Постанова

від 15.01.2025 по справі 911/2418/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 січня 2025 року

м. Київ

cправа № 911/2418/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Берднік І.С. - головуючого, Зуєва В.А., Случа О.В.,

секретар судового засідання - Корнієнко О.В.,

за участю представників:

Офісу Генерального прокурора - Савицької О.В.,

Яготинської міської ради Київської області - не з`явився,

Головного управління

Держгеокадастру у місті Києві та Київській області - не з`явився,

Фермерського господарства «Зернівка» - не з`явився,

ОСОБА_1 -особисто, Коноваленко Є.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Заступника керівника Київської обласної прокуратури

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 19.09.2024 (у складі колегії суддів: Станік С.Р. (головуючий), Гончаров С.А., Яковлєв М.Л.)

та рішення Господарського суду Київської області від 08.02.2024 (суддя Кошик А.Ю.)

у справі № 911/2418/23

за позовом Виконувача обов`язків керівника Бориспільської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Яготинської міської ради Київської області

до Головного управління Держгеокадастру у місті Києві та Київській області, Фермерського господарства «Зернівка», ОСОБА_1

про скасування наказів, визнання недійними договорів оренди та скасування державної реєстрації речових прав,

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2023 року Виконувач обов`язків керівника Бориспільської окружної прокуратури (далі - прокурор) звернувся до суду з позовом в інтересах держави в особі Яготинської міської ради Київської області (далі - Яготинська міська рада) до Головного управління Держгеокадастру у місті Києві та Київській області (далі - ГУ Держгеокадастру), Фермерського господарства «Зернівка» (далі - ФГ «Зернівка»), ОСОБА_1 , у якому просив:

- визнати незаконними і скасувати накази ГУ Держземагентства у Київській області: від 05.08.2014 № 10-3057/15-14 сг «Про затвердження документацій із землеустрою та передачі в оренду земельної ділянки»; від 05.08.2014 №10-3747/15-14 сг «Про затвердження документації із землеустрою та передачі в оренду земельної ділянки»; від 05.08.2014 № 10-3746/15-14 cг «Про затвердження документації із землеустрою та передачі в оренду земельної ділянки»; від 05.08.2014 № 10-3748/15-14 сг «Про затвердження документації із землеустрою та передачі в оренду земельної ділянки»; від 05.08.2014 № 10-3749/15-14 сг «Про затвердження документації із землеустрою та передачі в оренду земельної ділянки»;

- визнати недійсними договори оренди земельних ділянок з кадастровими номерами 3225583000:08:004:0063, 3225583000:08:005:0044, 3225583000:08:005:0045, 3225583000:08:012:0251, 3225583600:03:002:0060, укладені 14.11.2014 ГУ Держземагентства у Київській області та ОСОБА_1 ;

- скасувати державну реєстрацію речового права оренди: на земельну ділянку з кадастровим номером 3225583000:08:004:0063, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 502624232255, запис про інше речове право № 7714813 від 17.11.2014; на земельну ділянку з кадастровим номером 3225583000:08:005:0044, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 502627732255, запис про інше речове право № 7714286 від 17.11.2014; на земельну ділянку з кадастровим номером 3225583000:08:005:0045, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 502631532255, запис про інше речове право № 7714463 від 17.11.2014; на земельну ділянку з кадастровим номером 3225583000:08:012:0251, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 502636332255, запис про інше речове право № 7715032 від 17.11.2014; на земельну ділянку з кадастровим номером 3225583600:03:002:0060, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 502637832255, запис про інше речове право № 7714109 від 17.11.2014.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що ОСОБА_1 у 2001 році використав своє право на отримання землі державної власності для ведення фермерського господарства; ОСОБА_1 , звертаючись у 2014 році до ГУ Держземагентства із клопотаннями про надання згоди на розроблення документації із землеустрою, затвердження такої документації та надання земельних ділянок в оренду для ведення фермерського господарства, не мав на меті створювати нове господарство, а намагався отримати земельні ділянки поза конкурсом для розширення земельного банку вже існуючого Фермерського господарства «Зернівка» (далі - ФГ «Зернівка»), засновником якого є ОСОБА_1 .

Отже, отримання ОСОБА_1 у 2014 році додатково земельних ділянок для ведення фермерського господарства відповідно до оспорюваних наказів та договорів оренди не на конкурентних засадах через участь у торгах є порушенням положень статей 7, 12 Закону України «Про фермерське господарство», статей 116, 121, 123, 134 Земельного кодексу України (далі - ЗК) та підставами для визнання наказів незаконними, визнання недійсними договорів оренди землі та скасування державної реєстрації речового права оренди на зазначені земельні ділянки.

Водночас прокурор просив визнати поважними причини пропущення позовної давності для звернення до суду з цим позовом і захистити порушене право.

ОСОБА_1 , заперечуючи проти позову, просив застосувати позовну давність.

Рішенням Господарського суду Київської області від 08.02.2024, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 19.09.2024, в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із висновками судів першої та апеляційної інстанцій, у жовтні 2024 року Заступник керівника Київської обласної прокуратури подав касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, порушення норм процесуального права та наявність випадку, передбаченого пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК), просить скасувати постановлені у справі судові рішення та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 21.11.2024 відкрито касаційне провадження у справі № 911/2418/23 за касаційною скаргою Заступника керівника Київської обласної прокуратури з підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК, та призначено касаційну скаргу до розгляду у відкритому судовому засіданні на 15.01.2025.

ОСОБА_1 та ГУ Держгеокадастру у відзивах на касаційну скаргу зазначають про правильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні спору, тому просять залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.

Яготинська міська рада, ГУ Держгеокадастру та ФГ «Зернівка» в судове засідання своїх представників не направили.

Відповідно до частини 1 статті 301 ГПК у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням положень статті 300 цього Кодексу.

Наслідки неявки в судове засідання учасника справи визначено у статті 202 ГПК.

Так, за змістом частини 1, пункту 1 частини 2 статті 202 ГПК неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з підстав, зокрема неявки в судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про направлення йому ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання.

Ураховуючи положення статті 202 ГПК, наявність відомостей про направлення учасникам справи ухвал з повідомленням про дату, час і місце судового засідання, що підтверджено матеріалами справи, відсутність заяв зазначених учасників справи щодо розгляду справи, у тому числі, клопотань про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, також те, що явка учасників справи не визнавалася судом обов`язковою, а участь у засіданні суду є правом, а не обов`язком сторони, Верховний Суд дійшов висновку про можливість розгляду касаційної скарги по суті за відсутності зазначених представників учасників справи.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника Офісу Генерального прокурора, ОСОБА_1. та його представника, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та заперечення проти неї, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд дійшов таких висновків.

При вирішенні справи судами попередніх інстанцій установлено, що наказом Головного управління Держземагентства у Київській області від 05.08.2014 №10-3057/15-14 сг ОСОБА_1. надано в оренду земельну ділянку площею 51,0300 га з кадастровим номером 3225583000:08:004:0063 для ведення фермерського господарства із земель сільськогосподарського призначення державної власності, що розташована на території Лемешівської сільської ради Яготинського району Київської області строком на 49 років. На підставі даного наказу 14.11.2014 між Головним управлінням Держземагентства у Київській області та ОСОБА_1. укладено договір оренди земельної ділянки з кадастровим номером 3225583000:08:004:0063, який 17.11.2014 зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, номер запису №7714813.

Наказом Головного управління Держземагентства у Київській області від 05.08.2014 року №10-3747/15-14 сг ОСОБА_1. надано в оренду земельну ділянку площею 3,0000 га з кадастровим номером 3225583000:08:005:0044 для ведення фермерського господарства із земель сільськогосподарського призначення державної власності, що розташована на території Лемешівської сільської ради Яготинського району Київської області строком на 49 років. На підставі даного наказу 14.11.2014 між Головним управлінням Держземагентства у Київській області та ОСОБА_1. укладено договір оренди земельної ділянки з кадастровим номером 3225583000:08:005:0044, який 17.11.2014 зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, номер запису №7714286.

Наказом Головного управління Держземагентства у Київській області від 05.08.2014 №10-3746/15-14 cг ОСОБА_1. надано в оренду земельну ділянку площею 7,0000 га з кадастровим номером 3225583000:08:005:0045 для ведення фермерського господарства із земель сільськогосподарського призначення державної власності, що розташована на території Лемешівської сільської ради Яготинського району Київської області строком на 49 років. На підставі даного наказу 14.11.2014 між Головним управлінням Держземагентства у Київській області та ОСОБА_1. укладено договір оренди земельної ділянки з кадастровим номером 3225583000:08:005:0045, який 17.11.2014 зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, номер запису №7714463.

Наказом Головного управління Держземагентства у Київській області від 05.08.2014 №10-3748/15-14 сг ОСОБА_1. надано в оренду земельну ділянку площею 51,360 га з кадастровим номером 3225583000:08:012:0251 для ведення фермерського господарства із земель сільськогосподарського призначення державної власності, що розташована на території Лемешівської сільської ради Яготинського району Київської області строком на 49 років. На підставі даного наказу 14.11.2014 між Головним управлінням Держземагентства у Київській області та ОСОБА_1. укладено договір оренди земельної ділянки з кадастровим номером 3225583000:08:012:0251, який 17.11.2014 зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, номер запису №7715032.

Наказом Головного управління Держземагентства у Київській області від 05.08.2014 № 10-3749/15-14 сг ОСОБА_1. надано в оренду земельну ділянку площею 22,459 га з кадастровим номером 3225583600:03:002:0060 для ведення фермерського господарства із земель сільськогосподарського призначення державної власності, що розташована на території Лозовоярівської сільської ради Яготинського району Київської області строком на 49 років. На підставі даного наказу 14.11.2014 між Головним управлінням Держземагентства у Київській області та ОСОБА_1. укладено договір оренди земельної ділянки з кадастровим номером 3225583600:03:002:0060, який 17.11.2014 зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, номер запису №7714109.

Відповідно до наказу ГУ Держгеокадастру від 15.12.2020 № 46-ОТГ «Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність» Яготинській міській громаді Бориспільського району Київської області передано у комунальну власність земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності загальною площею 6325,4628 га згідно з додатком, що є невід`ємною частиною цього наказу відповідно до акта приймання-передачі.

У пункті 2 зазначеного наказу передбачено, що право власності на земельні ділянки виникає з моменту державної реєстрації цього права та оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». Відповідно до листа Яготинської міської ради від 12.06.2023 №08-28/2528 земельні ділянки сільськогосподарського призначення з кадастровими номерами: 3225583000:08:004:0063, 3225583000:08:005:0044, 3225583000:08:005:0045, 3225583000:08:012:0251, 3225583600:03:002:0060 обліковуються у комунальній власності Яготинської міської ради.

Рішеннями Яготинської міської ради від 25.02.2021 №№ 261-06-VIII, 262-06-VIII, 263-06-VIII, 264-06-VIII, а також від 30.03.2021 №437-07-VIII внесено зміни до договорів оренди земельних ділянок з кадастровими номерами: 3225583000:08:005:0045, 3225583000:08:005:0044, 3225583000:08:004:0063, 3225583000:08:012:0251, 3225583600:03:002:0060, укладених у 2014 році між Головним управлінням Держземагентства у Київській області та громадянином України ОСОБА_1.

На підставі цих рішень 01.04.2021 між Яготинською міською радою (орендодавець) та громадянином України ОСОБА_1 (орендар) укладено додаткові угоди до договорів оренди від 14.11.2014 щодо земельних ділянок з кадастровими номерами: 3225583000:08:012:0251, 3225583000:08:005:0045, 3225583000:08:005:0044, 3225583000:08:004:0063 (у частині встановлення розміру орендної плати) та 12.05.2021 укладено аналогічну додаткову угоду до договору оренди земельної ділянки з кадастровим номером 3225583600:03:002:0060. Згідно з пунктом 3 цих додаткових угод решту умов договорів оренди земельних ділянок залишено без змін.

Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта від 15.05.2023 №332338066, у 2021 році відбулась заміна орендодавця земельних ділянок з кадастровими номерами: 3225583000:08:004:0063, 3225583000:08:005:0044, 3225583000:08:005:0045, 3225583000:08:012:0251, 3225583600:03:002:0060 з держави в особі Головного управління Держземагентства у Київській області на територіальну громаду в особі Яготинської міської ради.

В обґрунтування позовних вимоги у цій справі прокурор зазначив про порушення встановленого законодавством порядку надання в оренду земельних ділянок сільськогосподарського призначення, оскільки отримання ОСОБА_1. у 2014 році додатково земельних ділянок для ведення фермерського господарства відповідно до оспорюваних наказів та договорів оренди не на конкурентних засадах є порушенням положень статей 7, 12 Закону України «Про фермерське господарство», статей 116, 121, 123, 134 ЗК.

За доводами прокурора, на час прийняття 05.08.2014 Головним управлінням Держземагентства у Київській області оспорюваних наказів у користуванні ОСОБА_1. (у тому числі на праві постійного користування), а також очолюваного ним ФГ «Зернівка» вже перебували земельні ділянки загальною площею понад 367 га.

Так, на підставі Державного акта на право постійного користування землею, серія та номер: ІІІ-КВ №025052, виданого головою Яготинської районної ради народних депутатів Яготинського району Київської області 22.12.2001, ОСОБА_1. надано у постійне користування земельну ділянку площею 49,6 га для ведення селянського (фермерського) господарства на території Сулимівської сільської ради Яготинського району (у подальшому цю земельну ділянку зареєстровано в НКС ДЗК, кадастровий номер 3225587200:01:004:0007, 17.12.2013 відомості про речове право зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, номер запису №3899067).

На підставі договору оренди земельної ділянки від 25.09.2001, реєстраційний номер АЕЕ № 046760, укладеного між Лемешівською сільською радою та ОСОБА_1., останньому надано в оренду «з метою ведення фермерського господарства» земельну ділянку на території сільської ради площею 136,5 га.

24.03.2003 між Яготинською районною державною адміністрацією та ОСОБА_1. укладено угоду (реєстраційний номер ВАЕ № 807453), згідно з якою до зазначеного вище договору оренди земельної ділянки внесено зміни в частині зміни орендодавця: з Лемешівської сільської ради на Яготинську районну державну адміністрацію, а також зміни площі земельної ділянки, що передається в оренду з 136,5 га до 85,2 га.

Головним управлінням Держземагентства у Київській області винесено наказ «Про внесення змін до договору оренди» від 29.12.2014 №1014550/15-14, яким продовжено строк дії договору оренди зазначеної земельної ділянки на 25 років. На виконання зазначеного наказу, Головним управлінням Держземагентства у Київській області та ОСОБА_1. 06.01.2015 укладено договір оренди земельної ділянки з кадастровим номером 3225583000:08:012:0252 площею 85,1999 га.

Яготинською районною державною адміністрацією 09.10.2006 укладено з ФГ «Зернівка» в особі його голови ОСОБА_1. договір оренди земельної ділянки, за умовами якого Яготинська районна державна адміністрація надала у користування ФГ «Зернівка» земельну ділянку з кадастровим номером 3225583000:07:001:0003 «для розширення фермерського господарства в адміністративних межах Лемешівської сільської ради Яготинського району» загальною площею 235,9599 га.

29.12.2012 між Яготинською районною державною адміністрацією та ФГ «Зернівка» в особі його голови ОСОБА_1. укладено два договори про внесення змін до договору оренди від 09.10.2006, за умовами яких ФГ «Зернівка» надано у користування «для ведення фермерського господарства» дві земельні ділянки площами 7,7908 га (кадастровий номер 3225583000:07:001:0006) та 228,1691 га (кадастровий номер 3225583000:08:002:0011) на території Лемешівської сільської ради Яготинського району.

Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань №1006242314, ОСОБА_1 є засновником, керівником та кінцевим бенефіціарним власником (контролером) ФГ «Зернівка» (код ЄДРПОУ 20625015, дата державної реєстрації фермерського господарства 18.02.1993, дата запису в Єдиному державному реєстрі про включення до Єдиного державного реєстру відомостей про юридичну особу - 13.04.2009).

Таким чином, за твердженням прокурора, ОСОБА_1., усвідомлюючи, що у його користуванні та у користуванні заснованого та очолюваного ним ФГ «Зернівка» перебувають земельні ділянки загальною площею понад 367 га, під приводом створення фермерського господарства, з метою уникнення проведення обов`язкових земельних торгів звернувся 31.07.2014 із заявами (клопотаннями) до Головного управління Держземагентства у Київській області про отримання в оренду додаткової землі.

З моменту передання в оренду і до цього часу земельні ділянки перебувають у фактичному володінні ФГ «Зернівка», оскільки згідно з листом Яготинської міської ради від 12.06.2023 №08-28/2528 орендна плата за користування земельним ділянками із кадастровими номерами: 3225583000:08:005:0044, 3225583000:08:005:0045, 3225583000:08:004:0063, 3225583000:08:012:0251, 3225583600:03:002:0060 надходить від цього фермерського господарства, керівником якого є ОСОБА_1 .

Прокурор зауважив, що Головним управлінням Держземагентства у Київській області при вирішенні питання щодо надання в оренду ОСОБА_1 спірних земельних ділянок у порушення статті 7 Закону України «Про фермерське господарство» не було проведено належної перевірки щодо мети та дійсного волевиявлення ОСОБА_1., що створило передумови для невиправданого, штучного використання процедури створення фермерського господарства як спрощеного, пільгового порядку одержання в користування земель державної власності поза передбаченою законом обов`язковою процедурою без проведення земельних торгів.

Такі обставини, за доводами прокурора, з огляду на наведені норми законодавства є підставами для визнання наказів незаконними, визнання недійсними договорів оренди землі та скасування державної реєстрації речового права оренди на зазначені земельні ділянки.

Суд першої інстанції, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, у задоволенні позову відмовив та мотивував таке рішення тим, що непорозуміння, на які прокуратура посилається в обґрунтування позовних вимог, у цьому випадку спричинені нечіткістю законодавчого визначення, що допускає неоднозначне тлумачення і непередбачуваність для особи порядку отримання земельної ділянки; у відповідачів були достатні підстави вважати про відсутність обмежень та передбачати дотримання порядку набуття прав на землю; відповідачі не могли достовірно та однозначно усвідомлювати та передбачати, що в їх діях є порушення; у діях відповідачів відсутні ознаки умисного порушення порядку землевідведення та недобросовісного землекористування; порушення ґрунтуються на власному співставленні та тлумаченні прокуратурою норм законодавства та фактичних обставин, а не на чітко визначеній в законі вказівці чи забороні; дійсність волевиявлення заявника на отримання земельних ділянок в оренду для ведення фермерського селянського господарства підтверджується наявними матеріалами справи в сукупності.

Суд апеляційної інстанції додатково зазначив, що оскільки позов задоволенню не підлягає, тому до вимог прокурора не підлягає застосуванню і позовна давність.

У поданій касаційній скарзі Заступник керівника Київської обласної прокуратури в обґрунтування підстави касаційного оскарження судових рішень послався на те, зокрема, що суди першої та апеляційної інстанцій при вирішенні спору неправильно застосували положення статей 1, 2, 7, 8, 12, 14 Закону України «Про фермерське господарство», статей 93, 116, 122, 123, 124, 134 ЗК, статей 203, 210, 211, 215, 216, 228 Цивільного кодексу України (далі - ЦК), порушили норми процесуального права, а саме: статі 11, 13, 14, 76-79, 86, 236 ГПК та не врахували висновки Верховного Суду та Верховного Суду України щодо застосування зазначених норм права при вирішенні спорів у подібних правовідносинах, викладених у постановах від 24.04.2019 у справі № 525/1225/15-ц, від 13.06.2023 у справі № 908/1445/20, від 07.06.2023 у справі № 922/3737/19, від 14.03.2023 у справі № 922/1974/19, від 07.03.2023 у справі № 922/3108/19, від 25.03.2020 у справі № 357/2418/15-ц, від 27.06.2018 у справі № 924/863/17, від 23.08.2023 у справі № 539/3886/19, від 05.10.2022 у справі № 922/1830/19, від 11.05.2016 у справі № 6-2903цс15, від 03.02.2016 у справі № 6-2902цс15, від 18.05.2016 у справі № 6-248цс16, від 07.03.2018 у справі № 911/436/17, від 04.11.2014 у справі № 3-157гс14, від 24.05.2016 у справі № 21551а16, від 23.12.2016 у справі № 635/6568/15-ц.

Прокурор, зокрема, зазначив, що суди попередніх інстанцій не надали оцінки доказам, наявним у матеріалах справи, та дійшли безпідставних і передчасних висновків щодо законності отримання ОСОБА_1 додаткових земельних ділянок на позаконкурентній основі з подальшим їх використанням ФГ «Зернівка» у веденні фермерської діяльності попри те, що право на отримання земель у спрощеному порядку (без проведення земельних торгів) ним було реалізоване раніше, про що свідчить наявність у користуванні фермерського господарства земельних ділянок площею понад 367 га. Судами не враховано, що передача громадянину земельної ділянки для ведення фермерського господарства здійснюється без проведення земельних торгів (аукціону) тоді, коли земельна ділянка передається громадянину, який виявив бажання займатися фермерським господарством саме для створення цього господарства як юридичної особи та реєстрації його у встановленому законом порядку, а не для розширення вже існуючого фермерського господарства.

Відповідно до частин 1, 2 статті 300 ГПК, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Верховний Суд, переглянувши судові рішення в межах, передбачених статтею 300 ГПК, виходить із такого.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У частині 1 статті 116 ЗК (тут і далі у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

За змістом частин 1-3 статті 124 ЗК передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами 2, 3 статті 134 цього Кодексу. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, громадянам, юридичним особам, визначеним частинами 2, 3 статті 134 цього Кодексу, здійснюється в порядку, встановленому статтею 123 цього Кодексу.

У статті 123 ЗК урегульовано загальний порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування у тих випадках, коли згідно із законом земельні торги не проводяться; визначено вимоги до змісту клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки; заборонено компетентним органам вимагати не передбачені цією статтею матеріали та документи; установлено загальні підстави для відмови в наданні такого дозволу.

За змістом частини 3 статті 134 ЗК земельні торги не проводяться при наданні (передачі) земельних ділянок громадянам у випадках, передбачених статтями 34 (для сінокосіння і випасання худоби), 36 (для городництва) та 121 (для ведення фермерського господарства; для ведення особистого селянського господарства, для ведення садівництва; для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка); для індивідуального дачного будівництва; для будівництва індивідуальних гаражів) цього Кодексу, а також передачі земель загального користування садівницькому товариству та дачному кооперативу.

Відносини, пов`язані зі створенням, діяльністю та припиненням фермерських господарств, регулюються, крім ЗК, Законом України «Про фермерське господарство», який є спеціальним нормативно-правовим актом.

Згідно із частиною 1 статті 1 Закону України «Про фермерське господарство» (тут і далі у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян із створенням юридичної особи, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм для ведення фермерського господарства, відповідно до закону.

Частиною 1 статті 7 Закону України «Про фермерське господарство» передбачено, що для отримання (придбання) у власність або в оренду земельної ділянки державної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до відповідної районної державної адміністрації. Для отримання у власність або в оренду земельної ділянки із земель комунальної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до місцевої ради. У заяві зазначаються: бажаний розмір і місце розташування ділянки, кількість членів фермерського господарства та наявність у них права на безоплатне одержання земельних ділянок у власність, обґрунтування розмірів земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства. До заяви додаються документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі.

Отже, спеціальний Закон України «Про фермерське господарство» визначає обов`язкові вимоги до змісту заяви про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства, які відрізняються від загальних вимог, передбачених статтею 123 ЗК, до змісту клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Зокрема, в заяві про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства потрібно зазначити не лише бажаний розмір і місце розташування ділянки, але й обґрунтувати розміри земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства.

Зазначені вимоги відповідають загальним принципам земельного законодавства (стаття 5 ЗК) та меті регулювання земельних відносин у сфері діяльності фермерських господарств, яка полягає у створенні умов для реалізації ініціативи громадян щодо виробництва товарної сільськогосподарської продукції, її переробки та реалізації на внутрішньому і зовнішньому ринках, а також для забезпечення раціонального використання й охорони земель фермерських господарств, правового та соціального захисту фермерів України (преамбула Закону України «Про фермерське господарство»).

Таким чином, при вирішенні питання щодо вимог про законність рішення відповідного органу стосовно надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства та дійсність договорів, укладених на підставі таких рішень, застосуванню підлягає порядок надання (передачі) земельних ділянок для ведення фермерського господарства, визначений статтею 7 Закону України «Про фермерське господарство» як спеціальний щодо статті 123 ЗК.

Згідно зі статтею 8 Закону України «Про фермерське господарство» після одержання засновником державного акта на право власності на земельну ділянку або укладення договору оренди земельної ділянки та його державної реєстрації фермерське господарство підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.10.2022 у справі № 922/1830/19 (на яку здійснено посилання прокурором в обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень) наведено правовий висновок, відповідно до якого за змістом статей 1, 7, 8 Закону України «Про фермерське господарство» заява громадянина про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства повинна містити сукупність передбачених частиною першою статті 7 цього Закону відомостей і обставин. У свою чергу, розглядаючи заяву громадянина по суті, орган виконавчої влади чи місцевого самоврядування (а в разі переданого на судовий розгляд спору - суд) повинен дати оцінку обставинам і відомостям, зазначеним у заяві, перевірити доводи заявника, наведені на обґрунтування розміру земельної ділянки, з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства, у тому числі щодо наявності трудових і матеріальних ресурсів. За наслідками зазначеної перевірки орган державної виконавчої влади чи орган місцевого самоврядування повинен пересвідчитися в дійсності волевиявлення заявника, наявності в нього бажання створити фермерське господарство та спроможності вести господарство такого типу - виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих для ведення фермерського господарства. Разом із тим відсутність належної перевірки, формальний підхід до вирішення заяви громадянина створює передумови для невиправданого, штучного використання процедури створення фермерського господарства як спрощеного, пільгового порядку одержання іншими приватними суб`єктами в користування земель державної чи комунальної власності поза передбаченою законом обов`язковою процедурою - без проведення земельних торгів.

Можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) йому земельних ділянок для ведення фермерського господарства як форми підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією. Надання (передача) фізичній особі земельних ділянок для ведення фермерського господарства є обов`язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства (подібний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.02.2020 у справі № 922/614/19 та постановах Верховного Суду від 16.01.2024 у справі № 905/5/21, від 16.01.2024 у справі № 908/1445/20, від 10.01.2024 у справі № 922/1130/23).

За змістом приписів статті 12 Закону України «Про фермерське господарство» землі фермерського господарства можуть складатися із: земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству як юридичній особі; земельних ділянок, що належать громадянам - членам фермерського господарства на праві приватної власності; земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди.

Відповідно до положень статей 1, 5, 7, 8, 12 Закону України «Про фермерське господарство» після укладення договору користування землею, у тому числі на умовах оренди, фермерське господарство реєструється в установленому законом порядку і з дати реєстрації набуває статусу юридичної особи. З цього часу обов`язки землекористувача земельної ділянки здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому вона надавалась. Після державної реєстрації фермерське господарство має право на отримання додаткової земельної ділянки (ділянок), але як юридична особа, на конкурентних засадах через участь у торгах, а не як фізична особа - громадянин України із метою створення фермерського господарства (подібний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.02.2020 у справі № 922/614/19, від 24.04.2019 у справі № 525/1225/15-ц та постановах Верховного Суду від 16.01.2024 у справі № 908/1445/20, від 05.12.2023 у справі № 927/84/19, від 21.11.2023 у справі № 908/423/20).

Водночас Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 24.04.2019 у справі № 525/1225/15-ц (на яку здійснено посилання прокурором в обґрунтування підстав касаційного оскарження) вказала, що з урахуванням вимог статей 7, 12 Закону України «Про фермерське господарство», статей 116, 118, 121, 123, 134 ЗК право на безоплатне отримання земельної ділянки державної власності одного виду громадянин може використати один раз. Додатково земельні ділянки громадянин або фермерське господарство можуть отримати на конкурентних засадах через участь у торгах.

Якщо із заявою про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства звернулася фізична особа, яка раніше отримала земельну ділянку для ведення фермерського господарства і створила таке фермерське господарство до звернення із цією заявою, то підстави для ототожнення такої фізичної особи з раніше створеним фермерським господарством відсутні. Отже, відсутні і підстави вважати суб`єктом спірних правовідносин раніше створене фермерське господарство. Такий висновок узгоджується і з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, висловленою у постанові від 27.03.2019 у справі № 376/331/16-ц.

Крім того, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 03.04.2019 у справі № 621/2501/18 та від 15.01.2020 у справі № 627/1351/18 наведено висновок про те, що після державної реєстрації фермерське господарство має право на отримання додаткової земельної ділянки (ділянок), але як юридична особа, на конкурентних засадах через участь у торгах, а не як громадянин із метою створення фермерського господарства.

Оскільки обставини отримання заявником земельних ділянок за пільговою процедурою (без дотримання конкурентних засад) один раз чи більше не є очевидним, адже встановити це можливо лише під час перевірки заяви громадянина про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства, суд повинен встановити відповідність чи невідповідність правочину вимогам закону (такий висновок наведено в постанові Верховного Суду від 18.06.2024 у справі № 917/1709/23).

У статті 203 ЦК визначені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (частина 1); особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності (частина 2) тощо.

Частиною 1 статті 215 ЦК передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1- 3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу.

Отже, наведеними правовими положеннями визначені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, та загальні підстави недійсності правочину, за яких цей правочин може бути визнаний недійсним, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність (оспорюваний правочин) (частина 3 статті 215 ЦК).

При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину враховуються загальні положення статей 3, 15, 16 ЦК. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, передбачених законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене та в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається необхідний спосіб захисту порушеного права, якщо таке порушення відбулося.

Крім того, вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків та, у разі задоволення позовних вимог, зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

При цьому невідповідність правочину актам законодавства як підстава його недійсності повинна ґрунтуватися на повно та достовірно встановлених судами обставинах справи про порушення певним правочином (чи його частиною) імперативного припису законодавства. Саме по собі відступлення сторонами від положень законодавства, регулювання їх іншим чином не свідчить про суперечність змісту правочину цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Таким чином, для визнання недійсним у судовому порядку правочину необхідно встановити, що правочин не відповідає вимогам закону, або ж його сторонами (стороною) при укладенні було порушено господарську компетенцію (подібні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 18.03.2023 у справі № 906/743/21, від 01.11.2022 у справі № 910/7853/21, від 14.06.2022 у справі № 903/1173/15, від 09.11.2021 у справі № 906/1388/20, від 09.07.2020 у справі № 910/14180/18, від 09.06.2020 у справі № 912/116/19, від 05.09.2019 у справі № 914/4455/15).

Частинами 1 і 2 статті 216 ЦК передбачено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у зв`язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.

Двостороння реституція є обов`язковим наслідком визнаного судом недійсним правочину та не може бути проігнорована сторонами. Тобто при недійсності правочину повернення отриманого сторонами за своєю правовою природою становить юридичний обов`язок, що виникає із закону у разі недійсності правочину (близький за змістом висновок викладено в постанові судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.09.2021 у справі № 904/1907/15, в постанові Верховного Суду від 18.06.2024 у справі № 917/1709/23).

Якщо договір є повністю чи частково виконаним, то визнання його недійсним без одночасного застосування наслідків недійсності правочину не призведе до поновлення майнових прав держави (подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 11.10.2023 у справі № 927/864/21).

Отже, у разі, якщо майно передане власником за правочином, який є нікчемним або оспорюваним, і таке майно залишається у набувача, то позов про визнання правочину недійсним та про застосування наслідків недійсності правочину є ефективним способом захисту (подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 16.01.2024 у справі № 908/1445/20).

Вирішуючи спір у справі, що розглядається, суди першої та апеляційної інстанцій, обмежившись посиланням на те, що прокурором не доведено підстав для визнання оспорюваних договорів недійсними, а відповідачами було дотримано порядок надання в користування земельних ділянок для ведення фермерського господарства на пільгових умовах, залишили поза увагою положення статей 236, 237, 267, 270, 282 ГПК щодо обов`язку, визначеного процесуальним законом, стосовно повного і всебічного з`ясування обставин, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

При цьому суди попередніх інстанцій взагалі не врахували наведені норми законодавства, які регулюють спірні правовідносини, та висновки Верховного Суду щодо застосування цих норм права при вирішенні спорів у подібних правовідносинах, а у зв`язку із цим не надали належної правової оцінки наведеним вище доводам прокурора, якими обґрунтовано позовні вимоги, та поданим на їх підтвердження доказам, наявним у матеріалах справи.

Водночас ані суд першої інстанції, ані суд апеляційної інстанції не дослідили належним чином всі обставини, зокрема й щодо підстав і порядку отримання раніше відповідачем ОСОБА_1 земельних ділянок, зокрема в оренду, та створення фермерського господарства та, відповідно, не встановили та не надали оцінки тому, чи не було звернення ОСОБА_1. для отримання земельних ділянок за позаконкурсною процедурою у 2014 році повторним. Натомість з`ясування саме цих обставин є вирішальним для розгляду цієї справи по суті.

Крім того, обмежившись посиланням на відсутність прямої заборони на отримання громадянином земельної ділянки для ведення фермерського господарство повторно, суди попередніх інстанцій залишили поза увагою те, що землі фермерського господарства мають особливий статус і надаються громадянам на пільговій (позаконкурентій) основі з певною метою, а тому в кожному конкретному випадку орган виконавчої влади чи місцевого самоврядування (а в разі переданого на судовий розгляд спору - суд) повинен пересвідчитися в дійсності волевиявлення заявника з метою недопущення зловживанням громадянином такими пільговими умовами.

Суд касаційної інстанції, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, вважає, що підстава касаційного оскарження судового рішення, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК, знайшла своє підтвердження під час розгляду справи.

Відповідно до статті 236 ГПК судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За змістом частини 1 статті 237 ГПК при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.

У зв`язку з наведеним, постановлені у справі судові рішення зазначеним вимогам процесуального закону не відповідають, оскільки суди не дослідили належним чином зібрані у справі докази та не встановили пов`язані з ними обставини, що входили до предмета доказування, отже, рішення судів першої та апеляційної інстанцій не можна визнати законними і обґрунтованими.

З огляду на те, що судами попередніх інстанцій при вирішенні справи було порушено норми процесуального права щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, ці суди дійшли передчасного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову прокурора за наведених у судових рішеннях обставин.

Водночас суд касаційної інстанції зазначає, що при новому розгляді справи суду першої інстанції необхідно дослідити питання застосування/не застосування позовної давності, оскільки, як свідчать матеріали справи, відповідач ОСОБА_1 заявляв про застосування позовної давності до вимог прокурора, а прокурор просив визнати поважними причини пропущення позовної давності для звернення до суду з цим позовом і захистити порушене право.

Порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права та наведене в сукупності унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення цієї справи, та які не можуть бути усунуті Верховним Судом самостійно в силу меж розгляду справи судом касаційної інстанції (стаття 300 ГПК).

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 308 ГПК суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

Переглянувши у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, дійшов висновку, що наведені вище обставини щодо дослідження та оцінки в сукупності доказів, які є в матеріалах справи, згідно з пунктом 1 частини 3 статті 310 ГПК є підставою для скасування оскаржуваних судових рішень та передачі справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

За результатами нового розгляду справи має бути вирішено й питання розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 310, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Заступника керівника Київської обласної прокуратури задовольнити частково.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 19.09.2024 та рішення Господарського суду Київської області від 08.02.2024 у справі № 911/2418/23 скасувати.

3. Справу № 911/2418/23 передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя І.С. Берднік

Судді: В.А. Зуєв

О.В. Случ