в торгах узгодженими та такими, що стосуються спотворення результатів торгів, відповідно, дійшло висновку, що товариства вчинили порушення за п. 1 ст. 50 та п. 4 ч. 2 ст. 6 Закону № 2210-ІІІ у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, що стосуються спотворення результатів торгів, за що на кожне товариство окремо наклало штраф у розмірі 68 000,00 грн.

Приймаючи рішення, Відділення АМКУ виходило зі встановлених під час дослідження фактів порушення учасниками торгів законодавства про захист економічної конкуренції обставин, які свідчать, що на всіх стадіях підготовки тендерних пропозицій та участі в торгах товариства узгоджували між собою поведінку (п. 5 оспорюваного рішення), а саме:

Господарські відносини (п. 5.1)

Відділення АМКУ на підставі інформації від ТОВ ВПО «Фікс» та ТОВ ТД «Лоза» встановило, що 19.11.2021 (в період проведення торгів) товариства уклали між собою договір надання послуг та поставку № М19/11, який сторони того ж дня виконали, підписавши акт надання послуг № 11, а ТОВ ТД «Лоза» 19.11.2021 для його виконання перерахувало ТОВ ВПО «Фікс» 13 000,00 грн. Протягом періоду проведення торгів контрагентом податкового кредиту ТОВ ТД «Лоза» є ТОВ ВПО «Фікс».

Вказане стало підґрунтям для висновку, що наявність господарських відносин між товариствами під час проведення торгів вказує на існування спільного середовища ведення господарської діяльності між ними.

Телефонні з`єднання (п. 5.2)

Відповідно до інформацій від ПрАТ «Київстар» та ТОВ «Лайфселл» в період подання тендерних пропозицій між керівництвом та працівниками ТОВ ТД «Лоза» та ТОВ ВПО «Фікс» відбулася значна кількість телефонних з`єднань за номерами телефонів, що належать товариствам, їх керівництву та працівникам, що свідчить про створення середовища для обміну інформацією та координацію дій між ТОВ ТД «Лоза» та ТОВ ВПО «Фікс» протягом періоду проведення торгів.

Використання спільного юзера / агента під час входу в систему електронного банкінгу (п. 5.3)

Згідно з інформації від АТ КБ «ПриватБанк» в період подання тендерних пропозицій з 18.11.2021 до 02.12.2021 ТОВ ТД «Лоза» та ТОВ ВПО «Фікс» входили в електронну банківську систему з використанням спільного програмного забезпечення: Mozilla/5.0 (Windows NT 10/04; WIN64; X64) Applewebkit/537/36 (KHTML, Like Gecko) Chrome/96.0.4664.45 Safari/537/36), що за висновками Відділення АМКУ означає існування спільного середовища ведення господарської діяльності між товариствами та координацію господарських дій між ними.

Використання спільної ІР-адреси та електронної поштової скриньки під час подання податкової звітності (п. 5.4)

Відповідно до інформації ГУ ДПС у Львівській області ТОВ ТД «Лоза» та ТОВ ВПО «Фікс» у період з 18.11.2021 до 06.12.2021 подавали податкову звітність з однієї ІР-адреси ( НОМЕР_1 ), при цьому в один і той самий день використовували спільну електронну поштову скриньку «ІНФОРМАЦІЯ_2», яка за відомостями від ТОВ «Укрнет» у листі від 02.05.2023 № 206/01/01-08 належить ТОВ ВПО «Фікс».

Використання спільних ІР-адрес в електронній банківській системі (п. 5.5)

З інформації від АТ КБ «ПриватБанк» та АТ «ПУМБ» вбачається, що у період з 17.11.2021 до 06.12.2021 як ТОВ ТД «Лоза», так і ТОВ ВПО «Фікс» входили в електронні банківські системи з одних і тих же спільних ІР-адрес, а саме: НОМЕР_2 , НОМЕР_3 та НОМЕР_10; НОМЕР_4 , НОМЕР_5 , НОМЕР_7, НОМЕР_6 та НОМЕР_8; НОМЕР_9.

ІР-адреси НОМЕР_2 , НОМЕР_3 , НОМЕР_4 , НОМЕР_7 , НОМЕР_6 та НОМЕР_8 знаходяться в динамічному пулі адрес та належать NAT - серверу, який перенаправляє сотні внутрішніх мережевих пристроїв абонентів через мережу «Інтернет» (відомості з листа ТОВ «Астра-Львів»).

ІР-адреси НОМЕР_9 , НОМЕР_10 з 17.11.2021 по 06.12.2021 надаються ТОВ ТД «Лоза», адреса надання послуг: м. Львів, вул. Навроцького, 4 (відомості з листа ТОВ «Техносфера»).

Таке використання товариствами спільних ІР-адрес для входу в банківські системи за висновком Відділення АМКУ вказує на існування спільного середовища ведення господарської діяльності між ними та координацію господарських дій.

Використання спільної ІР-адреси в торгах (п. 5.6)

ТОВ ТД «Лоза» 01.12.2021 о 14:22 подавало тендерні пропозиції з ІР-адреси НОМЕР_9 (інформація від ТОВ «Держзакупівлі.Онлайн»).

ТОВ ВПО «Фікс» 06.12.2021 о 14:03 заходило в аукціон у торгах з тієї ж ІР-адреси НОМЕР_9 (інформація від ДП «Прозорро»).

При цьому згідно з інформацією від ТОВ «Техносфера» ІР-адреса НОМЕР_9 з 17.11.2021 до 06.12.2021 надавалася ТОВ ТД «Лоза», адреса надання послуг: м. Львів, вул. Навроцького, 4.

За висновками Відділення АМКУ в цій частині використання ТОВ ТД «Лоза» та ТОВ ВПО «Фікс» однієї ІР-адреси у період подання тендерних пропозицій не може бути випадковим збігом обставин, а свідчить про координацію дій між товариствами в торгах.

Спільні властивості файлів в торгах (п. 5.7)

Згідно з тендерними пропозиціями ТОВ ТД «Лоза» та ТОВ ВПО «Фікс» товариства подавали тендерні пропозиції, створені із використанням спільного програмного забезпечення (програма НР Scan; виробник PDF HP Scan Extended Application; версія PDF 1.7 (Acrobat 8.x), що за висновками Відділення АМКУ свідчить про координацію дій між товариствами в торгах.

Технічний характер участі ТОВ ВПО «Фікс» в торгах (п. 5.8)

Для участі в торгах ТОВ ВПО «Фікс» не надало інформації, яка вимагалася у тендерній документації, та документів, що підтверджують відповідність учасника кваліфікаційним критеріям, а саме: штатного розпису та цивільно-правових договорів (з ретушуванням зарплатних та фінансових показників) щодо працівників, найнятих на умовах цивільно-правових угод; відгуку від суб`єкта господарювання щодо виконання аналогічного договору; згоди на використання інформації на виконання вимог Закону України «Про захист персональних даних»; довідки про субпідрядника / співвиконавця; довідки (довідок) з обслуговуючого банку (банків) про відсутність (наявність) заборгованості за кредитами.

Водночас Відділення АМКУ встановило, що ТОВ ВПО «Фікс» здійснювало витрати, у тому числі фінансові з оплати послуг оператора майданчика за подання учасником тендерної пропозиції, чим потенційно забезпечувало перемогу ТОВ ТД «Лоза» в торгах, оскільки відповідно до ч. 2 ст. 20 Закону України «Про публічні закупівлі» для проведення відкритих торгів має бути подано не менше двох тендерних пропозицій.

Вказане за висновком Відділення АМКУ свідчить про участь ТОВ ВПО «Фікс» у якості технічного кандидата, для якого перемога не була ціллю, а метою було створення умов для можливості перемоги ТОВ ТД «Лоза» в торгах.

Особливості подання ТОВ ТД «Лоза» та ТОВ ВПО «Фікс» документів у торгах (п. 5.9)

Відповідно до тендерних пропозицій товариств ТОВ ВПО «Фікс», яке не перемогло у торгах, подало в складі своєї тендерної пропозиції інформацію щодо відсутності підстав, передбачених пп. 5, 6, 12, 13 ч. 1 та ч. 2 ст. 17 Закону України «Про публічні закупівлі», а ТОВ ТД «Лоза», яке здобуло перемогу, надало в складі своєї тендерної пропозиції довідку щодо відсутності підстав, передбачених пп. 2, 3, 5, 6, 8, 12, 13 ч. 1 та ч. 2 ст. 17 вказаного Закону, а також відповідні документи уповноважених органів на підтвердження інформації у довідці, що відповідає вимогам тендерної документації та вказує на те, що товариства заздалегідь окреслили характер власної поведінки в торгах: ТОВ ТД «Лоза» - переможець, ТОВ ВПЛ «Фікс» - учасник, для якого перемога не є ціллю.

Непониження цінових пропозицій в торгах (п. 5.10)

Відділення АМКУ зазначило, що єдиним критерієм оцінки пропозицій учасників в торгах була «ціна», тобто пропозиція учасника, ціна якої є найменшою, визначається найвигіднішою та за умови відповідності кваліфікаційним / іншим вимогам замовника такий учасник визначається переможцем торгів. Отже, зі зменшенням ціни зростає вірогідність перемоги в торгах.

Однак Відділення АМКУ встановило, що ТОВ ТД «Лоза» та ТОВ ВПО «Фікс» протягом електронного аукціону не змінювали своїх цінових пропозицій. Тому за висновками антимонопольного органу такі особливості у поведінці товариств під час електронного аукціону свідчать про їх попередню домовленість під час підготовки пропозицій на торги в частині визначення цін.

Наведені факти у своїй сукупності слугували підґрунтям для висновків Відділення АМКУ, що ТОВ ТД «Лоза» та ТОВ ВПО «Фікс» під час підготовки та участі в торгах мали можливість узгодити та узгодили свою поведінку, замінивши ризик, який породжує конкуренція, на координацію своєї економічної поведінки, що усунуло конкуренцію та змагання між ними, чим порушили право замовника на отримання найбільш ефективного для нього результату, який досягається у зв`язку з наявністю лише справжньої конкуренції.

Підсумовуючи, Відділення АМКУ в п. 6 оспорюваного рішення вказало, що дії ТОВ ТД «Лоза» та ТОВ ВПО «Фікс» щодо узгодження своєї поведінки під час участі в торгах кваліфікується як порушення законодавства про захист економічної конкуренції, передбачене п. 1 ст. 50 та п. 4 ч. 2 ст. 6 Закону № 2210-ІІІ, у вигляді вчинення антиконкурентних узгоджених дій, які стосуються спотворення результатів торгів, за що на кожне товариство окремо накладено штраф у розмірі 68 000,00 грн.

Вбачається, що у п. 7 оспорюваного рішення Відділення АМКУ відхилило усі заперечення товариств, які були схожі за візуальним та змістовим оформленням, враховуючи що вони спростовуються матеріалами антимонопольної справи або не стосуються предмета її розгляду, та з огляду, зокрема, на те що товариства здійснюють фрагментацію доказів з метою їх представлення відірвано один від одного, натомість сукупність виявлених особливостей у двох учасників свідчить про узгодження їх поведінки; мотиви заперечень є декларативними і не спростовують висновків Відділення АМКУ.

Посилаючись на те що рішення Відділення АМКУ від 12.10.2023 прийняте за неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеності обставин, що мають значення для справи і які визнано встановленими, невідповідності висновків, викладених у рішенні АМКУ, обставинам справи та інформації у листах АТ КБ «ПриватБанк», ГУ ДПС у Львівській області, наданих на запит позивачів після прийняття оспорюваного рішення, ТОВ ТД «Лоза» та ТОВ ВПО «Фікс» звернулися до суду з цим позовом.

Врахувавши доводи позовної заяви, дослідивши надані позивачем докази, зокрема, і зміст листів АТ КБ «ПриватБанк», ГУ ДПС у Львівській області, наданих Відділенню АМКУ в межах розгляду антимонопольної справи та позивачам після прийняття оспорюваного рішення, суди попередніх інстанцій:

- встановили наявність суперечливої інформації про подання позивачем-1 податкової звітності у листі, наданому позивачу, у порівнянні з відомостями у листі, надісланому на запит Відділення АМКУ, щодо ІР-адреси та електронної пошти (НОМЕР_11 замість НОМЕР_1 та « ІНФОРМАЦІЯ_1» замість «ІНФОРМАЦІЯ_2» згідно з оспорюваним рішенням), та вказали на технічну неможливість одночасного подання двома товариствами податкової звітності з однієї ІР-адреси, відповідно, вважали необґрунтованим висновок Відділення АМКУ у п. 5.4 оспорюваного рішення;

- погодилися із запереченнями позивачів на висновки у п. 5.7 оспорюваного рішення, що сам собою факт скасування документів із використанням програми НР Scan; виробник PDF HP Scan Extended Application; версія PDF 1.7 (Acrobat 8.x) не є беззаперечним доказом спільних дій учасників торгів.

Разом з тим зазначили, що наведеним не спростовуються:

- встановлені у пп. 5.5, 5.6 оспорюваного рішення обставини про використання позивачами значної кількості спільних ІР-адрес в господарській діяльності, зокрема, й ІР-адреси НОМЕР_9 , якою користувався позивач-1. За висновками судів в цій частині - хоча ІР-адреса НОМЕР_9 і є динамічною, однак закріплення її в динамічному пулі за юридичною та фактичною адресою ТОВ ТД «Лоза»: м. Львів, вул. Навроцького, 4, унеможливлює її використання ТОВ ВПО «Фікс», яке територіально знаходиться в іншому населеному пункті Львівської області, але за встановленими Відділенням АМКУ обставинами у досліджуваний період використовувало саме цю ІР-адресу для входу в електронну поштову скриньку та у торгах, і не може бути простим збігом обставин та свідчить про координацію дій між товариствами;

- висновки Відділення АМКУ про спільність властивостей файлів як один із доказів координації дій товариства під час участі у торгах, оскільки встановлені відповідачем та перевірені судами інші обставини у своїй сукупності підтверджують узгоджену конкурентну поведінку товариств та свідчать про правомірність в цілому висновків Відділення АМКУ в оспорюваному рішенні стосовно кваліфікації дій товариств під час участі в торгах.

Крім того, з метою перевірки заперечень товариств у позові щодо висновків відповідача у п. 5.2 оспорюваного рішення, суд першої інстанції, використовуючи інформацію з таблиць в цьому рішенні, здійснив перевірку висновків про створення товариствами середовища для обміну інформацією та координацію дій між ними шляхом телефонних з`єднань та встановив, що у період проведення торгів між менеджером ТОВ ВПО «Фікс», директоркою та директором з виробництва ТОВ ТД «Лоза», між директором ТОВ ВПО «Фікс» та директоркою ТОВ ТД «Лоза» відбулася значна кількість телефонних з`єднань, що нівелює заперечення позивачів в цій частині.

У ч. 1 ст. 300 ГПК України визначено, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Отже, предметом касаційного розгляду є законність та обґрунтованість оскаржуваних судових рішень в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

Щодо підстави касаційного оскарження за п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України

У разі подання касаційної скарги на підставі п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України у касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований апеляційним судом в оскаржуваному судовому рішенні.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21.03.2024 у справі № 191/4364/21 зазначала, що висновок (правова позиція) - це виклад тлумачення певної норми права (або низки норм), здійснене Верховним Судом (Верховним Судом України) під час розгляду конкретної справи, обов`язкове для суду та інших суб`єктів правозастосування під час розгляду та вирішення інших справ у разі існування близьких за змістом або аналогічних обставин спору.

Водночас для касаційного перегляду оскаржуваного судового рішення з наведеної підстави наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі недостатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є подібність правовідносин у справі, в якій Верховний Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.

Суд звертає увагу, що правові висновки Верховного Суду не мають універсального характеру для всіх без винятку справ, а регулятивний вплив п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, у якому передбачено таку підставу касаційного оскарження, як застосування судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку, поширюється саме на подібні правовідносини.

Термін «подібні правовідносини» може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші. Таку спільність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин, якими є суб`єкти правовідносин, їх об`єкти та юридичний зміст, яким водночас є взаємні права й обов`язки цих суб`єктів. Отже, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін «подібні правовідносини», зокрема п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України та п. 5 ч. 1 ст. 296 ГПК України, таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями. З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.

Верховний Суд не раз наголошував, що підставою для касаційного оскарження судових рішень за п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України є неврахування висновку саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції для обґрунтування мотивувальної частини постанови.

Відповідно, неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах як підстави для касаційного оскарження має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі, де мали місце подібні правовідносини.

Верховний Суд неодноразово зазначав, що не можна посилатися на неврахування висновку Верховного Суду як на підставу для касаційного оскарження, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми, а неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення.

Коректне обґрунтування наведеної підстави касаційного оскарження має важливе значення, оскільки суд касаційної інстанції, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

Верховний Суд звертає увагу на те, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, наведених скаржником і які стали підставою для відкриття касаційного провадження. При цьому самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначаються підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстави для касаційного оскарження за п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України покладається на скаржника.

Обґрунтовуючи наявність підстави касаційного оскарження за п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, скаржник посилається та частково цитує висновки Верховного Суду у відповідних постановах, а саме у справах:

№ 910/23428/17: «При оцінці достатності доказів діють спеціальні правила - стандарти доказування, якими має керуватися суд при вирішенні справи. Стандарти доказування є важливим елементом змагальності процесу. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її недоведеність»;

№ 910/17819/17 та № 914/1131/18: «Доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості»;

№ 907/7054/18: «Викладення у рішенні лише доводів та доказів сторони, на користь якої приймається рішення, є порушенням вимог процесуального закону щодо рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом»;

№ 911/1694/18: «Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень. Призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті»;

№ 903/972/20: «Суд зобов`язаний надати оцінку кожному належному, допустимому та достовірному доказу, який міститься в матеріалах справи, а також визначити певну сукупність доказів, з урахуванням їх належності, допустимості, достовірності, вірогідності та взаємного зв`язку, що дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Рішення може ґрунтуватись лише на тих доказах, які були предметом дослідження і оцінки судом. Відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, господарські суди повинні у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування такому відхиленню чи спростуванню, а також навести ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом. Викладення у рішенні лише доводів та доказів сторони, на користь якої приймається рішення, є порушенням вимог ст. 7 ГПК України щодо рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом»;

№ 911/1101/22: «Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ст. 86 ГПК України). Отже, суд зобов`язаний надати оцінку кожному належному, допустимому та достовірному доказу, який міститься в матеріалах справи, а також визначити певну сукупність доказів, з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв`язку, що дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування».

Водночас у справі № 910/23428/17 вирішувався спір про розірвання договору поруки з підстав істотного порушення відповідачем умов вказаного договору, а саме ненадання позивачу належним чином посвідчених копій документів, що підтверджують обов`язки боржника за кредитним договором;

у справі № 910/17819/17 - про визнання інформації недостовірною та спростування недостовірної інформації, яка порочить ділову репутацію туристичного агентства;

у справі № 910/7054/18 - про присудження до виконання обов`язку в натурі шляхом передачі банком позивачу оригіналів кредитного договору та усіх інших документів, що підтверджують перехід права вимоги до третьої особи за кредитним договором, платіжні доручення, квитанції тощо та всі інші документи, які свідчать про їх виконання, на підставі договору поруки;

у справі № 914/1131/18 - про стягнення отриманих доходів (заподіяних місцевому бюджету збитків) у вигляді несплаченої орендної плати за час використання земельної ділянки без правовстановлюючих документів у певний період;

у справі № 911/1694/18 - про стягнення суми попередньої оплати за невиконані товариством зобов`язання з поставки оксигенату органічних речовин за договором поставки;

у справі № 903/972/20 - про стягнення заборгованості за поставлений природний газ;

у справі № 911/1101/21 - про стягнення грошових коштів на підставі ст. 1212 ЦК України у зв`язку із помилковим перерахунком їх відповідачу, які лише частково були повернуті позивачу.

Натомість у справі, яка розглядається, вирішуються вимоги про визнання недійсним і скасування рішення Відділення АМКУ, згідно з яким визнано позивачів такими, що вчинили порушення законодавства про захист економічної конкуренції, передбачене п. 4 ч. 2 ст. 6 та п. 1 ст. 50 Закону № 2210-ІІІ, у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, які стосуються спотворення результатів торгів, що вказує на відмінність предметів доказування у цій справі та у зазначених справах Верховного Суду. Окрім того, на підтвердження позовних вимог у цій справі позивачі надавали низку доказів (зокрема, листи АТ КБ «ПриватБанк», ГУ ДПС у Львівській області), яким суди надали оцінку за результатами їх дослідження з дотриманням норм процесуального права та, враховуючи доводи позову, зробили відповідні висновки.

З огляду на викладене посилання позивача-1 на зазначені справи Верховного Суду без аналізу подібності правовідносин кожної зі згаданої ним справи з правовідносинами у справі, яка розглядається, є необґрунтованими, оскільки висновки касаційного суду у згаданих справах стосуються загальних підходів до оцінки доказів при з`ясуванні обставин будь-якої господарської справи, а тому вони не можуть бути покладені у заперечення висновків судів попередніх інстанцій у цій справі, які ґрунтуються на оцінці судом іншої сукупності доказів та за іншого предмета доказування.

У контексті спірних правовідносин та предмета спору скаржник також покликається на витяги з постанов Верховного Суду, а саме у справах:

№ 915/1889/19: «При розгляді справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції органами АМК України мають проводитись дії, направлені на всебічне, повне і об`єктивне з`ясування дійсних обставин справи, прав і обов`язків сторін шляхом збирання і аналізу документів, висновків експертів, пояснень осіб, іншої інформації, що є доказом у справі, та в межах своїх повноважень приймають рішення у справі, в якому наводяться мотиви його прийняття, зазначаються встановлені органом Комітету обставини справи з посиланням на відповідні докази, а також положення законодавства, якими орган Комітету керувався, приймаючи рішення»;

№ 910/23375/17: «Рішення АМК має бути максимально вичерпним, ґрунтовним, повинно розкривати заявникові мотиви його ухвалення. Підхід до визначення меж обґрунтованості рішення АМК має бути аналогічним тому, який застосовується, зокрема, самими судами у прийнятті судових рішень»;

№ 910/23000/17, № 910/737/21: «Господарські суди у розгляді справ про визнання недійсним рішень АМК не повинні перебирати на себе не притаманні суду функції, які здійснюються виключно органами АМК, але при цьому зобов`язані перевіряти правильність застосування органами АМК відповідних правових норм».

Необхідно зазначити про те, що предметом розгляду у справах № 915/1889/19, № 910/23375/17, № 910/23000/17, № 910/737/21 та у справі, яка розглядається, в узагальненому розумінні є визнання недійсним рішення АМКУ.

Разом з тим зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи.

Так, у справі № 915/1889/19 предметом розгляду були вимоги про визнання недійсним та скасування рішення АМКУ, яким визнано товариство таким, що вчинило порушення, передбачене ст. 15-1 Закону № 2210-ІІІ, у вигляді поширення інформації, що вводить в оману, шляхом повідомлення суб`єктом господарювання безпосередньо невизначеному колу осіб неправдивих відомостей, зокрема, внаслідок обраного способу їх викладення, що можуть вплинути на наміри цих осіб щодо придбання (замовлення) товару цього суб`єкта господарювання;

у справі № 910/23375/17 - про визнання недійсним рішення АМКУ, оформленого листом «Про поновлення та результати розгляду заяви», з підстав невідповідності його приписам п. 1 ч. 1 ст. 16 Закону України «Про Антимонопольний комітет України» та зобов`язання АМКУ повторно розглянути заяву товариства про порушення іншим товариством законодавства про захист економічної конкуренції та ухвалити законне й обґрунтоване рішення про початок розгляду справи або відмову в її розгляді.

Тобто вказані справи Верховного Суду та справа, яка розглядається, відрізняються за обставинами справи, а у справі № 915/1889/19 - додатково за складом правопорушень, які були предметом розгляду АМКУ, за вчинення яких останній кваліфікував і притягнув до відповідальності товариство, та регулюються різними нормами Закону № 2210-ІІІ.

Щодо справи № 910/23000/17, то у ній вирішувались вимоги про визнання недійсним рішення АМКУ про відмову в розгляді справи за заявою особи стосовно порушення підприємством законодавства про захист економічної конкуренції, оскільки АМКУ не перевірив наявності в діях підприємства ознак недобросовісної конкуренції (порушення ст. 15-1 Закону № 2210-ІІІ) та ознак зловживання підприємством монопольним становищем, що передбачено п. 1 ч. 2 ст. 13 цього Закону.

Слід звернути увагу, що цитований скаржником правовий висновок у справі № 910/23000/17 відсутній, натомість Велика Палата Верховного Суду у наведеній справі наголосила на важливості дотримання принципу належного врядування та унеможливлення свавільного використання АМКУ дискреційних повноважень при ухваленні рішень, що було безпосередньо пов`язано зі встановленими у названій справі обставинами надання особі органом АМКУ формальної відповіді про відмову в розгляді справи, яка ґрунтується на суперечливій та нерелевантній аргументації, з урахуванням того, що у чинному законодавстві майже не врегульовано процедури та критеріїв, за якими АМКУ ухвалює рішення про відкриття чи відмову у розгляді справи, тому рішення антимонопольного органу про відмову має бути максимально вичерпним, ґрунтовним, повинне розкривати заявникові мотиви його ухвалення.

Втім, враховуючи що скаржник у касаційній скарзі чітко окреслив висновки суду касаційної інстанції, які не врахували суди попередніх інстанцій під час розгляду справи № 914/3238/23, однак саме на наведений висновок Великої Палати Верховного Суду не посилається, а цитований висновок відсутній, колегія суддів з огляду на положення ст. 300 ГПК України не надає оцінки висновкам судів попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях через призму правильності застосування правової позиції у справі № 910/23000/17 в аспекті дотримання принципу належного врядування та унеможливлення свавільного використання АМКУ дискреційних повноважень.

Водночас колегія суддів встановила, що у справі № 910/737/21, на яку посилається скаржник, вирішувалися вимоги про визнання недійсним та скасування рішення АМКУ в частині визнання дій товариства як порушення законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченого п. 1 ст. 50 та п. 4 ч. 2 ст. 6 Закону № 2210-ІІІ, у вигляді вчинення антиконкурентних узгоджених дій, які стосуються спотворення результатів торгів, що має місце й у справі, яка розглядається.

Так, у справі № 910/737/21 Верховний Суд виснував, зокрема, що господарські суди у розгляді справ про визнання недійсними рішень АМКУ не повинні перебирати на себе не притаманні суду функції, які здійснюються виключно органами АМКУ, але при цьому зобов`язані перевіряти правильність застосування органами АМКУ відповідних правових норм (цитований товариством у касаційній скарзі висновок).

Разом з цим скаржник залишає поза увагою й інші висновки Верховного Суду у названій справі, зокрема, що у розгляді справ про оскарження рішень АМКУ щодо визнання дій суб`єктів господарювання антиконкурентними узгодженими для кваліфікації цих дій не є обов`язковою умовою наявність негативних наслідків таких дій у вигляді завдання збитків, порушень прав та охоронюваних законом інтересів інших господарюючих суб`єктів чи споживачів, оскільки достатнім є встановлення самого факту погодження конкурентної поведінки, яка може мати негативний вплив на конкуренцію (аналогічний висновок наведений Верховним Судом у постанові від 15.08.2023 у справі № 910/5111/21, який врахував суд першої інстанції).

Перевірка правильності кваліфікації дій позивачів щодо порушення ними законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченого п. 1 ст. 50 та п. 4 ч. 2 ст. 6 Закону № 2210-ІІІ, перебуває поза межами компетенції суду, визначеної ст. 59 названого Закону. Суд не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу.

При розгляді справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції органами АМКУ мають проводитись дії, направлені на всебічне, повне і об`єктивне з`ясування дійсних обставин справи, прав і обов`язків сторін шляхом збирання і аналізу документів, висновків експертів, пояснень осіб, іншої інформації, що є доказом у справі, та в межах своїх повноважень органи АМКУ приймають рішення у справі, в якому наводяться мотиви його прийняття, зазначаються встановлені органом АМКУ обставини справи з посиланням на відповідні докази, а також положення законодавства, якими орган АМКУ керувався, приймаючи рішення.

Саме на орган АМКУ покладено обов`язок навести відповідні докази у своєму рішенні, на підставі яких орган дійшов висновку про обставини справи, а суд покликаний дослідити та оцінити наведені органом докази, і в разі їх підтвердження вони можуть бути достатніми для висновків органу, викладених у рішенні АМКУ.

Господарським судами при вирішенні таких спорів належить здійснювати оцінку обставин справи та доказів за своїм внутрішнім переконанням у порядку ч. 2 ст. 86 ГПК України, зокрема, досліджувати також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у справі у їх сукупності. Закон № 2210-ІІІ не ставить застосування передбачених ним наслідків узгоджених антиконкурентних дій у залежність від «спільної домовленості разом брати участь у торгах з метою усунення конкуренції». Цілком зрозуміло, що така «домовленість» навряд чи може мати своє матеріальне втілення у вигляді письмових угод чи інших документів. А тому питання про наявність / відсутність узгоджених антиконкурентних дій має досліджуватися судами, враховуючи усю сукупність обставин і доказів, з`ясованих і досліджених у справі, їх вірогідність і взаємозв`язок, відповідно до ст. 86 ГПК України (аналогічний висновок наведений Верховним Судом у постанові від 15.08.2023 у справі № 910/5111/21, який врахував суд першої інстанції).

Рішення АМКУ має бути максимально вичерпним, ґрунтовним, повинно розкривати заявникові мотиви його ухвалення. Підхід до визначення меж обґрунтованості рішення АМКУ має бути аналогічним тому, який застосовується, зокрема, самими судами у прийнятті судових рішень (така ж правова позиція міститься у постановах Верховного Суду від 10.09.2020 зі справи № 910/23375/17, від 01.10.2020 зі справи № 908/540/19, яку врахував суд першої інстанції).

Вказані правові висновки у справі № 910/737/21, у тому числі цитовані скаржником, є загальними і універсальними при розгляді справ за участю органів АМКУ, предметом яких є визнання недійсним його рішень, в яких кваліфікація правопорушення здійснена за п. 1 ст. 50 та п. 4 ч. 2 ст. 6 Закону № 2210-ІІІ.

Водночас алгоритм і порядок встановлення фактичних обставин кожної конкретної справи не є типовим і залежить насамперед від позиції сторін спору, а також доводів і доказів, якими вони обґрунтовують свою позицію. Всі юридично значущі факти, які складають предмет доказування, визначають фактичний склад у справі, що формується, з урахуванням підстав вимог і заперечень сторін та норм матеріального права. Підстави вимог і заперечення осіб, які беруть участь у справі, конкретизують предмет доказування, який може змінюватися в процесі її розгляду.

У контексті наведеного колегія суддів виходить з того, що кожна зі справ за участю органів АМКУ є індивідуальною, з притаманною лише цій справі специфікою та особливостями. Доведення порушення у вигляді антиконкурентних узгоджених дій ґрунтується на сукупності обставин, які зазначені в мотивувальній частині рішення, а не на окремому поодинокому факті або обставині.

У справі № 910/737/21 Верховний Суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій про наявність підстав для визначення частково недійсним та скасування рішення АМКУ відповідно до ч. 1 ст. 59 Закону № 2210-ІІІ, враховуючи що були відсутні докази фактичного використання учасниками торгів номерів телефонів, зазначених в рішенні АМКУ, а обставини, якими обґрунтовувалося рішення антимонопольного органу, відбувались задовго до торгів або після їх проведення, однак не під час, як у справі № 914/3832/23.

У справі, яка розглядається, суди попередніх інстанцій, не здійснюючи перевірки правильності кваліфікації дій позивачів щодо порушення ними законодавства про захист економічної конкуренції, не наводячи відмінних висновків на підставі інших доказів (тобто не перебираючи на себе непритаманні судам функції АМКУ), дослідили та оцінили наведені антимонопольним органом в оспорюваному рішенні докази відповідно до ст. 86 ГПК України і з урахуванням доводів позову дійшли висновку, що, незважаючи на недоведеність висновків Відділення АМКУ в пп. 5.4 та 5.7 оспорюваного рішення, всі інші обставини та докази у своїй сукупності, взаємозв`язку і вірогідності, кількості та характеру виявлених збігів підтверджують та є достатніми для висновків про наявність в діях позивачів порушення законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченого п. 4 ч. 2 ст. 6 та п. 1 ст. 50 Закону № 2210-ІІІ, у вигляді вчинення антиконкурентних узгоджених дій, які стосуються спотворення результатів торгів, чого позивачі не спростували, відповідно, визнали відсутніми підстави за ч. 1 ст. 59 Закону № 2210-ІІІ для визнання недійсним та скасування оспорюваного рішення.

Отже, зміст оскаржуваних судових рішень підтверджує, що суди надали вичерпне обґрунтування своєї позиції про відсутність підстав для визнання недійсним та скасування оспорюваного рішення АМКУ з урахуванням сталої та послідовної практики Верховного Суду щодо оцінки доказів в порядку ст. 86 ГПК України під час розгляду аналогічних спорів, а відмінність у справах № 910/737/21 та № 914/3832/23 зумовлена не неправильним (різним) застуванням норм права, а неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення.

Тому колегія суддів відхиляє покликання скаржника на неврахування судами попередніх інстанцій при вирішенні справи, яка розглядається, висновків Верховного Суду у справі № 910/737/21, оскільки правовідносини у справі, яка розглядається, і у вказаній справі суду касаційної інстанції хоча і є однаковими за матеріально-правовим регулюванням, предметом спору і змістом позовних вимог, але істотно відмінні (у справі, що розглядається, з одного боку, і в згаданій справі - з іншого) за підставами позову і фактично-доказовою базою - встановленими судами обставинами справи і зібраними та дослідженими в них доказами, залежно від яких (обставин і доказів) й прийнято судове рішення, що свідчить про відмінність справ за змістовим критерієм.

Поряд з цим зазначає, що доводи касаційної скарги в частині підстави, передбаченої п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, зводяться до переоцінки судом касаційної інстанції доказів, досліджених судами попередніх інстанцій, яким надана відповідна правова оцінка, що виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції (ст. 300 ГПК України), оскільки суд касаційної інстанції є судом права, а не факту.

У п. 5 ч. 1 ст. 296 ГПК України передбачено, що суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі п. 1 ч. 2 ст. 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Зважаючи на те що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, в цілому не знайшла свого підтвердження після відкриття касаційного провадження, колегія суддів відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 296 цього Кодексу дійшла висновку про необхідність закриття касаційного провадження у справі за касаційною скаргою ТОВ ТД «Лоза».

Щодо підстави касаційного оскарження за п. 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України у сукупності з п. 1 ч. 3 ст. 310 цього Кодексу

За змістом п. 1 ч. 3 ст. 310 ГПК України достатньою підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є не саме собою порушення норм процесуального права (в частині недослідження доказів), а зазначене процесуальне порушення у сукупності з належним обґрунтуванням скаржником заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених, зокрема, п. 1 ч. 2 ст. 287 цього Кодексу.

Враховуючи положення п. 1 ч. 3 ст. 310 ГПК України та те, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження судових рішень у цій справі, передбачена п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, не підтвердилася після відкриття касаційного провадження, доводи скаржника про неповне та неналежне дослідження судами зібраних у справі доказів є недостатніми і відхиляються судом касаційної інстанції.

Зважаючи на викладене, відсутні підстави для скасування оскаржуваних у справі судових актів з підстави касаційного оскарження за п. 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України у взаємозв`язку з п. 1 ч. 3 ст. 310 цього Кодексу.

Наведене в сукупності виключає можливість задоволення касаційної скарги ТОВ ТД «Лоза».

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення.

За змістом ч. 1 ст. 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ураховуючи зазначене, суд касаційної інстанції, переглянувши оскаржувані судові рішення в межах доводів касаційної скарги ТОВ ТД «Лоза», дійшов висновку про закриття касаційного провадження у справі в частині підстави, передбаченої п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, а в частині підстави касаційного оскарження за п. 4 ч. 2 ст. 287 цього Кодексу - залишення оскаржуваних судових рішень без змін, відповідно, касаційна скарга ТОВ ТД «Лоза» задоволенню не підлягає, у зв`язку з чим судовий збір, сплачений за розгляд справи в суді касаційної інстанції, покладається на скаржника.

Керуючись статтями 296, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційне провадження у справі за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім "Лоза"» в частині підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, закрити.

2. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім "Лоза"» в частині підстави, передбаченої пунктом 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, залишити без задоволення.

3. Постанову Західного апеляційного господарського суду від 08.10.2024 та рішення Господарського суду Львівської області від 15.07.2024 у справі № 914/3832/23 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуюча суддя Т. Є. Жайворонок

Судді: І. В. Булгакова

І. Б. Колос